Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ОДНОРОДЖЕНИЙ СИН БОЖИЙ, НАШ ГОСПОДЬ. Недільний день 13

 

Запитання 33:         Чому тоді Христос названий "однородженим Сином Божим", коли ми теж діти Божі?

Відповідь:             Тому що тільки Христос є вічним природним Сином Божим. Ми ж усиновлені Богом по благодаті через Христа.

 

Ісус – однороджений Син Божий.

Катехізис повідомляє про це спочатку без особливого ентузіазму. Ми радше відчуваємо певну стриманість. Катехізис вирішує з усією скромністю привернути увагу до себе: адже ми теж – діти Божі? Це питання постає не тому, що Христос названий Сином Божим. І не тому, що Він названий найпершим Сином Божим, але тому, що Він – однороджений! Поруч з Ним – нікого. Жодних братів. Жодних сестер. Здається, в Бога немає більше дітей за винятком цього єдиного Сина.

А що ж тоді ми?

Для Катехізису це настільки важливо, що він прямо ставить це запитання. Чи може він так чинити? Чи не звучить це трохи нескромно? Майже нав’язливо? Адже мова йде про ім’я Христа, а не про нас. Про нас ще взагалі не йдеться. А Катехізис вже з’явився не забарився, питається про наше власне становище. Чи не було би шанобливіше спершу розібратися, чому Христос названий єдиним Сином Божим, і лише потім – у разі необхідності! – запитати, що означає це для нас, що є теж дітьми Божими? Навіщо таким поспіхом заводити мову про себе?

 

Значення Запитання 33

 

Кожне ім’я або титул нашого Спасителя мають свою історію, але вони всі чотири розкривають нам, як Він повертає нас до Бога. Він подолав прірву між нами і Богом. Отже, називаючи Його імена, ми з усією увагою слухаємо, що вони нам про це кажуть.

З трьома з чотирьох імен все зрозуміло. Його звати Ісус, бо Він нас рятує. І Христос, тому що Він – наш Пророк, Священик і Цар. Й Господь – про це трохи пізніше – бо Він визволив нас від всіх злих сил. Але що матимемо з того, що Він однородженим Сином Божим зветься? Дійсно, між цим та іншими іменами – відчутна різниця. Ті три імені кожне по-своєму розкривають, що Він робить для нас: Він – наш Господь Ісус Христос. Але якщо Він зветься єдиним Сином Божим, здається, ніби відстань між Ним і нами – а також між Богом і нами – збільшується, замість того, щоб зменшуватись. Бог і Христос близькі один до одного як Отець і Син, та чи не задалеко від Них ми? Слово "однороджений" звучить так винятково. Він єдиний – Син Бога. І більше ніхто. А що ж тоді ми?

Між тим, ми не повинні неправильно роз’яснювати наше твердження про те, що ми теж Божі діти. Цим не висловлюється недовіра або невпевненість щодо нашого зв’язку із Богом. Ми є Божі діти. Запитання виходить з цього і не піддає це сумніву. Але так само, як і з іншими трьома іменами, ми хочемо знати: що ми маємо з того, що Він називається однородженим Сином Божим?

В цьому запитанні стверджується, що Він – єдиносущний Син Божий. Що означає це для нас?

 

Але до того треба відповісти на ще одне запитання: чи ж дійсно Ісус – Син Божий у повному розумінні цього слова? Багато хто заперечує це. Тому ми спершу цілковито пересвідчимося в цьому, спираючись на Біблію.

 

Ісус – природній Син Божий

 

До сьогодні теологи пишуть хвалебні статті і грубі томи про Ісуса, не визнаючи того, що Він – Божий Син у повному розумінні цього слова.

 

Видатний реформатський теолог проф. Х. Беркхоф пише, що людське "я" Ісуса було повністю просякнуте Божим "я". Звучить щедро, але Ісус в такому випадку не більше, ніж людина, яка з доброї волі дозволила бути просякнутою тим, що Беркхоф називає божественним "я".[126] Авторитетний професор у римо-католицьких колах Е. Схіллебекс написав дві книжки про Ісуса.[127] У третій він зупинився на різних відгуках. Останнє запитання, на яке він дає відповідь, звучить так: "Чи є у Вашому баченні Ісус Богом – так чи ні?" Його відповідь на це питання залишається розпливчастою, бо він не просунувся далі ствердження того, що людина Ісус пов’язана із сутністю Бога.[128]

 

Але коли Ісус був охрещений і пізніше під час преображення на горі, Бог промовляв із неба: це – Син Мій.[129] "Син" у повному і глибокому розумінні цього слова. Ми не можемо й придумати, чому маємо розуміти це пряме об’явлення інакше. Сам Бог вказав на Ісуса як на Свого єдиносущного Сина. Бог від Бога. Бо Він був споконвіку в Бога і Він був Богом.[130] Навіть вороже налаштовані євреї знали, що Ісус звав Бога Своїм Отцем, "тим роблячись Богові рівним".[131] Ми позбавляємо Христа Його Божественної слави, якщо не сповідуємо прямо і без вагань те, що Він – Син Божий. Тому ні за що ми не хочемо бути на місці тих, хто відходять від цього, навіть якщо вони пишуть хвалебні книги про Ісуса. Але з цим пов’язане більше.

 

Чому ми раді з того, що Ісус зветься однородженим Сином Божим

 

Чи для нашого спасіння як такого було необхідно, щоб Він був однородженим Сином Бога? Чи це щось другорядне? Щось таке, від чого Його праця не стала ані гіршою, ані кращою? Наприклад, ми можемо від щирого серця погоджуватися щодо високої професійності архітектора, але мати розбіжності щодо того, чи є він справжній син свого батька. Але для його роботи немає жодного значення, чи є він кровним сином свого батька, чи ні.

Чи справедливе те саме щодо Христа? Однозначно ні. Не тільки Його божественна слава, а й наше спасіння були б тоді зруйновані. Недільні дні 5 і 6 показують, чому ми можемо бути врятовані тільки власним Сином Бога, Який Сам теж є Богом. Це теж причина, з якої ми захищаємо нашу віру в те, що наш Спаситель є не хто інший, як вічний природний Син Бога. Інакше ми б і досі були втрачені!

 

Чи стоїмо ми як усиновлені діти позаду Ісуса?

 

Наскільки нам відомо, Ісус ніколи не ставав поміж апостолів, щоб разом з ними говорити про Бога як нашого Отця. Він завжди називав Його: Отець Мій. Так, Він їх навчив звертатися до Бога "Отче наш", але тоді не молився разом з ними. Сама лише молитва про прощення унеможливлює це. Він сказав до Марії: "Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого".[132] Чи має Він власне на увазі, що в Бога лише один Син і що ми як усиновлені діти стоїмо далеко позаду Нього? Буквально слово "однороджений" й справді означає, що Бог не має інших дітей, окрім єдиного Сина. Цей єдиний Син, звичайно, – Його улюблена дитина. У притчі про винарів хазяїн винограднику має тільки одного сина, який тільки тому названий улюбленим. Бог не може любити нікого більше за того Єдиного. Нам не дістатися до цього єдиного улюбленого Сина. Це ще не зважаючи на гріхи. Але от несподіванка!

Якщо в Біблії Ісуса названо однородженим Сином Божим, то зроблено так не для того, щоб вивищити Ісуса за рахунок нас, усиновлених дітей Божих. Навпаки, так зроблено для того, щоб показати, наскільки великою мала бути любов Бога до нас. Настільки великою, що Він не пожалів Свого єдиного Сина.[133] Адже Бог на Нього спрямував Свій гнів, щоб знову приймати нас у Своїй батьківській оселі. Те, що Христос – Син Божий, навіть Його однороджений Син – це показник Його любові до нас. Це справило величезне враження на апостола Івана. Чотири рази він використовує слова "однороджений Син". Варто відзначити, як за допомогою цих слів він постійно підкреслює, що Бог так полюбив нас, що віддав за нас навіть цього єдиного Сина.[134]

 

Але і Сам Син любив нас. Який Отець, такий і Син. Він не соромиться звати нас Своїми братами.[135]

За це Він віддав все. Віддав навіть Свою славу, яку мав як Божий Син. Він прийшов на землю і поніс наші провини. Отець покинув Його. А нас – усиновив. Перевернутий світ! Ось наскільки прагнув Син Божий, щоб нас було усиновлено як дітей Божих.

 

Запитання 34:         Чому ти називаєш Його "нашим Господом"?

Відповідь:                Тому що не золотом чи сріблом, а Своєю дорогоцінною Кров’ю звільнив Він нас від усіх гріхів і будь-якої сили диявола і викупив нас – і нашу плоть, і душу, – щоб ми належали Йому.

 

Для багатьох християн титул Господь вказує на Ісуса, але приблизно тут все й закінчується. Слово саме по собі нічого не означає для них, і це прикро. Тому правильно, що Катехізис спеціально запитує про це.

Тепер дійсно нідерландське слово "Господь" нам мало про що говорить. Іноді вважають, що вловлюють значення цього слова, вживаючи "Пан" замість "Господь". Ми теж вважаємо, що переклад "Пан" передає оригінальний смисл трохи краще, але набагато зрозумілішим воно від того не стає. Нідерландське слово "пан" тепер може вживатися відносно будь-кого. Але нам треба мати на увазі дуже старе значення. Паном – в нашій країні – міг бути названий правитель, якого називали "паном країни", тоді як члени муніципальної ради теж були "панами міста". Пан був не просто чоловік, а висока авторитетна особа.

 

Пан або куріос в Новому Заповіті

 

В Новому Заповіті слово "пан" (грецькою – "куріос") використовується дуже загально. Коли Марія подумала, що зустріла садівника, вона звернулася до нього "пане".[136] А коли Ісус відіслав Своїх учнів привести осла, йшлося про його хазяїв або панів.[137] Панами чи хазяями називали також власників собак.[138] Отже, у слова досить загальне значення. Поряд із тим, це був також почесний титул, яким можна було називати правителя або навіть богів. Чи мусив тоді Ісус розділяти цей титул з іншими великими світу цього?

Ні, бо Він – Пан над панами.[139] Найвищий. Він – на вершині. І якщо вже на те пішло, то Він – навіть єдиний Пан. Павло пише, що, можливо, й існують багато панів, але для нас є тільки один Господь, один Куріос і це – Ісус Христос.[140]

 

З якого часу Він зветься Господь?

 

Згадуючи ім’я Ісус, думаємо про час незадовго до Його народження. Тоді Бог дав Йому ім’я. Марія почула про це від ангела, Йосип – уві сні. Згадуючи ім’я Христос, ми думками переносимося до Його хрещення в ріці Йордані, де на Нього зійшов Дух Святий. Тоді Він був публічно й офіційно помазаний Духом Святим.

Але відколи Він Господь, або Куріос? Точно відомо, що Він прийшов на землю, "прийнявши вигляд раба", і "упокорив себе ... аж до смерті хресної".[141] Раб – аж ніяк не пан або куріос. Отже, Ісус протягом Своїх страждань і аж до смерті ще не був "паном". Так називатися Він став лише після того. Тоді Бог "повищив Його" та "дав Йому ім’я, що вище над кожне ім’я". Тут ми можемо згадувати особливо ім’я Господь, бо саме так Його відтоді називатимуть: Ісус Христос – то Господь.[142]

Петро також говорить, що Бог Ісуса Господом учинив. Як? Дозволивши Йому сісти праворуч Себе. [143]

Відтак, ім’я Господь міцно пов’язане зі славою воскресіння, вознесіння, а також сидіння праворуч Бога.

 

А перед цим?

 

Ми вже майже прийшли до висновку, що Ісус до Свого воскресіння не був Паном. Але цей висновок – передчасний, бо, згідно Нового Заповіту, Він був Господом і за Свого життя на землі.

Коли Ісус говорив про Своє повернення, Він сказав: "тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш".[144] Так Він назвав Себе. Коли Його розпинали на хресті, Він був Господом слави. Вони не знали цього, але Він був ним. Вже тоді.[145] Ось наскільки певним було те, що Він переможе злі сили. Більше того, все Його земне життя було безперервним тріумфом над сатаною. Він прийняв вигляд раба, але залишився Господом. Він боровся проти гріха і смерті як непереможний Куріос. Отже, тут нам треба говорити про два слова. З одного боку, Ісус принизив Себе – як раб – на хресті до смерті. З іншого боку, Він переміг – як Пан – смерть на тому ж хресті. Обидва твердження істинні. Страждаючи і помираючи, Він роззброїв злі сили і одержав перемогу над ними. Він висів на хресті з безсило розтягнутими руками, та все ж був переможцем. Здавалося, Він зазнає поразки, але в дійсності Він тріумфував.[146] Але що тоді означає, що Він був потім звеличений? Адже це безпомилково вказує на дійсну зміну і покращення в Його людському існуванні. Що саме означає те, що Його вчинено Господом? Ми відповіли б так: тоді впала завіса, що приховувала Його як Господа. На хресті Він звершив працю всемогутнього Пана, але – для зовнішнього світу – у вигляді безсилого раба. Це закінчилося тоді, коли Бог дав Йому славу й могутність, які відповідали Його титулові. Тоді Він вже не був Раб і Пан, але тільки Пан. Він міг зайняти місце праворуч Бога. Хрест став Його престолом. Це називає Новий Заповіт звеличенням. Воно було нагородою за Його страждання й смерть.

Тепер Він – Пан над панами. На небі і на землі. На землі Він – Господь усіх. Колись перед Ним всі схилять коліна. З доброї чи без доброї волі. Вклоняться всі.

Але в особливий спосіб Він – наш Господь. Ось на чому наголошує багатство цього титулу.

 

Чому називаєш Його нашим Господом?

 

За походженням ми – нащадки Адама. Це означає, що ми від самого початку віддані силі диявола. Хто не знає нічого кращого, не помічає того і не вірить у це. Кожна людина визнає, що існує багато різних злих сил, які впливають на життя на землі. Та люди не відчувають, як злі ангели запрягають нас у свій візок. Так відбувається тому, що диявол тримає людей в омані, начебто вони діють повністю вільно у своєму виборі. Й попри всі можливості, які він, здавалося б, дає їм, він тримає їх у своїй владі. Для нього не було важко досягти цього. Короткої розмови з нашою матір’ю Євою було достатньо, бо вона навряд чи тривала довше, ніж про те написано в Книзі Буття 3. Тоді він і отримав нас! Він просто обманув нас. Дуже дешевий спосіб.

Але що мусив вчинити Ісус, щоби знову визволити нас?

Не обманювати ж нас знову. Це неможливий шлях. Неможливо дешевий.

Насильницький штурм пекла був би також недостатнім. Бо диявол ніколи б не відпустив нас, аж поки не було б заплачено за наші гріхи. А це могло статися тільки через кров Христа. Вона найдорожча. Ніхто не віддав так багато за нас, як Він.

Так Він став нашим Господом.[147] І ми належимо Йому. Нікому іншому! Існує цілий натовп панів, але для нас є лише один Господь.[148]

Всі інші пани використовують нас. Але ми можемо розпрощатися з цим натовпом. Для нас залишається лише Один. Той, Який викупив нас Своєю кров’ю. Цього не зробив би жоден інший пан. На щастя, Він – Всемогутній Пан. Це не лише наше бажання і прагнення. Це реальність. Ісус не в гонитві за політичною перемогою чи соціально вигідним становищем, тому що вже майже 2000 років Він проповідується як Господь.[149] Настільки ж давнім є і сповідання християнської церкви: Ісус – то Господь.[150] Це – істина, з якою кожен має справу і яка стосується кожного. Його влада не визначається результатами голосування. Це може заспокоїти нас. Ми боремося за діло, доля якого вже вирішена. Це – наша вихідна позиція, зокрема і в наших політичних і соціальних справах. Ісус – Господь. Для сусідів та інших людей, які відкидають Його. Вони відкриють це на свій жах. Бо всі творіння без жодного винятку – а, отже, й демони і безбожники! – будуть змушені визнати, що Ісус – Куріос.[151] Але для нас Він – Куріос, Який відкупив нас Своєю кров’ю від усіх гріхів і визволив нас остаточно з-під влади диявола. Тому наша віра багато очікує від цього Куріоса.

 

[126] H. Berkhof, Christelijk geloof, 302. Там само в п’ятому переробленому виданні, 284.

[127] Jezus, het verhaal van een Levende (1974) i Gerechtigheid en liefde, genade en bevrijding (1977).

[128] E. Schillebeeckx, Tussentijds verhaal over twee Jezusboeken, 143, 144.

[129] Мт. 3:17; 17:5.

[130] Ів. 1:1.

[131] Ів. 5:18.

[132] Ів. 20:17.

[133] Рим. 8:32, див. також форму проведення Вечері Господньої.

[134] Ів. 1:14. 18; 3:16, 18; 1 Ів. 4:9.

[135] Євр. 2:11.

[136] Ів. 20:15.

[137] Лк. 19:33.

[138] Мт. 15:27.

[139] 1 Тим. 6:15.

[140] 1 Кор. 8:5,6

[141] Фил. 2:7, 8.

[142] Фил. 2:9-11.

[143] Дії 2:35, 36.

[144] Мт. 24:42.

[145] 1 Кор. 2:8.

[146] Див. Korte Verklaring до Кол. 2:15.

[147] 1 Петр. 1:18, 19.

[148] 1 Кор. 8:6.

[149] 2 Кор. 4:5.

[150] 1 Кор. 12:3.

[151] Див. Korte Verklaring до Фил. 2:10, 11.