А.Н. Хендрікс

Церковні служіння

5.2. Церковні служіння і жінки

Читаючи Новий Заповіт, можна помітити, наскільки жінки були залучені у служіння в апостольській церкві. Павлові висловлювання про жінок примітні тим, що апостол категорично відкидає будь-які форми дискримінації жінок стосовно їх участі у спасінні, явленому у Христі. Центральним текстом є уривок 3:27, 28 з Послання до галатів, де Павло пише: «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» Ця рівність між чоловіками та жінками в Новому Заповіті проявляється в різний спосіб. Жінки виконували активну роль в громадах. Вони навіть залучалися до проповіді Євангелія у світі!

 

 

Жінки пророкують

 

У дискусіях навколо місця жінки у громаді завжди важливу роль відіграє те, що Павло написав про пророкуючих жінок у Першому посланні до коринтян, 11:2 і далі. Дар пророцтва для Павла є першим, коли йдеться про збудування громади. Він закликає по-особливому прагнути того, щоб пророкувати (1-е Кор. 14:1). Якщо жінки наділені такими важливими дарами Духа і, пророкуючи, проповідують Слово Боже у зібранні громади, то чи є підстави для того, щоб тримати їх поза церковним служінням?

 

Звернемо увагу на уривок з Першого послання до коринтян, 11:2 і далі. Тут апостол розглядає місце жінок, які моляться або пророкують у зібранні громади. У зв’язку з цим Павло говорить про покриття голови. З огляду на те, що апостол пише про покриття голови, тут йдеться про появу жінок саме на людях. Крім того, пророцтво дається, як правило, для збудування громади. «Всі» повинні отримувати через нього повчання й утіху (1-е Кор. 14:31). Контекст також вказує на те, що тут мова про зібрання громади (порів.: 1-е Кор., розділ 11, вірші 17 і 33 ). В розділі 11 цього послання Павло вказує, як мають одягатися сестри у зібранні громади, коли вони моляться чи пророкують. Очевидно, у сестер в Коринті був якийсь неправильний емансипаційний запал, через який вони втратили правильне ставлення. Ці сестри вважали себе рівними братам, однак при цьому не визнавали особливого місця, яке Господь приготував для жінки і для чоловіка. Цьому особливому місцю слід віддавати належне, зокрема й у зібранні громади. Сестри повинні показувати це у своєму поводженні.

 

Павло переконує своїх читачів у тому, що за цим особливим місцем чоловіка і жінки стоїть Божий порядок. Чоловік є образом і славою Божою, а жінка – славою чоловіка. Чоловік і жінка можуть разом бути образом Божим (порів.: Бут. 1:27), але в ньому вони мають неоднакові місця!

 

Чоловік – це образ і слава Божа. Із жінкою по-іншому: вона є славою чоловіка. Вона дана чоловіку для допомоги (порів.: Бут. 2:18). На підставі того, що при створенні чоловік отримав таке особливе місце, він є «головою жінки» (1-е Кор. 11:3). Те, що апостол має на увазі під «головуванням», слід розуміти на підставі «головування» Христа, на яке апостол посилається і тут, і в Посланні до ефесян, 5:23. Христос – Голова чоловіка (1-е Кор. 11:3), Голова Своєї церкви (Еф. 5:23), Він поставлений Головою над усім сущим (Еф. 1:22). Це вказує на особливе положення, що передбачає авторитет та владу. Христос має владу, однак Він її не перетворює на тиранію. В Посланні до ефесян, 5:23, Павло докладніше характеризує Христову владу, додаючи, що Христос піклується про Своє Тіло.

 

Господь Ісус – «Спаситель» Свого Тіла, як буквально зазначає апостол. Він використовує Своє високе положення, щоб зберегти Свою церкву. Всі Його дії свідчать про Його любов до Свого народу. І в тому одному слові «Спаситель» полягає вся відповідальність чоловіка щодо жінки.

 

Як голова він має владу. Але ця влада має визначатися поняттям «збереження»: вона не може бути тиранією; вона має бути керівництвом, сповненим любові та спрямованим на благо жінки – керівництвом, яке характеризується піклуванням та захистом (порів.: Еф. 5:29).

 

У розділі 11 Першого послання до коринтян Павло вказує на особливі місця чоловіка та жінки. Хоча чоловік і жінка рівні, вони не однакові! Господь відвів чоловіку особливу роль, котру потрібно шанувати у зібранні громади. І коли жінки прилюдно пророкують, вони повинні показати, що визнають Божий порядок.

 

Тому апостол і говорить про покриття голови сестер. Павло не намагається примусити замовкнути тих сестер, які пророкують. Вони цілком можуть служити громаді своїм даром. Але апостол регулює їх поводження у громаді. Коли жінки пророкують, вони повинні покривати голову. Йдеться, очевидно, про паллу, платок або вуаль, котру можна було накинути на голову і яка за межами дому служила знаком жіночого дистанціювання від чоловіків. Коли жінки у Коринті почали поводитись, як чоловіки, і пророкувати, не покриваючи голову паллою, апостол Павло виступив різко проти такої світської практики. Своїми духовними дарами Бог не скасував відмінності у положенні чоловіка і жінки! Прилюдно в церкві сестри повинні виявляти повагу до Божого порядку. Вони повинні носити паллу і покривати голову, щоб показати, що вони з належною шаною ставляться до місця, призначеного їм Богом.

 

Все, що Павло пише про покриття голови жінками, не повинно підштовхувати нас до висновку, що наші дівчата чи жінки мають ходити в церкву в платках чи шалі. Апостол Павло не говорив про звичайні платки та шалі, а про особливий предмет одягу – паллу, яка у той час сприймалася як знак жіночої благопристойності та дистанціювання. В нашій культурі платки і шалі більше не мають такого значення.

 

Що справді сильно підкреслюється в розділі 11 цього послання, так це те, що на зібранні громади слід виявляти належну шану тому місцю, яке Господь призначив для чоловіка і жінки.

 

Жінки мовчать

 

Тепер ми переходимо до обговорення уривку 14:34, 35 з Першого послання до коринтян. Павло хоче, щоб жінки мовчали у громаді. Йдеться саме про зібрання громади (порів.: вірш 26 цього ж розділу: «Коли сходитесь ви...»). У цьому зв’язку Павло знову говорить про жінок. У вірші 34 він пише: «...нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено...» У світлі того, що ми говорили про уривок 11:2 і далі з цього ж послання, тут не може передбачатися повна заборона говорити. Адже в цьому ж посланні апостол не забороняє жінкам пророкувати в церкві, а лише велить виявляти у своєму поводженні пошану до встановленого Богом порядку щодо чоловіків і жінок. Коли ми читаємо розділ 14 цього послання, у нас зовсім не складається враження, що Павло обмежує прояв у зібранні громади духовних дарів, якими Святий Дух наділив жінок. Слово «кожен» з віршу 26 позначає усіх. Також і у жінок може бути «псалом», «об'явлення», «мова» або «вияснення». В Коринті було багато «проявів» Святого Духа (порів.: 1-е Кор. 12:1 і далі). Апостол впорядковує це різноманіття. Для цього він дає певні обмеження щодо говоріння. Бо у церкві все має відбуватися для її збудування (1-е Кор. 14:26).

 

Перше обмеження Павло застосовує до тих, хто говорить мовами. Якщо немає вияснювача (перекладача), такі люди повинні мовчати на зібранні громади. Вони тоді повинні говорити собі й Богу (вірш 28).

 

Друге обмеження стосується пророків. Якщо раптово іншому пророку дано одкровення, тоді той, хто має слово, має принишкнути (вірш 30). Перевагу отримує другий промовець.

 

Третє обмеження пов’язане з жінками. Воно не може означати, що Павло тут забороняє жінкам пророчі промови. Адже апостол тоді б суперечив тому, що він написав у розділі 11. Варто також відзначити, що у вірші 35 Павло пише, що жінки повинні вдома просити своїх чоловіків пояснити, але апостол не стверджує, що вони повинні вдома пророкувати.

 

Що ж саме заборонено жінкам говорити? Я підтримую тлумачення, запропоноване Я. ван Брюггеном. Як видно з віршу 29, після пророцтва слідувало його обговорення. Пророки обговорювали, оцінювали («розпізнавали») пророцтва один одного. В такий спосіб із отриманого одкровення вони приходили до шуканого вчення (порів.: вірш 31).

 

Звідси видно, що «духи пророчі» підпорядковуються («коряться») пророкам (вірш 32). Це не означає, що вони тримають під контролем себе і можуть вчасно зупинити своє пророкування. Це означає, що їх пророкування підпорядковується думці інших пророків. Оскільки мета пророцтва – це навчання (вірш 31) і Павло описує говоріння жінок як бажання «навчитись чогось» (вірш 35), причому в обох віршах вживається одне й те ж слово, можна зробити висновок, що мова йде про оціночне обговорення вчення у зібранні громади. Обмеження говоріння жінок стосується чогось специфічного: вони не можуть приймати участь в оціночному обговоренні вчення. Саме у зв’язку із таким обговоренням йдеться про «підпорядкування». У обговоренні того, що подавалося як Слово Господнє, духи пророчі підпорядковуються пророкам (вірш 32). Якби сестри приймали участь у цих обговореннях, тоді б духи пророків-чоловіків підпорядковувались жінкам (пророчицям). Павло вважає, що це суперечить підпорядкуванню жінки, про яке говорить «Закон» (вірш 34). Під словом «Закон» може матись на увазі Старий Заповіт або, більш конкретно, книги Мойсея. В будь-якому випадку, на думку апостола, тут під ризик підпадає саме вчення Писання.

 

За аналогією з тим, що Павло забороняє жінкам у розділі 14 цього послання, можна стверджувати, що сестрам не дозволено проповідувати Слово Боже на зібраннях громади. Коли йдеться про авторитетне навчання, через яке «всі» можуть отримати настанову і підбадьорення, на передній план виходять чоловіки. Проповідь жінки з кафедри не узгоджується з «підпорядкуванням», до якого Господь закликає і на зібраннях громади.

 

 

Жінки слухають

 

Є ще одна глава із Писання, на яку слід звернути увагу, коли обговорюється тема церковного служіння і жінок. В Першому посланні Тимофію, 2:11, 12, Павло пише: «Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні».

 

Розділи 2 і 3 Першого послання Тимофію називали «першим церковним устроєм»: Павло дає настанови, які громада повинна виконувати у своєму церковному житті. При цьому апостол розглядає церковну молитву (2:1‑7); поведінку чоловіків і жінок у зібранні громади (2:8‑15); єпископів (3:1‑7); дияконів (3:8‑13), а в уривку 3:14–16 робить урочистий висновок.

 

Те, що Павло говорить тут про жінок, слід, безперечно, розглядати в контексті зібрань громади. В уривку 2:1‑7 йдеться про молитву громади. Також слова «на кожному місці» (2:8) вказують у цьому напрямку. Мова йде про кожне місце, на якому збирається громада для молитви.

 

Павло не дозволяє, щоб у зібранні громади жінка навчала чоловіка або панувала над ним (2:12). Слово «навчати» зустрічається ще двічі в цьому посланні (4:11, 6:2). Воно вказує на те, як здійснюється проповідування в церкві, а саме – у формі навчання, пояснення і докладного розгляду.

 

Очевидно, тут мається на увазі більш докладне пояснення Євангелія, в якому давались вказівки щодо практики християнського життя. Таке пояснення мало авторитет і вимагало від слухачів підпорядкування і послуху. Апостол не дозволяє жінці навчати у зібранні громади. Тому що навчання передбачає прояв влади. Слово «ані» вказує на те, що одне й друге (навчання і панування) позначають те ж саме. Хто навчає, той проповідує Слово Боже із владою! Цим доповненням у вірші 12 апостол показує, чому він забороняє жінці навчати в церкві. Таке навчання не відповідає місцю жінки по відношенню до чоловіка. А це місце характеризується насамперед «покірністю» (вірш 11), шанобливим визнанням порядку, який Бог встановив при створенні чоловіка і жінки. Коли громада навчається зі Слова Божого, апостол хоче бачити жінок, які слухають, які зберігають мовчання (вірш 12). «Мовчання» протиставляється «навчанню» і «пануванню». Передбачається, що сестри мають навчатися у мовчанні, не промовляючи слів.

 

Павло проводить тут ту ж лінію, яку він проводив у розділі 14 Першого послання до коринтян. Коли йдеться про авторитетне навчання на зібранні громади, жінкам належить не говорити, а слухати. Те, що тут йдеться про більше, ніж просто про тогочасний етикет або минущі звичаї, ясно з аргументації, яку Павло наводить у віршах 13 і 14 Першого послання Тимофію: «Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ».

 

Павло засновує свою заборону на порядку, який був при створенні чоловіка і жінки. Далі він вказує на те, як при гріхопадінні жінка залишає своє Богом дане місце, взявши керівництво на себе та повівши у неправильному напрямку. Коли в той вирішальний момент жінка «пішла перед» чоловіком, це закінчилось великим нещастям. Послідовність при створенні та гріхопадінні все ще залишається визначальною для місця як чоловіка, так і жінки в церкві. Павло не виходить тут із певного соціального сприйняття, а аргументує свої твердження Писанням. Тексту з Першого послання Тимофію, 2:12, стосується те ж саме, що і тексту з Першого послання до коринтян, 14:34: так каже Закон. Коли апостол забороняє жінці авторитетно навчати у церкві, він посилається на старозаповітне Слово Боже. Тому сказане Павлом завжди зберігає силу для церкви Христа.

 

Вчення Павла щодо місця жінок у розділах 11 і 14 Першого послання до коринтян та розділу 2 Першого послання Тимофію вносять певну ясність і у питання, чому в апостольській церкві ми бачимо чоловіків-старійшин, які «пильнують» (1-е Тим. 3:5), рядять домом Божим (Тит. 1:7) та здійснюють керівництво (1-е Тим. 5:17). Тут вирішальним є місце, яке Господь дав чоловікам при створенні. Адам «був створений перше» (1-е Тим. 2:13). Він йшов попереду. Чоловік – голова дружини (1-е Кор. 11:3). Від нього має виходити керівництво.

 

Цей порядок «від початку» шанував Христос, коли доручив чоловікам керівництво Своєю церквою. Отже, наш висновок полягає і в тому, що, згідно з Писанням, сестри не можуть бути покликані до служіння пастора і пресвітера.