Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ДОБРІ СПРАВИ ТА ВИНАГОРОДА. Недільний день 24

 

Запитання 62:         Але чому наші добрі справи не можуть виправдати нас перед Богом повністю або хоч би частково?

Відповідь:                Тому що праведність, здатна витримати суд Божий, повинна бути цілком досконалою і відповідати всім вимогам Божого Закону. Але навіть все те краще, що ми робимо в цьому житті, недосконале і заплямоване гріхом.

 

Запитання 63:         Але як же ти можеш говорити, що своїми добрими справами ми нічого не заслуговуємо, якщо Сам Бог обіцяє винагородити їх як у цьому житті, так і в житті вічному?

Відповідь:             Божу нагороду неможливо заслужити; ця нагорода – дар благодаті.

 

Бог виправдовує нас по одній лише благодаті. Ми можемо задарма отримати праведність Христа.

І так буде. Люди, які вже сотні разів отримували прощення своїх провин, можуть і надалі засновувати свою віру на Тому, Хто виправдовує нечестивого.[472] Окрім як вірити, для того нічого не треба робити. Ця віра – єдина умова, яку висуває Бог. Щедріше й не вигадаєш.

Так у Недільному дні 23.

Проте усі три запитання Недільного дня 24 починаються з "але"! Це три критичні запитання щодо щедрих і радикальних слів про благодать без жодних заслуг. Те, що Бог задарма виправдовує провину початківців, вже дивовижно, але чи робитиме Він так і надалі? Чи з’явиться – поступово, але обов’язково – нова умова про те, що мусимо робити добрі справи? Адже ми не можемо обійти того, що Біблія – зокрема Євр. 11 – дуже похвально говорить про чоловіків і жінок, які так багато зробили вірою. Й, вочевидь, Бог очікує чогось подібного і від нас. Євр. 12 теж починається із заохочення рушати дорогою і пройти до кінця той шлях, що лежить перед нами. Маємо серйозно поставитися до такого заохочення. Але це нас веде до питання про те, в якій мірі проходження цього шляху є новою й додатковою умовою для нашого виправдання. Це дуже пов’язане з тим, у якому значенні ми використовуємо слово "умова".

Чи продовжуватиме Бог виправдовувати нас по одній лише благодаті і без жодних заслуг з нашого боку? Чи все ж таки нам не можна думати так впевнено, як нам запропонував Недільний день 23?

 

Таки винагорода

 

Бог винагороджує добрі справи.

Біблія відкрито і досить часто говорить про це. Ніде немає і тіні невпевненості від побоювання, що інакше благодать буде уражена. Як Старий, так і Новий Заповіт говорять не вагаючись про винагороду, відплату і добрі справи. Наведемо кілька прикладів.

Книга Приповістей Соломонових неодноразово говорить про винагороду за добрі справи: "хто страх має до заповіді, тому надолужиться".[473] Хто нагодує свого голодного ворога хлібом, тому ГОСПОДЬ надолужить.[474] Вражає те, що хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа: у того, так би мовити, "залишок" у Бога і він може розраховувати на те, що він буде йому виплачений.[475] Псалмоспівець може не вагаючись сказати: "Господь зробив мені за моєю справедливістю, заплатив мені згідно з чистістю рук моїх". Отже, тому, що він не замастив своїх рук яким-небудь злочином.[476] Так говорить Старий Заповіт.

Ісус продовжує цю лінію. Він говорить про велику нагороду для тих, хто терпить наругу за віру.[477] Бог також віддасть тим, хто допомагає грошима іншим без гучних оголошень.[478] Те саме говорить і щодо молитви й дотримання посту.[479] Він закликає нас складати скарби на небі.[480]

Нас може дивувати те, що Ісус так позитивно говорив про винагороду і добрі справи. Це могли зрозуміти невірно, бо євреї відвели цим словам певне місце в рамках свого згубного вчення про відплату. Вони вважали, що кожна людини мусить заробити своє спасіння. Вони вже не пам’ятали, що таке благодать. Ісус опирався цьому вченню з усіх сил. Але тоді ще більш дивно, що Він не уникав слів "нагорода" і "надолуження". Продовжуючи лінію Старого Заповіту, Він надав їм законне місце у Своєму вченні про благодать. Ці ж думки простежуються і в інших книгах Нового Заповіту. Попри невмируще помилкове уявлення про те, що Бог таки вимагатиме якихось заслуг. Послання апостола Павла до галатів – суцільний палкий протест проти таких уявлень. Та все ж в іншому посланні він говорить, що ми отримаємо спадщину від Бога в нагороду.[481]

Але також в Посланні до євреїв ми чуємо, що Мойсей як єгипетський принц віддав перевагу нарузі Христовій над тимчасовими скарбами єгипетськими, бо він озирався на Божу нагороду.[482] Аж до кінця Нового Заповіту чуємо, як Ісус говорить про заплату й про те, що буде віддано.[483]

Попри всі можливі непорозуміння, Старий і Новий Заповіти спокійно говорять про винагороду за добрі справи. Нас можуть непокоїти певні вислови, бо дотепер ми щоразу чули, що виправдані задарма, без жодних заслуг з нашого боку. Але Біблія промовляє настільки чітко про нагороду, що Катехізис запитує: чи не є наші добрі справи заслугою? Адже Бог обіцяє винагородити їх? Не тільки в цьому, але і в майбутньому житті! Тому ми би хотіли прояснення того, чи не призводять неминуче всі ці розмови про нагороду і відплату до того, що від нас очікуватиметься більше, ніж тільки вірити.

 

Винагорода – але з благодаті

 

Для нашої людської логіки було би простіше, якби Біблія уникала слів "нагорода" і "заплата" або щонайменше брала їх у лапки. Бо нагорода й благодать не мають нічого спільного. Нагороду ти заробив, а благодать отримуєш задарма. Як можна спокійно розташувати ці слова поруч?

Це не наївність. Павло знає дуже добре, що зазвичай заплата рахується не з милості, а з обов’язку.[484] За неї треба працювати. Заплата – винагорода за досягнення. Втім, той самий Павло пише про те, що кожен співробітник Божий одержить свою нагороду.[485] Ми ніяк не можемо це обійти. З одного боку, Біблія наголошує на благодаті, яка виключає будь-які заслуги, а з іншого боку, вона не вагаючись говорить про заплату.

Катехізис так підсумовує це: нагорода – не за заслуги, але з благодаті. Але хіба таке можливе? Хіба одне не суперечить іншому? Заплата або благодать? Та Писання не робить з цього проблеми. Тому й Катехізис теж. Бог винагороджує наші добрі справи. У цьому і в майбутньому житті. Ми навіть можемо сказати, що вони винагороджуються вічним життям.[486] Але це не винагорода за заслуги. Цього просто не може бути. Наші найкращі досягнення заплямовані гріхом. Вони не зменшують суми нашого боргу, а занурюють нас ще глибше!

І уявіть собі на мить неможливе: припустимо, ми все вчинили правильно. Згідно Його волі. Тоді що? Тоді б ми, згідно слів Ісуса, були би не більше, ніж раби, які просто виконали свій обов’язок. Нічого особливого. Навіть і тоді ми би нічого не заробили.[487] Тому Катехізис говорить про винагороду з благодаті. Уявіть, що хтось каже, що візьме на свій рахунок наш неоплатний борг. Єдина вимога, яку він висуває, – щоб ми вірили його слову. Ми робимо так і виказуємо це у різні способи. За якийсь час банк повідомляє, що борг сплачено. Тоді наша довіра винагороджена. Вона винагороджена зняттям боргу. Але було б безглуздо стверджувати, що ми таким чином – хай би навіть частково – заробили цей дарунок. Ми хочемо це ще проілюструвати на прикладі блудного сина з притчі Ісуса. Він повернувся назад до батька з покаянням. Ми можемо спокійно сказати, що його батько винагородив його за це новим одягом, перснем і святковою вечерею. Але це було і є водночас благодаттю. Син не заробив того – не заробив і покаянням – і усвідомлював це.[488]

Господь нагороджує наше довір’я, та це не означає, що ми вносимо бодай найменшу суму у високу ціну. До того ще слід додати, що довір’я походить не від нас самих, а є даром Божим.

Отже, вірою ніколи нічого не можна заробити. За неї не платять погодинно або за кожний добрий вчинок. Притча про винарів не залишає жодних сумнівів з цього приводу. Під час виплати заробленого за день не мало значення, як довго працювали. Всі отримали однаково.[489] Між тим постає питання, чому Бог попри все надає таку цінність словам "нагорода" і "заплата".

Яку мету Він переслідує при цьому?

 

Чому Бог винагороджує нас

 

Бог обіцяє винагородити нас.

Чи спекулює Він так на нашій пожадливості? Тоді наша релігія була би витонченою формою егоїзму. Це не може бути Його метою. Та нам не слід створювати проблему там, де її не існує.

ГОСПОДЬ хоче, щоб ми Йому довіряли від "а" до "я". Він багато обіцяв нам. Але ми, так би мовити, нічого не бачимо з того. Жоден прогноз не вказує на прихід нової землі. В жорстокій реальності не віднаходимо жодної прив’язки до даних нам обітниць. У цьому наші складнощі. Обітниці Божі міцні, але наша віра в них часто слабка. Й удвічі важче стає, коли ми за них повинні чимось жертвувати. Мойсей за них відмовився від свого майбутнього на престолі єгипетського принца. Немало людей віддали своє життя за них. Це може бути тільки тоді, коли ми очікуємо усього від Божих обітниць.

ГОСПОДЬ прагне допомогти нам у цьому! Щоб підбадьорити нас, Він говорить: вір Слову Моєму. Довірся йому. Твої жертви недаремні. Все закінчиться добре. Буде винагороджено! Віддано і надолужено!

Отже, Він говорить про нагороду, щоб підтримувати нашу віру.[490]

 

Запитання 64:         Але невже таке вчення не робить людей байдужими та нечестивими?

Відповідь:             Ні. Неможливо, щоб ті, хто прищепився до Христа істинною вірою, не приносили плодів вдячності.

 

Здається, що існує велике практичне зауваження до вчення про благодать. Так, як можливість творить крадія, то й це вчення могло би зробити людей байдужими та нечестивими. Хто вже один раз усвідомив, що спасенний задарма, підпадає спокусі жити розпусно.

Це старий закид. Вже Павло зустрічався з критикою, що він начебто все надто спрощує для людей.[491] Те, що Бог виправдовує нечестивого, було розцінене як пряме запрошення і залишитися нечестивим.

Але хіба це й справді безпідставно? Чи не надто все спрощене для нас? Навіщо нам ще напружуватись?

 

Чи робить благодать байдужим?

 

Катехізис в якійсь мірі вже поставив це запитання. Він нас цілковито запевнив у тому, що нагорода дається не за заслуги, але по благодаті, задарма. Чи не породжує таке вчення недбалість у людях?

Але той, хто запитує, припускається тієї помилки, що відштовхується від слова благодать, тоді як Катехізис використав два слова: благодать і нагорода. Ці два слова потребують одне одного. Інакше побачимо перекіс як в одному, так і у другому. Тут це відбувається зі словом "благодать". Зникає весь запал, коли перетворити це на дешеву дрібничку для лінивий людей.

Катехізис особливо суворий у Відповіді. Він міг би вказати, що вчення про благодать не обов’язково робить людей лінивими, оскільки воно надає скільки завгодно можливостей для безпосередньої вдячності. Тоді він зайняв би оборону. Але він переходить у наступ і каже, що неможливо стати байдужим і нечестивим. Саме це вчення робить нас дуже активними. Ми не можемо не вдатися до дії. Адже "не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих приносити", і хто в Христі перебуває, "той рясно зароджує".[492]

Звичайно, після свого святкового повернення додому блудний син став до роботи. Інакше й бути не може. І митник, який без провини залишив храм, у себе на роботі знову мусив боротися зі своєю пожадливістю. Інакше й бути не може. Вчення про благодать не творить лінивих людей. Якщо вони є, то на це є інші причини. Але чи є вони? На жаль, так! Ісус каже про членів церкви в Сардах, що вони "не холодні, ані гарячі".[493] Таку ж людину зустрічаємо у притчі про гостей весільних. У весільній кімнаті впадав у вічі один чоловік. Він не відмовився прийти, як багато хто. Він прийшов. Але не питайте, як він виглядав. Все вказувало на те, що запрошення не мало або майже не мало значення для нього. Інші гості весільні радісно і з турботою поставилися до запитання, що одягнути на свято. А він – ні. Він навіть не додумався перевдягнутися. Він невимушено зайшов у весільну кімнату. Що за вигляд! Тому його прогнали.[494]

Єдине, чого Бог очікує від нас, – щоб ми одягали святкову одежу! Але тоді на ній буде зображено і Його!

Нехай це буде умова, що Він висуває. Але не думайте, що запрошення для того чоловіка було не таким щедрим, як здавалось. Єдина умова, яку Бог висуває, – щоб ми показали, наскільки цінуємо Його запрошення.

Це означає, що все наше життя має керуватися Святом, яке може розпочатися будь-якої миті. Тому молимося до Нареченого: "Дозволь у весільному вбранні прийти на Твоє весілля".[495]

 

 

 

К. Бейл

 

 

 

 

 

 

 

 

 

[472] Рим. 4:5.

[473] Пр. 13:13.

[474] Пр. 25:22.

[475] Пр. 19:17.

[476] Пс. 18:21.

[477] Мт. 5:12.

[478] Мт. 6:1-4.

[479] Мт. 6:6; див. також вірш 18.

[480] Мт. 6:20.

[481] Кол. 3:24.

[482] Євр. 11:24-26.

[483] Об. 22:12.

[484] Рим. 4:4.

[485] 1 Кор. 3:8, 9.

[486] Calvijn, Institutie III, 18, 4: "Немає нічого поганого в тому, щоб вічне життя, за прикладом Писання, називати винагородою…". Див. детальніше Schriftbewijs III, 18, 1 та III, 18, 3. Ми не торкаємося особливого погляду на винагороду др. А. Кайпера. Він вважає, що винагорода з благодаті, про яку тут ідеться, це не власне вічне життя, але особливий дар, який отримують не всі визволені, а тільки їх обмежена кількість як щось "додаткове" у вічному житті. Ці уявлення не знаходять підтримки у Писанні, і ми поділяємо критику їх у G.C. Berkouwer, Geloof en rechtvaardiging, 118 і далі.

[487] Лк. 17:10.

[488] Лк. 15:21, 22.

[489] Мт. 20:1-16. Нагорода відмірюється не за кількістю заслуг, згідно Calvijn, там само, ІІІ, 18, 3.

[490] J. Calvijn, там само ІІІ, 18, 4: "Адже цілком зрозуміло, що добрі діла винагороджуються для того, щоб укріпити слабкість нашої плоті, а не для того, щоб загордилися наші серця. Тому той, хто висновує з того заслуги за добрі справи, або врівноважує діла і нагороду, далеко відходить від справжньої мети Бога".

[491] Рим. 3:8; 6:1.

[492] Мт. 7:18; Ів. 15:5.

[493] Об. 3:15, 16.

[494] Мт. 22:11-13.

[495] Гімн 24 (Gereformeerd Kerkboek).