Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ВСТУП ДО СИМВОЛУ ВІРИ. Недільний день 8

 

Запитання 24:         З яких частин складається цей символ віри?

 

Відповідь:                 З трьох частин:

Бог Отець і наше створення;

Бог Син і наше спасіння;

Бог Дух Святий і наше освячення.

 

З яких частин складається символ віри?

Це не складне питання. Йдеться про певний розподіл за частинами, і будь-хто, хто вміє читати, зрозуміє його. Для цього віра не потрібна. Так само не потрібна, як і для розв’язання простого ребусу. Тут не потрібно звертатися до Біблії. Й не дивно, що під цією відповіддю не зазначено жодного біблійного тексту!

Та чи не дивно це для символу віри, що черпає зі Слова Божого?

 

Однак таким чином ми не віддаємо належного Катехізису. Хто хоче стисло викласти велике питання, повинен знати його до дрібниць. Християнська церква узагальнила океан Євангелія у всього-на-всього дванадцяти положеннях. Але змогла вона це зробити тільки тому, що зрозуміла глибокий зміст Євангелія. Не меншою мірою це стосується й того, що вона розподіляє дванадцять положень символу віри на три частини. Не більше, ніж в трьох коротких реченнях подано виклад усього Слова Божого. В них йдеться про Бога Отця і наше створення, про Бога Сина і наше спасіння, про Бога Духа Святого і наше освячення. Ця довершено коротка відповідь про розподіл за частинами свідчить про глибоке і зріле розуміння Писання. Церква тут не просто визначає простий розподіл, але сповідує свою віру в тому, що значить Євангеліє для неї.

 

Складна тема

 

В Євангелії зустрічаємо Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Тут ми стикаємося з нерозв’язною проблемою для нашого розуму. Її б не виникло, якби ми могли просто порахувати так, як до того звикли. Але тоді вийшло б, що маємо три боги. А такого не може бути за жодних умов. Бог один! Та все ж про Бога йдеться тричі і тричі Хтось інший мається на увазі, тому що Отець Інший, ніж Син, а Син Інший, ніж Дух. І хоч би там що ми робили, людська арифметика не допомагає нам розібратися.

Та чи слід нам тоді сприймати Божественну Трійцю виключно як проблему? Й чи виправдані нарікання на те, що ми можемо досягти так мало в її розумінні, що вона нас лише ставить у скрутне становище? Це було б зовсім невірно. Потрібно відкинути всі спроби осягнути Трійцю самотужки. Але стережімося й того, щоб мимоволі не звести багатий зміст Недільного дня 8 до таємниці, якої хоч там що, ніхто не зможе задовільно розв’язати.

Цей Недільний день не тлумачить теоретичної проблеми Божественної Трійці, але сповідує, наскільки ми багаті цим триєдиним Богом. Це вчення дає земним людям із крові й плоті рятівну відповідь на три великі життєві запитання: Хто годує нас, тамує спрагу, дає здоров’я і свіже повітря? Хто створює людину? Отець! Хто звільнює нас від злих сил? Хто дбає про наше спасіння? Син! Хто змінює нас докорінно на краще? Хто дбає про наше освячення? Дух Святий!

Бог з’являється нам як Отець, Син і Дух Святий, щоб спасти й подбати про все наше існування. Тому слушно кажуть про цей символ віри, що в ньому б’ється серце християнства.[20]

 

Як розвивалося вчення про Святу Трійцю

 

Те, що символ віри укладено у відповідності до вчення про Святу Трійцю, сталося не тому, що люди побачили це вчення у Біблії як закінчене ціле. Було по-іншому. Протягом перших століть свого існування церква Нового Заповіту мусила чітко сказати, Ким для неї є Христос.[21] Ключове питання було таким: чи є Ісус Христос Бог від Бога? Тобто Інший, ніж Отець, але не Інший за природою? Якби це було не так, тоді могутні слова і діла Людини Ісуса не були б від Бога. Тоді б ми не могли сподіватися на спасіння! Тому що ніхто не може зробити нас дітьми Божими, крім Того, Хто є істинний і справжній Син Отця, – вказує Афанасій.[22]

Та перед тим, хто сповідує, що Ісус є Богом, постає наступне запитання: як це можливо? Син – Бог і Отець – Бог, та все ж Бог один. Тому почали розмірковувати, як співвідноситься Отець до Сина, і, можливо, дещо пізніше – до Святого Духа. Теорія? Проблема для охочих? Все це – питання минулих сторіч? Ні! З самого початку йшлося про те, чи є Ісус істинним Богом. Якби це було не так, Його велика жертва була б даремна й недостатня для нашого спасіння. Тому що тільки Той, Хто є Богом, міг нас врятувати. Отже, йшлося про основи віри. Божественна природа Христа і вчення про Трійцю – наріжний камінь християнства. Так воно й до сьогодні.

Найдревніший відомий нам результат цих суперечок про Трійцю знаходимо у Нікейському символі віри. Він був прийнятий собором, що відбувся в Нікеї у 325 році, звідки й пішла назва цього символу віри. Але у формі, відомій нам тепер, він був укладений тільки пізніше на соборі у Константинополі у 381 році.

На цьому соборі Нікейський символ віри був доповнений. Йшлося про те, що Дух Святий – теж істинний Бог.[23] Чому зробили таке доповнення?

По-перше, тому що ця божественна слава по праву належить Йому на підставі Біблії. Але й тому, що це стосується і нашого спасіння. Уявіть, що Святий Дух – не Бог, але нижча проміжна особа. Тоді оновлення, яке Він приносить у наші серця, не було би власним діянням Бога. З цього б випливало, що Бог передав це завдання якомусь творінню. І таке оновлення ніколи б не було достатнім. Тільки Сам Бог може із Своїх природжених ненависників зробити поборників! І таке трапляється. Бо Дух Святий, що в нас працює, й насправді, не хто інший, як Сам Бог.

Це вчення розвинене далі у символі віри Афанасія. Вважається, що він не був укладений самим Афанасієм (який помер у 373 році), а був написаний не раніше п’ятого століття.[24] В цьому символі віри немає сухої теорії чи вправлянь у мудруванні. У ньому якраз відразу відкидається таке серйозне непорозуміння. Як на початку, так і в кінці йдеться про вселенську віру й про те, що той, хто прагне спастися, має міцно триматися її.

 

Запитання 25:         Оскільки існує лише один Бог, чому ти тоді говориш про три Особи: Отця, Сина і Духа Святого?

 

Відповідь:                 Тому що саме так Бог відкрився у Слові Своєму: ці три окремі Особи є єдиним, істинним та вічним Богом.

 

Три Особи, та все ж таки єдиний Бог

 

Церква усвідомлювала все чіткіше, що існує три Особи. Разом з тим, вона не відступала від своєї віри в єдиного Бога. Будь-яка думка про щось на кшталт віри у трьох богів означала би, що церква впала у язичництво. Цим пояснюється непримиренність церкви в цьому питанні. Жодного кроку назад до язичницького багатобожжя!

Але на чому засноване таке непохитне переконання?

Найперше, на Старому Заповіті. Віра старого Ізраїлю була підсумована у відомій "Шма" (що означає "слухати"). Вона починалася так: "Слухай, Ізраїлю: ГОСПОДЬ, Бог наш – ГОСПОДЬ один!" (Повт. 6:4). Ізраїлю наголошено любити ГОСПОДА єдиного і нікого більше.[25] За цим закликом стояло глибоке переконання у тому, що існує лише один Бог. Про це знову і знову нагадувалось євреям. Шма щоразу повторювалась у синагозі і вдома у щоденних молитвах. Багато благовірних євреїв помирали з цими словами на вустах.[26]

Отже, те, що є лише один Бог, було беззаперечною істиною і для ранньої християнської церкви, що складалася переважно з євреїв. Це було наріжним каменем їхньої віри. Руки геть від Шма! Це з одного боку.

Але таким же наріжним каменем їхньої віри було визнання того, що Господь Ісус є Богом. І також Дух Святий. Три Особи, та все ж єдиний Бог.

 

Чи не привела церкву така віра у глухий кут? Дійсно, стверджували, що палка віра у живого Бога все більше зводилася до арифметичної прикрості: 1 = 3 і 3 = 1.[27] Але ті, хто так стверджує, не зрозуміли найглибшої ідеї церкви.

Церква усвідомлювала, що не може самовпевнено говорить щось із цього приводу. Вона ніколи не підтримувала "штучного" рішення цієї невирішуваної проблеми. Суть християнської віри не в тому, що 1 = 3, а в тому, що Бог – це Отець, Син і Дух Святий, й Він бажає, щоб Йому саме так поклонялись.

Церква відкидала будь-які спроби прояснити таїну. Вона йшла повз глибокі урвища. Їй довелося мати справу з думкою, що існує лише одна Божественна Особа. Тільки Отець. Ісус – лише особливий пророк, який був сповнений Божим Духом настільки, що Він, врешті решт, був усиновлений Богом. А Дух Святий – лише сила, що йде від Бога. Церква категорично відкинула цю теорію.

 

Так само вона відкинула і уявлення про те, що Бог лише почергово відігравав роль Отця, Сина і Духа Святого. Він тоді залишається однією й тією ж Особою, але виявляє Себе тричі з різних сторін. Про людину в подібній ситуації ми б сказали, що вона двоєдушна, нещира. В творінні Він одягає маску Отця, в спасінні – Сина, а в освяченні – Духа Святого. Замість трьох окремих Осіб йшлося би про три окремі маскування. По суті справи це означало би, що ми зустріли перевдягненого або замаскованого Бога, а не такого, яким Він є насправді: Отцем, Сином і Духом Святим.

Після важкої боротьби церква також відкинула ідею Арія про те, що Ісус – нижче від Отця. Не зовсім Бог і не зовсім людина. Якась "проміжна" істота. Дух тоді теж був би не зовсім Богом. Бог – тільки Отець.

 

Навіть від такого стислого огляду людина може збожеволіти.

Та ми не можемо обійти це питання увагою, бо подібні рішення захищають і сьогодні. Варто лише згадати свідків Єгови, які наслідують Арія і позбавляють Ісуса Його Божої слави. Мусимо добре розуміти, що йдеться не про дрібні суперечки теологів, а про засади нашої віри. Й про те, чого вона очікує.

У кожній з трьох Осіб маємо справу з Самим Богом. Він єдиний і нероздільний. У Своїй любові до нас теж! Отець, Син і Дух Святий стоять як одна стіна любові навколо нас. Ми можемо лише дивуватися тому, що ці три Особи, абсолютно самодостатні Один в Одному, всі Три віддають Себе в любові непокірним людям.

У цьому – дивовижна звістка Недільного дня 8.

 

І все ж три окремі Особи

 

У чому полягає різниця між Отцем, Сином і Духом Святим?

Найобережніша відповідь така: в тому, що один – Отець, другий – Син і третій – Дух Святий. Їхні імена вказують на те, що Їх дійсно слід розрізняти. Одного не можна заміщувати іншим. Кожний з Трьох має власні характерні якості. В статті 8 Нідерландського віровизнання ці якості навіть названі непередаваними. Отець має якості, яких не має Син чи Дух Святий. І навпаки. Й тому ми кажемо: три Особи. Та одночасно вони наче повністю пронизують одна одну. Пронизують настільки повно, що в спілкуванні з Отцем ми одночасно маємо справу з Сином і Духом. Тому Ісус говорить: хто бачив Мене, той бачив Отця; Я – в Отці, а Отець – у Мені.[28] І тому кажемо: один Бог.

 

Трійця і Біблія

 

Ми окреслили, як сталося так, що церква у перші століття все глибше розмірковувала над вченням про Трійцю, і як вона розвинула це вчення. Вона не могла й не мала права вчинити по-іншому. Йшлося про основи християнської віри.

Погоджуємося, скаже багато хто, але тоді вчення у тому вигляді, в якому ми знаємо його тепер, – результат людських міркувань. Тому що ніде в Біблії не сказано однозначно, що існує три Особи і все ж єдиний Бог. Таке уявлення виникло пізніше. Часто такі люди визнають, що натяки на таке розуміння все містяться у Біблії, особливо в Новому Заповіті. Але не більше, ніж натяки. Вони стверджують, що вчення про три Особи і єдину сутність не узгоджується з Біблією напряму.[29] Інші говорять про інтерпретацію Біблії[30] або запевняють, що існує суттєва різниця між Біблією і символом віри щодо цього питання.[31] Чи вірно це? Чи вірно бодай щось із цього? Чи існує суттєва різниця між Недільним днем 8 і Біблією?

 

Звичайно, це не могло відбутись без певного розвитку. Г. Бавінк справедливо зазначає, що Біблія "нам, звичайно, ще не пропонує розвиненого вчення про Трійцю".[32] Наприклад, лише один раз Отця, Сина і Духа Святого названо у такому порядку і такими Іменами.[33] І церква була змушена впровадити терміни "особа" та "сутність", бо їх не давало Писання. Втім, вона не чинила нічого іншого, окрім як слідувала за Писанням. Якщо церква чогось не знала, то вона і не доповнювала це своїми думками, але залишила без відповіді. Але те, що знаходила в Біблії, з повним переконанням закріпила у своєму віровизнанні. Тому Катехізис заявляє без жодної тіні сумніву про те, що "саме так Бог відкрився у Слові Своєму".

 

Звичайно, Катехізис може послатися на біблійні тексти. Там, до речі, згадано вісімнадцять таких текстів, і це, безсумнівно, лише невелика частина. Особливо веління Христа про хрещення абсолютно чітко свідчить про те, що Отець, Син і Святий Дух – це єдиний Бог, в Ім’я якого хрестять. Втім, Бог відкривається як Триєдиний не тільки у кількох розрізнених текстах. В усьому Слові Своєму Він відкривається саме так, навіть якщо на цьому не завжди окремо наголошено. Один приклад: вчення про Трійцю ніде у книзі Об’явлення св. Івана Богослова окремо не обговорюється. Але її вихідний пункт полягає в тому, що Ісус є Таким же Богом, як і Отець. По-іншому не може й бути, бо Йому як Агнцю поклоняються так само, як поклоняються Отцю.[34] І про це згадано у тій книзі Біблії, в якій категорично забороняється поклонятися будь-кому, окрім Бога.[35] Отже, Агнець рівний з Богом.

Одночасно Ісус є одним також із Духом Святим. Про це теж не сказано дослівно у жодному уривку цієї книги Біблії, та коли Ісус закінчує листи до семи громад, Він раптом проголошує: хто має вуха, нехай чує, що Дух Святий промовляє церквам. Листи Сина є одночасно листами Духа Святого. Те, що говорить Ісус, – говорить Дух. Ми тут спиняємося і відсилаємо до статті 8 Нідерландського віровизнання по "докази з Писання на підтримку цього вчення".

 

Що маєте з того, що віруєте у це?

 

Вірити у триєдиного Бога не означає погоджуватись із голим твердженням, що 1 = 3.

Це означає погодитись, не стримуючи подиву, що в Бозі є три Особи, які Всі разом бажають нашого спасіння. Біля хрестильної купелі присутні всі Три.

Ми – в надійних руках!

В руках, які працюють разом.

Триєдиний Боже, хвала Тобі!

 

 

 

[20] H. Bavinck, Gereformeerde Dogmatiek II, 293, 346, 347.

[21] Мт. 22:42.

[22] E. Brunner, Dogmatiek I (1960), 226, 227.

[23] До первісного тексту було додано: "Вірую в Духа Святого, Якому з Отцем і Сином належить поклоніння й слава, що говорив через пророків". Див.: L. Praamsma, De kerk van alle tijden I, 91. Див. також: B. Wentsel, Dogmatiek 3a, 385.

[24] L. Doekes, там само, 28-32; Christelijkе Encyclopedie, стаття ‘Athanasium’.

[25] B. Holwerda, Exegese OT (Deuteronomium) a.l.

[26] B. Wentsel, Dogmatiek 3a, 269.

[27] E. Brunner, там само, 230.

[28] Ів. 14:9, 10.

[29] E. Brunner, там само, 220, 221.

[30] E.J. Beker/J.M. Hasselaar, Wegen en kruispunten in de dogmatiek, deel 2, 197; G. Ebeling, Dogmatiek des christlichen Glaubens III, 531.

[31] Beker/Hasselaar, там само, 201.

[32] H. Bavinck, там само, 282.

[33] Мт. 28:19.

[34] Об. 5:13, 14.

[35] Об. 22:8, 9.