Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ПРАВОРУЧ БОГА ОТЦЯ, ЗВІДКИ ПРИЙДЕ СУДИТИ. Недільний день 19

 

Запитання 50:         Чому в символі віри далі йдуть слова: "і сидить праворуч Бога Отця"?

Відповідь:             Христос вознісся на небо, щоб явити Себе там Головою Церкви, через Якого Отець Небесний керує всім.

 

Запитання 51:         Яку користь маємо в славі Христа як нашого Голови?

Відповідь:             По-перше, Духом Своїм Святим Він виливає дари з небес на нас, Своїх спільників. По-друге, Своєю силою Він захищає та надійно оберігає нас від усіх ворогів.

 

Всі нідерландці знають Вільгельма Оранського, батька нашої Вітчизни. Ми як вільна нація до сьогодні користуємося плодами праці його життя. Ми вдячні за те, що він зробив, але ми вже більше не покладаємося на нього. Він – особа з минулого. Ми вже недосяжні один для одного. Ми вже не можемо прикликати його на допомогу.

А Ісус? Не хочемо порівнювати працю Його життя з працею принца Оранського. Але чи є й Ісус для нас особою з минулого? Чи збираємо ми досі плоди Його праці за минулих часів? Чи Він залишився нашим сучасником? Бо тільки в такому випадку ми б мали можливість покладатися на Нього і сьогодні. І ми так чинимо. Повністю довіряємося Йому. Кожної години на день. Коротше кажучи, ми віруємо в Нього.

Він є і залишається нашим сучасником. Це обіцяє немало!

 

Ісус живе з нами

 

Ми знаємо Ісуса тільки з найстарішої із книжок, які маємо вдома. Вона розповідає нам історію Ісуса на землі. Відрізок часу у приблизно тридцять років, що завершився Його поверненням на небо. Чи відійшов Він відтоді на небо, не піклуючись більше про землю?

Яким Новий Заповіт змальовує Ісуса після вознесіння? Він не просто кидає погляд назад на Ісуса, Який між тим відійшов. Апостоли пишуть не мемуари про Ісуса минулих часів.

Ніколи в Новому Заповіті не говориться про Ісуса як про особу з минулих часів. Він живе. Але не тільки це. В те саме ми віримо і щодо Вільгельма Оранського. Але Ісус з нами. Після вознесіння Він відчував Себе настільки міцно пов’язаним зі Своєю церквою на землі, що сказав гонителю церкви Савлу: "чому ти Мене переслідуєш?"[295]

Як Людина Ісус так само далеко від нас, як і усі померлі віруючі. Він – праворуч Бога. Але звідти Він виливає дари з небес на нас і захищає та оберігає нас. Він має прямий зв’язок із нами. Не менший за той, що був за часів Його перебування на землі.

Коли Вільгельма Оранського було вбито, він перестав бути принцом. Він залишив усі свої високі титули на землі. Його присутність на небі не важливіша за присутність там служниці з того часу. Але Ісус і досі має усі Свої могутні імена і титули. Він використовує усі Свої повноваження, щоб продовжувати Свою роботу на землі серед людей.

В яскравішому вираженні: виливши Духа.

В ширшому плані: до кінця світу.

 

Праворуч Бога

 

Як Людина Ісус не може бути одночасно у кількох місцях. На небі Він теж не всюди одночасно. Він сидить праворуч Бога. Не вдаватимемося у філософствування з приводу того, як мусимо це уявляти. Адже правиця Божа усюди.[296] Не тільки на небі, але й так само на землі.[297]

Крім того, Степан бачив, як Ісус не сидить, а стоїть по Божій правиці.[298] Сам Він каже, що ходить серед свічників золотих (тобто Своїх церков).[299] Отже, Він повсякчас у дії. Кальвін казав, що Він зійшов на небо не для того, щоб зорі рахувати.[300]

В будь-якому випадку, те, що Ісус сидить праворуч Бога, вказує на могутнє становище, яке Він має там як Людина.[301]

 

Він – рушійна сила за всім, що стається у світі. Він скеровує все у русло, прокладене Богом. Його мета полягає в тому, щоб Його громада досягла небесної радості й слави. А що, якби Його не було? Не треба й думати про таке! Втім, апостол Іван був змушений уявити це на хвилинку.[302] Він сидів тоді у в’язниці на острові біля турецького узбережжя. У видінні він побачив книгу в Божій правиці. В ній містилося те, що Бог задумав для світу, а особливо, яке призначення вибрав для церкви. Там було описано і те, що Він задумав для нас аж до нашого прибуття на нову землю.

Все це до найменших дрібниць було викладено в книзі. Але воно було недоступним. Бо книга була закрита. Сім печаток наглухо закривали її. Пролунав могутній голос ангела до всіх закутків земних: хто гідний відкрити цю книгу?

Мертва тиша. Іван плакав. Хто б не ридав? Здавалося, ніби історія церкви зайшла у глухий кут. Потім… оголошення про лева. Яка сила! Але Іван побачив агнця. Яка слабкість! До того ж, це був заколений агнець.

Але Він стояв!

Хвала Агнцю, Який був мертвий і є живий![303] Він узяв книгу і зламав печатки. Наслідком того стали вибухи, що розкотилися гуркотом. Жахливі катастрофи вийшли з цієї книги і спустошили землю. Для церкви також настали важкі часи.

Але це Бог Отець – Який через Христа є моїм Отцем – так править світом: згідно цієї книги і через Агнця. Що це значить?

 

У світі все обертається навколо церкви

 

Церква займає центральне місце у світі. Це сказано сильно. Бо на практиці бачимо, що з нею ледве рахуються. Новин більш, ніж достатньо, але церква не відіграє в них жодної значимої ролі.

Це тому, що ми бачимо тільки зовнішній бік світових подій. Але є ще і внутрішній. І там – кермо. Там виробляється курс дій. Невидимо для найточніших камер. Нечутно для найчутливішої аудіоапаратури. Але в Біблії достатньо сказано про це. За ширмою всіх світових подій стоїть наш великий Чоловік. Стоїть біля керма. Та чи не є недоліком те, що Він – так далеко? Згідно Катехізису – ні, бо Він зійшов на небо не для того, щоб заховатися, але для того, щоб утвердитися як Голова християнської церкви. Він саме й сів праворуч Бога для того, щоб звідти керувати світом. Кращої позиції Він і не міг зайняти.

Знання цього дає дивовижний погляд на те, що ми переживаємо. Бог Отець править. Але через Христа.[304]

Наш Спаситель знав, що відбуватиметься сьогодні. Бог нічого не чинить у нашому житті поза Ним. І те страшне, що сталося з нами, відбулося з Його дозволу. Але тому, що за тим стоїть Він, можемо бути ще більш певними того, що це служить нашому спасінню.

 

З чого помічаємо, що Бог править через Христа?

 

Катехізис був написаний у часи кривавих переслідувань. Християн переслідують і дотепер. Але церква тут сповідує, що для них це безпечно, бо Христос захищає та оберігає нас Своєю силою від усіх ворогів. Як мусимо уявляти собі захисну парасольку Христа? Наскільки безпечно знаходитись під нею?

Дуже повчальний вислів Христа: "Моє Царство не від світу цього".[305] Воно не стоїть поряд з усіма іншими царствами. І Правитель цього Царства не займає якогось місця у переліку найвпливовіших світових можновладців, навіть і не як номер один. Він не дозволяє порівнювати Себе ні з ким іншим. Тому й спосіб, в який Він нас захищає, дуже особливий. У Нього є влада. Нею Він захищає нас від всіх наших ворогів. Навіть тоді, коли нас гноблять! Ми можемо почуватися, мов шахтарі у заваленому проході. Але навіть у такому темному пролазі ніщо не може відділити нас від Його любові. Він і там Духом Своїм виливає на нас дари Божі. В найтемнішій западині Він піклується про відкритий зв’язок із небом. Бо звідти линуть ті дари. Тому це небесні дари: віра, надія, любов, мир, радість. Й вони не ллються по краплині, але Він виливає їх на нас. Тому християни можуть у найбільших муках бути такими спокійними. Хоча до них, можливо, ставляться, як до овець, приречених на заколення, вони втім більше, ніж переможці.[306]

Колись це оприявниться для всього світу. Про це йдеться в наступному запитанні.

 

Запитання 52:         Яку втіху маєш у тому, що Ісус повернеться судити і живих, і мертвих?

Відповідь:                У всіх моїх бідах та гоніннях я звертаю свій погляд на небеса і з упевненістю чекаю як на Суддю Того, Хто вже зазнав суду Божого замість мене і зняв з мене все прокляття. Всіх ворогів, Своїх та моїх, Він засудить на вічне покарання: але мене і всіх Своїх вибраних Він забере на небеса, де радість та слава.

 

На чому ґрунтуємо наші очікування щодо майбутнього? Всі люди, які живуть тепер, за сто років зникнуть з лиця землі. Це знаємо певно, але навіть окремо від того можливості для майбутнього самої землі не є необмежені. Сонце не може віддавати тепло і світло нескінченно. Всі багаті запаси корисних копалин мають межі й колись вичерпаються.[307] Й це ми ще навіть не ведемо мови про ядерну зброю та загрозу навколишньому середовищу через людську недбалість. Але Євангеліє містить широку перспективу на майбутнє. Від початку до кінця. Коли Адам повністю втратив своє і наше майбутнє, Бог відкрив нові перспективи. Він так вчинив, сповістивши про прихід Месії.[308] Це залишилося постійною звісткою Старого Заповіту: Він прийде. В найтемніші часи ця обітниця була вікном, що давала можливість дивитися у майбутнє.

Це майбутнє стало здійсненним, коли Ісус прийшов.[309]

Цим починається Новий Заповіт. Але Він не залишився на землі. Його прихід був ще не остаточний. Ми теж чекаємо на Його прихід. До останньої сторінки Біблії лунає звістка: незабаром прийду.[310]

Чи тішимося ми з того? Чи ж радше боїмося? Бо Він прийде судити. Він призначений Богом суддею над живими і мертвими.[311] Колись будемо змушені дати звіт про все, не маючи змоги приховати щось.[312] За кожне слово пусте треба буде відповідати.[313] Наші найглибші задуми сердець будуть виявлені.[314] Що нависло над нами?

Ця думка може вселити в нас неспокій і сильно загальмувати наше прагнення Його приходу.

 

Суддя – наш Спаситель

 

Катехізис навіть не цікавиться тим, наскільки ми очікуємо цей прихід, але прямо питає, яку втіху він дасть мені.

Та втім, він дуже тонко відчув наші збурені почуття: чи незабаром буде Ісус як Суддя так само милостивим до нас, як і тоді, коли Він народився у Віфлеємі? Чи Він тоді раптом стане набагато суворішим? Ми радісно зустрічаємо свято Різдва. І Великдень. І Вознесіння. Із вдячним серцем чуємо, як Він запевняє нас під час Вечері Господньої: Я взяв на Себе вашу вину перед Божий судом. Але Яким Він стане незабаром? Щодо цього немає жодних сумнівів: "Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!"[315]

Тому ми чекаємо саме на Нього як Суддю Небесного, Який спершу зазнав суду Божого замість мене і зняв з мене все прокляття. Саме на Того, Хто для мене народився у яслах.

Саме на Того, Хто пішов за мене на хрест.

Як Суддя Він не стане раптово іншим. Його завтрашній присуд є продовженням того, що Він вчинив вже для мене свого часу, і того, що обіцяє мені сьогодні. Писання не просто заспокоює нас, запевняючи, що все буде добре й тому ми не повинні нервувати. Воно заохочує нас ще більше хотіти Його приходу. З піднятою головою. Палко прагнучи. Бо Він мене і всіх Своїх вибраних забере з Собою на небеса, де радість і слава.

 

Він прийде

 

Згідно Нового Заповіту, Ісус повернеться. Звичайно, бо Він вже був на землі. Це буде Його другий прихід. Тому говорять про Його повернення. Тільки не слід розуміти це так, ніби Ісус по довгій перерві знову прийде з інших країв. Так, ніби земля увесь той час було поза Його увагою. Так, ніби з Його боку зв’язок був послаблений на той час. Тоді знову може просочитися думка про те, що Він, ймовірно, змінився, бо востаннє був на землі так давно. Щоб виключити таке непорозуміння, Новий Заповіт, окрім Його повернення, говорить також – і говорить так частіше – про Його прихід.[316] Так переконливіше передано думку про те, що Ісус завжди з нами. Зокрема і між Його першим і другим приходами. Він ні на хвилину не полишає думок про нас. Він залишається для нас тим самим і працює безперервно над нашим спасінням. В даним момент Він на шляху до нас. І вже стоїть перед дверима.[317]

 

Чому останній суд?

 

"Хто вірує у Сина, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений". Так сказав Ісус до людей, які ще були сповнені життям.[318] Але тоді останній суд видається надлишковим.

Ще більш справедливе це щодо мертвих. Якщо вони були віруючими, то можуть відразу по смерті як царі панувати з Христом.[319] Чому їх треба ще пізніше судити? Ще загадковішим все стає, коли ми дізнаємось, що останній суд відбудеться вже після воскресіння всіх людей. Але ж воскресіння і є воскресінням життя і воскресінням суду.[320] Цим самим у всіх навічно буде визначена доля. Це стосується також і тих, хто буде жити за другого Христового приходу й за одну мить зміниться.[321] Віруючі серед них, прославляючи Христа, вирушать назустріч Йому в повітрі.[322]

Навіщо після всього цього ще й останній суд? Так, начебто все ще тільки повинно вирішуватись! Та не слід шукати тут складнощів. Останній суд слугує передовсім славі Христа. Тоді Він остаточно і при всіх може увінчати Свою таку тяжку працю. Потім станеться те, що ми вважаємо за можливе порівняти з офіційним врученням диплому, коли всім кандидатам уже відомо наперед, успішно вони впорались чи ні. Водночас цей останній суд – дещо більше, ніж просте підтвердження того, що вже було визначено. Він проголошує новий час. Для всіх людей. Бо після цього суду Він передасть усіх ворогів, Своїх і моїх, на вічне покарання. Тоді кожен отримає своє остаточне призначення.

 

Вічне покарання

 

Чи й справді вічне покарання триває безкінечно? Тоді це щось на кшталт табору Дахау, звідки ніхто вже не вийде. Жодна людина і жоден ангел. Поруч із новими небом і землею, сповненими радістю, – скрегіт зубовний, що ніколи не спиниться. Для багатьох це неймовірно. Й тому неприйнятно. Вони не можуть узгодити таке з любов’ю Божою.[323]

Ми не будемо заперечувати таке емоційне міркування протилежним. Але щодо всіх питань, які можна поставити з цього приводу, схилимося в пошані перед тим, що відкрив Ісус. Ніхто не робить так багато для спасіння світу, як Він. Ніхто не знає любов Божу до людей краще, ніж Він. Тому нам все має бути зрозумілим з того, що Він казав про незгасимий вогонь,[324] вічний вогонь,[325] вічну муку.[326] Ніде Біблія не дає приводу гратися з думкою про другий шанс чи визволення після другого пришестя.[327]

Ще на двох пунктах хочемо зупинитися. По-перше, на тому, що Бог досконало справедливий у Своєму суді. Він нікому не присудить несправедливо. Кожний отримає за те, що сам чинив – чи лихе, чи добре.[328] Велику роль відіграє те, чи було нам відоме Євангеліє. Чемні пани і пані з Капернауму, які знали Христа і все ж не покаялись, будуть покарані тяжче, ніж безчесне населення Содому.[329]

Далі слід ще додати, що всі ці важливі попередження – повністю євангельські. Вони підкреслюють особливо наполегливий Божий заклик: спасайтесь через Христа, бо інакше ви навіки втрачені.

 

Чи скоро Він прийде?

 

Вже більш ніж 400 років Нідерландська церква має на вустах: «в усіх скорботах й переслідуваннях чекаю на Христа з неба».

Він не прийшов. Чи значить це, що 400 років Його даремно чекали? Й усі століття до того? Бо вже у набагато древнішому Новому Заповіті лунає запевнення: "ще мало, дуже мало, і Той, Хто має прийти, прийде, й баритись не буде".[330] Але Він не прийшов. Чи сповнений Новий Заповіт надто великого оптимізму? Такого бути не може, бо в ньому Сам Бог промовляє. Втім, Новий Заповіт говорить більше: спершу мають відбутися деякі події, які потребують певного часу. Так, Євангеліє має бути спершу проповідуване всім народам.[331] І ще багато чого має статися.[332] Христос вже кілька десятків років був на небі, коли Петрові довелося мати справу з людьми, які насміхалися з того, що той день ніяк не наступав. Однак ніщо не дає нам приводу думати, що і Петро був незадоволений з того, що все так довго. Не може бути й мови про те, що Господь зволікає. Той день також неможливо передбачити, бо він прийде, мов злодій.[333]

Бог приховує дату. Навмисне. Для того, щоб ми пильнували.[334] Для того, щоб чекали на Ісуса кожної миті.[335]

 

Але чому тоді йдеться про короткий проміжок часу? Адже це викликає очікування. Вже майже 2000 років. Чому Новий Заповіт не говорить прямо й чітко, що ця дата – абсолютна таємниця? Тому що тоді ігнорується те, що Ісус всі ці століття на шляху. На підході. Суддя вже стоїть перед дверима.[336] Він, так би мовити, вже взявся за дверну ручку. Не щойно сьогодні, а вже в часи Петра. Так було всі ці століття. Ісус міг зайти будь-якої миті. Так було і в часи Петра. Так є і сьогодні.

Віра очікує Його щодня.

 

[295] Дії 9:4.

[296] Пс. 139:8-10.

[297] Іс. 41:10.

[298] Дії 7:56.

[299] Об. 2:1.

[300] За Еф. 4:10.

[301] Див. також H. Bavinck, Gereformeerde Dogmatiek III, 502-504, J.A. Heyns, Dogmatiek (1981), 267, 268.

[302] Об. 5.

[303] Гімн 19:1 (Gereformeerd kerkboek).

[304] Див. щодо зв’язку між Христом як Головою церкви і Царем світу, H. Bavinck, там само ІІІ, 546, 547 та G.C. Berkouwer, Het werk van Christus, 243 і далі, особливо 253, 254.

[305] Ів. 18:36.

[306] Рим. 8:36, 37.

[307] H. Bavinck, там само IV, 713-716.

[308] Бут. 3:15.

[309] Ів. 8:42.

[310] Об. 22:20.

[311] Дії 10:42, 17:31.

[312] Євр. 4:13.

[313] Мт. 12:36.

[314] 1 Кор. 4:5.

[315] Євр. 13:8. Див. також Тит. 2:13, 14.

[316] Paroesie грецькою. Це означає: присутність, з’явлення. Згідно Нового нідерландського перекладу: прихід, Мт. 24:3, 27, 37, 39; 1 Кор. 15:23 і так далі. Це слово з’являється поряд із словом epifanie: з’явлення, 2 Сол 2:8, 1 Тим. 6:14, 2 Тим. 1:10; 4:1, 8. Див. далі H. Bavinck, Dogmatiek IV, 767; E. Brunner, Dogmatik III (1960), 441 і далі. Про "parousie" та "epifanie" див. також у: F.J. Pop, Bijbelse woorden en hun geheim.

[317] Як. 5:9.

[318] Ів. 3:18, 5:24.

[319] Об. 20:4.

[320] Ів. 5:29; див. також Дан. 12:2.

[321] 1 Кор. 15:51.

[322] 1 Сол. 4:16, 17.

[323] G.C. Berkouwer, De wederkomst van Christus II, 214 і далі.

[324] Мк. 9:48.

[325] Мт. 18:8, 25:41.

[326] Мт. 25:46.

[327] Див. також Об. 20:10 і далі H. Bavinck, там само IV, 782 і далі.

[328] 2 Кор. 5:10.

[329] Мт. 11:20-24.

[330] Євр. 10:37.

[331] Мт. 24:14.

[332] C. Bijl, Leren geloven, Стаття 37, ІІІ.

[333] 2 Петр. 3:3-10.

[334] Мк. 13:32-34.

[335] H. Bavinck, там само IV, 766; G.C. Berkouwer, Wederkomst I, ІІІ.

[336] Як. 5:9.