Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТА. Недільний день 17

 

Запитання 45:         Яку користь маємо у воскресінні Христа?

Відповідь:                По-перше, Своїм воскресінням Він переміг смерть, щоб зробити нас спільниками праведності, яку Він набув для нас ціною Своєї смерті. По-друге, Його силою і ми також уже відроджені до нового життя. По-третє, Христове воскресіння – це запорука й нашого славного воскресіння.

 

 Ісус устав із мертвих. Цей факт Біблія подає ясно, як день. Для Катехізису це також зрозуміло, тому він зразу переходить до значення цього факту. Відтак він виходить з того, що всі без вагань приймають звістку про воскресіння Христа. Хоч які точились суперечки у часи великої Реформації, але з цим погоджувались усі.

Пізніше таке становище змінилось. Вважали, що розповіді про воскресіння в Новому Заповіті надто наївні, щоб у них вірити. Чи справді мертвий Ісус тілесно воскрес? В могильній печері? Чи залишив Він її по тому? І чи явився Він тоді у власному тілі різним людям? Вже не ручалися головою за те, що все відбулося саме так, як передає нам Новий Заповіт. Свідчення нібито суперечать одне одному і частково засновані на помилці чи уяві.

Чи бракує тоді чогось тим звісткам?

Уявіть собі на якийсь момент, що на викладене в Біблії не можна повністю покластися! Тоді основа під нашою вірою у воскресіння була би підірвана.

Для нас зрозуміло, що теологи, які так вважають, не мають, на що спиратися. Для того, щоб показати це, перевіримо деякі з їхніх найбільш вживаних аргументів. Але робитимемо це особливо для того, аби переконатися ще глибше у надійності Нового Заповіту щодо цього незамінного догмату віри.

 

Неправильні пояснення воскресіння Христа

 

Доводили, що Ісус лише здавався мертвим. Тоді і воскресіння Його не було справжнім. Ще дехто пояснював, що могила була порожня, тому що тіло нібито викрали. Ці два пояснення містять настільки великі розбіжності з усіма свідченнями, що сьогодні вже майже не мають захисників.[232]

 

Інші вказують на те, що Ісуса після Його смерті бачили лише Його послідовники. Хіба ж це не підозріло? От якби Його побачив Кайяфа! Або Пилат! Але Його послідовники уявили, що бачили Його. Вони просто не могли примиритися з Його втратою. Вони завжди говорили про Нього і їхні думки були повністю сповнені Ним. Тому вони з часом – в усій щирості – обманули себе і інших, повіривши, що вони Його іноді бачили. Бажання викликало думку. І так у світі поширилися розповіді про те, що Він воскрес.

Але Новий Заповіт говорить, що кожен із них твердо знав: Ісус назавжди мертвий. І знадобилося багато, аби переконати їх крок за кроком у тому, що Він живий. Те, що це нібито народилося у них в головах, суперечить усьому.[233]

До речі, не зовсім правда й те, що воскресіння відбулося поза уваги зовнішньої сторожі. Байдужі вояки стояли на вахті при могилі і таки перелякалися на смерть.[234]

Тут не було нічого спільного з уявою. Можливо, вони не бачили Христа, але тоді мали бути рідкісними ошуканцями. Зрештою, Павла та чотирьох євангелістів хотіли нацькувати один на одного. Міркували так: Павло вірив, що Ісус живий. А також в те, що це положення обов’язкове для істинної віри, бо якщо Христос не воскрес, то наша віра беззмістовна.[235] Але те, що чотири євангелісти повідомляють про те, як, де і коли це відбулося, той самий Павло не вважає за важливе.[236] Може, він також не ручався би головою за це. Візьмемо для прикладу пусту могилу, кажуть вони. Всі чотири євангелісти вважають, що пуста могила – важливий доказ того, що Ісус справді воскрес. Місце воскресіння є невід’ємною частиною їхніх історій. А у Павла – ні. Бо коли він в 1 Кор. 15:1-8 подає суттєві докази воскресіння Ісуса, то не звертає уваги на пусту могилу. Він навіть не згадує її. Для нього важливий лише той факт, що Ісус після воскресіння являвся багатьом людям. Але про те, чи воскрес Ісус тілесно і чи дійсно покинув Свою могилу, Павло тут і словом не обмовився.[237] А це вже начебто доводить те, що ми, услід за Павлом, можемо не сприймати з усією серйозністю розповіді євангелістів. Треба нібито зважати на суть. Проте й таке уявлення не справляє враження. Павло і справді не згадує пусту могилу. Але це ще не доказ того, що він того не знав або навіть не бажав знати.[238]

Адже було само собою зрозуміло, що він вже не міг переконати своїх читачів у грецькому Коринфі, відсилаючи до пустої могили. Він краще дав би їм розпитати у людей, які ще бачили Ісуса після Його воскресіння. Ось чому він промовчав у своєму листі про могилу, але цим він, звісно, не заперечив того факту, що Ісус насправді тілесно воскрес у певному місці. Новий Заповіт достеменно повідомляє не тільки те, що Ісус живий, але й історичні обставини навколо Його воскресіння. На останньому хотілося б зупинитися детальніше. Бо чи подає Новий Заповіт повну картину того, що сталося? Повідомлення про воскресіння в окремих місцях здаються уривчастими. Чому так?

 

Достеменна, але не повна розповідь

 

Звістка про воскресіння приходить через п’ять каналів: чотирьох євангелістів і Павла у 1 Кор. 15:1-8.

Коли всі ці новини зібрати разом, не виходить скласти з того безперервної розповіді. Її часто намагалися скласти, але щоразу залишалися питання. Усе через те, що день воскресіння був перенасичений подіями. Це було найбільш шокуючим фактом усіх часів. Ніхто не очікував цього, і одночасно сталося так багато. І всі реагували по-різному. Новина поширювалася принаймні чотирма каналами: жінки почули її від ангелів.[239]

Іван почав розуміти правду, коли побачив пусту могилу, тоді як Петро ще не усвідомив цього.[240] Та від вигляду тієї самої могили Марія впала у паніку, і її вдалося переконати тільки тоді, коли Ісус промовив до неї.[241] Учні повірили, коли побачили Христа, але Фома хотів спершу побачити рани від цвяхів.[242]

Відтак одних переконував один факт, інших – інший факт. Кожен мав власний досвід. Це створило загальну картину, що складалася з дуже різноманітних свідчень.[243] Спонтанних і життєвих. А отже – історично надійних!

Тож ми знаємо достатньо, аби "бути спасенними".[244] Звичайно, у той день сталося набагато більше, так само, як протягом сорока днів по тому, поки Ісус готував учнів до їхньої роботи. Про це можна було написати грубі томи. Матеріалу достатньо! Іван двічі прямо написав, що міг би розказати про ті часи набагато більше; світ не вмістив би всіх тих книжок. Але він також каже, що ці відносно короткі розповіді призначені – а, отже є достатніми – для того, щоб ми увірували, що Ісус – Христос, Божий Син.[245]

Бог не дав нам об’єктивного й чіткого звіту, з яким ми могли би відтворити події крок за кроком. Очевидно, Він вважав це непотрібним. Але і ми тоді з нашого боку не можемо розглядати ті свідчення, як шматочки пазлу, з яких слід зробити щось цільне. Це не означає, що не можна намагатися поєднати ці повідомлення, створюючи гармонійну цілісність. Але не можна цілими ночами мізкувати, якщо нам не вдається скласти плинну розповідь. Бо цього просто не було серед намірів Бога. Він дав нам не уривки й уламки інформації, а достеменні свідчення.

 

Вся Біблія – Євангеліє Пасхи

 

Чому Ісус в той перший Великдень не здійснив переможного в’їзду в Єрусалим? Він міг податися до храму. Або на Голгофу. Це могло б справити величезне враження. Розмови про те, що фанатичні послідовники викрали Його тіло, стали б неможливими. Глузівники, які наприкінці попереднього тижня заявляли, що увірують в Нього, якщо Він зійде з хреста, отримали б відповідь.[246] Навіть Кайяфа й Пилат пересвідчилися б у справжності Його воскресіння. Але вони так ніколи Його більше і не побачили.

Можливо, ми думаємо, що вони прийшли би до віри у Нього. Якби Ісус показав Себе усім тим юдеям. Кайяфі. Пилату. Або сьогодні Амстердаму! Чи допомогло б це?

В такому ж напрямку міркував і багатий чоловік із притчі: коли прийде хто з мертвих до моїх братів на землі, то вони покаються. Але йому відказали: як Мойсея й пророків – тобто Старий Заповіт – не слухають, то коли хто й із мертвих прийде, не йнятимуть віри.[247]

Ніхто не може увірувати у Христа в обхід Мойсея і пророків. Навіть якби воскреслий Христос раптово відвідав Єрусалим, це не спонукало б нікого увірувати в Нього. Люди були би глибоко шоковані, й такі відвідини переконали би їх у воскресінні. Але і тоді вони не прийняли би Його як Спасителя світу, Якого послав Отець.[248] Щоб увірувати в Нього, треба пізнати Його з Біблії. Інакше Він так і залишиться чужинцем для нас. Воскресіння як окремий факт – хоч наскільки вражаючий – не приведе нікого до істинної віри в Христа. Навіть учнів. Звичайно, їм треба було чітко знати, що Христос воскрес із мертвих. Тому Він з’їв "перед ними" кусник печеної риби для того, щоб переконати їх, що Він не був привидом.[249] Цим вони твердо переконалися у факті воскресіння і точно знали, що Він живий. Але для Ісуса це виявилося недостатнім, бо потім Він відкрив їм розум, "щоб вони розуміли Писання".[250] Вони мусили побачити, що Його воскресіння – не окремий факт, а виконання всього, що про Нього "в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане".[251] Вони мали пізнати Ісуса з усього Писання.

З подорожніми в Еммаус Ісус вчинив так само. Він йшов дорогою поруч з ними. Він просто міг сказати: це – Я, подивіться на Мої руки. Але Він так не вчинив. Натомість Він пояснив їм Біблію. Від Мойсея. Так відкрили вони, що воскресіння сталося не раптово, але було передвіщено Старим Заповітом, і тому Він був Христос.[252] Обхідний шлях, який Ісус, здавалося, вибрав, насправді був найкоротшою і необхідною дорогою до пізнання Його.

Учні добре це зрозуміли. Петро довів це п’ятдесят днів по тому в Єрусалимі у день П’ятидесятниці. Він неодноразово бачив Ісуса, а отже міг свідчити, що Він воскрес і живий. Він так і зробив. Але він зробив значно більше!

Він відкрив Писання. Вказав на Псалом 16, який на той час був уже всім знайомий. Але у ньому Петро віднайшов перед здивованими юдеями воскресіння Христове. Бо про нього там справді йшлося! Давид розповів там про воскресіння Христове.[253] Петро відкрив різноманітні двері Старого Заповіту. Він запросив усіх слухачів у будинок і показав, як у цілому Старому Заповіті йдеться про Христа. Саме це особливо глибоко вразило юдеїв.[254]

Приблизно 3000 людей раптом пізнали Христа з Писання. Це було шокуючим відкриттям. Але так вони переконалися й увірували.

 

Підходимо на наступного висновку.

Віруємо, що Христос живе. На підтвердження цього є п’ять свідчень: чотири від євангелістів і одне від Павла. Але в свою чергу ці п’ять свідчень є виконанням того, що провіщало ціле Писання, починаючи від Мойсея, від Книги Буття. Отже, наша віра в живого Христа спирається не тільки на п’ять Великодніх проповідей, але на нероздільне Пасхальне Євангеліє від Книги Буття.

 

Воскресіння Христа – запорука воскресіння нашого

 

Ісус устав із мертвих.

Але що це означає для нас?

Дивовижно, що пише про це Павло у 1 Кор. 15. А надто, бо це, можливо, найстаріше свідчення про воскресіння. Лист був написаний приблизно 53 чи 54 року від Р.Х.[255] Хоча Новий Заповіт і відкривається чотирма Євангеліями (бо описані в них події відбулися раніше), але це, звичайно, не означає, що вони були написані чи ввійшли в ужиток раніше, ніж це послання Павла. Коли Павло відіслав його, Євангелія ще тільки мусили з’явитись.[256] Їхні розповіді про воскресіння тоді ще теж мали бути укладені. Тому, як видається, 1 Кор. 15 містить найпершу відому нам згадку про воскресіння. Воно сталося відносно незадовго – близько 20 років – до того. "Більшість" із 500 братів, що бачили Ісуса, ще жили.[257] В цій старій згадці виділяються два аспекти. Апостол надає великого значення справжності воскресіння. Тому подає блискавичний звіт про різноманітні зустрічі з Ісусом після Його смерті.[258] За бажання можна було розпитати в людей, які свого часу ще бачили Ісуса на власні очі. Далі, однак, дуже важливо, що він називає Ісуса первістком. Це слово запозичене зі служби жертвоприношення. Перші польові плоди віддавалися ГОСПОДУ, але вони уособлювали весь врожай. Тому називалися первістками. Павло називає Ісуса первістком, тому що Він – перший у довгому ряду. Він – не єдиний воскреслий, але веде за Собою Своїх послідовників.[259]

 

Але звідки дізнаємося про це? Християнам теж доводиться помирати, вони навіть не досягають якогось особливо поважного віку. Що означає для них те, що Христос як первісток устав із мертвих?

 

Смерть більше не має зброї

 

Смерті немає місця у творінні. Вона – ворог.[260] Та втім вона не беззаконно проникла у світ. Бог дав їй на це право і навіть наказ. Бо Він сказав, що Адам неодмінно помре, якщо з’їсть заборонений плід.[261] Таким чином, смерть отримала завдання вражати там, де порушено закон Божий і панує гріх. Їй було відведено цю територію. Там мала збирати вона своїх жертв. Де гріх, там смерть. Там вона – як покарання за гріх – присутня законно.[262]

Смерть – як комаха зі смертельним жалом. Але ця могутня зброя створена з наших власних гріхів. Жало смерті – гріх, каже Павло.[263] Тому є тільки один спосіб роззброїти її: наш гріх мусить цілковито зникнути. Тільки тоді смерть утратить своє жало. Доки цього не станеться, нема чого й починати боротьбу. Рано чи пізно останнє слово буде за нею.

Але Христос переміг смерть остаточно. На Голгофі. Там смерть накинулася на Нього. Ще ніколи не знаходила стільки гріха на одній людині. Тому ще ніколи її жало не було настільки вбивчо могутнім, як тоді. Це стало її найтяжчим нападом. Але що сталося? День, у який смерть була в найбільшій силі, став днем її занепаду. Поки Христос переносив на хресті палаючий гнів Божий, зник тягар гріха. Аж до того, що все звершилось і за гріх було відплачено до останньої монети. Але це був наш тягар гріха. Й тому смерть не має більше права на нас. Де немає гріха, вона вже не може ні на що претендувати і залишається безсилою. Без жала.

Ось чому Павло звертається до неї: "Де, смерте, твоя перемога? Де, смерте, твоє жало?"[264] Та все ж усі потрапляють до неї у список. Чому так?

 

Воскреслі вже тепер

 

Згідно Катехізису, ми вже тепер воскресли до нового життя. Для такого дивовижного переходу нашої власної сили абсолютно замало. Для нас важко відмовитися навіть від поганих звичок, вже не кажучи про те, щоб почати нове життя. Це може статися тільки силою Христа. Але ми не повинні пасивно чекати того, наче ясної днини. Ми повинні шукати ту силу. Вона не є недосяжно далекою, але міститься в Євангелії. Ось де джерело сили, що постачає нам цю надлюдську енергію. Павло називає Євангеліє "силою Божою на спасіння".[265] Вона проголошує новину, що Христос воскрес із мертвих: не як одинак, а як первісток. Це дає нову надію. Живу надію, каже Петро. Звістка про воскресіння Христове дає нам нову життєву силу. Через неї почуваємося відродженими.[266]

"Будемо ходити в обновленні життя".[267] У світі, якому загрожує смертельна небезпека, ми живемо як "воскреслі" люди. Вже тепер. Бо ми не крокуємо шляхом від життя до смерті. Ми йдемо якраз у протилежному напрямку. Бо хто вірить, "перейшов від смерті в життя".[268]

Але наскільки це достеменно?

Чи не завершиться і наше існування похованням?

 

Наше воскресіння у славі

 

Ніхто охоче не думає про власне поховання і про те, що стається по тому із тілом. Але для нашого вразливого тіла є добра новина. Христос не віддає його смерті. Моє тіло теж залишається Його власністю. Він заплатив і за нього.

Навіть і для тіла, що перетворилося в порох, слава гарантована. Бо воскресіння Христове – запорука й нашого славного воскресіння. Його воскресіння гарантує наше. Нам повернеться наше тіло. Але звільнене від усіх недуг. Тоді старе слово стане реальністю: "поглинута смерть перемогою".[269]

 

[232] H. Bavinck, Gereformeerde Dogmatiek III, 495.

[233] H. Bavinck, там само, ІІІ, 495. 496.

[234] Мт. 28:4.

[235] 1 Кор. 15:14.

[236] Див. також E. Brunner, Dogmatik II, 390 і далі.

[237] G.C. Berkouwer, Het werk van Christus, 197-201.

[238] G.C. Berkouwer, там само, 197, примітка 13.

[239] Мт. 28:5.

[240] Ів. 20:6-8.

[241] Ів. 20:13-16.

[242] Ів. 20:19-29.

[243] Див. також J. Van Bruggen, Christus op aarde, 234 і далі.

[244] Стаття 7 Нідерландського віровизнання.

[245] Ів. 20:30, 31; 21:25.

[246] Мт. 27:42.

[247] Лк. 16:30, 31.

[248] 1 Ів. 4:14.

[249] Лк. 24:41-43.

[250] Лк. 24:45.

[251] Лк. 24:44.

[252] Лк. 24:25-27.

[253] Дії 2:25-32.

[254] Дії 2:37.

[255] S. Greijdanus, Canoniek NT II, 46; H. Bavinck, там само ІІІ, 492.

[256] Див. S. Greijdanus, там само, про Матвія 83, 84; про Марка 101-103; про Луку 151; про Івана 238 (Єрусалим вже близько двох десятиріч був зруйнований, коли це Євангеліє було написано).

[257] 1 Кор. 15:6

[258] 1 Кор. 15:1-8.

[259] 1 Кор. 15:20, 23.

[260] 1 Кор. 15:26.

[261] Бут. 2:17.

[262] Рим. 5:12.

[263] 1 Кор. 15:56.

[264] 1 Кор. 15:55.

[265] Рим. 1:16.

[266] 1 Петр. 1:3.

[267] Рим. 6:4.

[268] Ів. 5:24.

[269] Іс. 25:8; 1 Кор. 15:54.