Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ПОМЕР, БУВ ПОХОВАНИЙ І ЗІЙШОВ У ПЕКЛО. Недільний день 16

 

Запитання 40:         Чому Христос мав упокоритися аж до смерті?

Відповідь:                Тому що Божа справедливість та істина вимагають, щоб наші гріхи були викуплені не інакше, як через смерть Божого Сина.

 

Запитання 41:         Чому Христос був похований?

Відповідь:             Його поховання стверджує той факт, що Він дійсно помер.

 

Запитання 42:         Якщо Христос помер за нас, чому тоді нам доводиться помирати?

Відповідь:             Наша смерть – це не сплата за наші гріхи. Але, вмираючи, ми перестаємо грішити і входимо в життя вічне.

 

Катехізис тут дещо нагадує запитання дитини. Своїми питаннями діти можуть змусити нас замислитися над тим, що давно здається нам само собою зрозумілим.

В цьому полягає мета і наведених трьох запитань. Ми переконані, що Христос помер, але чому це було необхідним? Чому Він не міг, не помираючи, піднятися зразу на небо після того, як вже вигукнув, що все звершилось? Резонне запитання. Після цього Його було поховано. Зазвичай ми не запитуємо, чому когось поховали після смерті. Настільки це є очевидним. Але не таким є це поховання. Бо чому Він не міг піднятися на небо одразу з хреста після Своєї смерті? Оце б справило враження! До цього додається ще й те, що розп’ятих не ховали. Також і з цієї причини це запитання резонне. І третє питання: ми теж мусимо померти. Ми зважаємо на це. Але чому так має бути? Адже Христос взяв це на Себе? Чи, може, ні?

Метою цих запитань є не задовольнити нашу цікавість, а зрозуміти глибше працю нашого Спасителя.

 

Чому Ісус мусив померти і бути похованим

 

У певний момент Ісус на хресті вигукнув: Звершилось. Та все ж зразу по тому помер.[212]

Чому Він мав пройти весь шлях аж до смерті? Чи не применшує це Його вражаючий вигук, що все звершилось? Ні, бо коли Він так сказав, то не мав на увазі, що досягнуто кінцевого пункту Його стражденного життя, але перейдено його найважчу частину. Найважчої частини було досягнуто, коли Він сказав, що Бог покинув Його. Минулося оце найважче, коли Він помирав. І звідси Ісус міг зрозуміти, що Бог прийняв Його жертву, навіть якщо Він ще висів на хресті і ще тільки мав померти.

Перед нами розверзлися глибокі безодні.

Нам не слід зважуватись на те, щоб описати хід тих страшних хвилин. Але з усім благоговінням можемо сказати, що в них було продовження Його страждань і що Він, помираючи, не був покинутий Богом так глибоко, як незадовго перед тим. Його останніми словами були: "у руки Твої віддаю Свого духа". Це був рядок з псалма, який свідчить про глибокий зв’язок з Богом.[213]

Вже на порозі смерті цей зв’язок виявився відновленим. Бог нарешті знову простягнув Свої Батьківські руки до Сина, а Він вклав у них Своє життя. Це була винагорода за Його вже звершену працю, коли Він помирав.

Між тим Він ще мусив вмерти. Він віддав дух. Всі чотири євангелісти кажуть саме так.[214]

Пізніше Ісус сказав про це так: І був Я мертвий.[215]

Це було упокорення.[216]

Але і необхідне упокорення. Той, хто обтяжений гріхами, неодмінно мусить вмерти. Адже Бог у раю повідомив, що гріх матиме за наслідок смерть.[217] Інакше і бути не може: Бог чинить так, як сказав. Біблія називає це Його справедливістю: Він справджує Свої слова. Тому Христос мусив померти через "Божу справедливість та істину". Тому Він мусив спершу пройти пекельну найважчу частину і потім бути упокореним аж до смерті. Бог вимовив важкі слова: не їж від дерева знання добра і зла, бо інакше помреш. Він тримається цих слів. Їх не обійде жодний смертний і сьогодні. Це розуміють всі. Ми маємо єдиний вихід, якщо точно встановлено, що Ісус справді поніс все покарання, яке призначалося для нас. До того покарання належить упокорення аж до смерті. Чи переніс Ісус його? Нам треба знати це певно. До того часу ніхто не може зітхнути з полегшенням. На щастя, ми знаємо це певно!

На доказ цього Катехізис наводить поховання. Тут ми думаємо не тільки про сам факт поховання. Бо – нехай це і звучить силувано – те, що когось поклали у гробі в скелі, не виключало, що цей хтось лише здавався мертвим і пізніше зник з могили. Але тут це виключено: для цього поховання Пилат ніколи не дав би дозволу, якби не знав точно, що Ісус мертвий. Йому, очевидно, переповіли про вирішальний удар списом.[218] До того ж, Йосип та Никодим не поховали би Ісуса, якби не були впевнені в Його смерті.

Ми можемо бути спокійними. Можемо молитися до Того, хто був мертвим. Мертвим і похованим. На цих неспростовних фактах ґрунтується наша впевненість у тому, що за наші гріхи повністю заплачено.

 

Чому нам тоді доводиться помирати?

 

Ісус помер за нас. Отже, нам більше не треба помирати. Щоденна реальність суперечить такому висновку. Але в чому помилка? Бо якщо хтось вже сплатив мій рахунок, мені вже не треба того робити. Ісус сплатив мою провину. Померши за мене. А сплачено – значить, сплачено. Адже Бог не хоче, щоб сплачували двічі: спершу смертю Ісуса, а потім – нашою?

Здається, ніби Катехізис не знає, як відповісти на запитання, чому нам тоді теж доводиться помирати, і намагається "викрутитись". Каже у Відповіді, що наша смерть – перехід до життя вічного. В це віруємо від щирого серця: життя після смерті продовжується. Але між тим зараз йдеться про нашу смерть. Ми мусимо померти. Це справді необхідно? Але ж Енох та Ілля піднеслися на небо, не померши. Чому ми – ні? І якби Ісус повернувся, поки ми це читаємо, тоді б і нам не довелося помирати. В протилежному випадку – довелося б. Чому?

 

Втім, Катехізис має відповідь на це запитання, але дає її трохи мимохідь, і ми мусимо самі її діставати. Вона міститься в словах: вмираючи, ми перестаємо грішити. Це означає, що зазвичай є тільки один спосіб позбавитися гріха: через смерть. Настільки глибоко вкорінився він у нас. Це справедливо і для Еноха та Іллі. Бог у Своєму всесиллі може робити винятки. Але те, що нам доводиться помирати, вказує нам на те, наскільки нерозлучно переплетені гріх і наше земне існування. Останній зв’язок до гріха знищено, коли розірвано зв’язок із цим життям. Раніше нам не позбавитися гріха, хоч як би ми пручалися.

Він, так би мовити, у нас в крові. Ми по вінця заражені ним. Та він мусить зникнути остаточно. Такими, які ми є зараз, не зможемо увійти в Царство Небесне. Ніколи в житті. Тому нам доводиться помирати, тому що тіло й кров – тобто «теперішні» ми – не можуть посісти Царства Божого.[219] Смерть ніколи не стане нашим другом і залишиться останнім ворогом, що нам зустрінеться.[220] Але вона не може вимагати відплати за наші гріхи. Їй немає на що позиватися. Тому вона втратила нас зі своїх лабетів. Вона відрізає нас від нашого земного і грішного життя. А більшого не здужає. Відразу по тому, мусить нас відпускати, пускати до вічного життя.

 

Могила чи спальня?

 

Поховання Ісуса Катехізис вважає важливим, оскільки воно доводить, що Він справді помер. Це все.

Жодного слова про значення цього поховання для нас. Багато хто висловлював розчарування з цього приводу. Хіба ми не звикли до такого з боку Катехізису? Він пояснив, яке значення для нас мало те, що Христос народився, що Він страждав, був засуджений Пилатом, розп’ятий і помер. Незабаром він знову підхопить цю лінію і ми почуємо, яке для нас має значення те, що він зійшов до пекла. Але те, що Його було поховано, здається, не має жодного очевидного значення для нас. Адже це – не більше, ніж свідчення того, що Він справді помер.[221]

Чи відхилився Катехізис у цьому від свого ж власного курсу? Ми вважаємо, що так лише здається на перший погляд. Можна легко пояснити, чому не приділено особливої уваги нашому похованню. Маємо зважати на те, що цей Недільний день наголошує на тому, що ми через смерть прямо переходимо до вічного життя. Прожектор націлено на стежину, на якій ми безперервно продовжуємо жити. Наше поховане тіло – яке на певний час виключили і забули – саме по собі залишається за кадром. Однак, цим мовчки не визнано, що наше мертве тіло залишиться мертвим назавжди! Не може бути й мови. Бо дійсно, поховання Христа повністю змінило становище наших похованих тіл. Не хто інший, як укладач нашого Катехізису – Урсин – дає дивовижні зауваження до свого коментаря до цього Недільного дня. Він зазначає, що Христос подбав за те, щоб наші могили були вже не могилами, але "служили спальнями, де будемо спочивати, допоки не будемо знову пробуджені до життя".[222]

Такий роз’яснювальний образ не надто зухвалий. Коли Лазар лежав у могилі, Ісус сказав, що він заснув. Це слово було більше, ніж пом’якшувальним виразом на позначення смерті. У вустах Ісуса це означало, що для Нього мертві так само досяжні, як для нас ті, до кого ми гукаємо прокинутися, коли час вставати. [223]

Спальня слугує для того, щоб відпочивати і виходити звідти бадьорими. Щось подібне, але набагато краще, чекає на наше поховане тіло. Могили закриті лише тимчасово і наш Спаситель має ключі від них. Незабаром пролунає сурма. Тоді сповістять воскресіння. Тоді мертве тіло прокинеться. І вийде, звільнене від усіх недоліків. У Відповіді 57 Катехізис ще зупиниться на цьому.

 

Запитання 43:                   Яка ще нам користь від жертви та смерті Христа на хресті?

Відповідь:                     Через силу Христа з Ним розіп’ятий, умертвлений та похований давній наш чоловік, щоб гріховні бажання плоті не панували більше над нами, але щоб натомість ми представляли себе Богу в жертву вдячності.

 

Чи й зараз Катехізис не вдовольнився? Він пояснив, як Христос рятує наше життя від "а" до "я". Від колиски до могили, й навіть до того й після того. Він покриває мій гріх, в якому я зачатий, і перетворює кінець мого життя на перехід у життя вічне. Але незворушно лунає питання, яка нам ще користь від жертви Христа. Це не є незадоволення. Чудово, що Христос сплатив всі наші рахунки так, що ми примирились з Богом як при народженні, так і у смерті. Але питання "що ще" має дещо інше на меті: наші неправильні вчинки відкуплені Христом, але чи виправлені Ним? Чи дійсно веде Його смерть до змін у наших діях? Що означає Його смерть для практики нашого життя?

 

З Христом умертвлений

 

Христос був на хресті не один. Разом з Ним був наш давній чоловік. Він забрав його від нас. Аж до смерті. Тому наш давній чоловік помер із Ним. І також був з Ним похований. Наш давній чоловік – це всі наші погані бажання разом узяті. Чи й вони мертві і поховані?

Так і ні!

Павло пояснює нам це. Він каже, що ми померли і поховані з Христом. Це факт. Не прагнення. І також не втілений наполовину ідеал. Це непохитна вихідна позиція для кожного християнина: з Христом омертвлений та похований. Й тому по праву вільний від гріха.[224]

Відтак, гріх більше не може панувати над нами.

Вказуючи на хрест Христа, Павло каже, що для нас має бути певним, що ми мертві для гріха. Гріх не мертвий, але ми мусимо бути мертві для нього. Ми повинні жити так, наче для нього вже немає місця в нашому житті. Адже наш давній чоловік розіп’ятий разом з Христом. І виходячи з того певного факту, що наш давній чоловік помер, Павло спонукає нас: нехай гріх більше не панує над вашим життям і ви вже не служіть йому.[225]

Ми повинні стати тим, чим вже є для Христа. Ми не можемо це здійснити власними силами. Але ми черпаємо відвагу з хресної смерті Христа. В ній, а не в наших благих намірах міститься унікальна сила, що може нас врятувати. Сила Христа. Божественна сила. Тільки через неї наш давній чоловік розіп’ятий, умертвлений і похований з Ним.

Але тепер до практики! Погані бажання весь час тягнуть нас за собою. Яке тоді має значення те, що наш давній чоловік помер і похований з Христом? Він помер на Голгофі. Це залишається реальністю, навіть якщо ми від слабкості впадаємо в гріх. Тому ми назвали це непохитною вихідною позицією християнина. Ми ніколи не відкотимося назад далі, ніж до підніжжя хреста. Там нас підхопить Христос. Там ми будемо після кожного падіння. Там щодня нам прощається наш гріх і Христос там дає нам щодня силу представляти себе Йому "в жертву вдячності".

 

Запитання 44:         Чому в cимволі віри додається: "і зійшов у пекло"?

Відповідь:                Щоб у найбільших спокусах запевнити мене і надати щедру втіху в тому, що мій Господь Ісус Христос визволив мене від пекельних страху і болю. Він здійснив це визволення, перетерплюючи невимовний страх, біль, тривогу і пекельні муки, в які був занурений протягом всього Свого страждання, а особливо на хресті.

 

Про сходження Ісуса в пекло можна поставити різні питання, на які, виходячи з історії, не зможемо відповісти з певністю. Оскільки ці питання ставлять постійно, ми хочемо тут дещо сказати з цього приводу.

 

Чи Ісус буквально зійшов у місце пекла?

 

Як римо-католицька[226], так і лютеранська[227] церкви вчать, що Ісус відвідував пекло. В час між тим, як Він помер і залишив могилу, Ісус, згідно цих вчень, вчинив тріумфальний прихід у місце пекла. Чи це правда? Чи зійшов Ісус після Своєї смерті як Визволитель чи Переможець буквально у пекло? Складність полягає у тому, що Новому Заповіту не відомий вислів "зійшов у пекло". Отже, ми не можемо відстежити, що це мало означати у Біблії. Були думки про те, що особливо 1 Петр. 3:19 вказуватиме на прихід Христа у пекло, але такий висновок з цього тексту не можна зробити з певністю.[228] До речі, підозрілим залишається той факт, що цей засадничий текст почали пояснювати саме таким чином не раніше, ніж у третьому столітті. Очевидно, церква принаймні два сторіччя зовсім не думала про прихід Христа у пекло або царство мертвих.[229] Так перед нами постає питання, що керувало церквою, коли вона вказала у символі віри про це сходження в пекло.

 

Пізніше доповнення, але коли і чому?

 

У найстаріших редакціях символу віри навіть не згадується, що Ісус сходив у пекло. Ми не знаємо, коли було зроблено це доповнення. У будь-якому разі, ці слова з’явилися в деяких виданнях символу віри приблизно 350 року. Ще важливіше те, що ми не знаємо, що спонукало церкву таки включити їх.[230] Висловлюють припущення, що ці слова ще в один спосіб виражали, що Христос був похований.[231] Пекло і могила означають, ймовірно, те саме. Тоді "зійти в пекло" – те саме, що "зійти в могилу" або "бути похованим". Але таке пояснення незадовільне. Чому виникла така необхідність коментувати однозначне слово "похований" висловом, який можна розуміти по-різному?

Засновуючись на церковній історії, не можна відповісти на запитання, чому церква включила ці слова пізніше до свого віровизнання.

 

Що дає ясність

 

Багато що залишається неясним. Однак це не означає, що даний вираз – затемнене люстерко. Головна справа не в тому, чи знаємо ми точно, що церква від початку мала під ним на увазі. Ми й справді не знаємо цього. Але для символу віри важливіше, чи спираються його слова на біблійне пояснення. Адже саме тоді воно буде, мов ясне люстерко, що відбиває світло Євангелія. В цьому функція символу віри. Вислів "зійшов у пекло" відповідає цій вимозі, якщо пояснюватимемо його так, як зробив це Кальвін, а пізніше – Катехізис. Тоді те, що Ісус зійшов у пекло, означає, що пекло, так би мовити, зійшло на Нього. Особливо коли Бог залишив Його. Тоді для Нього це було пекло на землі. Саме у таке пекло зійшов Ісус. Що це може значити для мене? Відповідь вражає.

 

Визволив від пекельних страху і болю

 

У світі багато видів страху. Страх померти. Помилитися. Страх перед майбутнім. Операцією. Болем. Страх йти на роботу. Підняти слухавку. Піти в церкву: що подумають люди? Але спокуси – то особливі страхи. Вони доводять мене до відчаю, тому що змушують сумніватися в тому, чи тримає Бог ще мене. О, це відчуття, ніби Він випустив мене!

Під час такого нападу Катехізис веде за собою до джерела. В ньому я можу черпати щедру втіху. В яке джерело можу вкинути свій черпак? В Євангеліє, яке говорить про невимовний страх, біль, тривогу і пекельні муки, в які був занурений Христос. Особливо на хресті.

Усе це пекло Він пройшов задля мене.

Хоч яке гірке моє страждання, від того я визволений.

Мої найбільші спокуси вже не пекельні.

І в тяжкі часи ніхто й ніщо не може відділити мене від любові Божої.

 

[212] Ів. 19:30.

[213] Пс. 31:6, пор. Лук. 23:46.

[214] Мт. 27:50; Мк. 15:37; Лк. 23:46; Ів. 19:30.

[215] Об. 1:18.

[216] Фил. 2:8.

[217] Бут. 2:17.

[218] Ів. 19:34.

[219] 1 Кор. 15:50.

[220] 1 Кор. 15:26.

[221] G.C. Berkouwer, Het werk van Christus, 183-189.

[222] Zach. Ursinus, Het schatboek, I, 315.

[223] Див. Korte Verklaring до Ів. 11:11, 12.

[224] Рим. 6:4, 6, 7 (!), 8.

[225] Рим. 6:11-14.

[226] Згідно римо-католицької церкви, Ісус справді був у пеклі. Але під цим розуміється не місце тортур. Пеклом було царство мертвих, де перебувають всі померлі люди. Туди спустився Христос, тобто у ту частину царства мертвих, де утримувалися усі віруючі Старого Заповіту. Він там не страждав, але звільнив їхні душі з тієї в’язниці й відтак вирвав їх з-під влади диявола. Він був там душею після Своєї смерті, в той час як Його тіло спочивало у могилі. Зрозуміло, що сходження в пекло тоді стосується вже не упокорення, а звеличення Христа. Див. F.W.A. Korff, Christologie II, 328, 329.

[227] Лютерани вважають, що Христос перед тим, як живим покинув могилу, спершу зійшов тілом і душею у пекло, щоб там перемогти диявола. Отже, це мало відбутися після Його воскресіння, але до того, як Він залишив могилу. Тут теж сходження Христа в пекло – початок Його звеличення. F.W.A. Korff, там само, 330, 331. Див. також G.C. Berkouwer, там само, 191, примітка 224.

[228] Ми відсилаємо до важливої екзегези цього тексту С. Грейданусом у Korte Verklaring. Центральним моментом тут є питання, куди зійшов Христос: у пекло чи на небо? Контекст вказує на те, що мається на увазі останнє.

[229] J.A. Heyns, Dogmatiek, 263.

[230] Див. Christelijke Encyclopedie, статтю "Nederdaling ter helle". Див. також L. Doekes, Credo, Handboek voor de Gereformeerde Symboliek, 14, 17-19.

[231] G.C. Berkouwer, там само, 189, примітка 214.