Олександер Домбровський

Нарис історії українського євангельсько-реформованого руху

Чого навчає Українська Євангельсько-Реформована Церква?

На підставі Слова Божого вона вчить, що 1) Єдиний посеред­ник між Богом і людьми та Головою Церкви, без своїх заступників на землі, то Ісус Христос. Він відкупив нас Своєю кров’ю й засту­пається за нас, але не папа або священик, як цього навчають деякі Церкви. Слово Боже каже: “Один бо Бог і один посередник між Богом і людьми чоловік Ісус Христос” (1 Тим. 2:5). “І Він (тобто Ісус) Голова тілу і Церкві. Він початок, перворідень із мертвих, щоб у всьому передувати” (Кол. 1:18). 2) Людина спасається пе­ред Богом тільки благодаттю (ласкою) дармо, — якщо вона перед Богом, а де треба, і перед людьми, щиро кається, — через віру в Христа та Його викупну Голготську жертву, яка вічна в своєму ді­янні та не потребує бути безкровно повторювана. Треба знати, що людина не спасається свіченням свічок, биттям поклонів, відмовлюванням незрозумілою мовою молитов, відпустами, записами “на Боже”, прощами й подібними “добрими ділами”. Добрі діла й освячене життя, то плоди живої віри того, хто істинно вірить. Сло­во Боже вчить: “Благодаттю бо ви спасені через віру й це не від вас, це — Божий дар, не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Ефес. 2:8-9). 3) Єдиним джерелом і підставою до своєї науки Євангель­сько-Реформована Церква визнає Слово Боже — Біблію, — яка містить у собі книги Старого й Нового Заповітів. Біблія однакова в Католицькій, Православній та Євангельських Церквах. Можна тіль­ки додати, що Римо-Католицька та Православна Церкви визнають ще усні передання й постанови соборів, серед яких у католиків, між іншим, є ухвала про непомильність папи. Також Римо-Като­лицька Церква в своїй Біблії має ще апокрифічні книжки, яких ін­ші християнські Церкви не визнають за рівновартні з канонічними біблійними книгами. А що в цих згаданих сумнівних джерелах годі відрізнити Боже непомильне від людського помильного, то Єван­гельсько-Реформована Церква визнає тільки непомильне Слово Бо­же. На нашу рідну мову цю книгу книг — Біблію — переклав ви­значний український вчений та письменник Панько Куліш із допо­могою І. Нечуя-Левицького та проф. І. Пулюя; останній новий переклад зробив також митр. Іларіон, а в католиків недавно пе­реклав Біблію на українську мову священик Іван Хоменко. Україн­ська Євангельсько-Реформована Церква поручає всім цю святу

Книгу, щоб її пильно читали й пізнавали з неї Божу правду та во­лю. Апостол Павло пише: “Та коли б і мн, або ангол з неба пропо­відував вам більше того, що ми проповідували вам, нехай буде анатема (прокляття)” (Гал. 1:8). Сам Ісус говорить: “Прослідіть писання, бо ви думаєте в них життя вічне мати й ті свідкують про Мене” (Івана 5:39).

Євангельсько-Реформована Церква при всій пошані до здоро­вих народніх і церковних традицій, звертає увагу на те, щоб у ній про все вирішував зміст, а не форма; дух, а не церемонії; щоб ознакою християнства була не метрика й зовнішня церковна обрядовщина, а висока християнська свідомість і чесноти, здійснюванні в людському щоденному житті.

Ми щиро любимо та шануємо всіх вірних християн, незалежно від того, до якого віровизнання, народу чи раси вони не належа­ли б. Справа тільки в тому, чи вони вірять в Бога в Тройці Єдино­го та в Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя. Ми радо го­тові з ними в дусі християнського братерства, пошани та рівности співпрацювати. Ми свідомі також того, що християнська любов охоплює кожну людину, яка живе на світі. її ми повинні трактувати по-братньому, як нашого ближнього.

Люблячи наш рідний нарід в Україні та в розсіянні, з якого ми вийшли, та боліючи його духовним і політичним поневоленням, ми одночасно шануємо й любимо країни своїх поселень США та Ка­наду.

Церква ця змагалась в Західній Україні в роках 1925-1939 за реформу Католицької та Православної Церков, за їхній поворот до чистоти апостольського християнства. Вона хотіла, щоб Церква між українцями була українською, з рідною мовою в церковному житті, а вірні щоб мали голос в загально-церковних справах. Праг­нула до очищення Церкви від тих поганських форм і церемоній, яких не можна погодити з духом Євангелії. Хотіла звільнення на­роду від темноти, забобонів, надужить і згіршуючого життя ду­ховенства. Цього також хотіли великі сини й духові батьки на­шого народу, такі як: Г. Сковорода, М. Костомарів, П. Куліш, Т. Шевченко, М. Драгоманів, М. Грушевський, О. Маковей, І. Турянський та інші. Один із них, Панько Куліш, писав:

“Збудується Церква нова, під небо взнесеться,

Як істини святе слово на весь мир проллється,

Як не будуть брати братів мужиками звати,

Як у всіх нас на Вкраїні одна буде мати”.

Тарас Шевченко взивав:

“Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому не поклонітесь...”

Члени цієї Церкви завжди були активними в народньому жит­ті та відзначались високим патріотизмом. Не один із них приніс у жертву своє життя за справу своєї Батьківщини та за свою віру. Євангельські Церкви наскрізь демократичні. Вони вчили народи народовластя. Це становить якраз підставу до того, що українські евангелики стоять за глибоко зрозумілою єдністю Українського Народу, базованого на взаємному пошануванні, вирозумінні та лю­бові українця до українця, людини до людини, незалежно від їхніх релігійних чи політичних переконань. Поступ людини, народу, а та­кож людства, криється у вільних, благородних змаганнях ідей та людських досягнень.

Останній Ватиканський Собор виявив, що певна частина ви­щого духовенства Римо-Католицької Церкви також, нарешті, по­чала розуміти, що та Церква, коли хоче втриматися в сучасному світі, потребує поважних реформ. Цей Собор навіть дещо зробив у цьому напрямку. Це нас тішить, але, на жаль, ті реформи, хоч і корисні, але ще не становлять ніякого повороту до чистоти пер­вісного християнства. Проголошення Марії “Матір’ю Церкви” най­ліпше стверджує це. Це кладе на всіх свідомих і переконаних християн, які стоять на ґрунті Євангелії, обов’язок бути не тільки вірними науці Слова Божого, але й далі домагатися ґрунтовної церковної реформації в Католицькій та Православній Церквах. Тільки це може довести до належного оздоровлення цих і інших Церков, які ще не стали на виразному фундаменті чистої науки Христової”.

Отже, все повище в цьому розділі говорить нам про те, що треба вміти християнинові розрізняти Божі установи від людських вигадок. Сам Ісус Христос про це навчає: “І запитали Його фарисеї та книжники: “Чому учні Твої не живуть за переданням стар­ших”... А Він їм відказав: “Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: “Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене... Та однак надаремно шанують Мене, бо навча­ють наук — людських заповідей”. Занехавши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь... І сказав Він до них: “Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання” (Мар­ка 7:5-9).

Про те, як поклонятися Богові правдиво, Ісус навчає так: “Бог

—    Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та правді вкло­нятись” (Івана 4:24)”.