Свобода волі

Розділ восьмий. про погляд на свободу волі як на протилежність будь-якій необхідності

У цій дискусії армініяни особливо наполягають на тому, вважаючи це надзвичайно важливим та істотним для людської свободи, що хотіння або акти волі – це випадкові події; причому вони розуміють випадковість як протилежність не лише примусу, а й будь-якій необхідності. Тому я хочу конкретно розглянути саме це твердження. І

1. Я маю намір дослідити, чи існує й може існувати щось подібне до хотіння, яке є випадковим у такому розумінні, тобто, що воно виникає не лише без будь-якого примусу чи взаємодії, а й без необхідності наслідку або нерозривного зв’язку з чимось попереднім.

2. Чи таке припущення, якби воно відповідало реальності, допомогло б справі свободи.

Я хотів би ретельніше дослідити, чи хотіння коли-небудь виникає цілком випадково і чи може воно взагалі виникнути в такий спосіб.

І тут треба згадати про те, щó ми вже показали: ніщо й ніколи не може відбутися без причини або резону, який пояснював би, чому воно відбувається саме в такий спосіб, а не в якийсь інший; і це твердження було конкретно доведене в тому, що стосується актів волі. І якщо це справді так, то з цього з усією очевидністю випливає, що акти волі ніколи не бувають випадковими й не позначеними необхідністю, у вищеозначеному розумінні; позаяк усе те, що має причину або резон свого існування, мусить бути пов’язане зі своєю причиною. Це випливає з таких міркувань:

1. Було б суперечністю вважати, що подія має причину та підставу для свого існування, а проте вона не пов’язана зі своєю причиною. Бо якщо подія не пов’язана з причиною, то вона не залежить від причини; вона існує, не відчуваючи на собі її впливу, й може супроводжувати її, а може, й ні; вона існує як проста випадковість, незалежно від того, чи вона відбувається слідом або водночас із причиною, чи ні; а це те саме, що не залежати від неї. А сказати, що подія не залежить від своєї причини – абсурд. Це те саме, якби ми сказали, що її причина не є її причиною, а сама подія не є її наслідком; бо залежність від впливу причини невід’ємна від поняття наслідку. Якщо не існує такого відношення між двома речами, коли одна річ пов’язана з іншою і залежить від неї, тоді є незаперечним фактом, що не існує між ними й такого відношення, яке позначають термінами причина й наслідок. Остільки, оскільки подія залежить від причини і пов’язана з нею, ми спостерігаємо явище каузальності – і не більше. У будь-якій події причина задіює не більше фактів, аніж ті, що від неї залежать. Якщо ж ми скажемо, що зв’язок і залежність мають не тотальний характер, а частковий і що наслідок, хоч і перебуває в певному зв’язку та залежності зі своєю причиною, проте не цілком залежить від неї, це буде те саме, якби ми сказали, що не все в цій події є наслідком цієї причини, а лише якась частина походить від неї, а частина – від чогось іншого.

2. Якщо існують події, не пов’язані необхідно зі своїми причинами, то з цього випливає, що певні речі відбуваються без причини, всупереч припущенню. Бо якщо знайдеться бодай одна подія, яка не пов’язана необхідно із впливом причини за обставин свого виникнення, тоді вона відбулася випадково, незалежно від того, чи вона супроводжувала причину або відбулася відразу після неї, чи ні; вона могла відбутися відразу після неї, а могла й не відбутися, коли причина була тією самою, її вплив був тим самим і за тих самих обставин. Але якщо так, то чому вона все ж таки відбулася відразу після неї, радше ніж не відбулася? Для цього не існувало ані причини, ані резону, тому в даному випадку ми маємо перед собою щось таке, що не має ні причини, ні резону, чому воно відбулося, такий собі наслідок причини, з якою він не має необхідного зв’язку. Бо якби завжди існував необхідний зв’язок наслідку з якимсь антецедентом, тоді нам довелося б припустити, що іноді подія відбувається відразу після своєї причини, а іноді – ні, хоча причина буде тією самою й тими самим будуть обставини, які її супроводжують. І якими ж можуть бути причина та резон цього дивного феномену, цієї неоднаковості, коли в одному випадку наслідок відбувається після своєї причини, а в іншому – ні? Із самого припущення очевидно, що такий наслідок не матиме ані причини, ані підстави. Тут перед нами постає на тлі нинішнього способу існування речей і того стану, в якому перебуває світ, щось таке, що не має жодної причини – а це суперечить нашому припущенню й суперечить усьому тому, що ми довели раніше.

3. Якби ми припустили, що існують такі події, які мають причину та підставу свого існування, а проте не мають необхідного зв’язку зі своєю причиною, то це те саме, якби ми припустили, що вони мають причину, яка не є їхньою причиною. Отже, якщо наслідок не пов’язаний необхідно з причиною, з її впливом та її впливовими обставинами; тоді, як я зазначав раніше, цілком можливо припустити, що причина  може іноді здійснювати той самий вплив і за тих самих обставин, а проте наслідок не виникає. І якщо це й справді відбувається в якомусь випадку, тоді цей випадок і справді стане доказом, що вплив причини недостатній для того, щоб створити наслідок. Бо якби він був достатнім, він би його створив. А проте, за припущенням, в іншому випадку після тієї ж таки причини з тим же таки впливом і за умов, коли всі обставини, наділені бодай найменшим впливом, є тими самими, наслідок виникає, – з чого стає очевидним, що в цьому останньому випадку наслідок утворюється не під впливом причини, а під впливом якихось інших факторів. Бо ми вже довели раніше, що вплив причини недостатній для того, щоб створити наслідок. А якщо цей вплив був недостатній, щоб його створити, тоді його створення не можна пояснювати цим впливом, і він виник під дією чогось іншого або сам по собі, без ніякого стороннього впливу. А якщо наслідок виникає не під впливом причини, тоді це ніяка не причина – а це приводить нас до суперечності, коли щось одне є причиною і не є причиною; коли причина й підстава існування якоїсь речі водночас не є причиною й підставою її існування, і їх недосить, щоб утворити таку причину.

Якби ця проблема не була вже настільки очевидною, що будь-яка подальша аргументація не мала б сенсу, я сказав би, що те, що здається в розглянутому випадку причиною, може бути й не причиною; адже її сила та вплив, будучи випробувані, виявилися недостатніми для того, щоб створити такий наслідок; а якщо їх недосить для того, щоб його створити, тоді вона його не створює. Сказати інакше – це те саме, якби ми сказали, що можна зробити те, чого не можна зробити. Якщо причина має достатню спроможність, яку вона може задіяти за обставин, достатніх для того, щоб створити наслідок і тому наслідок справді може бути створений у якийсь момент; тоді всі ці речі, у своєму поєднанні створюватимуть наслідок щоразу, коли будуть задіяні. А отже, ми можемо підійти до цієї проблеми з другого боку; те, що виявляється недостатнім у якийсь момент, не може бути достатнім в інший, за тих самих обставин впливу. І тому якщо наслідок утворюється, то він утворюється не завдяки цій причині: хіба що в інший момент існуватиме обставина, наділена впливом; але це суперечило б нашому припущенню; бо ми припустили, що всі обставини, які мають вплив будуть тими самими. А крім того, це означало б припустити, що час може бути причиною; а це суперечить припущенню, що причиною можуть бути тільки інші речі. Але якщо різниця в часі не має ніякого впливу, тоді очевидно, що було б абсурдом стверджувати, ніби в якийсь момент часу причина може бути достатньою, щоб створити наслідок, а в інший – ні; це те саме, якби ми сказали, що причина має достатню силу, щоб створити наслідок у певний момент, а проте її недосить, щоб створити той самий наслідок у той самий час.

Загалом, уявляється досить-таки очевидним, що кожен наслідок поєднаний необхідним зв’язком зі своєю причиною або з тим, що є істинною підставою та резоном його існування. А тому, якщо жодна подія не може відбутися без причини, як уже було доведено, тоді також жодна подія не може бути випадковою у той спосіб, у який, як вважають армініяни, кожен вільний акт волі є випадковим.