Свобода волі

Розділ четвертий. Про різницю між природною і моральною необхідністю та природною і моральною неспроможністю

Та необхідність, яку ми намагалися пояснити і яка являє собою нерозривний зв’язок речей, позначених суб’єктом і предикатом висловлювання, ділиться на необхідність моральну і необхідність природну.

Я тут не ставлю перед собою мету дослідити, чи таке розрізнення буде слушним та бездоганним; але тільки спробую пояснити, як розуміються ці два види необхідності, як ці терміни іноді застосовуються і як вони застосовуватимуться в даному дискурсі.

Вираз моральна необхідність має різні застосування; іноді він застосовується для позначення необхідності морального зобов’язання. Так ми кажемо, що людина несе на собі тягар необхідності, коли вона обплутана путами обов’язку та сумління й не може бути звільнена від них. Таким чином, слово необхідність часто застосовується для позначення великого зобов’язання в чомусь такому, що становить для нас інтерес. Іноді під моральною необхідністю розуміється той видимий зв’язок речей, який лежить у основі моральної очевидності; і в такий спосіб її відрізняють від абсолютної необхідності або того нерозривного зв’язку речей, який лежить у основі незаперечної достовірності. У цьому розумінні, моральна необхідність означає майже те саме, що й той високий ступінь імовірності, який зазвичай достатній для того, щоб задовольнити людство, яке могло б на нього спертися у своїй діяльності та поведінці у світі, з метою належно подбати про свою безпеку та свій інтерес і ставитися, як годиться, до інших членів суспільства. А іноді під моральною необхідністю розуміють ту необхідність зв’язку та наслідку, яка виникає з таких моральних причин, як сила схильності або мотивів і зв’язок, який у багатьох випадках існує між ними, а отже, й певні бажання та дії. І саме в такому розумінні я застосовую фразу моральна необхідність у наступному дискурсі.

Під природною необхідністю, в її стосунку до людей, я маю на увазі таку необхідність, яка лягає на плечі людей унаслідок природних причин; тобто причин, що відрізняються від тих, які називають моральними причинами, такі як звички та вподобання серця і моральні мотиви та спонуки. Так люди, які потрапляють у певні обставини, стають суб’єктами конкретних відчуттів, спричинених необхідністю; вони відчувають біль, коли їхні тіла поранено; вони бачать об’єкти, що постають перед ними у виразному яскравому світлі, коли їхні очі розплющені; так само вони визнають істинність певних висловлювань, якщо тільки розуміють їхні терміни: вони визнають, що два додати два буде чотири, що чорне – це не біле, що дві паралельні лінії ніколи не перетинаються одна з одною; так само, внаслідок природної необхідності, людські тіла падають униз, якщо їх ніщо не підтримує.

Але тут треба зазначити кілька речей, пов’язаних із цими двома видами необхідності.

1. Моральна необхідність може бути такою самою абсолютною, як і природна необхідність: тобто наслідок може бути так само досконало пов’язаний зі своєю моральною причиною, як природно необхідний наслідок зі своєю природною причиною. Чи то воля в обох цих випадках необхідно детермінується найсильнішим мотивом, чи то воля завжди чинить опір такому мотиву, чи то вона може протистояти найсильнішій нинішній схильності чи ні; якщо навіть ми дійдемо висновку, що може, то, гадаю, ніхто не стане заперечувати, що в певних випадках, проте, попередній потяг або схильність, або мотив можуть бути такими могутніми, що акт волі може бути напевне й нерозривно пов’язаний із ними. Коли мотиви або попередні нахили надзвичайно сильні, усі погодяться з тим, що протистояти їм важко. А якщо вони будуть іще сильнішими, то й протистояти їм буде ще важче. Тому логічно припустити, що коли ця сила зростає до певної межі, то труднощі протистояння їй стануть такими великими, що буде фактично неможливо подолати її; адже хоч би яку силу захотіли прикласти люди, щоб подолати труднощі протистояння, проте ця сила не може бути нескінченно великою, не може вийти за певні межі. Скажімо, людина може подолати десять ступенів таких труднощів, доклавши двадцять ступенів своєї сили, бо ступені сили повинні переважати ступені труднощів, проте якщо труднощі збільшаться у тридцять, сотню або й у тисячу разів, а сила людини не збільшиться, то її сила буде недостатньою, щоб подолати ці труднощі. А оскільки слід також мати на увазі, що може бути така річ як незаперечний і досконалий зв’язок між моральними причинами та моральними наслідками, то саме це я й називаю моральною необхідністю.

2. Коли я говорю про відмінність між моральною і природною необхідністю, то не слід думати, ніби я припускаю, що коли якась річ відбувається внаслідок необхідності першого виду, то в цьому не задіюється природа речей, як це відбувається в другому випадку. Я не маю наміру стверджувати, що коли моральна звичка або мотив мають таку силу, що з них випливає неодмінний акт волі, то це відбувається не завдяки природі речей. Але ці два види необхідності зазвичай називаються саме так, і вони повинні відрізнятися якимись назвами; бо між ними існує різниця або відмінність, дуже важлива у своїх наслідках, і ця різниця полягає не так у природі зв’язку, як у двох термінах, що пов’язані між собою. Причина, з якою пов’язаний наслідок, має особливі характеристики; тобто це причина моральної природи; це або якась попередня звичка чи схильність, або якийсь мотив, доступний для розуміння. І наслідок теж має особливі якості; він також має моральну природу, будучи певною схильністю або хотінням душі, або дією, яку спричиняє воля.

Я вважаю, що необхідність, яку називають природною, щоб відрізнити її від моральної необхідності, так називається тому, що тут ідеться про звичайну природу, в повсякденному значенні цього слова, без будь-якого вибору. Слово природа часто застосовується в протиставленні до вибору; і не тому, що природа ніколи не бере ніякої участі в нашому виборі; але так відбувається, мабуть, тому, що ми формуємо спершу своє поняття природи з того видимого й очевидного плину подій, який ми спостерігаємо в багатьох речах, до яких наш вибір не має жодного стосунку; а надто в матеріальному світі, який, у багатьох його частинах,  як ми легко помічаємо, перебуває в усталеному плині; установлений у ньому порядок та спосіб утворення послідовності видаються цілком очевидними.  Але там, де ми не відразу помічаємо правило та зв’язок (хоча такий зв’язок, згідно з установленим законом неодмінно існує) ми позначаємо спосіб, у який відбувається подія, якоюсь іншою назвою. Навіть у багатьох тих речах, які ми спостерігаємо в матеріальному й неживому світі, але які не відбуваються видимо й очевидно згідно з усталеним плином, люди позначають спосіб, у який відбувається ця подія не назвою природа, а такими назвами як інцидент, випадок, випадковість тощо. Отже, люди вбачають різницю між природою й вибором, так ніби вони повністю й універсально різні. Проте, я думаю, ніхто не стане заперечувати, що вибір, у багатьох випадках, постає з природи так само незаперечно, як і інші явища. Але залежність і зв’язок між актами хотіння або вибору і їхніми причинами, згідно з усталеними законами, не такі відчутні й очевидні. І ми спостерігаємо, що вибір, так ніби він є новим принципом руху та дій, відрізняється від усталеного закону та порядку речей, які є найочевиднішими і передусім спостерігаються в тілесних і відчутних речах; і вибір також часто втручається в низку подій, які відбуваються з цими зовнішніми об’єктами, уриває її та змінює і примушує їх відбуватися інакше, ніж вони відбувалися б, якби вони були залишені в спокої, і їм було дозволено розгортатися згідно із законами руху, які існують у їхньому середовищі. Тому на вибір і дивляться так, ніби він є принципом руху, що цілком відрізняється від природи і навіть протиставляється їй;  адже назвою “природа” зазвичай позначаються ті явища, які здаються нам найочевиднішими і сприймаються нашими органами чуття без рефлексій і досліджень.

3. Треба зазначити, що в системі міркувань, які ми виклали вище, слово необхідність, застосоване нами у виразі моральна необхідність, уживалося не згідно з первісним наміром та значенням цього слова: бо, як уже було зазначено раніше, такі терміни – необхідний, неможливий, невтримний тощо – у повсякденній мові та в їхньому найуживанішому смислі завжди мають відносний характер; тобто посилаються на певне протиставлення або спробу волі, що виявляються недостатніми. Але жодного такого протиставлення чи суперечної волі та суперечних зусиль ми не припускаємо у випадку моральної необхідності, яка є достовірністю нахилів та самої волі, яка не припускає існування волі, що протиставлялася б їй і чинила опір. Бо абсурдно було б припускати, ніби той самий індивід чинитиме опір самому собі у своїх нинішніх діях або уявити собі нинішній вибір, який би був протилежним і чинив би опір нинішньому вибору; це було б так само абсурдно, як говорити про два протилежні рухи, що відбувалися б водночас у тілі, яке в даний момент перебуває в русі. А отже, самі умови сформульованого в такий спосіб випадку ніколи не можуть допустити ситуацію випробування, в якому протилежна або суперечна воля намагалася б подолати цю необхідність.

Те, що було сказано про природну та моральну необхідність, може також пояснити, що розуміється під природною і моральною неспроможністю. Ми кажемо, що ми природно неспроможні щось зробити, якщо ми не можемо цього зробити, навіть якби захотіли, бо цього не дозволяє нам зробити те, що зазвичай називають природою, або через якийсь дефект або перешкоду, що існують поза нашою волею; ці дефекти або перешкоди можуть бути у спроможності нашого розуміння, в будові нашого тіла або зовнішніх об’єктів. Моральна неспроможність не пов’язана з такими речами і спричинена або відсутністю схильності, або силою протилежної схильності, або відсутністю достатніх мотивів, які могли б розбудити та задіяти акт волі, або силою очевидних мотивів, що діють у протилежному напрямку. Або і перші, й другі можуть злитися, і тоді лаконічно можна сказати, що моральна неспроможність пояснюється протистоянням або відсутністю схильності. Бо коли особа неспроможна захотіти або обрати якусь річ через відсутність мотивів або дію суперечних мотивів, то це буде та сама ситуація, за якої вона неспроможна через відсутність схильності або більшу силу протилежної схильності за таких самих обставин і під впливом таких самих поглядів.

Ось кілька прикладів такої моральної неспроможності.

Жінка, яка має високе уявлення про честь і цноту, може бути морально неспроможна віддатися з метою задовольнити свою хіть своєму рабові. Дитина, яка дуже любить своїх батьків і наділена високим почуттям обов’язку щодо них, може бути неспроможна захотіти вбити свого батька. Чоловік розпусний, за сприятливих обставин і під тиском спокуси та за відсутності будь-яких засобів стримування, може бути неспроможний відмовити собі в задоволенні своєї хоті. Пияк, за таких-то й таких обставин, може виявитися неспроможним не випити чарку міцного трунку. Чоловік лукавий і злий може бути неспроможний поставитися по-доброму до свого ворога або захотіти його процвітання: більше того, деякі з них можуть настільки перебувати під владою свої ницих нахилів, що виявляються неспроможними любити тих, котрі найбільше заслуговують на їхню любов і повагу. Сильна звичка до доброчесної поведінки і глибоке відчуття святості можуть спричинити моральну неспроможність будь-якої поблажливості до будь-яких видів ницої поведінки – можуть зробити людину неспроможною прощати поганих людей і поблажливо сприймати погані речі або обирати собі непорядне життя й віддавати йому перевагу перед життям доброчесним. І, з другого боку, високий ступінь освяченої звичаєм ницості може зробити людину неспроможною любити й обирати святість і зробити її абсолютно неспроможною любити будь-яке нескінченно святе Буття або обирати його й дивитись на нього як на своє головне добро.

Тут, можливо, буде корисним, розглянути відмінність між двома видами моральної неспроможності, а саме, між загальною та  узвичаєною моральною неспроможністю і конкретною та  оказійною моральною неспроможністю. Під загальною або узвичаєною моральною неспроможністю я розумію неспроможність серця задіювати будь-які акти волі певної природи або виду через фіксовану та узвичаєну схильність або узвичаєний і констатований дефект, або відсутність схильності певного виду. Так, людина дуже поганої вдачі може бути неспроможна на такі доброчинні діяння, як інша людина, що вродилася доброю від природи; а людина, в чиє серці зазвичай відсутня вдячність, може бути неспроможна на певні акти вдячності, з огляду на цю притаманну їй відсутність схильності бути вдячною. Під конкретною та оказійною моральною неспроможністю я розумію неспроможність волі або серця на конкретний акт, з огляду на силу або відсутність мотивів у даний момент або спонук, які впливали б на розуміння даної ситуації. Якщо воля й справді завжди детермінується найсильнішим мотивом, тоді вона завжди повинна бути наділена неспроможністю, у цьому останньому розумінні, діяти інакше, аніж вона діє; у будь-якому випадку неможливо, щоб воля нині виступила проти мотиву, який має тепер, з урахуванням усіх обставин, найбільшу силу та найбільшу можливість збуджувати і задіювати її. Саме перший із цих видів моральної неспроможності, що спричиняється констатованим, узвичаєним та загальним, ми  здебільшого називаємо неспроможністю; тому що слово неспроможність, у своєму найвластивішому та найпервіснішому значенні, має стосунок до певного констатованого дефекту. І цей же таки вид неспроможності називається неспроможністю і з другої причини. Я раніше зазначав, що слово неспроможність, у своєму первісному та найузвичаєнішому застосуванні, є відносним терміном і має стосунок до волі та намагань, які можна припустити в даному випадку і які недостатні для того, що примусити відбутися бажану подію, задля якої вони задіяні. Так от, у цьому плані, такі намагання та воля простежуються набагато виразніше у відношенні до актів, які постають від усталеного і сильного звичаю, аніж у стосунку до тих, які виникають зі сполучення тимчасових обставин та причин. Справді-бо, воля й намагання, спрямовані проти або відмінні від теперішніх актів волі, ніяк не можуть бути припущені, незалежно від того, оказійні це акти чи узвичаєні, бо це означало б припустити, що воля в даний момент може бути іншою, аніж вона в даний момент є. А проте досить легко уявити собі волю та намагання, спрямовані проти майбутніх актів волі або хотінь, які можуть відбутися такими, якими ми уявляємо їх на відстані часу. Не виникне ніякої суперечності, коли ми припустимо, що акти волі, задіяні в один час, можуть бути спрямовані проти актів волі, задіяних в інший час; і можуть також виникати бажання та спроби, щоб перешкодити або посприяти майбутнім актам волі; але такі бажання та намагання в багатьох випадках можуть виявитися недостатніми й марними через фіксованість звичаю: коли випадає слушна нагода, сила звичаю переважає й придушує всякий такий опір.  У цьому плані, людина може бути жалюгідним рабом і невільником сильного звичаю або звички. Але може бути досить легким завданням внести певні зміни у стосунку до таких майбутніх актів, які є оказійними й скороминущими; бо оказію або скороминущу тимчасову причину, якщо її передбачити, можна легко відвернути або усунути. Саме з цієї причини до моральної неспроможності, яка виникає з усталеного звичаю, особливо міцно прилипла назва неспроможність. А потім, не тільки воля може віддалено й непрямо чинити собі опір і чинити його марно у випадку сильних звичаїв або звичок, а й раціональний розум може опиратися нинішнім актам волі, і його опір буде недостатнім; і це також відбувається значно частіше тоді, коли акти волі виникають із сильного звичаю.

Але треба також зазначити, у стосунку до моральної неспроможності, у будь-якому з її варіантів, що слово неспроможність застосовується в розумінні, що відходить дуже далеко від її первісного значення. У своєму усталеному застосуванні, це слово означає лише природну неспроможність; і воно застосовується до таких випадків тільки тоді, коли існування задіяної в даний момент волі або схильності до чогось, у стосунку до яких визначається неспроможність особи, можна припустити. Якщо орієнтуватися на повсякденне застосування мови, то не можна буде сказати, що лиха людина, якщо вона справді дуже лиха, неспроможна утримати свою руку, щоб когось не вдарити або що вона неспроможна по-доброму поставитися до свого сусіда; або що пияк, якщо це справді безнадійний пияк, неспроможний утриматися від того, щоб не піднести чарку собі до рота. У найточнішому розумінні мови, людина може бути на щось спроможною тільки тоді,  коли вона має вільний вибір; і людину не можна назвати неспроможною щось зробити, коли вона здатна зробити це, якби захотіла. Неправильно було б стверджувати, що особа неспроможна на зовнішні дії, які залежать від акту волі і які легко могли би бути реалізовані, якби акт волі був присутній. І якщо неправильним буде казати, що людина неспроможна чинити ті зовнішні вольові акти, які залежать від волі, то, в певному розумінні, ще помилковішим було б сказати, що вона неспроможна задіювати акти волі самі по собі; бо в стосунку до них було б ще очевидніше неправильним сказати, що вона неспроможна, якщо захоче; бо сказати так було б очевидною суперечністю; це те саме, як сказати, що вона неспроможна хотіти, якщо вона хоче; і в цьому випадку не лише правильним буде сказати, що для людини легко зробити щось, якщо вона хоче, але само хотіння – це вже діяння; якщо вона бодай один раз захотіла, то цю річ зроблено, і нічого більше не треба робити. Тому, коли йдеться про ці речі, то приписувати їхнє незадіяння відсутності сили або спроможності – несправедливо. Тому що в даному випадку не про відсутність спроможності, а про відсутність волі або хотіння. Існують здібності розуму і спроможність природи, достатньо й усього іншого, але не існує наміру: нічого не бракує, крім волі.