Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

НАШЕ СПАСІННЯ. Частина друга

… Мають бути дотримані нами сповна. Недільний день 5

Запитання 12:       Згідно з праведним Божим судом ми заслуговуємо покарання як в цьому світі, так і навіки. Як тоді ми можемо уникнути цієї кари та навернутись до Божої ласки?

Відповідь:            Бог вимагає, щоб Його справедливість була задоволена. Тому вимоги Божої справедливості мають бути дотримані сповна – або нами, або ким-небудь іншим.

 

Питання, що тримає в напрузі.

Суворий батько може крізь пальці дивитися на минуле свого непокірного сина для того, щоб дати йому ще один шанс. В цьому випадку цілком достатньо, якщо його син пообіцяє виправитися. Чому ж Бог не може подібним чином підвести риску під нашим минулим? Причина цього полягає не в Його невблаганній суворості, а в Його справедливості. Таким Його називає Біблія. Він є справедливим, тому що завжди робить те, що обіцяв у Своєму Слові. Це включає в себе всі домовленості, які Він уклав з людиною, починаючи від Адама. Стосовно нас це значить, що Він поводиться з нами так, як ми й могли б від Нього очікувати, спираючись на Його власне Слово.1 Ще до гріхопадіння Він висловив свою огиду до можливої непокори і призначив покарання за це вічною смертю. Якби після цього Він раптом скасував або полегшив це покарання, Він тим самим зрікся б Самого Себе. Для Нього все можливе, окрім одного: принципової відмови від Свого власного Слова. Тому оголошене за цей гріх покарання є неминучим.

Що ж тепер? В цю саме мить, коли ми опинилися в найскрутнішому становищі, Катехізис у новому розділі говорить про наше спасіння. Та ще й у який спосіб! Висловлюється не прохання про полегшення покарання, йдеться про набагато радикальніше, про те, як нам взагалі уникнути його. І відразу ж по цьому: "навернутись до Божої ласки". "Навернутись", тобто повернутися в часи до гріхопадіння, бо й тоді Адам жив з Божої милості або ласки. Все це райське життя було незаслуженим даром Божим. І в цьому сенсі отриманою милістю.2 Призначеною для досконалих людей. Справжнє спасіння полягає в тому, що Бог для нас знову стає тим же самим, яким Він колись був для Адама і Єви в раю.

По суті, це неможливе прохання. Хтось заслужив на вічну кару і визнає, що це відбувається згідно з "праведним Божим судом". А потім запитує, як йому знову жити в мирі з Богом, так само як раніше в раю. Бо тільки це можна назвати спасінням.

Ситуація стає напруженою. Не через те, що нібито ще немає відповіді. Адже питання поставлене не тим, хто в паніці шукає виходу із становища, що склалося. Результат вже добре відомий. Недільний день 5 не затуляє від нас – щоб зберегти напругу – навіть ненадовго втіху Недільного Дня 1. Запитуючому відома єдина втіха: йому дозволено стати власністю Христа.

Напруженим робить Недільний день 5 (а також 6) не запитання, чи уникнемо ми покарання, а те, як це можна зробити? Слово "можна" з’являється в трьох з чотирьох запитань. Катехізис із задоволенням пояснює, яким чином ми можемо навернутись до Божої ласки.

 

Примирення через спокутування.

Катехізис не вживає слова "примирення" (verzoening). Він також не вказує на нього в текстах Святого Письма. Але це не міняє суті справи. Адже "уникнути кари та навернутись до Божої ласки" – це, по суті, те саме, що й "примирення з Богом".3

Проте, докладніший розгляд новозавітного слова із значенням "примирення" допоможе нам глибше зрозуміти це поняття. Взагалі кажучи, таких слів у Новому Завіті два. Перше значить "примирення з Богом", друге – "вблагання за гріхи".

Перше слово вказує на те, що наші стосунки з Богом знову перебувають в повному порядку. Через це ми уникаємо кари і навертаємось до Божої ласки. Цього ми вже досягли. Незважаючи на всі переступи, бо вони не ставляться нам у провину. І колись настане день, і ми назавжди станемо "непорочними і неповинними" (Кол. 1:22). Отже, це слово говорить про нашу гармонію з Богом. У часі й у вічності.4

Друге слово більше наголошує на тому, що повинен був зробити Христос, аби досягти цього примирення. Він прийшов "для вблагання за гріхи людей", а тому Його звуть "ублагання за наші гріхи". З цього слова наче по краплі точиться кров Його, яка вкриває наш гріх від Божих очей і, таким чином, кладе край гніву Його.5 Наше примирення з Богом є вблаганням за наші гріхи.

Обидва ці слова з Нового Завіту доповнюють одне одного в тому, що мир з Богом існує. Не тому, що Він постійно переступає через Свою глибоку відразу до гріха, а тому що по цьому рахунку вже заплачено до останньої копійки. Не минає й дня нашого життя, щоб Бог не вимагав, аби "Його справедливість була задоволена". Інакше кажучи: це примирення через спокутування.6

Багато хто заперечує, що як умову для примирення Бог насправді висуває вимогу спокутування або розплати через жертву Христа.7 Однак жодна людина не може судити про це краще, ніж Він. Адже це Він здійснив примирення. Сам Ісус казав, що Він прийшов, "щоб душу Свою дати на викуп за багатьох" (Мт. 20:28; Мк. 10:45). Цим викупом були гроші, які треба було сплатити за тих, що підлягали смерті.8 Такий спосіб мовлення не допускає жодного іншого тлумачення, ніж те, що Ісус задовольнив Божу вимогу викупити наше загублене життя.9 Думка про викуп укорінилася ще в законі Мойсея.10

Катехізис віддавна посилається на Рим. 8:3, 4. Бог послав Свого Сина в гущавину нашого людського буття. Саме там – поле діяльності гріха. Там порушується Закон Божий. Отже, там, у нашому бутті, мало здійснитися "виправдання Закону". Бог, так би мовити, розшукав гріх на його власній території: в нашому людському бутті. Тому Він зробив Свого Сина подібним до нас. Таким чином Він через Христа "осудив" гріх на його власній території й виконав вирок над ним.11 Бог хоче розрахуватися з гріхом. Без спокутування немає примирення.

 

Бог – бездушний кредитор?

Багато для кого важкою є вимога Бога розрахуватися з Ним до останньої копійки. Людям така поведінка здається холодною і бездушною. Примирення ніби перетворюється на ділову угоду. Хай там як, але розраховуватися все ж доведеться. Якщо не нам самим, то комусь іншому. З цієї точки зору Бог є невблаганним кредитором, який кожного дня пред’являє нам новий вексель.12

Така картина несправедлива щодо Бога. Він не бездушний кредитор, який може бути люб’язним лише після того, як з ним повністю розрахуються. Він полюбив нас ще до всіляких розрахунків. Він послав Свого власного Сина, щоб Той, замість нас, заплатив сповна. Будь-яка думка, нібито Він, абсолютно нехтуючи нами як особистостями, зацікавлений лише в тому, щоб ми розрахувалися з своїми боргами, ображає цю любов.

З іншого боку, Він справді вимагає, щоб ми "дотримали сповна" вимоги Божої справедливості. Але вимагаючи цього від нас, Він вказує нам на те, як дотримав ці вимоги Його власний Син. Сам Бог повністю підтримав Його в цьому. Через любов до нас, Він віддав Свого Сина, щоб Той заплатив за нас. Настільки сильно Він любив нас тоді, коли ми ще були грішниками.

Бог – це не жорстокий кредитор, пом’якшити якого повинен спочатку Христос. Бо тоді це значило б, що Його любов пробудилася лише після того, як Христос заплатив за нас.13

Тут ми обмежимося лише небагатьма словами, як це робить і Нідерландське віровизнання. З одного боку, Ісус Сам, замість нас, зголосився на це перед Своїм Отцем, "щоб вгамувати гнів Його через повне спокутування".14 Ця тема стоїть на порядку денному чергового Недільного дня. З іншого боку, відносно перебуваючого в гніві Отця, ми сповідуємо, що Він дав нам цього Посередника "між Собою і нами", і що "Бог зволив дати нам Сина Свого, щоб Той виступив нашим захисником".15 Цього ми не повинні забувати навіть на хвилину. Бо "в тому любов" (Божа), що "Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи" (1 Ів. 4:10). Коли Він "віддавав Його нам, то дуже добре знав, що ми грішники".16 Така велика Його любов до людей, які завинили перед Ним. І від яких Йому годі було очікувати хоча б одної копійки.

 

Запитання 13:       Чи можемо ми самі сплатити цей борг?

Відповідь:            Звичайно, ні. Фактично ми тільки збільшуємо свою провину з дня на день.

 

Запитання 14:       Чи може якесь створіння – будь-яке взагалі – сплатити цей борг замість нас?

Відповідь:            Ні. По-перше, Бог не буде карати інше створіння за провину людську. Крім того, ніяке створіння саме по собі не зможе винести тягаря вічного гніву Божого за гріх і звільнити від нього інші створіння.

Нікому не вдається позбутися своєї провини перед Богом. Навіть з допомогою інших створінь. Але навіщо треба було все так ускладнювати заради провини, за яку вже давно заплачено? Що в цьому хорошого?

 

Сенс цих запитань.

Ми вже зазначали, що питання полягає не в тому, чи ми уникнемо покарання, а в тому, як це можна зробити. Християни дуже хочуть це знати, оскільки вони кожного дня мають справу з жахливою реальністю нової провини. Християни заслуговують Божого гніву так само, як і інші люди. Усвідомлюючи це, вони постійно відчувають потребу дізнатися про те, що ж відбувається з їхньою провиною. Як може таке трапитись, щоб, незважаючи на справді існуючий гнів Божий через їхні гріхи, вони навернулись до Божої ласки? На чому це ґрунтується?

Катехізис без потреби не ускладнює справу із сплатою цього боргу. В ньому немає нескінченного скиглення з цього приводу, яке могло б кинути нас у глибокий відчай. Навпаки, він підбадьорює, переконливо доводить, що наш борг вже повністю сплачений. Незалежно від того, вкотре і коли ми заборгували. Сплачений навіть наш сьогоднішній борг. І це знання дає нам спокій. Опору. Втіху.

Немає нічого кращого, аніж з’ясувати, наскільки надійним є наше примирення з Богом. Ось у чому полягає мета запитань, поставлених тут і в Недільному дні 6.

 

Ніяке інше створіння не зможе допомогти нам.

Ми повинні сплатити цей борг. Або самі, або через когось іншого. Це випливає з попередньої Відповіді. Щоправда, точно кажучи, в ній не говорилося, що розплатитися міг би й хтось інший. Платити маємо ми, хай навіть і через когось іншого. Цей борг наш, і таким він залишиться. Божа вимога про сплату все ще стосується саме нас. Бог не врегульовує це запитання без нашої участі з кимось "іншим", хто б ним не був. Як люди ми продовжуємо нести свою особисту відповідальність. Боржник повинен розплачуватися сам. Для Бога це залишається відправною точкою. Саме в наші двері стукає Він, вимагаючи сплати боргів.

З грошовими боргами все інакше. Фінансовий борг однієї особи без будь-яких ускладнень може сплатити будь-хто інший. Жоден кредитор не робитиме проблеми з того, що його боржник передовірив сплату боргу іншій особі, на адресу якої він і має звернутися. Аби тільки він отримав свої гроші.

Борг як результат гріха – це не те саме, що грошовий борг. Кожний гріх є виявом суто особистої ворожнечі, направленої проти Бога. Тому жоден батько не може взяти на себе борг свого сина і навпаки, жоден син – борг свого батька. Бог кожному особисто зараховує його/її гріх.

За часів пророка Єзекіїля Ізраїль звинувачував Бога в тому, що Він відступив від цього основного правила. Йому дорікали за те, що Він карав тогочасне невинне покоління за злочини його предків. Реагуючи на це, Бог з палкістю проголосив, що Він карає кожну людину за її власні беззаконня. Він не карає батька за нечестивість його сина. Так само як і сина за нечестивість його батька. "Душа, що грішить, – вона помре" (Єз. 18:4).

Грішник платить. Бог нікого не карає за гріхи інших. Він вважає, ще це нечесно. Тому Він цього не хоче. Ми повинні платити за наші гріхи. Вимоги можуть бути дотримані й "ким-небудь іншим", але тепер вже зрозуміло, що цей інший в усякому разі повинен повністю пройнятися нашим людським буттям. Більше навіть, ніж батько буттям свого сина або навпаки.

Більше нам, власне кажучи, нема чого додати про можливість покарання Богом іншого роду створінь. Якщо вже навіть син не карається за злочин свого батька, і батько за злочин свого сина, то ще менше Він хоче карати за наші гріхи тварин або ангелів.17 Дуже сильно вони віддалені від нас. Тому "Бог не буде карати інше [іншого роду] створіння за провину людську".

Єдиною твариною, що брала участь у гріхопадінні, був змій. Єва сказала: "Змій спокусив мене". Тому Бог прокляв його, але провина Єви жодною мірою не була перекладена на цю тварину (Бут. 3:13, 14).

Тварини можуть багато в чому бути корисні людині. Вони можуть переносити тягар, допомагати в розшуку наркотиків, бути провідниками для сліпих тощо. Багато-що вони роблять навіть краще, ніж люди. Але вони ніколи не можуть покутувати людські провини. Жоден собака не може відсидіти у в’язниці замість свого хазяїна. Вони не можуть заплатити штраф замість нас або бути послані на примусові роботи. Не можна назвати такої провини, яку тварина могла б забрати від нас і покласти на себе. Жоден суддя не згодився б на це. Не через зневагу до тварини, а тому що вона стоїть нижче за людину.

Ізраїль певний час знав, чому не можна було обійтись без офірних тварин. Не можна було наблизитись до Бога, не принісши перед тим у жертву худобу. Так, раз на рік первосвященик Ізраїлю входив до другої скинії, але "не без крови", яку він приносить за себе й за людські провини (Євр. 9:7). Але насправді цією кров’ю не можна було загладити або вибачити жодну провину. "Бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи" (Євр. 10:4). Жодне створіння не може зійти на те високе місце, яке займає людина. Навіть ангели не можуть цього.18

Ми можемо сплатити через "кого-небудь іншого". Як ми вже бачили, можливості для цього існують. Але хто може бути цим іншим? Ангел не може. Тварина не може. Не може навіть якась інша людина. Бог цього не хоче. Він вважає це нечесним. Для цього провина кожної людини має занадто особистий характер. Це по-перше.

До цього треба додати ось що: крім того що Бог не хоче за нашу провину карати жодне інше створіння, це створіння (яке є тільки тим, що воно є, і не більше за це) просто не може покласти на себе цю кару. Тут можна послатися на пророка Наума (1:6), який змальовує, що трапляється, коли Бог перебуває у полум’ї люті Його: гори тремтять перед Ним, море і всі ріки висушує Він, розпадаються скелі, злива навальна зносить геть усе. Хто встоїть, доки не вщухне нищівний гнів Його? Творіння, разом з небом і безліччю ангелів на ньому, не дає можливості спасіння. Нам самим не знайти підходящого кандидата. На щастя, це зробив Бог. В результаті, наше примирення щодня являє собою незаперечну реальність.

 

Запитання 15:       Тоді якого ж посередника і спасителя нам слід шукати?

Відповідь:            Того, хто є справді людина і справді праведник, але при цьому могутніший за інших створінь, тобто, того, хто також є справжній Бог.

Раптом з’являється слово "Посередник". Очевидно, це ім’я було настільки звичним, що його можна було вживати без додаткових пояснень. Ми не бачимо тут навіть жодного прямого посилання на Новий Заповіт.19

Однак ми щасливі з того, що цей біблійний титул був тут вжитий. Треба буде приділити йому особливу увагу, оскільки це ім’я яскравим променем висвітлює діяльність Христа до примирення.

Навіщо посередник?

Посередник – це проміжна особа: під час конфлікту він стоїть між обома сторонами. Він не робить вибір на користь однієї чи проти іншої із сторін. Він налаштований на примирення обох сторін.

Павло говорить про "Посередника між Богом та людьми" (1 Тим. 2:5). Його завдання полягає в тому, щоб надати нам, людям, доступ до Божої величності. В іншому разі доступ цей буде для нас закритий".20 Не тому, що Бог такий величний, щоб ми не могли наблизитися до Нього без посередника. До раю Він зайшов як перехожий, як повіяв денний холодок.21 Величний Бог спілкувався з людиною без будь-якого посередництва.22

Тому, по суті кажучи, ми шукаємо не "Посередника між Богом і людьми", а посередника між Ним і грішниками. Це й має на увазі Павло в згаданому тексті. Однак він додає, що цей Посередник віддав Самого Себе як викуп.23 Це проблема не Бога, а нас самих. Він не стає недосяжним через те, що Він є вищою величністю. Адже нею Він був і в раю. Але ми спотворили цю величність. В цьому вся справа. Тому Він стає неприступним для нас. Це надлюдське завдання – відкрити доступ до Нього – належить Посереднику.24

Яким повинен бути Посередник?

Звичайно посередник веде переговори з обома сторонами. Переходячи від одного учасника конфлікту до іншого, він намагається спонукати їх обох до поступок і компромісів. Бог же не веде переговори про важкість нашого гріха або про покарання. З жодним із нас. Тому й ми не шукаємо собі подібного посередника.

Але на заваді цьому стоїть зовсім не Бог, а ми. Тільки ми. З Божою справедливістю все гаразд. Також і тоді, коли Він вимагає її задоволення. Тому ми й залишилися без перемовника, маючи тільки посередника, який сплачує наш борг. Іншими словами, Посередник, якого ми шукаємо, повинен бути нашим "Спасителем". Тому й повстало запитання, якого "Посередника і Спасителя" нам треба шукати.

Власне кажучи, Він повинен переробити кожен день нашого життя. Зробивши його досконалим. Чи здатний Він на це?

Вимога Божа, що сплатити маємо ми, залишається незмінною. Сплатити може й хтось інший, але в такому разі цей інший має бути принаймні, так само як і ми, "справді" людина.

Катехізис посилається на 1 Кор. 15:21. Смерть прийшла в наш світ через людину. Ані через ангела (диявола), ані через тварину (змія). Лише через людину, яку звали Адам, смерть змогла узяти гору над родом людським. Те ж саме правило існує й для того, щоб воскреснути з мертвих. Лише через людину, люди можуть воскреснути з мертвих. Тому наш Посередник в усякому разі повинен бути справді людиною. Крім того ще й "праведником", але це зрозуміло й без слів.25

В той же час Він повинен бути сильнішим за всі створіння. Цим він сильно відрізняється від першого Адама. Причина в тім, що незмірно важче вгамувати вічний гнів Божий, ніж спричинити його. Адамові потрібно було тільки з’їсти з чудесного плоду. Тільки й всього. Йому це нічого не коштувало. І навпаки, необхідні надлюдські зусилля, щоб збороти цей шалений гнів. Тому Посередник мусить бути сильнішим за всі створіння. Тут перед нами з’являється дуже незвичайний Хтось. Він такий лише Один. Або, як каже Йов: один з тисячі.26

 

Чи справді може такий Посередник стати на наш бік?

Дуже важливо, щоб Посередник кожного дня заступався за нас перед Богом. Наскільки ми можемо бути впевнені, що Він це робить? Хіба Його ніколи не втомлює те, що Він має захищати нас? Чи буде Він і надалі віддавати перевагу не Богові, а людям, які й дня не проживуть, не згрішивши?

Підстави для таких запитань існують. Взагалі, посередник обирає нейтральну позицію відносно обох сторін. Цей же робить інакше. Він вважає, що правда повністю на боці Бога, провина ж лежить на нас. Як справедлива людина і Син Божий, він ненавидить гріх – в тому числі й наш – з такою ж силою, що й Бог. Той, хто зосередив свою увагу тільки на цьому і не помічає більш важливих речей, не може бути впевнений, що цей Посередник заступиться за нас перед Богом. Хіба не природніше Йому стати радше на бік Бога, ніж заступатися за нас? Це може пробудити в нас стриманість і невпевненість по відношенню до цього Посередника. Чи справді Ісус щиро заступається за нас перед Богом? Як далеко сягає Його любов до нас?

Ефективним засобом розвіяти подібного роду сумніви є наше цілком серйозне ставлення до чудового титулу "Посередник". Як справжній Посередник "між Богом і людьми" Він ніколи не підтримуватиме Бога більше, ніж підтримує нас. Немає нікого, хто любив би нас більше, ніж Христос, Який "умер за нас, коли ми були ще грішниками ( ворогами) (Рим. 5:8, 10)".27

Між іншим, правдою є й те, що Він всім серцем Своїм на боці Бога. Але від цього ми зовсім нічого не втрачаємо. Бо Сам Бог дав нам цього Посередника.28 Навіть примирення повністю виходить від Нього. Отець і Посередник разом шукають нашого спасіння. Вони разом виступають за нас.

Наш Посередник, як справді людина, ближче до Бога, ніж ми, а саме по праву руку від Бога, на небі. Але Він там для того, щоб захищати нас. Протягом всього часу, відколи ми живемо на землі, щодня впадаючи в гріх. "Кого ж ще послухають більше, ніж власного, улюбленого Сина Божого".29

 

1 Про Божу справедливість див. також BGD, 180 v.

 

2 K. Schilder, Heidelbergsche Catechismus I, 8, 9.

 

3 Підтвердження цьому знаходимо, коли Zach. Ursinus, Het schatboek, 109 невимушено говорить, що "грішник знов примиряється з Богом, і що ми повинні висловити свою вдячність Богові "за примирення".

4 Це слово знаходимо в 2 Кор. 5:18-21 і в Кол. 1:21,22.

5 Це слово знаходимо в Євр. 2:17 і в 1 Ів. 2:2.

6 BGD, 472 v; G.C. Berkouwer, Het werk van Christus, 280 v; H. Ridderbos, Paulus, 201 v.

7 BGD, 472-481.

8 H. Ridderbos, Paulus, 210.

9 У Марка 10:45 "відсутнє догматичне трактування заслуг у справі примирення через смерть Христа". Проте Ісус не зміг би назвати Свою смерть викупом, якби нею Він не задовольняв вимогу і не відбував кару Божу, сприяючи цим звільненню винних людей. G. van Bruggen, Marcus, 239.

10 У Вих. 21:30 говориться про "викуп за душу свою".

11 "Осудив" у Рим. 8:3. означає як "виніс вирок", так і "виконав вирок". Про це влучне тлумачення слова "осудити" як позбутися, "спекатися гріха" див. A.F.N. Lekkerkerker. De brief van Paulus aan de Romeinen I, 326 і G. Kittel, Theologisches Wörterbuch zum Neuen Testament, III, 953.

12 Так вчення про примирення застигає і перетворюється на "теорію векселя", див. BGD, 480.

13 BGD, 480, 481.

14 Нідерландське віровизнання, Стаття 21.

15 Нідерландське віровизнання, Стаття 26. Див. також Канони Дортського Синоду I, 2; II, 2.

16 Нідерландське віровизнання, Стаття 26; див. також Рим. 5:8, – H. Ridderbos, Paulus, 207.

17 Текст із Єзекіїля говорить про стосунки між батьком і сином. Але тим більшою мірою це відноcиться до стосунків між людиною і твариною. "Справді, в тексті маються на увазі індивіди; але тим більше його можна також віднести до роду". K. Schilder, вказ. пр., 46, 47.

18 "Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів"– це слова Павла в 1 Кор. 6:3. Павло тут має на увазі добрих ангелів. Те, що "ми" будемо судити їх, значить також, що ми перевершуємо їх за ієрархією, див. Коротке Тлумачення цього місця. Ангел є "меншим, яке не може зайняти місце більшого", K. Schilder, вказ пр., 53.

19 Зазначимо 1 Тим. 2:5, Євр. 8:6; 9:15; 12:24.

20 Нідерландське віровизнання, Стаття 26.

21 Бут. 3:8.

22 Отже, ми відкидаємо думку, що Син став би Посередником Божим, якби гріха й не було. За цією думкою ховається інша, що начебто необхідно мати посередника, аби здолати відстань між нами і нашим Творцем. В цьому контексті говорять також про "Посередника у творінні". Звичайно, Своїм виглядом і мовою Бог мав пристосуватися до рівня розуміння Адама і Єви, але в текстах ми нічого не зустрічаємо про посередника як проміжну особу. Див. також K. Schilder, вказ. пр., 91-93; BGD, 237 v.

23 Про "викуп" див. вище.

24 Що говорить Святе Письмо про Посередника, див. BGD, 425, 505, 506. Зображення посередника різними реформатськими символами віри див. K. Schilder, вказ. пр., 59-61.

25 Мається на увазі, що Він повинен бути другим Адамом, але особлива увага цій темі буде приділена при розгляді наступного Запитання.

26 Йов. 33:23. Див. K. Schilder, вказ. пр., 80-82.

 

27 Нідерландське віровизнання, Стаття 26. Там також сказано: "Бо немає нікого серед створінь у небі або на землі, який любив би нас більше, ніж Ісус Христос". "Кого ще ми могли б знайти, який любив би нас більше, ніж Він, що віддав життя Своє за нас".

28 Про посередника, що його "Отець дав нам", говориться далі: "Навіщо мали б ми шукати іншого заступника, коли Бог зволив дати нам Сина Свого, щоб Той виступив нашим захисником?", Там же.

29 Там же.