Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ДУХ СВЯТИЙ. Недільний день 20

 

Запитання 53:         У чому полягає твоя віра в Духа Святого?

Відповідь:                По-перше, що Дух Святий так само, як і Отець і Син, є вічний Бог. По-друге, що Він даний мені особисто, щоб через справжню віру зробити мене спільником Христа та всіх Його благодіянь, втішати мене та залишатися зі мною навіки.

 

Я вірую в Духа Святого.

Коротше не можна й висловитись. Коли символ віри говорив про Бога Отця, він доповнив, що Він – Всемогутній та Творець неба і землі. Ще детальніше йшлося про Сина. Але про Духа Святого нічого більше не сказано.

Відразу по тому йдеться про церкву, прощення, воскресіння і вічне життя. Хоча ми й можемо сприймати всі чотири як дари Духа Святого, але про це тут не сказано. Обговорюючи ці чотири теми, Катехізис кілька разів наголошує на імені Христа і лише один раз – Духа Святого. Це відбувається у Відповіді 54, але й там діюча Особа – Христос. Він збирає Свою громаду Духом Своїм і Словом.

Та чи віддає церква належну славу Святому Духу, якщо вона так скупо висловлює свою віру в Нього? Навіть говорячи про Його дари, вона рідко коли згадує Його Ім’я, а от Ім’я Сина – раз за разом. Відчутна різниця. Як мусимо пояснити таке? Як одне, так і інше стосується того, що Ісус сказав про Духа: "Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого й вам сповістить".[337] Тому Дух Святий може називатися Духом Христовим.[338]

Але Він у жодному випадку не підпорядкований ієрархічно Сину чи Отцю. Вже у формі хрещення три Божественні Особи перелічуються одна за одною, без жодної різниці. Петро докоряє Ананію, що той сказав неправду Духу Святому, і додає, що таким чином той сказав неправду Богові.[339] Дух – це Сам Бог.[340] Але так само, як Син чи Отець, Він відіграє Свою особливу роль у спасінні людей. Він робить нас спільниками Христа та всіх Його благодіянь. Тому він скеровує нашу увагу на Христа, а не на Себе Самого.

 

Чому Він називається Духом

 

Ім’я "Дух" – як у Старому Заповіті, так і в Новому – означає подих чи вітер. Йов називає Його подихом Всемогутнього.[341] Ісус дихнув на Своїх учнів на знак того, що вони отримали Духа.[342] До цього додається й один зі знаків, з якими Дух Святий приходить у день П’ятидесятниці: "шум із неба, ніби буря раптова зірвалась".[343]

Його Ім’я розкриває трохи той спосіб, в Який Він працює. Цей спосіб нагадує вітер. У розмові з Никодимом Ісус докладніше пояснює це. Ми чуємо, як віє вітер, але ніхто не знає точно, звідкіля він приходить й куди він іде. Він дме, куди хоче. Жодна людина не має над ним влади. Так і Дух дихає, де хоче. Жодна людина не стримає Його й не перевірить Його рух. Він чинить і може чинити те, що люди вважають за неможливе.[344]

Там, куди Він приходить, життя змінюється дивним чином. Навесні Він дає природі нове обличчя. Бог повіває тоді Своїм Духом – Своїм подихом – як весіннім вітерцем над полями.[345] Те, що здавалося мертвим, знову розпускається і розливає духмяні пахощі. Люди можуть вишивати або малювати квіти. Вони можуть їх і вирощувати, але Дух творить їх. Де Він повіває, наново зацвітає все, що було мертвим. І людей, мертвих за природою, Він пробуджує до нового життя. Він приносить весну у кам’яні серця.

Що тоді трапляється з нами?

 

Дух Святий у Старому Заповіті

 

Той, хто розмірковує про Дух Святий, відразу думає про П’ятидесятницю. А отже, про Новий Заповіт. Але ми б знехтували дорогоцінним джерелом наших знань про Духа Святого, якби залишили період Старого Заповіту поза увагою. Бо Він був і тоді. Не просто при декому, але при усіх ізраїльтянах. Бо Степан сказав, що всі євреї Старого Заповіту противились Духу Святому. Отже, він виходив з того, що Дух був і в ті часи.[346]

В Старому і в Новому Заповітах ми зустрічаємо Того Самого Духа Святого.

 

Що чинить Дух Святий, згідно Старого Заповіту? Він перетворює голі поля у квітучий й пахучий килим. Як солодко пахне, – ми кажемо тоді. Це робить Дух! Але Він також зійшов і на суддів та привів їх до надлюдських досягнень: Отніїла, Гедеона, Самсона.[347]

Простим селянським синам, Саулу й Давиду, Він давав снаги правити.[348] Він надихав пророків, щоб ті могли безпомилково передавати Божі думки.[349] Широка програма.

Втім, всі ті дії несуть відбиток одного Духа. Але Він дозволяє кожному творінню зберегти свою природу і зважає на завдання кожного. Використаємо образ: коли вітер віє й відтак грає на Еоловій арфі, ми чуємо багатство різних звуків. Це робить вітер. Але різноманітні звуки визначаються також і струнами такої арфи. Вітер віє крізь арфу той самий, але кожна струна має власний звук. Тому Самсон, Давид та Ісая не стали тотожними один одному, коли на них зійшов Дух Святий. Він так працює у кожному створінні, що воно досягає того дивовижного призначення, яке Бог визначив для кожного: голі поля перетворюються на квітучий килим, пастух Давид стає царем, Самсон отримує силу лева.

Крім оповідей про діла Святого Духа, Старий Заповіт розповідає також про те, Хто Він є. Він – Бог. Бо з абсолютною владою сходить на тих, на кого хоче. Жодній людині не стане власної сили, аби притягти Його. Або утримати. Він може знову відступитися, як сталося з Саулом.[350]

Втім, Він водночас самостійна Особа. Між Ним І ГОСПОДОМ – глибока єдність, але й певна відмінність. Ісая добре показує як одне, так і інше: вони засмутили Духа Святого, тому Він – не Дух, а ГОСПОДЬ – обернувся на ворога їм. ГОСПОДЬ і Його Дух є Єдиним Богом, та все ж двома Особами.[351]

Зрештою, Старий Заповіт сповіщає про два дива: сильніше, ніж будь-коли, Дух Святий зійде на грядущого Месію, і рясніше, ніж будь-коли, – на різних людей. Бачимо, як у Новому Заповіті справджуються обидва дива: Христос помазаний Духом Святим і в День П’ятидесятниці Дух сходить на багатьох.

 

Христос помазаний Духом Святим

 

Ніхто з великих мужів Старого Заповіту не був безроздільно проваджений Святим Духом. Часто вони були для Нього перешкодою. Тому залишалося чекати на Месію, на Якого Дух зійде в повній силі Своїй: "на Ньому спочине Дух Господній, Дух мудрості й розуму, Дух поради й лицарства, Дух пізнання та страху Господнього".[352]

Це справдилося, коли Ісус прийшов на землю. Він був зачатий в утробі Марії від Духа Святого.[353] Під час хрещення у Йордані Дух Святий зійшов на Нього.[354] Той Самий Дух попровадив Його у пустиню.[355] Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї.[356] А в назаретській синагозі Він проголосив, що пророцтво в Іс. 11:1, 2 виповнилось в Ньому! Це на Ньому спочив Дух ГОСПОДА.[357]

Так могутньо Дух Святий ще ніколи не працював у людині. Все ж, у тому, як Дух спочив на Ісусі, пізнаємо спосіб, в який Він діяв у Старому Заповіті. Так, як Він дав Самсону, Давиду чи пророкам силу здійснити для кожного своє покликання, так Він дав Ісусові силу звершити Свою месіанську роботу на землі.[358]

Це не означає, що Дух підкорив Собі Ісуса якимось примусом. Можна погодитись, що тексти, які ми щойно наводили, свідчать про певне керівництво, яке Дух давав Ісусові. Так, Він попровадив Його у пустиню. Але надання такого керунку було водночас нічим іншим, як наданням підтримки на шляху, який Ісус Сам обрав. Той спосіб, в який Дух працював у Ньому, був тісно пов’язаний з важким завданням, яке Ісус мав звершити. Коли ж воно було звершене, ситуація змінилася: тоді вже не Дух скеровував Ісуса, а – радше навпаки – Ісус посилатиме Духа.[359] І це повністю відповідає тому, що Петро говорить у день П’ятидесятниці: Він, Христос "злив оте".[360]

Так ми доходимо до ще однієї великої події, на яку чекали: злиття Духу Святого на П’ятидесятницю.

 

Дух Святий після П’ятидесятниці

 

Для того, щоб якнайкраще усвідомити значення П’ятидесятниці, простежимо, що чинить Дух Святий після цього дня. Ісус про Нього сказав: "Він візьме з Мого та й вам сповістить".[361] На продовження цього у формулі хрещення говориться, що Він дає нам те, що маємо в Христі. Згадуються прощення гріхів і щоденне оновлення нашого життя. Згідно формули Вечері Господньої Він приводить нас до спільності з Христом і відповідно робить нас спільниками усіх Його скарбів: вічного життя, праведності й слави.

Недільний день 20 теж каже про те, що Святий Дух робить мене спільником Христа і всіх Його благодіянь. У різні способи ми чуємо про те, що Дух передає нам і зливає на нас дари, які Христос набув для нас. Він, так би мовити, Посередник між нами і Христом.

Ця праця Духа абсолютно необхідна для нашого спасіння.

Без Нього усі дорогоцінні скарби, набуті Христом, залишилися б недосяжними для нас. Подібно до пакетів з їжею, які лежать і чекають на літовищі, але які не пересилають до голодного населення. Тоді йому від них жодної користі. Без повітряного мосту Духа – без проповідування – скарби Христа ніколи не досягли би нас. В цьому випадку додається ще й те, що Євангеліє нам не до смаку. Ми б краще пухли від голоду, ніж харчувалися ним. Навіть якби його поставили зовсім близько від нас. Нам здається безглуздям, що один Чоловік Своєю смертю на хресті заклав підвалини досконалого світу. Ніхто не прийняв би цього Євангелія без Духа, навіть якби апостоли і пастори були дуже красномовними. Самі по собі їхні місії, євангелізації, виховання та навчання безсилі, щоб переконати хоч одну людину в тому, що Ісус – Господь. Тільки Дух Святий може дати нам цю віру Своєю Божественною силою.

 

Але яку зміну спричинила П’ятидесятниця?

 

У день П’ятидесятниці Дух зійшов на молодих і літніх, чоловіків і жінок, панів і слуг, священиків і селян. Пізніше також на греків і римлян. Багато кордонів зникли. Це було щось нове. Дух Святий був злитий на все живе.[362]

Але наскільки відчутна та зміна? Адже і Старий Заповіт розповідає про людей із твердою вірою. Серед них, зверніть увагу, і батько усіх віруючих – Авраам. Їхня віра теж була роботою Духа Святого, бо віра походить від Нього.[363] Та втім вони жили задовго перед злиттям Духа Святого. У чому різниця між станом до П’ятидесятниці і після неї? До того "не було бо ще Духа"[364]. Мається на увазі, що Він не був ще злитий. Дощ різноманітних дарів благодаті ще мусив початись. Це могло статися лише по тому, як Ісус був прославлений і переміг гріх та смерть.[365] Адже до того Дух не міг черпати зі звершеної праці Ісуса. Але те, що Ісус переможе, було певним. Тому вже за століття до того Дух Святий дарував спасіння таким людям, як Адам і Авраам. Але тоді і не можемо перебільшувати різницю між часом до і після П’ятидесятниці.

Тоді в чому досягнення П’ятидесятниці? Від цього дня Дух може на повну силу черпати зі звершеної праці Христа. І в цьому – пояснення усієї різниці з попереднім часом. Різні перешкоди минулих часів могли бути усунуті. Бо спасіння було звершене. Час не чекав. Тому територією для роботи Духа стала ціла земля. Старі кордони віку, статі, національності, церковного або соціального положення відпали.

Тому кажемо: злився Дух Святий на всяку плоть.

 

Питання, яке часто ставлять

 

Дотепер ми не говорили про різноманітні дивовижні дари Духа Святого, як, наприклад, говоріння різними мовами, отримання видінь та зцілення хворих. Але згідно часто висловлюваного міркування, саме це належить до характерних рис П’ятидесятниці. Причину того, що все це зникло, вбачають у перетворенні церкви на застиглу організацію. Все працює за усталеними схемами. Проповідники, старійшини і диякони виконують свою роботу. Звичайних членів громади майже не чути. Тому залишається мало місця (або й не залишається зовсім) для ентузіазму, що його хоче дати Дух. Іншими словами, церква загасила вогонь П’ятидесятниці. Та це міркування не вірне. Згідно Нового Заповіту, апостольство, пророцтво й наставництво – це такі ж дари Духа Святого, як і говоріння різними мовами і таке інше.[366] Буде правильно сказати, що авторитарні служителі виховують пасивних послідовників, але тоді тут йдеться про поганих служителів. Хто ж заявляє, що служителі за означенням виховують лінивих членів громади, той по суті справи критикує дії Духа Святого.

Наскільки важливим є, власне, говоріння різними мовами і таке інше? Новий Заповіт ніде не висуває вимоги, щоб віруючі розмовляли мовами. Особливо в 1 Кор. 12-14 Павло докладно говорить про дари Божі. Він не вважає їх всіх однаково важливими. Найвищий між ними – любов[367] і аж ніяк не говоріння різними мовами. Він краще волів би сказати п’ять зрозумілих слів у громаді, аніж тисячі слів "незрозумілою (чужою) мовою".[368] Апостол вважає, що основна мета Святого Духа полягає не в тому, щоб люди говорили різними мовами, зцілювали хворих або передвіщали майбутнє, але щоб стали сповідували: Ісус з Назарета – то Господь.[369] З цим узгоджується те, що в іншому посланні Павло вже не називає жодного дивовижного дару, але згадує любов, радість, добрість, здержливість. Очевидно, ці дари і показують, що ми "Христові Ісусові".[370]

 

Даний мені

 

Звідки знаю так певно, що Дух Святий даний і мені? Чи не дивлюся тоді на себе через рожеві окуляри? Але в Запитанні йдеться не про те, що я думаю про себе, і чи вважаю я себе достатньо добрим для того, щоб отримати Духа Святого. Запитано інше: у чому полягає твоя віра в Святого Духа? Вирішальним є не те, чи вважаю я себе прийнятним для Нього, але те, яку обітницю я отримав від Нього чорним по білому в Євангелії: Я хочу в тобі жити. Він скріпив її в моєму хрещенні.[371] Тому можу вірити, що Він даний і мені. Це не зухвала заява людини, що переоцінює себе, але сповідання того, чого очікує віра на підставі Слова Божого.

Звичайно, нас притягує можливість пережити те, що Дух працює в нас. Канони Дортського Синоду справедливо вказують на спокій, який віруючі можуть віднайти в переживанні того, що від щирого серця вірують.[372] До того ж, це переживання – не надлишкова розкіш, а необхідність для їхнього спокою. На жаль, почуття провини та духовного пригнічення можуть легко зруйнувати це переживання. Тоді спокій, віднайдений в ньому, також зникає. Але й тоді ще не все втрачене. Бо джерелом і основою порушеного тепер переживання є незмінна обітниця Духа Святого: Я хочу вічно залишатися з тобою. Впевненість у тому, що Він даний і мені, йде з глибини віри в цю обітницю. Вона – останнє, але неприступне укріплення, в якому може зупинитися підупалий віруючий.[373]

 

 

[337] Ів. 16:14.

[338] Рим. 8:9.

[339] Дії 5:3, 4.

[340] C. Bijl, Leren geloven, Стаття 11, ІІ.

[341] Йов 33:4.

[342] Ів. 20:22. Див. також H. Bavinck, Dogmatiek II, 279, 280.

[343] Дії 2:2.

[344] Ів. 3:8 та H. Ridderbos, Het evangelie naar Johannes I, 153.

[345] Пс. 104:30.

[346] Дії 7:51.

[347] Суд. 3:10, 6:34, 14:6, 15:14.

[348] 1 Сам. 10:10; 16:13.

[349] Єз. 11:5; 2 Петр. 1:21.

[350] 1 Сам. 16:14.

[351] Іс. 63:10.

[352] Іс. 11:2.

[353] Мт. 1:18, Лк. 1:35.

[354] Мк. 1:10.

[355] Мк. 1:12.

[356] Лк. 4:14.

[357] Лк. 4:18, 19.

[358] J. A. Heyns, Dogmatiek (1981), 291.

[359] Ів. 15:26. Див. також J. A. Heyns, там само, 291, 292.

[360] Дії 2:33.

[361] Ів. 16:14.

[362] Йоіл 3:1, 2; Дії 2:17, 18.

[363] Гeйдельберзький катехізис, Запитання і Відповідь 65.

[364] Ів. 7:39.

[365] H. Ridderbos, там само до Ів. 7:39.

[366] 1 Кор. 12:28, Еф. 4:11.

[367] 1 Кор. 13:13.

[368] 1 Кор. 14:19.

[369] 1 Кор. 12:3. Див. мою Leren geloven, Стаття 11, V.

[370] Гал. 5:22, 24.

[371] J.G. Woelderink, Het doopsformulier, 304-309. Для подальших доказів із Писання див. 2 Кор. 1:21, 22; Гал. 3:14; 4:6; Еф. 1:13; 1 Ів. 3:24; 4:13.

[372] Канони Дортського Синоду, III/IV, 13.

[373] Див. також Канони Дортського Синоду, V, 10. На чільному місті стоїть те, що впевненість випливає не з того чи іншого об’явлення за межами Слова, але з віри у Божі обітниці. Лише після цього говориться, що ця впевненість також випливає зі свідчення Духа Святого нашому духові. Отже, це відбувається у самих нас, але й при цьому не "за межами Слова". Іншими словами: останнє слово завжди за Словом.