Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

ЯК ХОРОША ЛЮДИНА СТАЄ НЕЧЕСТИВОЮ ТА ЗІПСОВАНОЮ. Недільний день 3

Запитання 6:         Невже Бог створив людину такою нечестивою та зіпсованою?

Відповідь:            Ні. Бог створив людину хорошою за образом Своїм, тобто в справжній праведності та святості, щоб людина могла справді пізнати Бога як свого Творця, полюбити Його всім своїм серцем і жити з Ним у вічному блаженстві заради Божої слави та хвали.

Далекосяжне запитання! Наша природа нечестива та зіпсована. Невже в цьому винуватий Творець? Бодай на мить Катехізис не ставиться серйозно до такої думки. Навпаки, він ставить це запитання з такою прямотою, щоб не допустити навіть і тіні підозри щодо цього.

 

Хорошою за образом Своїм (згідно з книгою Буття 1:26).

Бог створив людину хорошою. Який зміст вкладено в це? Звісно не той, що вона ніколи не зможе стати нечестивою та зіпсованою. Якщо якесь з творінь і могло б зіпсуватися, то це людина. Так воно й вийшло. Адже не з сонцем, не з рослинами чи з тваринами, а саме з людиною раптом трапилося нещастя. Вона потягла за собою в прірву все творіння. І хіба вже мало значення те, що Бог створив її хорошою? Очевидно, бути хорошою і бути непогрішно хорошою – це різні речі.

Катехізис без вагань каже: хорошою за образом Своїм. Одне невідривне від другого. Людина хороша, тому що вона є образом Божим.

Людина має перевагу перед іншими створіннями. Це загальновідома річ. Але в чому полягає ця перевага? Не в тому, що вона ходить на двох ногах, має волю і розум, а в тому, що її створено за образом Божим. Лише в цьому полягає характерна особливість людини.

Ніхто не може самостійно проникнути в цю серцевину. Це не в змозі зробити навіть (не визнаюча Бога) наука. Вона просувається навпомацки в темряві й не може дійти згоди навіть у тому, що ж робить людину людиною. Про це нам має розповісти лише Творець. На щастя, Він вже зробив це. І дуже переконливо. Перш ніж Він створив нас, Він, добре розміркувавши, вирішив: "творімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою" (Бут. 1:26). Це і тільки це справді робить людину людиною.

Слова "образ" і "подоба" означають фактично те саме. Але що? Можливо Адам і Єва хоч трохи мали такий вигляд, який мав Бог? Ні в якому разі. Зрештою, слова "образ" і "подоба" на це й не вказують. Взагалі, на Давньому Сході, говорячи про образ бога, ніхто й не думав про зображення його зовнішнього вигляду. Такий образ значив для людей не те, що їхній бог мав більш-менш подібний вигляд, а що це зображення виступало його представником.1 А представникові й не треба бути як дві краплі води схожим на свого хазяїна. Він може бути зовнішньо зовсім не схожий на нього. Аби тільки докладно зміг пояснити людям, що мав на увазі його хазяїн.

Те ж саме маємо й тут. Людина є образом і подобою Бога не тому, що вона має більш-менш такий вигляд, який має Бог, а тому що у своїй діяльності вона повинна бути представником невидимого Бога і таким чином проявити свій образ.2 Не тільки в особливі моменти, наприклад, під час молитви, але коли людина просто порається на землі або доглядає за своєю худобою. Зрештою, створюючи людину за образом Своїм, Бог пов’язує це насамперед не з молитвою або слуханням Його Слова, а з панування над рибами, над птаством і над тваринами земними (Бут. 1:26, 28).3 Людина стає намісником Божим.4

Отже, образ Божий є більшим за суму людських якостей Адама. Він не тільки говорить про те, які дари Адам має, але не меншою мірою й що він робить з цими дарами.5 Вдалий життєвий приклад того, які вчинки робить Адам як образ Божий, ми бачимо в тому, як він назвав імена тваринам. Він зробив це від імені Творця. Даючи Адамові можливість обмірковувати всі варіанти та зробити свій вибір, Бог виявляє Свою мудрість. Тому що "А все, як покличе Адам до них, до живої душі – воно ймення йому" (Бут. 2:19). Бог не відхилив би жодне ймення. Не тому, що Адам так добре знав тварин, але передовсім тому, що він знав Бога. Знав так добре, що зміг назвати імена настільки точно, що Бог схвалив їх. Отже, Адам був насамперед не найкмітливішим зоологом, а досконалим "образом Божим". В його діях можна було знайти щось притаманне невидимому Богу.

Сказане означає, що є, за задумом Бога, найвищою метою нашого перебування на землі. Вона полягає не лише в тому, щоб ми вправно користувалися землею. Він хоче більшого, набагато більшого. Він шукає людей, які знають і щиро люблять Його. Які всім своїм життям і всією працею своєю вшановують Його. Вони роблять це з доброї волі, але й не як сторонні особи, бо перебувають на службі в Нього. Їхнє завдання скріплене завітом, що містить у собі багаті обітниці. Бог хоче, щоб вони свідомо вшановували Його. Тому загроза смерті, в разі нехтування цією заповіддю, є цілком реальною. Бог є всюди, на горах і в долинах. Все творіння промовляє про Його всесилля і мудрість. Так було б навіть і в тому разі, якби людина і не прилучилася до цього хору. Небо звіщає про Божу славу, а сонце тішиться, щоб пробігти дорогу (Псалом 19). Згідно з Псалмом 148, сонце, місяць, зорі, вогонь, град, плідні дерева, кедрини, а також вся худоба покликані хвалити Бога. Але жодне творіння не може робити це так безпосередньо і виразно, як людина, з якою Бог уклав свій завіт. Необхідно, щоб побачити і впізнати Бога було набагато легше не у квітучому садку або у вражаючому заході сонця, а в людських діяннях.6

Бог створив людину хорошою. Не хорошою і непогрішною, а хорошою і за образом Своїм. Наділеною великою відповідальністю служити Йому.

Хорошою за образом Своїм (згідно з Відповіддю 6).

Катехізис починає своє пояснення слів "хорошою і за образом Божим" так: в справжній праведності та святості. Ці два поняття належать одне до одного і перетікають одне в одне. "Праведність" – це чутлива гармонійність з Божою волею. "Святість" – це внутрішня і сердечна налаштованість виконати цю волю7. Разом вони викликають образ людини, яка дуже добре знає, чого хоче Бог, перебуває в захопленні від цього і тому з найбільшою охотою тільки це й робить, славлячи та хвалячи Бога за це. Так підходить до цього Катехізис.

"Хорошою за образом Своїм" значить, що людина:

– справді пізнає Бога як свого Творця;

– любить Його всім своїм серцем;

– і живе з Ним у вічному блаженстві;

– заради Божої слави та хвали.

В цьому поясненні впадає в око, що найбільшу увагу привертають стосунки з Богом. Людина мусить пізнати, полюбити і вічно славити Його. Це розходиться з Книгою Буття 1:26. Тут суть образу Божого вбачається в пануванні над рибою, птаством і худобою.

Це нам підтверджує опис того, як Адам зосереджував свою увагу на тваринах, даючи імена їм.

У Відповіді 6 Гейдельберзького Катехізису наша праця на землі залишається поза рамками розгляду. Але то є не більше, ніж різниця в акцентах. В Книзі Буття 1:26 Бог, звичайно ж, має на увазі також і людей, які від усього серця люблять Його. Адже Він говорить тут про таких людей, якими Він збирається створити їх. Тому очевидно, що в їхній статус образу Божого відразу ж вкладається зміст панування над землею. Їх стосунки з Богом були досконалими. Це було видно з того, що Адам назвав саме ті імена, які Бог схвалив. Але зрозуміло, що саме тому цей пункт – стосунки з Богом – після гріхопадіння привертає особливу увагу. В цьому разі найперша вимога Бога полягає не в тому, наприклад, щоб людина вигадала для тварин найкращі імена, але щоб вона кожним вчинком своїм на землі показала, наскільки добре вона знає Його і як любить вона Його. В принципі, запитання, невже Бог створив людину такою нечестивою та зіпсованою, є дуже зухвалим. У відповіді Катехізису ми відчуваємо глибоке обурення. Бог шукав людей, які Його справді пізнали, полюбили Його всім своїм серцем і жили б з Ним у вічному блаженстві, заради Його слави. Настільки хорошою і з такою повною любові турботою Він створив людину.

 

Ще раз: хорошою!

Залишилося ще одне важливе запитання. Бог не створив людину "нечестивою та зіпсованою". Але вона стала такою. Що ж з того, що вона була створена "хорошою"? Що значить бути "хорошою"?

Для вірного розуміння нам знову прийде на поміч поєднання понять "хороша" і "за образом Своїм". Останнє поняття виключає, що людина є заздалегідь запрограмованим роботом, позбавленим свободи вибору, точнісінько таким, якими насправді є сонце й зорі. Воно також виключає, що людина діятиме несвідомо або за інстинктом, як тварина. Людина була в змозі і повинна була зробити свій вибір на користь Бога. При цьому її позиція не була нейтральною. Їй не треба було і здійматися до когось, хто полюбив Бога. Їй потрібно було лише тільки підтвердити вкладену в неї любов до Бога. Адже людина була створена з щирим бажанням і готовністю виконувати волю Божу. Створена наскрізь хорошою. Але це з одного боку. В той же час людина отримала певну свободу вибору. Бог поставив її перед вибором, заборонивши їй їсти з одного конкретного дерева.8 Але з цього нічого не вийшло. Чому? Ніхто не може пояснити й розтлумачити.9 Навіть виходячи з того, що людина мала змогу вибирати. Те, що людина могла і навіть повинна була робити вибір, це дуже добре. Пізніше Бог ніколи не жалкував, що створив людину саме такою.10

 

Образ Божий після гріхопадіння

Чи є дезертир ще солдатом? І так, і ні. Він продовжує ним бути, але не хоче цього. Можливо, він вже зняв уніформу і десь заховав свою зброю. Його боєздатність дорівнює нулю. В цьому відношенні він вже більше не солдат. Але його не було звільнено в запас. Дезертирство – це не демобілізація. Якщо його судитимуть, то відповідати за свої вчинки він буде як військовослужбовець.

Чи є людина після свого падіння ще образом Божим? І так, і ні. Вона відмовляється бути представником Бога на землі. В цьому сенсі вона вже більше не є образом Божим.11 Але це ще не все. Людину ніколи не звільняли від звання образу Божого. Дезертирство не є звільненням. Бог і сьогодні вважає, що кожна людина зберігає своє первісне призначення.12 Ухилитися від цього ніхто не може. Чи все-таки може? Онука не засуджують за те, що його дідусь був дезертиром. Наскільки ми несемо відповідальність за те, що не слухалися наших прабатьків?

 

 

Запитання 7:         Тоді що ж так зіпсувало людську природу?

Відповідь:            Гріхопадіння наших прабатьків, Адама та Єви в Еденському саду, яке настільки отруїло нашу істоту, що ми всі народжуємося грішниками, розбещеними з самого моменту зачаття.

Що є причиною того, що ми такі нечестиві та зіпсовані? Це запитання переносить нас до раю, до наших прабатьків. Вони вчинили цей злочин. Отже, провина лежить на них. А на нас?

 

Яке отруїло нашу істоту.

Але давайте дивитися на речі тверезо: на емоційному рівні ми навряд чи відчуваємо будь-який зв’язок зі своїми прабатьками Адамом і Євою. Занадто вже давно тому, задовго до нас жили вони. І все ж таки через їхнє падіння в раю "наша істота" була отруєна, внаслідок чого після багатьох віків "ми всі народжуємося грішниками, розбещеними з самого моменту зачаття". Ми називаємо це первородним гріхом.13

Наша природа отруєна. Не лише природа Адама, а наша. Чи можемо ми зарадити цьому? Причиною всього є гріхопадіння Адама і Єви. Нас не було при тому, коли Адам впав у гріх. Хтось повинен був розповісти нам про це. Інакше ми б нічого такого й не знали. Та й Катехізис говорить не про наше гріхопадіння, а про гріхопадіння "наших прабатьків, Адама і Єви". І це правильно. І в Святому Письмі сказано, що Бог ніколи не засуджує за те, що зробив не він, а хтось інший. Не прирікають на смерть сина за батьків злочин. Душа, що грішить – вона помре.14 Проміжок у часі між Адамом і нами нескінченно більший, ніж між сином і його батьком. Жоден суддя земний нікого не засудить за співучасть у злочині, який вчинило минуле покоління. Жоден суд земний нікого не засудить за злочин, що його вчинив Адам.

Але як зображує Святе Письмо наші стосунки з ним? Ми "народжуємося" не просто з відповідними слабостями і вадами, а "грішниками". А гріх – це провина, наша власна провина. Такими ми з’являємося на світ. Отже, ми є співучасниками Адамового гріхопадіння.

І це не випливає з наших глибокодумних роздумувань. Просто Катехізис ґрунтується на Святому Письмі. Дуже доречним є його посилання на Рим. 5:12, 18, 19.

Згідно з віршем 12, всі люди згрішили. І не лише у своєму власному житті, а ще в раю. Там і тоді кожен по-своєму згрішив.15 Отже, не безвинно ми розплачуємося за злочин Адама. Ми брали в ньому участь, а, отже, ми співучасники. Через нього одного згрішили всі.16 Так вважає Бог. Тому – вірш 18 – через один той переступ Адама "на всіх людей прийшов осуд". Але чому ці "багато-хто" засуджуються всі без винятку? Тому що – вірш 19 – вони справді "стали грішними". Всі відразу, "через переступ одного". Через один цей вирішальний вчинок Адама.17 Адам виступав нашим представником. Не ми його призначили, а Бог. Він винайшов принцип "один за всіх" і "всі через одного". Тому його позиція була вирішальною для всіх людей.18

Хоча це й невчасно, все ж таки вкажемо на те, що в Рим. 5 "один за всіх" має відношення перш за все до Христа. Одне вже це дає виправдання багатьом. Бог вживає для цього все те, що єднає й нас з Адамом. Якби хтось вирішив не мати нічого спільного з Адамом через його провину, він тим самим перекрив би собі шлях до Христа. І навпаки, хто вірить у слово Боже, що через послух одного багато-хто стануть виправдані, може чекати від того ж таки Бога, що через гріхопадіння одного чоловіка багато-хто будуть засуджені. Бог користується, так би мовити, тим самим каналом, через який нам зараховується і Адамова провина і Христова жертва.

Вся ця історія була доволі-таки непростою. Вона не задовольнила індивідуалістично налаштованих людей. Ми радше схильні схопитися за голову, промовляючи "як це важко!", ніж прикрити долонею вуста, із словами "як це погано!". Хто зараз переймається своєю провиною в Адамі? Як ми обходимося на практиці з вченням про первородний гріх? Задовго до Павла це показав нам Давид у Псалмі 51.

 

Грішний від лона матері.

Давид допустив загибель Урії, щоб взяти його дружину. Коли він розкаявся в цьому, то глибоко усвідомив, як він завинив перед Богом. "Тобі, одному Тобі я згрішив" (Пс. 51:6). Він замислюється над самим собою і питає себе, чи завжди він був таким нечестивим? З чого це почалося? Коли він ще залишався незіпсованим? Подумки він звертається до часів свого раннього дитинства, але усвідомлення власної гріховності лише посилюється: я в беззаконні народжений. Він робить ще один крок назад: в гріху зачала мене мати моя. Гріх оточує нас з усіх боків ще в лоні матерів наших і є немовби нашим гніздом (Кальвін).

Велике враження справляє на нас те, з яким усвідомленням вини говорить Давид про свою вроджену зіпсутість. Він не перекладає вину на свою матір, а за нею і на Адама. Так само він не говорить з покірністю, що така вже його природа і тут нічого не вдієш. Навпаки, Давид ще сильніше жахається, коли роздумує про своє походження. Несподівано для себе за цим злочином він відкриває глибоку прірву своєї зіпсутості. Лише один цей злочин з надзвичайною ясністю показав йому, хто він такий. Він став убивцею не тоді, коли допустив загибель Урії. Він завжди був ним за своєю природою. Щоб усвідомити це, треба звернутися до часів його зачаття і народження. Лише тоді можна зрозуміти всю глибину його нечестивої зіпсутості.

Вчення про первородний гріх є тим інструментом, який достовірно визначає нашу злочинність, якою б глибокою вона не була.19

 

 

Запитання 8:         Невже ми настільки зіпсовані, що абсолютно не здатні творити добро, а лише схильні до всілякого зла?

Відповідь:            Так, якщо тільки не відродимося згори, від духу Божого.

Наша природа зіпсувалася в раю, задовго до нашого народження. Неминучим наслідком цього є те, що наша природа все ще перебуває такою ж зіпсованою, як і під час нашого народження. А тепер настала наша черга особистим прикладом доводити, ким ми є. В ті праісторичні часи, такі згубні для "нашої природи", ми ще не мали свідомості. Зараз вона в нас є. Тепер ми перебуваємо на землі власною персоною. Звідси випливає таке обережне запитання: чи ми як люди, що мають власну волю, зовсім позбавлені змоги зробити "щось добре"?

 

Наскільки зіпсовані?

Ми зіпсовані? – Так.

Зовсім нездатні до чогось доброго? – Зовсім.

Схильні до всілякого зла? – Так.

Це жорсткі твердження. Ще й без будь-яких нюансів. Неначе йдеться про позбавлених совісті кримінальних злочинців. Невже ми справді є такими?

Ніхто не запідозрить Кальвіна в тому, що він з занадто великим оптимізмом думав про добрість людини. Проте він повністю визнавав, що серед будь-яких людей і навіть язичників "деякі не тільки прославилися чудовими вчинками, а й протягом усього свого життя поводилися достойно".

Деяким язичникам Бог навіть надав "величної" природи. Тому ми не боїмося сказати під час "розмови на побутові теми", що хтось має "хорошу" природу, а у когось іншого вона "погана". Доки вони обидві підпадатимуть під один знаменник "людської нечестивості".20

Кальвін тут явно не скупиться на слова, вихваляючи людські чесноти. Мимохідь зазначимо, що і Святе Письмо відверто говорить про "надзвичайну людяність", яку виявили щодо Павла та інших, що потерпіли від корабельної аварії, тубільці на острові Меліті (Дії 28:2). Але тим самим Кальвін (як і Святе Письмо) жодною мірою не хоче сказати, що, таким чином, з людською нечестивістю все не так вже й погано. Пояснюючи це, він рішуче зазначає, що Бог часто придушує цю нечестивість. У всіх людях. Включаючи й язичників. Він приборкує їхні негативні схильності. Оскільки такі існують. Якби Він залишив їх у їхній невгамовності, вони "втекли" б швидше за "шаленого звіра" і у своїх вчинках вийшли б за межі допустимого з більшим шалом, ніж найбурхливіший потік із своїх берегів.21 За таких обставин пристойні люди можуть раптом перетворитися на садистів.

Як і Кальвін, Катехізис теж не вважає кожного злочинцем. Не можна називати всіх лиходіями. Багато хто часто поводиться в товаристві похвально, є найчеснішою людиною і вірним чоловіком. Катехізис зовсім далекий від того, щоб з позицій похмурого песимізму все це заперечувати. Але й з усіма своїми добрими властивостями людина стоїть спиною до Бога. Тим самим виноситься вирок усій людській поведінці. Людина не здатна на щось добре.22 Все вирішує лише те, що не ми, а Бог вважає добрим. А добрим Він вважає тільки одне те, що ми робимо з любові до Нього. На жаль, на це ми вже остаточно не здатні. І тут вже нічого не поробиш. Бо ще в раю наша природа зіпсувалася: тобто, вона ще спромагалася на якесь добро, але любити Бога була вже не здатна. Ми аж ніяк не в змозі скинути з себе цю "зіпсутість". Ми ніколи не позбудемося її, хіба лише в один, дуже рішучий, спосіб. А саме: ми мусимо народитися знову. Але не так, як діти Адама, бо тоді знову нас очікує невдача. Ми мусимо позбутися всіх наших ганебних схильностей. Тому ми повинні знову народитися саме через Святого Духа і аж ніяк не менше. Нашою єдиною втіхою є те, що ми – Його, Того Хто насправді Духом Своїм дає нам готовність "жити для Нього відтепер і надалі".

 

 

1 BGD, 296, 297.

2 "Не так важливо, чи вважається, що людина має такий вигляд, який має Бог. Подоба скоріше передбачає те, що людина у певному сенсі діє як Бог, що вона виступає представником Бога на землі і власне в цьому проявляє свій образ", BGD, 297. цитується за: Kruiswijk. Geen gesneden beeld.

3 K. Schilder, Heidelbergsche Catechismus I, 252 (пункт 4).

4 Автор вживає такі образи, як "вікарій", "намісник", "представник", "повірник", вказ. пр., 268; див. також BGD, 318, 319.

5 Образ Божий має відношення не лише до природних даних або якостей, але також і до діяльності, K. Schilder, вказ. пр., 294. Він не є "сумою властивостей і якостей…". "Він входить в живе спілкування з Богом як з Богом Завіту", там же, 306. Питання "хто я є як людина" не можна відірвати від питання "для чого я живу", W. Verboom, De theologie van de Heidelbergse Catechismus, 41.

 

6 "Отже, створивши людину за образом своїм, Бог зримо присутній в людині і через людину. І власне в тому полягає унікальний статус людини в світі й її докорінна відмінність від решти всесвіту… Той, хто дивиться на людину, бачить її діяння і чує її слова, дивиться ніби через людину, вдивляється в іншу дійсність, яка приходить на пам’ять, тобто в Бога". J.A.Heyns, Dogmatiek, 125.

7 Катехізис цитує ці слова за Еф. 4. 24. Див. також BGD, 306, 307.

 

8 Ми повернемося до цієї випробної заповіді у Відповіді 9 Катехізису у зв’язку із згаданим там "безрозсудним непослухом".

9 Розповідь про гріхопадіння в Книзі Буття 3 доволі захоплююче передає справжній перебіг подій, але зовсім не пояснює того, як таке могло статися.

10 Книга Буття 6:6 не суперечить цьому. Тут ми читаємо, що Бог "пожалкував був", що створив людину. Такою нечестивою стала вона. Але Бог не хоче сказати: "краще б Я ніколи не створював Адама" або "краще б Я зробив його іншим". Це свідчило б про визнання своєї помилки, що неможливо. З іншого боку, правдою є, що у вірші 7 Він заявляє про всіх цих вироджених людей: яких Я створив. В той же час Він відрікається від цих розбещених людей, немов би хотів сказати: з огляду на її розбещеність, Я жалкую, що створив людину, бо ця людина не є справою рук Моїх. Див. також J. Calvijn, Uitlegging van Genesis a. 1.

11 Згідно з К. Схілдером, ми "всі повинні говорити про те, що після падіння відкинули образ Його", вказ. пр., 289 (277, 295).

12 BGD, 303.

 

13 Термін "первородний гріх" не можна вважати вдалим, він може навіть дезорієнтувати. Ти отримуєш те, що успадкував. Для цього ти не приклав ніякої праці. Спадок просто сам іде тобі до рук. І саме в цьому делікатному пункті термін "первородний гріх" виявляє свою хибність. Первородний гріх – це більше ніж спадок, якого ми й не просили. Див. також BGD, 371, 372, 378. Оскільки цей термін прижився і вживається також в нашому Нідерландському віровизнанні, ми й у подальшому будемо користуватися ним.

 

14 Єз. 18:4.

15 Це підтверджує зв’язок з наступними віршами (13 і 14). В них йдеться про покоління від Адама до Мойсея. Формально вони не згрішили проти офіційного Закону Божого. Його ще тоді не було. Адже вони жили перед тим, як на Сінаї було об’явлено Закон. Тому їхній гріх не можна було ставити їм за провину. Проте смерть панувала і над ними. В тому числі й над усіма маленькими дітьми, які навіть ще не могли згрішити. Чому ж тоді смерть панувала над усіма ними? Тому що вони все-таки "всі згрішили", а саме в Адамі. Отже, злочини всіх людей по суті є не що інше, як підтвердження нашого переступу в Адамі.

16 Докладніше про Рим. 5:12 див. BGD, 375, 376.

17 Власне там сказано, що їх виставлено як грішників або зараховано до них. Це зроблено саме Богом. При цьому Його рішення визнати їх грішниками не є штучним чи так званим "вольовим". Він ставить їх у таке становище, тому що вважає, що вони настільки тісно пов’язані з Адамом, що його переступ справді робить їх грішниками.

18 В розумінні нашого зв’язку з Адамом можуть бути розбіжності. Дуже сильно наголошувалося на тому, що всі люди справді самі згрішили в Адамі. В цьому разі можна говорити, що людина справді відповідальна за гріх разом з Адамом. Це позиція так званого "реалізму", K. Schilder, a.w., 330 v (насамперед 334). Див. також BGD, 372.

Інші вважають, що Адам виступав як наш представник у завіті, що його Бог уклав з ним. Тому Бог так і вважав, що всі згрішили в ньому. Це позиція федералізму. Див. BGD, 372, 373.

В обох поглядах є якась однобокість. Хіба ми насправді грішили одночасно з Адамом, як проголошує реалізм? Де підтвердження Святим Письмом цієї думки про свого роду до існування? Див. назв. працю G.C. Berkouwer, De zonde II, 224 v. А з іншого боку: хіба ми караємось лише за те, що на нас перекладають чиюсь іншу провину, як твердять прихильники федералізму? Хіба це справедливо? В обох поглядах видний лише один бік правди. В Адамі ми дійсно грішники (реалізм), і ними ми є через особливе місце, яке займає Адам, як наш представник (федералізм). Тому ми будемо виходити з "поєднання представництва (федералізм) з реалізмом", BGD, 377.

19Пізніше первородний гріх почали розділяти на первородну провину і первородну заплямованість. Для нас це розрізнення означає, що первородний гріх може бути в той же час провиною і зіпсутістю (заплямованістю). Катехізис перш за все робить наголос на нашій зіпсутості. Так він каже, що наша природа зіпсувалася в раю. Але це провинна зіпсутість. Ми винуваті саме тому, що зіпсовані. Сама наша зіпсутість вже є провиною. Так само як і навпаки, наша первородна провина справді вже існує в нашій зіпсутості (або первородній заплямованості). "Наше буття зіпсоване перед Богом. Разом з буттям нам дано і провину", BGD, 376, 377.

 

20 Calvijn, Institutie II, III, 3 і 4.

21 Там же, II, III, 3.

22 В. Вербомові здається (див. W. Verboom, вказ. праця., 38, 39), що Катехізис занадто вже спрощено говорить тут про втрату всілякої добрості. Він вказує – в принципі слушно – на те, що після падіння людина може робити розумні речі. "Після падіння людина таки здатна, хоч і дуже обмежено, до добрих речей". Тому Вербом вважає за краще – посилаючись в тому числі й на латинський переклад Катехізису – замість "зовсім нездатна до будь-якого добра" сказати "зовсім нездатна до добра". Однак, на нашу думку, таке радикальне твердження Катехізису ставить нас перед шокуючим усвідомленням, що після падіння людина дійсно не може зробити будь-чого доброго. Те, що вона робить "речі, добрі" самі по собі, ми за Кальвіном приписуємо Богові, який придушує людську нечестивість. Але навіть це "добро" у світлі Божого Закону підпадає під знаменник "зла".