Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ПОСЕРЕДНИК. Недільний день 6

Запитання 16:       Чому цей посередник повинен бути справді людиною і притому справжнім праведником?

Відповідь:            Бо Божа справедливість вимагає, щоб людська природа, яка згрішила, сплатила за свій гріх. Проте грішник ніколи не зможе сплатити за гріхи інших.

 

Запитання 17:       Навіщо цьому посереднику також бути справжнім Богом?

Відповідь:            Для того, щоб завдяки Своїй Божественній силі він як людина зміг винести на Собі весь тягар Божого гніву та здобути для нас і повернути нам праведність і життя.

 

Запитується, чому Посередник повинен бути "справді людиною", але у Відповіді 14 Катехізису вже було сказано, що Бог не буде карати жодне створіння за гріх людський.

Запитується, чому Він повинен бути "справжнім праведником", але у Відповіді 13 Катехізису вже було сказано, що ми не можемо сплатити цей борг, бо з кожним днем тільки збільшуємо свою провину.

Запитується, навіщо Йому також бути "справжнім Богом", але у Відповіді 14 Катехізису вже було сказано, що ніяке створіння не зможе винести тягаря гніву Божого і звільнити нас від нього.

Значить, поставлені тут запитання зайві?

 

Сенс Запитань 16 і 17.

Було поставлене гостре запитання, чому Посередник повинен бути людиною і в той же час Богом. З нашого вступу видно, що відповіді на нього можна було б просто переписати з Недільного дня 5. Але цього ми не бачимо. Недільний день 6 починається з нових, гостріших формулювань. Вже з цього видно, що Катехізис висуває для обговорення якесь інше питання.

В той час як минулий Недільний день довів, чому ми не зможемо сплатити цей борг, Недільний день 6, хоча й продовжує цю тему, але при цьому доводить, чому наш Посередник таки міг це зробити. Катехізис розглядає це як окреме питання, пояснюючи, чому наш Посередник може робити таке, що є неможливим для нас. Він є абсолютно таким, яким і повинен бути Посередник: справді людиною, справжнім праведником і притому справжнім Богом.

В обох запитаннях йдеться не про когось іншого, а про Христа, хоча Його Ім’я ще не називається. Двічі ставиться запитання, яким повинен бути Посередник і тільки після того – хто це. Таку послідовність викладу було піддано критиці. Мовляв, спочатку Катехізис прагне визначити, який Посередник нам потрібен, і лише по тому говорити, Хто це. По суті при такому підході люди дивляться на Катехізис наче на перелік вимог, яким мав би відповідати Посередник. Тому Ісус для них залишається за кадром. Те саме бачимо під час висування вимог, яким мав би відповідати, наприклад, новий міський голова. Спочатку для кандидатів формулюють самі вимоги. Лише після цього на основі затверджених вимог починають пошук людини, яка підходить для цієї роботи.

Те, що відбувається цього Недільного дня, і справді якоюсь мірою схоже на вищеописане. Спочатку пояснюється, яким вимогам повинен відповідати наш Посередник. "Яким" Він повинен бути? Тільки по тому виникає запитання "хто" це і промовляється Його Ім’я: Наш Господь Ісус Христос. Але це не означає, що до того моменту нам, власне кажучи, цього не можна знати. Вже Недільного дня 1 було прямо названо Ім’я Того, Хто "сповна заплатив за всі мої гріхи".

Катехізис тут не виступає з саморобним списком вимог, яким мав би відповідати Посередник, щоб на його основі знайти підходящого Мужа. В дійсності все відбувається навпаки. Християни дуже добре знають, хто є їхнім Посередником. Заглибитися в це запитання для них справжня втіха. Вони охоче стараються вияснити, чому Він повинен бути справді людиною, праведником, а також справжнім Богом. Відповідь на ці запитання показує, що Він відповідає всім вимогам. Це дає їм опору і втіху, які полягають в тому, що вони вже цього дня і цієї ночі можуть очікувати від цього Посередника свого повного спасіння.

 

Справді людина і справді праведник.

Наш Посередник повинен бути "справді людиною". Не просто "якоюсь" справді людиною. Адже такою був і Мойсей, коли народ згрішив "великим гріхом". Тоді Мойсей сказав: "може складу окуплення за ваш гріх". Він хотів, щоб, замість них, Бог його покарав на смерть.1 ГОСПОДЬ відмовився. Чому? Тому що у самого Мойсея не були чисті руки? По суті, цей аргумент мав би бути вирішальним. Чого б це так загордився Мойсей, що, будучи сам грішником, захотів бути покараним за провину інших! Але вражає те, що ми не чуємо від ГОСПОДА такого аргументу. У Нього інший мотив: хто згрішив Мені, того покараю. Іншими словами: сплатити повинен сам грішник. Бог не згоден з тим, щоб хоч "якась одна" інша людина брала вину на себе.

Христос – більше, ніж просто якась людина. Він також більше, ніж просто безгрішна людина. Так і має бути, бо, так само, як і у випадку з Мойсеєм, Бог вимагає, щоб не "людина", а "людська природа, яка згрішила, сплатила за свій гріх". Людська природа – це людство. Воно згрішило. Це – всі люди з усіх країн і усіх часів.2 Це – ми.

Як може цей Посередник нести тягар нашої провини? Він є справді людина і, згідно з Відповіддю 17, має свою власну природу, свою власну індивідуальність. Він не є чимось таким, що водночас зосередило в собі властивості всіх людей. Ні, Він є унікальним, як кожна людина.3 Його голос, вираз Його обличчя можна було б розпізнати серед мільйонів інших. Він не є нідерландцем двадцятого століття. Не є мешканцем нашого міста чи села. В багатьох відношеннях Він набагато далі відстоїть від нас, ніж свого часу відстояв Мойсей від свого власного народу.

В чому ж полягає таємниця того, що Він може сплатити за гріх будь-якої людини, яка жила в будь-який час, належала до будь-якої культури, народу або суспільного прошарку? Ця таємниця відкривається в 1 Кор. 15:21. Ісус там називається "Людиною", але в той же час Він прирівнюється до Адама. Тим самим вказується на Його особливу позицію як людини. Він є другий Адам. Саме тому Він із Своєю людською природою може нести кару за людську природу взагалі, за кожного нащадка Адама.

Історія розповідає про людей славетних чи сумнозвісних, які стали такими завдяки своєму впливу на долю людства. Яким би той вплив не був: добрим чи поганим. Над ними незмірно височіють двоє: Адам і Христос. Як ніхто інший ці двоє визначають майбутнє всього людства. Бо "через одного чоловіка" прийшла смерть і "через одного чоловіка" порятунок від смерті (див. також Рим. 5:12-19).

З Божої ласки Ісус зайняв таке саме місце, як і Адам, чого не могла зробити жодна людина на світі. Подібно до того, як Адам всіх людей втягнув за собою в бунт проти Бога, так і Ісус здобуває примирення для кожного, хто приймає Його. Тому Він міг нести "наші" хвороби, болі, гріхи і кару (Іс. 53:3-5). Тому Він віддав наказ зробити всі народи Своїми послідовниками. Це має тривати "аж до кінця віку".4 Отже, Він ніколи не перестане бути нашим Посередником. Він залишиться ним в Нідерландах так само, як і тоді, коли Він сидів в Єрусалимі або Капернаумі за одним столом з "грішниками". Він єдиний з наших ближніх, хто в будь-який час, удень і вночі, може взяти на себе нашу провину. Тому що Він не просто людина, а другий Адам. Окремо зазначається, що, крім вимоги бути справді людиною, Він також повинен бути справжнім праведником. Інакше, Він не зміг би сплатити за інших. Новий Заповіт зовсім не приховує, що багато хто не погоджувався з Ним за часів Його земного життя. Нікому не випало на долю такого глибокого нерозуміння, стільки наклепів і ненависті. З якою легкістю це приводить до критичного запитання, чи завжди Його дії були абсолютно вірними. Але той же Новий Заповіт зображує Христа як бездоганного праведника. Навіть язичник Пилат, який судив Його і виніс Йому остаточний вирок, повторно заявив, що не знаходить в Ньому жодної провини. Таким чином, ми знаходимо опору і втіху в упевненості, що цей Посередник, навколо якого точилися бурхливі суперечки, мав усе для того, щоб сплатити за нас.

 

Також справжній Бог.

Багато хто шанує Христа як свого роду супермена, в той же час не визнаючи, що Він також є справжній Бог.5 Можливо, Павло дає привід так думати? Адже він говорить, що є "один Посередник між Богом та людьми, – людина Христос Ісус" (1 Тим. 2:5). Людина. Значить, не Бог? Цього Павло ні в якому разі не має на увазі. Він називає посередника "людиною", аби зазначити, що Він повністю на нашому боці. Крім того, це загальновживане слово "людина" підкреслює, що Його серцю однаково милі як юдеї, так і не юдеї.6 Між іншим, Павло цим не заперечує, що Посередник є також Богом.7 Наскільки цей факт, власне кажучи, важливий для особистої віри?

Є анекдот про папу римського, який якось відвідав жіночий монастир. Він чув, як черниці співали: народжений, не створений. Це були слова приспіву, в яких йшлося про Христа. Тут не малося на увазі Його народження як людини. Це не була пісня, що співають на різдвяний піст. Вони хотіли сказати, що Христос до віку був народжений, а не зроблений чи створений. Як це, до речі, написано і в Нікейському Символі віри: "народжений, не створений". Але папі ці співи здалися задовгими, і він з нетерпінням вигукнув: народжений чи створений – мир вам. Нібито йому було все одно, чи Ісус справжній Бог, чи ні. Один німецький теолог минулого століття повністю поділяв цю думку папи. Він вважав, що для нашого спасіння немає ніякого значення, чи був Ісус Богом, чи ні.8

Катехізис має на це зовсім інший погляд. Він запитує, чому наш Посередник таки мусить бути Богом. У відповідь він посилається на емоційну промову Павла до пресвітерів ефеської церкви. Йдучи в Єрусалим, апостол щиро закликає їх пильнувати себе. Вони повинні опікуватись громадою, яку Бог "власною кров’ю набув" (Дії 20:28).9 Слово "власною" підкреслює, що Бог заснував громаду, не пожалівши Себе Самого. Це коштувало Йому крові власного Сина. Так Павлові вдається зворушити їх високою ціною, яку Бог особисто заплатив за Свою церкву.

Ісусові дають Ім’я "Бог сильний" і "Син Божий у силі".10 Його "Божественна сила" збільшила Його людську витривалість. Як таке могло відбутися, залишається для нас таємницею, але саме так Він набув надлюдської сили. Не для того, щоб зробити стерпними свої людські муки, а навпаки, для перетворення їх на невимовно тяжкі страждання. Весь тягар Божого гніву повністю повинен тиснути на Його "людську природу", і так щоб вона передчасно не зламалася. Якби Він помер хвилиною раніше, Його справа не була б завершена повністю.

Той, хто стверджує, що немає значення, чи наш Посередник є "справжній Бог", применшує тяжкість гніву Божого. Він принижує справу Христа і значно зменшує любов Божу, яку Його громада купила кров’ю Його власного Сина.

На завершення, Катехізис наводить ще одну причину, чому наш Посередник повинен бути Богом. Майже через 2000 років після того, як Він здобув для нас нове життя, Він повинен мати змогу "повернути" його нам. Це окрема тема. Він повинен донести до нас Своє Євангеліє і переконати нас ним. Жодна людина не змогла б цього зробити. Якби Він був лише Богом, Він не зміг би зазнати людської смерті, тому що Бог не може померти. Якби Він був лише людиною, то міг би, звісно, зазнати людської смерті, але отримати для нас перемогу – в жодному разі.11 Він же зміг досягти і того й того. Він зазнав смерті й переміг її, також і для наших сучасників. Отже, у Нього є все, аби щодня здійснювати наше примирення з Богом.

 

 

Запитання 18:       І хто ж цей посередник, який є справжній Бог і водночас справжня людина та справжній праведник?

Відповідь:            Наш Господь Ісус Христос, Котрий від Бога став для нас мудрістю, праведністю, освяченням і відкупленням.

Новина цієї Відповіді полягає не в розкритті Імені Посередника, а у влучній характеристиці Його посередницьких зусиль. Особливо цінне те, що це відбувається майже буквально так, як написано в 1 Кор. 1:30.

 

Ким "став" Посередник, щоб відкупити нас?

Катехізис дещо вільно цитує 1 Кор. 1:30. Слова "став від Бога" змінено на "даний нам". Це допустимо. Таким чином підкреслюється, що наш Посередник – це дарунок, даний нам Богом. Не ми, а Він розпочав справу примирення. За Своєю ініціативою. Ніхто не спонукав Його на це. Після розриву з Богом Адам і Єва не шукали ніякого зближення з Ним. І нам теж це ніколи не спало б на думку. Але Він віддає Свого Сина, Який "даний нам" Богом як дарунок. Цілком справедливо Катехізис вимагає поставитись до цього з належною увагою.

Але, якщо вже на те пішло, в самому тексті сказано дещо більше, зокрема про сприяння з боку Посередника. Щоб позбутися однобокості, наголос робиться не лише на тому, що дає саме Бог. Дуже делікатно висловлено думку також про те, чим Сам Христос "став" для нас. План спасіння належить Богові, але виконує його Христос. Ми могли б сказати так: те, що Христос "став" для нас настільки значним, бере свій початок у Бога.12

Те, чим став Христос, виражено за допомогою чотирьох ключових слів: "мудрість", "праведність", "освячення" і "відкуплення".

Він став мудрістю. Для нас. Це почалося, коли Він з’явився на землі в образі людини. Тут мається на увазі мудрість, яка виходить від Бога, якої жодна людина самостійно не може осягнути розумом. Це мудрість для примирення всього людства з Богом. Ніхто не знав, як це зробити. Люди не мали навіть жодної уяви про причину свого падіння. Їм зовсім бракувало мудрості, аби виявити цю причину, не кажучи вже про те, щоб боротися з наслідками цього.

Ми отримали мудрість в особі Христа. Не лише через те, що Він прийшов, щоб розповісти нам про те, як збудовано світ. Не лише через те, що Він, як учитель, передав нам мудрість Божу. Хоча це теж було необхідно. Він вчить нас тому, що є справжньою мудрістю. Але тут запитання ставиться ще радикальніше.

Він став мудрістю. Для нас. Він став нею перш за все тоді, коли помер на хресті. Це була мудрість. Найвища мудрість. Несумісна з будь-якою людською мудрістю. Згідно з останньою, було б "дурістю" очікувати спасіння від розіп’ятого юдея. Жодна людина не придумала б такий план спасіння. Але Павло називає розіп’ятого Христа "Божою мудрістю" (1 Кор. 1:23, 24). Бог повністю погодився з тим, щоб Він умер такою смертю. Цей план був запропонований саме Ним. Так Він угамував Свій гнів, і примирення стало доконаним фактом. Христос продовжує бути нашою мудрістю, тому що Він не тільки знову відкрив для нас доступ до Бога, а ще й до сьогодні залишає його відкритим в будь-який час, вдень і вночі. Як наш Посередник, Він все ще активно трудиться для нас. Тому Він є і продовжує бути нашою найвищою мудрістю.

При цьому Він став праведністю. Для нас. Не тільки тому, що вчив, як нам стати праведними. Хоча це теж було необхідно. Але тут все починається з чогось іншого. На передній план висувається те, що Він Сам став праведністю. Він повністю виконав те, чого від Нього хотів Бог. Він узяв на Себе нашу провину і залишив по Собі, говорячи мовою фінансистів, баланс із позитивним сальдо на користь праведності. Так Він віддає Себе нам. В Ньому ми знаходимо стільки праведності, яку творить Бог, немовби ми ніколи, жодного разу не згрішили. Так Він підтримує наше примирення з Богом.

Крім того, Він став ще й освяченням. Для нас. Не тільки тому, що Він переконував нас жити так, як хоче Бог. Це теж мало місце, але пізніше. На передній план висувається те, що Він Сам присвятив Своє життя Богові. Для нас. Він є нашим освяченням. Так Він віддає Себе нам. З усіх сил Своїх, аби змінити людей. Той, хто Йому, такому як Він є, дозволить увійти в своє життя, отримає тим самим все необхідне для свого освячення. В результаті Христос сприятиме докорінному переломові в ньому на краще. Через наші хиби цей перелом поки що мало чого вартий. Але ми можемо звернутися до обітниці, що Христос Сам є і буде тою рушійною силою, яка стоятиме за нашим освяченням. Доки ми самі коли-небудь не досягнемо досконалості.

Тут ми підійшли до четвертого ключового слова: повне відкуплення. Для нас. Це велика кінцева мета нашого Посередника. В той час як Павло говорить просто про відкуплення, Катехізис не може не назвати відкуплення "повним". Це цілком допустимо, бо в словах Павла палахкотить очікування нашого повного спасіння в день Страшного суду.13 Тоді мир з Богом буде відновлено навіки. Це вінець діяльності Посередника як примирителя.

 

 

Запитання 19:       Звідки ти пізнаєш про це?

Відповідь:            Святе Євангеліє говорить це мені. Уже в раю Бог Сам почав відкривати добру звістку; пізніше Він оголосив її через святих патріярхів та пророків і змалював її в жертвоприношеннях й інших обрядах Свого закону.

Нарешті, Бог здійснив цю добру звістку в Синові Своєму Возлюбленому.

Звідки ти пізнаєш про це? По суті, Катехізис як віросповідний твір весь час і намагається відповісти на це запитання. А що воно ставиться з такою гостротою, то на це є своя особлива причина. Спосіб, у який Бог нас рятує, відкидає всю людську мудрість. Тому так гостро ставиться питання, звідки ми пізнаємо про "це", а саме про те, що Бог дає нам "повне відкуплення" через Свого Сина.

Катехізис не закликає на допомогу численні тексти з Біблії. Замість цього він широким жестом указує на "Святе Євангеліє". Це робиться не для того, аби полегшити собі роботу. Зрештою, під цією Відповіддю можна знайти солідний список ретельно підібраних текстів, значно доповнений у нових виданнях Катехізису. Крім того, до всіх попередніх Відповідей було подано чимало приміток з посиланням на відповідні місця Святого Письма, в той час як остання Відповідь є майже буквальною цитатою з Євангелія.

Очевидно, що Відповідь 19 має особливе значення.

 

Посилання на Євангеліє.

Євангеліє – то є цілком особливе послання. Тому воно зветься "святим". Правду, яка є в ньому, не можна підтвердити за допомогою інших джерел. Своє знання про примирення ми отримуємо тільки з самого Євангелія. Тому нам цікаво, яку увагу приділено в ньому нашому примиренню з Богом. Відповідь може нас здивувати. Євангеліє охоплює багато століть, але вся увага спрямована на появу Посередника. І так від самого початку і аж до кінця. Це та тема, яка червоною ниткою проходить через весь той ґрунтовний огляд Євангелія, що його дає Катехізис.

В цьому огляді добре видно, що Бог особисто опікується Євангелієм. Він відкрив добру звістку, змалював, оголосив і, нарешті, здійснив її. Зробимо коротенький аналіз щойно сказаного.

Бог відкрив цю добру звістку "уже в раю". Зазначення місця – в раю – багато про що говорить. Одного райського дня людина відмовилася довіряти Богові. Крім того, ані Адам, ані Єва не виявили після першої розмови з Богом ніякого бажання примиритися з Ним. Тоді Бог відкрив Євангеліє. Він був цілком і повністю готовий до цього. Бо Він звернувся до Адама не з якоюсь пропозицією, що має лише тимчасовий характер. Ні, Він остаточно проголосив прихід Спасителя. Він стане до бою зі змієм – дияволом – і "зітре (йому) голову".14 Євангеліє задумано Богом, а не нами.

Потім Він оголосив її через патріархів. То була не їхня ініціатива. Розповідь про Аврама починається так: І промовив Господь до Аврама: "Вийди зо своєї землі". Його метою було благословення – примирення: "благословляться в тобі всі племена землі!". (Бут. 12: 1-3).

Після патріархів Він послав пророків. Жоден з них не прийшов власною волею. Вони сказали багато, зовсім не повторюючи один одного. Кожен з них прийшов з оригінальним посланням. Розбіжності в стилі, виборі слів, тем є великими. Але, згідно з важливим висловом Петра, серцевиною послань "усіх пророків" є те, що кожен, хто вірує в Христа, одержить прощення гріхів Його Іменням (Дії 10:43).

Поряд з цим Він змалював добру звістку. Службою в храмі з її кривавими жертвами і запахом горілого м’яса Він прищепив людям усвідомлення того, який Посередник був їм потрібен. Він Сам у Своєму Законі дає дуже детальні приписи щодо жертв. Навіть скинія, а пізніше й храм, були спроектовані Ним.15 Це просто вражає, як і те, що Бог Сам задумав усі тіньові образи Посередника. Це зайвий раз свідчить про Його велику причетність до нашого з Ним примирення.

Нарешті, саме Він "здійснив цю добру звістку в Синові Своєму Возлюбленому".

Адже не сказано, що це зробив Син. Або навіть, що Він спонукав Свого Сина здійснити добру звістку. Послідовно проводиться думка про те, що Бог особисто піклується про добру звістку: Він Сам здійснив її.

Слово "здійснив" не треба розуміти так, ніби буквально всі обітниці були виконані. Є ще й "обітниця Його (другого) приходу", і "за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі" (2 Петр. 3:4; 3:13). Все це ще буде. Але тут справедливо сказано, що Бог здійснив добру звістку, бо Посередник прийшов, і через це примирення стало доконаним фактом. Ніщо більше не стоїть на заваді нашого "повного відкуплення".

Ми все знаємо про свого Посередника з перших вуст. Від Самого Бога, з доброї звістки, в якій Він, починаючи Книгою Буття і закінчуючи Об’явленням, сповіщає, хто є нашим Посередником. Це робить добру звістку джерелом однаковою мірою і багатим, і надійним. В ньому ми знаходимо свою опору.

1 Вих. 32:30-33. К. Гаутман відкидає загальновживане трактування, наведене нами, що Мойсей хоче померти замість народу. Він вважає, що Мойсей не хоче більше жити, якщо Бог не пробачить Ізраїлю, оскільки тоді життя для нього втратить будь-який сенс. C. Houtman, Exodus deel 3, 651, 652. Ми, навпаки, вважаємо, що "витирання" із книги Божої говорить про щось більше, ніж просто "помирання", див. W.H. Gispen в його праці Korte Verklaring op Exodus, 194, 195. На користь цього говорить і те, що Бог запозичує цей вираз (витерти із своєї книги) у Мойсея. Крім того, Його слова ("Хто згрішив Мені, того витру із книги Своєї") більше відповідають думці, що Мойсей хотів саме бути покараним, ніж тому, що він сам просто вирішив за краще більше не жити.

2 Під "людською природою" ми не повинні розуміти щось розпливчасте на зразок "людської суті", спільної для всіх людей. Людська природа тут – це, власне, "людство", яке згрішило, K. Schilder, Heidelbergsche Catechismus II, 116.

3 BGD, 420.

4 Мт. 28. 19-20.

 

5 BGD, 412 v.

6 C. Bouma, Bottenburg Kommentaar XI, 112 (або de Korte Verklaring op 1 Timoteüs, 58). Див. також De Kanttekening van de Statenvertaling.

7 В іншому місці (3:16) того ж послання Павло щиро погоджується з вірою в те, що Христос "в тілі з’явився". Тут мається на увазі Його народження як людини. Сказати про когось, що він при народженні "з’являється в тілі" можна лише тоді, коли цей "хтось" існував ще й до того, тобто був Богом.

8 G.C. Berkouwer, De persoon van Christus, 77.

9 Замість сучасного перекладу цього місця нідерландською мовою "door het bloed van zijn Eigene" ("кров’ю Свого Власного"), дуже послідовно, т. зв. Statenbijbel передає це місце так: громаду Бог "набув власною кров’ю" (verkregen heeft door zijn eigen bloed). Говорячи про "власну кров" Бога, можна думати саме про Його Сина Христа, Який у певному сенсі є Його "власною" кров’ю. Або можна припустити (див. Kanttekening van de Statenvertaling), що під Богом мається на увазі безпосередньо Сам Христос, Який набув громаду "Своєю власною кров’ю". Отже, в останньому випадку не Бог набув Собі громаду через Сина, а Син, Який Сам є Богом. Який би варіант ми не вибрали, покутна кров, зрештою, виходить від Христа як Сина Божого, і сплачена ціна безмежно висока.

10 Іс. 9:5; Рим. 1:4.

11 Так у Кальвіна. Див. J. Calvijn, Institutie, II, 12, 3.

12 F.J.Pop, De eerste brief van Paulus aan de Corinthiёrs, 50, справедливо зазначає, що в тексті не сказано, що Христос був дарований нам "Богом". Йдеться про те, що Він став для нас чимось "від (через) Бога". Отже, однаковою мірою наголошується як на активному послуху Христа, так і на ініціативі з боку Бога.

13 Залишається відкритим питання, чи в грецькому слові, що вживається в значенні нашого "відкуплення", ще зберігається первісна специфічна думка про відкуповування (полонених або рабів). Тому ми припускаємо, що слово "відкуплення" вживається тут у найширшому і найглибшому своєму значенні, G. Kittel, Theologisches Wörterbuch zum Neuen Testament, IV, 357 v.

14 Бут. 3:15. Можливими залишаються екзегетичні розбіжності. Наприклад, щодо слова vermorzelen ("розтрощити", в укр. перекладі цього місця – "зтерти"). Чи може змій розтрощити (стерти) п’яту? Можливий переклад: "хапати за щось", "чигати на когось". Тоді, очевидно, в першу чергу маються на увазі не згубні наслідки цього бою, а сам бій, що триває протягом багатьох століть. Див. K. Schilder, вказ. праця, перш за все 278, 279. За християнською традицією цей текст завжди слушно трактувався як перше проголошення приходу Месії, див. також Нідерландське віровизнання, Стаття 17.

15 Вих. 25:40; 1 Хр. 28:19.