Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Цілковита перемога. Недільний день 52

 

Запитання 127:                            В чому суть шостого прохання?

Відповідь:                                             «І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого» значить: Самі по собі ми занадто немічні, щоб протриматись хоч би мить. А наші закляті вороги – диявол, світ і наша власна плоть – постійно чинять тиск на нас. Тому, Господи, підтримуй нас і зміцнюй нас силою Духа Твого Святого, щоб ми вистояли в духовній боротьбі і стійко противились нашим ворогам до цілковитої звершеної перемоги над ним.

 

Фронтові солдати потрапили у важкий бій і кличуть до Бога по допомогу. Саме такий образ викликає роз’яснення цього прохання в Катехізисі. Відповідь 127 – немов низка військових термінів: «протриматись», «закляті вороги», «вистояти» тощо. Йде війна.

Впадає також у вічі, що ці солдати не атакують, а захищаються. Нападають їхні агресивні закляті вороги. Ті, хто вирішив устати на бік Бога, повинні, очевидно, бути готовими до дій з іншого боку. Чого вони можуть чекати від Бога у цій ситуації?

 

Чинять тиск

У Катехізисі передаються слова людей про те, що їхні вороги постійно чинять тиск на них. Вислів «чинити тиск» означає не лише «нападати». Той, хто чинить тиск на когось, націлений не на майно чи життя цієї особи, а на її віру. Напасти можна на будь-кого, а от чинити тиск у цьому значенні – тільки на християн. Їхні вороги намагаються так похитати їхню віру, щоб вони опинились у труднощах і зреклися її. Ось що значить «чинити тиск». Цими ворогами можуть бути лихі насмішники, а можуть бути й приємні сусіди чи колеги по роботі. Ворог ховається навіть у самих християнах. Катехізис називає його «наша власна плоть».

У кінцевому рахунку в цій боротьбі нашій вірі доводиться дуже нелегко. У Катехізисі йдеться про «духовну боротьбу». Це сама справжня боротьба, а не просто якесь перебільшення. Це реальна боротьба з реальними ворогами. Її названо «духовною» тому, що на нас нападають не лише видимі вороги з крові й плоті, а й невидимий диявол.[1078] Він докладає максимальних зусиль, щоб чинити на нас тиск як ззовні, так і зсередини. Нам слід це добре усвідомлювати, щойно відчуємо труднощі з вірою.

 

Три заклятих ворога

У цій духовній боротьбі беруть участь три ворога.

1. У проханні згадується тільки лукавий чи сатана. Петро змальовує його у вигляді лева, що вистежує свою здобич і готується до стрибка. Саме у той момент він рикає, від чого жертву паралізує від жаху.[1079] Так диявол проявляє себе у своїй справжній личині, але так його нині ніхто не чує й не бачить. У жодному геноциді народів чи переслідуванні християн сліди не ведуть просто до нього. Його не сфотографуєш прихованою камерою. Тому для мільйонів його так само не існує, як не існує і лохнеського чудовиська.

Та все ж християни засновують свою віру в існування диявола не на історіях про привидів і не на тому чи іншому «доказі існування диявола». Те, що у світі стільки зла, ще не доводить існування диявола. Єдине джерело інформації – це Слово Боже. Воно містить дивовижні відкриття. З нього християни настільки точно знають, про що думає диявол, що Павло може сказати: його думки не є нам незнані.

Їм відома його тактика. Він намагається обдурити їх, говорячи, що у Біблії стільки невідповідностей, що їм краще покладатися на свій розум. Йому вдалося так переконати Єву в раю. Він їй втовкмачив, що Божа заборона їсти від того єдиного дерева стояла на заваді її розвиткові. Це трапилося давно. Диявол знає особливості кожної епохи, але його тактика по суті залишилася тією ж самою. Він аж зі шкури вибивається, намагаючись втовкмачити сучасним християнам, що Біблія застаріла. По правді, його напади на Біблію нікчемні. Слово Боже тримається вічно. А християни? Вони – діти свого часу. Диявол точно знає їхні слабкі місця і грає на них. Самі собою вони настільки слабкі, що ані на мить не можуть протриматися. Тому вони моляться про «силу Духа Святого».

2. У самому проханні згадується лише один ворог. А Катехізис поряд із ним називає ще одного – світ. Він відсилає до Ів. 15:19. На увазі мається світ, який ненавидить Христа і через це – і його послідовників. Це не зовсім інший ворог, бо лукавий – його князь і керманич.[1080] Світ складається з людей, які самі визначають, що є добро. Вони роблять все на власний розсуд. Це надає їм відчуття впевненості. Єдине, що їм треба, – це тільки погоджуватися з собою. У цьому – спокуса такого способу життя. Християни всюди зустрічають такі умонастрої. У світі лукавий шукає найбільш невимушений спосіб дістатися до них. Тут є можливості для нього вистежити їх та вплинути на них. Тепер він вже не рикає.

3. Третій ворог – наша власна плоть. Це агресивна жага робити те, що нам хочеться. Те, чого прагне ця плоть, діаметрально протилежне тому, чого жадає Дух.[1081] Жодний ворог не переслідує нас так, як цей. Світ оточує нас, а цей ворог ховається у нас. Як і Павло, християни прагнуть відсторонитися від цієї плоті. Вони не хочуть бути такими. Але тим часом саме вона часто бере гору. Завдяки цьому ворогові вплив лукавого сягає глибоко наших думок і почуттів.[1082]

 

Не введи нас у випробування

Чому ми просимо в Бога: не введи нас у випробування? Наче Він міг би це зробити! У чому суть цього прохання?

В Біблії сказано однозначно: Бог не спокушує нікого. Людина може піддаватися спокусі, але хай ніхто не говорить, що Бог Сам намагається спокушувати її. Якщо людина не витримає перед спокусою, це буде стовідсотково наслідком її власних бажань. Бог – поза цим. Це – суть кількох розлогих висловлювань Якова.[1083] Він відкидає усяке твердження про те, що спокуси (якщо подивитися у самий корінь) походять від Бога. Бог нікого не спокушує.[1084]

Не введи нас у випробування. Так нас навчив Ісус. Коли ми просимо про це, «ми не маємо на увазі, що Бог міг би розпалити у нас гріх чи підштовхнути до нього, а молимося про те, щоб Бог не відпускав нас і щоб ми не потрапили у тенета лукавого».[1085] Ми не просимо того, щоб Він обвів нас десятою дорогою навколо спокус. Це неможливо, бо вони – через нашу власну провину – всередині нас. Навіть наша власна плоть обирає диявола. Тому Бог не вчинив би несправедливо, якби залишив би нас усіх. Отже, у тому, що Він не віддає нас спокусі, виявляється Його милість.

«Не введи нас у випробування» означає «не лишай нас самих на арені ворогів наших». Не відпускай нас; залишайся з нами. Ця думка добре виражена у рядках курсивом у віршованому тексті «Отче наш»:

Ти нас в спокусу не введи,

Лиця Свого не відведи.

Ти знаєш, сила в нас мала,

Нечисте серце, гнів пала,

Що буде з нами повсякчас,

Якщо залишиш, Отче, нас?

Бог цього не зробить. Щойно хтось піддається спокусі, Він «подбає також і про вихід, щоб ви могли їй опиратися».[1086]

 

Визволи нас від лукавого

Прохання складається з двох частин. Друга частина – позитивний відповідник першої: визволи нас від лукавого. Про це просять слабкі фронтові солдати. Лукавий і досі не переможений. Який поступ ми зробили, порівняно з Недільним днем 1? У ньому ті ж самі солдати сповідували, що Христос їх «звільнив від сили диявола». У Недільному дні 52 вони говорять про те, що він постійно чинить на них тиск.

Що залишилось тут з утіхи Недільного дня 1? Усе! Бо поки вони щосекунди перебувають у скруті, вони можуть знати, що вони – Христові. Він викупив їх Своєю кров’ю. Їхній колишній господар, диявол, усіма своїми нападками не зможе повернути їх назад собі. Підтримувані цією втіхою, вони молять дати їм сили досягти «цілковитої звершеної перемоги».

 

Запитання 128:                            В чому суть заключної частини цієї молитви?

Відповідь:                                            «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки» значить: Ми просимо Тебе, Боже, про все це, бо Ти хочеш і можеш дати нам все, що є добро, тому що Ти – Цар наш всемогутній. Ми молимось до Тебе так, бо завдяки цій молитві не нам, а імені Твоєму Святому дається уся слава і хвала навіки-віків.

 

Молитва «Отче наш» закінчується так, як починалась. Вона починалася зі звертання до всемогутнього Отця на небесах. Вона закінчується ствердженням Його царської сили та слави.[1087] Таким чином низка з шести прохань з обох боків немовби закріплюється Божими силою та вірністю. Це гарантує, що буде почута молитва, яка змінює увесь всесвіт.

 

Твоє є Царство, і сила, і слава

Безсилі люди молилися про новий світ. Ні в кого іншого вони не наважуються стільки просити. І попри це по закінченню молитви вони не запитують себе, сумніваючись, чи Бог усе це хоче і може дати. З такими ж дитячими повагою і довірою, з якими вони починали молитву, вони її і закінчують: Ти не тільки хочеш дати нам все, що є добро, а й можеш це, тому що Ти – Цар наш всемогутній. Тому ми повністю віримо в те, що цю молитву буде почуто.

Ось їхня остання і найголовніша причина чекати від цієї молитви усього: «бо Твоя є слава навіки». Вони знають, що Бог пов’язує Свою вічну славу з тим, чи буде почуто цю молитву. Тому у них не залишається сумнівів, що усі шість прохань справдяться. Інакше і бути не може, бо тільки так «імені Твоєму Святому дається уся слава і хвала навіки-віків».

Молитва «Отче наш» не закінчується добре відомими виразами «заради Ісуса» чи «в ім’я Ісуса», чи чимось подібним. Сам Христос, Який уклав цю молитву, не згадав Свого Імені. Натомість Він наказує Своїм послідовникам звертатися напряму до Бога. Та все ж і це закінчення сповнене Христом. Бо і без згадування Його імені у цій похвалі лунає радість від Його праці. У них чути слова відомої пісні:

Не кинеш Ти нікого.

Твій власний Син

Нам шлях один

Відкрив до трону Твого.

 

Все, що є добро

Катехізис підсумовує суть молитви «Отче наш» у вислові «все, що є добро».[1088] Кращого людина не може і бажати ні собі, ні іншим. Перед тим, як самим визначати, що таке добро, звернімося до Біблії. Якось пророк Ісая бачив, як горами біжить вісник, що звіщає про мир. Тривають темні часи вигнання. Вісник буквально «про добро провіщає». Воно полягає у тому, що після усіх пережитих труднощів Бог звільняє та ощасливлює Свій народ.[1089] Павло цитує це слово і, так само як і Ісая, буквально говорить про людину, що проповідує «добро».[1090] Це – суть спасіння через Христа.

Бог дасть Своїм дітям «добро». Ісус теж говорить Своїм учням, що Отець Небесний дасть «добро» тим, хто просить Його про це.[1091] «Добро» включає в себе не тільки те, що є добром у нашому розумінні. З Божої батьківської руки можуть виходити і труднощі. Про це ніхто не мріє. Але, як не дивно, навіть тоді Він не припиняє давати нам «добро». Він дбає про те, щоб труднощі теж пішли нам на користь.

Нам треба «остерігатися хибної думки про те, що Бог нам взагалі дасть усе, що ми проситимемо в Нього. Бог інколи відмовляє у чомусь і Своїм дітям. Це те, що ми бачимо на практиці і про що у Біблії говориться без прикрас (пор. напр. Рим. 8:35, 36). Втім, Бог ніколи не відмовить тому, хто Його просить про єдине найвище добро, яке полягає у спасінні в Царстві Небесному».[1092]

 

Запитання 129:                            Що виражає слово «амінь»?

Відповідь:                                             «Амінь» означає: Так буде напевно! Значно вірніше те, що Бог вислухає мої молитви, аніж те, що я дійсно у серці бажаю того, чого прошу.

 

Слово «амінь» нагадує чимось знак оклику. Такий розділовий знак не додає жодних нових значень, а підкреслює важливість того, що було сказано. Так, слово «амінь» підтверджує те, наскільки сильним засобом є молитва у вірі.

 

Амінь

Слово «амінь» дійшло до нас без перекладу зі Старого Заповіту. Там воно вживалося для вираження спонтанної і щирої згоди з щойно почутими похвалою чи благословінням. Особливо під час богослужінь у синагозі часто можна було почути, як присутні голосно промовляють «амінь».[1093] У Новому Заповіті слово зустрічається як пряма відповідь на виголошену хвалу.[1094] Цим самим від щирого серця казали: так воно і є! Так людина ототожнювала себе особисто з тим, хто виголосив похвалу. «Це ж саме ми бачимо наприкінці молитви «Отче наш» (Мт. 6:13). Слово «амінь» стосується найперше саме цього закінчення молитви».[1095]

Уся царська сила і слава належить Отцеві нашому. Амінь, так воно і є! Кажучи це, людина підтверджує, що Божі сила і слава гарантують те, що усі шість прохань будуть почуті.

Певність у тому, що молитва буде почута, – це щось особисте для кожного. Тому зрозуміло, чому Відповідь 129 раптом переходить з «ми» на «я» і «моє». Вона звертає увагу на те, «що я дійсно у серці бажаю». Мова не може бути більш особистісною. Очевидно, Катехізис хоче закінчити на певності, яку ми відчуваємо глибоко в серці. Там я відчуваю, що не хочу нічого більше за те, щоб Бог почув мою молитву. Тобто я точно знаю, що бажаю цього. Та «значно вірніше» я можу бути впевненим у тому, що Він так і зробить. Ця певність живе не у серці людини, а за його межами – в обітниці Божій.

Це не означає, що йдеться про формальну впевненість, що не торкається серця. Хто у своєму серці прагне бути почутим, прагне відчути й пізнати цю певність і своїм серцем.

Хто шукає опори на сходах, знаходить її не в руках, а в поруччі. І разом з тим він своїми руками хоче відчути, що твердо стоїть. Те ж саме відбувається і з впевненістю у тому, що молитва буде почута. Цю впевненість ми знаходимо не у собі, але пізнаємо її серцем. Це стосується і усієї «єдиної втіхи», про яку йдеться у Катехізисі. Зрештою, ця втіха прагне знайти наше серце і дати йому мир.[1096]

 

 

 

[1078] Див. Еф. 6:12.

[1079] 1 Петр. 5:8, див. P.H.R. van Houwelingen, 1 Petrus, 181, 182.

[1080] Ів. 12:31, 14:30, 16:11.

[1081] Гал. 5:17.

[1082] Рим. 7:23, див. також коментар до Відповіді 114.

[1083] Як. 1:13, 14.

[1084] «Бог випробовує, але не спокушує нікого. Це протирічить самій сутності Бога», L. Floor, Jakobus, 64.

[1085] G.C. Berkouwer, Geloof en volharding, 172.

[1086] 1 Кор. 10:13, див. також G.C. Berkouwer, там само, 173-175.

[1087] У Новому нідерландському перекладі ці слова подані у квадратних дужках (Мт. 6:13). Вони вказують на те, що існує невпевненість з приводу того, чи були вони тут завжди.

J. van Bruggen, De biddende kerk, 13 і далі робить висновок, що ці слова дійсно належать Біблії, причому «без жодних квадратних дужок чи критичних зауважень». Вирішальним фактором він називає те, що ці слова зустрічаються «у переважній більшості грецьких рукописів Євангелія від Матвія» (18).

[1088] У Відповіді 125 Бога названо «джерелом усякого блага».

[1089] Іс. 52:7, див. J.L. Koole, Jesaja II, 2, 187, 188.

[1090] Рим. 10:15.

[1091] Мт. 7:11.

[1092] J.P. Versteeg, Het gebed volgens het Nieuwe Testament, 147, щодо «добра» див. 143-147.

[1093] C. Trimp, De gemeente en haar liturgie, 96.

[1094] Рим. 1:25 і далі, Там само, 97.

[1095] Там само, 97.

[1096] Див. також Houvast en troost, 13, 14.