Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Хрещення (2). Недільний день 27

 

Запитання 72:         Чи змиває гріхи зовнішнє омивання водою саме по собі?

Відповідь:              Ні, тільки кров Ісуса Христа і Дух Святий очищують нас від усіх гріхів.

 

Той, кого хрестять, омивається водою. Ця проста вода – Божественна запорука і знак Христової очищаючої крові. Тому Писання прямо називає хрещення "омиванням гріхів". Цим закінчилася попередня Відповідь. Чому тоді нам не сказати, що ця купіль і є сама по собі омиванням гріхів?

 

Хрестильна вода не допомагає проти гріха

 

Питання полягає не в тому, чи є "хрещення" омиванням гріхів, а в тому, чи є сама "купіль" омиванням гріхів. Отже, наголос падає на видимий, зовнішній бік хрещення. Те, що саме це мається на увазі, випливає з класичного видання: чи є тоді зовнішня купіль сама по собі омиванням гріхів?

Водна купіль омиває тільки тілесний бруд. Питання в тому, чи омиває ця особлива водна купіль окрім того ще і гріхи. Чи є у цій хрестильній воді особлива сила, що очищує душу?

Той, хто запитує, не говорить цього, але він безсумнівно має на увазі вчення римо-католицької церкви про хрещення. Інакше і бути не може, бо це вчення справді полягало в тому, що хрещення – це власне і є омивання гріхів.[542] Власне, ця точка зору і не змінилась.[543] Це також підтверджує Катехізис католицької церкви, виданий у 1992 році.[544]

Та все ж Гeйдельберзький Катехізис націлений не на спростування цього вчення. Справді, він стисло і чітко відкидає те, що хрестильна вода сама по собі омиває наші гріхи. Це можуть тільки кров і Дух Христа. Тоді у нас виникає питання, чому сама Біблія так беззастережно називає хрещення омиванням гріхів. Катехізис вважає це настільки незвичайним, що зупиняється на цьому. Тим чи іншим чином водна купіль усе ж повинна бути пов’язана із омиванням наших гріхів. Як саме?

 

Запитання 73:         Чому ж тоді Дух Святий називає хрещення "купіллю відродження" та "омиванням гріхів"?

Відповідь:              У Бога є належні підстави називати хрещення саме так. Цим Він бажає навчити нас, що кров і Дух Христа змивають наші гріхи так само, як і вода змиває нечистоту з тіла. Але значно важливіше те, що Бог бажає запевнити нас через цю божественну запоруку та знак в тім, що духовне омивання наших гріхів таке ж реальне, як і зовнішнє омивання водою.

 

Хрестильна вода не змиває гріхів. Та хрещення все ж таки називається "омиванням гріхів". Хрестильна вода не робить з нас нових чи кращих людей. Та хрещення все ж називається "купіллю відродження". Це – формулювання Святого Духа. Можливо, нам не треба сприймати їх так буквально? Катехізис зовсім не скеровує нас у цей бік. Особливо вражає те, що він не містить і натяку на те, щоб – із побоювання перед різними непорозуміннями – послабити значення цих вагомих слів. Він навпаки охоче пояснює, з яких "належних підстав" Бог називає хрещення так, як воно назване.

 

Прояснююча символіка

 

Той, хто брудний і зморений, відновлює сили омиванням. Від нього стаєш не просто чистим, але ще й іншою людиною. Відчуваєш, ніби наново народився. Усім знайома така подвійна дія. Хрещення – теж подібне омивання, але у цьому випадку символічне. Воно точно змальовує те, як омивається провина людини і як людина стає іншою. Перше Христос досягає за допомогою Своєї крові, друге – за допомогою Духа.

Від кого нам тоді відомо, що це – мова хрещення? Від Самого Бога. Він хоче навчити нас тому, які величезні наслідки має для нас усунення гріхів. Він настільки сильно прагне пояснити це нам, що для Нього це – перша "належна підстава" для того, щоб назвати хрещення "купіллю відродження" і "омиванням гріхів". Цими двома висловами Він дуже ясно показує, що таке хрещення. Вони – це Його власні підписи під символом хрещенням. Митець сам визначає, що зображує його символ. Бог чинить те ж саме з хрещенням. Тому ми знаємо певно, що воно означає: кров і Дух Христа очищують і оновлюють душу так само, як вода омиває і освіжає наше спітніле тіло.

Це прозора мова. Тепер ми краще розуміємо, у чому подвійна цілюща дія позбавлення від гріхів. Хрещення – пречудовий образ цього, але чи отримуємо саме спасіння завдяки йому? Це – наступна тема для обговорення.

 

Божественна запорука

 

Окрім того, що хрещення – це роз’яснювальний образ, це також і божественна запорука омивання гріхів. Отже, наші гріхи омиваються не тільки "так само", але і так само дієво, як тіло омивається водою. Це веде до наступного кроку. Хрещення – це не лише Божа повчальна ілюстрація, але і гарантія того, що "духовне омивання наших гріхів таке ж реальне". Для Нього це навіть ще одна "належна підстава" для того, щоб недвозначно назвати хрещення омиванням гріхів. "Значно важливіше", що Він так чинить для того, аби переконати нас, що дає нам через хрещення те, образом чого воно є: відпущення провини і початок нового життя. Він запевняє нас, що ми – стосовно Нього – так само безсумнівно очищені від наших гріхів, як і наше тіло омите хрестильною водою. Цією гарантією Він підтримує нашу слабку віру.

Чим сильніше хтось гарантує нам щось, тим легше ми віримо такій людині. Так і Бог полегшує нам віру, наскільки тільки можливо. Хрещення – це Його особиста гарантія. Втім, це не означає, що віра має тут невелике значення. Гарантії надаються не для того, щоб чиясь віра стала надлишковою, а для того, щоб зміцнити її. Той, кому пообіцяли будинок, мусить прийняти цю обіцянку. Якщо він не зробить цього до певної дати, не бачити йому цього будинку. Обіцянка – це ще не сам будинок. Так само і хрещення – це ще не власне саме омивання гріхів. Хрестильна вода не сповнена силою Святого Духа. Вона спрацьовує не так автоматично, як лікарський препарат в ін’єкції. Хрещення існує не для того, щоб зробити віру надлишковою, а для того, щоб заохотити і зміцнити її. Для нас це означає, що ми приймаємо те, що Господь пропонує і гарантує нам.[545]

 

Запитання 74:         Чи слід також хрестити немовлят?

Відповідь:              Так. Діти, так само як і дорослі, належать Божому завіту і Його громаді. Дітям не в меншій мірі, ніж дорослим, обіцяні прощення гріхів кров’ю Христа і Дух Святий, Який породжує віру в серці. Отже, через хрещення як знак завіту дітей також слід приймати до християнської церкви та відрізняти їх від дітей невіруючих. Подібне відбувалося в старому завіті через обрізання, що його замінено в новому завіті хрещенням.

 

У чому полягають зауваження проти хрещення дітей? Нам не треба гадати з приводу основного зауваження. Через хрещення Бог запевняє нас у тому, що укладає з нами завіт. Під таким завітом розуміємо те, що Він за волею Христа приймає нас за Своїх дітей. Питання полягає в тому, чи укладає Він такий самий завіт також і з немовлятами. Фактом є те, що доросла людина, перед тим, як бути охрещеною, мусить сповідати віру в Христа. Немовлята не можуть такого. До того ж, ніхто не знає, чи схочуть вони пізніше бути християнами. Чи мають вони усе ж за таких обставин повноцінне місце у завіті благодаті? Чи належать вони до Божої родини так само, як і дорослі?

 

Підхід Катехізису

 

Найперше у вічі кидається те, що Катехізис не називає жодних зауважень проти хрещення дітей, вже не кажучи про їх спростування. Він запитує дуже просто і прямо, чи повинні і немовлята бути охрещеними. Такий підхід повністю виправданий, бо якщо Біблія говорить про те, що діти повинні бути охрещені, тоді відпадають усі зауваження. Тоді їх не треба спростовувати одне за одним.

Ще одне кидається у вічі у підході Катехізису. У Писанні ніде однозначно не сказано, що немовлята повинні бути охрещені. Тому Катехізис черпає сили не зразу у конкретних текстах, але засновується на загальній незмінній думці Писання.[546]

 

Старий Заповіт

 

Вихідним пунктом є завіт, укладений Богом з Авраамом. Через це Він дав йому – тоді ще Авраму – бажаної впевненості у виконанні обітниці: "добре знай, що" (Бут. 15:13). Пізніше Він установив обрізання як незгладимий "знак завіту" (Бут. 17:11). З тих пір у тілі Авраама було закарбоване те, що він належить Богові і тому може мати участь в обіцяному спасінні.

Важливим для нашої теми є те, що цей завіт мав силу і для немовлят (Бут. 17:7) Він був чинним не тільки з моменту їхнього повноліття чи часу, коли вони зможуть зробити власний вибір, але від їхнього народження: усі хлопчики, яким виповнилось вісім днів, повинні були пройти обрізання.[547] Шляхом обрізання запечатувався завіт. Він так і називався: завіт обрізання (Дії 7:8). Той, хто не давав себе обрізати, "ламав" завіт, і щодо нього Бог наказував: "стята буде душа та з народу свого" (Бут. 17:14). Звучить суворо, але в такий спосіб Бог давав зрозуміти, що лише у завіті з Ним "існування могло стати життям".[548] Те ж саме стосується і дітей, яким виповнилося кілька днів.

Посилаючись на цю історію, Катехізис виходить з наступного: діти належать завітові з Богом і Його громаді так само, як і дорослі.

 

Новий Заповіт

 

Писання називає Авраама отцем усіх віруючих.[549] Слово "отець" має тут вирішальне значення. Віруючі – це його нащадки. Тому те, що Бог говорить до Авраама, справедливе і для всіх віруючих. Само собою зрозуміло, що до нащадків належать також і немовлята дорослих синів чи дочок. У нашому випадку – також. Обітниця дійсна для "усіх нащадків". До них належать віруючі, але не меншою мірою і їхні діти. Нащадки Авраама – це не тільки дорослі.

Отже, віруючі не повинні нишком удавати, що Авраам – їхній духовний провідник, а не отець. Вони в першу чергу не його послідовники, але нащадки. Тому до нащадків так само належать і їхні немовлята. Немовлята ще не можуть бути послідовниками Авраама, але можуть бути його нащадками.

Петро підтверджує це у день П’ятидесятниці.[550] Він стоїть перед юдеями, що розділяють провину за смерть Христа. І каже, не вагаючись: "бо для вас ця обітниця і для ваших дітей". Далі Петро означує цю обітницю як дар Святого Духа (Дії 2:38). Особливість цієї обітниці в тому, що в ній уже міститься спасіння Христа. Того самого ранку Він злив Свій Дух, щоб долучати людей до цього спасіння. Саме у цій обітниці робота Христа досягає найвищого ступеня і виповнення.[551]

Звідки Петро знав, що ця обітниця була призначена для цих юдеїв і їхніх дітей? Бо це, фактично, було виконання старої обітниці, що Бог дав Авраамові.[552] Очевидно, цей завіт не був скасований з моменту злиття Духа, яке відбулось того ранку. Навпаки, він був виконаний. Бог справдив Свою давню обітницю: завдяки роботі Духа до них прийшло спасіння Христа. Адреса отримувача також залишилася незмінною: Авраам і його нащадки. Вони і досі не були зв’язані жодними віковими обмеженнями. Тому обітниця призначалася цим юдеям і їхнім дітям.

Далі, показовим є те, що Ісус поблагословив дітей.[553] Можливо, і не вказано, що вони були охрещені, але у цей період ми ще не чуємо нічого і про хрещення дорослих.[554] Фактом залишається те, що ці діти – хоч якими малими вони були[555] – були благословенні і так отримали Царство Небесне.[556] Це благословіння нічим не нижче за хрещення.[557] Тому ми не можемо відлучити їх від хрещення.

Хоча 1 Кор. 7:14 не говорить про хрещення дітей, але тут йдеться про їхню належність до громади. Тому цей текст має велике значення для хрещення дітей.[558] Павло виходить з того, що громада знає, чому саме її діти "святі": не від чогось, що є в них самих, а тільки тому, що вони – діти віруючих батьків.[559] У своїх батьках вони теж виділені окремо перед Богом. Отже, вони святі не тоді, коли самі обирають Бога, але від їхнього народження. У цьому відношенні вони на одному рівні із тими дітьми, яких раніше мусили обрізати.

Нарешті, неодноразово сказано про хрещення цілих сімей (Дії 16:15; 16:33; 18:8, 1 Кор. 1:16). Слово "дім" вказує на всю родину. Природне вживання цього щедрого слова не може не привести до визнання того, що для хрещення такого дому не існувало вікових обмежень.[560]

 

Християнське обрізання

 

Відповідь 74 закінчується чітким твердженням про те, що у новому завіті хрещення встановлено замість обрізання.

У Біблії ніде докладно не пояснюється, що обрізання замінено хрещенням. Єдиний текст, який свідомо пов’язує обрізання і хрещення – це Кол. 2:11, 12. Тому цей уривок має завжди велику вагу, коли йдеться про обрізання / хрещення. Катехізис теж звертається до нього.[561]

Ми намагаємося слідувати основній думці названого тексту.[562] Павло виходить із символіки обрізання і хрещення. Він вбачає у них – попри зовнішню різницю – суттєву подібність. Під час обрізання видаляли крайню плоть. Натякаючи на це, Павло говорить про "скинення тіла плоті". Люди прощалися зі своїм давнішнім способом життя так, як скидають брудну одежу. Геть!

Символіка хрещення послуговується такою самою радикальною мовою: люди символічно занурені у кров Христа і таким чином позбуваються свого давнішнього існування. Геть! Тому Павло може назвати хрещення "Христовим обрізанням" або християнським обрізанням. "Християнським", тому що це нове обрізання настійно вказує на жертву Христа на хресті.[563] Хрещення – це немов збагачене обрізання.[564]

Те, що хрещення називається обрізанням, є аргументом на користь хрещення дітей. Дата обрізання людини визначалася не її вірою, але тим, що вона народилась у роді Авраама. Це було підґрунтям обрізання дитини. Це ж є і підґрунтям християнського обрізання. Так само, як і старе обрізання, хрещення є знаком не віри людини, а Божого завіту з Авраамом і його нащадками, включно із дітьми.

 

Чому хрещення дітей настільки важливе для дорослих

 

Дискусія про хрещення дітей стосується не лише вікової межі, але торкається й основи хрещення. Якщо це правда, що Бог не дає дітям жодних гарантій спасіння і тому виключає їх з хрещення, то це вже якесь інше хрещення. Таке хрещення – винятково для дорослих – є більше скріпленням віри того, кого хрестять, ніж Божої обітниці.[565] Як наслідок, таке хрещення повністю залежить від чиєїсь особистої віри. Якщо така людина сумнівається у своїй вірі, вона повинна сумніватися і у своєму хрещенні.[566]

У такому баченні Бог, фактично, виступає як наречений, який не говорить "так", поки цього не зробить його наречена. Адже одруження – обопільна дія. Але саме в цьому Бог відрізняється від нареченого. Він не чекає на наше "так", даючи Свої обітниці і гарантії. Ніщо не вказує на це ясніше, ніж хрещення дитини. Бог укладає з ним або нею не тимчасовий, а "вічний завіт". Він або вона негайно отримує статус дитини і спадкоємця. Дитина ще не може вірити. Це не є перешкодою. Найменшій дитині Бог дає обітницю "Духа Святого, Який породжує віру". У старшому віці ця обітниця Духа не втратить силу. Тому ніхто ніколи не повинен впадати у відчай стосовно Божої милості. Хрещення дитини – готове свідчення того, що не наша вразлива віра, а Божа обітниця є і залишається основою нашого спасіння.[567]

 

[542] Запитання ставиться тут для того, "щоб спростувати грубі помилки римо-католиків, які пов’язують спасіння із зовнішнім використанням хрещення", Zach. Ursinus, Het schatboek II, 44.

[543] "Це вчення не змінилось", BGD, 715.

[544] І досі хрещення діє "самим фактом, що дія відбулася" (ex opere operato), Катехизм католицької церкви (далі у тексті – ККЦ), № 1128. Під цим розуміють те, що саме хрещення очищує від усіх гріхів і, крім того, робить новохрещеного новим творінням, № 1363, 1265. Хрещення "необхідне для спасіння" і "церква не знає іншого засобу, крім хрещення, щоб забезпечити вхід до небесного блаженства", № 1257. Це стосується також "дітей, які померли без хрещення: церква може тільки довірити їх Божому милосердю". Тексти, як-от "Пустіть діток до мене приходити і не бороніть їм", Мк 10:14, "дозволяють нам сподіватися, що існує дорога спасіння для дітей, померлих без хрещення", №1261.

Очевидно, спасіння таких дітей не є доконаним фактом, див. також № 1283. Це підтверджує думку, що спасіння пов’язане із зовнішнім боком хрещення.

[545] Див. також BGD, 716, 717.

[546] "Ще до того, як можуть бути приведені певні уривки, у цьому – основне послання цілої Біблії". J.A. Heyns, Dogmatiek, 342.

[547] Дівчатка розумілись разом з хлопчиками. Див. примітку 69.

[548] J.P. Versteeg, Rondom de doopvont, 28.

[549] Рим. 4:11, 12, 16.

[550] Дії 2:38, 39.

[551] "Те, наскільки багатою є робота Христа, випливає з факту, що Він набув життєдайного Духа. А те, наскільки багатий Дух, стає зрозумілим, коли Він навчає грішників жити силою Христа". W. van’t Spijker, Rondom de doopvont, 543.

[552] "Триєдиний Бог говорить: "Я буду твоїм Богом". Це обітниця Авраамові, яка у новому завіті не знехтувана, а виконана". Там само, 552.

[553] Серед іншого див. Мт. 19:13-15. J.P. Versteeg, там само, 126-130. G. de Ru, De kinderdoop en het Nieuwe Testament, 184 і далі.

[554] У цей період до П’ятдесятниці, очевидно, – якою б не була причина – не проводили хрещення. Див. J. van Bruggen, Het evangelie van Gods zoon, 166, 167.

[555] "Лука говорить у Лк. 18:15 не про "дітей", а про "немовлят", J.P. Versteeg, там само, 129, 130.

[556] "Тепер Ісус порівнює отримання благословіння і входження у Царство і пов’язує обидва поняття висловом 'отримали Царство Боже'", J. van Bruggen, Marcus, 223.

[557] Невипадково форма хрещення відштовхується від того, що діти просто так "не можуть потрапити до Царства Божого". Однак пізніше їх називають "спадкоємцями Царства Божого". Це означає, що благо, яке дає хрещення, прирівнюється до блага Ісусового благословіння: входження у Царство Боже.

[558] J.P. Versteeg, там само, 130-133.

[559] Павло обговорює питання, чи може чоловік чи жінка, які стали християнами, залишатися у шлюбі з другою половиною, яка залишилася язичником. Він радить, що саме так і повинно бути, якщо цього хоче невіруюча сторона. У цьому випадку такий чоловік "освячений" у своїй дружині або така дружина у своєму чоловікові. Вони не включені автоматично у Божий завіт, але є прийнятними для Нього як законні подружжя.

Подумки Павло уявляє людину, що із сумнівом реагує на такий підхід. Тому він додає до вже сказаного: якби все було "інакше", тобто якщо ви вважаєте неможливим, щоб невіруючий "освячувався" у своїй віруючій половині, тоді і ваші неповнолітні діти нечисті. Або навпаки: як ваші діти "святі" у своїх батьках, так і невіруючий чоловік може бути освяченим у своїй дружині.

Для наших цілей наразі важливо, що діти громади без жодних вагань названі тут "святими".

Див. також G. de Ru, там само, 161 і далі.

[560] "Тому мусимо виключити можливість того, що слово "дім" могло вживатися у зв’язку з хрещенням, якщо діти були відлучені від хрещення", J.P. Versteeg, там само, 125.

[561] Ми, до речі, не мусимо вдавати, ніби Писання в інших випадках абсолютно мовчить щодо цього питання. Неодноразово Новий Заповіт натякає на відношення хрещення / обрізання. C. Trimp, Woord, water, wijn, 61 подає приклади і робить висновок: "Тому слово апостола у Кол. 2:11, 12 не залишається наодинці у Писанні". Див. також G. de Ru, там само, 211 і далі.

[562] Для детальнішого пояснення див. J.P. Versteeg, там само 105-112 і G. De Ru, там само, 201-211.

[563] "Хрещення стосується тієї ж події з історії спасіння, що й обрізання: хрест і воскресіння Христа. Різниця між обрізанням і хрещенням полягає лише в тому, що хрещення стосується його як того, що вже сталося, тоді як обрізання стосувалося обітниці про цей момент. Тому там, де є хрещення, яке говорить про вже звершену подію, не може бути обрізання, яке говорило про обітницю", J.P. Versteeg, там само, 32, 33.

[564] "Так відбувається ще і тому, що дівчатка також приймають хрещення. Їх не обрізали, хоча обітниця була призначена і для них. Їх розуміли у чоловіках. Через хрещення вони особисто отримують свідоцтво Божої благодаті. Це означає "прогрес історії спасіння", там само, 31.

[565] "У анабаптистів, баптистів і п’ятидесятників хрещення – це радше знак і печать віри людини, ніж Божої обітниці". BGD, 721.

[566] "... якби наше хрещення залежало не від обітниці Божої, а від нашої віри, то ми повинні були би піддавати наше хрещення сумніву щоразу, як сумніваємося у нашій вірі". Там само, 722.

[567] Не меншою мірою це стосується і хрещення дорослих. Можливо, їх і охрестили після того, як вони прийшли до віри, але це не означає, що їхнє хрещення засноване на їхній вірі! Це хрещення теж є "печаттю і цілком надійним свідченням того, що ми маємо вічний завіт із Богом" (форма хрещення дорослих). Тому обітниці, скріплені для дорослих, залишаються так само чинними і у часи зневір’я.