Свобода волі

Розділ п’ятий. Про поняття свободи та моральної діяльності

Просте й очевидне значення слова свобода, у повсякденній мові, – це надані кожному спроможність, можливість або привілей робити все, що йому заманеться. Або, якщо виразити це іншими словами, не знати ніяких ані перешкод, ані перепон, коли людина діє або поводиться, за всіх обставин і в усіх ситуаціях, так, як їй хочеться*. А поняттям, суперечним свободі, хоч би як ми його назвали, буде ситуація, коли особі перешкоджають або коли вона неспроможна поводитись, як вона хоче, або коли її примушують діяти інакше.

––––––

* Я кажу не лише діяти, а й поводитись; тому що, наприклад, бажання сидіти тихо, зберігати мовчанку тощо – це види поведінки особи, щодо яких вона може бути або не бути наділена свободою; хоча назвати їх діями не випадає (прим. авт.).

 Якщо в повсякденному застосуванні мови слово свобода має саме таке значення, про яке я згадав – а цього, я думаю, не стане заперечувати жодна неупереджена людина, яка будь-коли навчалася говорити – тоді з цього випливає, що, згідно з властивостями мови, і свободою, і її протилежністю можуть бути наділені лише такі істоти або такі речі, які, у свою чергу, наділені здатністю, спроможністю або властивістю, яку ми називаємо воля. Бо те, що не володіє такою річчю, як воля, не може мати спроможності або можливості діяти згідно зі своєю волею, чи бути примушеним діяти всупереч своїй волі, не випадає також говорити, що йому можна перешкодити діяти, як велить йому його воля. А тому казати, що свобода або її протилежність належать самій волі суперечить нормальному сенсові, якщо ми розглядаємо значення слів сенс і нонсенс у їхньому первісному і властивому значенні. Бо воля – це не діяч, наділений волею; спроможність обирати не наділена спроможністю обирати. Той, хто наділений спроможністю хотіння або вибору, – це людина або душа, а не сама спроможність хотіння. І той, хто наділений свободою діяти так, як підказує йому його воля, це чинник або діяч, наділений волею, а не воля, якою він наділений. Ми цілком слушно кажемо, що випущена з клітки пташка має спроможність і свободу літати. Бути вільним – це властивість дфяча, який наділений спроможностями та здібностями, такими, як уміння хитрувати, доблесно воювати, бути щедрим або старанним. Але ці якості є властивостями людей або осіб, а не властивостями самих властивостей.

Існують речі, протилежні тому, що в повсякденній мові ми називаємо свободою. Одна з них – це примус; інші назви для цього ж таки поняття – насильство, приневолення, підкорення, усі вони означають, що особу примушуть щось робити супроти її волі. Друга така річ – це стримування; тобто особі чинять перешкоди, й вона не може діяти згідно зі своєю волею. Але те, що не має волі, не може бути суб’єктом таких речей. Мені немає потреби багато про це говорити, адже пан Лок дуже чітко висвітлив цю тему і своєму “Нарисі про людське розуміння”.

Але я хотів би сказати ще одну річ про те поняття, яке в повсякденному застосуванні мови називають свободою; а саме, що спроможність і можливість для людини діяти та поводитись, як вона хоче або згідно з її вибором, це все, що мислиться під цим словом; його значення не включає в себе нічого такого, що говорило б про причину цього вибору або про те, як людина до нього прийшла, або чому в неї раптом виникло таке бажання і чи було воно спричинене якимсь зовнішнім мотивом чи якимсь внутрішнім попереднім бажанням, чи воно виникло без жодної причини, чи було воно пов’язане з чимось попереднім, чи не було. Незалежно від того, як особа прийшла до свого бажання чи вибору, проте якщо вона спроможна реалізувати свою волю і ніщо не може їй перешкодити реалізувати її , тоді людина повністю й досконало вільна, згідно з первісним і загальноприйнятим розумінням свободи.

Сказане вище може бути достатнім для того, щоб пояснити значення слова свобода згідно із загальноприйнятими уявленнями людства і в найузвичаєнішому та первісному розумінні цього слова: та коли це слово застосовують армініяни, пелагіянці й усі ті, котрі виступають проти кальвіністів, то воно набуває в них зовсім іншого значення. Ось які речі включають вони до свого уявлення про свободу:  1. Що вона тотожна спроможності волі детермінувати сваму себе, або певній суверенності, яку воля має над самою собою та своїми власними актами й через яку вона детермінує власні хотіння; тобто у своїх детермінаціях вона не залежить від жодної іншої причини, крім самої себе, і не детермінується жодною річчю, яка передувала б її власним актам. 2. Індиферентність також належить свободі, в їхньому уявленні про неї, тобто вони вважають, що розум, перед актом хотіння, перебуває в стані рівноваги. 3. Випадковість – ще одна характеристика, яка належить свободі, й істотна для неї; не в узвичаєному сприйнятті цього слова, яке вже було тут розтлумачене, а як щось протилежне всій необхідності або будь-якому фіксованому та достовірному зв’язку з якою-небудь попередньою підставою або причиною його існування. Суть свободи, в їхньому розумінні, настільки залежить від цих речей, що якщо воля людини не вільна з такого погляду, то вона не має реальної свободи, хоч би наскільки вона була вільною діяти так, як підказує їй її воля.

Моральний діяч – це істота, спроможна на дії, наділені моральною якістю, істота, що може адекватно бути визначена як добра або лиха з погляду моралі, доброчесна або порочна, гідна похвали або осуду. До моральної діяльності належить моральна здібність або спроможність відчувати й осмислювати добро і зло або такі речі як буття достойним або нікчемним, гідним похвали або осуду, винагороди або покарання; сюди належить і та спроможність, якою наділений діяч, піддаватися у своїх діях впливу моральних спонук або мотивів, що оцінюються з погляду розуміння та раціонального глузду, й поводити себе так, як це відповідає його уявленню про мораль.

Сонце, у своїй діяльності, виконує чудову й доброчинну роботу, зігріваючи землю та допомагаючи їй дарувати людям свої плоди; але воно – не моральний діяч; його діяльність, хоч і приносить добро, проте вона не є ані доброчесною, ані гідною похвали. Пожежа, яка спалахує в місті й перетворює на попіл більшу його частину, завдає великого лиха своєю діяльністю, проте вона – не моральний діяч: те, що вона робить, не є чимось таким, що можна було б назвати злочинним і гріховним або сказати, що її дії заслуговують на якесь покарання. Тварини – теж не моральні діячі, хоча дії деяких із них приносять людям велику користь і втіху, а дії інших – завдають їм великої шкоди; проте, враховуючи той факт, що вони не наділені ані моральною здібністю, ані вмінням відчувати добро і зло і не діють унаслідок вибору, що керується розумінням, і не спроможні раціонально міркувати та мислити, а керуються у своїй поведінці лише інстинктом і не спроможні підпорядковуватися моральним спонукам, то їхні дії не можна вважати ані гріховними, ані доброчесними, не можна до них також ставитися як до суб’єктів будь-якої моральної оцінки за те, що вони роблять, тобто на них не можна дивитись як на моральних діячів, яких судять за їхні провини або хвалять за їхні добрі діла.

Тут варто зазначити, що існує залежна від обставин різниця між моральною діяльністю правителя і підлеглого. Я називаю її залежною від обставин, тому що вона полягає лише в різниці моральних спонук, під вплив яких вони спроможні підпадати, а ця різниця пояснюється різницею обставин.  Правитель, який керується лише цією своєю спроможністю, на відміну від підлеглого, може не підпорядковувати свої дії моральному законові та його санкціям погроз та обіцянок, винагород і покарань; проте на обох може впливати знання морального добра і морального зла. І тому моральна діяльність Верховного Буття, що діє лише керуючись своєю спроможністю правителя, який панує над своїми створіннями і ніколи не буває підлеглим, відрізняється в цьому стосунку від моральної діяльності створених ним розумних істот. Дії Бога, а надто ті, що їх він реалізує як моральний правитель, можуть бути морально оцінені й вони морально добрі в найвищому розумінні. Вони найбільш бездоганно святі й праведні; і ми повинні знати, що він перебуває під впливом моральних спонук, які є моральними в найвищому розумінні; тобто він керується тим моральним добром, яке бачить у тих або в тих речах; і тому він – моральний діяч у найточнішому значенні цього слова, джерело всієї моральної спроможності та діяльності, джерело і правило для всіх чеснот і для всього морального добра;  хоча, з огляду на те, що він верховний над усім сущим, не може бути такого, щоб він підпав під вплив якогось закону або наказу, якихось обіцянок чи погроз, обіцяних винагород чи покарань, порад або застережень. Сутнісні якості морального діяча перебувають у Богові у своїй найвищій можливій досконалості; ідеться про такі якості як уміння помітити різницю між моральним добром і моральним злом; спроможність виявити ту моральну вартісність і ту моральну неповноцінність, унаслідок яких одні речі гідні хвали, а інші заслуговують на осуд і покарання; а також спроможність зробити правильний вибір і такий вибір, який би керувався розумінням і вмінням у своїх діях орієнтуватися на свій вибір або свою втіху й бути спроможним робити те, що гідне якнайвищої похвали. І саме це великою мірою характеризує той образ Божий, за яким було створено людину (про що ми читаємо у Книзі Буття, розділ перший, вірші 26, 27 і розділ дев’ятий, вірш 6) і яким Бог відрізнив людину від звірів, тобто наділив її тими здібностями і вклав у неї ті принципи природи, завдяки яким вона спроможна на моральну діяльність. Бо саме в цьому великою мірою і полягає природний образ Бога; це його духовний і моральний образ, за яким спочатку й було створено людину, тобто образ його моральної досконалості.