Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Шанування святкового дня. Недільний день 38

 

Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

 

Запитання 103:         Яка воля Божа щодо тебе у четвертій заповіді?

 

Відповідь:                 По-перше, щоб подбали про підтримання служіння Слова та освіту; і щоб особливо у день суботній, тобто у день спокою, я регулярно відвідував зібрання святих Божих, де б я пізнавав, чого навчає Слово Боже, брав участь у таїнствах, молився Богу в зібранні і як християнин жертвував для бідних. По-друге, щоб кожен день життя я відпочивав від своїх гріховних шляхів, дозволяв Господу діяти в мені Духом Святим і уже тут, в земному житті, входив у Боже вічне суботство.

 

Людина – не машина. Своєчасний відпочинок приносить користь. Цій людській потребі суголосна четверта заповідь: проробивши шість днів, відпочивай на сьомий. Такий день  спокою – це благо. Люди, що тяжко пропрацювали, можуть знову набратися сил, але вільний від праці день тижня – це щось особливе.

Спокій так званого святкового дня закладений не у самому дні, а походить від Бога і може бути отриманий лише від Нього. Це можна зрозуміти вже з назви цього дня: субота Господа. Це означає «субота для Господа» – «святковий день, присвячений Яхве».[767] Це визначає, як слід проводити цей день, аби справді насолоджуватись відпочинком. Програма буде насиченою. Справедливо вказують на велику кількість дієслів у Недільному дні 38.[768] День святковий – точно не той день, коли нічого не робиться.

Давайте спершу поглянемо на текст самої заповіді.

 

День звільнення

У Вих. 20:8 не сказано: не забудь про те, щоб святити день суботній. Можливо, багато хто, не помічаючи того, сприймають цю заповідь саме так. Коли йдеться про день спокою, вони згадують про кожну наступну неділю, яку вони повинні святити.

Але там записано: пам’ятай день суботній, освячуючи його. Пам’ять про нього на першому місці, а його освячення підпорядковане пам’яті.

«Пам’ятати» означає повертатися подумки до певного історичного дня з минулого. Тобто, Ізраїль повинен був кожної суботи згадувати «той день суботній». Це був і справді один день суботній з минулого. Очевидно, їхня субота, яка наступала щотижня, була названа на честь тієї єдиної славної суботи з минулого, яку вони повинні були пам’ятати.

Який день суботній це міг бути?

Приблизно за два місяці до проголошення Закону Ізраїль був звільнений з Єгипту. Незадовго до виходу Мойсей сказав, що вони повинні пам’ятати цей день.[769] Тому є досить багато підстав вважати, що цей день звільнення був історичним суботнім днем, який вони повинні «пам’ятати» щотижня.[770]

Нам відомо щось подібне. У кожному нідерландському записнику 5 травня позначено як «День звільнення». Ми так називаємо цей день. Але в цей «дня звільнення», що наступає кожного року, ми згадуємо той єдиний справжній день звільнення 5 травня 1945 року. Цей знаменний день поклав кінець німецькій окупації Нідерландів під час Другої світової війни. Точнісінько так само Ізраїль повинен був кожного суботнього дня згадувати той унікальний день з минулого, коли Бог вивів його з Єгипту. Так ця заповідь довершено поєднується зі вступом до Закону, де центральне місце посідає звільнення Ізраїлю з дому рабства.

У викладі Закону в Повт. Зак. 5 цьому дню звільнення приділено багато уваги. Ізраїль повинен пам’ятати, що був рабом у Єгипті, але Господь звільнив його звідти «сильною рукою та витягненим раменом».[771] Тому відтоді кожний раб і кожна рабиня повинні були отримувати вільний день у суботу. В принципі так відмінялося будь-яке рабство. Господар і раб, господиня і рабиня разом святкували своє спасіння від тяжкої служби у Єгипті. Відтепер вони разом служили Яхве, Який не хоче, аби когось експлуатували.

Відпочивали навіть воли та в’ючні осли. Так у суспільстві з високою інтенсивністю праці, рабством та стресами день суботній став радісним сигналом свободи, яку Бог дарує Своїм створінням.

Цей сигнал звільнення був підкріплений різними соціальними законами, що оточували цю заповідь. Окрім суботнього дня Ізраїль мав також суботній рік. Тоді навіть земля могла протягом року відпочивати. Вона теж була створена Богом. Тому ґрунт не можна було виснажувати. У суботній рік сіяч повинен був полишити його у спокої. Полям не треба було зрощувати збіжжя, і вони могли знову «набратися сили». І виноградник не «підганяли» виробляти якомога більше, бо виноградну лозу не можна було підрізати.

І ще додатково один раз на сім раз по сім років – двічі на століття – наступав ювілейний рік. Він довершував суботні свята: кожного раба-ізраїльтянина відпускали на волю і кожній родині повертали її колишню землю.[772] Заповідь про суботу вказувала шлях до втішного життя і праці у раю. Наступна мотивація цієї заповіді підтверджує це.

 

День спокою

Зовсім іншою видається мотивація дня суботнього, заснована на тому, що Господь шість днів творив небо і землю, а на сьомий відпочивав. Так записано у Вих. 20:11. Чи було викладено цю версію на кам’яних скрижалях? Для нас важливо розуміти, що обидві версії походять від Бога і є тому абсолютно рівнозначними. Одна є безпосереднім продовженням іншої.[773]

У Старому Заповіті використано три різні слова для опису відпочинку Бога на сьомий день:

1. Про те, що Господь відпочивав у день сьомий, ми вперше читаємо у Бут. 2:2. Відпочивати тут означає припинити роботу, бо проект закінчено і виконано довершено. «Вельми добре» – Бог Сам дав йому оцінку наприкінці шостого дня. Він – наче митець, який із задоволенням споглядає власну картину і нічого більше не додає до неї.

2. Вих. 31:17 приєднується до цього; тут зазначено, що Бог «перервав працю та спочив». Спочили також Давид і його змучений народ після втечі від Авесалома, коли вони «відідхнули».[774] Вони перевели подих і так знову відновили сили. Вони не зробили більше ані кроку. Це можна порівняти з тим, що Господь на сьомий день більше нічого не додавав до Свого творіння. Воно було повністю закінчене.

3. У четвертій заповіді у Вих. 20 («а дня сьомого спочив») наведено ще одне слово на позначення «відпочинку». Воно викликає в уяві образ людей, які відпочивають і, приємно розслаблені спокоєм, сидять чи лежать, насолоджуючись відпочинком. Навіть можна згадати про корів, які мирно лежать у луках, бо Бог вживає це слово «спочити» у Вих. 23:12 на означення відпочинку худоби та ослів у день суботній.

Ці три поняття – припинити роботу, перевести подих і відпочити – створюють разом багатий на нюанси образ: хтось поставив крапку у своїй праці та у цілковитому спокої насолоджується нею, тому що робота повністю вдалася.

Дивовижно, що Бог при Синайській горі запросив Свій народ святкувати з Ним завершення творення неба і землі. Вони отримали право розділити Його спокій. Його свято стало також і їхнім святом. З цією метою Він звільнив їх з Єгипту. Мотив звільнення і мотив відпочинку пов’язані один з одним. У Єгипті вони повинні були сім днів на тиждень важко працювати. Тому день суботній став для них як днем відпочинку, так і днем звільнення. Виклади про день спокою у книгах Вихід та Повторення Закону доповнюють один одного.

 

Субота дó Закону?

Уперше ми дізнаємося про «день сьомий» з Бут. 2:2, 3. Цього дня Бог закінчив Свою роботу і відпочив. Він повністю досяг Своєї мети (вірш 2). Для Нього у цьому полягала причина благословити цей день – тобто зробити його особливо важливим, освятити його і виокремити з-поміж інших днів (вірш 3). Він перетворив його на свято для Себе. Ніде не сказано, що Адам отримав завдання пам’ятати цей день.[775] З іншого боку, тут закладається «фундамент дня суботнього», і з вірша 3 випливає, «що все людство могло насолоджуватися ним і присвячувати його Богові, якщо люди продовжуватимуть поводитися, як носії образу Бога».[776]

Після цього більше нічого не повідомляється про цей день, поки до проголошення Закону на горі Синайський залишається трохи більше місяця.[777] Досить цікаво, що саме тоді у Біблії уперше вжито слово «субота» (Вих. 16:23). Ізраїльтяни перебували у пустелі. Кожного дня з неба падав свіжий хліб (вірш 4). Він називався манна. Пізніше того ж дня вона танула і зникала. У п’ятницю з дощем зійшла подвійна порція, бо у суботу небо було закрите. Очевидно, термін «субота» не треба було пояснювати ізраїльтянам. Розповідь створює таке враження, ніби для них субота – більш як за місяць до проголошення Закону – не була цілковито невідомою, хоча вони ще, очевидно, не притримувалися її.

Потім на горі Синайській проголошується Закон. Ясно, як день, що четверта заповідь (Вих. 20:11) у виборі слів тісно пов’язана з Бут. 2:3. Безумовно, субота ізраїльтян заснована на сьомому дні тижня творіння. І причина, з якої Бог поблагословив цей день для Себе, та ж сама, з якої Він поблагословив день суботній для Ізраїлю. «Завдяки цьому акту благословення сам цей день перетворюється на благословення і випромінює щось благосне».[778] Його народ може розділити з Ним спокій та радість завершення справи творіння.

Що залишилося від цієї заповіді по тому, як день суботній перетворився на перший день тижня?

 

Недільний день

Усі розуміли, чому день суботній був останнім днем тижня. І це в такому випадку аж ніяк не дрібниця, що його перенесли з кінця на початок тижня. Чи не зник через це старий день суботній і чи не був він змінений на дещо інше?

І справді, повинна бути дуже вагома причина для такого суттєвого перенесення. При цьому ми не можемо послатися на наказ Христа чи Його апостолів. Але Сам Христос відвів першому дню головуюче місце. Він вчинив так одразу після воскресіння. Увечері того дня Він прийшов до Своїх учнів. З певним наголосом Іван у своєму Євангелії називає цей день «першим в тижні». Цим самим він вказав на «незабутній, сповнений значення, незрівнянний характер того дня, що змінив світ».[779] Точно за тиждень Він з’явився знову. Так Він надав цьому дню особливого значення. Не хтось із апостолів, а Сам Ісус виокремив цей день з-поміж усіх інших.[780]

Через багато років після Свого вознесіння Він з’явився Івану на Патмосі. Це був «Господній день». Такий вислів був, очевидно, вже тоді відомим у християнській церкві. Незабаром у християнських працях так без жодних застережень називається неділя.[781] Отже, це день воскресіння Христа. Це стає ще більш очевидним з того, що Він одразу ж називає Себе Тим, Хто був мертвий, а тепер живий.[782]

Важливість цього дня отримує додатковий наголос, тому що це єдина згадка про день, яку ми зустрічаємо у цій книзі Біблії.[783] Він з’явився у Свій день достеменно як Той, Хто живий – живий для того, щоб привести Свій народ в обіцяну землю. Це – тема Книги Об’явлення. Фактично, йдеться про грандіозне виповнення виходу з Єгипту. Відтак, неділя не відміняє старий день суботній, а виповнює його. Так, як хрещення називають «християнським обрізанням»,[784] ми могли би назвати неділю християнським днем суботнім. Тому в Катехізисі вказано справедливо про «день суботній, тобто у день спокою» (у неділю). Яке це має значення для святкування цього дня?

 

До церкви

Згідно цієї заповіді, Господь поблагословив день суботній. Він заклав у ньому рятівну силу для ізраїльтян. Ця сила благословення сходила на них не автоматично, щойно приходив день суботній. Умовою було те, щоб вони цей день проводили по-іншому, ніж решту тижня. «Освячували», як це називалося. Для початку вони повинні були припинити щоденну працю. Вже у цьому благословення отримувало конкретні обриси. Поки весь інший світ продовжував працювати, Ізраїль насолоджувався благосним відпочинком. Навіть робоча худоба могла перевести дух. Цей щотижневий відпочинок був доти незнаним гуманітарним благодіянням. Та все ж мета дня суботнього найперше не соціальна, а релігійна. Особливо у день суботній Бог хотів зустрічатися зі Своїм народом. Згідно Лев. 23:3, ізраїльтяни були зобов’язані по всіх місцях, де жили, збиратися на «святі збори».[785] В цьому можна прослідкувати витоки пізнішої служби у синагозі, а з нею і богослужіння у церкві.[786] На таких зборах Бог дає Своє благословення.

Катехізис не описує повну літургію і обмежується кількома головними речами. При цьому впадає у вічі, скільки роботи очікується з боку членів громади. Вже раніше згадувалася велика кількість дієслів у цьому Недільному дні. Під час богослужіння у церкві члени громади постійно працюють: вони слухають Слово Боже, беруть участь у таїнствах, моляться Богу і жертвують для бідних. Так вони отримають обіцяне благословення та спокій.

Характерною рисою церковного богослужіння є проповідь. Тому богослужіння можна означити як «служіння Слова».[787] Слово «служіння» означає, що Слово Боже церковними служителями, мов служниками, готується і подається так, як це відбувається з їжею.[788] Проповідь повинна зробити Слово настільки зрозумілим, щоб воно потрапило у серце слухачів. Так Бог дає їм нові сили для їхньої подальшої подорожі до нової землі.

Це «служіння Слова» вимагає також наявності будівлі церкви з усім, що там має бути, хай там як скромно це було б влаштовано. Особливо важливо, щоб була людина, здатна подати це Слово. Тому заповідь про день суботній вимагає, аби подбали про підтримання служіння Слова, тобто подбали про підготовку проповідників та «освіту». Очевидним є те, що маються на увазі навчальні заклади для майбутніх пасторів.[789]

 

До та після перебування у церкві

Ніхто не проводить у церкві всю неділю. Залишається час для кави та для інших форм відпочинку. Як вже було згадано, це теж належить до недільного благословення. Лютер колись сказав про байдикування, блаженне у Бозі.

Що можна робити, а що – ні? Чи треба ховати під ковдру радіо, телевізор і телефон, як це досі роблять ортодоксальні юдеї у свій суботній день?

Для юдейських тлумачів Святого Письма часів Ісуса спокій дня суботнього був практично тотожним припиненню якомога більшої кількості робіт. Одного разу Ісус зустрів чоловіка з паралізованою рукою. Його життю не загрожувала небезпека, а отже, на думку юдеїв, його не можна було лікувати у день суботній. Тому придивлялися за Ісусом, «чи в суботу того не вздоровить, щоб знайти проти Нього оскарження». Ісус зцілив чоловіка.[790] Він також зцілив у суботу людину, яка вже 38 років хворіла, і ще одну, сліпу від народження.[791] Це не були випадки, що потребували невідкладної медичної допомоги. Очевидно, Ісус навмисне допоміг їм у суботу. Так Він перетворив ці зцілення на святкові сигнали Божого благословення та визволення в суботу. Це благословення міститься також і у нашій неділі. Тому ті, хто вірить у це, наповнюють – і розвантажують! – цей день таким чином, аби якнайповніше отримати це благословення і насолоджуватися ним. Це вимагає наявності певного режиму у неділю. Цього нікому не уникнути. Що можна, а що ні? Для однієї людини це може бути зовсім геть інше, ніж для іншої. Нашим мотивом повинно бути те, щоб провести цей день так, аби отримати від нього те благословення, яким Бог його наділяє. Хто його шукає, завжди знайде спосіб.

 

Праця в неділю

Що говорить ця заповідь про працю у неділю? Наразі йдеться не про доїння корів чи гасіння пожежі, а про операції на біржі чи освітні курси у неділю, або працю на хлібозаводі, бо клієнт потребує свіжого хліба у понеділок. У праці немає нічого поганого. Напружений понеділок теж потрібно святити. Але освячення старого суботнього дня передбачало насамперед відмову від щоденної праці. Це – давайте поглянемо на це тверезо – і досі залишається умовою того, аби якнайкраще скористатися благословеннями цього дня. Неділя – це більше, ніж суєтний робочий день з одним чи двома богослужіннями. У Катехізисі свідомо вжито вираз «день спокою». Звільнений Ізраїль міг насолоджуватися благами щотижневого дня спокою. Той самий привілей Бог дарує Своїй церкві й у наші дні. Для неї те, що Бог зобов’язує до відпочинку у неділю, – це привілей.[792] Хай вона не сприймає це як прикре ярмо!

З іншого боку, неділю стає далі чимраз важче дотримувати. При цьому виникає питання, до якої межі відмовлятися від примусової праці у неділю. Особливо тут необхідно глибше поміркувати. Наскільки нам відомо, Новий Заповіт ніде конкретно не торкається цієї теми. У Недільному дні 38 також немає висловлювань з цього приводу. Але там зазначена – у дусі четвертої заповіді – необхідність святкування дня спокою.[793] Варто виконувати цю необхідність і у разі потреби йти для цього на особисті жертви. В іншому випадку ми «безсило погоджуємося на повільне відмирання «дня Господнього» у секуляризованому суспільстві».[794]

 

Не вічний робочий день, а вічна субота

Неділя вже давно минула, коли у понеділок зранку дзвенить будильник. Проте лишається «вічна субота». Вона охоплює і неділю, і понеділок, і «кожен день життя». Адже саме у цій заповіді Господь наказує, щоб я кожного дня дозволяв Йому «діяти в мені Духом Святим». Можливо, з богослужіння запам’ятається небагато, але благословення дня суботнього впливатиме і надалі. Прихожани, що прийшли до церкви у неділю, занурюються у транспортний корок. Робота кличе. Праця, праця, праця. Вони наражаються на небезпеку перенапружитися чи шукати втечі у невірних діях (поганих вчинках). Потрібен результат. Ніколи не буває досить. Суспільство шукає блага у вічному робочому дні. Тому крамниці та біржі відкриті весь тиждень. У неділю усе таке ж саме, як і в понеділок.

Для християн у понеділок все може бути таким самим, як у неділю. У всіх своїх ділах з понеділка по суботу вони знаходять спокій у звершеній праці їхнього великого керманича, Христа. Це відкриває перспективу довершеної спільної праці і спільного відпочинку з триєдиним Богом.[795] Отже, на них ще чекає довершений відпочинок дня суботнього.[796]

 

 

[767] J.P. Lettinga, там само, 487.

[768] J.H. van de Bank, Kennen en vertrouwen, 343.

[769] Вих. 13:3.

[770] J.L. Koole, De tien geboden, 75-78; J.P. Lettinga, там само, 485, 486.

[771] Повт. Зак. 5:15.

[772] Лев. 25.

[773] Щодо можливої різниці між версіями див. J.P. Lettinga, там само, 460-463.

[774] 2 Сам. 16:14.

[775] «Тут ми маємо справу не з повелінням людині пам’ятати день суботній. Слово «субота» не вжито у цьому вірші. Бог робить цей день особливо важливим і виокремлює його для Себе», W.H. Wispen, Genesis I, 86.

[776] Там само.

[777] Історія Вих. 16 починається, згідно вірша 1, п’ятнадцятого дня другого місяця по виході, у той час як «того дня» (отже, також п’ятнадцятого) третього місяця (на один місяць пізніше) вони прибули у пустелю Синай (Вих. 19:1), C. Houtman, Exodus II, 395.

[778] J.P. Lettinga, там само, 488.

[779] Ів. 20:19, C. Bouma, Korte Verklaring, Johannes II, 200.

[780] Ів. 20:26, Там само, 205; див. також P.H.R. van Houwelingen, Johannes, 398, 399.

[781] Об. 1:10, див. S. Greijdanus, Korte Verklaring, Openbaring, 36, 37.

[782] Об. 1:17, 18.

[783] Складається враження, ніби апостол отримав усю Книгу Об’явлення протягом тієї однієї неділі (S. Greijdanus, De openbaring des Heeren aan Johannes, 28, 29).

[784] Кол. 2:11.

[785] Проти цього була висловлена думка, що у Лев. 23:3 начебто йдеться лише про суботу великих свят і про збори у храмі в Єрусалимі (M.R. van den Berg, Woorden ten leven, 71). На підставі деяких даних начебто можна виснувати, що щотижневе освячення дня суботнього складалося з «планованого і повного відпочинку», 73. Але ніяк не можна пояснити, як лише такий відпочинок – хай би який благосний він був! – міг перетворити цей день спокою на «день суботній, присвячений Яхве». Адже саме для цього слугували «святі збори».

Лев. 23:3 просто виходить з того, що було стандартним для кожного дня суботнього – жодної праці і святі збори – і зберігає це у випадках, коли щорічний святковий день випадково збігається з днем суботнім (W.H. Gispen, Leviticus, 322).

[786] B. Maarsingh, Leviticus, 201.

[787] Дії 6:4.

[788] Служіння Словом – це «скромне завдання подачі та сервірування приготованої та наявної страви» (C. Trimp, De actualiteit der prediking, 23, 24).

[789] Місця зі Святого Письма, на які йде посилання тут у Катехізисі, підтверджують це.

[790] Лк. 6:6 і далі.

[791] Ів. 5:5, 10 і 9:1, 14; див. також Лк. 13:11 і далі, 14:2 і далі.

[792] Щодо «роботи у неділю» див. J. Douma, De tien geboden, 202-207. Дещо стриманіше цей же автор робить висновки у статті у Pro Ministerio, травень 2000 р., 12.

[793] Щодо «християнської неділі» див. також C. Houtman, Exodus III, 55-58.

[794] P. Schelling, Handboek 2000 van de Gereformeerde Kerken in Nederland, 367.

[795] «Отець, Син і Дух Святий і ми: разом відпочивають і разом працюють! Це практично неможливо уявити у нашому світі, а проте це не мрія», J.H. van de Bank, там само, 339.

[796] «Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок» (Євр. 4:9).