Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Ім’я Твоє. Недільний день 47

 

Запитання 122:                            В чому суть першого прохання?

Відповідь:                                   «Нехай святиться ім’я Твоє» значить: Дай нам по-справжньому пізнавати Тебе, благословляти, вклонятися і славити Тебе за всі Твої діла і за все, що блискуче променить крізь них: Твою всемогутність, мудрість, доброту, справедливість, милосердя та істину. Дай нам також так направляти усе своє життя – наші думки, слова і вчинки, – щоб Твоє ім’я через нас нічим не ганьбилось, а тільки завжди шанувалось і прославлялось.

 

У молитві «Отче наш» люди просять всього, що необхідно для їхнього тіла і душі (Відповідь 118). Враховуючи цей опис, їхнє перше прохання викликає деякий подив. У ньому вони усю увагу приділяють імені Бога. Воно мусить бути прославленим як ними самими, так і іншими – через них. Очевидно, це найперше, що необхідно для них – для їхніх тіла і душі.

 

Ім’я Твоє

У Бога багато імен. Щойно до Нього зверталися як до Отця. Та все ж тут нам не слід думати конкретно про його ім’я Батька чи одне з Його інших ймень. На увазі мається ім’я, яке Він Собі робить Своїми дивовижними ділами.

Іноді картина відомого майстра буває не підписана. Імені художника не зазначено. Для справжніх знавців це не становить проблеми. Сама картина вказує на ім’я митця. У цьому сенсі Бог підписує Своє ім’я у всіх Своїх славних ділах. Йдеться саме про це ім’я.

Важлива праця Бога – природа навколо нас. Він працює там кожної миті, у горах і в долинах. Творіння – Його робота. Вона не підписана. Для тих, хто пізнав Бога, це не становить проблеми. Природа вказує на Його славне ім’я. Не залучаючи до цього людину, Він наказує Своєму сонцю щодня проходити свій довгий шлях. Воно несе своє звеселяюче світло усім країнам. Воно випромінює зі сходу до заходу славу свого Творця. Те ж саме стосується усього творіння. Щодо людських витворів мистецтва чи архітектури думки розходяться, але широка панорама, гірський масив, усіяне зірками небо подобаються усім. Ми повсякчас можемо спостерігати, як Він працює на землі.[980] Ми щодня можемо захоплюватися цією роботою. Як Творець та Хранитель Він і досі має гучне ім’я.

Природа особливо відбиває Його всемогутність, мудрість та доброту. Поряд із цим Він займається тим, що рятує Своє творіння від повного занепаду. Це зовсім інша справа. Він розпочав її, коли Адам і Єва вчинили заколот у раю. Їхньою метою було змити Його велике Ім’я з землі. Аби це попередити, Він послав Свого Сина. Він дбав про те, щоб Ім’я Його Отця залишилося і ставало дедалі відомішим на землі. Звертаючись до Нього, Ісус міг так означити справу Свого життя: «Я Ім’я Твоє виявив людям, Що Мені Ти із світу їх дав» (Ів. 17:6). Ця праця Божа по-своєму випромінює Його справедливість, милосердя та вірність.

Завдання Христа полягало у тому, щоб світло усіх Божих чеснот засяяло у світі. Це світло одночасно означає спасіння для усіх Його послідовників.

Тому це – найперше, про що Він навчив їх просити.

 

Шість Божественних рис

Бог завдячує Своїм Ім’ям Своїм блискучим рисам. Катехізис наводить шість із них. Це набагато менше, ніж чотирнадцять, згаданих у Статті 1 Нідерландського віросповідання. Очевидно, йдеться не про кількість, а про зв’язок між чеснотами.

Найпершою є всемогутність. Він може все, що забажає. Це – добра новина для світу, де головує право найсильнішого і брутальні егоїсти нав’язують свою волю іншим. Ця всемогутність за будь-яких обставин – «усемогутність Його святої любові».[981] Це дає надію у найбезнадійніших ситуаціях. У світі домінує не надмогутній диявол, а всемогутній Батько.

Потім згадано Його мудрість. Він знає все і досконало розуміє все, що чинить. Цю мудрість випромінює все, що Він створив і досі хранить.[982] Ще більш вражає Його мудрість, що відкривається у Його роботі зі спасіння людини. Для світу Євангеліє розп’ятого Христа – безумство, але насправді саме Божа мудрість променить у ньому.[983] Коли ангели у небі бачать, що стає кінцевим результатом Божої роботи зі спасіння (нове людство), вони вклоняються цій мудрості.[984] Нами керують не сліпа доля чи злі сили, а досконало мудрий Бог. Цього не заперечать найбільші катастрофи. Усвідомлення цього заспокоює у світі, де нерозумні люди припускаються катастрофічних прорахунків.

Бог також відомий Своєю добротою. Він просто добрий. Він не насилає те погане, з яким ми щодня маємо справу. Усе, що йде від Нього, – добре. Чи ще краще: усе, що є добре, йде від Нього.[985]

Його справедливість означає, що Він дотримує Своє Слово. Це стосується як Його погроз, так і чудових обітниць. Той, хто молиться, може розраховувати на те, що Він і у наш час справдить Свої обітниці.[986]

Потім іде милосердя. Бог дуже зворушений і зі щирим серцем переймається долею людей у скруті.[987]

Нарешті, сказано про Його істину чи вірність. Усе змінюється чи старіє, але Його вірність та істина продовжують світитися так само ясно. Тому Біблія з усіма її численними обітницями зберігає своє значення і сьогодні.

Усі разом ці шість рис чи чеснот виявляють Його славне ім’я. Воно сяє у всьому, що Він чинить. Ніколи одна чеснота не кидає тінь на іншу. Усі шість променять однаково сяйливо. Його всемогутність ясніла, коли Він звільнив Свій народ з Єгипту, але також і тоді, коли примножував його у часи пригноблення.[988] Його всемогутність проявляється не місцями чи «поривами». І так само не буває так, щоб Він був більше справедливим, ніж милосердним. Кожна риса сяє по-своєму і ніколи не притлумлюється іншою.[989] Так само і тоді, коли над Голгофою настала тригодинна темрява, усі Божі чесноти від всемогутності до вірності сяяли у повну силу. Це світло проливається у всіх Його ділах. Як люди повинні на це реагувати?

 

Нехай святиться

Христос зміг одним ключовим словом виразити те, як потрібно ставитись до Божого імені. Його слід святити, а це означає, що його слід славити понад усі імена.

Бог – святий, унікальний, найкращий, непорівнянний ні з чим і ні з ким. «І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? – говорить Святий».[990] Він вивищується над усім в усіх Своїх шести згаданих рисах. Ця високість чи святість – це Його слава. Коли ангели тричі називають Його святим, вони на одному подиху додають, що вся земля повна слави Його.[991]

Оскільки Він ні з ким не порівнянний, уся слава належить Йому.[992] Тому ніщо не є нагальнішим для людства, ніж шанувати чи святити Ім’я Боже. І з вуст Христа це прохання лунає також дуже наполегливо.

Досить усталена мовна форма, до якої ми звикли, – нехай святиться – є, можливо, і точною, але затемнює нагальний і радикальний характер прохання. У думках того, хто молиться, – не повільний процес, що колись у майбутньому приведе до визнання імені Божого. Він просить не про поступове, але про миттєве задоволення свого прохання. У ньому чути святе нетерпіння. І досі на землі Ім’я Бога замовчують чи зловживають ним. Нехай Він заступиться за Своє Ім’я і освятить його, прямо зараз, раз і назавжди. Грецька мова, якою до нас дійшла ця молитва, однозначно передає це значення.[993]

Оскільки у молитві вжито пасивну форму (нехай святиться), то формально залишається відкритим питання про те, хто повинен святити Ім’я Боже. Він Сам чи хтось інший? У будь-якому випадку Він Сам. Коли цього не робитимуть люди, Він Сам святитиме Своє Ім’я.[994] Лише Він може подбати про те, щоб Його Ім’я славилося. Нехай тоді Сам виступить за Себе! Це найперше. Але, той, хто так молиться, хоче, звичайно, і сам долучитися до цього. Тому Катехізис так пояснює їхнє прохання: дай нам прославити Тебе. Залучай і нас. Даруй нам те, щоб і ми Тебе славили. Подай нам благодать, щоб ми самі та інші через нас славили Твоє Ім’я. Так може бути, лише якщо вони Його по-справжньому знають. І в цьому – найпростіша суть першого прохання.

 

Дай нам пізнавати Тебе

Світлосяйні чесноти Божі сяють не як звичайні сонця. Не кожний бачить їхнє світло та радіє йому. Багато хто не знає Бога. Вони сліпі до Його блискучих чеснот. Телебачення та Інтернет розширюють їхнє бачення на цілий світ, та ці променіючі риси залишаються для них «сліпою зоною».

Вони вважають, що світу радше загрожують шість протилежностей: безсилля, безумство, злоба, несправедливість, жорстокість, обман. Це – шість чорних чудовиськ замість шести сяючих сонць.

Ніхто не може заперечити присутності цих шести монстрів. Бездумна жорстокість і багато інших лих – це гірка реальність. У кожній газеті – повідомлення про жертв цієї темної шістки. З нею зустрічаються і християни. На їхню долю випадають страшні речі. В очах застигли лячні картини. Жахливі сили тероризують світ.

Де за такої ситуації світло шести славетних рис Божих? Де це світло для жертв брутальності, злоби, несправедливості й обману?

Люди, виховані у християнському дусі, дійшли болісного висновку, що у наш час більше не бачать чи не відчувають на собі присутності Бога. Це було названо «затемненням Бога».[995]

Через цю темряву християни змушені долати багато перешкод. Тому це перше, про що Христос навчив їх просити: дай нам пізнати Тебе Таким, Яким Ти є насправді. Дай нам у цій темряві побачити чи знову навчитися бачити світло Твоєї доброти й усіх інших чеснот. Дай нам, щоб ми завдяки цьому вклонялися Тобі і славили Тебе. І сьогодні Його чесноти продовжують сяяти у всіх Його ділах. Це – справжня реальність! Він такий «по-справжньому». Це відкривається у Євангелії. Тому без усвідомлення цього не обійтися тим, хто хоче пізнавати Бога. Та все ж із самого Євангелія ніхто не пізнáє Його без Його допомоги. Той, хто звертається до Біблії лише як до людського джерела інформації, не дізнається істину. Ніхто не може самостійно пізнати Бога, навіть з допомогою Біблії. Тому християни (які з вірою читають Біблію!) моляться дуже наполегливо: дай нам по-справжньому пізнавати Тебе.

 

Вклонятися і славити Його

До якої межі існує причина хвалити Ім’я Боже? Чи можуть Його покарання стати настільки тяжкими, що не залишиться причини для того, щоб славити Його? Християни можуть загубити Його блискучі чесноти з поля зору. У них може виникнути відчуття, що світло Його милосердя та інших чеснот згасло.[996] Насправді вони продовжують сяяти на повну силу. Їхнє проміння торкається усіх християн. Тому їхньої хвали ніколи не може бути забагато. Ніколи Бог не вважатиме, що вони надто високої думки про Його люблячу всемогутність, мудрість, доброту, справедливість, милосердя чи вірність. Завдяки Христу Він поряд із ними з усіма Своїми чеснотами. Тому навіть у найтемніші часи їхні очікування не можуть бути завеликими.

Колись земля купатиметься у світлі усіх Його чеснот. Гарантією цього виступає те, що Христос продовжуватиме Свою роботу, доки уся земля не визнає та прославить Ім’я Бога.

Прославлення Бога – найвищий пріоритет цієї молитви. Одночасно це і найперше, що нам потрібно для тіла і душі. Бо знати Його і вклонятися Йому – це і є життя. Ми чуємо, як Христос каже Своєму Отцю: «життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, Що послав Ти Його» (Ів. 17:3). Якщо поглянути на нього з цього боку, то це прохання про вічне життя.

 

Шанувати Бога «через нас»

Дай нам славити Тебе. Дотепер ішлося саме про це. А що означає «прославлення Бога через нас»? Це зовсім інша справа. Тоді не ми Його прославляємо, а інші. Це переважно не люди нашого кола, бо вони шанують Бога не через Його чесноти, а через нас. Вони дивляться на наш спосіб життя. Відтак, дуже глибоко це не заходить. Ім’я Бога може дуже швидко «через нас» бути спаплюженим, щойно ми впадемо у їхніх очах. Вони засновують свою думку про Бога – позитивну чи негативну – тільки на досвіді, який мали з християнами.

Отже, можна багато ще сперечатися щодо слів похвали чи ганьби з вуст цих інших людей. Все це буде вірно, але в одному відношенні Бог визнає за ними правоту: прославлення Його виражається зрештою на практиці. Вони часто розуміють це краще, ніж християни.

Коли Давид жадав Вірсавії, він наказав прибрати Урію зі свого шляху. Він не розумів, наскільки це погано. У нього не промайнув ані найменший здогад, коли пророк Натан розповів йому вигадану історію з приблизно таким самим злочином: багатий селянин, у якого було багато худоби, забрав єдину овечку у вбогого селянина і забив її. Хоча той злочин був набагато меншим, Давид миттєво виніс смертний вирок тому чоловікові.[997] Давид не розумів, наскільки лицемірно вчинив. Інші люди вже довго засуджували його злочин і через це зневажали Бога.[998]

Християни почуваються не краще за Давида. Вони живуть у будинку зі скляними стінами. За ними спостерігають. Вони легко дають привід для зневажання. Вони моляться, щоб такого не було. Вони йдуть ще на крок далі і бажають, аби Ім’я Бога через них «шанувалось і прославлялось». Очевидно, це можливо! Що їм для цього треба робити?

Катехізис висловлюється з цього приводу настільки ж тверезо, наскільки й радикально. Він не наказує християнам завжди і всюди підводити розмову до слави Божої. Вони не можуть постійно прославляти Його у думках, словах і ділах. Вони цього і не просять, а просять: дай нам усе своє життя направляти Тобі на славу. Вони моляться про правильний погляд на життя. Коли вони тримають Ім’я Бога за орієнтир, це відбивається на їхніх думках, словах і вчинках. Це для «людей» не залишиться непомітним.

Раніше олійну лампу чіпляли на високий свічник, щоб освітити усю кімнату. «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Це Ісус сказав тим, кому щойно розповів про блаженства. Через це вони мали все необхідне для того, аби бути щасливими. Це можна було бачити по всіх їхніх діях. Їм більше не треба було захищатися. Це впадало у вічі у тогочасному суспільстві. Вони були скромні, люб’язні, готові допомогти, справедливі, миролюбні та готові зносити обмовляння і переслідування.[999] Через їхнє життя проливалося світло Божого милосердя та інших чеснот. Звертаючись до них, Ісус говорить про «ваше» світло, але, звичайно ж, має на увазі світло Божого милосердя, яке випромінюють їхні добрі діла. Він закликає їх донести це благодійне світло до «людей». Для багатьох людей це єдиний спосіб, у який світло Божих чеснот ще може дійти до них. Коли «люди» позитивно висловлюються про те, як з ними поводяться християни, непрямо вони прославляють Ім’я Боже. Хто знає, який це матиме вплив.

Це перше прохання задає тон молитві. Діти просять у свого Батька того, що хочуть найперше: дай нам прославляти Тебе усім своїм життям. Це прохання продовжує їхню власну утіху. Адже частиною цієї втіхи є те, що Христос готує їх відтепер жити для Бога (Відповідь 1). Ця думка і продовжена у першому проханні.

 

[980] Пс. 8, 19, 104.

[981] BGD, 178.

[982] Пс. 104:24.

[983] 1 Кор. 1:23, 24.

[984] Об. 7:12.

[985] BGD, 184.

[986] Там само, 181.

[987] Там само, 166.

[988] Вих. 1:20.

[989] «Бог – це єдність у багатстві Його окремих досконалостей. Те, чим Він є, Він є цілковито і повністю. Те, чим Він є, Він є одночасно. Те, чим Він є, Він є Сам і в Собі», BGD, 169.

[990] Іс. 40:25.

[991] Іс. 6:3.

[992] Щодо Божої святості див. BGD, 167, 168.

[993] C.F. Evans, там само, 38.

[994] Єз. 36:23.

[995] BGD, 576. Слово «затемнення» можна зрозуміти неправильно. Насправді затемнюється не Сам Бог, а здатність людини відчувати Його присутність.

[996] Пс. 77:8-10.

[997] 2 Сам. 12:1-6.

[998] «Ти спонукав зневажання Господа цією річчю» (2 Сам. 12:14).

[999] Див. Мт. 5:3-12.