Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Не вбивай. Недільний день 40

 

Шоста заповідь:

Не вбивай.

 

Запитання 105:                  Яка воля Божа щодо тебе у шостій заповіді?

Відповідь:                                   Я не повинен принижувати, кривдити, ненавидіти чи вбивати свого ближнього – ні в думках, ні на словах, ні поглядом, ні жестом, ні тим більше реальними діями; як і не повинен брати участі в цьому разом з іншими; навпаки, я повинен відкинути всяку думку про помсту. Я не повинен шкодити і собі, чи безрозсудно піддаватися небезпеці. Саме з метою недопущення вбивства Бог і дав уряду меча.

 

У цій заповіді йдеться про такі теми, як насильство, безпека дорожнього руху і безпека на виробництві, евтаназія, аборт, самогубство, відчайдушні вчинки, помста тощо. Жодна інша заповідь не є такою актуальною, як ця.

 

Абсолютне шанування життя?

Не вбивай. Не чіпай життя іншої людини. Таке формулювання не допускає сумніву. Посилаючись на ці радикальні слова, дехто відмовляється вбивати будь-яке творіння.

Найпривабливіший бік такої позиції у тому, що у ній ця заповідь сприймається без застережень – такою, як є. Як тоді бути з тими, хто без жодних вагань споживає м’ясо тварин? Це вже не кажучи про тих, хто вважає виправданим вбивати людей, захищаючи країну чи звільняючи заручників. Чи не обходять вони цю заповідь?

Згадайте хоча б таку людину, як Альберт Швейцер (1875-1965). Більшу частину свого життя цей відомий лікар-місіонер пропрацював у колишньому французькому Конго. Найвищим мірилом усього, що він чинив, була абсолютна пошана до життя. Він допомагав у джунглях не лише людям, а й тваринам. Поранені антилопи, пелікани та шимпанзе мали у ньому свого захисника. Та навіть він не завжди міг залишатися вірним своїй абсолютній повазі до життя. Одного разу він врятував із рук туземців молоду скопу. А потім переживав від того, що мусив переривати життя риб, аби підтримати життя хижого птаха. Він також радів з того, що з’явився новий засіб проти сонної хвороби, якої так боялися. Та коли побачив під мікроскопом незліченних збудників цієї хвороби, він знав: я мушу їх вбити. Він гірко називав себе «масовим вбивцею бактерій».[826]

І все ж, згідно Біблії, найвищим мірилом є не саме життя, а Творець усього живого. Він вирішує, яких живих істот ми можемо використовувати. У раю Він однозначно дозволив Адамові та Єві їсти плід деревний та ярину.[827] Вони могли панувати над рибами та усіма тваринами. Чи означало це, що вони також могли їсти рибу та м’ясо, у тексті не зазначається. У будь-якому випадку після потопу Бог дозволив Ноєві споживати тварин.[828] Отже, вбивство тварин не є самоочевидним! Для цього потрібен був дозвіл.[829] Коли його надано, професія м’ясника чи забійника худоби настільки ж легітимна, як і професія городника чи селянина. Але і Ной, і пізніше Ізраїль повинні були усвідомлювати, що життя такої тварини залишається власністю Бога. Тому не можна було споживати кров як носія життя.[830]

Постає питання, чи й досі чинна заборона вживати кров. Ми вважаємо, що ні.[831] Але головна думка цієї заборони залишається у силі: визнай, що Бог є Творець усього живого. Бойня та м’ясна крамниця мають право на існування тільки завдяки особливому дозволу.

Якщо це право власності Бога так суворо застосоване до життя тварини, наскільки ж суворішим воно повинно бути стосовно життя людини! Кожна людина – християнин чи ні, розумна чи психічнохвора, вже народжена чи за дев’ять місяців до народження – має для Бога цінність набагато вищу, ніж тварина. Причина заборони вбивства людей полягає у їхній великій цінності. У чому ж виражається ця цінність?

 

Унікальна цінність людини

Як людина, так і тварина в історії про створення світу називаються творіннями, що дихають, чи «живою душею».[832] Зовні вони мають багато спільного: очі, вуха, шкіра, волосся, м’язи, кістки, кров. Собака і його господар можуть злякатися того самого гучного звуку чи грітися у тих самих сонячних променях. У здатності нюхати, бачити, відчувати на дотик та чути тварини часто перевершують людину. Та все ж Творець розміщує людину набагато вище за тварину. Під час тієї ж розмови, коли Бог дозволяє Ноєві вживати тварин у їжу, Він якнайсуворіше забороняє проливати людську кров: «бо Він учинив людину за образом Божим» (Бут. 9:3). Це визначає унікальну цінність кожної людини незалежно від кольору шкіри, розумового розвитку, віку чи стану здоров’я. У будь-якій людині Бог продовжує бачити істоту, яку Він створив за власним образом. Бути людиною є і залишається великою честю. Катехізис продовжує цю лінію. Перше пояснення цієї заповіді тут записане так: я не повинен принижувати свого ближнього, не повинен позбавляти його честі. Бо його честь саме в тому і полягає, щоб бути людиною – образом Божим. Тому я навіть «у думках» не можу ненавидіти чи кривдити його. Завжди маєш справу з кимось високодостойним.

Будь-яка людина – навіть найбридкіша і найнікчемніша – була створена, щоб прославляти Бога! І це не просто згадка про давнє минуле. Це призначення залишається в силі для кожного! Можливо, люди зі свого боку відступилися від нього, але Творець ні від кого не приймав цього. Тому Він і після гріхопадіння продовжував сприймати людину як Свій образ.[833]

 Він показав, наскільки серйозно це сприймає, коли визволив ізраїльтян з рабства і знову прийняв до Себе на служіння. Вони отримали право знову бути тими, ким були: образом Божим. Це так само стосувалося язичниці Рахав з Єрихону і всієї її родини. Бог ніколи не відмовлявся від них. Адже Він ще за століття до того пообіцяв, що через Авраама благословить усі народи. До сьогоднішнього дня вони відповідають за дотримання первісного призначення – служити Богу. Славити Бога можуть усі люди.[834] Крім того, Бог зі Свого боку завжди залишає Свої двері відчиненими! Християни повинні добре це усвідомлювати, хай з ким би вони мали справу.

 

Що означає вбивати?

Наскільки безумовно заборонено вбивати людей? Терорист погрожує убити заручників. Чи забороняє Бог застрелити його, щойно з’явиться така можливість?

Той, хто розуміє слово «вбивати» у найширшому смислі, вкладає у цю заповідь щось таке, що у ній не може матися на увазі. Адже і Сам Бог давав завдання виконувати смертні вироки і знищувати народи. Слово, вжите у цій заповіді на позначення «вбити», стосується позбавлення життя невинних жертв. Забороняється вбивати несправедливо чи неправедно. Яскравий приклад цього – коли хтось свідомо вбиває іншу особу залізним предметом. Це – навмисне вбивство.[835] Тому точніше було би перекласти: не скоюй вбивство. Але і це не зовсім вірно. Заповідь засуджує також і тих, хто абсолютно випадково спричинив чиюсь смерть. Ми називаємо це «виробнича травма». Коли рубають дерева, сокира може злетіти з держака і поцілити у когось на смерть. Той, хто так вчинив, не був убивцею, але вбив.[836] Через його дії померла людина без жодної законної причини. Шоста заповідь стосується і такого ненавмисного вбивства.[837] Той, хто на смерть поцілив у іншого – навмисне чи випадково, – порушив цю заповідь. Але така людина мала можливість утекти до найближчого міста-сховища.[838] Це давало можливість розслідувати його справу. Якщо на ньому не було вини, то так це і сприймалося – що він «не чатував, а Бог підвів кого в його руку».[839] По тому виголошували виправдувальний вирок, та ненавмисний вбивця повинен був осісти у місті-сховищі як вигнанець до смерті «найвищого священика».[840]

Треба було також попереджувати зайвий ризик життю інших. Той, хто не встановлював поруччя навколо тераси на даху, був відповідальний за створення цієї життєнебезпечної ситуації. Якщо там ставався нещасний випадок з летальним кінцем, то власник «напровадив крови на дім свій».[841]

Але між тим Бог не вириває з рук держави «меча», яким вона захищає своїх громадян від агресії.[842] Він не забороняє солдатові на фронті використовувати зброю для захисту своєї батьківщини. «Скоювати вбивство» і «вбивати» – це не одне й те саме. Коли поліцейський під час виконання своїх обов’язків вбиває терориста, це не є «людиновбивством». Його влучні постріли мають на меті саме відвернути вбивство людини і тому цілковито відповідають цій заповіді.

Підсумовуючи: Бог не хоче, щоб когось позбавляли життя – навмисне чи випадково, через нерозважність чи грубе недбальство. Такою великою є для Нього цінність людського життя.

 

Самогубство, аборт, евтаназія

Згідно цієї заповіді, я «не повинен шкодити і собі». Тут мається на увазі самогубство.[843] Щирі християни теж можуть бути доведені до нього тривалим відчуттям самотності та відчаю. Ми віримо, що ці люди і в смерті є і залишаються власністю Христа. З іншого боку, таке втішання не повинно применшувати заборону самогубства. Бог нікого не заохочує поставити таким чином крапку у своєму житті. Яка альтернатива? Чи вимагає Бог, аби людина усе життя животіла у безвиході? Чи ж це не безжально? Чи повинна незаміжня дівчина ставати матір’ю і жертвувати своїм майбутнім заради цього? Чи повинна невиліковно хвора людина, що прагне кінця, залишатися жити? Ніхто не може самостійно розпоряджатися своїм життям чи життям інших. Але тут одразу ж треба додати, що ця заповідь – не жорстокий наказ. Вона пов’язана із вступом до Закону. У ньому Законодавець називає Себе визволителем усіх, хто покладається на Нього. Людина може відчувати себе настільки самотньою, що не матиме більше сил, аби жити далі. Саме у такі моменти Законодавець гарантує, що врятував її і перебуває поряд із нею. Це вселяє надію у найбільш безнадійному існуванні.[844]

Це дає розраду і тим, хто носить небажану вагітність. Адже забороняє аборти не хто інший, як турботливий Отець Христа. Він не полишає таку дівчину чи жінку напризволяще, а обіцяє їй Свою допомогу.

Насамкінець, тривале згасання може зробити людське існування начебто негідним та беззмістовним. Та попри це літні люди, що втратили розум, так само залишаються образом Божим. Тому ніхто не має права покладати кінець їхньому існуванню. Якщо вони є християнами, то втішаються тим, що таке страждання непорівнянне з вічним блаженством після смерті.[845]

 

Запитання 106:                  Чи говориться в цій заповіді лише про вбивство?

Відповідь:                                   Забороняючи вбивати, Бог вчить нас, що Йому ненависні самі корені вбивства: заздрощі, ненависть, гнів та мстивість. В Божих очах все це прирівнюється до вбивства.

 

Можна відчувати нестерпну огиду до когось, але якщо ви не торкаєтесь його і пальцем, для нас це не «вбивство». Для нас ні, а для Бога – так. Це може збентежити тих, хто і не думає вбивати іншого.

 

Де починається вбивство

Будь-хто погодиться з тим, що «заздрощі, ненависть, гнів та мстивість» можуть закінчитися вбивством. Каїн був першою людиною, хто все більше опинявся у полоні цієї небезпечної четвірки. Він ненавидів свого брата. Ще на тій стадії Бог попереджав його.[846] Після цього він убив Авеля. Одне породило інше.

Не слід з цього висновувати, що людина не чинить вбивства, поки тримає такі негативні емоції під контролем. Катехізис розвіює цю ілюзію. Для Бога «ненависть» – це не лише корінь вбивства, а й саме вбивство. Якщо усвідомлювати це, то число вбивць катастрофічно зростає. Вони не лише сидять за ґратами. Будь-хто, у чиєму серці гніздяться заздрощі чи інші негативні емоції, – теж вбивця.

Катехізис відсилає до 1 Ів. 3:15: Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. Він не лише може за нещасливим збігом обставин стати ним; він вже – душогуб.[847] Це суголосить із тим, що Ісус говорить про цю заповідь: той, хто несправедливо назве брата свого нікчемним чи дурним, заслуговує на те, аби бути засудженим найвищим земним судом і до того ж до найвищого покарання: геєни огненної.[848]

Отже, ми не можемо тримати і дещиці гніву на нашого ближнього. І навіть це ще не все!

 

Запитання 107:                   Чи достатньо того, що ми не вбиваємо свого ближнього жодним з вищезгаданих способів?

Відповідь:                          Ні. Засуджуючи заздрість, ненависть, гнів і помсту, Бог заповідає нам любити ближнього, як самого себе, бути з ним терпеливим, миролюбним, лагідним, милосердним і дружелюбним, захищати його від зла, наскільки це в наших силах, і творити добро навіть нашим ворогам.

 

Не вбивай. Бог більше нічого не вимагає у цій заповіді. Цього достатньо. Та залишається інтригуюче питання: чи достатньо того, що нашого ближнього ми «не вбиваємо жодним з вищезгаданих способів»? Катехізис вважає, що не достатньо. Чи натякає він, що ця заповідь («не вбивай») не достатньо сувора? Ні, він не стверджує цього. Адже це було б, по суті, критикою Закону. Тут лише мається на увазі, чи достатньо того, що вже сказано про «не вбивай». Виявляється, що ні.

 

Любити ближнього

Як згадано, Бог засуджує заздрощі, ненависть і гнів. Цього недостатньо, бо натомість Він заповідає любити ближнього, як самого себе. Це вимагає більшого, ніж просто не  чинити йому найменших перешкод і не завдавати йому клопоту. «Любити» ближнього конкретно означає «бути з ним терпеливим, миролюбним, лагідним, милосердним і дружелюбним, захищати його від зла, наскільки це в наших силах».

Бог заповідає нам, щоб ми ставилися до нашого ближнього так, як хотіли би, аби ставилися до нас.

Чадний газ – смертельна отрута. Якщо ним заповнена кімната, найперша вимога – звільнити її від цього газу. Але водночас приміщення мусить наповнити свіже повітря. Ніхто не може жити у вакуумі. Тому заздрощі, ненависть і гнів повинні залишити наше серце, а терпіння і милосердя його ж наповнити. Заздрощі повинні звільнити місце для поваги, ненависть – для любові і гнів – для дружби. Лише так буде достатньо для Бога. Але що це означає, коли ближній – наш ворог?

 

Творити добро ворогам

Ворогів тримаються якнайдалі. Так найбезпечніше. Але ми повинні «творити добро» їм. За словами Ісуса, це означає:

Любіть ворогів своїх,

добро робіть тим, хто ненавидить вас.

Благословляйте тих, хто вас проклинає,

і моліться за тих, хто кривду вам чинить.[849]

Люблячи, роблячи добро, благословляючи і молячись, до ворогів ставишся так, ніби вони – твої найкращі друзі!

Ісус звертається тут не до доброї волі своїх послідовників, але до прикладу їхнього небесного Отця. Він дозволяє сонцю – Своєму сонцю – сходити щоранку над усіма людьми. Злі люди насолоджуються ним не випадково. Бог свідомо дарує і їм проміння Свого сонця.[850] Тому той, хто хоче бути дитиною цього щедрого Отця, повинен так само ставитися до всіх людей.[851] Щось відбувається неправильно, коли християни ненавидять своїх ворогів тоді, коли їхній власний Отець дозволяє тим самим людям насолоджуватися гарною погодою чи відпочинком на пляжі. Християни повинні бути приязними не лише один до одного. Це типово язичницьке ставлення. Бо хто вітає тільки «братів» своїх, чинить, як язичник.[852] Під ворогами Ісус розуміє не тільки тих, з ким важко, але й «тих, хто вас переслідує».[853] Відтак, це можуть бути і колеги по роботі, які з ненавистю ставляться до віри.

Чому, власне, християни повинні любити їх? Адже диявола вони за жодних умов не мають права любити. Звідки така величезна різниця у ставленні? Чому слід ненавидіти диявола і любити цих ворогів? Вирішальним є те, що навернення диявола на шлях істинний виключене. Ніде Біблія не закликає його до цього. На противагу цьому Бог до останнього дня серйозно закликає усіх людей полишити бунт проти Нього. Скільки вони житимуть, завдяки Христові є шлях для навернення. Бог завжди чекатиме на них. І між тим Він добре ставитиметься до них. Вони можуть насолоджуватися ласкавим промінням Його сонця і свіжістю Його дощу. Християни мусять приєднатися до такого ставлення. Не достатньо того, що вони проти абортів та евтаназії. Спілкуючись з іншими, вони повинні випромінювати щось від Божих блага і любові. Мета цього полягає у тому, щоб повернути їх до цього милостивого Бога і позбавити їх будь-яких виправдань.

Люди вбивають один одного, бо не бачать цінності один в одному. Для Бога усі люди – цінні, тому що Він створив їх за Своїм образом. Тому Бог завжди радіє, коли вони навертаються до Нього і живуть.[854] Це – найглибший мотив Його заповіді.

 

[826] W.Banning, Typen van zedeleer, 75.

[827] Бут. 1:29.

[828] Бут. 9:3.

[829] «Відтак, вбивство тварини людиною є чимось неприродним. Для цього потрібна спеціальний дозвіл Бога», J. Koole, De tien geboden, 96.

[830] Бут. 9:4, див. також Лев. 3:17; 7:26; 17:14; 19:26.

[831] J.L. Koole, там само, 96, переймається питанням, чи не надто легко ми відкидаємо цю заборону споживати кров. Адже вона діяла і довгий час після П’ятидесятниці (Дії 15:20). На противагу цьому слід зазначити, що у Дії 15 йдеться про перехідний період. Заборона вживати кров була частиною зближення християн з язичників та християн з євреїв. Тепер це вже не актуально. До того ж, слід зважити і на те, що язичники пили кров, тому що вважали, що у ній нібито схована божественна життєва сила. Це уявлення вже також належить до минувшини.

[832] Так само, як тварини називаються «живою душею» у Бут. 1:20, 24 та 2:19, так і людину названо «живою душею» у 2:7.

[833] Див. J. Van Genderen / W.H. Velema, Beknopte Gereformeerde Dogmatiek (далі у тексті – BGD), 302, 303.

[834] Коментуючи Бут. 9:6, Й.Л. Кооле справедливо зазначає: «недоторканність людського життя заснована не на тому факті, що це теж життя, і навіть не на тих чудових якостях, якими людина може володіти у „технічному” відношенні (що її теж відрізняє від тварин). Вона скоріше полягає у тому, що людина є „релігійною” істотою, що може «ходити з Богом» як співець Його слави», там само, 97.

[835] Чис. 35:16-21.

[836] Чис. 35:11, 12.

[837] J.L. Koole, там само, 95; J.P. Lettinga, там само, 494, 495.

[838] Вих. 21:13; Чис. 35:9-34.

[839] Вих. 21:13.

[840] Чис. 35:25.

[841] Повт. Зак. 22:8.

[842] Рим. 13:4.

[843] Те, що я не повинен шкодити і собі, «означає, що я не повинен накладати на себе руки і вбивати себе», Ursinus, Het schatboek II, 385.

[844] Див. також J. Douma, Rondom de dood, 93, 94.

[845] Це не означає, що шлях страждання треба продовжувати безкінечно усіма доступними засобами, J. Douma, De tien geboden, 290-292.

[846] Бут. 4:6, 7.

[847] S. Greijdanus у: De brieven van de apostelen Petrus en Johannes en de brief van Judas, 475.

[848] Мт. 5:21, 22. Для детальнішого роз’яснення див. J. Van Bruggen, Matteüs, 97, 98.

[849] Лк. 6:27, 28; див. також Мт. 5:43 і далі.

[850] Мт. 5:45.

[851] «Просте значення Мт. 5:45 – це те, що нам наводиться за приклад любов Божа до Його ворогів. Ця любов проявляється через сонце і дощ, які на добро і злим і неправедним (переклад К.Б.)», J. Douma, Algemene genade, 321.

[852] Мт. 5:47.

[853] Мт. 5:44.

[854] Єз. 18:23.