Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Про присягу. Недільний день 37

 

Запитання 101:                            Чи можемо ми присягатись іменем Божим, якщо робимо це, боячись Бога?

 

Відповідь:                                   Так, якщо того вимагає уряд країни чи необхідність підтримати чи зміцнити істину і довір’я присягою для слави Божої та для блага ближнього. Такі клятви допускаються Божим Словом, і їх належним чином використовували віруючі як у Старому, так і в Новому Заповітах.

 

Запитання 102:                   Чи можемо ми присягатись святими чи іншими створіннями?

 

Відповідь:                                   Ні. Законна присяга означає заклик до Бога, як до єдиного, хто знає моє серце, може засвідчити мою чесність і покарати мене у випадку лжесвідчення. Жодне з створінь не заслуговує на таку честь.

 

Більшості людей ніколи не доводиться складати присягу. Чому тоді стільки уваги приділено цій темі? Чи нам треба про неї щось знати тільки на випадок, якщо таки доведеться?

 

Бог бере участь у суспільному житті

Присяга – це не хвалебний псалом. Її мета – не пряме прославлення Бога, а щось зовсім інше. Уся увага спрямована на дуже земні і, можливо, скандальні справи. Свідка у справі про вбивство чи у корупційному скандалі підводять під присягу. Військові складають присягу на вірність. Лікар присягається, що буде відповідально ставитися до медичної практики. Вони згадують ім’я Бога. Він може проконтролювати те, що вони сумлінно виконують своє завдання – чи як свідки у процесі, чи як лікарі на прийомі, чи ж як офіцери у бойовому літаку. Чи вважає Бог це за честь? Чи, може, Він надто високо і надто святий для участі у таких справах? Це стверджували так звані анабаптисти. Тому вони вважали, що люди не мають права присягатися. Звідси постає перше питання: чи є присяга іменем Божим шанобливою?

Інше питання, чи обов’язково присягатися іменем Бога. Чи може це бути хтось інший? Таке стверджували римо-католики. До своєї присяги (фактично «хай допоможе мені Бог») вони додали слова «і всі Його святі».[756] Так постає друге питання: чи можна присягатися створіннями?

Із цього невеличкого огляду стає зрозуміло, що у Недільному дні 37 піднімається питання, яке важливе для всього нашого суспільства. Яке відношення хоче Бог мати до нашого сучасного секуляризованого суспільства? Його ім’я називається тими, хто свідчить про те, що відбувалося під час або після авіакатастрофи, чи тими, чия майбутня робота буде особливо залежати від їх надійності. Вживання Божого імені та молитва до нього передбачає, що Він бере участь у всьому, що відбувається на землі. Отже, люди виходять з того, що Йому не байдуже суспільство. Тому Він хоче, щоб була встановлена правда про те, як було скоєно злочин, чи щоб люди виконували свою роботу чесно. Присягою Він не тільки у церкві, але й у суспільстві визнається найвищим суддею.

 

Присяга поза церквою

Під час церковного богослужіння нікого не приводять до присяги, змушуючи підняти два пальці правої руки. Та все ж члени церкви постійно складають урочисті обітниці: служителі під час рукопокладання, батьки під час хрещення своєї дитини, молоді під час вінчання та охрещені члени церкви під час прилюдного сповідання віри. Такі обітниці завжди мають силу присяги з тієї простої причини, що вони складаються на зібраннях, на яких від початку до кінця офіційно присутній і головує Сам Бог.

Під час урочистих зборів у судовій залі, у будинку уряду чи у казармі присутність Бога не визнається апріорі. Хто цінує Його присутність у цих місцях, повинен спеціально про це попросити. Це відбувається шляхом формальної присяги. Таким чином людина звертається до Бога з проханням бути присутнім як свідок під час допиту чи затвердження на посаді. Чи цінує Він це? Бо що за люди, власне, приводять до присяги і складають її? Вони не за означенням християни. І про що мова? Свідок складає так звану «присягу свідчити» для того, щоб допомогти розслідувати злочин. Крім того, нам ще відома «присяга службовця» та «присяга на вірність». Їх складають військові офіцери, міністри, лікарі, аптекарі та їхні помічники, судді, адвокати, нотаріуси, судові виконавці, маклери, деякі опікуни. Вони присягаються, що виконуватимуть свої завдання у відповідності до вимог, які до них висуваються. Раніше присягою скріплялися також торгові угоди. Ще можна уявити, що людина не може довести свою невинуватість. У такому разі присяга може покласти край затятій недовірі до цієї людини. У Катехізисі йдеться про «необхідність підтримати і зміцнити істину і довір’я».

Загалом такі присяги часто використовуються для дуже земних й іноді надзвичайно неприємних справ. Усілякі свідчення та обітниці різних людей пов’язуються зі святим Божим іменем. Чи маємо ми право залучати Його до таких справ? Ісус зробив з цього приводу важливе твердження.

 

Ісус і присяга

Анабаптисти відкидали присягу. Вони посилалися у цьому на відоме висловлювання Ісуса: Я вам кажу не клястися зовсім (Мт. 5:34, див. також Як. 5:12). Тому вони вважають, що ніколи не можна клястися.

Насправді, Ісус заборонив юдеям клястися у їхній легковажний спосіб. З чесним обличчям торговець клявся «землею» чи своєю «головою», що його поганий товар чудової якості. Покупці ловилися на цей гачок. Але торговець не відчував своєї провини, бо він не призвав імені Божого. Така легка присяга, на його думку, ні до чого не зобов’язувала.

Тому юдеї вважали, що не залучали Бога до своїх клятв, коли присягалися землею, небом, Єрусалимом чи власною головою. Ісус позбавив їх цієї ілюзії. Він пояснив, що називаючи, наприклад, землю, людина призиває при цьому і Бога землі. Незначущих клятв не буває.[757]

Від такого рафінованого зловживання присягою є лише одні ліки: припиніть клястися і нехай натомість ваше «так» буде «так», а ваше «ні» – «ні».

Отже, смисл Ісусових слів у тому, що вони повинні порвати зі своїм лицемірним способом присягатися. Інші місця Святого Письма підтверджують, що Ісус не міг тут мати на увазі загальної заборони. Наприклад, Він дозволив Кайяфі, щоб той заприсяг Його «Живим Богом» говорити правду.[758] Біблійні тексти пізніших часів показують, що може існувати присяга, заснована на Божому Слові.[759]

Отже, відоме посилання анабаптистів на Мт. 5:34 та Як. 5:12 не витримує критики. Катехізис не вважає за потрібне показувати це.[760] Згаяний шанс? Це було би саме так, якби ці тексти складали фундамент їхнього бачення. Але справа в іншому. Треба відверто сказати, що анабаптисти тільки заднім числом намагалися довести свою правоту, спираючись на ці тексти. Їхнє неприйняття присяги набагато більше пов’язане з їхнім баченням творіння.

 

Мотиви анабаптистів проти присяги

Анабаптисти негативно розцінювали творіння. Вони покладали на нього вину за те, що люди не шукають Бога. Життя на землі дає людині усе, чого вона прагне від природи. Бога немає у цьому списку. Творіння – й, отже, людина як земне створіння – належить до нижчого порядку і не потребує Бога. Таке ставлення двостороннє, бо зі Свого боку вишній Бог так само мало зацікавлений у нижчому творінні. На щастя, людина має в основі свого єства частину самої Божественності. Вона може відшукати Бога, але тоді вона повинна якомога більше відійти від нижчого земного життя. Вона повинна вибирати. Хто віддано і з задоволенням працює теслею чи торговцем, не може бути справжнім християнином. Справжні віруючі якомога більше відмежовуються від суспільства і політики та складають відокремлену соціальну групу, яка живе для слави Божої. Згідно цих уявлень, спасіння – це звільнення не від влади гріха, а від земного існування як такого.[761] Творіння і нове творіння дуалістично протиставляються одне одному, як темрява і світло, зло і добро, світ і Бог.[762] Зрозуміло, чому анабаптисти відкидали присягу. Вони вважали, що Бог не хоче, щоб Його ім’я пов’язувалося з усілякими земними заняттями. Він надто високо піднесений над творінням, аби брати участь у наших земних – і, отже, за означенням не святих – починаннях.

Це бачення не знаходить підтримки у Біблії, але яка йому альтернатива?

 

Не уникання світу, але що тоді?

Псалом 148 закликає усе творіння хвалити Бога: сонце і місяць, безодні і риб, огонь блискавки й град, сніг та туман, плідні дерева і кедрини, царів й усі народи, юнаків та дівчат, літніх людей і дітей. Бог по-особливому пов’язаний зі «Своїм народом» і тими, «що до Нього близькі» (вірш 14), але жодне створіння не отримало звільнення від обов’язку славити Його. Він тримається вимоги, що усе творіння повинно Його прославляти.

Земля, на якій ми живемо та працюємо, не зникне повністю, аби звільнити місце для абсолютно нової землі. Бог не відкине це творіння, а оновить його. Він каже, що не створить усе по-новому, а оновить (старе) творіння.[763] «Нова земля» – це первозданна земля першої глави Книги Буття, але докорінно оновлена.[764] Якою мірою нова земля буде продовженням першої землі за розміром, формою, матерією і красою, є таємницею для віруючих.

У будь-якому випадку вони вірять, що «минає стан світу цього».[765] Тому вони не чіпляються за теперішній світ. Але, з іншого боку, вони його так само і не уникають. Вони не хапаються заздалегідь за пожежну драбину в очікуванні майбутньої світової пожежі. Для землі наших часів є перспектива. Бог не «списав» її. Вона не перетвориться «у ніщо». Кінцевий результат роботи Христа – це оновлені небо і земля. Тому Бог зберігає Своє право вимоги на це творіння та публічне життя у сфері торгівлі, політики та судочинства. Він хоче продовжувати брати участь в усіх наших земних справах. Він забороняє уникати світу і вимагає освячувати його.[766] Тому Він хоче, аби Його іменем заприсягалися на військовому плацу та у будівлі суду. Так люди можуть і справді боячись Бога присягатися Його іменем.

Чи може бути так і у суспільстві, яке вже майже не знає Бога?

 

Присяга у дехристиянізованому суспільстві?

Чи може будь-який уряд – християнський чи ні – приводити до присяги? І чи може кожен підданий – християнин чи ні – присягати? Справді, Катехізис вказує просто на уряд взагалі та його підданих. Щось подібне впадає у вічі в обох питаннях. Вони починаються не зі слів «чи можу я», а (і в контексті Катехізису це лунає особливо безособово) зі слів «чи можуть люди» присягатись. Яке значення має присяга для уряду, який називає себе нейтральним, та для офіцерів і лікарів, які ніколи не моляться? Якщо розглядати це так, то прийняття присяги втратило зміст і погрожує перетворитися на надаремне призивання імені Божого. Чи забороняє третя заповідь присягатися у такій ситуації?

Той, хто думає таким чином, виходить з того, що правова сила присяги повністю залежить від віри задіяних сторін. Вони повинні – хоча б найменшою мірою – вірити у Бога, бо по-іншому присяга перетворюється на лицемірство.

У дійсності правова сила або чинність присяги не залежить від віри уряду чи підданого. Щойно Бога офіційно й урочисто прикликано виступити свідком, Він присутній як свідок. Коли Кайяфа як головуючий на синедріоні привів Ісуса до присяги, він закликав «Живого Бога» бути свідком. Хоча Кайяфа не знав цього Бога – Отця Христа, Ісус прийняв це приведення до присяги. Важить не те, що Кайяфа думав про Бога, але Кого він прикликав як суддю: Живого Бога. У той момент цей Живий Бог був дійсно присутній як свідок на зборах синедріону. Це надало чинності приведенню до присяги. Тому Ісус міг присягнутися боячись Бога перед невіруючим Кайяфою.

Нейтральний уряд так само має право приводити своїх підданих до присяги для підтвердження вірності та істини. Хай яке уявлення про Бога має людина, вона офіційно закликає Живого Бога бути свідком. Тільки це має значення. Він покарає у випадку клятвопорушення і надасть допомогу, за якою звертаються у формулюванні присяги – «і хай допоможе мені Бог Всемогутній». Тому ми не можемо наполягати на відміні присяги, допоки уряд гарантує законом її серйозність. Виявляється, що і у дехристиянізованому суспільстві присяга має силу скріплювати вірність та чесність. Практика підтверджує, що службовці, наприклад, сприймають складання присяги як самозахист від спокуси корупції.

 

Шануй того, хто заслуговує на честь

Той, хто заприсягається Богом, віддає Йому певну честь. Його призивають як найвищого і єдиного суддю, Який знає серце. Людина публічно підкоряється Його кінцевому судженню та кінцевому вироку щодо того, про що людина збирається свідчити чи що збирається пообіцяти.

Не кожний, хто хоче заявити щось важливе чи починає якусь справу, складає перед тим присягу. Та все ж при кожній заяві чи професії йдеться про надійність. Це так само справедливо для дальнобійника чи роздрібного продавця квітів, що робить закупи на аукціоні, як і для свідка, лікаря чи маклера. Бог чує усі «так» чи «ні» людей, навіть якщо вони ніколи в житті не складатимуть присяги. Вони всі повинні усвідомлювати, що живуть і працюють на землі Яхве. Він вимагає, щоб Його ім’я шанували у кімнаті, де збирається церковна рада, але також і у Парламенті в Гаазі чи у цеху заводу, на підприємстві, у лабораторії, в лікарні, під час обговорення справ чи укладання угоди.

Земля належить Йому. Про цю реальність нагадуватиме нідерландське законодавство, допоки міститиме положення про присягу. Суспільні зрушення цього не применшують.

Призначення землі залишається незмінним – прославлення Його імені. Це може бути немеркнучим стимулом політичної та суспільної активності християн. Вони не зникнуть із землі, а успадкують її. Це гарантують імена Яхве (Я є) та Ісуса (Яхве рятує).

 

 

[756] Ursinus, Het schatboek II, 313.

[757] Мт. 5:34-36.

[758] Мт. 26:63.

[759] Рим. 1:9; 9:1; 2 Кор. 1:23; Євр. 6:16.

[760] Але про це сказано в Het schatboek II, 311-313.

[761] «Спасіння – це не спасіння від гріха, а спасіння від зв’язку з матеріальним світом. Цьому говориться «ні». Перемога над матеріальним світом з його законами, установами та порядками – ось справжнє спасіння. Зло не етичне. Зло космічне. Зло не є нашою особистою провиною. Ця провина «міститься у порядках цього світу», J. Kamphuis, Signalen uit de kerkgeschiedenis, 55.

[762] Christelijke encyclopedie I, 16, Mijding (Doperse).

[763] Об. 21:5. Переклад «Ось нове все творю!» – див. H.R. van de Kamp, Israel in Openbaring, 273 – не видається найбільш вдалим.

[764] Об. 21:1-5. Наскільки новими є нове небо та нова земля у порівнянні зі старими? H.R. van de Kamp (там само, 266, 267) вважає, що йдеться не про «оновлення творіння», а про «тотальне пере-створення». Мені ближча точка зору S. Greijdanus, Openbaring, 416. Згідно неї, «не мається на увазі, що і матерія попереднього всесвіту перетворилася у ніщо, і Бог повинен був з нічого оприявнити це нове небо та нову землю». «Йдеться лише про зміну форми і про зміну співвідношення». Щодо наступності між старим і новим творіння див. також P.H.R. van Houwelingen, De tweede trompet, особливо 244, 245, 259, 263, 264.

[765] 1 Кор. 7:31.

[766] Повчальною з цього приводу є W. Balke, Calvijn en de doperse radikalen, 283-287.