Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Закон. Недільні дні 34-44

Жодних інших богів. Недільний день 34

 

Запитання 92:           Що говорить Бог у Своєму Законі?

Відповідь:                І Бог промовляв всі слова оці (Вих. 20:2-17; Повт. Зак. 5:6-21):

Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому

рабства.

(Кожна з десяти заповідей подається далі над Запитанням, що її стосується.)

 

Закон починається не з першої заповіді, а зі вступу. У ньому Бог постає як Визволитель Свого народу. Очевидно, це важливо для правильного розуміння Його намірів щодо Закону. Цей вступ чи зачин настільки тісно пов’язаний з усіма десятьма заповідями, що його неможливо обійти увагою.[678] Кожна з десяти заповідей пов’язана з цим зачином так само безпосередньо, як і ключі з кільцем, на яке вони зібрані.

 

Я визволив вас

«Чини так» і особливо «не чини так». Так говорить Бог у Своєму Законі. Він вимагає і забороняє. Він дав цей Закон ізраїльтянам біля гори Синайської. Це сталося за кілька місяців по тому, як Він звільнив їх з варварського рабства.[679]

«Я – Господь, Бог ваш, Який визволив вас з Єгипту, з дому рабства».[680] Такими словами Він зустрічає щойно визволених ізраїльтян, вводячи до Свого Закону. Тобто уже заздалегідь достеменно відомо, що Його заповіді відрізняються від «чини так» колишнього єгипетського пригноблювача, як біле від чорного. Він є і залишається їхнім визволителем. У цьому – таємниця десяти заповідей. Він дав їх не для того, аби обмежити їхню щойно здобуту свободу, а задля того, аби надати орієнтири у цій свободі. Тому Його Закон – такий самий подарунок, як і власне визволення. Життя в істинній свободі – це життя згідно Його заповідей.

Особливістю цього Закону є те, що він містить не перелік вимог, а положення – вимоги й обітниці – Його завіту. Кам’яні скрижалі, на яких записано Закон, називаються «таблиці завіту».[681] У певному розумінні десять заповідей – це і є Його завіт.[682] У цьому завіті – й у Законі, що його стосується, – Бог закріпив Свої унікальні відносини з народом Ізраїлевим. Ізраїль став найбільш привілейованим народом.

Бог прагнув постійного спілкування зі Своїм народом. Від самого початку це було задумом Його визволення. Першого ж разу, коли Він звернувся до Мойсея – тоді ще пастуха – біля Синайської гори, Він вже говорив про це: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі.[683] Це і була та причина відпустити народ Ізраїльський, яку фараон чув від самого початку.[684]

Кінцевою метою була не просто їхня політична свобода як нації, а нове життя у служінні Богові. Тому для їхнього визволення потрібно було нескінченно більше, ніж падіння фараона. Усі ізраїльтяни могли це бачити по криваво-червоних одвірках у ніч перед виходом. Це була кров ягняти, що був символом грядущого Месії.[685] Ця кров врятувала їхніх власних синів від смерті. Це також була висока ціна, яку треба було сплатити за можливість служити Господу.

Замисел Бога щодо них був ще раз виявлений за кілька днів до проголошення Закону. Бог нагадав їм про те, як добре дбав про них: як орлиця, що переносить у повітрі орлят на спині, так Він проніс їх через пустелю. Він вчинив так для того, щоб при Синайській горі остаточно зробити їх Своєю «власністю» чи Своїм найдорожчим володінням «більше всіх народів».[686] Коли вони теж побажали того ж зі свого боку, Він дав їм Закон. Тим самим Він скріпив їхнє привілейоване становище. Бог безпосередньо керував ними, як ніяким іншим народом: вони були царством священників і святим народом.[687] У цьому святковому світлі і слід читати Закон. Тому виконання Божих заповідей підпадає під знаменник «життя з вдячності».

 

Неминуще значення виходу з Єгипту

Жоден із нас не пережив вихід з Єгипту. Тут ми торкаємося чутливого місця. Існує різниця між тим, чи почули ви цей зачин біля підніжжя вражаючої Синайської гори, чи у будівлі церкви, де нічого не трапляється, і наприкінці тижня, який нічого особливого не приніс. Вже Гедеон жалівся: «де всі чуда, про які оповідали нам наші батьки?»[688] Попри це, промовляє Господь до прихожан, що ніколи не бачили трудових таборів Єгипту, кожного недільного ранку дослівно те саме, що і до щойно визволеного народу Ізраїльського. Він чинить так, бо ці прихожани належать до того ж самого народу. Вони теж – діти Авраамові.[689] Тому Він також і до них промовляє: Я визволив вас із Єгипту. Це стосується не лише далекого минулого. Цей вихід містить у собі також і обітницю сучасній християнській громаді. Для того, щоб зрозуміти це, нам треба зважити на те, чим керувався Бог свого часу у прагненні звільнити Свій народ. Він чув їхні скарги, і «згадав Бог Свого заповіта з Авраамом, Ісаком і Яковом».[690] Їхній стогін нагадав Йому про те, що Він століттями раніше пообіцяв трьом праотцям. Він обіцяв безпечно провести їхніх нащадків у землю Ханаанську. Коли Він подумав про це, вдався до дії і втрутився у хід подій.[691]

Він нагадує про це Своєму народові і після 2000 року у вступі до Свого Закону: Я колись визволив вас з дому рабства, тому що Я думав про Свій завіт і продовжую думати про нього.

Факт виходу з Єгипту належить минувшині, але Він завжди пам’ятає Свій завіт. Він ніколи не забуде його.[692] Тому одноразовий вихід з Єгипту має безупинний наслідок. Через те, що Бог продовжував думати про Свій завіт, на землю прийшов Ісус.[693]

Зрештою вихід з Єгипту закінчиться появою нового неба і нової землі. Тоді Бог виконає усі Свої обітниці і вихід буде завершено. Він гарантує це щоразу, коли лунає вступ до Його Закону. Він сповнений музикою майбутнього.

 

Тому святкуймо

У ніч свого визволення ізраїльтяни не ласували випічкою. Вони їли щось на зразок прісного хліба. Оскільки мусили скоро вирушати, не мали часу чекати, поки тісто підніметься. Пласкі круглі хлібини, які пекли наспіх без дріжджів, – це «неквашені хлібини», так звані «опрісноки».[694]

Коли вони пізніше святкували вихід із Єгипту, то, начебто, мали достатньо часу почекати, аби тісто піднялося. Та попри все були зобов’язані під час кожного святкування Пасхи їсти прісний хліб. Завдяки цьому згадка про поспіх тієї ночі була набагато реалістичнішою. Але це – не єдиний мотив. Той, хто їв того тижня здобний хліб, повинен бути «витятий з Ізраїля». Таке тяжке покарання наштовхує на думку, що вживання неквашеного хліба означає більше, ніж згадку про поспіх тієї ночі. На це вказує також заборона навіть тримати дріжджі у хаті. А ті, що там вже були, повинні були бути добре прибрані.[695] Це свідчить про те, що дріжджі вказують на щось негативне. Це квашене – власне, зіпсоване – тісто. Тому дріжджі стали символом гріха. Прибрати! Почніть нове життя. Зробіть з цього свято.[696]

Дивовижно, як Павло пов’язує святкування давньої Пасхи з щоденним життям: тому святкуймо! Він закликає християн перетворити усе їхнє життя на (пасхальне) святкування. Нехай святкують «не в давній розчині, ані в розчині злоби і лукавства, але в опрісноках чистоти та правди».[697] Нехай вони більше не ласують тим, що зіпсоване чи отруйне, але насолоджуються тим, що непошкоджене і приносить справжню радість. Хто доходить до цього, той вдячний за заповіді Бога. Ніщо не смакує краще за Його Закон. Деякі псалмоспівці вважали їх святковою стравою. Вони ласували ними, мов медом.[698] 

 

Запитання 93:           Як діляться ці заповіді?

Відповідь:                На дві скрижалі. Перша навчає, як нам ставитись до Бога;

друга –  про наші обов’язки перед ближнім.

 

Дві скрижалі – це кам’яні плити чи таблиці, на яких вирізано десять заповідей.[699] Через це вони отримали окремий статус.

 

Десять заповідей на двох скрижалях

Бог власноручно вирізав десять заповідей на двох кам’яних таблицях. Він вчинив так навіть і удруге після того, як Мойсей розбив перші. За другим разом Він наказав Мойсеєві витесати дві нові таблиці. Він Сам наново записав на них заповіді.[700] Жодне інше писане слово Боже не виходить настільки напряму від Нього, як ці заповіді. Таким чином Він відзначив їх як окрему цілісність у загалі інших законів.

Заповіді короткі або дуже короткі. Їх лише десять. Їх можна вмістити на один аркуш формату А4. Їх зрозуміє дитина.

Ще наочнішими заповіді робить їхній розподіл на «дві таблиці». У кожній ситуації йдеться або про те, як будувати відносини з Богом, або про те, як поступати з ближніми.

Катехізис виходить з того, що на першій таблиці були записані перші чотири заповіді (як нам ставитись до Бога), а на другій – останні шість (про наші обов’язки перед ближнім). Розподіл, поданий тут, начебто співпадає з розподілом заповідей по таблицях. Чи так воно і було насправді, підтвердити неможливо. Біблія нічого не повідомляє нам про розмір або товщину таблиць, і так само нічого – про те, якою заповіддю закінчувалася перша і починалася друга таблиця. Вирішальним є те, що Ісус підсумовує Закон у двох ключових заповідях (Мт. 22:37-40).

Існує думка, що на кожній з двох таблиць був записаний повний текст десяти заповідей. Тоді виходить, що вони були однакові. Ця думка опирається на те, що у ті часи обидві сторони – у цьому випадку Господь та Ізраїль – отримували у розпорядження текст укладеного договору. Сама Біблія мовчить з цього приводу. Певним є лише те, що скрижалі були з обох боків писані.[701] Крім того, існує різниця щодо розподілу і підрахунку десяти заповідей між юдеями, римо-католиками, лютеранами і реформатами. Ми залишимо її тут поза нашою увагою.[702]

Десять заповідей зберігали  силу не лише за часів Старого Заповіту. «У Новому Заповіті декалог користується беззаперечним авторитетом».[703] Пояснюючи окремі заповіді, ми мимоволі повертатимемося до цього.

 

Перша заповідь:

Хай не буде тобі інших богів при Мені!

 

Запитання 94:           Чого вимагає від нас Господь в першій заповіді?

Відповідь:                По-перше, щоб я, не бажаючи піддавати небезпеці своє спасіння,

уникав та остерігався всякого ідолопоклонства, чаклунства, гадання, забобонних обрядів і молитов до святих або до інших творінь. По-друге, щоб я правдиво пізнавав єдиного істинного Бога. Надіявся лише на Нього одного, лише від Нього очікував усіх благ з покорою та терпінням та любив Його, боявся Його і шанував Його всім своїм серцем. Одним словом, щоб я швидше відмовився від усього, аніж будь-яким чином пішов супроти Божої волі.

 

Запитання 95:           Що ж таке ідолослужіння?

Відповідь:                Ідолослужіння – це надія на щось, що ми маємо або винайшли,

замість чи поряд зі сподіванням на єдиного істинного Бога, Який відкрився в Слові Своєму.

 

Згідно першої заповіді, ми не можемо мати інших богів поряд з Богом чи замість Нього.[704] Інших богів? То вони існують згідно цієї заповіді? Так видається, бо вона не каже коротко і ясно, що ми повинні вважати існування інших богів нісенітницею.[705] Так вони існують чи ні? Що каже з цього приводу Біблія?

 

Боги – «ніщо», але не пустий звук

Не кожний християнин у Коринті був переконаний у тому, «що у світі не існує богів». Дехто вважав, що у храмах ідолів приносять жертви насправді існуючим богам. Павло називає це «слабкістю» і повністю погоджується з тими, хто говорить: ми знаємо, що іншого бога нема, окрім Бога Одного.[706]

Чи говорить також і перша заповідь про «інших богів» у тому сенсі, що вони – реальні сили? І так, і ні. З одного боку, інші боги вважаються у Старому Заповіті мертвими ляльками. Ісая насмішкувато розповідає, як виникає такий бог: люди відміряють золото вагою і залишають золотареві замовлення. Коли роботу скінчено, внесення такого бога є жалюгідним видовищем. Вони підіймають його на плечі, несуть до його місця і ставлять там, наче меблі. Усі палко звертаються до нього, але він і бровою не поведе.[707] Це наскрізна тема Старого Заповіту. Усі боги – божки, ідоли.[708] Слово «божок» означає «нічого», «круглий нуль», «нікчемство», «убогість».

З іншого боку, ці «ніщо» – не пустий звук. Століттями вони експлуатували цілі народи і навіть змушували їх приносити у жертву своїх дітей. Це не були казкові постаті з іншого світу, як велетні чи карлики. У свідомості язичника боги відігравали активну роль у світі, де він жив. Коли достигав урожай, це наочно приходив Ваал, а коли гриміло, це було чути ходу Тора. Таким богам приписували те, що може чинити лише Творець. І так сталося, що нулі без палички отримали велику владу. Сучасна невіра розвінчує ці примітивні забобони. Ніхто вже не вірить у Зевса. Але що залишилося – так це потреба у «чомусь іншому», на що можна було б покладатися. Тому сучасна невіра творить нових богів. Ваал був змушений відступитися перед сільськогосподарською технікою, а грецький бог Асклепій повинен був поступитися місцем сучасній медицині. Сучасні боги, які дають людям право на задоволення, називаються тепер секс та вільне кохання.

Зазвичай ми думаємо про ідолослужіння, коли людина схиляє коліна перед тим чи іншим божком. Дивовижно, але у Катехізисі для означення ідолослужіння не знадобилося слово «боги». Ідолослужіння означає, що замість Бога або поряд з Ним є щось, на що люди покладають надію. Це може бути щось зовсім невинне: не Ваал, але у посуху надія на дощувальні машини; не жертви Тору, але надія на наші блискавковідводи. Дощувальні машини та блискавковідводи – це наразі законні засоби панування над природою. Про їхнє використання не можна сказати нічого поганого. Та щойно вони – і всі інші допоміжні засоби – стають «чимось іншим», на що ми покладаємо надію поряд із Богом, вони перетворюються на «інших богів». Як легко ми переходимо цю межу і сподіваємося на засоби – техніку, гроші, здоров’я, економіку – замість Самого Бога. Де пролягає ця межа? Отже, перша заповідь також і в нашому сучасному суспільстві зберігає «приголомшливу актуальність».[709]

 

Заборонені контакти

Як довести, що ви покладаєте надію лише на Бога? Щонайменше уникайте усіх химерних контактів з «вищим» світом. Отже, жодного чаклунства тощо. Через ці канали люди сподіваються отримати те, що інакше приховане чи недосяжне. Катехізис вказує на силу, аби бути захищеним від небезпек (чаклунство), на знання  майбутнього (гадання) і на допомогу у скруті (молитви до святих). Це три підробки того, що Бог прагне дарувати нам у Своєму Слові та Дусі, а саме: Його благотворну силу, знання і допомогу.

Багато людей даремно шукають ці три елементи – силу, знання і допомогу – у відчутному на дотик світові. Вони усвідомлюють, що наука ніколи не зможе зазирнути за останню ширму. Лікар завжди змушений тримати місце для відступу. Планування та прогнози не дають гарантії на майбутнє. Ніхто не знає, що принесе завтрашній день. У цій страхітливій невизначеності людина шукає підтримки будь у чому, що схоже на надприродне. Будь-яка газета показує, як сильно поціновують укладання гороскопів. Сучасний бізнесмен звертається до віщунки так, як раніше язичники радилися з оракулами. Те, як у Катехізисі роз’яснено першу заповідь, розкріпачує людину: уникай та остерігайся будь-якої магії та забобонів.

Неможливо вивести надточну формулу того, що саме сьогодні входить чи не входить до категорії чаклунства чи гадання. Є люди, наділені незбагненими, але природними дарами. Візьміть, приміром, гіпнотизерів чи ясновидців. До них можна звертатися, якщо вони не видають себе за чаклунів чи гадалок.[710]

Катехізис попереджає не лише про простацьке обдурювання, але і про небезпеку: якщо я не бажаю піддавати небезпеці своє спасіння. Той, хто покладає надію на магію, грається зі своїм спасінням. Зворотній бік цього попередження полягає у тому, що спасіння людини – у безмежній надії на Бога. Ця заповідь дана після Його запоруки, що Він визволив нас. Той, хто кладе край усім забороненим чи сумнівним контактам і покладається на цього Бога, не обмежує себе, а не бажає піддавати небезпеці своє спасіння.

 

Бог хоче, щоб на Нього покладалися

У фрагменті, що починається з «по-друге» у Відповіді 94, пояснюється, щó Бог у цій заповіді вимагає від нас у найглибшому сенсі. Це сформульовано у захоплюючому і зворушливому реченні. Говорить людина, яка чимраз глибше вдумується у значення цієї заповіді і чимраз більше опиняється під впливом її звільняючої сили.

Нехай він чи вона особисто скаже це: Бог найперше наказує мені, щоб я Його «правдиво пізнавав». У цьому відношенні Він не ставиться до мене сьогодні по-іншому, ніж раніше до ізраїльтян. Вони пережили той вражаючий вихід і перебували посеред тієї великої і страхітливої пустелі. Вони чудово пройшли цей час. На такого Бога вони могли сподіватися. За кілька місяців вони «правдиво» пізнали Його. Тому для них не могло вже існувати жодних інших богів.

І сьогодні Бог нерозривно пов’язує першу заповідь зі Своїм вступним запевненням: Я вивів тебе з дому рабства. Я віддав Свого Сина за тебе, а Він – Свою кров. Тому найперше, що Я від тебе вимагаю, – це щоб ти Мене пізнавав з Євангелія. Тому що, як там сказано, Я – правдивий. Тому Він хоче, щоб я «лише на Нього надіявся» і «швидше» від усього і усіх відмовився, ніж «будь-яким чином пішов супроти Божої волі». Найбільше Він вимагає від мене того, щоб я «любив Його, боявся Його і шанував Його всім своїм серцем».

У підсумку Його перша заповідь – це зворушливий заклик служити лише Йому і лише від Нього – завдяки Христу – очікувати всіх благ.

 

 

[678] На жаль, Катехізис не приділяє окремо уваги цьому вступу. Чи сталося так тому, що в оригінальному німецько- (і латино-) мовному виданні цей вступ був доданий до першої заповіді? Так само і за Z. Ursinus, (Het schatboek II, 253), перша заповідь складається «з двох частин, а саме з передмови і власне заповіді». Цій передмові чи вступу тут, до речі, приділено окрему увагу. Те саме бачимо також у Calvijn, De catechismus van Genève, D, 136-139.

[679] Згідно Вих. 19:1, «третього місяця по виході ... того дня» – тобто того самого дня через два місяці після виходу – прибули Ізраїлеві сини до гори Синайської, від якої, згідно Чис. 10:11, вирушатимуть далі трохи більше, ніж за одинадцять місяців, C. Houtman, Exodus II, 382, 395.

[680] Переклад J.P. Lettinga у J. Douma, De tien geboden, 470.

[681] Повт. Зак. 9:9, 11.

[682] «І Він оголосив перед вами заповіта Свого, що наказав вам чинити – Десять Заповідей» (Повт. Зак. 4:13).

[683] Вих. 3:12

[684] Вих. 5:1, 3, 8, 17; 7:16; 8:1, 20 і так далі.

[685] Вих. 12:5-7, див. 1 Кор. 5:7.

[686] Вих. 19:3-6.

[687] Вих. 19:6.

[688] Суд. 6:13.

[689] Рим. 4:11, 12, 16.

[690] Вих. 2:24.

[691] Отже, це «думання» – це не «просто інтелектуальна діяльність», але думання, «що виникає на основі спостереження і призводить до дії», C. Houtman, Exodus I, 38.

[692] Пс. 105:8-11.

[693] Лк. 1:73.

[694] Вих. 12:8, 17.

[695] Вих. 12:15, 19.

[696] «Неквашені хлібини для Павла не є чимось неприємним, вони нагадують про свято», F.W. Grosheide, De eerste brief aan de kerk te Korinte, 147, примітка 26.

[697] 1 Кор. 5:8.

[698] Пс. 19:11; 119:103.

[699] Аби запобігти тому, щоб Закон сприймали як «регламент із кількома зобов’язаннями», іноді говорять про «Десятислов’я». Заповіді й справді так називаються у дослівному перекладі у Вих. 34:28; Повт. Зак. 4:13; 10:4. Попри це я віддаю перевагу терміну «заповідь». Нідерландське слово «Десятислов’я» викликає подив, оскільки йдеться про більш, ніж десять слів, а «слово» з івриту може також означати «наказ» чи «заповідь» (див. J. Douma, De tien geboden, 14 i J.P. Lettinga, 457, 458).

[700] Вих. 34:1.

[701] Вих. 32:15.

[702] Див. J.P. Lettinga у J. Douma, De tien geboden, 464 i далі та C. Houtman, Exodus III, 15-17.

[703] C. Houtman, там само, 25, 26. Див. також J. Douma, Verantwoord handelen, 64-73.

[704] «При Мені» означає не що інше, як «поряд зі Мною», J.P. Lettinga, там само, 471.

[705] Дослівно у ній записано: «Для тебе не існуватимуть інші боги». Тут йдеться не про те, що їх не існує, але про те, що Ізраїль не може їх мати. Див. також J.L. Koole, De tien geboden, 34.

[706] 1 Кор. 8:4-11.

[707] Іс. 46:6, 7.

[708] Пс. 96:5.

[709] J.L. Koole, там само, 37.

[710] Див. також J. Douma, там само, 42, 43.