Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Не чини перелюбу. Недільний день 41

 

Сьома заповідь:

Не чини перелюбу.

 

Запитання 108:                  Яка воля Божа щодо нас у сьомій заповіді?

Відповідь:                                   Бог засуджує всяку розпусту. Тому нам слід відчувати глибоку відразу до неї і, чи в шлюбі ми, чи неодружені, вести чесне і невинне життя.

 

Запитання 109:                            Чи засуджує Бог у цій заповіді лише такі кричущі гріхи, як перелюб?

Відповідь:                          Ми – храми Святого Духа, і душею і тілом, і Бог бажає, щоб ми зберігали їх у чистоті та святості. Ось чому Він забороняє все те, що викликає похіть та розпусту, будь-то дії, зовнішність, слова, думки чи бажання.

 

Звучить невесело. Від таких висловів, як «засуджує», «глибока відраза», «те, що викликає похіть та розпусту» легко складається враження, що шлях до шлюбу і навіть перебування у шлюбі ведуть до ницих бажань та вчинків. Про принади шлюбного життя тут сказано мало; набагато більше – про похіть та розпусту. Чи побоюється Катехізис усього, що пов’язано з сексуальністю? Зовсім ні.

 

Сексуальність

У Катехізисі і наші тіла, і душі названо храмом Духа Святого. Але християни не з мармуру. Поряд із Духом у цих храмах живуть також і сексуальні почуття. Це не є вада, бо такими нас створив Бог. Тому не існує і найменшого напруження між тим, що люди з плоті і крові, і водночас – храми Духа Святого.

У Пісні над піснями промовляє молода дівчина. Вона до нестями закохана у свого коханого й оспівує його красу.[855] Він їй не поступається. Милуючись один одним – зовнішністю один одного, – вони є храмами Духа. Власне, вони не кажуть нічого, що було би надто фривольним для такого храму. Не хто інший, як мешканець цих храмів – Дух Святий, вкладає їм у вуста ці освідчення в коханні. Їхні слова – храмова мова. Вони такі ж святі, як і слова паломницьких пісень, де оспівується пишнота храму в Єрусалимі.

Той, хто вступає у шлюб, не схожий на людину, яка, на жаль, не може полишити палити і тому шукає кімнату для паління, де це можна робити законно. Життя у шлюбі – прекрасний дарунок Бога. Тому Катехізис дещо подібний на вартового собаку, що мусить убезпечити щось дорогоцінне. Він оберігає не від шлюбу, але береже сам шлюб. Мені здається, що він міг би і радісніше висловитися щодо цієї теми. З іншого боку, очевидним є те, що Катехізис застерігає не від сексуальності, а від розпусти. У ній він вбачає ворога номер один для шлюбу та сексуальності.

 

Розпуста

Розпуста – це певний вид жадібності. Розпусному протиставлене «чесне і невинне». Межу між цнотливим і розпусним можна порівняти з межею між ходінням по магазинах та скнаруванням. Ніхто не може сказати, де одне перетікає у інше. Та все ж будь-хто знає, що скнарування – це форма егоїзму і так не можна. Те ж саме і з розпустою. Вона починається там, де сексуальність служить лише для того, щоб задовольнити власні бажання. Розпусник чи розпусниця не переймається іншою людиною. Він або вона шукає задоволення для себе, якщо треба – за рахунок іншої людини. Іншою людиною може також бути власні дружина чи чоловік. У принципі, це – перелюб у шлюбі. Це форма егоїзму, що зазіхає на справжню єдність у шлюбі. До того ж само собою зрозуміло, що такий егоїзм легко відчиняє двері для інших форм порушення шлюбної вірності. Той, хто любить лише себе, скоріше захоче розірвати шлюб, коли шлюбне життя більше не відповідатиме його чи її очікуванням. Ось чому лунає серйозне застереження, що Бог засуджує всяку розпусту.

Для того, щоб чесно визначити, щó ж є розпуста, нам, відтак, треба дивитися у двох напрямках. Для початку розпуста означає: жити один з одним так, наче у шлюбі. Увесь наголос поставлено на незаконності цього. У Бут. 2:24 життя «одним тілом» змальовано як вершина у шлюбі. Чоловік, який тут мається на увазі, офіційно покинув своїх батька і матір і законно вступив у шлюб. Згідно Біблії, той, хто шукає сексуальних стосунків поза шлюбом чи до нього, чинить беззаконня. Цілком можливо, що такі люди залишаються вірними один одному і по-справжньому люблять один одного. Та попри це такі передчасні сексуальні стосунки – форма розпусти, бо людина переступає межу, визначену Богом. І, звичайно, не є розпустою, коли одружені люди роблять те ж саме.[856]

З іншого боку не все, що заборонене поза шлюбом, ураз стає законним у ньому. Шлюб не відмиває автоматично усієї розпусти. Тому вона так само може зустрічатися й у шлюбі. У найглибшому розумінні розпуста – це форма хтивої жадібності. Павло каже, що законно одружена людина може ставитися до своєї дружини з «пристрасною похіттю». Апостол ставить це в один ряд з розпустою.[857] Шлюб – не індульгенція для пожадливого сексуального егоїзму.

Тому так оманливо, коли двоє в подружжі кохають один одного до нестями тільки тому, що люблять себе замість того, щоб любити один одного. Вони за взаємної згоди вдовольняють егоїзм один одного, та це ніколи не перетвориться на міцний шлюб. Цей егоїзм – мов небезпечна бомба сповільненої дії під таким шлюбом. Щойно один не зможе вдовольняти іншого, зникне і фундамент для спільності. І навіть якщо вони протягнуть один з одним до кінця життя, такий шлюб без справжньої любові не буде повноцінним.

 

Задумано Богом

Ніхто не мислить так позитивно про любов, сексуальність та шлюб, як Бог. Він задумав усе це. Він знав, з якою жінкою Адам буде щасливий. Він знав, з яким чоловіком Єва не чутиме себе від щастя. Вони були прекрасною парою. З Божественною чуйністю Він припасував їх один до одного. Історія створення світу приділяє цьому особливу увагу.

Бог створював тварин щоразу парами. А з подружжям Адама та Єви вчинив по-іншому. Протягом деякого часу Адам був один. Тілом і душею він був храмом Духа Святого. Напевно, він почувався щасливим у дивовижному раю. Та все ж йому не вистачало когось. Сам Бог змусив його замислитися над цим. Він привів до Адама тварин і птахів. Вони були по двоє, а «Адам помочі не знайшов, щоб подібна до нього була» (Бут. 2:20). Адам мав на увазі «поміч як другу половину», що була б приблизно його ж рівня.[858] Навіть у досконалому раю йому цього не вистачало! Творець не відчував Себе ображеним через це відчуття самотності. Він не дорікає Адамові, що той був невдячний. Навпаки, ще до того, як Адам це виявив, Бог сказав Собі, що «не добре» чоловікові бути самотнім.[859] Сам Бог вклав Адамові це прагнення жінки. Все стало «добре» лише тоді, коли з’явилася вона.

 

Таємниця привабливості Єви

Єву було створено зовсім в інший спосіб, ніж Адама. Бог сформував її не з пилу чи глини, а з ребра Адама.[860] Тому вона була тісніше пов’язана з Адамом, ніж дитина зі своєю матір’ю сьогодні! У цьому ховалася таємниця їхнього внутрішнього зв’язку. Адам добре усвідомлював це і влучно висловив. Уже раніше він повинен був, спираючись на глибоке розуміння, обирати влучні назви для тварин. Нам не переповідається, як це відбувалося. Не наводиться жодної назви, що він дав тваринам. Слова про дружину – це перше, що ми чуємо з його вуст. Це також і єдині слова, що ми чуємо від нього як від безгрішної людини. Тому нам так цікаво, що саме так вразило його у Єві. Ми не чуємо, щоб він прославляв зовнішність Єви так, як це робить молодий з Пісн. 4. Ми взагалі не знаємо, як виглядала Єва. Адам так само не вихваляв її доброчесність чи інші якості. Безперечно, вона їх мала і випромінювала. Вона була у всьому досконала жінка.

Адама вразило ось що: вона – кість від костей моїх, і тіло від тіла мого.[861] Здається, ніби це – звичайна констатація її походження, але насправді воно означає набагато більше. Адам мусив згадати, як знайомився з тваринами. Він вивчив їхню природу, але не знайшов серед них жодного створіння свого рівня. «Нарешті» він знайшов когось, із ким внутрішньо був досконалою єдністю. У Єві його вразило це дивовижне сполучення єдності і відмінності. Взята з нього і все ж така інша, а тому по-справжньому його друга половина. Безперечно, Єва від щирого серця розділяла з ним цю думку.

Яке значення мають ці перші слова Адама для шлюбу сьогодні?

 

Покине тому чоловік свого батька та матір свою

Жодний чоловік не отримує свою наречену так, як Адам. Той випадок залишився унікальним. На початку шлюб брали родичі, а сьогодні чоловік і жінка переважно не мають жодних кровних стосунків. Отже, від особливої спорідненості між Адамом і Євою у пізніших шлюбах нічого не залишилося. Це сталося не через гріх, а через те, що спосіб, у який Адам та Єва отримали один одного, був неповторним. Між тим сила, з якою чоловік і жінка притягують один одного, тісно пов’язана із тим, як Бог створив Єву з Адама. Цей перший шлюб містить таємницю усіх наступних шлюбів. Біблія одразу ж приділяє цьому увагу. Після того, як Адам сказав, що жінка «взята з чоловіка», написано: покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї (Бут. 2:24). Так відбувається і дотепер. Діти люблять своїх батьків, але одного дня полишають їх і одружуються. Настільки великою є сила привабливості їхніх наречених. Таємниця цього у тому, що Єву було взято з Адама. Тому сила тяжіння до нареченого (нареченої) бере гору над прив’язаністю до батьків. На жаль, світ був спаплюжений гріхом. Адам перекреслив свою хвалебну пісню Єві. Прохолодно і відчужено він говорить до Бога про «жінку, що дав Ти її, щоб зо мною була».[862] Його єдність з Євою зруйнувалася.

Залишилася сила тяжіння між двома статями. Чоловік залишився чоловіком, жінка – жінкою. І до сьогодні вони залишають батьківський дім, щоб продовжити життя з іншою людиною. Це так і лишилося, але любов перетворилася на владолюбство чоловіка і рабську покору жінки. «Стати з нею одним» перетворилося на карикатуру того, що було раніше. Багато шлюбів, що зайшли у глухий кут чи втратили дороговказ, підтверджують це.

Сьома заповідь надає вихід! Її дав Той, Хто визволив Свій народ з рабства. Він подбав про те, щоб шлюб не був ярмом. І довів це відразу після гріхопадіння.

Адам і Єва не розлучились. Ніде ми не прочитаємо, що вони жили далі, як кішка з собакою. Прекрасні шлюбні слова Адама – «вона моя дружина, бо взята від мене» – не втратили сили. Століття по тому Христос згадає ці слова, коли промовить: покине тому чоловік батька й матір і стане одним тілом зі своєю дружиною.[863] Стати одним тілом все ще можливо – завдяки Христу. Сказане Адамом про шлюб у день його одруження чинне і до сьогодні. Тому ми ще раз поглянемо на встановлення шлюбу в раю.

 

Мета шлюбу

Спостерігаючи за тваринами, Адам і сам захотів мати другу половинку. Нічого не говориться про бажання мати дітей. Очевидно, це не перше, про що він думає. Оспівуючи Єву, він ще нічого не говорить про материнство чи батьківство. Найперша і найголовніша мета шлюбу у тому, щоб чоловік і жінка належали в любові один одному і разом присвячували своє життя Богу.

Поряд із цим Бог прагне використовувати багато шлюбів для продовження свого завіту від покоління до покоління. Це стає зрозуміліше, якщо ми порівняємо, чим відрізняються у цьому відношенні людина і тварина. Бог каже обом: плодіться і розмножуйтеся. Різниця полягає у тому, що Він звертається до них – чоловіка і жінки, – в той час як до тварин Він не звертається.[864] Вони розмножуються інстинктивно за владним словом Творця. Для людини те ж саме повеління – і наказ, і завдання.[865] Чоловік і жінка відповідальні за те, що робитимуть з дарованою їм можливістю мати нащадків.

 

Чоловік і жінка: відмінність і рівноцінність

У розповіді про створення світу на першому плані виступає Адам. Не Єву, а його кілька разів названо «Адамом», людиною, навіть коли поруч вже з’явилася Єва.[866] Господь «привів її до Адама», а не його – до неї. Не Єва оспівувала його, а він – її. Після гріхопадіння Бог спершу спитав з Адама, хоча гріх було скоєно радше за керівництва Єви.

Ця відмінність не применшує їхньої рівноцінності. Вони обоє створені за образом Божим. І Бог сказав «до них», що вони повинні наповнити землю і оволодіти нею.[867] Можливо, Єву і названо Адамовою поміччю, та це не робить її менш цінною за нього. Автор псалма 121 навіть Всевишнього називає «моя допомога».

Після гріхопадіння шлюб продовжував існувати. Чоловік залишився чоловіком. Жінка теж залишилася жінкою. І сексуальність залишилася. Тільки чоловік став паном, а жінка – рабинею. Багато хто вважає, що нещастя жінки полягають у соціальній та політичній дискримінації. Тому вони думають, що жінка щаслива, якщо у всьому прирівняна до чоловіка. Але це хибна думка. Христос вказує на кращий шлях. Він виходить з того, яким був шлюб у раю. Тому Він відновлює як райську рівноцінність між чоловіком і жінкою, так і не менш важливу райську відмінність.

Павло детальніше зупиняється на цьому в Еф. 5:22-23. Павло не каже, що дружина повинна коритися чоловікові так, як діти коряться батькам. Її чоловіка слід порівнювати не з батьком, а з Христом. Тому наголос падає не на його владу над нею, а на його любов до неї. Він любить її так само, як Христос любить Свою церкву. Зі свого боку така жінка залюбки «коритиметься» чоловіку, тобто допомагатиме йому і підтримуватиме (вірші 22, 24). Це не має жодного відношення до того, хто вище, а хто нижче, бо, згідно вірша 21, усі члени церкви повинні коритися один одному. Отже, це так само стосується і одруженого чоловіка стосовно своєї дружини. Тому все не стає догори дриґом, коли чоловік купує продукти, прибирає в кімнатах чи, «корячись», прислухається до мудрої поради своєї дружини.[868]

 

Що каже Ісус щодо розлучень

Чи може чоловік вигнати дружину «з будь-якої причини»? Це запитали фарисеї в Ісуса. Це було нечесне запитання, бо вони намагалися заманити його у пастку.[869] Вони сподівалися на радикально негативну відповідь. Тоді вони змогли би суворого Христа протиставити гнучкому Мойсеєві. Вони гадали, що Мойсей вважав за правильне, коли чоловік відсилав жінку, якщо знайшов у ній якусь «ганебну річ».[870] Що ж мається під цим на увазі? Не перелюб, бо він карався смертю. Очевидно, Мойсей іноді дозволяв чоловікові у деяких випадках розлучення, навіть якщо дружина не порушила шлюбної вірності. Наскільки далеко повинна була зайти жінка, щоб її можна було вигнати? Для деяких тлумачів Закону достатньо «ганебним» було вже те, що у неї пригоріла вечеря.

У будь-якому випадку більшість юдейських чоловіків були задоволені тим, що не були беззастережно прив’язані до дружини. Жінка, побравшись з чоловіком, жодним чином не повинна була подумати, що її чоловік вже ніколи не зможе позбутися неї (окрім випадку порушення шлюбної вірності). Адже вона могла би використати це. У такому разі шлюб став би ярмом для чоловіка. Тому тогочасні чоловіки дуже цінували положення, що давало можливість для втечі. Від Ісуса насправді хотіли почути, наскільки мало потрібно, щоб жінка опинилася у небезпечній зоні. Ісус відкинув таку постановку проблеми. Він звернувся до часів, що передували Закону Мойсея, – аж до раю. Бог створив людину чоловіком і жінкою. Якщо вони одружені, то Він поєднав їх. Таке не можна сказати про жодну дружбу. Той, хто незаконно покладе кінець шлюбу, зруйнує працю Самого Бога.

Ісусові ж апостоли настільки перелякалися цієї радикальної відповіді, що вважали за краще взагалі не одружуватися. Можливо, нам це не дуже в них подобається. Та все ж не слід відразу думати про них погано. У той час існувало декілька додаткових ризиків для шлюбу. По-перше, родина вирішувала, з ким одружуватися. По-друге, у тогочасному розумінні шлюб не досягав мети, якщо залишався бездітним.[871] Незважаючи на відмінності, люди і сьогодні ставляться так само стримано до беззастережних зобов’язань. Та Ісус дотримувався золотого стандарту нерозривного шлюбу.[872]

Чи повинні тоді молоді люди побоюватися брати шлюб? Може, вони накидають собі на шию зашморг?

 

Християнський шлюб – не ризикована справа

Будь-який шлюб уразливий. Ризики ховаються у малому. Розпуста – не єдина загроза! Існують «маленькі лисенята», що ушкоджують виноградники, і тому їх потрібно ловити (Пісн. 2:15). У Пісн. 5:2-7 ми бачимо, як працює такий шибеник. Молода снить про те, як її молодий рано вранці постукає до неї. Для неї це погано закінчується. Вона не захотіла знову одягатися і забруднювати ноги, виходячи за ним на двір. За мить вона передумує, але він уже зник. Сон. Але як легко трапляється щось подібне. Розбіжності у думках щодо дрібниць можуть дуже легко довести до відчуження. Чи ж не ризикована це справа – пов’язати себе до когось на все життя? Навіть учні Христа задавалися питанням, чи не краще було би тоді і не братися до цієї справи.

Рішення полягає не в пом’якшенні Божої заборони розлучатися, а у справжньому прийнятті обіцяної Ним допомоги. У день шлюбу Він обіцяє віруючому подружжю усю необхідну допомогу для того, щоб разом з Ним перетворити шлюб на щось прекрасне. Він дотримується цієї обітниці, поки вони щасливо живуть у шлюбі. Ця обітниця не втрачає своєї сили і у часи напружень у стосунках подружжя. За бажанням Христа Бог може і хоче зберігати прекрасним і щоразу відновлювати красу того, що Він поєднав. Здається, ніби відновлення союзу неможливе? Нехай утримаються від такого поспішного судження. Багато хто відчув на собі, що неможливе для людини можливе для Бога.

 

Шлюб – це не кінець

Бог Сам сказав, що «не добре» людині залишатися самотній. Тому Він дав Адамові жінку як другу половинку. Чи всі б були пошлюблені, якби рай продовжував існувати? У Біблії не знайти прямої відповіді на це запитання. У будь-якому випадку ніхто би вимушено не залишався самотнім. Адже це було б «не добре».

Фактом залишається те, що після гріхопадіння люди з різних причин не вступають у шлюб. Хтось не може знайти людину, яка б підходила. Інший не прагне шлюбу чи прагне радше повністю присвятити себе церкві Божій і царству Його.[873] Часто переплітаються різні мотиви.

Лише Адам і Єва пізнали досконалий шлюб. Цей досконалий шлюб і залишиться єдиним. Вони були перші і останні. Ніхто після них не матиме досконалого шлюбу. На новій землі усі люди будуть, мов ангели.[874] Ніхто не одружуватиметься. Прикро? Ні, тому що Бог знає, що і там людині «не добре» бути на самоті. Майбутня єдність із Богом і один з одним перевершить найповніше життя у шлюбі.

 

[855] Пісн. 5:10-16.

[856] Порівняйте Пр. 5:19 з 5:20.

[857] 1 Сол. 4:3-5.

[858] Бут. 2:18, W.H. Gispen, Genesis I, 124.

[859] Бут. 2:18.

[860] Порівняйте Бут. 2:7 з 2:22.

[861] Бут. 2:23.

[862] Бут. 3:12.

[863] Мт. 19:4-6.

[864] Порівняйте Бут. 1:22 з 1:28.

[865] В.Г. Гіспен говорить про «наказ, що благословляє», там само, 79.

[866] Бут. 2:22, 23.

[867] Бут. 1:28.

[868] Далі див. L. Floor, Efeziërs, 188 і далі.

[869] Мт. 19:3.

[870] Повт. Зак. 24:1.

[871] J. van Bruggen, Matteüs, 363.

[872] Єдиний випадок, коли християнин міг погодитися на розлучення, наставав, якщо його чоловік чи дружина залишалися переконаними язичниками і через це хотіли розірвати шлюб (1 Кор. 7:15). Щодо випадків «зловмисного покинення» за аналогією 1 Кор. 7 див. J. Douma, там само, 361 і далі.

[873] 1 Кор. 7:32-35, J. Van Bruggen, Het huwelijk gewogen, 93 і далі.

[874] Мт. 22:30; Мк. 12:25.