Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ВОЗНЕСІННЯ. Недільний день 18

 

Запитання 46:         Що розумієш під словами "Він вознісся на небо"?

Відповідь:                Те, що Христос на очах у Своїх учнів вознісся від землі на небо, де і перебуватиме задля нашого ж блага, доки не повернеться знову судити живих і мертвих.

 

Ісус багато подорожував по землі.

Він побував у Єрусалимі.[270] Або у місті, що звалося Наїн, і Його учні подорожували разом з Ним.[271]

Чи ж було і Його вознесіння справжньою подорожжю?

Від землі на небо?

Чи є десь у всесвіті небо? Небо, якого можна досягти від землі?

Знані теологи сумніваються. Вони вважають, що результати досліджень космосу не залишають можливості вірити у те, що людина може просто так піднятися в небо: не може, якщо у неї немає ані пускової бази, ані космічного корабля, ані навіть космічного скафандра. В часи Луки люди у своїй простоті думали, що небо висить просто над головою, та ще й недалеко. Ми розпрощалися з тим давнім уявленням. Але чи ж можна тоді ще вірити у вознесіння? Здається зовсім неможливим, щоб хтось подорожував у космосі в одязі, що відповідає помірному клімату, без жодного допоміжного засобу. Яку приголомшливу швидкість треба розвинути, щоб подолати незмірну відстань до неба за відносно невеликий проміжок часу?[272]

Вони праві. Цілком і повністю. Такого не може бути. І все ж так сталося!

 

Вознісся на очах у Своїх учнів

 

Нас не збити тим, що астрономи вважають за можливе чи неможливе. Ми маємо справу з тим, що група з одинадцяти свідків бачила, що відбувалося: Ісус вознісся, "як дивились вони". Вони не бачили, як Він "прибув" на небо. Цього не могло бути, бо "хмара забрала Його сперед їхніх очей". Але ж вони чули на власні вуха, як щонайменше два ангели сказали: "той Ісус, що вознісся на небо від вас..."[273]

Тут зупинимося. Проблеми, пов’язані з такою подорожжю на небо, були з людської точки зору гігантськими. Нездоланними. Особливо на той час. Але згадаймо, що Сам Ісус безпосередньо перед цією унікальною подорожжю сказав, що Йому дана вся влада на небі й на землі.[274] Тому всі проблеми, пов’язані з подорожжю у космосі, зникли для Нього, мов сніг під палючим сонцем. Чого ж ми ще скиглимо?

 

Які докази на це з Писання?

 

Вознесіння Ісуса стало вражаючим завершенням Його життя на землі. Можна було б очікувати, що Новий Заповіт присвятить багато уваги цій події. Але читачі Біблії обґрунтовано вказували на те, наскільки скупі там повідомлення про цей незвичайний факт. Це викликало підозри.[275] З такого читання зробили висновок, що, очевидно, Новий Заповіт не надто цікавиться цим фактом.

Підіб’ємо підсумок. Маємо чотири книжки про життя Ісуса на землі. Але там не більше, ніж дві згадки про вознесіння. Розповідь двох інших книг закінчується подіями, що передували вознесінню. Ще маємо тут доповнити, що два автори, які промовчали з цього приводу, звуться Матвій та Іван. Це тоді, коли саме вони бачили на власні очі, як Ісус піднімався на небо! Хіба це не було б чудовим закінченням їхніх книг? Та вони переривають розповідь, не дійшовши до цього.

Залишаються Марко (16:19) й Лука (24:51). Але в Марка цю частину тексту розміщено у квадратних дужках. Отже, з ним щось не так. Тому для багатьох залишається тільки Лука. Ось чому повідомлення про вознесіння вважають так підозріло скупими. Але на нас такі міркування не справляють враження.

Тому що нам не слід приміряти наші норми до тих повідомлень. Це не пасує до тієї пошани, що мусимо мати до Слова Божого. Не будемо собі нічого вигадувати. Бог не питав нас, якими би ми хотіли їх бачити. Він Сам визначив, – так само, як і у випадку з народженням та воскресінням Ісуса, – в який спосіб подати вознесіння. І коли Він – нехай навіть і тільки через Луку – чітко повідомив про те, що Ісус вознісся на небо, тоді для нас це має бути незаперечним фактом. Лука згадує про нього навіть двічі: як у кінці свого Євангелія, так і на початку книги Діянь святих апостолів.

Й стосовно Марка: навіть якщо і не існує цілковитої певності в тому, що це він написав закінчення, воно точно вже з давніх часів визнавалося церквою як частина Писання.[276]

Отже, існують три короткі повідомлення про подорож Ісуса на небо: два від Луки і одне від Марка. Для того, хто підраховує, це здається досить убогим врожаєм, але до того додається, що весь Новий Заповіт далі виходить з того, що Ісус сидить на небесному престолі. Книга Об’явлення святого Івана Богослова рясніє такими згадками. Але і Послання до євреїв змальовує його як Священика, що сидить по Божій правиці. Катехізис теж показує це. Незабаром він поставить питання про значення вознесіння. Тобто, строго кажучи, про подорож Ісуса на небо. Але Відповідь, наче про щось очевидне, говорить про Ісуса, Який є на небі перед лицем Свого Отця. На підтвердження цього факту можна наводити незліченну кількість текстів. Дивіться тексти з Писання під рубрикою "Гeйдельберзький Катехізис", відповідь 46, у Реформатській Церковній книзі (Gereformeerd Kerkboek).

І стосовно Матвія, який не доходить до вознесіння: він усе ж розповідає про те, що Ісус перед синедріоном сказав, що сидітиме "праворуч Сили Божої".[277] Тож незабаром Він буде на небі. А що ж до Івана, який не подає звіту про те, що він ще й бачив на власні очі, то в нього постійно читаємо, що Ісус невдовзі вирушить до Свого Отця. Особливо промовистим є те, що Він каже до Марії: "Не торкайся до Мене, бо я ще не зійшов до Отця".[278] Писання цілком переконливо вчить про те, що Ісус зійшов на небо. Матвій та Іван теж підтверджують це.

 

Запитання 47:       Але хіба Христос не перебуває з нами аж до кінця світу, як Він це й обіцяв нам?

Відповідь:                Христос є справжня людина і справжній Бог. У Своїй людській природі Він зараз не на землі, але в Своїй Божественній природі, величі, благодаті і Дусі Він не залишає нас ані на мить.

 

Запитання 48:         Якщо людська природа Христа не присутня там, де Його Божественна природа, чи не відокремлені ці дві природи Христа одна від одної?

Відповідь:                Аж ніяк. Оскільки Божественність необмежена і всюдиприсутня, то очевидно, що Божественність Христа виходить за межі прийнятого Ним людського єства, але в той же час присутня в ньому і залишається поєднаною з ним в одній Особі.

 

Чи залишається Ісус після вознесіння з нами – так чи ні? Так! Бо Він дав обітницю: "Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку".[279]

Але Він так само неодноразово говорив про те, що піде.[280] Його вознесіння було і насправді віддаленням.[281]

Як Він міг піди на небо і одночасно залишатися з нами на землі?

 

Як Людина Ісус вже не на землі

 

В якій мірі Ісус з нами сьогодні? Чи не так, як далекий друг? Який надсилає листи. В цих листах він сам прибуває. Не насправжки, а в переносному значенні. Або він телефонує нам. Здається, ніби він поряд з нами у кімнаті – так чітко лунає його голос. До того ж, він каже, що в думках він з нами. Це має для нас велику цінність, та все ж він сам – не тут. Це –реальність. Та Ісус чинить не так. Він не просто надіслав нам купу листів у формі Біблії. Маємо зв’язок із Ним не тільки через Писання. І Він не тільки в думках з нами. Він Сам тут в Своїй Божественності. І після вознесіння. Так, як обіцяв: Я з вами. З вами. Я Сам.

Здається, що лютерани дуже серйозно сприймають цю обітницю Ісуса. Серйозніше за нас. Вони вважають, що Ісус сьогодні насправді серед нас. У всіх відношеннях. Не тільки як Бог, але й як Людина. Вони стверджують, що людська природа Ісуса вже від Його народження цілковито просякнута Божественною природою. Так само, як розпечене до червоного жару залізо просякнуте вогнем. Де є залізо, там вогонь, і навпаки – де є вогонь, там і залізо. Й так само людська природа Ісуса начебто присутня всюди, де є Його Божественна природа. Як Бог Він всюди. І тому так само й як Людина. Отже, Він, попри Своє вознесіння, і як Людина з нами на землі. Навіть якщо ми Його не бачимо. Такі слова теплі, але водночас вони глибоко недооцінюють те, що Ісус – справжня людина, бо людина ніколи не може перебувати одночасно на небі і на землі. Але Новий Заповіт вчить про те, що Ісус дійсно пішов, віддалився від Своїх учнів, і що Він повернеться. Тому віруємо, що Христа в Його людській природі вже немає на землі.

Чи не пішли ми в зворотному напрямку?

І чи не складається так, що уявлення лютеран, може, й неточне, але містить більшу втіху, ніж наш Катехізис?

Цікаві запитання!

 

Ісус зійшов на небо для нашого блага

 

Лука розповідає, що полишені апостоли повернулися до Єрусалиму у великій радості. Без Ісуса. Він віддалився від них.[282] Але вони не сприйняли це як втрату. Як здавалося, вони не почувалися покинутими. Чому так? Й чому нам не треба почуватися покинутими? Згідно Катехізису, тому, що Він ніколи не залишить нас в Своїй Божественній природі, величі, благодаті й Дусі. Звучить надмірно. Чотири масивні слова нанизані одне на одне: божественність, велич, благодать, Дух. Вони повинні передавати, наскільки реально Ісус з нами. Майже складається враження, що такий широкий перелік мусить втішати нас, тому що ще так багато залишилося від попередньої присутності Ісуса на землі. Так, ніби втрату, що її спричинило вознесіння для нас на землі, все ж таки можна зносити.

Ми вважаємо, що так не віддаємо належного Катехізисові. Він не намагається применшити людську присутність Ісуса, звертаючи всю увагу на Його постійну божественну присутність. Коли розглядати вознесіння відокремлено, то воно має певну "темну сторону" для нас. Наречена сумує за своїм Нареченим і прагне Його повернення.[283] Цей аспект теж присутній. Але ми не можемо розглядати Його вознесіння відокремлено! Ісус залишив землю для нашого блага. Сказав, що краще для нас, щоб пішов Він.[284] Чому краще? Бо інакше не міг прийти Утішитель, Дух. Але чи ж важливіший для нас Дух за Ісуса? Ісус мав не це на увазі, але те, що Він може зробити для нас більше з неба через Духа. На землі Він як наш Спаситель міг бути присутній тільки в одному місці водночас. За всі ті роки Він не побував у Римі чи в Ефесі. Але з неба Він має владу досягти нас будь-де у світі. Звідти Він може бути з нами навіть краще, ніж коли Він був Людиною тоді в Єрусалимі або був би сьогодні в Амстердамі. Після вознесіння Його піклування про землю не зменшилося, але зросло: з того часу Він збирає Свою церкву в усіх країнах. Отже, Він дотримувався Своєї обітниці бути з нами не попри Своє вознесіння, але повністю справдив її саме завдяки йому.[285]

Але які покращення принесло нам Його вознесіння? Про це йдеться у наступному запитанні.

 

Запитання 49:         Яку користь маємо у Христовому вознесінні на небо?

Відповідь:                По-перше, Він заступається за нас на небі перед Отцем небесним. По-друге, ми маємо у Ньому свою власну плоть на небесах – запоруку того, що наш Голова Христос забере нас, Своїх спільників, до Себе на небеса. По-треті, Він посилає Духа Свого нам на землю як запоруку майбутнього. Силою Духа Святого ми ставимо метою нашого життя не те, що на землі, а те, що вгорі, на небесах, де Христос сидить праворуч Бога Отця.

 

Ісус зійшов на небеса.

В їх серцевину. Туди, де стоїть престол Божий. На небі не всі місця однакові. Не всі там однаково близько до Бога. Ілля й Гавриїл теж там, але не сидять праворуч Нього. Це переважне право належить тільки Ісусу. Жодна людина або ангел не отримали такого високого становища, як Він. Він на небі перед лицем Свого Отця. Він там сидить праворуч Бога. Тому Його вознесіння має виняткову цінність. Для Нього, але також і для нас.

Про це і йдеться далі.

 

Ісус відкрив для нас шлях на небо

 

Подорож, що її здійснив Ісус із землі до престолу Божого на небі, мала найбільшу цінність не лише для Нього Самого. Тоді Він прирівнявся би до того, хто підкорив далеку гірську вершину й за це отримав визнання. Та це не приводить шанувальників альпініста на жодний крок ближче до неприступної височини. Для них гірська вершина залишається недосяжною. Чоловік в самотності пройшов свій шлях, але не проклав його ні для кого і не повів за собою нікого.

Але Ісус зробив це. Він не тільки досяг високого неба, але й веде нас за Собою. Він проклав шлях знизу вгору. Він встановив зв’язок між небом і землею.

Ця тема детально обговорюється в Посланні до євреїв.[286] Автор проводить паралель між Ісусом на небі та первосвящеником попередніх часів у скинії чи храмі. У День Примирення він урочисто йшов до найсвятішого місця на землі. У ті часи це було заднє приміщення у храмі: святеє святих. Там Бог сидів на престолі над ковчегом. Жодний смертний не міг підходити до Нього ближче.

Церква Старого Заповіту могла радіти такому. ГОСПОДЬ був досяжний, і шлях до Нього був відкритий. В особі первосвященика народ міг наблизитися до Нього. Але існували й обмеження. Наближення до Бога було дозволене тільки первосвященику. Один раз на цілий рік. Й чудовий храм був не більше, як тимчасова святиня. Відбиток небесної. Вчинена людськими руками.[287] Дорога до справжньої небесної святині ще не була відкрита.[288] Цю дорогу відкрив Христос. Бо Христос увійшов "у саме небо, щоб з’явитись перед Божим лицем за нас".[289]

Своїм вознесінням Він не поставив крапки на Своїй праці на землі, навіть тимчасово, але якраз подбав про те, щоб одночасно з Його входом воно мало для нас корисні наслідки.

У чому ця користь для нас?

 

Він заступається за нас

 

Вирок нашому життю виноситься на небі. Тому глибокий спокій нам дає те, що Ісус заступається за нас перед лицем Свого Отця. Саме там щоденно і після кожного серйозного вчиненого гріха виноситься рішення, що Бог приймає нас. Як людина Він тимчасово відсутній на землі. Але нам нічого й не дав би адвокат, який би підтримував нас тільки під час домашніх відвідин. Для того, щоб нам дійсно допомогти, він мусить залишити нас і зайти до зали суду, аби заступатися за нас перед суддею. Це робить Ісус. Чому Бог допускає, щоб Ісусове прохання переконало Його? Земні адвокати вишукують дірки в законодавстві, але Закон Божий – досконалий. Або вони шукають своєї сили у пом’якшувальних обставинах – та їх тут немає. Сила Ісуса полягає в тому, що Він там стоїть, як заколений Агнець.[290] На підставі цього просить про виправдання. І Йому це вдається. Нас виправдано. Повністю. Для того Він зійшов на небо. Не для того, аби бути далеко від нас, але для того, щоб мати нас завжди біля Себе.

 

Ісус хоче мати нас біля Себе

 

Коли Ісус вознісся на небо, Він пов’язав нас із тим небом. Люди на кухнях, у школах, на заводах, в лікарнях і у в’язницях були пов’язані з небом. Бо Ісус вознісся туди як справжня Людина. Один з нас. Тому Він представляє нас там. Його тілесна присутність на небі є запорукою нашої присутності там. З Ним ми вже маємо там місця.[291] Так Ісус прикріпив наше земне життя до небесного.

В Євр. 6:19 використано промовистий образ: маємо надію. Надія – мов котвиця, якір. У цьому разі цей якір не падає вниз, аж поки не досягне твердого дна моря. Він піднявся угору й знайшов опору на небі, де сидить Ісус. Він прив’язав його до престолу Божого. Прив’язав "міцно і безпечно". Посеред усіх небезпек і страхів ми в безпеці стоїмо на якорі. Зв’язок є. Ісус досяг протилежного берегу і міцно пов’язав з ним наше життя. Він досяг гірської вершини й пов’язав нас із цією вершиною. На небі Він тримає місце для нас. Чи зважаємо на це ми зі свого боку?

Ісус піклується і про це.

 

Пошук того, що вгорі

 

Усіма фібрами нашого існування ми пов’язані з землею. Ми тут живемо. Маємо тут роботу. Коли хочемо у відпустку, саме тут відшуковуємо гарну місцину. Коли треба збудувати церкву, шукають ділянку тут на землі. Де ще? Але Христос дбає за те, щоб ми шукали те, що вгорі. А не на землі. Він посилає нам Свій Дух, і Він через Євангеліє прагне спонукати нас шукати те, що вгорі. Та втім наслідком цього не є те, що ми повинні вважати наше земне існування неважливим. Але Дух переконує нас у тому, що земля без неба не дасть нам майбутнього і не зробить нас щасливими. Чому небо таке необхідне? Бо там – Христос. І Він тримає майбутнє землі у Своїх руках. І наше майбутнє також. З цієї причини орієнтуємося на небо.[292] Там – наша вітчизна.[293] Це може означати, що Павло у в’язниці прагне вирушити туди.[294] Хворий, що страждає від сильного болю, може прагнути кінця. Але і той, хто живе на повну, мусить шукати того, що вгорі. І той, хто на прогулянці по пляжі або здійснює лижний похід. І молодь, що шукає домівку. Або роботу. Десь на землі. Бізнесмен шукає ринок збуту для свої продукції, можливо, десь далеко, але завжди на землі. Овочівник оглядає свій город і дивиться вниз, на землю.

Але віра очікує навіть усі ці земні речі саме з неба. Наша планета прикріплена до неба. Христос прив’язав її до престолу Божого і взяв на буксир. Земля з її офісами і заводами, операційними і будинками для літніх людей пливе слідами неба. Навіть задимлена земля прямує небесним курсом. Ми завжди рухаємось у вірному напрямку.

Допоки не стане: як на небі, так і на землі.

 

 

[270] Лк. 13:22.

[271] Лк. 7:11.

[272] Див. про питання щодо місцевого характеру вознесіння серед іншого в F.W.A. Korff, Christologie II, 281-284.

[273] Дії 1:11.

[274] Мт. 28:18.

[275] E. Brunner, Dogmatik ІІ, 397; H. Berkhof, Christelijk geloof 334, 335 (четверте видання); 315, 316 (п’яте видання).

[276] J.A.C. van Leeuwen, Korte Verklaring op Marcus, додаток. Див. також J. Van Bruggen, Marcus, 395 і далі, 413 і далі, який, спираючись на кілька аргументів, доходить висновку, що не було доведено те, що закінчення не належить Маркові.

[277] Мт. 26:64.

[278] Ів. 20:17.

[279] Мт. 28:20.

[280] Ів. 7:33; 14:2, 3, 28; 16:5, 7, 10, 17.

[281] Лк. 24:51.

[282] Лк. 24:51, 52.

[283] Об. 22:17.

[284] Ів. 16:7.

[285] J. Calvijn, Institutie II, 16, 14.

[286] Євр. 8:1, 2.

[287] Євр. 9:23, 24.

[288] Євр. 9:8.

[289] Євр. 9:24.

[290] Об. 5:6.

[291] Еф. 2:6.

[292] Катехізис свідомо запозичує вислови з Послання апостола Павла до колосян 3:1, 2. Тому тут важливо зауважити, що Павло не закликає до втечі від світу. Навпаки, він відвертається від тих, хто живе за принципами "не дотикайся, ані їж, ані рухай" (Кол. 2:21). Вони пропагували стримане життя і якомога більше заборон. Примітно, що ці люди, здавалося б, шукають не на землі. Втім, Павло каже і до таких людей, що вони не повинні шукати того, що на землі. Бо вони чинили саме так! Вони шукали спасіння у винятково матеріальних речах, навіть якщо не через занурення в них, а через утримання від них. Адже від земного життя можна очікувати надто багато у два невірні способи: живучи на землі у розпусті, але й – і на це цілить тут апостол – шукаючи спасіння у відмові від земних благ. Наше щастя не в розпусному житті, і не в силуваній відмові від земного, але тільки на небі, у Христі. Див. також H. Ridderbos, Commentaar op het NT, до Кол. 3:1, 2.

[293] Фил. 3:20.

[294] Фил. 1:23.