Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Царство Твоє. Недільний день 48

 

Запитання 123:                            В чому суть другого прохання?

Відповідь:                                            «Нехай прийде Царство Твоє» значить: Керуй нами Словом і Духом Своїм так, щоб ми все більше й більше підкорялись Тобі. Бережи і примножуй церкву Свою. Руйнуй діла диявола і всяку силу, що повстає проти Тебе; руйнуй також усі недобрі плани, які виношують проти Слова Твого, доки не настане досконалість Царства Твого, де Ти – повнота всього у всіх.

 

Прихід Царства Божого означає, що з часом зникнуть Нідерланди та інші суверенні держави. Якщо це прохання буде почуте, стануться найбільші за всі часи зміни владних відносин. Світ зміниться до непізнання.

Де зараз те Царство? Чи наближається воно до нас? Чи вже близько? Що стримує його? З цих питань зрозуміло, наскільки актуальним і невідкладним є це прохання.

 

Царство Твоє

У Біблії ми зустрічаємо термін «Царство Небесне» вперше в Івана Хрестителя. Він проповідує, що воно «наблизилось».[1000] Слово наблизилось створює напругу. Чи стосується воно того часу? Тоді воно означає, що це царство настане у найближчому майбутньому. Чи йдеться тут про відстань? Тоді Іван має на увазі, що воно уже в дорозі та вже недалеко. Одне не виключає іншого. Потяг, який за кілька хвилин буде на станції, з погляду відстані теж недалеко.

Царство Небесне майже настало. Ще трохи – й усі зможуть побачити його. Його прихід не може бути далеко, бо він співпадає з приходом Царя, Ісуса. Він наближається і настане «по мені», – говорить Іван.[1001] Коли Ісус недалеко, Його Царство теж близько.

Наближення Царства Небесного не означає, що воно підійшло до землі як готове ціле. Воно наблизилось в особі Ісуса. Ще трохи, і Він з’явиться. А там, де є Він, вступає в силу Божественне царювання.[1002] Там, де з’являється Він, ближчим стає Його Царство.

Тому Він по Своєму приході продовжує звернення Івана: «покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне».[1003] Різниця полягає у тому, що з Ісусом Царство Боже по-справжньому наближається. У цьому можна пересвідчитися. Іван не зробив жодного дива, але Ісус, вчинивши багато дивовижних зцілень, підтверджує цим, що з Ним Царство Небесне дійсно недалеко: «навіть смерть повинна відступити!»[1004] Царство стає дійсністю у кожному слові, яке Він промовляє. Він Сам – те Царство.[1005] Царство Боже – це Царство Ісуса і навпаки. Тому його можна назвати одночасно «Христовим і Божим».[1006]

 

Очікування грядущого царства почалося не з Івана. Його очікували ще у Старому Заповіті.

З одного боку, це показує, що Бог уже протягом всіх тих століть був Царем усіх народів. Навіть язичницький світський правитель (Навуходоносор) славив Його, бо панування Його є вічним, а Царство Його – з покоління в покоління.[1007] Це залишалося чинним і у темні часи, коли царство Юдине підкорялося тому правителеві. Бог не відмовлявся від Свого царювання. Усвідомлення цього проходить червоною ниткою через увесь Старий Заповіт.[1008]

З іншого боку, Він називає лише Ізраїль «царством Своїм».[1009] У повному розумінні цього слова Його Царство там, де Його визнають за Царя. Так, у Старому Заповіті також містяться обітниці про грядуще царство та грядущого царя.[1010]

Прийшовши у світ, Ісус наближає Царство Небесне. Як уже зазначалося, це не означає, що «готове» Царство разом із престолом спускається на землю. Пілат, Ірод, уряд Нідерландів та керівники Європейського Союзу могли чи можуть натепер ще залишатися у своїх кріслах. На перший погляд здається, що з приходом Христа нічого не змінилось. Івану Хрестителю це було важко усвідомити. Після ув’язнення він даремно чекав у темниці на своє визволення. Він не чув про справжні зміни. Куди подівся вогонь, що випалить полову? Іван, очевидно, очікував, що Царство Небесне, що «наблизилось», завдяки приходу Христа негайно вступить у повну силу.[1011]

Невіруючі сучасники Ісуса питали, насміхаючись, коли прийде Царство Боже. Вони не розуміли, що воно вже прийшло «всередині вас».[1012] Вони були схожими на людей, що пильно вдивлялися у небо, чекаючи на літак, а їм сказали, що він вже сів. Царство Небесне вже на землі, бо на ній є Ісус. Воно проявляється у Його словах і вчинках, що дають свободу. У них воно «наближається». Ще ближче воно стає тоді, коли Ісус на хресті здійснив примирення з Богом. Тоді Він остаточно відкрив шлях для царства на землі, в якому Бог матиме усю славу.

Сьогодні – стількома століттями пізніше – воно ближче, ніж будь-коли. Та поки ще не весь світ схиляється перед Ним, воно присутнє ще не у повній славі. Через це «нехай прийде» у цьому проханні лунає так нагально.

 

Нехай прийде

Вираз «нехай прийде» у цьому проханні – настільки ж радикальний, як і вираз «нехай святиться» у першому проханні.[1013] Тут не мається на увазі поступовий прихід цього царства. У цих словах ми чуємо заклик до Бога раз і назавжди перетворити усю землю на територію Його Царства.

Силу цього прохання добре прояснює сон Навуходоносора у Дан. 2. Цар бачить гігантську статую. У неї золота голова, срібні груди на руки, бронзовий живіт та стегна, залізні ноги і стопи із заліза та глини. Зверху вниз бовван є уособленням світських наддержав, що змінюють одна одну від того часу до кінця світу. Після Вавилону часів Навуходоносора (золота голова) приходять перси (срібні груди та руки), аж поки на завершальному етапі історії залишаться самі ступні. І саме «за тих днів тих царів» (на завершальному етапі) станеться так, що Бог поставить царство, що навіки не зруйнується (вірш 44). Це Царство Христа. Воно не стане наступним у ряду попередників. Воно не є частиною того боввана і має витоки в іншому місці. Воно – наче камінь високо на горі, який зірветься без втручання людини, покотиться вниз, ударить просто у статую та розіб’є її на друзки. Варто звернути  увагу на те, що цей камінь, можливо, навмисне поцілює у ноги, що залишилися, та водночас він розтрощує усього боввана включно з головою (вірші 34, 35). Царство Бога та Христа веде до занепаду не лише останньої світської наддержави (стопи), а відразу й усіх наддержав минулого. Отже, це не перси зруйнували Вавилонське царство. І це не всесвітньовідомий македонець Олександр Великий переміг Перське царство. Це зробило Царство Боже. Цю лінію можна продовжувати і далі. Не союзні війська поклали кінець рейху Гітлера. Це вчинив камінь. Зрештою цей валун розтрощить усі людські держави. Царство Боже виходить не останнім на світову сцену. Воно присутнє вже тоді, коли Навуходоносор був у розквіті своєї влади. Воно направляє – наразі ще непримітно – історію всіх народів. Вираз «нехай прийде» у другому проханні вже є цілковитою дійсністю. Царство Небесне уже багато століть завойовує землю. На яку протидію воно наштовхується?

 

Керуй нами

Творіння розбалансоване. Відбуваються страшні речі. Усе так і триває. Світ ніколи не зможе вирішити власні проблеми самотужки. У творінні немає технічних помилок, яким можна зарадити. Причина усього лиха – у бунті проти Бога. У раю піднялося повстання проти царювання Бога. Тоді все порушилось. Адам та усі його нащадки хотіли бути, «немов Боги». Люди створили власне царство. Відтоді проблеми почали накопичувалися: проблема війн, біженців, екологічна проблема, продовольча проблема тощо. Цим проблемам кінця-краю не видно. Навіть якщо людина їх коли-небудь переможе, це не дає гарантії, що світ стане щасливим. Адже залишаються жорстокий егоїзм та індивідуалізм, у яких прокляття Боже набирає обрисів.

Єдиний вихід з усього лиха – нехай Бог знову буде царем. Суть цього прохання – керуй нами так, щоб ми все більше і більше підкорялися Тобі. Цар цього Царства – всемогутній. Він вимагає повної покори. Та все ж Його царство аж ніяк не диктатура. Тому Його громадяни просять Його керувати не силою, а Словом і Духом. Переконай нас настільки, щоб ми все більше підкорялися Тобі, у глибині свого серця повністю погоджуючись з Тобою. Зроби з нас переконаних громадян Свого царства.

Поки що у них подвійне громадянство. Як лояльні громадяни своєї країни вони беруть участь у житті суспільства. Вони працюють на благо своєї країни і світу. Насправді ж вони громадяни царства Бога і Христа. Якщо дивитися в корінь, ними керують не з якоїсь столиці чи резиденції, а з престолу Христа на небесах. Вони не знають, яке майбутнє у їхньої країни. Можливо, воно їх непокоїть. Але у цьому немає потреби, бо Царство Христа прийде і не матиме кінця.

 

Бережи і примножуй церкву Свою

Церква Божа і Царство Боже – це дві різні величини.[1014] Та церква і справді має найбільше значення для приходу цього Царства. Це пов’язано з тим, що Голова церкви – це також і незаперечний Голова світу. Він як одне, так і інше. Це не дві окремі посади, як от мер теоретично може бути і старійшиною в церкві. Бог дав Христа церкві як Голову світу.[1015] Завдяки цьому церква отримала неймовірно високий статус у світі. Бог дав їй Христа, Який сидить на престолі світу. З таким Головою церква підпадає тепер не під владу людей на землі, а є у владному полі Христа. Він тут – найвищий Цар.

Чому церква важлива для Царства? Тому що вона несе звістку про його прихід. Вона проповідує тільки це. Тому її слово можна узагальнити як «Євангеліє Царства».[1016] Це не означає, що церква – це агентство новин чи інформаційний центр, де можна отримати вичерпну інформацію про Царство Небесне. Вона набагато більша за це. Вона отримала від Христа також ключі від цього Царства.[1017] Отже, вона не тільки інформує людей про прихід цього Царства, а й відкриває до нього браму усім віруючим. Через неї люди проходять у те Царство. З цієї причини це прохання стає ще нагальнішим: бережи і примножуй церкву Свою.

 

Руйнуй діла диявола

Ніколи слід злочину не веде до диявола. До нього не позиваються у жодному трибуналі. Його ім’я ніколи не з’являється у списках підозрюваних. Якби цього не відкрила Біблія, ніхто б і не знав про його темне існування.

Він показав, що має владу над світом, коли запропонував Ісусові «всі царства на світі та їхню славу». Ісус відкинув цю пропозицію як блеф.[1018] Він назвав диявола «князем світу цього».[1019] Диявол захопив на той час більшу частину світу і був великим світовим лідером. Назвавши його так, Ісус відразу ж провіщає, що цей князь тепер «буде вигнаний звідси». Це стосується не його усунення та падіння з небес, а того, що він звільнить престол світового лідера. Через смерть Христа він втратить свою владу над людством.[1020]

Ісус прийшов на землю, щоб «знищити» справи диявола.[1021] Це слово використовувалося також на позначення знесення будинків. Згадайте камінь з Дан. 2, який розбив статую на друзки. З ним повністю пов’язане це прохання. Христос знищив панування диявола, узявши провину за заколот Адама на Себе. Завдяки цьому диявол втратив свої претензії на цей світ. Так Христос скинув його з престолу.[1022] Його хрест неначе перетворився на Його тріумфальну колісницю.[1023]

Та диявол ще не безпорадний. Він «ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого».[1024] Павло не каже нічого неймовірного, вказуючи на повітря як місце, де живе диявол. Його «відігнано не далеко від світу».[1025] Статуя зі сну Навуходоносора залишається його гордим творінням, хай навіть вона щоразу і сильно руйнується. Коли одну імперію розбито, диявол будує наступну. Але одного разу це закінчиться. Ступні та пальці на ногах тієї статуї – це останнє, що він збудує у своїй несамовитості. Він ніколи не відновиться після своєї поразки на Голгофі. Його напади – це «напади здоланого ворога».[1026] Нікому не слід впадати у паніку. Той, хто належить Христу, звільнений від диявола (Недільний день 1). Сповнені цієї впевненості, християни шикуються за своїм Царем і моляться зі свіжими силами про радикальне знищення імперії диявола.

 

Руйнуй усі недобрі плани проти Слова Твого

Диявол дозволяє людям вірити у все, крім Біблії. Він ненавидить її, бо вона зриває з нього маску як з найбільшого брехуна усіх часів. Тому він виношує недобрі плани проти цієї книги. Найбільше йому б сподобалося, якби люди вважали її нісенітницею. Приблизно у 130 році Цельс спробував висміяти Біблію. У товстій книзі він знущався з народження Ісуса від діви, називав Його воскресіння обманом, насміхався над історіями творення світу та Ноєвого ковчега. Неймовірно, що такі «аргументи» і тепер декого переконують.

Інші рішуче не погоджуються з такими людьми, як Цельс, але з розумінням ставляться до критичних запитань сучасної людини. Вони намагаються піти на поступки та адаптують Євангеліє. Вони роблять це з найкращими намірами. У Катехізисі немає філософствувань про добрі чи погані наміри: тут йдеться про «усі недобрі плани», які виношуються проти Євангелія.

Слово Боже є єдиним життєдайним зв’язком між Богом та людьми. За допомогою нього Він керує ними. Тому вже у раю метою диявола було перерізати цю життєво важливу артерію. Він досяг цієї мети, поширивши неправду про Бога. Він і тепер так чинить. Це прохання – крик про допомогу до Бога, щоб Він тримав відкритим єдиний шлях між Ним і нами.

 

Бог – повнота всього у всіх

Під час другого приходу Христа усі уряди одразу складуть свої повноваження. Тоді цілий світ лежатиме у Нього в ногах. Він судитиме його. Це буде запаморочливий кінець цього світу. Та все ж Катехізис закінчується не останнім судом Христа, а Його підкоренням Отцю по тому. «Досконалість» Його Царства настає тоді, коли Бог – повнота всього у всіх.

Так буде, коли навіть Христос упокориться Богу (1 Кор. 15:28). Павло вже раніше писав, що після Свого тотального тріумфу Христос «передасть Царство Богові й Отцеві» (вірш 24). На той момент Христос буде у зеніті Свого царювання. Все упокориться Йому, окрім Бога, для Якого Він усе вчинив. Він блискуче впорався зі Своєю місією і йде з прекрасним результатом до Бога. Для Нього це не крок назад, а вінець справи Його життя. Тому Його упокорення Богу навряд чи означає, що Він відходить від престолу і відступає як посередник. Адже і в Новому Єрусалимі стоїть «Престол Агнця».[1027] Тому Його упокорення Богові розуміють так, що Він зі Свого престолу керує таким чином, що Бог навіки є повнотою всього у всіх.

Христос вкладає в уста Своїх послідовників прохання, що має великі наслідки. Вони можуть молити Бога про найкраще, що тільки можна уявити: жити і працювати на новій землі у досконалій гармонії з Ним. Це здається недосяжним. Та все ж є спосіб. Молитва! Кількох слів достатньо: нехай прийде Царство Твоє.

Ніщо не змінить світ настільки ґрунтовно, як сила цих слів. «На шляху цієї молитви нищаться темні сили, і без перебільшення можна сказати, що люди часто не усвідомлюють, щó роблять, коли моляться про прихід Царства».[1028]

 

[1000] Мт. 3:2.

[1001] Мт. 3:11.

[1002] Грецьке слово «царство» означає не лише «царство» (з визначеною територією), а й царювання чи царське панування, й, отже, дії Царя, H. Ridderbos, De komst van het koninkrijk, 41.

[1003] Мт. 4:17.

[1004] J. van Bruggen, Het evangelie van Gods zoon, 73.

[1005] W.H. Velema, Wet en evangelie, 20-22.

[1006] Еф. 5:5. Див. також BGD, 461, 462.

[1007] Дан. 4:31 і далі.

[1008] Вих. 15:18; Пс. 47; 93; 95-99; 145:13; див. BGD, 279,280.

[1009] 1 Хр. 17:14, див. C.F. Evans, там само, 45.

[1010] J. van Bruggen, там само, 67. Див., наприклад, Дан. 2:44 та 7:11-14.

[1011] Мт. 11:2, 3. Здається, ніби Ісус «застряг у «Царстві Божому, що наближається», але ніяк не наблизиться», J. van Bruggen, там само, 69.

[1012] Лк. 17:20, 21; J. van Bruggen, Lucas, 69.

[1013] «На увазі мається не те, що колись у майбутньому відбудеться, а те, що настане раз і назавжди», C.F. Evans, там само, 52.

[1014] Див. також Недільний день 31.

[1015] «І все впокорив Він (Бог) під ноги Йому, і Його дав найвище за все – за голову Церкви» (Еф. 1:22). Див. також L. Floor, Efeziërs, 80.

[1016] Мт. 4:23; 9:35; Дії 8:12; 20:25; 28:23, 31.

[1017] Мт. 16:19; див. Недільний день 31.

[1018] Мт. 4:8, 9.

[1019] Ів. 12:31; 14:30; 16:11.

[1020] Ів. 12:31, див. H. Ridderbos, Het evangelie naar Johannes, 2, 76, 77; P.H.R. van Houwelingen, Johannes, 262.

[1021] 1 Ів. 3:8.

[1022] Євр. 2:14.

[1023] Кол. 2:15. Щодо зв’язку між жертвою Христа і Його тріумфом над сатаною див. BGD, 488, 489.

[1024] 1 Петр. 5:8, див. P.H.R. van Houwelingen, 1 Petrus, 181.

[1025] Еф. 2:2, див. L. Floor, там само, 89, 90.

[1026] BGD, 490.

[1027] Об. 22:3. Див. також Лк. 1:33 («царюванню Його не буде кінця») і 2 Петр. 1:11 («до вічного царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа). Щодо подальших питань з цієї теми див. BGD, 467, 468.

[1028] G.C. Berkouwer, De wederkomst van Christus II, 272.