Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

СТРАЖДАВ ЗА ПОНТІЯ ПИЛАТА І БУВ РОЗП’ЯТИЙ. Недільний день 15

 

Запитання 37:         Що сповідуєш у слові "страждав"?

Відповідь:                Що протягом усього Свого земного життя, а особливо в кінці його, Ісус Христос носив у Собі – в Своєму тілі та в душі – гнів Божий за гріхи всього людства. Він робив це заради того, щоб стражданнями Своїми як єдиною спокутною жертвою звільнити нас, наші тіла та душі, від вічного осуду та здобути для нас Божу благодать, праведність і життя вічне.

 

Здається, ніби Апостольський символ віри, змальовуючи життя Ісуса, залишає найголовніше поза увагою. Тут повідомляється, що Він народився від діви Марії, і потім відразу, що Він страждав за Понтія Пилата. Оте страждання припало на кінець Його життя, бо з Пилатом Він мав справу лише зранку дня Своєї смерті. Але між народженням і стражданнями було приблизно тридцять років Його земного життя. В останні три роки Свого життя Він проповідував та чинив дива. Про це нам розповідають чотири книжки Нового Заповіту. Чому Апостольський символ віри нічого не каже про це?

Звичайно, не можна й подумати, що він забув ту частину життя Ісуса або вважав її недостатньо важливою. Є лише одне пояснення такому швидкому переходу від Його народження до страждань: Він страждав весь час Свого перебування на землі, а, отже, від народження. Страждання було вже тоді, коли для Нього не знайшлося місця в заїзді, і тоді, коли Він немовлям мусив тікати до Єгипту, коли Ірод замірявся на Його життя. Той, хто говорить про страждання Ісуса, говорить не про кінець Його життя, а про весь Його життєвий шлях. Його життя було стражданням. Та Ісус перевищив всіх людей не тільки в тривалості страждання. Християни інколи теж з дитячих років тяжко страждали. Але вони не приходили в світ, аби бути заарештованими, висміяними і замученими на смерть. Якщо так траплялося, то це був сумний наслідок їхньої вірності Богу, але не мета їхнього життя. Вони шукали життя, а не смерті.

З Ісусом було по-іншому: Він прийшов, щоб страждати й таким чином понести гнів Божий до гріха.[183] Страждання було не долею Його життя, але працею Його життя. Свідомий Своєї мети, Він віддав Себе палаючому гніву Божому до наших гріхів. Це зробило Його життя на землі непорівнянним. Тому Апостольський символ віри для всього життя Ісуса використовує наголошене слово: страждав.

 

Що робить Його страждання таким особливим

 

Ісус поніс тяжкість гніву Божого. І ніщо інше. Жодним словом Катехізис не згадує багатьох людей, які Його кривдили. Попри те, що в розповідях євангелістів ми зустрічаємо багатьох таких людей: юдеї, які відкидали Його, синедріон, який виношував і плів інтриги аж до Його смерті, солдати, що знущалися з Нього, Юда, Петро. Але навіть Пилат залишається тут поза увагою.

Чому весь наголос падає так однобічно на гнів Божий?

Тому що ми сьогодні маємо справу лише з ним. Люди тих часів не відіграють більше жодної ролі в нашому житті, тоді як гнів Божий і дотепер – насущна актуальна реальність. Й так залишається, бо наші гріхи постійно викликають святий гнів Божий з усіма наслідками, що випливають з цього.

 

Тому на землі чигає смертельна небезпека. Не через атомну зброю й хвороби або пошкодження озонового шару, але тому, що з неба з’являється гнів Божий.[184] Ніхто не може прийняти ефективних заходів проти цього. Всі зусилля утримувати землю придатною до життя не відвертають цей гнів. Тому мрії про досконало щасливий світ залишаються утопією. Але так само, як блискавковідвід притягує вогонь небесний й відтак захищає те, що навколо нього, так і Ісус прийняв на Себе цей гнів, призначений для нас. Хто у Нього вірує, вже зараз може жити у безпечній зоні, де все – навіть кожна невдача – має слугувати на краще.

 

Критика вчення про примирення

 

Чи справді Бог настільки розгніваний через наші гріхи? І чи звертання до Ісуса й до сьогодні є єдиним способом уникнути цього гніву? Чи прийшов Ісус на землю майже 2000 років тому дійсно саме для того, щоб понести цей гнів заради нас? Чи каже так Біблія? Є злі язики, які стверджують, що гнів Божий не такий вже й страшний. Він не вимагає від нас повного відшкодування. І не через Ісуса. Останній помер, але це на совісті поганих людей. Бог не хотів цього, не кажучи вже про те, ніби Він вимагав цього. Вони відкидають будь-яку думку про те, що Бог нібито вимагав відплати від Свого Сина за наші гріхи. Вони вважають, що й без хресної смерті Ісус міг бути нашим Спасителем.[185]

Біблія спростовує цю популярну думку в найрішучіший спосіб. Ісус не був безсилою жертвою обставин, бо міг би просити про надання дванадцяти легіонів ангелів. І отримав би їх.[186] Він відмовився від того, тому що прийняв Свої муки свідомо, як чашу, що Отець дав Йому випити.[187] Тому Він не просто пасивно переносив страждання, а "був від початку до кінця цілковито активним і свідомим у Своєму стражданні, і тому на хресті відмовився від знеболювального напою з мірри, але прийняв оцет, що загострює муки".[188] Зі Свого боку Бог теж зрештою навмисне покинув Його.[189] В Його смерті ненависть людей відіграла зрештою тільки другорядну роль. Це згідно Нового Заповіту.

Але й Старий Заповіт не говорить про інше.

Згідно Ісаї, саме ГОСПОДЬ послав на муки людину скорботи, тобто Ісуса.[190] З цієї ж частини Святого Письма довідуємося, що ця людина скорботи свідомо шукала страждань: Він немочі наші на Себе узяв.[191]

Старий і Новий Заповіти запевняють нас, що Ісус прийшов для того, щоб за нас понести гнів Божий.

Це суперечить нашому відчуттю справедливості. Ми не можемо й припустити, щоб батько у повному усвідомленні і з власного бажання покарав свого єдиного сина за те, що скоїли інші. Неможливо, щоб він розізлився на невинну дитину, тоді як розпещує винуватця. Але те, що для людей неможливо, робить Бог. Він вчинив так, що Його гнів зійшов на Того, Хто цілковито непричетний до нього. Як міг Він насправді гніватися на Свого єдиного улюбленого Сина? Як міг цілковито покинути Його? Як міг божественний гнів щодо наших гріхів обрушитися на Ісуса, Який був абсолютно невинний? На всі ці питання є лише одна відповідь: тому що Він так хотів. Але Його бажання водночас – найвище право. Згідно цього права, за нас могла відплатити інша людина.[192]

Нехай це Божественне право буде вирішенням усіх суперечок.

І причиною нашого зачудування. Тут доречне лише поклоніння.

Єдинородний Божий Син,

Ісус Христос, Месія,

Ти зняв із нас тягар провин,

Дав втраченим спасіння.[193]

 

За гріхи всього людства

 

Ісус поніс гнів Божий за гріхи всього людства. Звучить щедро. Чи не врятовані тоді всі люди? Ні, лише ті, хто щиро вірує.[194] Це звучить вже не так щедро. Але треба чітко розділяти дві речі: не всі люди врятовані не через те, що жертва Христа була недостатньою. Божої милості надміру. Більш, ніж достатньо. Для кожного. Ніколи у церквах або на місіонерських полях не оголошували про зупинку через те, що досягнуто максимальної кількості людей, що можуть бути врятовані. Й ніколи ніхто не повинен боятися, що надто часто звертається до Бога за прощенням. Це не прив’язане до максимальної кількості. Той, хто раз за разом подає великі рахунки до страхової компанії, наражається на небезпеку, що його з часом виженуть. Тут – ніколи! Цього не трапиться через надто великі рахунки. Фонд благодаті, який заснував Ісус, ніколи не вичерпається. Бо Його смерті більш, ніж достатньо, щоб викупити гріхи всього світу.[195] Передайте це іншим![196]

 

Запитання 38:         Задля чого Христос страждав за часів судді Понтія Пилата?

Відповідь:                Будучи невинним, Христос був засуджений земним суддею, щоб звільнити нас від суворого суду Божого, що повинен був впасти на нас.

 

В стражданнях Ісуса приймало участь багато людей, але у символі віри згадано тільки ім’я Пилата. Чому його? Не тому, що вина Пилата була найбільшою. Вона не була такою.[197] І не тому, що він найкраще був обізнаний про Ісуса, бо він про Нього майже нічого не знав. Він навіть не знав, що Ісус – галілеянин.[198]

Катехізис називає Пилата земним суддею, і в цьому причина згадки про нього. Як суддя він зробив дві речі: офіційно визнав невинність Ісуса і засудив Його. Як перше, так і друге має для нас величезне значення.

 

Пилат не знайшов у Ісусі провини

 

Остаточний присуд Пилата був такий: "і ось нічого, що на смерть заслуговувало би, Він не вчинив".[199]

Можливо, дивне запитання: в чому полягала цінність такого присуду, навіть якщо чоловік був цілковито правий? Він був язичник, присуд якого спирався не на Божий Закон, а на римське право. Крім того, йшлося тільки про те, чи бунтував Ісус проти римського кесаря. Цей позов Пилат рішуче відхилив. Більшого не казав. Говорити більше він і не мав повноважень. В його очах Ісус не становив жодної небезпеки для Риму. Крапка! Це було все. В той самий спосіб він міг би заявити і про невинність Кайафи чи Юди, бо релігійні суперечки євреїв його мало цікавили.

Новий Заповіт також ніде не вказує, що Ісус не мав вини, тому що так сказав Пилат. За змістом його слова мали невелику цінність. Для цього вони були надто обмеженими, а особливо – надто поверховими.

Та все ж Ісус побачив в ньому більше, ніж недолугого язичника, чий присуд не мав цінності. Пилат отримав свою владу від Бога.[200] Зрештою, саме він був тією людиною, що була уповноважена і зобов’язана від імені Бога оголосити кінцевий присуд щодо Ісуса, обов’язковий до виконання. Коли він, спираючись на свої язичницькі переконання, оголосив, що Ісус невинний, це був також публічний і офіційний присуд суду небесного.[201]

 

 Чому ще присуд Пилата важливий?

 

Справу Ісуса розглядали у двох різних судах: в юдейському синедріоні і в римського прокуратора Пилата. Синедріон виніс вирок: Він винен до смерті. На противагу цьому, Пилат не знайшов вини у Ньому. Але який суддя був більше уповноважений і здатний виносити Ісусові вирок?

Синедріон знав Божий Закон. Пилат – ні. Він не розумівся на релігії юдеїв і був надто гордим, щоб заглиблюватись у неї.[202]

Чи не повинен тоді вирок синедріону важити для нас більше, ніж присуд судді-язичника? Юдейський суд був саме необхідною інстанцією для того, щоб недвозначно за Словом Божим показати, у чому полягала провина Ісуса. В його членів були для цього всі можливості. Як і в інших випадках, тоді вони мусили на підставі Закону показати, чому Ісуса треба відкинути. Ми тоді можемо поцікавитися, в чому були їхні докази проти Ісуса. Адже це стало моментом істини!

Але як все відбулося? Вони б охоче звинуватили Ісуса в тому чи іншому порушенні Закону. Для цього підключили неправдивих свідків. Вони звинувачували Ісуса в усіляких злочинах. Якби це вдалося, Ісус увійшов би в історію як звичайний порушник Закону. Найглибша причина їхньої ненависті до Нього – те, що Він є Месією – тоді б залишилася прихованою від ока світу.

Але Бог розвіяв цю димову завісу.

Їхній позов не можна було задовольнити.[203] Вони зайшли в глухий кут. Через це вони були вимушені залишити всі хитросплетіння й вустами свого первосвященика зупинитися на суті справи: Чи Христос Ти, Син Божий?[204] Тоді стало ясно, мов день, що Ісуса засуджено тільки і виключно через те, що Він – Христос, Син Божий. І тому, що Він і справді був Ним, Його засуджено абсолютно безневинно. Як одне, так і інше цілий світ мусив назавжди запам’ятати.

 

Відразу по тому виникла загроза того, що ця ясність знову зникне. Справа в тому, що юдеї побачили необхідність того, аби смертний вирок було виконано Пилатом. Згідно досить розповсюдженої думки, так мало статися тому, що вони не могли самостійно здійснювати смертний вирок. Інші захищають думку про те, що синедріон насправді мав такі повноваження, але ця процедура за правилами юдейського права забирала надто багато часу. За таких обставин їхнє палке бажання умертвили Ісуса до шаббату – тобто, найпізніше в (Страсну) П’ятницю – не можна було б виконати. Тому в цьому випадку вони начебто передали справу Пилатові, який безперешкодно міг використати право пришвидшеної процедури.[205] Хоч як там було, юдеям був необхідний Пилат. Але він був цілковито байдужим до підстав вироку юдеїв. Для нього не мало значення, чи висловлювався Ісус богозневажливо. Юдеї знали про це. Тому не згадували про це. Натомість вони висунули політичне звинувачення у тому, що Ісус нібито збурює народ проти римського кесаря, називаючи себе Царем Юдейським.[206] В такий спосіб вони намагалися натиснути на Пилата.

Але не у цьому полягали їхні претензії до Ісуса. Зовсім не в цьому! Знову виникла загроза того, що справжнє звинувачення загубиться.

 

Тому Бог подбав про те, щоб Пилат вперто не визнавав підстав для цього політичного звинувачення. Так юдеї знову були змушені оприявнити свої справжні мотиви: маємо Закон, і за цим Законом Він мусить умерти, бо (!) за Божого Сина Cебе видав.[207] Цей справжній мотив Його смерті не можна було приховати. Весь світ мусив знати про те, що насправді підштовхувало юдеїв до засудження Ісуса. Це Його слова про те, що Він – Син Божий. Це мало оприявнитися. Так Бог подбав про те, щоб справжня причина Його смерті стала абсолютно зрозумілою. Всі майбутні чутки було заздалегідь знищено на корені. Ісуса засудили не через якісь незрозумілі причини, а через те, що Він – Христос, Син Божий. Пилат мусив долучитися до внесення такої ясності,[208] навіть якщо він після того засудив Ісуса формально на політичних підставах римського права.

 

Запитання 39:         Чи так важливо, що Христос "був розп’ятий", а не помер інакше?

Відповідь:             Так. Така смерть переконує мене в тому, що Христос взяв на Себе прокляття, яке лежало на мені, бо смерть через розп’яття була проклята Богом.

 

Ісус міг померти тільки в один спосіб. Хресна смерть була тривалою і тяжкою мукою. З глибоким зворушенням дізнаємося про те, як Він страждав за нас. Незабаром Катехізис говоритиме про невимовний страх, біль, тривогу і пекельні муки.[209] Та втім, Новий Заповіт не робить наголосу на тілесних муках. Він закликає до віри у розп’ятого Христа, а не до співчуття Йому. В такому випадку пастори повинні були б настільки виразно проповідувати про розп’яття, щоб слухачі знову були щиро зворушені. Тоді б ми емоційно настільки глибоко мали би зосереджуватися на стражданнях, що складалося б враження, начебто ми присутні при них. Але Господь вибавляє нас від того, що мала бачити Його власна мати. Немає відеозапису, який шокує нас, і фотографів тоді ще теж не було. Більше того, Бог не залишив нам детального опису свого кількагодинного страждання. Деякі питання, які ми могли би поставити, виходячи з почуттів, залишаються без відповіді. Одне запитання про хрест важливе для того, чого очікує віра. Катехізис теж ставить його.

 

Чому Він був розп’ятий?

 

Ісуса могли каменувати. Іноді різниця була невелика.[210] Але Бог привів юдеїв до судді Пилата й таким шляхом вчинив, щоб до Ісуса було застосовано римське покарання через смерть на хресті. Так мало статися. Це "так важливо". Хто висить на дереві, був проклятий Богом. А отже, й Христос.[211] Це було вирішеним питанням. І так само вирішеним питанням є те, що Він взяв на Себе прокляття, яке лежало на мені.

 

Слово "прокляття" належить до найтемніших у Біблії. Воно проникає в наше життя, мов всеруйнівна сила. Воно діє і в часи процвітання і добробуту. Воно нас зрештою підштовхує до вічного падіння.

Тут йдеться про тяжку реальність, з якою має справу кожна людина. Катехізис каже про "прокляття, яке лежало на мені". Це було жахливо близько: на мені. Воно гнітило мене, я брав його всюди, де б не ходив. Хоч би цілий світ я проїхав, ніхто не міг би взяти моє прокляття на себе. Я ніде не міг позбутися його. Така була реальність.

Та все ж віра очікує, що цього прокляття немає в моєму житті. І не буде. Попри мої недоліки, що залишаються.

Підставою для цих очікувань є хресна смерть Христа, яка є доказом того, що Він взяв на Себе прокляття, призначене нам.

За хреста хвалитиму Бога вічно.

 

 

[183] Мт. 20:28.

[184] Рим. 1:18, 24-32.

[185] H. Wiersinga, Verzoening als verandering: "Бог готовий ризикнути Своїм Сином. На мою думку, надто далеко йдуть ті, хто стверджує, що Бог прагнув нового ускладнення – обхідного шляху через хрест як визначеного етапу програми спасіння", 29. "Бог не бажає хреста, його бажають люди". З боку Бога спасіння повинно було продовжуватися, "навіть цим обхідним шляхом через хрест", але ситуація була "принципово 'відкрита'", 30.

[186] Мт. 26:53.

[187] Ів. 18:11.

[188] G.C. Berkouwer, Het werk van Christus, 154.

[189] Мт. 27:46.

[190] Іс. 53:10.

[191] Іс. 53:4.

[192] Див. Гeйдельберзький катехізис, Недільні дні 5 і 6.

[193] Гімн 28:3 (Gereformeerd Kerkboek).

[194] Гeйдельберзький Катехізис, Запитання і Відповідь 20.

[195] Канони Дортського синоду, ІІ, 3 і 6.

[196] Там само, ІІ, 5.

[197] Ів. 19:11.

[198] Лк. 23:6, 7.

[199] Лк. 23:15.

[200] Ів. 19:11.

[201] G.C. Berkouwer, там само, 168 і далі.

[202] Ів. 18:31, 35.

[203] Мк. 14:55-59.

[204] Мт. 26:63-66; Мк. 14:61-64.

[205] Детально про це в: J. van Bruggen, Christus op aarde, hst. 14, 15.

[206] Лк. 23:2.

[207] Ів. 19:7.

[208] Ми радше не бажаємо говорити про те, що Пилат посприяв виконанню юдейського права, див. J. van Bruggen, там само, 199, 200. Проти цього свідчить серед іншого те, що й після Ів. 19:7 Пилат продовжував розглядати Ісуса за позовом, вже поданим до нього (Ісус як цар). А отже – за римським правом. Юдеї теж продовжували звертати увагу Пилата на це, вірш 12, а він – євреїв, вірш 15, аж до офіційної публікації звинувачення над хрестом, вірші 20-22. Але це не заперечує того факту, що і Пилат, і юдеї усвідомлювали, що вирішальним стало звинувачення юдеїв: не формально, але фактично.

[209] Гeйдельберзький Катехізис, Відповідь 44.

[210] Ів. 10:31.

[211] Гал. 3:13; Повт. Зак. 21:23.