Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Вечеря Господня (2). Недільний день 29

 

Запитання 78:         Чи перетворюються тоді хліб та вино в справжнє тіло і кров Ісуса Христа?

Відповідь:              Ні. Як вода при хрещенні не перетворюється в кров Христа і сама по собі не змиває гріхів, а є лише Божим знаком та запорукою цього, так само і хліб Вечері Господньої не перетворюється в справжнє тіло Христа, хоч і називається тілом Христа у відповідності з природою та мовою таїнств.

 

Катехізис висловився однозначно. Христос прагне живити і напоювати гостей Своєї трапези Своїм розп’ятим тілом і пролитою кров’ю. Він настільки хоче цього, що називає переломлений на шматочки хліб Своїм тілом, а вино – Своєю кров’ю. Чи не означає це, що запропонований хліб і справді став Його тілом, а вино – Його власною кров’ю?

 

Так само, як і при хрещенні

 

Катехізис розглядає Вечерю Господню поряд з хрещенням. Це можливо. Обидва таїнства зображають те, що Христос чинить у людській душі. Тому хліб і вино можна порівнювати з хрестильною водою. Хрестильна вода є і залишається простою водою. Вона не змиває жодних гріхів. Хрещення саме по собі не очищує душу. Те ж саме стосується і Вечері Господньої. Хліб залишається хлібом, а вино – вином. Сама собою така пожива не може вгамувати голоду людської душі чи втамувати її спрагу.

До цих пір все зрозуміло. Та ми все ж не можемо обійти увагою те, що про хрестильну воду сказано більше. Вона отримує особливе призначення і завдяки цьому – додаткову цінність. У той час, як нею поливають того, хто хреститься, вона зображає і гарантує омивання його гріхів. Хрестильна вода – це проста вода, але це ще не означає, що вона "повсякденна".

Те саме можна сказати і про хліб і вино Вечері Господньої. Ми не можемо обійти увагою те, що про них сказано дещо надзвичайне. Хоча хліб та вино і не перетворюються на тіло та кров Христові, але все ж є їх символами. Переломлюючи хліб, Христос образно показує Своїм гостям, як помер за них. Наповнюючи і простягаючи чашу, Він образно показує, як пролив Свою кров за них. Цей образ є одночасно і гарантією. Коли Він дає Своїм гостям переломлений хліб і чашу, це є гарантією того, що Він так само безсумнівно віддав за них у жертву Своє Тіло і Свою кров. Хліб – то справжній хліб, але це ще не означає, що він "повсякденний". Христос надає йому особливого призначення і називає його Своїм тілом. Вино – то справжнє виноградне вино, але це ще не означає, що воно "просте". Христос надає тій чаші особливого призначення і називає її Своєю кров’ю. Ми мусимо сприймати це не буквально, але серйозно. Що це означає?

 

Таїнства говорять власною мовою

 

Вказуючи на фотографію, ми можемо сказати: ось Ян. Той, хто зрозуміє це буквально, не сприймає нас серйозно. Звичайно, ми маємо на увазі, що це фото – це зображення Яна. Приблизно у такий самий спосіб хліб "називається тілом Христа". Ми мусимо сприймати це серйозно, але від того не буквально. Хліб називається так "у відповідності з природою і мовою таїнств". Це означає, що ці символи – так само, як і фотографія Яна – неодноразово називаються у відповідності до того, кого або що вони зображають.

Очевидно, це достатнє пояснення того, чому самий звичайний хліб може бути названий тілом Христовим. Це – Його надійний символ. Те ж саме стосується і чаші з вином.

Та все ж Катехізис не повністю задоволений таким простим поясненням. Він вважає, що цим ще не все сказано про природу таїнств. Вони – більше, ніж символіка. Тому він хоче знати, чому Христос називає хліб Своїм тілом, а вино – Своєю кров’ю. Яке особливе значення вкладає Він в ці слова?

 

Запитання 79:         Чому ж тоді Христос називає хліб Своїм тілом, а чашу – Своєю кров’ю, або "Новим Заповітом у Своїй крові", а апостол Павло говорить про спільноту тіла та крові Христа?

Відповідь:              У Христа є достатні підстави для цих назв. Він бажає навчити нас, що, як хліб і вино живлять нас у цьому швидкоплинному житті, так само і Його розп’яте тіло та пролита кров є справжніми поживою і питвом для наших душ, живлячи їх для вічного життя.

Але ще важливіше ось що: Христос бажає запевнити нас цим видимим знаком та запорукою в тому, що ми через дію Святого Духа прилучаємось до Його тіла та крові так само, як і наші вуста приймають ці святі знаки на Його спомин, і що ми прилучаємось до всіх Його страждань та послуху так, начебто ми особисто страждали і заплатили за свої гріхи.

 

Христос називає хліб Своїм тілом і вино – Своєю кров’ю. Як ми вже бачили, у жодному випадку не треба сприймати це буквально. Але наскільки серйозно нам треба ставитися до цих формулювань? Чи вжиті вони суто у переносному значенні?

Так само, як і при описі хрещення, Катехізис – побоюючись непорозумінь – і не думає послаблювати такі чіткі найменування хліба і вина. Навпаки, він охоче пояснює, чому Христос має "достатні підстави", щоб називати хліб Своїм тілом і вино – Своєю кров’ю. Він вказує на три причини цього, які ми розглянемо одну за одною.

 

Так само, як

 

Ісус обирає символіку вечері. Стіл із їжею і питвом – це справжнє благословіння для зголоднілих і спраглих людей. Мати можливість сидіти за такою трапезою – то їхнє найпалкіше бажання. Іноді вони мріють про це. Приблизно таке благословіння Ісус хоче дати гостям Своєї трапези. Він утамовує їхні голод і спрагу справжнього життя. Для цього Він дає їм споживати Свою плоть і пити Свою кров. Що Він має на увазі такою далекосяжною і подразнюючою образністю? За відповідями на ці питання найкраще звернутись до деяких висловів Його Самого.

Задовго до встановлення Вечері Господньої Він говорить юдеям: ви повинні їсти Моє тіло і пити Мою кров (Ів. 6:51, 53-55). Не дивно, що Катехізис посилається на це місце. Ці слова Христа дуже прояснюють символіку Вечері Господньої, навіть якщо у цьому розділі Він ще не говорить про власне Вечерю Господню.[580]

Попереднього дня Ісус влаштував щедру поживу з п’яти ячмінних хлібин і двох рибин для п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Він нагодував тисячі. Люди були глибоко вражені, але Сам Він вказав на дуже відносну поживну силу цього дивовижного хліба. Така пожива не утримає при житті назавжди. Те саме стосувалося, до речі, і манни, навіть попри те, що це був "хліб із неба" (вірш 31). З усіх, хто тоді споживав її, жодний не залишився жити. Це була "пожива, що гине".

Зовсім іншою є "пожива, що зостається на вічне життя" (вірш 27). Така пожива дає життя, що не гине. Це – хліб у повному значенні цього слова, "хліб правдивий" (вірш 32).

Такий хліб дає Ісус. Він Сам – цей хліб. Ісус називає Себе "хлібом життя". Під цим Він має на увазі не просто те, що живе Він Сам, а найголовніше те, що Він дає іншим істинне життя.[581] "Так, як хліб є необхідною умовою для життя, так і Ісус є Єдиним, Хто тамує невгамовний голод людей до життя".[582]

Для повного розуміння Ісус висловлюється ще реалістичніше тоді, коли говорить: хліб, який даватиму заради життя світу, – це Моє тіло, вірш 51. Цим Він має вказує на Свою добровільну смерть.[583]

Для нашої теми важливо, що Ісус закликає юдеїв їсти Його тіло і пити Його кров. Їм цей вислів видається надто жорстким. Вони, звісно, розуміли, що Він не прагнув зробити з них канібалів і вжив його у переносному значенні. Але навіть з такою обмовкою вони вважали таку образність огидною й бридкою.

Насправді ж Ісус вживає дуже повчальну метафору. Юдеї повинні усвідомити, що Його смерть – це джерело справжнього життя. Тому вони мусять прийняти Його усім серцем як Людину, що віддає Себе у смерті. Це Ісус називає споживанням Його тіла і питтям Його крові. Бо Його віддане у жертву тіло – то правдиво пожива і Його пролита кров – то правдиво питво. Тому вони ведуть до справжнього – вічного – життя (вірші 54, 55).

Через Вечерю Господню Ісус сьогодні навчає нас тому, що говорить в Ів. 6. Вона є справжньою вечерею. Новий Заповіт має підстави визначити її як "переломлення хліба". У такому випадку ми відразу згадуємо відому нам Вечерю Господню, але у ті часи це було звичним виразом на позначення споживання їжі з хлібом.[584] "Переломлення" було в ті часи так само звичним, як у наші – різання на скибки. На початку Вечерю Господню навіть проводили у рамках звичайної вечері. Спочатку люди їли і пили разом як спільнота, а потім – або навіть під час звичайної їжі – проводили Вечерю Господню. Настільки тісно поєднаними були ці прийоми їжі.[585]

Христос запрошує Своїх гостей до трапези. Там Він утамовує їхній голод і спрагу вічного життя, "як хліб і вино живлять нас у цьому швидкоплинному житті". Він дає Себе їм як "справжню їжу і питво". Він прагне навчити їх цього. Для Нього це – перша "достатня підстава" називати поживний хліб Своїм тілом і освіжаюче вино – Своєю кров’ю.

 

Так само реально, як

 

Ісус дає Своїм гостям поживу не тільки "так само", як її дають хліб і вино, але найперше – так само реально, як те, що люди отримують і споживають цей хліб і вино. Повчальне порівняння – одразу ж і гарантія. Отже, Вечеря Господня не тільки ілюструє, як вони мають участь у вічному житті, але також і гарантує те, що вони єднаються з Тим, Хто є життя. Для Христа це ще одна підстава для того, аби назвати хліб Вечері Господньої Своїм тілом і вино – Своєю кров’ю. Його гості вступають у тісний зв’язок з Його справжнім тілом так само реально, як і те, що вони їдять хліб. Тому Павло називає хліб спільнотою тіла і крові Христових. Сидячи за трапезою, гості пов’язуються з Ним у небі, бо там перебувають Його "справжні тіло і кров". Тому "ми повинні дивитися не тільки на знаки хліба і вина, але і – серця вище! – на Ісуса Христа, Який заступається за нас на небі" (форма Вечері Господньої).

Хліб і вино – вихідна точка їхніх думок. Христос дає Своїм гостям ці знаки "на спомин" про Себе. Подумки вони повертаються до Нього Такого, Яким Він страждав і помер. Вони бачать хліб і згадують минуле. Та їхні думки не можуть зупинятися на цьому, бо Той Самий Христос тепер на небі. І Він там разом зі Своїм минулим. Він забрав це минуле – усі Свої страждання та послух – з Собою на небо. Тому той, хто згадує Христа, зрештою приходить подумки до Нього на небі. Він перебуває там зі "справжнім тілом і кров’ю", як людина з особливим минулим. На підставі цього минулого Він заступається за них, сидячи праворуч Отця. Його минуле залишається навіки актуальним. Його жертва звершена, але її значення не зменшується. Небо теж підтверджує це. Там хрест не втрачає своїх обрисів у туманах минулого. Навпаки, усі жителі неба прославляють Христа як Агнця, Якого було заколено і Який викупив їх власною кров’ю.[586] Анголи і люди підтверджують там, наскільки вирішальною є і залишається жертва Христа.

Отже, згадування Христа під час Вечері Господньої цілком відповідає згадуванню про небо. Той, хто їсть у спомин про Нього переломлений хліб, приєднується до пісні хвали на небі і наближується до Того, Хто заступається за Своїх праворуч Свого Отця.[587]

Для цієї унікальної зустрічі і єднання з Христом вкрай необхідна "дія Духа Святого". Без Нього жодний гість за трапезою не отримує зв’язку з Христом на небі. Катехізис окремо згадує цей аспект. Ми не повинні думати, що Вечеря Господня автоматично веде будь-кого до Христа. З іншого боку, Він обіцяє усім людям за трапезою цю дію Духа Святого. Той, хто серйозно хоче належати Йому, може посилатися на цю обітницю.

Тим часом ми і досі грішимо перед Богом. Це – жорстока дійсність. Що говорить Христос стосовно цього за трапезою?

 

Начебто

 

Форма Вечері Господньої навчає її учасників просити у заключній молитві про "щоденне збільшення (...) спільності з Христом". Чи справді їхній зв’язок із Христом відтоді стає щодня міцнішим? Навіть найсвятіші визнають, що цей зв’язок іноді майже або й зовсім не мав впливу на їхній спосіб життя. Вони часто надто слабкі. Тоді вони навіть з огидою думають про себе. Чи є вони, обтяжені цією провиною, усе ж таки бажаними гостями на наступній Вечері Господній?

І щодо цього чутливого моменту Христос заспокоює їх за трапезою. На цьому місці Він гарантує вкотре Своїм гостям, сповненим покаяння, що вже поніс гнів Божий, під яким вони повинні були перебувати цілу вічність. Ця гарантія подається з хлібом і вином. Це – ще одна підстава для Нього називати хліб Своїм тілом і вино – Своєю кров’ю. У такий спосіб Він робить їх надійними носіями чи запоруками "всіх Його страждань та послуху". Одну запоруку – хліб – Він заповідає нам їсти, а другу – вино – пити, щоб вони начебто увійшли у наше тіло і кров. Настільки реально Він передає на нашу користь Своє страждання. Тому "начебто ми особисто страждали і заплатили за свої гріхи".

 

[580] H. Ridderbos, Het evangelie naar Johannes, частина І, 276. Див. також P.H.R. van Houwelingen, Johannes. Het evangelie van het Woord, 161, 162.

[581] "Живий" означає тут "життєдайний", див. також H. Ridderbos, там само, 266.

[582] P.H.R. van Houwelingen, там само, 157.

[583] H. Ridderbos, там само, 277.

[584] Наприклад, порівняйте Дії 2:42 і 2:46. "Цілком очевидно, що у Діях 2:42 під переломленням хліба розуміють найперше Вечерю Господню, а в Діях 2:46 тим самим виразом позначено найперше вживання їжі взагалі". Те саме стосується і "переломлення хліба" у Діях 20:7 (проведення Вечері Господньої) і вірш 11 (звичайна їжа), J.P. Versteeg, Bij brood en beker, 10, 11.

[585] Там само, 11.

[586] Об. 5:9, 12.

[587] Віра, до якої закликає Вечеря Господня, – це "віра у Того, Хто і тепер дає пізнати Себе як живого Христа на підставі того, що Христос страждаючий виповнив колись на хресті", J.P. Versteeg, там само, 51.