Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Вечеря Господня (1). Недільний день 28

 

Запитання 75:         Як Вечеря Господня нагадує тобі і запевняє в тому, що ти маєш участь у єдині         й хресній жертві Христа і всіх Його дарах?

Відповідь:              Христос повелів мені й усім віруючим споживати цей переломлений хліб і пити з цієї чаші на спомин про Нього. При цьому Він дав обітницю: по-перше, як вірно я на власні очі бачу, що хліб Господній ламається для мене, а чаша подається мені, так само вірно й те, що тіло Христа ломилось і було принесене у жертву за мене на хресті, а Його кров пролилась за мене; по-друге, як вірно те, що я приймаю з руки служителя та споживаю вустами Господній хліб і чашу як вірні знаки Христового тіла та крові, так вірно й те, що Він Сам живить і напоює мою душу для вічного життя Своїм розп’ятим тілом і пролитою кров’ю.

Хрещення символізує омивання. Вечеря Господня – це споживання. Удвох вони зображають суть Євангелія, вказуючи на жертву Христа. У цьому вони – абсолютно єдине ціле.

Та все ж вони не є повторенням один одного. Христос дав Вечері Господній цілком окреме місце і значення.

 

На спомин про Нього

 

Свята Вечеря Господня є образом споживання. Говориться про те, щоб їсти, пити, живити і напоювати, насичуватись. Меню незвично стримане: на кожного гостя лише один шматочок хліба і один ковток вина. Христос робить їх символами Своєї хресної жертви.

Після цього Він заповідає Своїм гостям "їсти розломлений хліб і пити із чаші на спомин про Нього". Тут ми одразу наштовхуємося на відмінність із хрещенням. Дітей хрестять і дорослі охрещуються, але ті, хто беруть участь у Вечері Господній, повинні самі зробити щось щодо Христа: брати, їсти, пити, згадувати. Вони повинні їсти і пити "на спомин про Нього". Так Він сказав свого часу, простягаючи як хліб, так і чашу (1 Кор. 11:24, 25). Отже, через вино і хліб Він відкрито звертав увагу на Свою жертву, яку принесе згодом на хресті. В майбутньому учні Христа повинні будуть подумки повертатися до Його страждань на землі. Очевидно, "спомин про Нього" є невід’ємним для Вечері Господньої. В чому він полягає?

"Згадувати" у Біблії – це не просто освіжити в пам’яті події минулого. Для ізраїльтянина теперішнє було чітко пов’язане з минулим. Те, що Бог колись вчинив для Свого народу, Він вчинив з думкою про нього. Сьогодні Він продовжує цю роботу і виповнить її у майбутньому. Ізраїльтянин вважав себе включеним у великий проект Божого спасіння. Тому для нього не було нічого актуальнішого за історію Божих вчинків у минулому.[568] Найбільше це стосувалося виходу з Єгипту. Весь Ізраїль відзначав цей факт під час Пасхи. Він радів такому минулому, тому що вірив у продовження тоді початої подорожі, яка зрештою мусила привести його до обіцяної небесної батьківщини.

Вечеря Господня є продовженням цього. Під час виходу з Єгипту Христос звільнив Свій народ з-під влади фараона. На хресті Він звільнив Свій народ від набагато сильнішої влади гріха, смерті і диявола. Вихід з Єгипту отримав продовження і виповнення у переможній смерті Христа на хресті.[569] Таким чином, спомин про вихід перетворився на спомин Христових страждань і смерті. Подумки учасники Вечері Господньої повертаються у часи Його страшних мук. Вони знову глибоко вражені Його звершеною працею. Вони все глибше усвідомлюють, що жодна людина не пропонує спасіння цьому світові, що перебуває у стані безвиході. Ось чому вони згадують про Його смерть, що сталася приблизно дві тисячі років тому. В такий спосіб вони прославляють Його як єдиного Спасителя тепер і повсякчас.

Їм не доводиться бачити, як живий Христос висить на хресті, але вони ніколи не мають право забувати про це. Саме тому Він прагне звершити Вечерю разом з ними. Чинити так – це навіть Його "заповідь" "мені та усім віруючим". Він прагне роз’яснити за трапезою – безпосередньо перед нашими очима – те, що Він вчинив для нас і що це сьогодні означає для нас.

Його хресна смерть відбулася у минулому, але через це не належить тільки минулому. Тому навіть після воскресіння, коли були повністю стерті усі інші знаки Його мук, Христос залишив шрами на боці і руках (Ів. 20:27). Тому Павло змістом своєї проповіді називає "Ісуса Христа, і Того розп’ятого" (1 Кор. 2:2). Саме тому Іван бачив Його багато років по Його вознесінні на небі в образі Агнця, "як заколеного". Так Його називає і прославляє все небо (Об. 5:6, 12). Голгофа ніколи не повинна стати забутою сторінкою. Теперішнє і майбутнє церкви закорінені у цьому минулому.

 

Так само вірно

 

Вечеря Господня складається з двох окремих частин. Спочатку подається хліб, а потім – чаша. Кожна частина у свою чергу складається з двох моментів, що слідують один за одним. Тому все виглядає наступним чином.

Спочатку присутні бачать – з більшої або меншої відстані – як переломлюють хліб. Вони це бачать на власні очі. Відтак, вони точно знають, що його переломлено, але так само вірно "Його тіло було принесене в жертву за мене" на хресті. Чому останнє так само вірно, як і перше? Тому що Він це обіцяв. Бо коли Він ламає хліб у них на очах, каже: це Моє тіло. Цими словами Він робить хліб надійним знаком Свого колись розп’ятого тіла.[570]

Потім подається хліб. Це – другий момент. Люди беруть його власноручно і споживають його. Для них немає нічого певнішого за це. Але так само вірно і те, що у цей самий момент Христос "Сам живить та напоює мою душу для вічного життя Своїм розп’ятим тілом і пролитою кров’ю". Чому перше так само вірно, як і друге? Тому що це "друге" обіцяє Христос, а саме: те, що Я живлю і напоюю вашу душу жертвою Мого тіла, так само вірно, як і те, що ви куштуєте хліб.

З чашею все відбувається таким же чином. Спочатку Христос показує її присутнім і обіцяє: "це кров Моя Нового Заповіту" (Мт. 26:27, 28). Цими словами Він робить вино надійним знаком Своєї крові. Це – перший момент.

Потім люди беруть чашу, підносять до губ і п’ють із неї. Це – другий момент. Для них немає нічого певнішого за те, що вони пригублюють вино. Але "так само певно" Христос живить і напоює їхню душу для вічного життя Своєю пролитою кров’ю. Чому перше так само вірно, як і друге? Тому що Він обіцяє: те, що Я живлю і напоюю вашу душу жертвою Моєї крові, так само вірно, як і те, що ви куштуєте вино.

Тепер ми знаємо, що Христос хоче живити нашу душу жертвою Свого тіла і крові, але що насправді означає це живлення?

 

Запитання 76:         Що означає їсти розіп’яте тіло Христа та пити Його пролиту кров?

Відповідь:              Це значить приймати з вірою в серці всі страждання і смерть Христа і, віруючи в це, отримувати прощення гріхів і життя вічне.

Більше того, це означає і те, що через Духа Святого, Котрий перебуває одночасно і в Христі, і в нас, ми все більше з’єднуємось із святим тілом Христа. Хоч Він і на небі, а ми – на землі, ми є плоть від плоті Його і кість від костей Його. І ми живемо вічно, керовані одним Духом, як і члени нашого тіла керовані однією душею.

 

Той, хто ставить запитання, посилається на щойно почуте. Його душу живить і напоює розп’яте тіло і пролита кров Христа. Очевидно, що він повинен їсти і пити це. Звичайно, не насправді. Це розуміє кожен, але що конкретно відбувається з тими, хто споживає цей хліб і п’є із цієї чаші?

Відповідь на це питання – це похвала багатству Вечері Господньої. Вона оспівує те, що можуть пережити християни у час, коли споживають хліб і п’ють із чаші. Христос за Своєю трапезою прагне чим далі, тим більше об’єднати їх із Собою, щоб таким чином вони мали участь у Його безцінних дарах і благах.

 

Прийняти Його страждання і смерть

 

Просто дивитися на хліб не допоможе подолати голод. Треба його з’їсти. Просто дивитися на напій не допоможе вгамувати спрагу. Треба його випити.

Те саме стосується і Вечері Господньої. Зрештою її учасники можуть спожити те, що бачили на власні очі і тримали у руках. Христос – це Господар; вони – це гості. Він показує їм знаки Свого тіла і крові і заповідає прийняти їх – їсти і пити. Отже, Він не прагне нічого іншого, окрім того, щоб вони прийняли ці знаки Його жертви – й отже, прийняли Його Самого Таким, Яким Він для них помер. Наскільки сильно Він прагне цього, підкреслюється, коли Він каже: цей хліб – то Моє тіло за вас (1 Кор. 11:24, Лук. 22:19). У тому вислові "за вас" міститься уся сила Його любові. "За вас" означає "замість вас", отже, ви не мусите більше помирати. Одночасно це означає і "заради вас".[571] Простягаючи хліб гостям, Ісус говорить: цей хліб – то знак Мого власного тіла. Це – Я Сам, Я пожертвував Собою за вас, замість вас і заради вас.

Цей красномовний жест перевершує найпалкіші запевнення у любові, які будь-хто може принести. Важко сказати, коли Христос виказував Свою любов до гостей ясніше, особистіше і пряміше. Тому вважаємо цей момент вершиною Його спілкування з ними.

Цей момент повторюється, коли Він передає їм чашу, а з нею – і кров, "що за вас проливається" (Лк. 22:20, Мк. 14:24).[572] Отже, Вечеря Господня – це Його дуже особисте скріплення вислову "за вас".

 

Гості найкраще вшановують свого господаря тоді, як віддають шану його вечері. Тут – те ж саме. Христос дає вино і хліб як свідоцтва усього Свого страждання і смерті за них. Він хоче, щоб вони повністю прийняли ці свідоцтва. Для того, щоб якнайглибше усвідомити це, вони повинні їсти і пити. З їхнього боку, красномовним жестом є те, що вони "з вірою в серці приймають всі страждання і смерть Христа". Хто так їстиме і питиме, справді матиме участь у Його жертві і, "таким чином, прощення гріхів і життя вічне". Немає нічого ціннішого за це. З цієї точки зору Відповідь могла би на цьому і закінчитися. Саме тому нас дивує ще більше те, що і після цього моменту Катехізис звертає стільки уваги на наші "особисті" відносини з Христом.

 

Поєднані з Ним

 

У доброму шлюбі дружина розділяє усі багатства свого чоловіка. Що належить йому, належить і їй. Але найдорогоцінніше багатство полягає у її особистому зв’язку із ним. Якщо б довелося вибирати, вона би краще втратила усі багатства, ніж його. Так само і ті, хто поєднані з Христом, можуть розділяти Його блага.[573] Але найбільшу радість вони мають від спілкування з Ним особисто. Тому Катехізис вважає за доцільне зупинитися окремо на моменті єднання з Ним. Вони можуть особисто пережити зв’язок з Ним і зміцнити його за трапезою. Здається, ніби це неможливо, бо Христос Своїм тілом на небі, а вони – на землі. Здається, ніби ця відстань неподоланна. Вони не можуть навіть здалеку помахати Йому. Здається, вони щонайбільше можуть думати один про одного. Та все ж Катехізис бачить, що завдяки Вечері Господній "ми все більше з’єднуємось із святим тілом Христа". Очевидно, їхній зв’язок – дуже реальний і дуже глибокий: так само реальний і глибокий, як зв’язок між Адамом і Євою у раю. Радісний вигук Адама – "вона плоть від плоті моєї і кість від кості моєї" – Катехізис прикладає до їхнього щасливого єднання з Христом. Громада на землі – це наречена Христа у небі. Їхній шлюб є доконаним фактом. Його таїна полягає у Святому Дусі, "Котрий перебуває одночасно і в Христі, і в нас". Він оновлює Свою наречену і робить її такою, якою прагне мати. Як наслідок, "ми живемо вічно одним Духом і Він керує нами". І таким чином постає дивовижна спільність між церквою на землі і Христом у небі.[574]

 

Запитання 77:         Де саме Христос обіцяє живити і напоювати віруючих Своїм тілом та кров’ю так само безсумнівно, як безсумнівно й те, що вони споживають розломлений хліб і п’ють із чаші?

Відповідь:              При встановленні Вечері Господньої, як написано: "Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав і переломив, і сказав: прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене! Так само і чашу взяв він по Вечері й сказав: Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде".

1 Кор. 11:23-26.

Цю саму обітницю повторює й апостол Павло: "Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крові Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники хліба одного".

1 Кор. 10:16, 17.

 

На перший погляд здається, ніби банкнота у сто євро – не більше, ніж папірець, що майже не має ціни. Втім, вища інстанція виступає гарантом її справжньої вартості. Так само і Вечеря Господня здається на перший погляд нічим іншим, як дуже скромною поживою. Але її справжня вартість заснована на обітниці Христа. Він прагне оживити "віруючих" силою Своєї жертви так само безсумнівно, як безсумнівно і те, що вони споживають цю вечерю.

Від цієї обітниці залежить цінність Вечері Господньої. Тому окремо запитано, де саме Христос дає її. Уривки з Біблії, на які посилається Катехізис, він вже використовував у попередньому поясненні. Тому ми обмежимося розглядом лише окремих фраз, які впадають у вічі.

 

Новий завіт

 

Щодо встановлення Вечері Господньої Катехізис цитує 1 Кор. 11.[575] Чашу, яку Ісус передав по колу, Він назвав "новий завіт у Моїй крові". У той момент Він відзначав Пасху зі Своїми учнями. Вони згадували напружену ніч, коли Бог розправився з єгипетським фараоном. В ту ніч Господь "згадав Свій завіт з Авраамом".[576] Ізраїльтяни були у безпеці за порогами і одвірками своїх дверей, покроплених кров’ю пасхальних ягнят. Через цю кров суд Божий обійшов їхні двері і ще тієї ж ночі вони були звільнені.

У той час, коли Ісус відзначав зі Своїми апостолами цю радісну подію, вже було звіщено про новий завіт.[577] Він приведе до остаточного звільнення, включно із "входженням в обіцяну землю нового неба і нової землі".[578] Цей новий завіт уможливив Христос. Він навічно встановив  його Своєю смертю і пролитою кров’ю (форма Вечері Господньої). Тому Він говорить про "новий завіт у – тобто заснований на – Моїй крові". Так Він назвав чашу, наповнену вином. Він і сьогодні простягає цю чашу Своїм гостям, вимовляючи ті самі слова. У цей важливий момент Він обіцяє їм: суд омине ваші двері і Я приведу вас до небесної батьківщини так само безсумнівно, як безсумнівно те, що ви тепер п’єте із цієї чаші.

 

Повторення обітниці

 

Щойно обговорена обітниця з 1 Кор. 11 повторюється Павлом у розділі 10. Незвичайним є, отже, те, що розділ 10 подає повторення того, що ще лише має з’явитися у наступному розділі. Катехізис, очевидно, вказує на те, що Павло тут власними словами каже дещо про хліб і чашу, тоді як у наступному розділі він цитує Ісуса.

Яка користь від такого повторення? Павло називає чашу спільнотою крові Христової і хліб – спільнотою тіла Христового.

Він цим підтверджує, що чаша і хліб справді тісно пов’язують гостей і їхнього Господаря, Який колись пролив за них Свою кров. Єднання з Христом виникає і розвивається не через вплив вина чи хліба, але через вплив Духа. Ми не можемо зрозуміти спосіб Його роботи. Для нас залишається таїною, як Христос єднає Своїх гостей із Собою за допомогою таких простих засобів. Треба вірити і переживати це. Христос "встановив таїнства не просто так. Він здійснює в нас усе те, що показує цими святими знаками, хоча спосіб, у який це відбувається, перевищує наше розуміння".[579]

 

[568] Про "спомин" див. серед інших F.J. Pop, De eerste brief van Paulus aan de Corinthiërs, 253 і далі. J.P. Versteeg у праці Bij brood en beker, 58-60, BGD, 725 і далі.

[569] "Вихід з Єгипту отримав своє виповнення і найглибший зміст на хресті як події історії спасіння". J.P. Versteeg, там само, 59.

[570] Ми повторюємо сказане нами щодо Відповіді 69. За оригінальним текстом, Христос пообіцяв мені, що Його тіло пожертвуване для мене "так само вірно", як те, що хліб переломлено, у чому я переконуюсь на власні очі. У вживаному тут тексті Книги реформатської церкви вислів "це так само вірно, як" подано окремо від цієї обітниці таким чином, що знову не зрозуміло чітко, чому це є "так само вірно".

[571] J.P. Versteeg, там само, 43, 44.

[572] J.P. Versteeg, там само, 47.

[573] "Ми маємо участь у благах Христових тому, що ми маємо участь у Самому Христі". W. van’t Spijker, Bij brood en beker, 404.

[574] "І тут ми наближаємося до найглибшої таїни Вечері Господньої згідно реформатського вчення. Завдяки цьому Духу існує правдива спільність із Христом. Це – ключове слово. Спільність, правдива спільність із Христом. Адже саме цей Дух живе у Христі як у Голові і в нас як у членах". W van’t Spijker, там само, 404.

[575] Загальноприйнятою вважається думка, що це – найдавніше повідомлення про встановлення Вечері Господньої. Матвій, Марко і Лука писали свої Євангелія пізніше. Ці загалом чотири повідомлення настільки відрізняються один від одного, що неможливо встановити, що ж саме дослівно сказав Ісус. Але це не є недоліком. Це є пітвердженням того, що зміст Вечері Господньої не у проголошенні магічних формул. Звертання Господаря може бути передане у декілька способів. Та суть їх усіх залишається незмінною: жертва Христа є нам на благо, див. J.P. Versteeg, там само, 29 і далі.

[576] Вих. 2:24; 6:3, 4.

[577] Єр. 31:31; Єз. 16:59, 60.

[578] J. van Bruggen, Marcus, 340.

[579] Нідерландське віровизнання, стаття 35.