Свобода волі

Розділ одинадцятий. Аргументи, які підтверджують, що Бог має певне напередзнання про хотіння моральних діячів

 

Той факт, що акти волі моральних діячів не є подіями випадковими, у тому розумінні, що вони позбавлені будь-якої необхідності, випливає з напередзнання Бога про такі події.

Звертаючись до цього аргументу, я по-перше спробую довести, що Бог має певне напередзнання про акти хотіння моральних діячів; а по-друге, показати наслідок, що випливає з цього твердження, а саме, що хотіння моральних діячів не випадкові в тому розумінні, що не позначені необхідністю зв’язку й наслідку.

По-перше, я збираюся довести, що Бог має абсолютне й певне напередзнання про всі вільні дії моральних діячів.

Хтось може подумати, що немає ніякої потреби переконувати в цьому будь-кого з тих людей, які визнають себе християнами. Але річ у тому, що певне напередзнання Бога про вільні акти моральних діячів заперечується деякими людьми, які нібито вірують у те, що Святе Письмо – слово Бога; а надто стало модним це заперечувати в останній час. Тому, я викладу аргументи, які свідчать про таке напередзнання Всевишнього настільки повно, наскільки мені дозволять обмежені розміри цього есею; припускаючи, що читачі, до яких я звертатимуся, вірують в істину Біблії.

Аргумент І. Свій перший аргумент я візьму з передбачення Богом таких подій. Тут насамперед я хочу сформулювати два твердження, що їх розглядатиму як аксіоми.

1. Якби Бог не володів напередзнанням, він не міг би передбачувати такі події; тобто він не міг би передбачувати їх безумовно й незаперечно. Якби Бог був спроможний лише на здогади стосовно подій такого виду, тоді його провістя були б не чимось більшим, аніж непевними здогадами. Позитивно передбачати означає напередзнати або проголошувати позитивне напередзнання.

2. Якби Бог точно не знав наперед майбутні хотіння моральних діячів, тоді він напевне не зміг би передбачати події, які відбуваються внаслідок цих хотінь і від них залежать. Коли існує щось таке, що залежить від існування чогось іншого, тоді знання про існування цього “щось” залежить від знання про існування цього іншого; і якесь одне з цих знань не може бути точнішим, аніж друге.

Тому, якби Бог не володів таким напередзнанням, то хоч би якими великими, хоч би якими всеохопними були наслідки хотінь моральних діячів; навіть якби вони досягали такої сили, що могли змінити стан усесвіту й могли бути продовжені в серіях послідовних подій у масштабах вічності й могли, в процесі свого розвитку, розгалужуватися на нескінченну кількість серій, кожна з яких розвинулася б у нескінченний ланцюг подій; Бог так само нічого не знав би про всі ці наслідки, як і про те хотіння, з якого вони виникли; усі ці події і весь стан речей, залежний від них, хоч би якими вони були важливими, неозорими та всеохопними, був би від нього прихований.

Оскільки з цими висновками, я гадаю, ніхто не стане сперечатися, то я схильний тепер звернути увагу своїх читачів на такі речі:

1. Моральна поведінка та моральні якості людей, їхні чесноти та їхні пороки, їхня підлість і їхні добрі діла часто передбачалися Богом. Так, Бог передбачив моральну поведінку фараона, який відмовився підкоритися наказу Бога й відпустити його народ. Бог каже Мойсею у Книзі Вихід, 3, 19: “Я знаю, що єгипетський цар не дасть вам піти...” Тут Бог не просто висловив свій здогад, а точно вказав на майбутній непослух фараона. У розділі 7, вірш 4 Бог каже: “І не послухає вас фараон, а Я покладу свою руку на Єгипет...” і так далі. А в розділі 9, вірш 30 Мойсей каже фараонові: “А ти й раби твої – знаю я, що ви ще не боїтеся перед лицем Господа Бога!” Див. також розділ 11, вірш 9.  Моральна поведінка Йосії, його ревні зусилля, спрямовані на те, щоб учинити опір ідоловірству, в його конкретних діяннях, були передбачені за триста років до його народження, й це пророцтво було врочисто скріплене чудом і оновлене та підтверджене словами другого пророка як таке, що неодмінно збудеться. Див. Книгу Царів, розділ 13, вірші 1-6, 32. У цьому пророцтві була також передбачена моральна поведінка людей, сказано про те, що вони триматимуться за своє розкольницьке ідоловірство аж до того часу, й передбачене ідоловірство тих священиків із пагорбів, що їх, як було провіщено, Йосія принесе в жертву на олтарі в Бет-Елі. Міхей передбачив безглузду й гріховну поведінку Ахава, що не захотів слухати слово Господа, звернене до нього, а вирішив послухати облудних пророків, пішовши в ґілеадський Рамот до своєї погибелі, 1 Книга Царів, розділ 21, вірші 20-22. Моральна поведінка Газаїла була передбачена в усій її жостокості, за яку він буде звинувачений; на що Газаїл відповів: “Та що таке твій раб, цей пес, що зробить таку велику річ?” Пророк говорить про цю подію як про те, що він знає, а не просто здогадується. Див. 2 Книгу Царів, розхділ 8, вірш 12: “Бо знаю, що ти зробиш лихо Ізраїлевим синам: їхні твердині пустиш з огнем, і їхніх вояків позабиваєш мечем, і дітей їхніх порозбиваєш, а їхнє вагітне – посічеш”. Моральна поведінка Кіра була передбачена задовго до того, як він виявив свою ласку до богообраного народу й відгукнувся на заклик правдивого Бога, відпустивши юдеїв із полону й допомігши їм збудувати храм, Книга пророка Ісаї, розділ 44, вірш 28 і розділ 45, вірш 13. Зверніть також увагу на сказане в 2-й Книзі Хронік, розділ 36 та Книгу Ездри, розділ 1, вірші 1-4. А як багато прикладів моральної поведінки царів півночі й півдня, конкретних прикладів негідної поведінки царів Сирії та Єгипту передбачені в 11-му розділі Книги пророка Даниїла! Скільки там говориться про їхню розбещеність, їхнє насильство, їхні грабунки, зрадництво та брехню. Й зокрема, як багато там передбачено про жахливу підлоту Антіоха Епіфана, який називається там негідником, а не Епіфаном або славетним! У цьому розділі, а також у розділі 8, вірші 9, 14, 23 і до кінця передбачено його лестощі, обман і брехня, налаштованість його серця на сподіяння лихих вчинків та проти святого заповіту, нищення та розтоптування ним святого народу, з подивугідною жорстокістю, там сказано, як він зненавидить святий заповіт, як налаштує проти нього своє серце й стане боротися проти нього, як осквернить святилище сили, розтопче його, забравши звідти сталі пожертви й залишивши там гидоту спустошення; там передбачено також його велику гордість, його прагнення поставити себе вище Бога, сказано, як він безсовісно блюзнитиме проти Бога, поки Бог, у своєму гніві, не зітре його на порох. Провіщається там також і те, як морально поводитимуться юдеї під час цих жорстоких гонінь. Там говориться, що він “прихилить [багатьох] через лестощі”, розділ 11, вірші 32-34.  Говориться і про те, що “народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме”, вірш 32.  І що “дехто з тих розумних спіткнуться, щоб [потім мати нагоду] очистити себе”, вірш 35. Христос провістив гріх Петра, який зречеться свого Господа, точно вказавши також на обставини, за яких відбудеться це зречення. З такими самими подробицями Господь передбачив і великий гріх Юди, який зрадить свого Вчителя, передбачив і його вічне покарання в пеклі, Євангелія від Матвія, розділ 26, вірші 21-25, а також відповідні відомості, які даються в інших євангелістів.

2. Бог передбачив також багато подій, які стали наслідками та залежали від моральної поведінки конкретних осіб й відбулися в результаті їхніх доброчесних або порочних дій. Те, що діти Ізраїлю підуть до Єгипту й там оселяться, Бог провістив Авраамові в п’ятнадцятому розділі Книги Буття, цю подію спричинила підлота братів Йосипа, які його продали, та підлота спокусниці Йосипа і його висока доброчесність, яку він виявив, зумівши вчинити опір її спокусі. Здійснення того, що наснилося Йосипові, також залежало від його моральної поведінки. Притча та пророцтво Йотама, Книга Суддів, 9, 15-20, знайшли свій вияв у ницій поведінці Авімелеха та людей Сихему. Пророцтва, спрямовані проти дому Ілія, Перша Книга Самуїлова, розділ другий і третій, здійснилися внаслідок підлої поведінки ідумеянина Доеґа, який звинуватив священиків, та великого нечестя й надзвичайної жорстокості Саула, що повбивав священиків у Нові, Перша Книга Самуїлова, розділ двадцять другий. Натанове пророцтво проти Давида, 2 Сам. 12, 11-12 здійснилося, коли вчинив жахливу підлість Авесалом, повставши проти свого батька, погрожуючи йому смертю та злягаючись із його наложницями у світлі сонця. Пророцтво проти Соломона (1 Цар. 11. 11-13) здійснилося, коли збунтувався самозванець Єровоам, про чию підлість розповідається в 2 Хр. 13. 5,6, див. також вірш 18. Пророцтво проти родини Єровоама (1 Цар. 14) справдилося через змову та зраду Баші, що побив увесь Єровоамів дім (1 Цар. 15. 27 і далі). Пророцтва пророка Єгу проти дому Баші (1 Цар. 16) справдилися, коли Зімрі зрадив і вбив його сина Елу й вигубив весь Башин дім (1 Цар. 16. 9-13, 20.

3. А як часто Бог провіщав майбутню моральну поведінку держав і народів, передбачав їхню кількість, тілесне здоров’я та спадкоємність; Бог повідомляв також, як він каратиме та милуватиме людей за їхні майбутні вчинки, а також повідомляв про багато інших подій, що відбуватимуться внаслідок їхніх чеснот та пороків і залежатимуть від них;  а хіба він міг би все це провістити, якби не передбачав хотіння людей, у яких вони виступають як моральні діячі?  Майбутня жорстокість єгиптян, що гнобитимуть Ізраїль, і те, як Бог судитиме та каратиме їх за це, були передбачені задовго наперед до того, як усе це відбулося (1 М. 25. 13-14). Той факт, що амореяни лютуватимуть і далі й переповнять чашу своїх лиходійств, аж поки не будуть приречені за це на загибель, був передбачений більш як за чотириста років до того, як це сталося (1 М. 15. 16; Дії 7. 6-7). Пророцтва про зруйнування Єрусалиму та країни юдейської були абсолютно точними (2 Цар. 20. 17-19; 22. 15 – і до кінця).  Це було провіщено в часи Єзекії і про це часто й наполегливо згадує пророк Ісая у своїй Книзі, який нічого не писав по закінченні днів Єзекії.  Це було провіщено в часи Йосії, на початку великих перетворень (2 Цар. 22). І це ж таки пророцтво знаходить свій вираз у безлічі подробиць, які ми знаходимо в промовах пророків і які мають стосунок до цієї події, часу, коли вона станеться, її обставин, її тривалості та її завершення; до повернення з полону, відбудови храму, міста й країни та багатьох обставин і наслідків цього; як на мене, то це вочевидь доводить, що пророцтва про цю велику подію були абсолютно точними. А проте ця подія була пов’язана з двома речами в моральній поведінці людей і від них залежала: по-перше, її безпосередньою та ефективною причиною були жорстокі грабунки й насильства, що їх чинили цар Вавилону та його народ; грабунки та насильства, які були вкрай огидні Богові і які він обіцяв суворо покарати; а по-друге, кінцева впертість юдеїв. Ця причина часто називається тим визначальним фактором, який спровокував цю грізну подію (Єр. 4. 1 і 5. 1; 7. 1-7; 11. 1-6; 17. 24 – і до кінця; 25. 1-7; 26. 1-8, 13 і 38. 17, 18). Таким чином це зруйнування та цей полон не могли би бути передбачені, якби не була передбачена така моральна поведінка халдеїв та юдеїв. А потім було також передбачено, що люди будуть такими впертими, що зрештою доведуть своє місто та свою країну до цілковитої руїни та спустошення (Іс. 6. 9-11; Єр. 1. 18-19; 7. 27-29; Єз.3. 7 і 24. 13-14).

Непохитна впертість тих юдеїв, які залишилися на землі Ізраїлю, в їхньому ідоловірстві та зреченні правдивого Бога, була передбачена Богом, і це пророцтво було підтверджене присягою (Єр. 44. 26-27). І Бог повідомляє людям (Іс. 48. 3, 4-8), що він провіщає ці події, які стануть наслідком їхньої зради та їхньої впертості, бо він знає, що вони будуть упертими; і що він повідомляє їм про це наперед, аби вони переконалися, що лише він – їхній істинний Бог, і так далі.

Зруйнування Вавилона та багато пов’язаних із цим обставин як кара Божа за надмірну гординю та пиху володарів тієї держави, Навуходоносора та його наступників, за те, що вони підступно знищуватимуть інші країни, а надто за те, що вони бунтуватимуть проти правдивого Бога й кривдитимуть його народ, було передбачено ще до народження цих царів (Іс., розділи 13, 14, 47; див. також Ав. 2. 5 – і до кінця та Єр. розділи 50 і 51). Про те, що зруйнування Вавилону буде відплатою “за їхнім чином та за ділом їхніх рук”, сказано в Єр. 25. 14.  Аморальні дії народу вавилонського, а надто його правителів та великих людей, які вони чинили в ту саму ніч, коли місто було зруйноване, їхню гульню та пияцтво на ідоловірському бенкеті Валтасара теж було провіщено (Єр. 51. 39, 57).

Повернення юдеїв із полону вавилонського також не раз провіщалося, з великими подробицями та описом супровідних обставин, й обіцянки, що так буде, звучали вельми категорично (Єр. 31. 35-40; 32. 6-15, 41-44 і 32. 24-26). Був провіщений і точний час їхнього повернення (Єр. 25. 11, 12; 29. 10, 11; 2 Хр. 36. 21; Єз. 4, 6 і Дан. 9.2).  З усією очевидністю та конкретністю передбачається і їхнє каяття (Єр. 29. 12, 13, 14; 31. 8, 9, 18-31; 33. 8; 1. 4, 5; Єз. 6. 8, 9, 10; 14. 22, 23; і 20. 43, 44).

У Старому Заповіті було провіщено, що Месія дуже потраждає через злобу та жорстокість людей; про це детально і з усіма подробицями розповідається у Псаломі 22, а також, у стосунку до Христа, в Новому Заповіті (Мт. 27. 35. 43; Лк. 23. 34; Ів. 19. 24; Євр. 2. 12.  Також у Псаломі 49, де говориться про Христа, як це очевидно з Нового Заповіту (Ів. 15. 25; 7. 5 і далі; і 2. 17; Рим. 15. 3; Мт. 27. 34-38; Мр. 15. 23; Ів. 19. 29). Те саме провіщається також в Іс. 53 та 1. 6; і в Мих. 5. 1. Ця жорстокість людей була їхнім гріхом, і вони чинили її як моральні діячі. Було провіщено, що поганські та юдейські првителі об’єднаються проти Христа (Пс. 2. 1, 2; див. також Дії 4. 25-28). Було провіщено, що юдеї, у своїй переважній більшості відкидатимуть і зневажатимуть Месію (Іс. 49. 5, 6, 7 і 53. 1-3; Пс. 22. 6, 7 і 49. 4, 8, 19, 20). І було провіщено, що в дні Месії Бог перестане вважати більшість цих людей Народом Божим за їхню впертість у гріху (Іс. 49. 4-7 і 8. 14, 15, 16, див. також Рим. 10. 19 та Іс. 45 – на початку, а також Рим. 10. 20-21. Було провіщено, що головні юдейські священнослужителі та правителі не приймуть Христа (Пс. 118. 22, а також Мт. 21. 42; Дії 4. 11; 1 Петр. 2. 4-7).

Сам Христос провістив, що він буде відданий у руки старійшин, головних священнослужителів та книжників, які жорстоко катуватимуть його й засудять до смерті; і що вони ж таки передадуть його поганам; і що його висміюватимуть, бичуватимуть і розіпнуть на хресті (Мт. 16. 21 і 20. 17-19; Лк. 9. 22; Ів. 8. 28); і що народ погодиться на його смерть і сприятиме їй (Лк. 20. 13-18), а надто – жителі Єрусалима (Лк. 13. 33-35). Він провістив, що це покоління його не прийме, не прийме більшість народу і що вони вперто прямуватимуть до своєї погибелі (Мт. 12. 45; 21. 33-42 і 22. 1-7; Лк. 13. 16, 21, 24; 17. 25; 19. 14, 27, 41-44; 20. 13-18 і 23. 34-39).

Отже, і в Старому, і в Новому Заповітах було провіщено, що юдеї не приймуть Месію й разом із тим було провіщено, що погани приймуть його, й тому одержать усі привілеї богообраного народу, й так сказано в надто багатьох місцях, щоб ми могли тут про всі конкретно згадати. У Старому Заповіті було провіщено, що юдеї заздритимуть поганам із цієї причини (5 М. 32. 21, див. також Рим. 10. 19). Сам Христос провістив, що погани навернуться на правдиву релігію, і стануть його послідовниками та його народом (Мт. 8. 10, 11, 12;  21. 41-43 і 22. 8-10; Лк. 13. 28; 14. 16-24 та 20. 16; Ів. 10. 16). Він також провістив, що юдеї заздритимуть поганам із цього приводу (Мт. 20. 12-16; Лк. 15. 26 і до кінця). Він провістив, що вони залишатимуться у стані цього впертого спротиву та заздрості й жорстоко перелідуватимуть його послідовників доти, доки це не приведе їх до повної загибелі (Мт. 21. 33-42; 22. 6 і 23. 34-39; Лк. 11. 49-51).  Упертість юдеїв також провіщається (Дії, 22, 18). Христос часто говорив про тяжкі переслідування, що випадуть на долю його послідовників, як із боку юдеїв, так і з боку поган (Мт. 10, 16-18, 21, 22, 34-36 і 24. 9; Мр. 13, 9; Лк. 10. 3; 12. 11, 49-53 і 21. 12, 16, 17; Ів. 15. 18-21 і 16. 1-4, 20-22, 23). Він провістив мученицьку смерть деяких конкретних людей (Мт. 20-23; Ів. 13-36 і 21. 18, 19, 22). Він провістив великий успіх Євангелії в місті Самарія, коли тільки наближався до нього; що згодом підтвердилося під час проповідей Філіпа (Ів. 4. 35-38). Він провістив, що коли він піде, з’явиться чимало облудних пророків (Мт. 24, 4, 5, 11), а чимало з його послідовників відступляться від нього (Мт. 24. 10-22).

Були провіщені й ті гоніння, яких зазнав Павло, мандруючи світом (Дії 9. 16; 20. 23 і 21. 11). Апостол каже християнам з Ефесу (Дії 20. 29, 30): “Бо я знаю, що, як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою”. Апостол каже, що він це знає: але він цього не знав би, якби Бог не передбачав майбутні вчинки моральних діячів.

4. Якби Бог не знав про майбутню поведінку моральних діячів, усі ті пророцтва, які ми читаємо у Святому Письмі, про масове відступництво від християнської віри, про появу, царювання, підлі риси вдачі та підлі діяння Людини гріха, її засоби та її прихильників, про тривалий час, протягом якого вона пануватиме, про її вплив на уми царів земних та інших людей, спрямований на те, щоб розбестити їх і повернути до ідоловірства та інших бридких пороків; про її жорстокі гоніння на праведників;  про те, як поводитимуться люди святі під натиском таких великих спокус і так далі, і таке інше; одне слово, я хочу сказати, що якби хотіння моральних діячів не можна було передбачити, то всі ці пророцтва виголошувалися б без знання передбачуваних речей.

Пророцтва, які стосуються великого відступництва від християнської віри, мають усі моральну природу, бо йдеться про чесноти та пороки людей, про їхню діяльність, плоди та наслідки цієї діяльності та про події, які залежать від них; і всі вони мають дуже конкретний характер; і більшість із них часто повторюються, наділені багатьма точними характеристиками, описами та обмеженнями, що накладаються на якості, поведінку, вплив, наслідки, обсяг, тривалість, періоди, обставини, кінцеві результати та багато іншого, що вимагало б надто багато часу, щоб обговорити його конкретно. І припускати, що Бог міг би давати всі ці прроцтва без цілком певного знання про майбутню моральну поведінку вільних діячів, було б абсурдом найвищого ступеня.

5. Якби Бог наперед не знав про майбутні акти людських воль та про їхню поведінку як моральних діячів, то всі великі події, провіщені як у Старому Заповіті, так і в Новому, про заснування, будівництво та всеосяжність царства Месії, пророкувалися та обіцялися б за такого становища, коли Бог точно не знав би, відбудуться ці події чи не відбудуться, а мав би лише якісь здогади щодо них. Бо те царство не належить до цього світу; воно не складається із зовнішніх речей, а перебуває всередині людини й будується з доброчесності, миру та радості у Святому Дусі; і саме в цих речах воно знаходить свій практичний вираз у славі та величанні Бога. Месія прийшов, щоб спасти людей від їхніх гріхів і визволити їх від їхніх духовних ворогів, щоб вони могли служити йому у праведності та святості; він пожертвував собою задля нас, щоб допомогти нам позбутися всякої ницості й очистити за своїм образом і подобою певних людей, що прагнуть робити добрі діла. І тому його успіх полягає в тому, що він навертає людські серця на чесноту, перетворюючи їх на людей, які прийдуть до Бога в годину його тріумфу. Його перемога над своїми ворогами – це його перемога над розбещеністю та пороками людей. І такий успіх, така перемога й таке царювання та владарювання дуже часто згадується в пророцтвах: там говориться про те, що це царство виповнить землю; що всі люди, всі країни та всі мови служитимуть і підкорятимуться йому; і що всі народи підіймуться на високу гору, де стоятиме дім Господа, щоб він навчив їх своїх шляхів і вони змогли ходити його дорогами; і що всі люди прийдуть до Христа, й земля наповниться знанням про Господа   (під яким, у стилі Святого Письма, мається на увазі правдива доброчесність та релігія), як води наповнюють моря; що Божий Закон проникне у свідомість людей і закарбується в їхніх серцях; і що народ Божий досягне праведності, і так далі, і таке інше.

Дуже велика частина пророцтв, які ми читаємо в Старому Заповіті, складається з таких передбачень, як оці. І тут я хотів би зазначити, що пророцтва  про вселенське поширення царства Месії і правдиву історію Ісуса Христа даються в абсолютно категоричній манері і стверджуються присягою Бога (Книга пророка Ісаї, розділ 45, вірш 22 і до кінця: “Зверніться до мене й спасетесь, усі кінці землі, бо Я – Бог, і нема більше іншого Бога. Я Собою Самим присягав, справедливість із уст моїх вийшла, те слово, яке не повернеться: усяке коліно вклонятися буде мені, усякий язик присягне й Мені скаже: тільки в Господі правда та сила! Прийдуть до Нього та засоромляться всі, що на Нього запалюються” і так далі. Але ця категорична заява та велика присяга Всевишнього, проголошені з такою незламною рішучістю та врочистістю, стосуються тих речей, яких Бог не знав би, якби він не передбачав із цілковитою певністю хотіння моральних діячів.

І всі пророцтва Христа та його апостолів, зроблені на цю саму тему, теж були б проголошені без знання справи; як ті, наприклад, де наш Спаситель порівнює царство Бога із гірчичним деревом, що виростає дуже великим із малого зернятка; або з дріжджами, які кладуть у три мірки борошна для того, щоб підійшло все. І так далі. І пророцтва, які даються в посланнях апостолів про повернення народу юдейського до правдивої церкви Бога та наслідування праведності поган; і пророцтва, які розкидані по всьому Об’явленню св. Іоанна Богослова, в яких ідеться про  грандіозні переміни в моральному стані світу людей, які настануть після перемоги над антихристом, коли царства світу перетворяться на царства нашого Господа та його Христа; і заппевнення, що церква вбереться в білі, чисті й тонкі одіння праведності святих і таке інше.

Висновок 1. Отже велика обіцянка та присяга, яку дав Бог Авраама, Ісаака та Якова, про яку так багато й урочисто говориться у Святому Письмі, а саме, що “в їхніх нащадках будуть благословенні всі народи й усі родини землі” ґрунтувалися б на здогадах і невпевненості, якби Бог не мав точного знання про хотіння моральних діячів. Бо виконання цієї обіцянки залежить від того успіху, якого досягне Христос у трудах спокути та від поширення його духовного царства на всі народи світу, про яких говорилося. Люди благословляються у Христі не інакше, як навчаються пізнавати його, довіряти йому, любити його й служити йому, як про це розповідається та провіщається у Псаломі  72, вірш 11: “І впадуть перед ним усі царі, і будуть служити йому всі народи”.  А також вірш 17: “Нехай благословляються ним – будуть хвалити його всі народи!”  Ця присяга, принесена Якову та Авраамові, виконується через погамування ницих пристрастей людини, як говориться у Книзі пророка Михея, розділ 7, вірші 19, 20.

Висновок 2. З цього припущення довелося б також зробити висновок, що найперша обіцянка, з тих, про які розповідається у Євангелії, а саме, велике пророцтво про спасіння світу Месією та його перемогу над Сатаною, яку Бог дав нашим предкам, Книга Буття, розділ 3, вірш 15, не мала під собою надійнішого підґрунтя, аніж здогади та припущення. Бо перемога Христа над Сатаною полягає в тому, що люди спасаються від гріха, а доброчесність і святість здобувають тріумф на пороком і підлістю, які привів у світ Сатана своєю спокусою і на яких стоїть його царство.

6.  Якби було так, що Бог не мав би попереднього знання про майбутню поведінку моральних діячів, то з цього випливало б, що подані у Святому Письмі пророцтва, зроблені навмання. Бо біблійні пророцтва, майже всі з них, якщо й не універсально, без жодного винятку, є або передбаченнями вчинків або поведінки моральних діячів, або подій, що від них залежать, або, в якийсь спосіб, із ними пов’язані; це покарання Божі, вироки, ухвалені людям за їхню підлість, або винагороди за доброчесність і праведність, або вираження суверенної ласки грішникам, яка прощає їхні лихі вчинки й примножує багатства божественної благодаті; або постанови провидіння, у тому чи в тому плані, які стосуються поведінки тих, хто підпорядкований моральному управлінню Бога, мудро пристосовані до реальної ситуації; або в цих пророцтвах говориться, яким буде майбутній стан речей, що утвориться через хотіння та умисні вчинки моральних діячів і залежатиме від них, і регулюватиметься та впрядковуватиметься залежно від них. Таким чином усі події, які провіщаються, – це або моральні події, або інші події, які пов’язані з моральними подіями чи пристосовуються до них.

Те, що пророцтва Святого Письма загалом не ґрунтувалися б на жодному знанні, якби Бог не передбачав хотіння людей, стає очевидним, якщо ми уважно розглянемо цей аспект, що майже всі події, які належать до майбутнього стану світу людей, переміни та революції, які відбуваються з імперіями, царствами, народами та всіма суспільними утвореннями в безліч способів залежать від актів людських воль;  тобто вони залежать від незліченної кількості мільйонів і мільйонів людських хотінь. Стан і плин речей у світі людства такий, що одна окрема подія, яка сама по собі видається вкрай незначущою, може в поступі та в послідовностях речей започаткувати низку найграндіозніших і надзвичайних за своїми масштабами та своєю вагою подій; спричинившись до того, що стан людства буде цілком відрізнятися від того, яким би він був для всіх наступних поколінь, якби не сталося цієї зовні малозначущої події.

Наприклад, прихід в існування тих конкретних людей, які стали великими завойовниками світу й з волі Божої, зіграли визначальну роль у формуванні майбутнього стану світу на багато віків наперед; такими були Навуходоносор, Кір, Александр, Помпей, Юлій Цезар та ін., і не випадає сумніватися, що їхня поява залежала від мільйонів актів волі, які виникали один за одним і спричинялися один одним у їхніх батьках. І, можливо, більшість цих хотінь залежала від мільйонів хотінь сотень і тисяч інших людей із попередніх поколінь. Коли ми обернемося й підемо назад, то й так велика кількість хотінь, що так чи інак спричинили нашу подію, примножуються, немов притоки, з яких утворюється річка, аж поки, в кінцевому підсумку, ця кількість стане нескінченною. Це не здасться дивним ні для кого, хто уважно проаналізує цю проблему; якщо ми пригадаємо, що кажуть нам філософи про незліченну кількість тих речей, які стосовно певного людського покоління є principia* або stamina vitae**; animalcula*** в semen masculо**** або ova***** в лоні жінки; запліднення або оживлення однієї з цих частинок на відміну від інших мусить залежати від нескінченно малих речей, які мають стосунок до часу та обставин акту батьків, стану їхніх тіл і таке інше, і таке інше, а все це залежить від безлічі попередніх обставин та явищ і подій; а вони, у свою чергу, залежать, у безліч способів, від попередніх актів їхніх воль; актів, спричинених незліченними подіями, що відбуваються впродовж їхніх життів, у яких їхня власна поведінка та поведінка їхніх сусідів мусять брати участь у безліч способів. І так само як хотіння інших не можуть не впливати багатьма способами на зачаття та народження таких людей, вони неминуче впливають і на їхнє виживання, і на обставини їхнього життя, а також на їхні конкретні рішення та дії, від яких залежали великі революції, що їх вони ініціювали. У цьому плані можна згадати про той випадок, що коли змовники в Персії, які виступили проти Магів, радилися між собою про спадкоємність престолу імперії, одному з них спало на думку запропонувати, що той, чий кінь заірже першим, коли вони зберуться разом наступного ранку, стане царем. Той факт, що йому спала така несподівана думка, мабуть, залежав від безлічі інцидентів, до яких були причетні хотіння багатьох людей. Але внаслідок того несподіваного рішення Дарій, син Гістаспа, став царем. І якби того не сталося, то, можливо, наступником престолу обрали б когось іншого, і всі обставини життя Перської імперії теж були б зовсім іншими. І, можливо, Александр ніколи не підкорив би цю імперію. І цілком імовірно, що обставини життя всього світу, в наступні віки, також склалися б зовсім інакше. Я міг би навести багато й інших подібних прикладів; скажімо, ті з них, коли Александрові щастило врятуватися в багатьох критичних ситуаціях його життя, коли найменша дрібничка могла б стати для нього фатальною; або ситуації, за яких римському народові щастило вижити й домогтися тріумфу в ранні роки існування їхнього царства та їхньої імперії, а також і в пізніший час; адже від цього залежали майбутні зміни в їхній державі та бурхливі революції, що відбулися в населеному людьми світі. Але, гадаю, для кожної мислячої та розважливої особи вистачить і цих побіжно згаданих прикладів, аби вона переконалася, що в усі віки стан людського світу та конкретне буття кожної особи, яка будь-коли жила в ньому, в будь-яку епоху, від часів стародавніх пророків, залежали від більшої кількості людських хотінь або актів людської волі, аніж можна нарахувати піщинок на березі моря.

–––––

* Початки (лат.). (Прим. перекл.).

** Ниті життя (лат.). (Прим. перекл.).

*** Тут, певно, сперматозоїди (лат.). (Прим. перекл.).

**** Чоловіче сім’я (лат.). (Прим. перекл.).

***** Яйцеклітини (лат.). (Прим. перекл.).

 

А тому, якби Бог не вмів точно й досконало передбачити всі акти людської волі, усі ті пророцтва, які він будь-коли виголошував про Давида, Єзекію, Йосія, Навуходоносора, Кіра, Александра; про чотири монархії та революції, що відбувалися в них; а також про всі війни, заворушення, перемоги, процвітання та лихоліття, про будь-яке царство, про будь-який народ або спільноту у світі, він би виголошував навздогад, без точного знання.

Тобто, якби ми погодилися з тим, що Бог не передбачає хотіння та вільні акти людей, то ми мусили б погодитися і з тим, що Бог не спроможний передбачити, щó станеться з людським світом у майбутні віки; як і з долею будь-якої конкретної людини, що живе в цьому світі;  і він не міг би передбачити жодної події, крім тих, які він би спричиняв сам-один, через могутнє втручання своєї безпосередньої волі; або крім тих, які відбуваються в матеріальному світі природи завдяки законам руху та розвиткові суто природних процесів, незалежних від діяльності та праці людей: тобто він міг би як дуже здібний математик та астроном із великою точністю обчислювати обертання небесних тіл та обертання значно більших коліс машини зовнішнього творіння.

Та коли ми розглянемо це питання уважніше, то знайдемо достатні аргументи, аби переконати себе в тому, що він не зміг би з абсолютною точністю передбачати навіть такі події. Щодо першого варіанту, тобто тих подій, які відбуваються внаслідок безпосереднього і могутнього втручання Божої волі, то їх можна було б передбачити лише в тому випадку, якби можна було передбачити, коли може виникнути потреба для такого екстраординарного втручання; а цього передбачити не можна, якщо немає змоги передбачити зміни у стані морального світу. Адже щоразу, коли Бог втручається в такий спосіб, він робить це в стосунку до морального світу, що потребує такого божественного втручання.  Отже, Бог не зміг би передбачити всесвітній потоп, покликання Авраама, зруйнування Содома та Гоморри, кари єгипетські та повернення Ізраїлю з Єгипту, вигнання сімох народів Ханаану та оселення Ізраїлю на цій землі; бо всі ці події були пов’язані з речами, що належать до стану морального світу. Не міг би Бог також передбачити день Страшного Суду та вселенської пожежі; бо ці події також залежать, головним чином, від стану речей у світі моралі.

По-друге, за такого припущення, ми не маємо також ґрунтовних підстав вважати, що Бог спроможний точно передбачити ті події, які відбуваються внаслідок природного розвитку природних процесів у природному та матеріальному світі, навіть ті, які за звичайних обставин можуть бути обчислені добрим астрономом. Адже моральний світ – це мета природного світу; і плин подій у світі моралі, безперечно, підкоряється Божим задумам у стосунку до світу природи. Тому, побачивши якесь порушення нормального стану речей у моральному світі, Бог може вирішити, що він повинен екстраординарно втрутитися, загальмувати плин подій у світі природи або навіть цілком зупинити його; а він може зупинити навіть найбільші колеса його руху, може навіть зупинити сонце в його русі. Але якби він був неспроможний передбачити хотіння людей, а отже, й довідатися щось про майбутній стан морального світу, то він ніяк не міг би знати, коли виникне потреба в його верховному втручанні, він  знав би тільки, що вона може нагально виникнути, і він буде зобов’язаний утрутитися, але він не знав би, ані того, як він зможе втрутитися, ані того, коли виникне така ситуація.

Висновок 1.   З усього сказаного вище випливає, що якби Бог не передбачав хотіння моральних діячів, то не могло би бути правдивим таке твердження апостола Якова (Дії 15. 18): “Господеві відвіку відомі всі вчинки Його”.

Висновок 2. З усього вищезазначеного також випливає, що, якби Бог не знав наперед про хотіння моральних діячів, усі пророцтва, які ми читаємо у Святому Письмі, мали б під собою не кращі підвалини, аніж звичайнісінькі здогади та припущення; й у більшості випадків то були б здогади, позначені найвищою непевністю; вони залежали б від незліченної, а отже, й від нескінченної кількості хотінь, які навіть для Бога були б невизначеними подіями; а проте ці пророцтва проголошуються як абсолютно точні передбачення, а деякі з них навіть підкріплюються найурочистішими присягами.

Висновок 3. З усього того, що говорилося вище, випливає також, що якби це твердження про незнання Богом майбутніх хотінь, відповідало дійсності, то не можна було б вірити й наступним словам Христа (що їх він сказав після того, як висловив багато великих і важливих пророцтв про моральне царство Бога та про речі, які залежать від моральних діянь людини): “Небо й земля проминеться, але не проминуться слова мої!” (Мт. 24. 35).

Висновок 4. З цього ж таки припущення про незнання Бога випливає, що даремно Бог сам  часто говорив про пророцтва свого слова як про свідчення свого напередзнання; а отже, й свідчення того, що є прерогативою Бога і що кардинально відрізняє його від усіх інших елементів буття (див., наприклад, Іс. 41. 22-26; 43. 9-10; 44. 8; 45. 21; 46. 10; 48. 14).

Аргумент ІІ. Яби Бог не знав наперед хотіння моральних діячів, тоді він не передбачив би ані гріхопадіння людини, ані гріхопадіння ангелів, а отже не передбачив би великі події, що стали наслідками цих перших: він не знав би, що пошле свого Сина у світ померти за грішників, не знав би й про все те, що мало стосунок до великої роботи зі спокутного спасіння людства; про все зроблене за чотири тисячі років до Христа, щоб підготувати його прихід; не знав би про втілення в людську подобу, життя, смерть, воскресіння та вознесіння Христа; не знав би про те, що він стане володарем усесвіту як Цар неба й землі, ангелів і людей; не знав би про заснування своєї церкви та свого царства в цьому світі та про призначення себе Суддею світу; не знав би й про все те, що сподіяв у світі Сатана у своїй боротьбі проти царства Христа; не знав би про великі події Судного Дня, коли судитимуть людей і демонів, а ангели братимуть у цьому участь; ось як багато не знав би Бог до гріхопадіння людини. А якби було так, то не мали б ніякого смислу або суперечили б істині такі твердження зі Святого Письма: “Так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу” (Еф. 1. 4). “Що призначений був іще перед закладинами світу” (1 Петр. 1. 20). “Що нас спас і покликав святим покликом – не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів” (2 Тим. 1.9). Або в розділі 3, вірш 11 “Послання до ефесян” (де говориться про мудрість Бога в його зусиллях, спрямованих на спокутне спасіння людства): “За відвічної постанови, яку він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім”. Або: “В надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необманливий Бог” (Тит. 1. 2). Або: “Бо кого Він передбачив, тих і призначив” і далі (Рим. 8. 29). Або: “Вибраним із передбачення Бога Отця” (1 Петр. 1. 1, 2).

Якби Бог не передбачив ні гріхопадіння людини, ні спокутну діяльність Ісуса Христа, ні хотіння людей після гріхопадіння, тоді він не передбачив би й обрання святих у всіх можливих смислах; ані як окремих людей, ані як братства або народи; ані тих, кого він зробив святими з власної суверенної волі, ані тих, кого обрав у передбаченні їхніх чеснот або добрих справ; або в передбаченні якихось інших речей, дотичних до їхнього спасіння; або за ті блага, що їх вони дістали від Христа, або за якісь інші речі, що пов’язували їх зі Спасителем.

Аргумент ІІІ. З нашого припущення про те, що Бог нічого не знає про майбутні хотіння вільних діячів, випливає, що Бог у багатьох випадках мав би щиро каятися за те, що він зробив і навіть думати про те, що йому слід було вчинити зовсім не так; адже саме ті події, які мають найбільшу вагу, а саме, події, пов’язані зі справами його морального царства, в умовах такої непевності та випадковості, часто відбувалися б зовсім не так, як він передбачив. І тоді в нас би були підстави розуміти в найбуквальнішому сенсі такі цитати зі Святого Письма, як: “І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм” (1 М. 6. 6).  Або цитату з 1 Сам. 15. 11, що суперечить цитаті з 4 М. 23. 19: “Бог... не син людський, щоб Йому жалкувати” або цитату з тієї ж таки Першої Книги Самуїлової (1 Сам. 15. 19. 25): “Також Сила Ізраїля не брехатиме й не каятиметься; бо він – не людина, щоб йому каятись”*. Отже, з такого припущення випливав би наслідок, що Бог спроможний каятись і жалкувати в серці своєму в цілком буквальному розумінні, причому постійно; і йому довелося б переживати безліч цілком реальних розчарувань у своєму управлінні світом, і він би постійно був розгублений, здивований і роздратований: але це не вельми узгоджується з його титулом “Бог над усім сущим, благословенний навіки”, що репрезентує його як наділеного досконалим, постійним і безперервним спокоєм, завжди всім задоволеного, як Бога над усесвітом, що керує справами світу як верховний і вселенський володар. Див. Рим. 1. 25; 9. 5; 2 Кор. 11. 31; 1 Тим. 6. 15.

–––––

* Цитату перекладено з англійської фрази (що наводиться в тексті автора), бо в українському перекладі такої цитати під указаними номерами нема (прим. перекл.).

 

Аргумент ІV. За такого припущення, Бог був би також схильний не тільки безперервно каятися за те, що він зробив, а й постійно змінювати плани та наміри щодо своєї майбутньої поведінки – переглядаючи свої дії, відмовляючись від своїх давніх задумів і складаючи нові схеми та опрацьовуючи нові проекти. Бо його цілі, навіть ті, що стосуються головних частин його схеми, а саме ті, що впливали б на стан його морального царства, постійно зазнавали б краху, оскільки він був би неспроможний передбачати наслідки своїх дій; і він мусив би постійно лагодити свою систему, мірою того як її нормальна діяльність порушувалася б через випадковий характер дій моральних діячів; він був би істотою, яка замість того, щоб бути абсолютно непідвладною змінам, необхідно мусила би бути суб’єктом нескінченно більшої кількості актів каяття та зміни намірів, аніж будь-яка інша істота; і то з тієї очевидної причини, що його надзвичайно широкі обов’язки включають у себе нескінченно більшу кількість тих речей, які для нього є випадковими та непевними. За такої ситуації, він мусив би не робити нічого іншого, як налагоджувати безперервно порушувані зв’язки в міру своїх можливостей та вміння й виправляти свою розхитану систему та безладні рухи в найліпший спосіб, який дозволяла б йому ситуація. Верховний володар усього сущого мусив би переживати великі й тяжкі труднощі в управлінні світом, який він створив і про який повинен дбати, з огляду на свою цілковиту неспроможність виявити події надзвичайної ваги, які можуть завдати великої шкоди його системі і які він, якби про них наперед знав, міг би успішно відвернути. У багатьох випадках виникає нагальна необхідність у тому, щоб  він удався до необхідних заходів безпеки через належне впорядкування та розташування речей у передбаченні великих подій, які мають відбутися, подій, які можуть справити широкий і потужний вплив на всесвіт і спричинити безліч наслідків, що також на нього впливатимуть і які він може побачити лише згодом, коли вже буде пізно, і марно жалкувати, що він не знав про них наперед, а тому не зміг навести лад у своїх справах, як годилося б. І якби всесвіт був побудований на таких принципах, то людина могла б своїми намірами, засобами та своїми діями завдавати прикростей Богові, зривати його плани, примушувати його постійно змінювати свою думку, дратувати його та бентежити.

Але хіба всі ці речі можна примирити з логікою або зі словом Бога, які стверджують, що вся діяльність Бога, усе, що він робив і робитиме, уся схема та структура його діяльності є від самого початку досконалими на його погляд; і проголошують, що, хоч би якими були наміри та задуми, виплекані в людських серцях, але “виповниться тільки задум Господній” (Пр. 19. 21; Пс. 33. 10. 11). “Бо врадив Господь Саваот, і хто його раду відмінить?” (Іс. 14. 27). І що він не може зазнати невдачі у своїх намірах або задумах (Йов 42, 2).  І “що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати – і з того не можна нічого відняти” (Екл. 3. 14). Про сталість та необмежену дію настанов Бога прямим текстом говориться як про щось пов’язане з напередзнанням Бога: “Звіщаю кінець від початку, і наперед, що не сталося ще й... говорю: “Мій замір відбудеться і всяке жадання Своє Я вчиню”” (Іс. 46. 10). І як можуть усі ці речі узгоджуватися з тим, що Святе Письмо каже про незмінність Бога, про те, що в ньому “немає нічого несталого, немає навіть натяку на зміну” й говорить про те, що він, у принципі, неспроможний нічого змінити у стосунку до своїх задумів. “Бо Я, Господь, не змінююся, тому ви, сини Яковові, не будете знищені” (Мал. 3. 6). “Я Той, що є” (2 М. 3. 14). “Але Він при одному – й хто заверне Його? Він виконає все, що про мене призначив” (Йов 23.13. 14).

Аргумент V. Якщо це уявлення про незнання Богом майбутніх хотінь моральних діячів ретельно розглянути в його наслідках, то, як стане цілком очевидно, з нього випливає, що Бог, після того як створив світ, міг повністю зневіритися в корисності та потрібності тих великих зусиль, яких він для цього доклав. Очевидно, що світ моральний є метою світу природи: решта творіння – це лише дім, який Бог збудував та вмеблював для моральних діячів; і добрий чи поганий стан морального світу залежить від того, наскільки їм пощастить удосконалити свою природну діяльність, а отже залежить від їхніх хотінь. А тому якби ці хотіння Бог не міг передбачити, тому що вони були б випадковими й не підпорядковувалися жодній необхідності, тоді справи морального світу мали б тенденцію погіршуватися до будь-якого рівня, який тільки можна собі уявити, й навіть доходити до цілковитої руїни. Якщо дотримуватися цієї схеми, тоді можна цілком буквально розуміти твердження, що коли люди, внаслідок нехтування своєї моральної діяльності, украй розбестилися перед потопом, то “Господь розкаявся, що він створив людину на землі й пожалкував про це всім своїм серцем”;  тобто, коли він створював світ, то він ще не знав, що це творіння може принести йому розчарування, і він пожалкує всім своїм серцем, що взявся за цю справу. Але справді сталося так, що все людство провалилося в гріх, а велика частина ангелів скотилися до відступництва; і хіба міг би Бог наперед знати, що не всі вони стануть відступниками? І як би міг Бог знати, що всі люди, незважаючи на його спроби напутити їх на розум, будучи полишені на свободу власної волі, триматимуться свого відступництва і ставатимуть усе гіршими й гіршими, як було з ними у старому світі, коли їх ще не поглинув потоп?

Згідно зі схемою, яку я намагаюся спростувати, ані гріхопадіння людей, ані відступництво ангелів не могли бути передбачені, і Бог мусив бути дуже розчарований таким розвитком подій; а тому його великий і ретельно підготовлений план нашого спокутного спасіння і зруйнування підступів диявола Месією і всі ті великі діяння, які Бог учинив для того, щоб реалізувати ці задуми, могли би бути лише наслідком його розчарування і його намагань якось відрегулювати та полагодити свою систему, яка спочатку була дуже доброю і досконало гарною, але була пошкоджена, розламана й перплутана незалежними волями ангелів та людей. І крім того, він ніяк не міг би бути певний, що не зазнає розчарування і вдруге. Він не міг би знати, що досягне жаданого успіху з боговтіленням, життям, смертю, воскресінням та прославленням свого єдинородного Сина та у своїх інших великих діяннях, спрямованих на відновлення належного стану речей: він не міг би знати, в кінцевому підсумку, чи йому вдасться знайти ефективний засіб для такого відновлення; бо це залежало б від незалежної волі людини. Адже відбулося велике загальне відступництво майже в усьому християнському світі, а це було щось гірше, ніж навіть поганство, яке, у свою чергу, не сходило зі сцени світу протягом багатьох віків. І як би міг Бог, не вміючи передбачити хотіння людей, знати, чи християнство, коли-небудь зійде з цієї дороги відступництва? І як би він міг наперед сказати, коли це почнеться?  Апостол сказав, що це почалося в належний час; а було знати, наскільки далеко зайде цей процес у тому сторіччі? А як було знати, чи Євангелія, яка виявилася недосить ефективною для навернення юдеїв, зможе коли-небудь стати надійним інструментом навернення поганських народів від їхнього поганського відступництва, в якому вони перебували протягом багатьох віків?

У Святому Письмі часто говориться про те, що Бог, який сотворив світ для себе, так би мовити, для власної втіхи, мусив неодмінно досягти своєї мети у творінні та в усіх своїх діяннях; що оскільки всі речі походять від нього, то всі вони будуть також для нього; і що в остаточному порядку речей з’ясується, що “він там перший і останній”. “І сказав Він мені: “Сталося! Я Альфа й Омега, Початок і Кінець” (Об. 21. 6). Але всі ці твердження несумісні з припущенням, що Бог може так легко розчаровуватися у всіх своїх діяннях і що він неспроможний бодай один раз не досягти своєї мети в тому, що він задумав, або в тому, що він зробив.