А.Н. Хендрікс

Церковні служіння

2.5. Проповідування по катехізису

 

З історії

 

Якщо заглибитись в історію проповідування по катехізису, можна виявити, що катехізисна проповідь має поважну традицію. Коли реформатські синоди XVI століття наполягали на регулярному проповідуванні по катехізису для навчання громади, це не було щось цілковито нове.

 

Уже в ранній церкві ми зустрічаємо катехізисне проповідування, націлене на навчання тих, хто хотів стати християнином і бажав прийняти хрещення.

 

Збереглися деякі «катехизи» Кирила Єрусалимського (IV століття), з яких зрозуміло, що цей єпископ мав звичай в час посту перед святом Пасхи навчати кандидатів до хрещення у формі катехізисної проповіді.

 

Один з отців церкви, Августин (IV століття), написав посібник для катехитів, у якому він, з-поміж іншого, давав настанови щодо катехізисної проповіді. Проповідування самого Августина носило яскраво виражений навчальний характер. Ті, хто готувався до прийняття хрещення, були присутніми на богослужінні під час проповіді. Ця обставина вимагала, щоб проповідь мала виражений катехізисний характер.

 

Розповсюдження практики хрещення немовлят привело до занепаду в пізніші часи застосування катехізації в церкві. Думка, згідно з якою той, хто хрестився, на підставі факту хрещення був готовий до прийняття таїнств, призвела до того, що катехізисна проповідь прийшла до занепаду. В V та VI століттях навчання тих, хто приймав хрещення, відбувалось переважно в монастирських школах. Першоджерелом такої форми катехізації можна вважати монастир Ієроніма у Віфлеємі.

 

Із цього короткого історичного огляду стає очевидним, що переплетення катехізації та проповідування, яке ми бачимо в часи Реформації, зовсім не було чимось новим. Ми зустрічаємо таке переплетення уже в Кирила та Августина, більш як за тисячу років до Реформації. Тому коли після 1521 року ми бачимо появу катехізисного проповідування в церквах Реформації, від нас не повинен вислизнути той факт, що в цьому проявилось продовження в Пізньому Середньовіччі раніше існуючої практики, яка полягала в тому, щоб викладати громаді зміст катехізисних головних тем у формі проповіді.

 

 

Реформація

 

Хоча діячі Реформації продовжували практикувати уже поширені методи, вони, тим не менше, радикально оновили зміст катехізації. В таких питаннях, як віра, заповіді, молитва і таїнства, реформатори повернулись назад, щоб підпорядкувати своє вчення Писанню.

 

Лютер проповідував щодо катехізисних головних тем у Віттенберзі. На основі цих проповідей виникли знамениті Малий та Великий катехізиси. Укладаючи Великий катехізис, він, безперечно, теж думав про проповідь, адже перше речення з передмови звучить так: «Ця проповідь призначена і задумана для того, щоб навчати дітей та простих людей».

 

У лютеранських церквах досить швидко регулярне проповідування по катехізису стало звичним. У Віттенберзькому церковному устрої (1533 рік) сказано: «В недільний ранок пастор чи диякон мусить проповідувати з Катехізису, і коли він доходить до кінця Катехізису, він повинен починати спочатку. Тоді у проповідника буде достатньо можливостей, щоб добре і старанно опрацювати з часом весь Катехізис, – і особливо те, що потрібне простому народу». Крім проповідування по катехізису, в лютеранських церквах розвинулося окреме навчання для молоді.

 

Як усе відбувалося у Женеві часів Кальвіна, відтворити важче. У настановах, які давав Кальвін, не проводилося чіткого розмежування між проповідуванням по катехізису та катехізисним навчанням молоді. В Ordonnances Ecclésiastiques від 1561 року ми знаходимо настанову, згідно з якою усі жителі Женеви повинні приводити своїх дітей «на катехізис» щонеділі о 12 годині. Там пастор звертався до якоїсь частини катехізису, який спеціально для цієї мети уклав Кальвін в 1542 році. Можна вважати, що також дорослі були присутніми на цих «катехізисах».

 

Можна сказати так: ми не помилимось, якщо припустимо, що на цих церковних служіннях очікувалась присутність і батьків, і дітей. Зокрема, була така постанова щодо іноземців, які оселились в Женеві. Ці служіння більше носили характер відкритої катехізації. Спочатку пояснювалась певна частина катехізису, а потім дітей розпитували, щоб з’ясувати, чи вони зрозуміли та запам’ятали викладений матеріал.

 

 

Дордрехт (1618–1619 рр.)

 

На великому Дортському Синоді (1618–1619 рр.) тема проповідування по катехізису обговорювалась докладно. Прикметно, що це обговорення на Дортському Синоді відбувалось в рамках необхідності покращення катехізисного навчання молоді. Зрештою на Синоді були прийняті важливі рішення щодо цього. Відмітимо, що у цих рішеннях Синоду постійно вживається слово «проповідь». Це ще раз доводить, що проповідь по катехізису для наших батьків по вірі була повністю служінням Слова. В проповідях по катехізису мало відкриватися Писання. Проповідник мав показувати, що віровизнання церкви ґрунтується на Слові Божому. З Писання громада все глибше мала розуміти багатство єдиної втіхи в житті та смерті.

 

З історичного огляду стає зрозуміло, що реформатські церкви в Нідерландах вважали проповідь по катехізису справжнім служінням Слова. Проповідувалось не написане людиною слово, а Слово Господнє, як це і сповідується і повторюється в катехізисі. Тому проповіднику не потрібно було окремо звертатись до Писання, адже в катехізисній проповіді він уже торкався всіх тих уривків із Писання, на підставі яких були зроблені твердження в катехізисі.

 

 

Характер проповідування по катехізису

 

На мою думку, варто розуміти проповідування по катехізису як навчальну проповідь; воно має дидактичний характер. При цьому варто наголосити, що, даючи таку характеристику, ми опираємось на слова «вчення» і «вчити» в тому значенні, в якому ми зустрічаємо їх у Новому Заповіті в зв’язку із проповіддю Слова Божого. Ми читаємо, що Христос не тільки проповідував Євангеліє Царства, але й навчав у синагогах (Матв. 4:23; 9:35).

 

Після Свого воскресіння Ісус дав апостолам завдання навчати всього, що Він їм заповів (Матв. 28:19). В Діях Апостолів розповідається, що апостоли навчали в Єрусалимі (Дії 4:2; 5:28). Пізніше ми зустрічаємо в апостольській церкві «вчителів».

 

Поняття «вчення» та «передання» у листах Павла мають дуже близьке значення (порів.: Рим. 6:17; Гал. 1:12; 2-е Сол. 2:15; Кол. 2:6, 7). Тому під «вчителями» слід розуміти тих, хто був спроможний наставляти інших у християнському переданні та постановах (порів.: 1-е Кор. 4:17; 2-е Тим. 2:2).

 

«Навчання» – це своєрідна форма проповідування в апостольській церкві. Для цієї форми типове не стільки проголошення істин про спасіння, скільки більш глибоке їх пояснення на основі того, що сказано в Писанні.

 

Коли ми визначаємо проповідування по катехізису як навчальну проповідь, ми свідомо намагаємось відповідати тому розумінню, яке викладене в Новому Заповіті. Така проповідь носить виразний навчальний характер і направлена не на зміст якогось одного уривку з Писання, а на апостольське вчення, про яке йдеться у відповідному недільному дні катехізису та на яке вказують там наведені під відповідями уривки з Писання. В Гейдельберзькому (як і у Вестмінстерському) катехізисі ми зустрічаємо апостольське вчення в тому вигляді, як його зрозуміла церква Реформації на основі Писання. Наші батьки по вірі не просто самочинно розмежували важливе і другорядне, а смиренно намагались викласти все вчення Слова Божого.

 

 

Збудування громади

 

Регулярне проповідування по катехізису є дуже важливим для збудування громади. Кожен пастор піддається ризику бути одностороннім у проповідуванні. Якщо пастор справді хоче збудовувати інших в житті віри та любові, тоді він – за прикладом апостола Павла – повинен проповідувати «усю волю Божу» (Дії 20:27).

 

Але є й ще щось. Згідно з Формою рукопокладення служителів Слова, яка міститься в Реформатській церковній книзі, завданням пастора є також спростування всіх хибних думок та єресей за допомогою Слова Божого. Проповідування по катехізису відкриває для цього найширші можливості. Адже катехізис звертається майже до усіх значних тем, які нині широко обговорюються. Звісно, він розкриває ці теми у світоглядному, культурному, соціальному контексті XVI століття. Але нам не обов’язково на цьому і зупинятися. Якраз взявши катехізис за вихідну точку, ми маємо чудову можливість показати громаді, як в наш час ми цікавимось тими ж питаннями та у світлі того ж Слова Божого.

 

Коли ми говоримо про проповідування по катехізису, нам не слід забувати, що у катехізисі ми зустрічаємось із віровизнанням церкви. А віровизнання передбачає перш за все поклоніння. Сповідаючи вчення, церква хвалить великі діла Божі та возвеличує Його Ймення. Друге служіння (тобто післяобіднє служіння в неділю) є також служінням поклоніння. Невипадково саме на другому служінні читається Апостольський символ віри.

 

Водночас це сповідання, сповнене поклоніння, містить багато благословінь для громади: чим краще вона розуміє своє віровизнання, тим більше зростає вона в пізнанні, утверджується у своїй найсвятішій вірі та зміцнюється у своїй єдності.

 

Крім того, в такий спосіб церква виконує своє покликання бути стовпом і підвалиною правди (1-е Тим. 3:15). Сповідаючи вчення, церква піднімає правду Божу супроти єресей і виконує своє пророче завдання в світі навколо неї.