Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ТВОРЕЦЬ – МІЙ БОГ І ОТЕЦЬ. Недільний день 9

 

Запитання 26:         У що віруєш, коли говориш: "Вірую в Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі"?

 

Відповідь:                 В те, що вічний Отець нашого Господа Ісуса Христа, Який з нічого створив небо і землю і все, що наповнює їх, Який продовжує утримувати їх та панувати над ними Своєю вічною радою і провидінням, є моїм Богом і Отцем через Сина Свого Ісуса Христа. На Нього так покладаюсь, що не маю жодних сумнівів в тому, що Він забезпечить все необхідне для мого тіла та душі і поверне на добро мені будь-які страждання, що Він посилає в цьому сповненому турботами житті. Він в змозі зробити це, тому що Він – Всемогутній Бог; Він бажає цього, тому що Він – вірний Отець.

 

Дитина довірливо обіймає батька за шию і говорить: "Тато!". Чи можу я так само довірливо спілкуватися з величним Богом і називати його "Авва" (тобто «тато», «батько»)? Згідно з апостолом Павлом, не хто інший, як Святий Дух, дбає за те, що ми називаємо Бога "Авва". Не пошепки, а голосно. Радісно. Свідомо. Без вагань.[36]

Зі свого боку, Бог вірний нам. У заримованому Псалмі 103 співається:

Як батько із любов'ю обіймає

Своє дитя, так ніжно огортає

Нас милістю Отець, бо ми – Його.

Але тут починаються питання.

 

Чи можу я відчути, що Бог – мій Отець?

 

Директор великого підприємства займається лише загальним керівництвом. Деталі залишає іншим. Якщо когось несправедливо звільнили, це залишається поза його увагою. Але Бог опікується не лише загальним керівництвом. Він все керує усім. Для нього не залишається непомітним, що з моєї голови падає волосина, і коли вона впаде, Він знає, скільки волосин в мене ще залишилось.[37] Він не тільки рахує їх, а й визначає їхню кількість. Для випадку чи інших сил не залишається найменшого місця. Добре, це ми знаємо. Ми охоче віримо в це, тому що ця віра приносить нам такий спокій, як у дитини, що покладається на свого батька. Але як нам розпізнати Божий нагляд над усім? Нам нічого не варта та одна волосинка, що падає з голови, але інша справа, коли випадає все волосся через вживання медикаментів. Або коли нас спіткає лиха година і нам здається, ніби ми кинуті напризволяще. Чи можемо ми посеред цього лиха сказати зі спокійним серцем: "Авва"? Чи підпадає все наше життя-буття під його Батьківську опіку? Це викликає запитання, як пов’язані Бог Отець і наше життя на землі.

 

Бог Отець і наше створення

 

За звичайних обставин на землі жити добре. Люди відчувають тут себе вдома. Що ж до змін, які відбулися на добрій землі, то вона сама не спричинилася до них. Вона – розкішний дім, який Бог розробив і збудував для нас. Він також підтримує його. В цьому будинку хмари – це дах, який ніколи не залишається однаковим. Місяць і зірки – це лампи в нічній темряві, що постійно пересуваються. Центральне опалення для всієї землі і водночас джерело світла для неї – це сонце. Рівнини, поля і гори – пишний килим, на якому ми можемо жити. Нідерланди зі своїми великими річками і низькими хмарами – це теж Його робота. Це приголомшуюча цілісність створена з нічого. Творець не був прив’язаний до матерії, яка б вже існувала. Він міг зробити все від "а" до "я" таким, яким хотів, і не мусив рахуватися із кимось або чимось. Коли все було готове, Він побачив, що воно – добре.[38] Тому для Адама і Єви не було складно від щирого серця підносити Богові хвалу за всю цю красу. Все дихало Його мудрістю і благістю. Зв’язок між Богом Отцем і Його творінням був абсолютно очевидним. Все яскраво свідчило про Його батьківську доброту. Прославлення Бога народжувалось само собою.

Однак сьогодні Божі дії щодо нас вже не такі зрозумілі. Це дивує. Адже і після гріхопадіння Бог утримував Свою землю і правив на ній. Це продовжувалося незмінно, незважаючи на маси бунтівних людей. Чому Його дії, які і тепер розповсюджуються аж до волосся на нашій голові, не зрозумілі так ясно? Цьому є дві причини.

Перша полягає у тому, що через наше гріхопадіння Бог мусив переглянути Свої дії у відповідності до ситуації, що змінилась. Відтоді Він став дозволяти незліченно багато зла. В такому світі набагато важче, ніж у раю, від щирого серця славити дії Бога як дуже добрі. Нам треба «дякувати» самим собі, що все так ускладнилося. Відтоді, як гріх увійшов у творіння, Божі дії щодо Своїх дітей часто незбагненні. Виникли таємниці, які ми не можемо пояснити. Приклад цього – історія Йова.

Але ось друга причина: наш розум затьмарився, навіть якщо у нас, можливо, і світла голова.[39] Особливо через це ми часто більше не в змозі зрозуміти Божих вчинків. Та ми і не хочемо цього і від природи вороже ставимося до них. Через це маємо спотворений і негативний погляд на дії Бога. І за це мусимо дякувати собі. Отже, в той час як для прославлення Божих дій після гріхопадіння вимагалось більше розуміння, наш розум оповила темрява. Тому нам в принципі більше не до снаги винести достовірну оцінку керівництву Бога на землі. Той, хто не знає Його як Батька Небесного, знаходить достатньо підстав для негативної оцінки: землетруси, повені, масові вбивства. Чому Бог дозволяє це? Питання лунає як докір, звинувачення. Але віруючі теж переживають важкі моменти, їх непокоїть запитання: чому Бог покидає, забуває їх.[40]

Отже, причина таких складнощів – у нас самих. Але як прийти до того, щоб знайти спокій у діях Бога, і славити Його за те, що Він чинить?

 

Небо і земля створені вічним Отцем Господа нашого Ісуса Христа

 

Чи не дивне твердження Катехізису про те, що світ створив Отець Ісуса Христа? Бо коли Бог творив усе, Його Син вже був, але ще не як Господь наш Ісус Христос. Його прихід для спасіння людини став необхідним лише після гріхопадіння. Тому суто з історичної точки зору невірно, що Отець Господа нашого Ісуса Христа створив землю. Лише пізніше люди могли Його так називати.

Звичайно, так можна робити. Ми теж так робимо. Батько може спокійно сказати своїй дитині: тридцять років тому твій батько вперше пішов до школи. Всі розуміють, що цей чоловік тоді ще був не батьком, а школярем. Величезна різниця!

Чи має Катехізис щось подібне на увазі? Тоді він лише хоче сказати, що Бог, Який створив землю, – Той Самий, Що пізніше є Отцем Ісуса. Та це пояснення видається нам недостатнім. В Катехізисі йдеться, очевидно, ще й про інше: коли Бог за давніх часів творив світ, то думав про нас з тією ж любов’ю, що й тоді, коли віддав за нас Свого Сина. Він має цю любов і до сьогодні. У ній нічого не змінилося. Божа любов завжди була однаково великою і глибокою і всі ті століття від створення світу зосереджувалася на нас.

Інша справа з батьком із нашого прикладу. Коли він розповідає про своє школярство, то в ті часи він ще не був батьком й навіть гадки не мав, що колись ним стане. Але коли Бог створював світ, Він любив нас вже так само сильно, як тоді, коли посилав Свого Сина. Він вже тоді був готовий спасти нас і вже вирішив послати Свого Сина.[41] Настільки великою була Його любов до нас. Вже тоді.[42]

І тому можемо твердити, що Отець Господа нашого Ісуса Христа створив світ. Це приносить нам ще більшу радість. Щедре сонце, що звеселяє кімнату, хмари і лани, які дають нам безмірне відчуття щастя, квіти, що викликають захоплення, – все це створено Отцем мого Спасителя. Це дає нам втіху.

Ми можемо почуватися в цьому великому світі такими покинутими. Такими лякливими й одинокими. Такими беззахисними під цим великим небом. Та нас надзвичайно підтримує те, що Творець цієї планети – не хто інший, як Сам Отець нашого Спасителя. І те, що Він підтримує її. І нею керує. Тому в усьому, що ми переживаємо, останньою рискою є завжди те, що ми можемо розраховувати на допомогу Того, Хто створив небо і землю.[43] Бо Він – мій Бог і Отець.

Гріхопадіння спричинило глибокий злам в історії. Людина стала зовсім іншою. А Бог – ні. Він завжди підтримував Своє творіння й ніколи не відмовиться від нього. Тому Катехізис стверджує, що і після гріхопадіння Бог не припинив Своїх дій: Він створив землю і все, що у ній, і Він підтримує її, править нею. Створення, підтримка й управління поєднані. Вони разом складають єдине керівництво Бога, яке охоплює всі століття. І Той, Хто здійснює його, – Отець Господа нашого Ісуса Христа. Це має великі наслідки. Це означає, що де б я не був на землі, всюди маю стикатися з Отцем. Інакше й бути не може, бо в усьому, що трапляється зі мною, зустрічаю Його. Та як визнаю Його своїм Отцем?

 

Як я вчусь пізнавати Бога як свого Бога й Отця

 

Той, хто насолоджується приємним краєвидом або дивовижним заходом сонця, може спонтанно прославляти Бога як всемогутнього Отця. Бувають хвилини, коли в серці зринає "Дякую Тобі, вірний Отче". Але таке трапляється не завжди. Коли висновок лікаря розчаровує, ми стурбовані. Чи справді дасть Бог нашому тілу те, що йому потрібно? Коли страх і сум гризуть нас зсередини, почуваємося вкрай нещасними. Чи справді отримає наша душа те, що їй потрібно? Та все ж віруємо: Бог дасть мені усе, що треба для душі і тіла. Я настільки довіряю Йому, що не сумніваюся в цьому. На чому заснована така довіра? Чи тут йдеться лише про людей, з якими нічого не траплялось? А отже їм легко говорити? Ні, бо йдеться також і про зло, яке Він відміряє мені в цьому сповненому турбот житті. І тоді треба вірити, що Він дав мені те, чого потребують мої тіло і душа! Навіть коли лікар вже нічого не може вдіяти. Навіть коли перебуваємо у відчаї. І тут знову виникають проблеми. Ми в усій щирості намагаємось зрозуміти Божий замисел. Та часто залишаємося з таємницями. Керуючись лише пережитим, багато людей доходять висновку, що Бог або не може, або не бажає допомогти. Такою дорогою пішла дружина Йова. Образ Бога склався у неї на підставі тяжких випробувань її чоловіка. Вона не могла відкрити зв’язку між тяжкими випробуваннями Божими і Його любов’ю. Вона отримала жорстокого і примхливого бога. І порадила Йову: прокляни Бога.[44] Однак нам треба відучитися від спроб дивитися на Бога через призму нашого гіркого досвіду. Ісус вказує про інший шлях до Бога: хто бачив Мене, той бачив Отця.[45] І: до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.[46] Нам заборонено виходити з пережитого нами. Ми вчимось пізнавати Бога лише біля підніжжя хреста. Для нас Він завжди – Отець Христа. І тому – мій Бог і мій Отець!

Той, хто хоче знати, як Бог любить нас, не повинен вдивлятися до сліпоти у те, що пережив, але заглибитися в Євангеліє. Це – резервуар любові Божої. Тут знаходжу Ісуса, який відкриває Словом і Діянням, що Бог зробив, аби знову стати моїм Богом і моїм Отцем. Оминаючи Христа, не можна сказати жодного мудрого слова про дії Бога в цьому світі.[47] Але оскільки Його дії проходять через Христа, наші найтяжчі випробування набувають зовсім іншого вигляду. Неймовірно, але вони стають корисними. Це говорить ГОСПОДЬ, а ми Йому довіряємось.

 

Лихо

 

Павло висловлює вражаючу думку про сумний бік нашого життя. Звертаючись до людей в тяжких випробуваннях, він не тільки нагадує їм про світлі хвилини в їх житті і про все, за що треба бути вдячними. Це, безперечно, правда, але, окрім цього нагадування, апостол також стверджує, що сонце Божої милості освітлює навіть ці тіні: Бог повертає усе на добре.[48] А отже – і "будь-які страждання, що Він посилає мені в цьому сповненому турботами житті", – як додає Катехізис з подякою. Зло здається сліпою силою. Воно не рахується з нашими почуттями. Воно жорстоке, люте і не зважає на гіркі сльози. Воно руйнує наше життя. І все ж – ні!

Чи можемо вдатися до образу?

Мікеланджело був відомим скульптором. Але його собака бачив лише чоловіка, який трощив молотком по каменю, аж скалки летіли. Те, що це митець творив щось прекрасне, залишилося непомітним для тварини. Так само й ми відчуваємо і переживаємо важкі удари. Здається, це так безглуздо. Як кажуть, "цього жодна собака не знає". Та віра знає, що над нами працює великий митець.[49] Може трапитись щось важке для нас, і це спричиняє біль. Але з того постане щось прекрасне. Віра очікує, що Він це може, бо Він – всемогутній. Але вона також впевнена, що Він бажає саме цього, бо Він – вірний Отець. Мій Спаситель і мій Бог, – каже псалмоспівець у найглибшій довірі.[50]

 

[36] Рим. 8:15. В околицях Антіохії в Сирії маленькі діти зверталися до свого батька "Авва", див. Kittel, NT, I, 5 та D.T. Zahn у коментарі до Послання до римлян, примітка 93. Однак таке ім’я вживалося і старшити дітьми, див. Theol. Begriffslexikon zum NT, II, 2, 1241.

[37] Мт. 10:30.

[38] Бут. 1:31.

[39] Еф. 4:18.

[40] Пс. 22:1; 42:10; 43:2.

[41] Еф. 1:4, 5.

[42] К. Барт обстоював думку про те, що Христос був причиною або мотивом і також одночасно ціллю Божого акту творіння (Die Kirchliche Dogmatik III, 1, 18, 54). Він вважає, що творіння існує для того, щоб Христос став людиною. Це зводиться до того, що, створюючи світ, Бог вже діяв як Спаситель. Він так чинив з думкою про втілення Христа, й одночасно на підставі цього. Так вважав Барт. Ми відкидаємо таку думку. Бог не творив світу для того, щоб прийшов Ісус. Він так само не створював його на підставі приходу Христа як людини. В такому випадку ми змішуємо творення і спасіння. Див. також: B. Wentsel, Natuur en genade, 325-340; Dogmatiek 3a, 504 і далі. Отже, ми не кажемо, що Бог діяв як Спаситель вже тоді, коли створював світ. Але кажемо, що Той, Кого ми тепер знаємо через Христа, вже як Творець так само любив нас.

[43] Пс. 121:2; 124:8.

[44] Йов 2:9. Див. мою працю Zo rijk als Job, 28.

[45] Ів. 14:9.

[46] Ів. 14:6, G.C. Berkouwer, De voorzienigheid Gods, 51 і далі.

[47] Помічаємо, що Г.С. Кушнер у своїй знаменитій книзі "Als ’t kwaad goede mensen treft" від самого початку перекриває собі і своїм читачам шлях до правильного розуміння Божих вчинків. Як рабин, він не хоче знати любові Божої у Христі. Тому йому не залишається нічого іншого, як засновувати цю любов на тому, що переживає кожна людина. Тоді він змушений прийти до висновку про неможливість того, щоб тяжкі лиха походили з люблячої руки Бога. На жаль, сучасні теологи, які на відміну від нього приймають Новий Заповіт, приходять до подібних уявлень. Але так відбувається, тому що і у них Божа любов в Христі не є всевизначальною вихідною точкою. Вони також намагаються в обхід цієї любові пов’язати страждання напряму з любов’ю Бога. І це не вдається. Також див. мою працю Zo rijk als Job, 20, 21, 31, 32.

[48] Рим. 8:28.

[49] Ми запозичили образ з E. Brunner, Dogmatik II, 184, де він розвинутий дещо по-іншому.

[50] Пс. 42:12.