Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Захист Вечері Господньої від папської меси та перекручувань. Недільний день 30

 

Запитання 80:         Чим відрізняється Вечеря Господня від папської меси?

Відповідь:     Вечеря Господня проголошує нам, що наші гріхи повністю прощені завдяки єдиній жертві Ісуса Христа, звершеній Ним Самим на хресті раз і назавжди, а також що Дух Святий прищеплює нас до Христа, Який в тілі Своєму присутній зараз не на землі, а на небесах по правиці Отця Свого, де і очікує від нас поклоніння.

Проте папська меса вчить, що хресні страждання Христа не дають прощення ні живим, ні мертвим до тих пір, поки священики щоденно не приносять Христа в жертву за них;

Меса також вчить, що Христос тілесно присутній під виглядом хліба та вина, а тому саме в цьому вигляді Йому слід поклонятися.

Таким чином, папська меса в основі своїй є ніщо інше, як заперечення достатності єдиної жертви і страждань Христа та ідолослужіння, що заслуговує на прокляття.

 

У центрі уваги цього Недільного дня є не хибність меси, а багатство Вечері Господньої. Аби захистити це багатство, у двох важливих питаннях Вечерю Господню порівнюють із тим, чого вчить меса:

1. наскільки реально приносить нам користь жертва Христа?

2. наскільки реальний наш зв’язок із Христом на небі?

З обох питань меса претендує на те, щоб перевищити багатство Вечері Господньої. Ми хочемо перевірити ці зазіхання у світлі Нового Заповіту.

 

Жертва Христова в месі і Вечері Господній

 

Потрібно визнати, що жертва меси ніколи не вважалась самостійною жертвою поряд із принесеною хресною жертвою. Як і Катехізису, месі відомо про прощення гріхів "через страждання Христа". Жертва меси не може існувати без одноразової хресної жертви, але протилежне так само істинне: хресна жертва не має сили, якщо Христос щодня не приноситься в жертву меси.

Та чи залишаються такі погляди на месу все ще актуальними? Звісно, в римо-католицькій церкві зараз таки намагаються надати більшої ваги хресній жертві Христа.[588] Але в той же час жертва меси продовжує вважатися реальною жертвою.[589] Тому священики щоденно приносять Христа в жертву.[590] Примирення по-справжньому відбувається лише через месу. Лише таким чином хресна жертва по-справжньому отримує силу примирити нас з Богом.[591] Щоб бути нашим первосвящеником сьогодні, Христос, відтак, залежить від співпраці названих священиків.

Ця жертва меси є вкрай необхідною не лише для живих, але і для мертвих. Мертві – це всі померлі віруючі, які "вмерли у Христі і ще не повністю очистилися".[592] Вони стогнуть у так званому чистилищі. Навіть по їхній смерті і попри всі меси єдина хресна жертва Христа, очевидно, ще не достатня для їхнього спасіння.

Фактично цим заперечена достатність Його жертви раз і назавжди.

З приводу вислову "раз і назавжди" оригінальне видання Катехізису посилається на декілька текстів з Послання до євреїв. Їхнім лейтмотивом є те, що Христос приніс за нас Себе в жертву "раз і назавжди".[593]

У світлі цього Катехізис називає месу "запереченням достатності єдиної жертви і страждань Христа". Він висловлює судження не про тих, хто служить або слухає месу, а про те, чим вона є "в основі своїй", тобто фактично. Очевидно, що укладачі Катехізису не мали необхідності нападати на месу просто так. Перші два видання не містили цих Запитання і Відповіді. Але у той самий час (1563) Тридентський Собор прокляв усіх, хто заперечував, що Ісуса приносять у жертву під час меси. Ці суворі прокляття стосувалися у першу чергу тих, хто проводив Вечерю Господню замість меси. Для того, аби захистити їх, треба було розкрити справжню відмінність між Вечерею Господньою і месою. Катехізис не влаштовує тут фанатичних нападок на месу, але захищає багатство Вечері Господньої з пастирських міркувань. Віруючі могли бути певні того, що за столом Христа вони мають участь у Його хресній жертві.[594]

Вечеря Господня запевняє Своїх гостей у тому, що через єдину жертву Христа, яку Він одноразово звершив на хресті, вони мають повне прощення усіх своїх гріхів. Слова курсивом говорять про те, наскільки реальною є для нас користь від жертви Христа: не через вівтар меси, а через трапезу Вечері Господньої.

 

Присутність Христа на месі і Вечері Господній

 

Меса  також вчить, що "Христос тілесно присутній під виглядом хліба і вина". І щодо цього питання римо-католики тепер висловлюються більш нюансовано.[595] Разом з тим, у "Катехизмі католицької церкви" стосовно хліба і вина сказано, що вони "у таємничий спосіб стають тілом і кров’ю Христа".[596] Мовиться про "перетворення хліба і вина у тіло і кров Христові".[597] У месі перебувають "правдиво, дійсно і сутнісно, тіло і кров, поєднані з душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а, отже, цілий Христос".[598] У цьому ж сенсі лунає заклик до поклоніння Христу під виглядом цього хліба. Слід ставати на коліна перед тим місцем, де зберігається цей хліб.[599]

На противагу цьому Відповідь 80 говорить, що Христос – на небі. Біблія висловлюється однозначно з цього приводу.[600] Тому ми не повинні поклонятися Йому у хлібі й вині.[601] Втім, це не означає, що Він недосяжний у Вечері Господній. Навпаки, Вечеря Господня запевняє нас у тому, що завдяки праці Духа Святого ми реально "прищеплюємося" до Нього. Щодо конкретного наповнення цього прищеплення відсилаємо до Відповідей 76 і 79.

 

Запитання 81:         Для кого встановлена Вечеря Господня?

Відповідь:              Для того, хто відчуває відразу до себе через свої гріхи, та все ж вірить, що ці гріхи прощені йому заради Христа, а його триваючі слабкості покриті Його стражданнями і смертю; він також бажає все більше і більше зміцнюватись у вірі і вести краще життя.

Проте лицеміри та ті, хто не навернулись до Бога від щирого серця, їдять і п’ють собі ж на осуд.

 

Ми самі не можемо вирішувати, чи є Вечеря Господня значимою для нас. Христос заповідав: робіть це на спомин про Мене.[602] Отже, не можна незаконно пропускати її. З іншого ж боку, так само не можна брати в ній участь "негідно".[603] В одних випадках неправильним буде брати участь у Вечері Господній, а в інших – пропускати її. Тому нам необхідно добре знати, кому належно приходити до Вечері Господньої, а кому – не можна.

 

Хто має приступати до Господньої трапези?

 

У часи Ісуса мало велике значення, з ким людина їла чи пила. Було неможливо уявити рабина за однією трапезою з "митниками і грішниками". Тому те, що Ісус сидів за столом із митником Матвієм (Левієм) і йому подібними, привертало особливу увагу.[604] У такий спосіб Він одразу давав зрозуміти, з якими людьми намагався зблизитись. Нехай трапеза у Матвія і не була трапезою Вечері Господньої, але факт залишається фактом, що Ісус сидів за нею з грішниками, яких публічно зневажали. Можемо вважати, що Він не змінив Свого ставлення до людей. Він "учора і сьогодні" Той Самий.[605] Отже, чи можна й сьогодні приходити до Його столу всім, хто бажає?

Дійсно, Ісус сидів за одним столом з такими сумнівними постатями, як Матвій. Однак Він сидів там як їхній лікар. Він розглядав трапезну як палату в лікарні, де терміново потребували Його допомоги. Ось чому Він був там, згідно Його власного пояснення.[606] "Ісус не просто так згадує про грішників".[607] Він хотів, аби гості прийшли до Нього з усвідомленням, що вони хворі, – і тоді Він допоможе їм. Лише той, хто визнає, що хворий, дозволяє себе лікувати. Сам господар (Левій) уже вирішив на той час бути Його послідовником.

Господар Вечері Господньої – Той Самий, Хто сидів як лікар за столом у митника і його друзів. Як і тоді, Він хоче бачити за Своїм столом тих, хто хворі і хочуть знати про це. Відмінність полягає у тому, що Його трапеза призначена саме для таких пацієнтів. До столу запрошуються ті, "хто відчуває відразу до себе через свої гріхи". Ця відраза хронічна, бо вони продовжують страждати на "триваючі слабкості". З цими слабкостями вони приходять до трапези Господньої. Там присутні і погані думки, і отруйні почуття. Та втім вони сподіваються, що їхня жахлива провина покрита муками Христа так само, як і досі триваюча гріховність. Хто вірить у це, той щиро запрошений на Вечерю.

Звучить дуже щедро. Але наскільки глибокою має бути їхня віра у прощення, щоб мати право брати участь у Вечері Господній? Вони відчувають відразу до себе. Відтак їхня віра у прощення опиняється під тиском. Саме через цю відразу вони не завжди повністю впевнені у тому, що їхні гріхи покриті. Тож наскільки твердою має бути їхня віра у прощення гріхів, щоб із нею мати право брати участь у Вечері Господній?

На щастя, нікого не закликають встановлювати, наскільки тверда його віра, а натомість запитують, "чи вірить він у тверді обітниці Божі" (форма Вечері Господньої).[608] Зрештою, питання полягає не в тому, наскільки твердою є чиясь віра, а в тому, наскільки твердими є обітниці Божі для нас. Тому вирішальним є не те, наскільки твердо, а те, наскільки щиро ми віримо у тверді обітниці Божі. Для участі у Вечері Господній вимагається не велика чи сильна, а щира віра. Для визначення щирості – а отже і справжності – своєї віри кожний може поглянути у себе: він "бажає все більше і більше зміцнюватись у вірі". І хоч як досконало живеш, прагнеш вести краще життя. Для таких пацієнтів була встановлена Вечеря Господня.

 

Хто накликає на себе осуд

 

Іноді віруючі не наважуються брати участь у Вечері Господній. Вони сумніваються в тому, чи є їхнє життя достатньо святим. Вони бояться накликати на себе осуд через участь у Господній трапезі. Думаючи про це, вони часто мають на увазі Божий вічний присуд. Вони припускають, що такий осуд стосується не тільки відвертих лицемірів, але і тих, "хто не навернулись до Бога від щирого серця".

Хотіли би підкреслити, що Катехізис говорить про тих, хто "від щирого серця" – а не досконало – навертаються. Крім того, він говорить не про вічний суд, а про якийсь осуд. Він посилається на 1 Кор. 11:28, 29.[609]

Громада в Коринті підпала під такий осуд. Це сталося наступний чином: до Вечері Господньої проводилась звичайна спільна трапеза. Але все відбувалося без любові. Багатші не чекали на бідніших, які – можливо, через те, що працювали рабами – приходили пізніше. Вони бачили лише пусті горщики. Після цього разом споживали Вечерю Господню, ніби були у єдності. Так Вечеря Господня стала формою лицемірства. Тому там їли і пили "собі ж на осуд". Павло знав також, у чому полягав той осуд: багато хто з громади захворіли чи померли.[610]

Варто відзначити, що Павло не радив тій громаді припинити проведення Вечері Господньої для того, щоб таким чином звільнитися від Божого осуду. Він нікому не радив – зі страху перед цим осудом – уникати Вечері Господньої. Замість цього він заохочував усіх випробовувати себе, а потім хліб їсти і з чаші пити (вірш 28). Суть його звернення не у тому, проводити чи ні Вечерю Господню, а у тому, як її проводити.[611] У цьому суть і Відповіді 81.

 

Запитання 82:         Чи можна допускати до Вечері Господньої тих, хто своїм віровченням та життям свідчить, що вони невіруючі та безбожники?

Відповідь:              Ні, бо це б спаплюжило Божий завіт і викликало б гнів Божий на всю громаду.

                            Тому згідно повеління Христа і Його апостолів християнська церква, застосовуючи ключі Царства Небесного, зобов’язана відлучати таких людей, доки вони не змінять свого життя.

 

Лицеміри вдають, ніби вірять. Тому їх не можна особисто не допустити до участі у Вечері Господній. Церква змушена задовольнитися загальною пересторогою. Після цього відповідальність покладається на них самих.

Інше питання, як бути з тими, "хто віровизнанням та життям свідчить, що вони невіруючі та безбожники". На відміну від лицемірів, їхня нехристиянська поведінка впадає у очі. Чи повинна церква і тут обмежитись серйозним попередженням?

 

Божий гнів на всю громаду

 

Ми повинні були б навіки підпасти гніву Божому. Цей гнів поніс за нас Христос. Ніде Він не гарантує цього так певно, як у Своїй трапезі. І саме у цьому найбезпечнішому місці може бути накликаний "Божий гнів на всю громаду". Це звучить особливо тривожно.

Катехізис знову посилається на ситуацію у церкві в Коринті. Багато хто захворів або почувався зле; немало людей померло. Павло вважав, що це був Божий осуд. Зокрема, головними винуватцями були багатії, які насичувались до того, як підходив час Вечері Господньої, а бідні були ще голодні. Павло не каже, що тільки група багатіїв підпала під осуд. Очевидно, уся громада була відповідальна за це зло. Тому він звернувся до неї, як до єдиного цілого: щоб не сходилися ви на осуд.[612]

Христос прагне змити, а не виправдати гріхи. Він хоче покрити їх Своєю кров’ю, а не замаскувати їх. Бог засуджує громаду, коли вона використовує Вечерю Його Сина для того, щоб прикрити зло. І тому громада не повинна дозволяти будь-кому таке використання. Адже це накликає Божий гнів на всю громаду. Такий день Вечері Господньої стає судним днем. Християнська церква зобов’язана запобігати цьому.

 

Повеління Христа і Його апостолів

 

Вечеря Господня призначена для тих, хто визнає свою хворобу і прагне вилікуватися від неї. Цього не можна сказати про членів громади, як поводяться як "невіруючі і безбожники". Знаком їхньої поведінки є не те, що вони набагато гірші за інших членів церкви. Їхня провина теж не затяжка для хресної жертви Христа, бо її більш, ніж достатньо для того, щоб простити гріхи усього світу. Це засновано лише на тому, що вони у своєму серці не бажають розірвати зі своїм давнім існуванням. Тому вони не вбачають жодної справжньої цінності в обітниці Божого завіту щодо їхнього спасіння від гріхів. Фактично, вони і не хочуть цього. Як тоді вони можуть пити з чаші, якою Христос скріплює цей завіт? Хоч які їхні мотиви, фактично, вони порушують цей союз. Тому існує повеління Христа і Його апостолів "відлучити" їх.[613]

Повеління про відлучення не применшує сердечну любов і вірність Господаря Вечері Господньої. Фактично, воно підкреслює, наскільки серйозно Він шукає спільності зі Своїми гостями. Він засмучується, коли колишні гості не приходять або не можуть бути допущені. Він нікого не відлучає назавжди, аж до Свого повернення на землю.

Земний суд засуджує до ув’язнення на певну кількість років. Можливо, такого ув’язненого випустять раніше, якщо він поводитиметься добре, але це стане відомо тільки пізніше. Христос чинить інакше. В кожному дисциплінарному заході Він обіцяє, що він триватиме, "доки ці люди не змінять свого життя". Для Нього і Його громади – чим швидше, тим краще.

 

[588] Зокрема,  обговорюють нові обережні формулювання. Намагаються вже не називати жертву меси безкровним повторенням хресної жертви, щоб не складалось враження, нібито хресну жертву слід постійно повторювати. Тому більше акцентується увага на "одноразовості" хресної жертви. Таким чином, наразі схиляються до твердження про те, що жертва меси "уприсутнює" (представляє) хресну жертву, ККЦ. № 1330, 1366. Див. також G.C. Berkouwer, De sacramenten, 348, C. Graafland y Bij brood en beker, 339.

Втім, зрештою, це зводиться до того, що хресна жертва дає тільки можливість прощення, а жертва меси – її реалізацію. G.C. Berkouwer, там само, 360-362.

[589] "Жертва Христа і жертва євхаристії становлять єдину жертву". Зі схваленням цитується наступне рішення Тридентського собору (1545-1563): "в цій Божественній жертві, яка здійснюється у Службі Божій, Той Самий Христос, що один раз приніс Себе у кривавій жертві на жертовнику хреста, присутній і безкровно жертвується", ККЦ, №1367.

[590] Щодо "жертви Христа" сказано, що "вона приноситься руками священиків від імені усієї церкви в євхаристії безкровно і сакраментально, аж до приходу Самого Господа", ККЦ, № 1369 (маленькими літерами).

[591] "Отже, йдеться про те, що буде після примирення через хрест. Уможливлене цим примиренням, насправді примирення відбувається через євхаристійне жертвоприношення" (або месу). G.C. Berkouwer, там само, 360, 361.

[592] ККЦ, № 1371.

[593] Євр. 7:27; 9:12, 25-28; 10:10,12-14. Звичайно, римо-католицькій церкві так само відомі ці тексти. Але вона тлумачить це так, ніби "раз і назавжди" стосується того, що Ісус не повинен був приносити Себе в жертву вдруге на хресті. Таким чином, силувано відкрито простір для щоденної жертви меси. ККЦ, № 1364. Та названі тексти особливо підкреслюють абсолютну одноразовість єдиної жертви Христа.

[594] Про передісторію цих Запитання і Відповіді див. G.P. Hartvelt, Tastbaar evangelie, 68-71; R.H. Bremmer, 53 Open vensters, 259.

[595] "На загал можна сказати, що у римо-католицьких колах часто робилася спроба менше підкреслювати дійсну тілесну присутність у жертві меси", M.J. Arntzen y Het Heilig Avondmaal (Theologische verkenningen), 66. C. Trimp, Woord, water en wijn, 75.

[596] ККЦ, № 1333.

[597] ККЦ, № 1375. Вживається навіть відоме слово "транссубстанціація (пересуществлення)", № 1376.

[598] ККЦ, № 1374, див. також № 1413.

[599] "У відправі служби Божої ми виражаємо нашу віру в дійсну присутність Христа під видами хліба і вина, зокрема, клякаючи на коліна або низько схиляючись на знак почитання Бога". Цей "культ поклоніння" зберігає свою чинність не лише під час меси, а й за її межами – перед старанно збереженим і вже освяченим хлібом, ККЦ, № 1378, 1379.

[600] Ів. 20:17; Кол. 3:1; Євр. 1:3; 8:1, 2.

[601] Катехізис називає це ідолопоклонством. Чому саме так? Тому що на знак поклоніння людина стає навколішки і низько схиляється перед тим, що насправді є нічим більшим, ніж хліб. Ми вже вказували на те, що Відповідь 80 – це зовсім не злісний напад на месу. Вона прагнула захистити тих, хто бере участь у Вечері Господній, від однозначних (і ніколи не відкликаних) проклять Тридентського Собору. З тих самих позицій слід пояснювати і вживання слів "заслуговує на прокляття". Щодо пастирської мети цієї Відповіді, див. C. Trimp, там само, 98.

[602] Згідно німецькомовного оригіналу Запитання 81 можна було би так перекласти: кому належить, або хто повинен (‘sollen’), приходити на трапезу Господню? BGD, 733.

[603] 1 Кор. 11:27.

[604] Мт. 9:9-13, див. також J.P. Versteeg, Bij brood en beker, 15 і далі.

[605] Євр. 13:8.

[606] Мт. 9:11, 12.

[607] J. van Bruggen, Lucas, 143.

[608] "Вирішальним є не те, у що ми віримо щодо себе, а те, у що ми віримо щодо обітниць Бога", BGD, 733.

[609] J.P. Versteeg, там само, 57, див. також 376.

[610] Це не означає, що хвороба чи смерть – це завжди сигнали гніву Божого. Так само як добре здоров’я не є доказом схвалення того, що ми приймали участь у Вечері Господній. Див. також J.P. Versteeg, там само, 57.

[611] Там само, 57.

[612] 1 Кор. 11:34.

[613] Див також 1 Кор. 5:2, 13.