Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Жодних зображень Бога. Недільний день 35

 

Друга заповідь:

Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене і хто держиться Моїх заповідей.

 

Запитання 96:          Яка воля Божа щодо нас у другій заповіді?

Відповідь:                Щоб ми ніяким чином не робили зображень Бога і вклонялись

Йому лише так, як Він заповідав це у Своєму Слові, і ніяк інакше.

 

Запитання 97:           Тоді нам взагалі заборонено робити будь-які зображення?

Відповідь:                Неможливо і не дозволено робити будь-які зображення Бога. Хоч

і можна зображати творіння, проте Бог забороняє робити чи мати такі зображення, якщо людина має намір вклонятися їм або через них служити Богу.

 

За першою заповіддю не можна мати інших богів, а за другою – зображень, щоб вклонятися їм. Це не повторення того ж самого. У другій заповіді йдеться не стільки про інших богів чи їхні зображення, скільки про зображення ГОСПОДА. Тут Він насамперед заповідає те, що не можна робити для поклонінь жодних зображень Його.

«Різьблений» образ вирізався з дерева чи карбувався з каменю, але так само забороненими були відлиті чи викувані зображення.[711] Потім ретельно забороняються усі можливі форми зображень. Можна було вибирати з усього космосу, розподіленого на три царини: неба, землі та води під землею.[712] Небо надавало приклади великих птахів, земля – земних тварин, а море – риб.[713]

Коротше кажучи, тут Бог забороняє будь-яке виготовлення зображень хоч з якого матеріалу і хоч у якій формі.[714]

 

Чому зображення богів?

Що спонукало ізраїльтян робити зображення ГОСПОДА? Для того, щоб це трохи зрозуміти, треба знати, чого прагнули люди, створюючи ці зображення у тому старому світі.

У зображенні свого бога язичники переважно не бачили фотографічного відбитку його подоби. Так, у Римі богиня-мати (Цібела) була завезена з Галатії. Існують її зображення, де вона представлена як гарно вбрана жінка у короні. Але те, що потрапило до Риму з Галатії, був неприкрашений метеорит. Вважали, що у ньому вона зійшла з неба на землю. Тому вона була присутня у тому камені. Очевидно, люди не прагнули того, щоб зробити правдиве зображення божества на кшталт статуй відомих людей, що ми бачимо у музеї воскових фігур.

Зображення слугували не стільки для того, щоб бачити богів, скільки для того, або справляти на них вплив. Боги населяли усе навколо і володіли таємничими силами. Тому люди намагалися увійти з ними у контакт за допомогою їхніх зображень. З таким ідолом до них можна було звертатися і насамперед контролювати їх. Жертвами та іншими церемоніями люди намагалися прихилити богів до себе і таким чином змусити їх робити те, чого люди хотіли.[715] Служіння ідолам зовні було схожим на служіння богам, але фактично мало на меті змусити богів служити людям.

Для яснішого розуміння можемо уявити мельника та його млин. Вітер віє полями невловимо та без користі, аж поки його не підхоплять крила вітряка. Вловлений вітер мусить робити те, чого від нього очікує млинар: розпилювати деревину, молоти борошно, відводити воду чи виробляти електричний струм. Так, як такий вітряк дає мельнику можливість вловлювати та використовувати силу вітру, так і образ бога давав людям можливість маніпулювати невловними богами.

Дивовижно, наскільки відкрито ми зустрічаємося з цими язичницькими уявленнями в історії Ізраїлю.

 

Золоті телята

За кілька місяців після визволення з Єгипту ізраїльтяни вшановують золоте теля. Їх не спинити. Вони вважають це теля зображенням ГОСПОДА, отже не іншого бога.[716] Прямим приводом для виникнення їхньої потреби у цьому зображенні є перебування Мойсея на горі Синайській. Він підтримував для них щоденний контакт з Яхве. Коли Мойсея якийсь час немає, за їхніми уявленнями вони не можуть звертатися до ГОСПОДА і Він є недосяжний для них. Це призвело до паніки. Тому вони почали вимагати від Аарона: зроби нам бога, що буде ходити перед нами (Вих. 32:1). Вони думають не про богів (як невірно вказано у Новому перекладі), але про того Єдиного, Хто їх «вивів з єгипетського краю» (Вих. 32:4).[717]

Вони не хочуть відступати від Нього, але якраз бояться, щоб Він не відступив від них. Тому зі свого боку вони роблять спробу примусити Його залишитися посеред них і йти далі з ними. Для цього слугує зображення. Вони ладні віддати коштовне золото, аби залишити Його серед своїх лав. Так сильно прагнуть вони, щоб Він з ними залишився!

Вони не дочекалися обережно на схвальну відповідь від ГОСПОДА. Негайно влаштовується велике свято. Аж настільки вони певні щодо своїх дій. Так, неначе вони з’єдналися з ГОСПОДОМ. Гаданий розрив подолано.

Пізніше цар десяти колін Єровоам розмислює таким же чином. Він не хоче, щоб його народ ходив через кордон до Єрусалимського храму. Тому він наказує зробити двох золотих тельців у своєму царстві. Він називає їх богами ізраїлевими, що їх «вивели з єгипетського краю». Цією множиною він, очевидно, має на увазі те, що кожне з двох зображень окремо представляє єдиного Яхве.[718] Так Єровоам хотів змусити ГОСПОДА жити надалі й у їхньому царстві, а не тільки у «закордонному» Єрусалимі.

 

Серйозність цього порушення

Чому не можна робити зображень Бога? Тому що ніхто не знає, який Він на вигляд? Це не основна причина. Справді, ізраїльтяни ніколи не бачили «вид» Божий, навіть біля гори Синайської. Мойсей же навпаки регулярно бачив «вид ГОСПОДА».[719] Та все ж, Він не хоче бути зображеним. Чому ні?

Ми вже бачили, що люди використовували зображення, аби змусити непередбачуваних богів виконувати свої бажання. Адже було невідомо, як з ними бути. Наскільки інший ГОСПОДЬ! Мойсей вигукує: який інший великий народ має бога, котрий так близько, як ГОСПОДЬ, Бог наш, кожного разу, коли ми кличемо до Нього? Справді, Ізраїль не бачив Його виду. «Був лише голос», – каже Мойсей, але він говорить це без негативних відчуттів. Бо «чи чув народ голос Бога, … як чув ти?»[720] Він уклав завіт, дав ясні, як день, обітниці, виставив десять чітких вимог і власноруч викарбував їх на камені.[721] Який бог коли-небудь укладав завіт зі своїм народом? Боги не брали на себе жодних зобов’язань і мовчали. Тому для ГОСПОДА образливо, коли Його порівнюють з такими безгласними богами.[722]

У цьому світлі нам слід розглядати гріх із золотим тельцем. Невірним було не те, що вони хотіли мати ГОСПОДА поряд себе, а те, що вони поводилися, наче Він був далеко!  Вони ставилися до Нього, як до незбагненного сфінкса, з яким можна спілкуватися чи до якого можна звертатися лише за допомогою ідола. Той, хто так ставиться до Нього, зневажає – забуває – Його завіт.[723] Тому Він не мав жодного співчуття до їхньої поганської практики спілкування і хотів їх винищити.[724]

Якщо придивитися пильніше, то порушення другої заповіді – це також і порушення першої. Будь-яке самостійно надумане зображення Бога – це, фактично, інший бог. Тому Мойсей каже, що його народ зробив «золотого бога».[725] Служіння зображенням – це завжди початок ідолопоклонства.

 

Сучасні зображення богів

Нікому сьогодні не спадає на думку створити «різьблене зображення» Бога. Що не зникло, так це спокуса так маніпулювати Ним, щоб Він задовольнив чиїсь очікування. Цього досягають, вимисливши Його уявне зображення і поклоняючись йому, наче Самому Богові. Таке зображення неминуче підганяється під чиєсь власне розуміння Бога. Уявні зображення Бога мають витоки не у Біблії, а у людських головах, навіть якщо люди посилаються на біблійні тексти. Характерним для уявлюваного бога є те, що він думає про все саме так, як його винахідник. Наприклад, той, хто вважає немислимим те, що Бог дозволив Своєму Синові померти за гріхи, прийде до теології, що відкидатиме вчення про примирення через задоволення Божої справедливості.

Не має великої різниці між тим, чи створено таке зображення Бога з дерева чи золота, чи з наших власних уявлень. Уже Старий Заповіт підтверджує це. Згадайте, наприклад, друзів Йова. Вони вважали, що нещастя Йова – це пряме покарання Бога за той чи інший замовчуваний злочин. У восьми ґрунтовних монологах вони розкривають свій образ Бога. Вони були переконані у своїй правоті, але Божий присуд був нищівний: ви не говорили слушного про Мене.[726] Вони підмінили Його своїм образом Бога. Тому Він має так само мало співчуття до їхніх роздумів, як і до вчинення золотого теляти. В обох ситуаціях Він розгніваний! І так само, як Мойсей мусив молитися за народ, Йов молиться за своїх друзів.[727]

В часи, коли Ісус був на землі, жоден єврей більше не поклонявся зображенню з дерева чи золота. Це здається величезним поступом. Євреї і самі так вважали. Вони виглядали краще на тлі своїх батьків, що вбили пророків. Насправді ж вони доповнювали міру своїх батьків.[728] Ніколи до того ще Бог не був настільки близький до них, як у Христі на землі. Хто бачив Його, той бачив Отця.[729] На жаль, євреї упертіше, ніж будь-коли, трималися за свій власноруч створений образ Бога. Згідно цього образу, їм не залишалося нічого іншого, окрім того, щоб вони компенсували свої порушення добрими ділами. У цьому була суть їхньої релігії. Тому у створеному ними образі Бога не було місця для Христа. Це підтверджує, до яких катастрофічних наслідків може призвести порушення цієї заповіді. Воно віддалило їх від істинного Бога у той час, як вони думали, що служать Йому. Жодна інша заповідь не порушується з такими сильними релігійними переконаннями, як ця. У наші часи образ Бога підлаштовують під вимоги сучасного відчуття життя. Ні в кого немає від цього імунітету. Від природи усі прагнуть того, щоб Бог був таким, як вони того хочуть. Лише беззастережна віра у те, що в Євангелії ми бачимо Його справжнє обличчя, може захистити нас від цієї спокуси.

 

Заздрісний Бог

ГОСПОДЬ називає Себе заздрісним. Таким чином Він говорить дещо про Свій внутрішній світ.[730] Він не з мармуру. Його не залишає байдужим те, як з Ним поводяться люди. Він не може дозволити, щоб Ним нехтували і вклонялися іншим богам.[731] Він так само не може терпіти, щоб люди шанували, може, і Його одного, але робили це за допомогою образу. Так вони порушують Його завіт та зневажують Його Слово. Він вважає це настільки жахливим, що називає таких людей «тими, хто Мене ненавидить». Вони не свідомо ненавидять Його, адже саме шукають контакту з Ним, як і Ізраїль за допомогою золотого теляти, і як друзі Йова зі своїми палкими промовами, і як віддані Закону євреї часів Ісуса.[732] Вони намагаються вдумливо служити та прославляти Бога, але у власний спосіб. Вони не по-справжньому дослухаються до Нього у Його Слові. Не Його слова, а їхні думки про Нього визначають їхній образ Бога. Він не може цього зрозуміти і не допустить цього. Вони це помітять. Отже, Він не вважає, що люди вільні у виборі того, як Йому служити.

Слово «заздрісний» має також і інший бік. Наскільки Бог розгніваний на людей через створені ними зображення Бога, настільки ж Він зворушений тими, хто служить Йому так, як Він наказав у Слові Своєму. У цьому Він вбачає їхню любов та вірність. Він називає цих людей «тими, хто Мене любить». Для них Він так само «заздрісний» Бог. Вони також це помітять. Їм не треба боятися цього, бо «Він також хоче, щоб побачили, що Він Той, Хто Він є, якщо люди не принижуватимуть Його, а боятимуться, любитимуть та шануватимуть Його».[733] Це настільки глибоко зворушує Його, що Він із задоволенням відповідає на це, проявляючи до них Свою милість.[734]   

 

Прийдешні покоління

Кожна людина особисто відповідає за свої злочини.[735] Ніколи Бог не стане зводити рахунки з дитиною за злочини її батьків чи дідів. Дещо іншим є те, що батьки та вихователі несуть спільну відповідальність за поведінку наступного покоління. З цього приводу Він звертається до усіх вихователів. Він робить це дуже наполегливо у другій заповіді. Очевидно, тому, що жодне інше порушення заповіді не переймається молоддю так легко, як це. Перші батьки, що отримали цю заповідь, знали про це, на жаль, на власному досвіді. Якими радісними були, напевне, їхні діти, коли теж могли піти на свято навколо золотого теляти.

Батько може займатися кримінальною діяльністю. Він ніколи не зможе, зберігаючи пристойність, порадити своїм дітям займатися тим самим. Досить реальним є шанс, що вони нічого або майже нічого не переймуть від нього у цьому відношенні і соромитимуться його. Але релігію – навіть самочинну релігію – батьки передають своїм дітям у повній серйозності як щось добре.

ГОСПОДЬ забороняє батькам розповідати своїм дітям власні історії про Нього. Він розцінює таке виховання як «несправедливість батьків». І застерігає, що насамперед ця несправедливість так просто передається наступним поколінням.

Батьки дбають про майбутнє своїх дітей. Найгірше, що вони можуть зробити для своїх дітей, – це нав’язати їм самочинний образ Бога. За цю несправедливість Він каратиме їхніх дітей, онуків та правнуків (четверте покоління). Звичайно, ці діти залишаються особисто відповідальними за свій вибір. ГОСПОДЬ і не каже, що Він автоматично карає усіх дітей, а тільки «тих, хто Мене ненавидить». Це ті, хто свідомо крокує стежкою своїх батьків.

 

До тисячі поколінь

Батькам притаманно брати на себе турботу про своїх власних дітей, отже – про друге покоління. Як правило, на цьому вона припиняється. Турботою про третє покоління – їхніх онуків – переймаються уже їхні одружені діти.

У цьому світлі те, що Бог обіцяє у цій заповіді, викликає величезний подив. Адже виявляється, що вірність батьків цій заповіді має величезне значення для незліченних поколінь після них. Бо ГОСПОДЬ чинитиме милість до тисячного – тобто найвіддаленішого, яке тільки  можна уявити – покоління.[736]

Припускається, що це тисячне покоління наслідує приклад віруючих батьків і дідів. На жаль, багато хто відпадає. Каїн був першою дитиною, що, безперечно, отримала добре виховання. Він чув Євангеліє від батьків, які – зверніть увагу – самі жили у раю. До того ж, Бог Сам говорив з ним. Та все це не допомогло. Він пішов іншим шляхом і повів за собою багато поколінь. Його батьки не могли нічого вдіяти. Багато батьків і матерів розділяють такий самий гіркий досвід. Та все ж у найглибшій зажурі вони можуть втішати себе обітницею цієї заповіді. Бо лише завдяки цій обітниці сьогодні ще існує християнська церква. Виголошуючи цю заповідь, Бог дивився вперед до тисячного покоління. На той час 2000-ий рік вже давно мине. Майбутнє церкви визначається не прогнозами людей, а цією обітницею, яка не втратить своєї сили до останнього дня.

 

Запитання 98:           Але невже не можна застосовувати образи в церкві як «книги

для мирян»?

Відповідь:                Ні, не варто намагатись перемудрити Бога. Він бажає, щоб

Його народ навчався і наставлявся з живої проповіді Слова Божого, а не спогляданням німих ідолів.

 

Звичайно, образи біблійних картин можуть наблизити Євангеліє. Дитяча Біблія мусить використовувати цей засіб. У самому Катехізисі таїнства названо видимими знаками. Бог використовує воду, хліб та вино для того, щоб «краще роз’яснити» (Відповідь 66) обітницю Євангелія. Тут і не вдаються до філософствування про найкращу навчальну методику з кафедри проповідника (візуальна чи ні). Йдеться про те, яким чином живий Бог хоче спілкуватися зі Своїми християнами.

 

Жива проповідь

По-перше, перекреслюється зневажливе слово «миряни». Миряни належать до нижчого класу. Вони залежать від так званого духівництва, до якого мусять звертатися, щоб отримати благодать. Ця благодать передається їм за допомогою таїнств. Проповідування Євангелія має при цьому другорядну роль. Знання Слова Божого менш важливе.

Але для Бога прихожани – не «миряни». Тому у Катехізисі вони названі християнами. Високоповажне почесне ім’я. Християни – пророки, священики та царі. Через Христа вони мають прямий зв’язок із Богом, і тому вони сердечно називаються Його християнами. Він не дозволяє їм дивитися на «німі ідоли». Це не образа. Просто статичні образи не можуть достеменно передати актуальні новини. Противага німим ідолам – жива проповідь Його Слова. На противагу «книгам для мирян» Катехізис таким чином пропонує не лише книги Біблії, а й проповідування Слова. У такий спосіб Бог звертається до людей у їхній конкретній ситуації. Поки вони слухають давні історії зі Святого Писання, Бог та Його Син приходять до них у цих історіях.[737] Це той спосіб, у який живий Бог спілкується зі Своїми християнами, а вони – з Ним.

 

 

[711] Повт. Зак. 27:15.

[712] Заповідь наслідує загальновживаний мовний образ, який ґрунтувався на уявленні про всесвіт у трьох частинах: небо, земля і води навколо та під землею. Використання цього мовного образу ще не означає, що перейнято таке античне світобачення, J.P.Lettinga, там само, 474.

Втім, C. Houtman, De hemel in het OT, 187, не виключає, що слова „під землею” вказують просто на моря, ріки, джерела, „нижчі, ніж земля”.

[713] Див. також Повт. Зак. 4:17, 18.

[714] «Тут не залишилося жодних шпарин, крізь які можна було би прокрастися», J.P.Lettinga, там само, 475.

[715] A. Kruyswijk, Geen gesneden beeld, 43 і далі, 54.

[716] J.P.Lettinga, там само, 472.

[717] Idem.

[718] 1 Цар. 12:28, боги у множині «вжиті, очевидно, через те, що тельців було два», J.P.Lettinga, там само, 73, див. також C. Houtman, Exodus III, 614.

[719] Порівняйте Повт. Зак. 4:12 («та виду ви не бачили») з Чис. 12:8 (Мойсей «Образ Господа … оглядає»).

[720] Повт. Зак. 4:7, 12, 33.

[721] Повт. Зак. 4:13.

[722] Іс. 40:18, 25.

[723] «Стережіться, щоб не забули ви заповіту Господа, вашого Бога, якого склав з вами, щоб не зробили ви собі боввана на подобу всього, як наказав тобі Господь, Бог твій» (Повт. Зак. 4:23).

[724] Вих. 32:10.

[725] Вих. 32:31.

[726] Йов 42:7.

[727] Суголосся Йов 42:7 та Вих. 32:10, 11 – приголомшливе відкриття.

[728] Мт. 23:29-32.

[729] Ів. 14:9.

[730] Заздрість можна розуміти як «сильний порух душі, що може призвести до вчинку:  відданої праці». A. Kruyswijk, там само, 477.

[731] Вих. 34:14; Повт. Зак. 6:14, 15.

[732] Любити чи ненавидіти – це у Законі завіту насамперед питання вірності чи невірності Йому, J.P.Lettinga, там само, 477.

[733] J.L. Koole, De tien geboden, 57.

[734] Прикро, що мені не вдалося відшукати нідерландське слово, що б задовільно передавало обидва значення поняття «заздрісний». Найкращий опис, можливо, такий: «Бог, Який змушує із Собою рахуватися». Див. серед іншого J.P. Lettinga, там само, 476 (наслідуючи J.L. Koole, там само, 55).

[735] Єз. 18:20.

[736] Переклад «тисячам» невірний. Згідно з J.P. Lettinga, там само, 478 повинно бути: «до тисячного (тобто найвіддаленішого, яке можна уявити) покоління». Див. також Біблію Великої новини (GNB): до тисячної генерації. 

[737] «Це не ми наближуємо давні історії до нас, але у шатах давніх історій крізь віки і землі приходить Бог, і Христос з Писання хоче оселитися серед нас», C. Trimp, De actauliteit der prediking, 28.