Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Молитва. Недільні дні 45-52

Молитва – найважливіше у вдячності. Недільний день 45

 

Запитання 116:                   Чому християнам необхідно молитися?

Відповідь:                          Тому що молитва є найважливішою частиною вдячності, якої вимагає від нас Бог. Також і тому, що Бог дає Свою благодать і Духа Святого тільки тим, хто безперестанку молиться і зітхає в серці, просить цих дарів у Бога і дякує за них Богу.

 

Молитва – це звертання до Бога вголос чи в думках. Чи слухає Він? Люди, що йдуть вулицею без супутника, іноді ведуть жваву бесіду. Здається, що вони одноосібно виголошують промову, але насправді через мобільний телефон вони підтримують зв’язок з іншою людиною. Усі розуміють, що вони не говорять самі до себе. У невидимому місці їх хтось слухає.

Чи слухає Бог, коли люди моляться? Ніхто не отримує від Нього відповідь напряму. Молитва – це не телефонна розмова. Чи беруть слухавку на небі? Ісус називає молитву стуканням до Бога. Стукайте – і відчинять вам.[949] Це перетворює молитву на дивовижну реальність.

 

Молитва як доказ вдячності

Молитву колись назвали «ключем, що відкриває нам браму до скарбів Божих», чи «інструментом для досягнення для нас недосяжного».[950] Отже, молитва – це спосіб отримати те, що люди не можуть дістати самі чи надати один одному. Коли вже використані всі можливості, залишається молитва. Як кажуть, тоді залишається тільки молитися. Молитися означає просити.

Впадає у вічі, що у Катехізисі молитву названо найперше виявом вдячності. Вона навіть називається «найважливішою у вдячності». Очевидно, для християн молитва є найкращим способом показати Богу, наскільки вони Йому вдячні.

З цього приводу Катехізис відсилає до незвичайного заклику Божого у Псалмі 50. Ізраїльтяни витрачають шалені гроші на цінні жертви. Вони не зупиняються перед тим, щоб забрати із хліва дорогого бика та принести його в жертву Господу. Поганим є не те, що вони приносять Йому жертви, а те, що вони діють так, наче Він споживає м’ясо бичків та п’є кров козлів і тому захоплений їхніми подаяннями. Бог закликає їх натомість приносити Йому свою хвалу. Вони це роблять, коли довірливо звертаються до Нього в часи небезпеки. Адже Його заклик «Принось Богові в жертву подяку» (вірш 14) конкретно означає: «до Мене поклич в день недолі» (вірш 15). Той, хто так молиться, шанує Його і водночас прокладає собі дорогу до Його допомоги.[951]

Отже, Господь відчуває їхню вдячність особливо у відданій молитві-проханні під час кризи, а не тільки у вдячній молитві по закінченні важких часів. Коли дитина радіє своєму батькові, вона показує це не лише тоді, коли небезпека минула, а ще більше – під час скрути. У страху вона біжить до батька, обіймає його та шукає у нього захисту. Ніколи не буває дитина вдячнішою своєму батькові й ніколи не шанує його більше, ніж у такий лячний момент. Тому «найважливіше у вдячності» – це не лише молитва-подяка, коли криза минула, а навіть більше – молитва-прохання під час кризи. Саме під час тяжкої скрути християни можуть показати Богові, наскільки вони вдячні Йому. Вони виявляють  свою подяку, стукаючи до Нього у біді, сповнені віри, що Він їм відчинить. Так вони Його шанують найбільше.

У такому ж ключі сказано: «Подяку складайте за все» (1 Сол. 5:18). Треба дякувати не тільки за все, а й за будь-яких обставин. За найтяжчих обставин Бог обіцяє допомогу. Той, хто наполегливо звертається за допомогою, показує у своєму молінні, наскільки він вдячний Богові.

І далі – «в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4:6). Маленьке слово «з» не просто відокремлено додає подяку до молитви, а немов би поєднує їх в одне ціле. Ця подяка – не просто окрема частина молитви, а її основа. «Справжньою молитву робить вдячне зачудування самою можливістю молитися».[952]

У Катехізисі благодіяння Божі узагальнені як «Його благодать і Дух Святий». Це – найвище, що Бог може і хоче дати людині: милість і надія досконалості. Християни не можуть краще висловити свою вдячність Богові, ніж за будь-яких обставин очікувати всього від Його благодаті та Духа Святого.

 

Бог хоче, щоб до Нього молились

Кальвін вказує на те, що Біблія так часто не славить жодний інший обов’язок, як обов’язок молитися. Молитва ніколи не буває безцільна, тому що Бог дає обітницю, що «Його можна ублагати» і так Він «повернеться до нас». Тому ніщо не повинно стримувати тих, хто прагне звертатися просто до Нього. Це було б лише «доказом зухвалості», якби «Він перший не звернувся до нас». Що є «милішим і привітнішим», ніж власне запевнення Бога у тому, що ніщо краще не відповідає Його природі, «ніж здійснювати бажання тих, хто просить у Нього».[953] Це моління потрібне не для того, щоб повідомити Йому про їхню скруту. Він і так все знає. Та все ж Він хоче чути їхню молитву, бо так відчуває, наскільки вдячні вони Йому за допомогу. Іноді Він примушує їх чекати і тримається так, наче не чує чи спить.[954] Тим самим Він змушує їх стукати ще наполегливіше. Так Він прагне попередити те, що вони розліняться і молитимуться лише формально.[955]

Щоб молитися, нам не треба дотримуватися певних годин. Бог хоче, щоб ми «безперестанку» молилися і дякували. Він завжди готовий вислухати. Ми ніколи не можемо відірвати Його від сну у неслушну годину. Для цього Катехізис може послатися на 1 Сол. 5:17: безперестанку моліться. З одного боку, це, очевидно, означає, що християни не повинні пропускати встановлені години для молитви (ранок, день, вечір). Добре мати певний ритм молінь. Враховуючи напружений графік сучасної людини, такий ритм надає спілкуванню з Богом певної стабільності. З іншого боку, не можна, щоби моління виродилося у просте повторювання чи відбування молитов у певні години.[956] Бог хоче, аби з Ним постійно продовжувалося відкрите спілкування. Йому можна спонтанно подякувати чи звернутися про допомогу у будь-яку годину дня чи ночі.

 

Запитання 117:                   Якою має бути наша молитва, щоб вона була приємною для Бога і Він бажав її слухати?

Відповідь:                          По-перше, ми повинні молитися нікому іншому, а тільки єдиному істинному Богові, Який відкрився нам в Слові Своєму, і просити всього, що Він велить нам просити. По-друге, ми повинні усвідомлювати і визнавати свої потреби, убозтво та немічність, нічого не приховуючи, і упокорюватись перед величчю Бога. По-третє, ми повинні непохитно вірити в те, що навіть якщо ми і не заслуговуємо цього, Бог неодмінно прислухається до наших молитов заради Господа нашого Ісуса Христа, як Він це і пообіцяв нам у Своєму Слові.

 

Катехізис ставить високі вимоги. Молитва повинна бути для Бога не лише прийнятною, а й приємною. Хто наважиться подумати, що його молитва саме такою і є? Чи ж він у такому разі не пихатий фарисей? А між тим навіть найскромніший християнин не може обійти стороною питання про те, коли молитва (зокрема і його молитва) достатньо приємна для Бога, щоб Він прислухався до неї. Катехізис наводить три умови.

 

Бог повинен погоджуватися з молитвою (1)

Молитися означає не просто наосліп просити те, що забажалося. Бог повинен абсолютно погоджуватися з молитвою. В іншому випадку Він ніяк не зможе прислухатися до неї. Але ж хіба Він може вважати «приємною» молитву недалекоглядних людей? Вони поверхові й обмежені. Можна легко уявити, що вони помилково визначать свої потреби. Іноді під час молитви вони подумки перебувають деінде. Як Бог сприймає таку недосконалу молитву? Катехізис вказує на Рим. 8:26. Про всіх християн сказано: «ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить». Так стається через нашу «неміч». Навіть з добірними словами та найсвятішими почуттями ми не досягаємо необхідного рівня.

Недосконалість ховається не лише в убогих словах. Для цього є вихід! Існує досконала молитва. Їй навчив Ісус Своїх послідовників. У ній є точно «все, що Він велить нам просити». Та навіть коли ми промовляємо цю молитву, ми молимося не так, «як належить». Навіть і тоді Бог не бачить глибини, якої вимагає для того, щоб молитва була Йому приємною. Ніхто не в змозі молитися так, щоб Бог був цілком задоволений цим.

Якби на цьому і закінчувалася справа, жодна людина не могла би по-справжньому достукатися до Бога і розраховувати на те, що молитву буде вислухано. На щастя, у тому ж тексті Павло вказує ще на дещо. Християни можуть розраховувати на допомогу. Під час молитви відбувається диво. Дух допомагає їм у їхніх немочах. «Допомагати» – живе слово. Його вживає Марта, коли розуміє, що сестра повинна допомогти їй клопотатися по господарству. У якийсь момент вона відчуває, що сама не впорається, а отже хоче, аби Марія теж взялася до роботи.[957] Так само й Дух приходить християнам на допомогу, коли вони моляться. Він не перебирає на Себе їхню роботу, а «підставляє плече». Він надає їхнім нікчемним словам необхідної вартісності. Він піднімає їх до Божественного рівня. Він молиться разом з ними. Він допомагає їм «невимовними зідханнями». В той час як власні слова і думки християн навіть і не наближаються до необхідного рівня, Дух звертається до Бога Своєю власною мовою. При цьому Він використовує слова, які залишаються невимовними для людей. Це гарантує, що їхня убога молитва матиме достатню глибину. Молитва залишається їхньою, та Дух дбає про те, щоб вона була приємною для Бога.[958]

 

Усвідомлення своєї потреби, нічого не приховуючи (2)

Здається, немає нічого простішого, ніж усвідомлювати своє власне убозтво. Щойно стикнешся з труднощами, знатимеш, що воно таке. У такій ситуації християни стукають до Бога. У скруті вони моляться про її вирішення. Так можна чинити. Богу приємно, коли Його питають про вихід. У такий спосіб Його прославляють.

Усе змінюється, коли вони вважають, що в принципі заслуговують кращої долі. Він помічає це одразу ж по тому, як вони моляться. У їхніх проханнях з’являється присмак невдоволення Його діями. Така молитва – хай там яка зворушлива і драматична – зачіпає Його. Люди вважають, ніби через Нього вони незаслужено і без необхідності страждають. Він це вважає негарним. Тому без достеменного усвідомлення наших потреб не може бути молитви, приємної для Нього.

Повчальним є у цьому випадку посилання на Псалом 143. Давид до смерті наляканий тим, що його знищать його вороги. Вони вже вкинули його у темний затвор (вірш 3). Це вони страшенно несправедливо ставляться до нього, а не Бог! Промовляючи до Нього, Давид визнає, що не заслуговує кращої долі. Можливо, на совісті Давида якийсь злочин? Ніщо не вказує на це. Та все ж він благає Бога зі своєї темряви: І на суд не вступай із рабом Своїм, бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде (вірш 2). Цими словами Давид визначає справжню глибину своєї скрути. Він молить не лише про знищення своїх ворогів, а найперше – про Божу милість чи благо (милосердя). У вірші 12 вони називаються поспіль: у Своєму милосерді понищ моїх ворогів. Давид просить Божої благодаті і тільки на її основі – поразки його ворогів.

Господь вимагає від тих, хто молиться до Нього у скруті, аби вони давали Йому якнайбільше місця, щоб дарувати їм благодать. Така молитва приємна для Нього і Він прислухатиметься до неї.

 

Непохитна віра в те, що Бог прислухається (3)

Той, хто молиться, сподівається, що до нього прислухаються. Чи можна бути впевненим у цьому? Чи шанобливіше буде зачекати і подивитися? Християни визнають, що не гідні того, аби Бог прислухався до їхніх молитов. Це усвідомлення може настільки захопити їхній дух, що вони не наважуватимуться на щось розраховувати. Вони залишають на розсуд Бога – почути їхню молитву чи ні. І глибоко в серці вважають, що саме у такому ставленні виявляється найбільша пошана до Нього.

Сам Бог вважає по-іншому. Він хоче, аби вони попри відчуття сорому «непохитно вірили» у те, що Він неодмінно прислухається до їхніх молитов. Вони не варті цього. І ніколи не зможуть усвідомити це достатньо глибоко. З іншого боку, вони так само не зможуть з повною глибиною усвідомити, наскільки непохитною і певною є Його обітниця прислухатися до наших молитов заради Ісуса Христа.

Християни, що вважають себе нікчемними, можуть ухопитися за цю обітницю. Чи наважуються вони на це? Чи вони вважають себе занадто поганими для неї? А хто таким не є? Тому ми можемо радіти кільком (здавалося б, надто сильним) словам Кальвіна. Молитва приємна Богові лише тоді, коли вона народжується у «відважності віри» і заснована на «безстрашній впевненості надії».[959] Бо хай би як безстрашно, але найбільше ми шануємо Бога, коли очікуємо усього від Сина, Якого Він дав нам.

 

Почути молитву не означає виконувати бажання

Не кожна набожна молитва веде до отримання того, про що молили. Християни не завжди отримують те, про що просять. Що ж тоді для них означає «непохитна віра» у те, що Бог «неодмінно прислухається» до їхніх молитов?

Коли Бог прислуховується до їхніх молитов, Він справджує Свою обітницю про благодать. Ця благодать не завжди позначає задоволення їхньої конкретної потреби. Не всі обґрунтовані бажання справджуються. Іноді скрута продовжується без полегшення.

Таке трапилося з Павлом, коли його праці перешкодила неприємна недуга. Її наслав дух сатани. Переконаний у цьому, Павло молив Христа покласти край тій хворобі. Зрештою він отримав відповідь: досить тобі Моєї благодаті. Христос мав на увазі не лише те, що – попри хворобу – залишалося ще вдосталь благодаті. Павло мусив розглядати свою хворобу не як втрату, через яку і благодаті меншає, а як здобуток. Його хвороба – частина благодаті, що її дав йому Христос. Іншими словами, цієї благодаті було досить не попри недугу Павла, але також і завдяки їй. Справа у тому, що неміч не заважала йому виконувати свою роботу, а була її передумовою! Через слабкість Павла краще проявлялася сила Христа. Коли апостол це зрештою зрозумів, він навіть не хотів виліковуватися від своєї недуги.[960] Так само, як і Павло, християни завжди отримують достатньо благодаті. Вони завжди отримують найкраще, що Бог може їм дати. Він ніколи не відповість їм відмовою на їхню побожну молитву про благодать, хай навіть скрута і продовжуватиметься. Щоразу, як вони моляться, Він згадує про все, що пообіцяв їм заради Христа. Це Він і дає. Усе, що Він дає, включно і з нещастями, піде їм на краще. Навіть тоді, коли Він не задовольняє їхніх прохань, Він прислухається до їхніх молитов і дає достатньо благодаті. Секрет полягає у тому, що свої нещастя християни повинні сприймати не як нестачу благодаті, а як її частину.[961]

 

Запитання 118:                   Про що заповідав нам просити в молитві Бог?

Відповідь:                          Про всі наші потреби, духовні та фізичні, як це і показано в молитві, якої навчив нас Сам Господь Ісус Христос.

 

Запитання 119:                   Що ж це за молитва?

Відповідь:                          Вона записана у Мт. 6:9-13.    

 

Молитися також означає просити. Просити у Бога. Але чого? Це визначає Він, а не ми.

 

Всі наші потреби

На перший погляд, у Катехізисі йдеться лише про потреби людей. Чи не моляться вони часом лише для того, щоб покращити собі життя? Адже молитися означає просити про всі наші потреби, духовні і фізичні. Чому ж не приділяється увага славі Божій?

У Катехізисі це не перетворюється на проблему. Тут немає місця для сумнівів, і за фундамент береться молитва «Отче Наш». У ній Христос точно все підсумував. Але хіба у цій досконалій молитві слава Божа не займає центральне місце? Для Катехізису, як бачимо, не існує протиріччя між тим, що люди просять для себе, і тим, що вони просять для слави Божої. У «Отче Наш» ці дві речі також поєднуються. Це підтверджує короткий огляд. У першій половині йдеться про Боже ім’я, царство і волю. Але все це необхідно і для благополуччя наших душ і тіл. І навпаки – люди отримують хліб, прощення і спасіння, щоби бути у змозі прославляти Боже ім’я, працювати у Його царстві та виконувати Його волю. Те, що люди просять для власних душ і тіл, напряму пов’язано із великою Божою справою, і навпаки. Зрештою йдеться – і у Катехізисі! – про славу Божу. Згідно Відповіді 128, найвища мета нашої молитви – проголошувати, що «не нам, а імені Твоєму Святому дається уся слава і хвала навіки-віків».

 

Дві молитви «Отче Наш»?

Молитва «Отче Наш» відома нам з тексту Мт. 6:9-13. Її виклад у Лк. 11:2-4 містить дещо інші слова і є коротшим, ніж у Матвія.[962] Що саме сказав Ісус? Чи треба нам Матвія і Луку протиставляти один одному? Давайте задумаймось над тим, чи повідомляють вони про один і той же випадок, коли Ісус вчив Своїх учнів молитися. Це може бути і не так. У Матвія «Отче Наш» – частина Нагірної проповіді. Ісус виголосив її задовго до бесід, які записав Лука і в яких Ісус повертається до цього матеріалу.[963] Очевидно, після Нагірної проповіді Ісус повторював суть цієї молитви у дещо інших формулюваннях. Передане Лукою має не менше, а дещо інше значення. Визначаючи усталений та офіційний текст молитви, варто дотримуватися «первинного та цілісного повчання у Нагірній проповіді, а не пізнішого повторного повчання під час бесід у дорозі».[964]

 

[949] Мт. 7:7.

[950] Джеймс Ашер (17 століття), див. L. Doekes, De biddende kerk, 73.

[951] «Хто жертву подяки приносить, той шанує мене; а хто на дорогу Свою уважає, Боже спасіння йому покажу!» (вірш 23).

[952] J.P. Versteeg, Het gebed volgens het Nieuwe Testament, 29.

[953] Calvijn, Institutie III, 20, 13.

[954] Пс. 7:7; 35:23; 44:24; 59:6.

[955] Див. також Calvijn, там само, ІІІ, 20, 3.

[956] «Багато хто, наче у намаганні щось виконати і забути, моляться за усталеною формулою – так, ніби вони відпрацьовують якесь завдання Бога», Calvijn, там само, ІІІ, 20, 6.

[957] Лк. 10:40.

[958] Див. також J.P. Versteeg, там само, 70-72.

[959] Calvijn, там само, ІІІ, 20, 12.

[960] 2 Кор. 12:7-10.

[961] Й.П. Верстейг говорить про «два види молитви»: «молитви, що виголошуються в ім’я Ісуса чи ні». Під час молитви в ім’я Ісуса фактично Він Сам тримає слово. Тому вона буде неодмінно почута, як Ісус і обіцяв багато разів у Ів. 14-16. Поряд із цим ми просимо про те, що, можливо, не співпадає з бажанням Ісуса, і «нам слід довіритись Богу, що молитва буде почута», там само, 114 і далі.

Справді, до різних молитов прислухаються по-різному. Та попри це сумнівним є те, що з цієї причини можна говорити про два види молитви. Чи не простіше сказати щодо усіх молитов: «нам слід довіритись Богу, що молитва буде почута»? До речі, хіба не всі (обґрунтовані) молитви ми закінчуємо словом «амінь», яке гарантує, що їх буде почуто?

[962] J. van Bruggen, De biddende kerk, 12 і далі.

[963] Там само, 26.

[964] Там само, 27.