Свобода волі

Розділ шостий, у якому йдеться про ті заперечення проти нашої доктрини необхідності, що стверджують, ніби вона узгоджується з доктриною стоїків про долю та поглядами пана Гобса

Коли кальвіністи виступають із запереченнями проти армініянського поняття свободи волі та випадковості хотіння й наполягають на тому, що не існує ані актів волі, ані взагалі будь-якої іншої події, крім тих, що пов’язані з необхідністю певного виду; їхні супротивники звинувачують їх у тому, що їхні теорії узгоджуються з поглядами античних стоїків на долю та з паном Гобсом у його вченні про необхідність.

Можна було б і не звертати уваги на таке недоречне заперечення, якби воно не було сформульоване деякими з найвизначніших армініянських авторів. Існує багато важливих істин, підтримуваних давньогрецькими та давньоримськими філософами, й зокрема стоїками, що анітрохи не стали через це гіршими. Філософи школи стоїків, як визнають усі християнські богослови, й навіть богослови-армініяни, були найбільшими, наймудрішими й найдоброчеснішими серед усіх поганських філософів; й у своїй доктрині та в практиці вони підійшли ближче до християнства, аніж будь-яка з його сект. Як часто висловлювання цих філософів наводяться в багатьох трактатах і проповідях, авторами багатьох із яких є ті ж таки армініянські богослови, не як аргументи, що мають підтвердити хибність доктрин, які вони сповідували, а на підтвердження деяких найвищих істин християнської релігії, що мають стосунок до єдності та досконалості Божества, майбутнього стану, обов’язку та щастя людства, щоб показати, як світло природи та раціонального розуму спонукало наймудріших і найдостойніших поган висловлювати погляди, які перебувають у гармонії з євангелією Ісуса Христа й підтверджують її істини.

А тому дуже цікаво відзначити, що доктор Вітбі, наприклад, там, де він говорить про те, що погляди стоїків збігаються з нашими поглядами та припускає, що їхня доктрина збігається з нашою, використовує це твердження як аргумент проти істинності нашої доктрини; але цей же таки доктор Вітбі там, де він стверджує, що погляди стоїків дуже близькі до поглядів армініян і що вони проповідували ту саму доктрину, використовує це твердження як аргумент на користь істинності їхнього вчення*. Тож виходить, що коли стоїки погоджуються з ними, це (як вони вважають) підтверджує їхню доктрину і спростовує нашу, показуючи, що наші опінії суперечать законам природи та здоровому глуздові людства: проте, коли стоїки з нами погоджуються, це аж ніяк не є аргументом на нашу користь; а навпаки, великим аргументом проти нас, бо доводить, що наша доктрина – поганська.

––––––

* Вітбі про “П’ять Пунктів”, сс. 325-327, вид. 3 (прим. авт.).

Деякі автори кальвіністського спрямування зазначають, що армініяни солідаризуються зі стоїками в певних доктринах, де ті висловлюють погляди, протилежні поглядам кальвіністів; зокрема тоді, коли вони заперечують первісну, природжену, цілковиту порочність та розбещеність серця;  і в тому, як вони оцінюють спроможність людини стати істинно доброчесною і прихильною до Бога; та в деяких інших доктринах.

Зокрема я хотів би зазначити, що аж ніяк не вважаю переконливим аргументом проти нашої доктрини той факт, що вона узгоджується, в деяких аспектах із доктриною античних філософів-стоїків, адже й вони, судячи з усього, не вважають переконливим аргументом проти своєї доктрини те, що вона узгоджується, в певних своїх аспектах, і саме там, де вони відрізняються від нас, із поглядами найгірших серед поганських філософів, послідовників Епікура, цього батька атеїзму та розбещеності, а також із доктриною саддукеїв та єзуїтів.

Я ніколи надто не цікавився тим, що саме думали філософи-стоїки про долю, у своїх пошуках істини; бо я ніколи не вважав, що найпевніший спосіб мати слушність – це докласти всіх можливих зусиль, щоб триматися якнайдалі від їхніх поглядів. Схоже, вони відрізнялися між собою; і, можливо, доктрина долі, яку підтримували більшість із них, була, в деяких своїх аспектах, хибною. Та хоч би якою була їхня доктрина, але якщо бодай один із них вважав, що доля несумісна з будь-якою свободою, яка полягає в тому, що ми робимо те, що нам до вподоби, то я категорично відкидаю таку долю. Якщо вони вважали таку долю несумісною з узвичаєними та універсальними поняттями, які людство сформувало собі про свободу, діяльність, моральну діяльність, доброчесність і порок, то я не підтримую такий погляд і, гадаю, я вже переконливо показав, що схема, якої я дотримуюся, це зовсім інша схема. Якщо під своїм поняттям долі стоїки мали на увазі сутність такої природи, яка може стояти на перешкоді перевагам та вигодам застосування засобів і спроб або позбавляти людей бажання прагнути й шукати чогось такого, в чому вони могли б знайти свою доброчесність і своє щастя; я не сповідую жодної доктрини, обтяженої такими незручностями, та, зрештою, й до інших схем я не дуже прихильний; а тим більше до такої, як армініянська схема випадковості; про це вже було багато сказано. Якщо стоїки сповідували таку доктрину вселенської фатальності, то вона несумісна з будь-яким видом свободи, який передбачає або може передбачити будь-яку досконалість, гідність, привілей або вигоду, або будь-яку жадану річ, в будь-якому аспекті, для будь-якого розумного створіння, або взагалі з будь-якою свободою, можливою або мислимою; то я не згідний із такою доктриною. Якщо вони сповідували таку доктрину долі, яка несумісна з уявленням про те, що світ у всіх своїх речах підпорядкований розпорядженням розумного й мудрого Діяча, який здійснює своє керівництво не як душа світу, а як суверенний володар Усесвіту, що керує всіма речами з власної волі, власного вибору та за власним планом, діючи в умовах найдосконалішої з усіх мислимих свобод, непідвладний жодним обмеженням і не перебуваючи ані під владою, ані під впливом жодної з речей, які були раніше, перебувають над ним або зовні нього; то я цілком і повністю відкидаю таку доктрину.

Щодо того, чи я сповідую ту саму доктрину необхідності, що й пан Гобс, то я відверто признаюся: мені ніколи не доводилося читати пана Гобса. Нехай його думка буде такою, якою вона є, ми не повинні відкидати незаперечну істину, що постає перед нашими очима з такою очевидністю, тільки тому, що колись її проповідував той або той лихий чоловік. Та велика істина, що Ісус – Син Божий не зазнала найменшої шкоди через те, що одного разу її проголосив гучним голосом диявол. Якби істина настільки псувалася, бувши вимовлена ротом або написана пером якогось недобромисного злостивого чоловіка, що після цього переставала сприйматися як істина, ми ніколи не могли би бути певні, що справді володіємо будь-якою з найдорогоцінніших і найочевидніших істин. І якщо пан Гобс погано використав цю істину, то дуже жаль; проте не треба думати, що з цієї причини ту істину слід відкинути. Для зіпсованих сердець поганих людей властиво застосовувати найліпші речі для ницих цілей.

Я міг би також принагідно зазначити, що армініяни погоджуються з паном Гобсом* у набагато більшій кількості питань, аніж кальвіністи: наприклад, у тому, що він, як кажуть, думає про прабатьківський гріх, у запереченні необхідності надприродного осяяння, у запереченні натхненої благодаті, у запереченні доктрини виправдання лише вірою; та в інших речах.

–––––––

* Доктор Джил у своїй відповіді докторові Вітбі. Том 1, ІІІ, с. 33 і далі. (Прим. авт.).