Корнеліс Бейл

Опора і втіха. Основи віри згідно з Гейдельберзьким Катехізисом

БОЖЕ ПРОВИДІННЯ. Недільний день 10

 

Запитання 27:         Що ти розумієш під Божим провидінням?

 

Відповідь:                Провидіння – це всемогутня й всюдиприсутня сила Божа, якою Він утримує, як Своєю рукою, небо і землю і все творіння, і так править ними, що листя і трава, дощ і посуха, врожайні та неврожайні роки, їжа та пиття, здоров’я та хвороба, процвітання та злигодні – все це в дійсності дається нам не випадково, а з Божої батьківської руки.

 

Ніхто не вважає випадковістю те, що заведений будильник вчасно дзвонить, або двері, які швидко зачиняють, грюкають, або після натискання на педалі велосипед зрушує. Багато що можна впевнено передбачити: якщо зроблю це, то відбудеться те. Це дає опору в житті.

Ми спокійно відходимо до сну, бо довіряємо нашому будильнику і розраховуємо на велосипед. Уникаємо зайвого шуму, обережно зачиняючи двері. В щоденних справах ми виходимо з певності багатьох речей. Випадковості тут немає місця. Так ми також можемо щось планувати.

Існують сталі закони, створені Богом. Він називає їх постановами або уставами.[51] Це – Його сталі правила, яким підкоряється природа. Можемо сказати, що вони містять волю Божу. Підкинутий камінь падає з такою самою швидкістю на землю тому, що так бажає Бог. Добре сконструйований міст може витримувати напружений рух не за випадковістю, а тому що у його будівництві було враховано закони механіки. Та це Божі закони. Це воля Божа, щоб такий міст витримав. І ми знаємо цю волю.

 

Чи таки випадковість?

 

Не все можна передбачити або прорахувати. Трапляються удачі або невдачі. Люди намагаються спроектувати майбутнє, роблять прогнози. Та вони залишаються приблизними розрахунками. Не можна безпомилково передбачити процвітання й злигодні, здоров’я і хворобу. Стаються катастрофи, які пізніше не можна пояснити або можна лише частково. Випадковість? Катехізис стверджує, що нічого не дається нам випадково. Провидіння Боже панує над усім і просочує все. Під провидінням розуміємо всемогутню і всюдиприсутню силу Божу.[52]

Де бачимо цю силу? Згідно Катехізису, найперше таке місце дивовижно просте: листя і трава! Будь-яка галявина або дерево – і ми на місці. Тут Бог "всюдиприсутній" у Своїй силі. У кожному листячку. В кожній травинці. З Божественною зацікавленістю Він слідкує за всім і все направляє. Він не залишає нічого для випадковості. Ми підраховуємо що завгодно, але вважаємо, що підрахунок наших волосин – це непочатий край роботи та ще й марної. Але Бог вважає її вартою того. Робить її. І чому? Тому що кожна волосинка під його провидінням. Він навіть знає горобчика, який впав на шосе і по якому бездумно проїжджає кожний водій.[53]

Але Бог не просто присутній у Своїй силі в листі, траві і волоссі. Він направляє весь потік подій до однієї мети. Земля – це не авто, в якому працює двигун, але яке при цьому не рухається. Тому в Катехізисі поряд з достатньо спокійним "утримує" вжито ще одне дієслово, що передбачає більший рух і спланованість: "править". Бог переслідує мету. І робить це за планом. Для випадковості немає місця. Але чи просунулись ми з цим усвідомленням хоч на крок далі? Бо – випадково чи ні – але ми не знаємо навіть і дещиці того, що станеться з нами. Я охоче вірю у те, що Бог править у світі, але Він може мені дати як здоров’я, так і хворобу. Сподіваюся, що матиму достаток, але можуть настати і злигодні. Чи краще нам з того, що знаємо, що нічого не відбувається випадково? Яка нам користь з того, що віримо, що в цій невиліковній хворобі чи в цьому великому нещасті задіяне Боже провидіння?

 

Більше, ніж батько

 

Ні в кого не викликатиме складнощів образ з Послання до євреїв 12:5-11, в якому Бога порівняно з батьком, який за необхідності карає свою дитину. В момент покарання буває непереливки, але згодом дитина збирає мирні плоди з того, згідно з віршем 11. Якщо Бог не встеляє наш шлях трояндами, то Він це робить з батьківської любові.

Та цим не дається остаточне пояснення всьому, що Бог нам дає. Тому що добрий батько не спричиняє хворобу своєї дитини. Кір чи грип наслані не його рукою. Чого лише варта сама думка про таке! Хвора дитина відчуває руку свого батька, що сидить поруч із ліжком. Вона впевнена, що батько зробить все можливе, аби їй стало краще.

Але Бог поряд із здоров’ям посилає нам і хворобу, не пояснюючи, в чому від неї користь згідно з божественною наукою виховання. Нам не пояснюють, чому мати великої родини мусила померти. Чим це було корисно для її чоловіка та дітей? Залишаються нерозв’язані таємниці. Через це з плином часу навіть Йов прийшов у відчаї до думки, що Бог вважає його Своїм ворогом.[54] Та все ж Бог – найкращий батько з усіх. Колись Ісус порівняв Його доброту з добротою земних батьків. Тоді навколо Нього зібралася купка таких батьків. Жоден з них не дав би своєму синові каменя, якби той просив хліба, або гадюку замість риби. Такого не могло бути! Тоді було дано пояснення: навіть злі люди дають добрі дари своїм дитям; наскільки ж більше дасть Отець Небесний тим, хто звертаються до Нього з молитвою про це.[55] Саме там, де йдеться про доброту, Бог випереджає всіх батьків! Він дбає більше, ніж батько.

 

Стражденний Бог?

 

Сьогодні багато хто каже, що якщо Бог – це турботливий батько, то неможливо, щоб Його рука насилала хворобу й інші злигодні. Бог – на боці жертви, а не одночасно й проти неї. Він не може гладити однією рукою і бити – іншою. Тому страждання – не від Нього. Воно приходить з іншого боку. Бог Сам страждає від нього. Він настільки безсилий, що навіть Він не може просто так змінити щось. Він – теж жертва. Він такий же безсилий, як батько біля ліжка своєї хворої дитини.

Але Писання говорить про інше. Ми можемо почуватися втомленими і безсилими. Але ГОСПОДЬ – ні. Його не можна прирівняти ні до кого.[56]

Це стосується і Його вчинків. Батьки не насилають лиха на своїх дітей. Але коли сатана зруйнував життя Йова, той справедливо сказав: ГОСПОДЬ взяв.[57] Коли Ізраїль попри свою вірність Богові був пригноблений лютим ворогом, псалмоспівець сказав: "Ти віддав нас на поїд, немов тих овечок".[58] Але водночас Писання каже, що Бог – на нашому боці. Зворушений серцем. Не як стражденний Бог. Але як турботливий батько. З більшою турботою, ніж найкращий батько у світі.[59] Бо Він справді бачить нашу біду і пізнав наші болі.[60] Це залишається істиною посеред всіх наших запитань.

 

 

Запитання 28:         Яке благо приносить нам знання про те, що Бог все створив

і досі утримує Своїм провидінням?

Відповідь:                Це дає нам терпіння у скруті, вдячність у достатку і міцну впевненість на майбутнє в тім, що ніщо не зможе відлучити нас від любові нашого вірного Бога і Отця. Він утримує у Своїй руці усі створіння настільки надійно, що без Його на те волі вони не можуть ані зрушити, ані похитнутись.

 

Уявіть собі найжахливіше: на ваше життя зазіхають убивці. "Нас пораховано, як овечок жертовних", – вигукнув псалмоспівець в смертельній небезпеці.[61] Вбивці були вже поблизу. Овечки волали до Бога. А потім? Псалом закінчується пристрасним благанням про любов і вірність Божу. Чим закінчується ця історія, там не сказано. Чи таки сказано, адже Павло був повністю впевнений в її доброму завершенні. Він перейняв розпачливий вигук псалмоспівця: нас пораховано, як жертовних овечок. Та не панікуйте! Бо в його листі далі йдеться: в цьому всьому ми більш, ніж переможці.[62]

Немає більшого протиставлення, ніж між нещасною овечкою, до якої вже простягає руки убивця, і самовпевненим переможцем, якого вихваляють. Та будучи овечкою, Павло називає себе більше, ніж переможцем. Причому не пізніше (коли минуть злигодні), але "в цьому всьому".[63]

Звідки він черпав мужність? З упевненості в тому, що ніщо не відлучить нас від Божої любові. Багато що може трапитися. Але не це. Бо Він утримує у Своїй руці усі створіння настільки надійно, що без Його на те волі вони не можуть ані зрушити, ані похитнутись.

Колись церкві в Єрусалимі смертельно загрожували Ірод, Пилат, язичники та Ізраїлеві відступники, що виступили єдиним фронтом. Але в своїй молитві до Бога церква визнавала: ця страхітлива коаліція може вчинити лише те, що "рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося".[64] Це заспокоїло громаду. Ті, хто загрожує нам, мов лягаві собаки, міцно тримаються на поводі, вони не просунуться й на сантиметр далі від того, що Він бажає. Й на жодний міліметр далі від того, що дозволить Його любов.

 

Який висновок можемо зробити з фактів про Боже провидіння?

 

В 1588 році через сильний шторм горда іспанська Армада вщерть розбилася на скелях Норвегії, Шотландії та Ірландії. Штати Голландії наказали викарбувати ювілейну медаль з таким надписом: "Їх знищив подих Божий". Тут малася на увазі не стільки пряма участь Бога в цій події, скільки Його рятівне втручання. Чи так це було насправді? Як вони знали про це? Приклади можна примножувати.[65]

Чому в загибелі цього флоту побачили могутнє рятівне діяння Бога? Такий висновок зробили не з власне сприятливого факту. Події, які завершуються добре для нас, не означають відразу, що Бог прихильний до нас. Так само лихо не є відразу доказом Божого гніву. В цьому зв’язку повчально те, що сказав Бог через пророка Амоса.[66] Йдеться про вихід з Єгипту. Для кожного ізраїльтянина, який згадував ті часи, та подія виділялася серед інших. Це неможливо було розуміти по-іншому: могутній Бог втрутився і врятував Свій народ.

Це був яскравий доказ особливого зв’язку зі Своїм народом. Але в дні Амоса ГОСПОДЬ раптом вчинив так, ніби той знаменитий вихід не був аж таким особливим. Бо Він так само вивів їхніх запеклих ворогів – филистимлян – з Кафтору, а арамеїв – африканських чорношкірих – з Кіру. Тим самим Він раптом поставив той винятковий вихід в один ряд із двома іншими. Так, ніби тричі сталося те саме. Чому Він так вчинив? Так Він дав зрозуміти Своєму народові, що справа не могла бути лише у виході як такому. Звичайно, неспростовним здавався висновок про те, що Ізраїль поставлений у дуже привілейоване становище в порівнянні з іншими народами. Але ГОСПОДЬ показав ізраїльтянам, наскільки хибним було їхнє пояснення виходу. Бо що зробили вони? Вони спочатку помістили вихід у замкнуте коло, а потім прославили цю подію як рятівний вчинок Бога. Але так не можна. Бо той, хто спершу відокремлює великі події і оцінює їх "самі по собі", заходить у глухий кут. Всередині таких кіл більше не існує принципової різниці між виходом Ізраїлю з Єгипту і виходом африканських чорношкірих з Кіру або необрізаних филистимлян з Кафтору.[67] Всі ці події тоді того ж порядку, що й будь-яке переселення народів. Це все – діяння Божі. Він переймається кожним народом і направляє його історію. Та особливість полягає у тому, що Він уклав завіт з Ізраїлем. Він поніс його дорогою до нового майбуття. В цьому сенсі вихід з Єгипту був доказом Його любові до Ізраїлю. Але коли цей народ порушив завіт у дні Амоса, він знову поставив себе в один ряд із филистимлянами і арамеями. У такий спосіб його багате минуле теж стало в один ряд із минулим інших народів. Вихід з Єгипту залишився історичною подією, але для ізраїльтян часів Амоса він вже не був доказом особливої Божої прихильності. Якщо можна так сказати, вихід за минулих часів був їм вже ні до чого.

Отже, ми не можемо зрозуміти, наскільки прихильний до нас Бог, напряму з того, що переживаємо. Навіть тоді, коли Він проводить нас через Червоне море. Вирішальним є те, чи є ми Його народом, чи бажаємо ним бути. Тоді у вірі можемо очікувати, що Його діяння принесуть нам спасіння. Навіть тоді, коли Він нас тяжко випробовує! Із справедливим переконанням у тому, що Господь на їхньому боці, наші предки в знищенні іспанської Армади могли бачити і прославляти рятівне втручання Бога.

 

Що утримує християнина в рівновазі

 

Чи можуть християни плакати з горя? Чи їхній ідеал має бути таким: реагувати на лиха так само, як і на благополуччя? Тримаючись аргументу: все походить із Його батьківської руки і має привести до блага? Та згідно Книги Екклезіяста, є час плакати і час сміятись, час ридати і час танцювати.[68] Коли Йов почув чотири страшні звістки про нещастя, він не припиняв прославляти Бога, та одночасно змінився майже до невпізнання, роздерши одежу й обстригши волосся на голові. І це можна було робити, бо при цьому всьому Йов не згрішив.[69] Ідеальний образ християнина ні в чому не схожий на образ стоїка, що переносить свої страждання незворушно. Ми почуваємося щасливими, коли збувається бажання, яке ми давно плекали, і нещасними, коли наше тяжке існування не покращується. Нам не байдуже, здорові ми чи хворі. Та це не різниця між надією і відчаєм, всім або нічим. Надія завжди є. Тому ми можемо бути засмученими, але не так, як інші, що надії не мають.[70]

Звичайно, ми реагуємо на злигодні не так, як на достаток. Катехізис знайшов правильні слова, щоб означити цю різницю в реакції: терпіння у злигоднях, вдячність у достатку. Для християнина два полюси – не надія і відчай, а терпіння і вдячність. Але обидва полюси лежать в безпечній зоні Божої любові. Ми залишаємося в добрих руках. Тому терпіння і вдячність навіть не так далеко одне від одного. Це не протилежності. Вони навіть можуть бути пліч-о-пліч. Павло писав: будь вдячний за будь-яких обставин. Не за все. Не за грип чи безробіття, вже не кажучи про великі катастрофи. Йов теж не робив цього. Але волею Божою є те, щоб ми були вдячні за будь-яких обставин.[71]

Ця вдячність утримуватиме нас у рівновазі. І в буремні дні також. До речі, хіба не моляться за всіх, хто хрещений, щоб вони радо несли свій хрест? Ми завжди ходимо під Божою рукою. Так почуваємося в безпеці. Вже тільки за це можна бути вдячним. Ніщо не може відлучити нас від Його любові. Важкі часи багато вимагають від нашого терпіння, та віра очікує того, що терпіння буде винагороджено. Все, що незабаром залишиться, – тільки радість.

 

[51] Йов 38:33; Єр. 33:25.

[52] Сам термін не дуже вдалий, оскільки як древні, так і сучасні язичники говорять про провидіння, але Катехізис наповнив це слово біблійним змістом.

[53] Мт. 10:29, 30; Лк. 21:18; див. C. Bijl, Leren geloven, Стаття 13, II.

[54] Йов. 19:11.

[55] Мт. 7:9-11.

[56] Іс. 40:25, 28.

[57] Йов. 1:21, 22.

[58] Пс. 44:12-15.

[59] B. Wentsel, Dogmatiek 3a, 517, 518.

[60] Вих. 3:7.

[61] Пс. 44:23.

[62] Рим. 8:36-39.

[63] Вірш 37.

[64] Дії 4:27, 28.

[65] G.C. Berkouwer, De voorzienigheid Gods, 213, 214.

[66] Ам. 9:7.

[67] Див. також G.C. Berkouwer, De voorzienigheid Gods, 215 і далі.

[68] Екл. 3:4.

[69] Йов 1:20.

[70] 1 Сол. 4:13.

[71] 1 Сол. 5:18; див. також Korte Verklaring.