Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

Слово і таїнства. Недільний день 25

 

Запитання 65:         Лише по вірі ми маємо спільність у Христі і у всіх Його благословіннях. Звідки походить така віра?

Відповідь:              Від Духа Святого, Який породжує віру в наших серцях через проповідь Святого Євангелія і зміцнює її через святі таїнства.

 

У 1912 році британський пасажирський корабель "Титанік" зіштовхнувся з айсбергом. Приблизно трьома годинами пізніше він затонув. Те, що загинуло так багато людей, стало наслідком недостатньої кількості рятівних човнів на борту. Корабель просто не був розрахований на спасіння усіх пасажирів. Його можливості до спасіння були неповноцінні й недостатні.

Жертва Христа жодним чином не є "неповноцінною чи недостатньою".[496] Вона не є причиною того, що багато людей гинуть. Жертовна смерть Христа кожного нового дня "більш, ніж достатня для викуплення гріхів усього світу".[497] Спасіння невичерпне, але хто розділить його? Тільки той, хто тісно пов’язаний з Христом або – як зазначалося раніше у Катехізисі – хто прилучився і прищепився до Христа.[498] Про цей особливий зв’язок з Христом може подбати "лише віра".

Як отримує людина цю вкрай необхідну віру?

 

Від кого походить віра

 

Звідки береться віра? З якого джерела? Від Святого Духа.

Якщо це – повна відповідь, маємо проблему. Факт залишається фактом, що не всі приходять до віри. Звідки тоді можемо дізнатися, що Він хоче дати нам віру? Чи треба нам вичікувати в непевності?

Катехізис хоче попередити такі запитання. Тому він зразу говорить, до яких засобів вдається Дух, щоб дати нам віру: проповідування Євангелія і таїнства. Дух використовує ці засоби не потаємно. Усі можуть бути присутніми. Він працює з їхньою допомогою на богослужіннях, які будь-яка людина може відвідувати вільно і де їй завжди раді.

Перший засіб – це проповідь або усне звіщення Євангелія. Саме Євангеліє закріплене письмово. У ньому говорить Сам Дух. Про випадкову цитату зі Старого Заповіту в Євр. 3:7 говориться: "Як каже Дух Святий". Так впевнено не можна сказати про жодну проповідь. Євангеліє – Святе Писання – непогрішиме, але немає непогрішимих проповідей. Нам треба зважати на різні недоліки. Це з одного боку.

З іншого боку, Дух не припиняє промовляти раптово з початком проповіді. Він Сам присутній на ній, щоб роз’яснити і конкретизувати те, що сказав у Євангелії. Тому Катехізис наголошує на тому, що ніхто інший, як Дух вселяє нам у серце віру шляхом проповіді Євангелія.[499] Під час проповіді Він не відходить, так нібито ми вже слухаємо лише людську розповідь. У кожну проповідь, засновану на Біблії, Він вкладає Свою Божественну силу переконання.[500] Проповідь – це дещо більше, ніж поважні заняття захоплених місіонерів і пасторів. Проповідь – це не просто розповідь розчуленого серця про Христа, але і від Його Імені. Бо "як будуть проповідувати, коли не будуть послані?" (Рим. 10:15). Тому сила переконання біблійної проповіді в першу чергу полягає не у яскравому викладі чи зрозумілому поясненні, а в тому, що Сам могутній Дух Святий звертається до нас.

Це не означає, що Дух вселяє віру в людину винятково з кафедри проповідника. Він використовує також виховання, освіту, вивчення Біблії, курси, бесіди і лекції. Він працює і в години, коли церква закрита.[501] Усе ж, Дух ніколи не звертається до нас ближче, ніж через Своїх "представників" під час проповіді. Слухання проповідей – найперша дорога до віри. Саме про це говорить Павло: "тож віра від слухання" (Рим. 10:17).

Але тепер – загадка! Ізраїль, як жодний інший народ, чув Євангеліє через офіційних представників Бога, пророків, але не увірував. Вже Мойсей скаржився на це. Він знав, що вина цьому – не сама проповідь, бо ж язичники прийдуть до віри (вірш 19). Невірство Ізраїлю стало результатом того, яким чином він слухав проповідь. З цього ми розуміємо, що не сам процес "слухання" вселяє нам віру в серця. Павло також не говорить, що віра є наслідком "слухання", але "почутого", тобто Євангелія. Той, хто слухає, боронячись, чує слова Євангелія, але не саме Євангеліє. Ісус називає це "слухати, але не чути" (Мт. 13:13-17).

Причина того, що хтось, навіть почувши Євангеліє, не приходить до віри, не у Дусі Святому. Ніхто не отримує від Нього пустих слів. Для кожного слухача звернення однаково серйозне. "Всі ті, хто покликані Євангелієм, покликані із всією серйозністю". Бог "показує із всією серйозністю і недвозначністю те, що Йому добре: покликані повинні прийти до Нього".[502]

Таким чином, Дух Святий перетворює проповідь у надійний засіб надання Своїм слухачам віри. Єдиною умовою є те, щоб вони почули проповідуване – а отже, не тільки слова – і сприйняли Його працю над ними.

 

Те, наскільки серйозно Він прагне утвердити їх у вірі, Святий Дух підтверджує використанням таїнств.[503] Женевський Катехізис ставить запитання, чи не є це "знаком невіри", якщо Божі обітниці "самі по собі не є достатніми для нас". Справді, це "знак убогості та слабкості віри, які притаманні й дітям Божим, хоча вони через це і не перестають бути віруючими".[504] Але наш "милостивий Бог" зважає на цю "слабкість нашої віри".[505] Тому Святий Дух запевняє нас під час хрещення, що Він "хоче жити у нас і хоче зробити нас живими членами Христа" (текст форми хрещення). Вочевидь, таїнства у важливий спосіб додають впевненості, доповнюючи євангельську проповідь. У чому полягає ця додаткова впевненість? Це висвітлюють наступні Запитання.

 

Запитання 66:         Що таке таїнства?

Відповідь:              Таїнства – це видимі священні знаки і печаті, встановлені Богом задля того, щоб через них чіткіше роз’яснити нам євангельську обітницю та запечатати її. І ось що обіцяє нам Бог в Своєму Євангелії: простити нам наші гріхи і дати життя вічне по благодаті Своїй завдяки єдиній жертві Ісуса Христа, звершеній Ним на хресті.

 

У Новому Заповіті ми читаємо про хрещення і Вечерю Господню завжди окремо, вони ніколи не зустрічаються разом. Це вказує на те, наскільки вони незалежні одне від одного. Кожне з них має власне "обличчя". Усе ж, Катехізис визнає їх обидва як таїнства.

Отже, вони споріднені і через це порівнянні. Одне висвічує інше. Катехізис із вдячністю цим користується, пояснюючи далі. Різноманітні запитання і відповіді про хрещення і Вечерю Господню розміщено паралельно.[506]

З такого підходу випливає, що спочатку розглядається те, що є спільним для хрещення і Вечері Господньої – для того, щоб пізніше чіткіше окреслити особливості кожного таїнства.[507]

 

Знаки та печаті

 

Слово "таїнство" небіблійного походження. Саме по собі це не є перепоною. Недоліком ж є те, що ми не знаємо точно, чому вживається саме це за походженням латинське слово [нідерландською "sacrament" – Прим. пер.] і що воно мусить означати.[508] Катехізис і Нідерландське віровизнання вживають це слово як позначення, але не пояснюють його.

Таїнства називають тут "видимими знаками і печатями". Як знаки вони зображають велику обітницю Євангелія – жертву Христа на хресті як основу нашого спасіння. Одночасно вони – як печаті – підтверджують, що ця обітниця тверда і призначена нам особисто. Межа між знаком і печаттю нечітка.[509] Ми визнаємо це. Той, хто отримує ключі від будинку, отримує тим самим промовистий символ цього будинку, але водночас і гарантоване підтвердження того, що служба поселення таким чином скріплює своє погодження. Тримаючи ключі в руці, ви точно знаєте, що будинок – ваш.

Від кого Катехізис дізнається, що таїнства – такі знаки і печаті? Від Павла. Посилаються на Рим. 4:11, де зустрічаються обидва терміни – знак і печать.[510] Хоча там ідеться не про хрещення або Вечерю Господню, але усе ж про таїнство: обрізання Авраама. Його обрізання було незгладимим знаком Божого завіту з ним і найперше печаттю, якою Бог скріпив Свою обітницю. Таким чином, обрізання стало Божественним гарантійним посвідченням Його обітниці Аврааму, яка полягала в тому, щоб по Божій благодаті вважати його праведником.[511] У такий спосіб Бог зміцнив віру Авраама в Свою обітницю.

Саме у цьому засадничому моменті міститься подібність до таїнств Нового Заповіту. Вони скріплюють і підтверджують те, що обітниці Євангелія істинні і надійні.

Отже, найперше таїнства – це роз’яснювальні знаки.

Божі обітниці можна відшукати у Його дуже об’ємному Євангелії. Воно складається з шістдесяти шести дуже різних книжок. Володіння стількома словами Бога – це благословення. Але у чому суть цих кількасот сторінок? Хрещення і Вечеря Господня дають зрозуміти нам це з першого ж погляду. З їхніми прозорими знаками води, хліба і вина вони дуже ясно і чітко вказують на "єдину жертву Христа, звершену Ним на хресті". Ось як сильно полюбив Бог світ. У цьому – серце Євангелія. Це визначено непорушно, бо Сам Бог дав ці роз’яснювальні знаки для того, аби "в них ще чіткіше роз’яснити нам євангельську обітницю".

Поряд із цим таїнства – це ще й печаті для скріплення і гарантування обітниці Євангелія. Віруючим обіцяне невимовне багатство: прощення гріхів і вічне життя. Це так, ніби Бог хоче скріпити Свою чудову обітницю особистим рукостисканням. Через таїнства Він шукає прямого контакту з кожним із віруючих для того, щоб запевнити їх, що вони не знаходяться у полоні мрій і вигадок.

 

Чому ми мусимо знати, що таке таїнства

 

Добрі ліки роблять свою роботу, навіть якщо ми не знаємо, з чого вони складаються. Достатньо вживати їх за рецептом. Робота таїнств інакша. Вони зміцнюють віру не автоматично. Ми мусимо знати Божі наміри щодо таїнств. Інакше від них не буде користі. Тому, наприклад, батьки, виховуючи своїх дітей, зобов’язані пояснювати їм  значення хрещення. У цьому не було би необхідності, якби хрещення було чимось на кшталт пігулки.

Той, хто не розуміє символіку хрещення, не знайде в ньому жодної користі. Тому при кожному проведенні хрещення і Вечері Господньої не можна обійтися без роз’яснення. Для  цього передбачені форми хрещення і Вечері Господньої. Катехізис теж намагається пояснити нам якнайкраще мову таїнств. Це не означає, що так зникає їхня таїна. Той, хто розуміє їхню символіку, усе ж не розуміє того, як саме вони працюють. Це є і залишається таїною Духа Святого. Строго кажучи, не таїнства зміцнюють віру, а Дух. Він не передає Своєї сили таїнствам, а лише використовує їх як засоби благодаті.[512] Тому Він не вимагає від тих, хто приймає ці засоби, більшого, ніж розуміння і прийняття у вірі їхньої символіки. Цього достатньо, щоб відчути їхній позитивний вплив.

 

Запитання 67:         Виявляється, що і Слово Боже, і таїнства зосереджують нашу віру на хресній жертві Ісуса Христа як на єдиній основі нашого спасіння?

Відповідь:              Саме так! Через Євангеліє Дух Святий навчає нас, а через таїнства Він переконує нас у тому, що наше спасіння цілковито спирається на єдину жертву Христа, яку Він приніс заради нас на хресті.

 

Тут відчувається напруженість. Як Євангеліє, так і таїнства свідчать про те, що наше спасіння ґрунтується винятково на звершеній жертві Христа. Наскільки чітко ці два поняття дають це зрозуміти? На цьому надзвичайно важливому етапі "наша віра" прагне абсолютної впевненості.

 

Прагнення абсолютної впевненості

 

Бог гарантує нам прощення гріхів і вічне життя завдяки "єдиній хресній жертві Христа". Той, хто ставив це запитання, уже добре почув цю відповідь. Для абсолютної впевненості він лише хоче знати, чи правильно він її зрозумів. Тому він навмисне своїми словами узагальнює попередню відповідь: чи є Євангеліє і таїнства для того, щоб зосередити нашу віру на хресній жертві Ісуса Христа як на єдиній основі нашого спасіння? Чи може він висловити це так категорично? Він не відкриває нової теми, але прагне абсолютної впевненості у Божій гарантії нашого спасіння.

Те, що це запитання отримує стільки уваги, – підтвердження пастирського терпіння. Те саме стосується і відповіді. Простого "так" вистачило би, щоб підтвердити, що ми все добре зрозуміли. Та Катехізис вважає це недостатнім. Щоб цілковито заспокоїти нас, він повторює іншими і категоричнішими словами те, для чого призначені Слово і таїнства. Те, чому Дух Святий навчає нас в Євангелії, Він скріплює у таїнствах. Цілком одноголосно вони вказують на те, що наше спасіння цілковито спирається на єдину жертву Христа, яку Він приніс заради нас на хресті.

Такі однозначні слова підкріплюються двома висловами з Євангелія:

У Рим. 6:3 говориться: хто хрестився, той хрестився – занурився – у смерть Христа. Його смерть стає ніби їхньою смертю. Так, ніби їхні власні імена були вирізані у дереві хресного стовпа. Настільки реально Його хресна смерть була приписана їм. Тому Бог ставиться до них так, ніби вони особисто розплатилися за свої гріхи.

Гал. 3:27 змальовує те ж саме в іншому образі: той, хто охрестився, "у Христа зодягнувся". Ми одягаємо куртку чи пальто і застібаємо їх. Немає нічого ближчого до нас за одежу. Ми стаємо з нею одним цілим. Так охрещені люди можуть зодягнутися в Христа і ніби закутатися у Нього. Бог дивиться на них, як на Самого Христа.[513] Настільки реальну користь приносить їм Його жертва.

У цьому світі і досі приносяться великі жертви. Однак наше цілковите спасіння може бути заснованим лише на тій єдиній жертві Христа. В Євангелії Бог обіцяє, що ця унікальна жертва звершена для кожного, хто вірує. Завдяки таїнствам Він вступає у ще тісніший контакт з кожним із них особисто. Він робить це для того, щоб іще більше переконати їх, що євангельська обітниця стосується і їх особисто. Тому ми прагнемо знати більше про таїнства.

 

Запитання 68:         Скільки саме таїнств встановив Ісус Христос у Новому Заповіті?

Відповідь:              Два: хрещення та Вечерю Господню.

 

Римо-католицька церква визнає сім таїнств.[514] Реформація повернулася до лише двох. За яким критерієм?

 

Встановлені Христом

 

Таїнства – печаті Божі. Вони дають тим, хто вважає Євангеліє правдивим, додаткову гарантію отримання обіцяного спасіння. Звичайно, тоді у нас не повинно залишатися сумнівів, що ці печаті походять від Нього. Інакше вони не мають цінності. Гарантійна розписка, видана і підписана неправомочною особою, не вважається чинною і не має цінності. На щастя, абсолютно точно відомо, що Христос особисто встановив обидва таїнства: Вечерю Господню незадовго до Своєї жертовної смерті і хрещення після неї. Так само чітко відомо, що хрещення повинно проводитися "аж до кінця світу" (Мт. 28:20), а Вечеря Господня – "аж доки Він прийде" (1 Кор. 11:26). Цими слова Він чітко визнав обидва таїнства чинними для всього вказаного періоду.

За цим критерієм із семи таїнств залишається тільки два. Втім, це скорочення не є збіднення. Обітниці не стають біднішими або багатшими в залежності від кількості печатей, що поставлені на них. Немає значення – дві чи сім. Печаті важливі тільки тому, що підтверджують справжність і достовірність обітниці, але така печать не додає нової обітниці.

Таїнства важливі і як знаки. Вони вчать нас краще розуміти, у чому суть Божих обітниць. Однак такий знак не додає нічого до багатства Євангелія. Тому ми повинні шукати спасіння не у знаках і печатях як таких, а в тому, що вони означають і скріплюють. Вони вводять нас в Євангеліє і націлюють свій прожектор на жертву Христа як єдину основу нашого спасіння.[515]

 

 

[496] Канони Дортського Синоду, ІІ, 6.

[497] Канони Дортського Синоду, ІІ, 3.

[498] Гейдельберзький катехізис, Відповідь 20 і 64.

[499] "Щодо діяльності під час доповіді, то єдиною особою, яка діє, є Дух", C. Trimp, Woord, water en wijn, 24.

[500] "Святий Дух – Сам Бог, і Він розпоряджається тим, як Слово подається і входить у серця людей", там само, 25.

[501] "Святий Дух працює не тільки з кафедри проповідника", C. Trimp, там само, 28. Див. також J. van Genderen / W.H. Velema, Beknopte gereformeerde dogmatiek, (далі у тексті – BGD), 682. Ми повернемося до цієї теми у Недільному дні 31.

[502] Канони Дортського Синоду, ІІІ / ІV, 8.

[503] Ми приєднуємося до тлумачення К. Трімпа, що тут (і у Відповіді 66) мається на увазі "використання таїнств" Святим Духом, а не нами. Zach. Ursinus так само у Het schatboek ІІ, 7 говорить про "служіння і використання таїнств", де Дух – діюча особа. Там само: "як Святий Дух через проповідь Євангелія кладе початок віри в нас (...), так примножує (...) Він її через використання святих таїнств". Див. C. Trimp, Woord, water, wijn, 105 і подальші аргументи в альманасі FQI, 1991, 107 і далі.

Таким чином, не може бути й мови про асиметрію у Відповіді 65, яку констатує G.J. Mink. Двічі йдеться про те, що робить Святий Дух: Він працює над нашою вірою і використовує таїнства. Див. J.H. van de Bank та інші, Kennen en vertrouwen, 224.

[504] Женевський Катехізис, Запитання 320.

[505] Стаття 33 Нідерландського віровизнання.

[506] Як Запитання, так і Відповіді про хрещення у Недільних днях 26 і 27 великою мірою паралельні Запитанням і Відповідям про Вечерю Господню у Недільних днях 28 і 29.

[507] Отже, Катехізис не вигадує безпідставно загальне поняття таїнства для того, щоб пізніше вивести з нього значення хрещення і Вечері Господньої. Усе навпаки. Слово "таїнство" узагальнює спільні властивості хрещення і Вечері Господньої, які наводить саме Писання. Див. також C. Trimp, там само, 103.

[508] Важко сказати із впевненістю, чому з часів Тертуліана було обрано саме слово "sacrament". Втім, під ним не розуміли нічого іншого, окрім того, що таїнства – "знаки святих і духовних речей", J. Calvijn, Institutie IV, 14, 13. Див. також BGD, 704.

[509] У старих виданнях говориться про "підтверджуючі знаки". Такий підтверджуючий знак був не просто роз’яснювальним символом, але водночас і запорукою справжності. Те, що знак має той самий вплив, що і печать, випливає з наступного означення таїнства: "Це зовнішній знак, яким Господь запечатує в наших душах обітниці Своєї прихильності до нас для того, щоб зміцнити нашу віру", J. Calvijn, там само IV, 14, 1. Див. також BGD, 704.

[510] "І знак обрізання він отримав як печать праведності тої віри, яку мав ще у необрізанні", згідно перекладу NBG 1951 р.

[511] J.P. Versteeg, Rondom de doopvont, 32.

[512] BGD, 708, 709.

[513] "Ті, хто одягнутий в Христа, мов в одежу, сприймаються Богом як Сам Христос і вважаються такими ж, як Христос: синами Божими", G. de Ru, De kinderdoop en het Nieuwe Testament, 71.

[514] Про те, як з’явилися сім таїнств, див. G.G. Berkouwer, De sacramenten, 33, 34. Див. також Zach. Ursinus, там само, 28-30.

[515] Тому Г. Бавінк міг так закінчити свій розділ про таїнства: "У хрещенні і Вечері Господній християнин-протестант володіє набагато більшим, ніж римо-католик зі своїми сімома таїнствами; бо вирішальною є не кількість таїнств, але встановлення Христом і повнота благодаті, яку Він у них передає", H. Bavinck, Gereformeerde dogmatiek, IV, 542.