Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Отче наш. Недільний день 46

 

Запитання 120:                            Чому Христос повелів нам звертатися до Бога як до нашого Отця?

Відповідь:                                   Христос бажає збудити в нас на самому початку молитви те, на чому вона має ґрунтуватись: дитячу довіру та шанобливе благоговіння перед Богом. Адже через Христа Він став для нас Батьком і відмовлятиме нам у тому, про що ми Його у щирій вірі просимо, ще менше, ніж наші батьки відмовляють нам у земних благах.

 

Молитися означає стукати до Всевишнього. Чи відчинить Він? Чи слухає Він тих, хто немов стоїть у Нього перед дверима? Чи дасть Він те, чого вони у Нього просять? Ніхто не може дати на ці питання остаточної відповіді краще, ніж Його власний Син. А Він заповів Своїм послідовникам називати Бога Отцем нашим. Це ймення має неоціненну вартість. Того, хто так звертається до Нього, Він почує з ще більшою увагою, ніж батько – власних дітей.

 

Отець

Іноді діти називають друзів своїх батьків «тіткою» і «дядьком». Це знижує бар’єр. Так легше говорити. «Дядько» ближче, ніж «пан». Єдина особа, з якою вони зазвичай у ще більш тісних стосунках, – це батько. Так малі діти не називають навіть найкращого друга своїх батьків. Когось за межами родини вони спокійно можуть назвати «дядьком», але ніколи – «батьком». Це було б вже занадто. Але Бог заходить настільки далеко. Він хоче бути їхнім Батьком. Усі послідовники Ісуса можуть звертатися до Нього, використовуючи це сокровенне ім’я. Їм зовсім не слід боятися звернутися до Нього. Така форма звертання допомагає їм одразу ж усунути бар’єр.

На жаль, не всі притримуються високої думки про свого батька. Це може ускладнити сприйняття Бога як Отця. На щастя, вирішальним є те, якого батька мав на увазі Ісус. Це, до речі, важливо для усіх, бо досконалих батьків не існує.

Чи мав Ісус на увазі жорсткого і відстороненого батька? Адже вказують на те, що у єврейській моделі сім’ї батько мав беззаперечний авторитет. Його потрібно було в першу чергу слухатися, а не любити. Говорячи про тогочасного батька, потрібно одразу ж думати не про його ніжну турботу, а про його владу. Він був господарем, який усім керував. Його слово було найголовнішим. І син мусив його виконувати.[965]

Ісус так само мав земного батька. Його звали Йосип, і він мав над Ним владу. Ісус корився йому.[966] Але ніхто особливо не згадує теслю Йосипа, коли Ісус пояснює, яким батьком є Бог. Ми знайомимося з цим батьком у притчі про блудного сина (Лк. 15). Він має владу над обома своїми синами, але тим не менше любить їх усім серцем. Він відрізняється від усіх авторитарних батьків того часу. Він не писав листів-погроз до свого бунтівного сина і не наказував йому негайно повернутися додому. Коли цей юнак повернувся напівмертвим від голоду, йому не треба було з’являтися на килим перед очі свого батька. Йому навіть не треба було стукати. Його батько вже чекав на нього і спонтанно й зворушено кинувся йому на шию. Він навіть і чути не хотів про задум свого сина стати його наймитом. Він відмовився перетворити стосунки між батьком і сином на стосунки між господарем і наймитом. Ось такого батька мав на увазі Ісус.

У Катехізисі вже і до цього було згадано про Бога як Отця. У Недільному дні 9 Він називається «моїм Богом і Отцем». Там же (як і у Відповіді 118) йдеться про Батька, Що «забезпечить все необхідне для мого тіла й душі». Там Його також названо Отцем «через Сина Свого Ісуса Христа». У Недільному дні 46 ця думка знаходить своє продовження. Віруючі можуть звертатися до Нього як до свого Отця. Вони не повинні покірно чекати на Його допомогу, а можуть повсякчас кликати до Нього. Він для них так само близько, як батько для своїх дітей. Вони можуть упевнено стукати до Нього. Його двері завжди відчинені для них.

Дитина у скруті не чекає покірно на те, щоб її батько допоміг. Вона мимовільно шукає його. І не переймається тим, як дістатися до нього. Дитина не просить аудієнції. Коли вона знає, що батько десь недалеко, вона просто кричить: «Батьку!» І у повній довірі вона розраховує на увагу й допомогу батька. Таким Батьком є Бог. Він хоче, щоб до Нього зверталися саме так.

 

Батько для нас через Христа

Усі люди помиляються. І при цьому звертаються до Бога як до свого Батька. Як вони сміють! Вони не варті цього. Вони усвідомлюють це. Їхній єдиний аргумент – їх так навчив Христос. Їм не довелось самим думати над тим, як звертатися до Бога. Як їхній найвищий пророк Він знав, як Бог хотів, щоб до Нього відтоді зверталися мільйони людей. Отже, їм це відомо з найнадійнішого джерела. До того ж, Христос Сам подбав про те, щоб Бог став їхнім Отцем. У цьому полягала велика мета Його місії на землі. Їхня довірлива форма звертання, Отче наш, – це вінець Його служіння примирення. Блудні сини і доньки стукають до свого Батька. Тріщину в стосунках з Богом загоєно.[967] У цій сокровенній формі звертання чути музику примирення.

Це слушний момент для того, щоб вказати на те, чого начебто бракує у досконалій молитві. Ми у ній ніде не зустрічаємо ім’я Ісуса чи Христа. Вона не закінчується звичними «в ім’я Ісуса» чи «заради Христа», або якимись подібними словами. Насправді тут нічого не бракує. Навпаки, це підтвердження сили і досконалості цієї молитви. У жодній іншій молитві Бог не чує настільки дослівно власні слова Свого Сина, Який наразі сидить по Його правиці. Тому «Отче наш» з самого початку, слово за словом, є молитвою в ім’я Ісуса. Це настільки очевидно, що не вимагає окремих слів. Тому ми можемо звертатись до Бога як до нашого Отця без подальших пояснень.

 

Наскільки нове це звертання?

Згідно Катехізису, Бог став нашим Отцем через Христа. Чи означає це, що до того часу не можна було так звертатися до Нього? Чи був тоді бар’єр для цього ще зависокий?[968]

Деякі автори вважають, що раніше до Бога, можливо, і можна було звертатися на ймення «Отче», але віруючі не насмілювались так робити. У Старому Заповіті Бога називають Отцем відносно рідко.[969] І ніколи до Нього не звертаються як до Отця.[970] Тому така форма звертання – «Отче наш» – для сучасників Ісуса «була, очевидно, чимось дивовижним і шокуючим».[971]

На противагу цьому справедливо звертають увагу на те, що у Старому Заповіті Бога теж змальовано як Батька Свого народу.[972] Він називається так не тільки тому, що створив його,[973] але і тому, що дбає про нього, як люблячий батько.[974] Навіть у розділі, присвяченому майбутньому, Бог каже, що став Ізраїлю батьком.[975] І чи достеменно встановлено, що у Старому Заповіті ніхто не звертався до Бога як до Отця?[976]

Головним є те, що Христос у Старому Заповіті був для Свого народу таким же, що й у Новому Заповіті.[977] Його жертва має силу від часу гріхопадіння. Тому Бог для Адама і Авраама такий самий Отець, як і для Павла. Це не відміняє того, що прямий заклик Христа саме так звертатися до Бога став доброю новиною для всіх християн. Вони не вагаючись можуть звертатися до Бога як до свого Батька. Тим більше чинним це є тепер, коли Його місія звершена, і Бог дійсно примирений зі Своїм народом.

Христос не мав на увазі, що разом з цим усі інші способи звертання відпали. Він не просто хотів навчити людей правильному формулюванню чи «чарівному слову». Вони можуть звертатися до Бога на інші імена. Звертання не обмежене певним іменем. Це випливає з того, як пізніше християни зверталися до Бога.[978]

Ісус хотів, щоб вони бачили у Бозі справжнього Батька. Вони можуть так звертатися до Нього вже на початку молитви, тобто ще до того, як попросили про прощення. Це породжує великі очікування. Зі змішаними почуттями благоговіння і довіри вони можуть просити Його вдовольнити їхні потреби.

 

Дитяча довіра та шанобливе благоговіння

Дитина з повагою ставиться до свого доброго батька. Це не має нічого спільного зі страхом. Саме тому, що вона з таким благоговінням ставиться до свого батька, вона довіряє йому ще більше.

Без жодних вагань у Катехізисі Бога порівняно з таким батьком. Він навіть набагато перевершує будь-якого батька, бо «відмовлятиме нам у тому, про що ми Його у щирій вірі просимо, ще менше, ніж наші батьки відмовляють нам у земних благах». Він – найкращий.[979]

Чи такий погляд на Бога наївний? Земний батько робить усе можливе, аби покращити стан своєї хворої дитини. Якщо покращання не настає, то це не через брак його турботи. Він робить усе, що тільки можна. Та з чого можна виснувати те, що Отець Небесний ще краще дбає про дитину, стан якої чимраз погіршується?

Катехізис посилається на Мт. 7:9-11. Єврейські батьки, до яких тут звертається Христос, добре дбають про своїх дітей. У свою чергу вони – сини Небесного Отця. Чого вони можуть очікувати від Нього? Ще набагато більше благ, ніж те, що дають власним дітям? Чи не все так просто? Бо не всі, хто просить уздоровлення, отримують його. Не кожна голодна дитина, що молиться про хліб, отримує його. Порівняння зі «звичайним» батьком іноді призводить до проблем.

Слова Ісуса дивують простотою: скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього. Догідливість цих єврейських отців мало що являє собою у порівнянні з Божою. Як нам це пояснити?

Що може, на думку Ісуса, чекати голодна дитина від власного батька? Не камінь, а хлібину? Не гадину, а яйце? Ісус не каже, що конкретно вони отримують. Він залишає це питання відкритим. Можливо, у такого батька-єврея є добра причина не давати поки що тієї хлібини чи яйця. Увесь наголос припадає на той факт, що така дитина у жодному випадку не отримає камінь чи гадину, а отримає у будь-якому разі те, що батько вважає добрим для неї. Небесний Отець ще краще знає, чого потребують Його діти. Він не завжди дає рибу і хліб, одужання чи статки, але завжди – «добро». Він може зробити так, щоб і хвороби та нестатки були на добро. Тому християни називають Бога своїм Отцем не тільки після того, як Він задовольнив їхні бажання, а вже «на самому початку молитви».

Ісус хоче, щоб християни цілковито довіряли цьому Отцю. Вони повинні виходити з того, що Він дбатиме про них набагато краще, ніж їх власні батьки. На цьому повинна бути заснована їхня молитва, навіть коли Його батьківська рука насилає хворобу й нещастя. Жодна дитина не може мати такої беззастережної довіри до свого батька. Батько, який замішаний у тому, що його дитина захворіла, може навіть бути позбавленим батьківських прав. Тому постає нагальне питання, як людям продовжувати беззастережно довіряти Богові, коли Його рукою наслане нещастя. Так може бути лише тоді, коли про Нього думатимуть не у тих самих земних рамках, що і про звичайного батька. Що це означає?

 

Запитання 121:                   Чому далі йдуть слова «що єси на небесах»?

Відповідь:                                   Ці слова вчать нас не думати про небесну велич Божу, як про щось земне, і чекати, що Бог у Своїй всемогутності й силі дасть нам все необхідне для душі і тіла.

 

Бог перебуває на небесах. Та це не перешкоджає тим, хто молиться до Нього на землі. Його перебування на небесах не означає, що Він тримає дистанцію. Він – істинний Батько і до того ж нескінченно могутніший, ніж звичайні батьки. Вони можуть чекати від Нього буквально всього необхідного для тіла і душі. Він дбає більше, ніж батько. Вони можуть починати свою молитву з вираження цього великого очікування.  

 

Чекати, що Бог у Своїй всемогутності дасть нам все

У критичному становищі християни волають до свого всемогутнього Батька. Коли Він дає їм вихід, про який вони просили, вони переживають це як щось надзвичайне. У книгах та статтях охоче зазначають випадки, коли у відповідь на молитви ставалися дива. Вони слугують беззаперечним доказом того, що наші очікування від Божої всемогутності ніколи не будуть завеликими.

Поряд із цим – історії тих, які жодного разу не відчували змін на краще. Що вони можуть сказати про сильну батьківську руку Бога? Чи в їхній ситуації Його всемогутність не працює? Що вони можуть очікувати від неї у скруті? Чи їм слід спрямувати свої надії на майбутнє?

Доки тривають нещастя, ми дуже хочемо знати, що трапилося з Божою всемогутністю. Християни, які зазнають тяжких випробувань, можуть мати відчуття, що Він мало що робить або й не робить нічого для протистояння їхній скруті. Вони продовжують довіряти Богу, але їм здається, що Його всемогутність у той період для них не працює. Чи правда це? За Біблією, всемогутність Божа проявляється не лише тоді, коли їхня ситуація покращується. Їхній Небесний Отець так само діє і тоді, коли навколо них тільки лихо. У їхньому сприйнятті Бог відкладає дії, але насправді Він повсякчас цим і займається.

У Псалмі 31 ми зустрічаємо чоловіка, який це розуміє. Вода підійшла йому до губ. На його життя готуються замахи; він відчуває себе усіма покинутим (вірші 11-14). Він молить Бога про визволення від руки своїх ворогів (вірш 16б). Це – одна лінія. У ту ж саму мить він почувається безпечно у руці свого Бога. Бо усе його життя, включно і з цим кризовим часом, лежить у руці Божій (вірш 16а). Псалмоспівець не міг не сказати: «усе моє життя – у Твоїй батьківській руці». Це – інша лінія. У думках чоловіка обидві лінії тісно переплітаються. Іноді йому це дошкуляє. У моменти страху він думає, що Бог залишив його (вірш 23). Та все ж він відчуває себе безпечно у заслоні Божому (вірш 21). Він відчуває захист Бога у найтяжчу пору шторму. Ця лінія бере гору. Сповнений довірою він пізніше вигукує: «Благословенний Господь, що вчинив мені милість чудовну Свою в оборонному місті» (вірш 22).

Всемогутність Бога ніколи не відкладається на певний час. Вона не знає годин пік чи годин затишшя. Він щосекунди захищає Своїх дітей. Навіть у найскрутнішу годину вони можуть чекати від Нього усього, що необхідно для їхніх тіла і душі.

Молитву ще не почато. Люди ще нічого не просили. Вони лише постукали і покликали: «Отче!». Але двері вже прочинились. Він слухає. Він чув, як кликали: «Отче наш на небесах!» Це саме ті слова, яким Його власний Син навчив їх і заради яких Він пролив Свою кров. Тому Бог вважає це звертання приємним і неодмінно прислухається до їхньої молитви.

 

[965] Het Onze Vader, C.F. Evans, 31 і далі.

[966] Лк. 2:51.

[967] Говорячи «Отче наш», ми згадуємо не лише Бога Отця, але також і Сина і Святого Духа. У Катехізисі справедливо зазначено, що Бог став нашим Отцем через Христа. Христос примирив нас не лише з Отцем (Однією з трьох Божественних Іпостасей), а з (триєдиним) Богом. Ім’я Отець – це «справжнє новозаповітне ім’я Бога», BGD, 140.

[968] Згідно Августина, народу Ізраїлю Бог «відкрився як Господь, бо вони тоді ще були слугами», див. C.F. Evans, там само, 117, примітка 2.

[969] «У той час, як у цілому Старому Заповіті Бога названо словом «Отець» лише 15 разів, у Новому Заповіті лише в Євангеліях Ісус називає Бога «Отцем» не менше 170 разів. У цьому відношенні Старий Заповіт і справді досить помітно відрізняється від Нового», J.P. Versteeg, там само, 15.

[970] Там само, 15.

[971] Там само, 15, 16.

[972] J. van Bruggen, De biddende kerk, 28 і далі.

[973] Повт. Зак. 32:6, Іс. 64:8, Мал. 2:10.

[974] Ос. 11:3, 4, див. також J. van Bruggen, там само, 30, 31.

[975] Там само, 33 (див. Єр. 31:9).

[976] Тексти, подібні до Іс. 63:16, 64:8, вказують на протилежне, див. J. van Bruggen, там само, 32.

[977] Євр. 13:8.

[978] У Дії 4:24, 29 віруючі звертаються до Бога на ім’я «Господи» (два різні слова).

[979] Кальвін називає Його «беззаперечно найкращим та наймилостивішим з усіх батьків», Institutie III, 20, 37.