Свобода волі

Частина друга

Розділ перший, у якому показана очевидна неспроможність армініянського поняття свободи волі, що ототожнюється зі спроможністю волі до самодетермінації

Розглянувши ті питання, що їх, звичайно ж, треба було розглянути стосовно значення головних термінів і фраз, які застосовуються в дискусіях про людську свободу, а також відзначивши, щó означає слово свобода згідно з правилами повсякденної мови й тим його розумінням, яке притаманне людству, а також у тому його значенні, в якому його сприймають і стверджують армініяни, я переходжу до розгляду армініянського поняття свободи волі, а також наскільки воно необхідне для розуміння моральної діяльності або який стосунок воно має до спроможності людини бути доброчесною або порочною, а отже й суб’єктом наказу або поради, похвали або осуду, обіцянок або погроз, винагород або покарань; або чи те, що ми описали як значення слова свобода в повсякденній мові, буде достатньою і тією єдиною свободою, яка перетворює або може перетворити людину на морального діяча;  а отже, й суб’єкта всіх цих речей. У цій частині я розгляну, чи будь-яка така річ можлива або може мислитися як та свобода волі, про яку наполегливо твердять армініяни; а чи будь-який подібний різновид свободи необхідний для моральної діяльності й таке інше я маю намір розглянути в частині наступній.

І насамперед я розгляну поняття спроможності волі детермінувати саму себе, в якій, як вважають армініяни, найістотніше зосереджується свобода волі; й передусім спробую дослідити, чи не слід вважати абсолютно абсурдним і позначеним очевидною непослідовністю припускати, що воля сама детермінує усі вільні акти волі.

Тут я не стану наполягати на абсолютній  недоречності таких фраз і способів говоріння, як воля, що сама себе детермінує; тому що дії мають приписуватися діячам, а не силі чи спроможностям діячів; такий недоречний спосіб говоріння призводить до багатьох помилок і великої плутанини, як зазначає пан Лок. Але я припускаю, що армініяни, коли вони кажуть, що воля детермінує сама себе, мають на увазі не власне волю, а душу, яка воліє. Я вважатиму за само собою зрозуміле, що коли вони говорять про волю як детермінатор, вони мають на увазі душу, яка реалізує свою спроможність воління або яка діє з усвідомленим наміром. Я припускаю, що саме таке їхнє значення, бо іншого значення сюди просто не можна вкласти без того, щоб не прийти до щонайбільшої і очевидної абсурдності. У всіх випадках, коли ми говоримо про спроможності або принципи дій, що роблять те або те, ми маємо на увазі, що це роблять діячі, наділені цими спроможностями в процесі реалізації цих спроможностей. Так, коли ми кажемо, що доблесть воює відмінно, ми маємо на увазі, що відмінно воює людина, яка наділена доблестю. Коли ми кажемо, що любов шукає об’єкт любові, ми маємо на увазі, що любляча особа шукає собі такий об’єкт. Коли ми кажемо, що розуміння відрізняє добро від зла, ми маємо на увазі душу, яка реалізує цю свою спроможність. Тому, коли кажуть, що воля вирішує або детермінує, то в ці слова, певно, вкладають значення, що детермінує людина, яка реалізує свою спроможність хотіння або вибору або душа, яка діє з наперед обміркованим наміром.

Тому, якщо воля детермінує всі свої вільні акти, то це означає, що душа детермінує всі вільні акти волі при реалізації своєї спроможності хотіння та вибору; або, що одне й те саме, вона детермінує їх через вибір; вона детермінує свої власні акти, обираючи свої власні акти.  Якщо воля детермінує волю, тоді вибір упорядковує і детермінує вибір; і акти вибору підпорядковані рішенню або реалізуються після здійснення інших актів вибору. І тому якщо воля детермінує всі свої вільні акти, тоді кожен вільний акт вибору детермінується попереднім актом вибору, що обирає цей акт. І якщо цей попередній акт волі або вибору буде також вільним актом, тоді, згідно з цими принципами, в цьому акті також воля самодетермінується; тобто й цей акт, у подібний спосіб, є актом, що його з усвідомленим наміром обирає душа; або, що одне й те саме, цей акт також детермінується попереднім актом волі, що обирає цей акт. І те саме можна сказати про останній згаданий акт, який приводить нас прямо до суперечності; бо він передбачає акт волі, що передує першому актові в усій низці актів, спрямовуючи й детермінуючи решту; або це буде вільний акт волі, який передує першому вільному актові волі.  Або, якщо подивитись на це інакше, ми зрештою прийдемо до акту волі, що детермінує всі наступні акти, в яких воля не самодетермінується, а отже, це не буде вільний акт, у цьому понятті свободи; але якщо перший акт у вервечці актів, що детермінує й фіксує решту, не буде вільним, то жоден із них не може бути вільним; як це очевидно з першого погляду, але буде зараз показано.

Якщо воля, яку ми в собі знаходимо, керує членами тіла, й детермінує та спрямовує їхні рухи та дії, також керує собою і детермінує власні рухи та дії, вона, безперечно, детермінує їх так само й навіть за допомогою попередніх хотінь. Воля визначає, в який спосіб мають рухатися руки й ноги, актом хотіння або вибору; і немає іншого способу, в який би воля детермінувала, спрямовувала або керувала якою завгодно річчю. Хоч би чим керувала воля, вона керує ним через акт волі. І якщо вона керує й сама собою й детермінує себе у своїх власних діях, вона, безперечно, робить це так само, як вона детермінує інші речі, якими вона керує;  тому якщо свобода волі полягає саме в цьому, тобто, що вона сама і її власні дії підкоряються її керівництву та її команді, і її власні хотіння детермінуються самі собою, з цього випливає, що кожне вільне хотіння виникає з попереднього вільного хотіння, що ним керує й командує; і якщо хотіння, яке командує, теж вільне, то й у ньому воля детермінується; тобто це хотіння, яке командує, детермінується іншим хотінням, яке йому передує і так далі, аж поки ми доходимо до першого хотіння в усій низці: і якщо це перше хотіння буде вільним і воля в ньому самодетермінується, тоді воно також детермінується іншим хотінням, яке передує йому, а це вже суперечність; адже ми припустили, що воно не може мати перед собою іншого, яке керувало б ним або детермінувало його, оскільки воно перше в усій низці. Але якщо це перше хотіння не детермінується жодним попереднім актом волі, тоді цей акт не детермінується волею, а отже, він не вільний в армініянському уявленні про свободу, що полягає в самодетермінації волі. А якщо цей перший акт волі, який детермінує й фіксує наступні акти, не вільний, то жоден із наступних актів, які ним детермінуються, не може бути вільним. Якщо ми припустимо, що вервечка складається з п’ятьох актів, то п’ятий і останній у ній детермінується четвертим, четвертий – третім, третій – другим, а другий – першим; якщо перший із них не детермінується волею і не вільний, тоді жоден із них насправді не детермінується волею; тобто кожен із них, якщо розглядати їх такими, як вони є, а не якимись іншими, визначається насамперед не волею, а детермінацією першого акту в низці, який не залежить від волі, а є таким, у детермінації якого воля не брала ніякої участі. А що саме він вирішує, якими бути решті, й детермінує їхнє існування, тому перша детермінація їхнього існування походить не від волі. Нічого не зміниться, якщо замість вервечки з п’ятьох актів волі ми уявимо собі низку з десятьох, ста або десятьох тисяч.  Якщо перший акт не буде вільним і детермінуватиметься чимось таким, що перебуває поза волею, а цей акт детермінуватиме наступний, а той наступний і так далі, тоді жоден із них не буде вільним, а всі вони первісно залежатимуть від якоїсь причини, що перебуває поза волею і детермінуватимуться цією причиною; тобто будь-яка свобода в цьому випадку виключається, і жоден із актів волі не може бути незалежним, згідно з таким уявленням про свободу. Якщо ми уявимо собі довгий ланцюжок із тисячі ланок, так сполучених, що коли перша ланка почне рухатися, вона приведе в рух наступну, а та – наступну; і в такий спосіб увесь ланцюжок детермінуватиметься до руху та щодо напрямку цього руху рухом першої ланки; а ця перша ланка детермінується до руху чимось іншим: у такому випадку, хоча всі ланки, крім однієї, приводяться в рух іншими частинами цього ж таки ланцюга, проте уявляється очевидним, що ані рух жодної, ані напрямок цього руху не спричиняється якоюсь силою в самому ланцюзі, що сама приходить у рух і сама себе детермінує, і все відбувається так само, як відбувалося б у тому випадку, коли б кожна ланка безпосередньо приводилася в рух чимось таким, що не належить до ланцюга. Якщо воля не буде незалежною в першому акті, який спричиняє наступний, тоді вона не буде незалежною і в наступному, спричиненому цим першим актом; бо хоч воля його й спричинила, проте вона не спричинила його вільно; тому що попередній акт, який її спричинив, не був вільним. І знову ж таки якщо воля не буде вільною в другому акті, то не буде вона вільною і в третьому, який спричинений другим; бо цей третій акт так само був спричинений актом волі, який не був вільним. І так ми моожемо перейти до наступного акту, а від нього – до ще наступного; і хоч би якою довгою була послідовність актів, усе відбуватиметься так само; якщо перший акт, від якого залежить уся низка і який детермінує решту, не буде вільним актом, то воля не буде незалежною, коли спричинятиме або детермінуватиме будь-який із цих актів; тому що акт, яким вона їх детермінуватиме, не буде вільним актом, і тому воля буде не більше незалежною, детермінуючи їх, ніж у тому випадку, якби вона не спричиняла жодного з них. Таким чином, це армініянське уявлення про свободу волі, що пояснює її як самодетермінацію волі, суперечить само собі і просто неможливе в цьому світі.