Обрані Богом

РОЗДІЛ ШОСТИЙ. ЗНАННЯ НАПЕРЕД І ПРИЗНАЧЕННЯ БОЖЕ

 

Переважна більшість християн, що відкидає реформістську доктрину Божого призначення, вірять у те, що іноді називають Божим призначенням завдяки передбаченню або знанню наперед. Загалом ця теорія вчить, що, прозираючи з вічності, Бог знає, як ми будемо жити: Він заздалегідь знає, приймемо ми Христа чи відкинемо Його. Він знає про всі наші рішення ще до того, як ми приймемо їх. Отож Бог визначає нашу долю на основі Свого знання про наш вибір. Інакше кажучи, Бог обирає нас, заздалегідь знаючи, що ми відгукнемося на Його заклик і оберемо Ісуса. Отже, обраними є ті, хто, як відомо Богові, за своїм бажанням обере Христа.

У цій теорії немає ні слова ні про одвічне рішення Бога, ні про свободу вибору людини. Рішення Бога не береться до уваги. Нічого не говориться про маріонеткову роль людей, про придушення нашої свободи волі. Бог цілковито чистий від будь-якої перешкоджаючої дії. Основа остаточного судження повністю опирається на виключно наше рішення, прийняти Христа або відкинути Його.

Ця теорія багато в чому заслуговує на увагу. Вона досить послідовна і має ряд переваг, згаданих вище. До того ж, існує принаймні одне біблійне свідчення. Звернувшись знову до Послання апостола Павла до Римлян, прочитаємо:“Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив” (Рим. 8:29, 30).

Цей добре відомий уривок часто називають “золотим ланцюжком спасіння”. У ньому простежується певний порядок, що починається з Божого знання наперед і закінчується прославленням віруючих. Прихильники теорії знання наперед наголошують, що в цьому тексті Боже знання наперед стоїть перед Божим призначенням.

Я поважаю такий погляд. Адже до того, як прийняти реформістську доктрину Божого призначення, я сам дотримувався її. Але я відкинув її з кількох причин. Одна з вагомих причин – я переконався, що теорія знання наперед не стільки пояснює, скільки відкидає біблійну доктрину Божого призначення. У ній зовсім не враховане Боже Провидіння.

Ймовірно, найвразливіше місце теорії знання наперед знаходиться в уривку, що цитується як найвагоміший аргумент на її користь. Після ретельного аналізу згадані вище вірші з Послання до Римлян виявляють серйозну проблему: люди, які посилаються на цей уривок на підтвердження теорії знання наперед, нічого не можуть довести на його основі. Цей уривок вчить менше того, що в ньому вбачають прихильники ідеї знання наперед, але вчить навіть більше того, ніж вони хотіли б, щоб він вчив, і містить те, чого вони воліли б не помічати.

Як це можливо? По-перше, висновок про залежність Божого призначення від Божого знання наперед узагалі не випливає з цього уривка. Павло не стверджує, що Бог обирає людей на основі Свого знання наперед їхніх рішень. Ця ідея не звучить тут ні безпосередньо, ні опосередковано. Все, про що йдеться в цьому уривку, зводиться до такого: Бог призначає тих, кого Він пізнав наперед. Ніхто не заперечує, що Бог володіє даром знання наперед. Адже Бог не міг обрати тих, про кого Він нічого не знав. До того, як вибрати, наприклад, Якова, Бог мусив усе про нього знати. Але в тексті нічого не говориться про те, що Бог обрав Якова на основі знання про рішення, які Яків прийме в майбутньому.

Мусимо чесно визнати, що, принаймні, порядок знання наперед вибрання, яке ми знаходимо в (Рим. 8), не суперечить теорії знання наперед. Але складність полягає  в наступній частині уривка.

Ще раз зверніть увагу на порядок подій у цьому уривку: знання наперед – Боже призначення – покликання – виправдання – прославлення.

Головна проблема пов’язана із взаємозв’язком покликання і виправдання. Що Павло має на увазі, говорячи про “покликання”? Новий Заповіт говорить про Боже покликання по-різному, тому в теології ми розрізняємо два види Божого покликання – зовнішнє і внутрішнє.

Перший вид знаходить своє вираження у проповіді Євангелія. Коли воно проповідується, кожен, хто чує його, закликається до Христа. Однак не кожен реагує на цей заклик позитивно. Не кожен, хто чує зовнішнє проголошення Євангелія, увірує. Іноді заклик Євангелія наражається на глухі вуха.

Таким чином ми знаємо, що виправдовуються лише ті, хто відгукнувся вірою на зовнішній заклик Євангелія. Виправдання здійснюється за вірою. Але знову-таки не кожен, хто чує зовнішній заклик, відгукується на нього вірою. Отже дійдемо висновку: виправдовується не всякий, покликаний ззовні.

Але в Посланні до Римлян Павло стверджує, що Бог виправдовує тих, кого закликає. Біблія прямо не стверджує про виправдання всіх тих, кого Він кличе. Ми просто звикли гадати, що в даному уривку йдеться про всіх. Можливо, всім нам, включаючи й прихильників теорії знання наперед, притаманна звичка бачити в тексті те, чого там ніколи не було.

Вживаючи тут слово всі, ми реагуємо на прихований зміст тексту. Ми починаємо робити висновки. Чи будуть вони легітимними? Думаю, що так.

Якби Павло вважав, що виправдовуються не всі покликані, залишалася б єдина альтернатива: виправдаються лише деякі з покликаних. І якщо замість слова “усіх” вставити слово “декотрі” у всьому “золотому ланцюжку”, одержимо такий вираз:

Бо, декотрих з тих, кого Він передбачив, тих і призначив. Декотрих із тих, кого Він призначив, тих і покликав; а декотрих із тих, кого покликав, тих і виправдав; декотрих із тих, кого Він виправдав, тих і прославив.

У такому трактуванні текст починає нагадувати якесь теологічне марення. У ньому стверджується, що тільки декотрі із призначених Богом почують Євангеліє і лише деякі з виправданих будуть спасенні. Такі твердження серйозно суперечать тому, про що говорить Біблія.

І все ж ідея знання наперед від появи слова декотрі хибує на ще більшу проблему. Якщо Боже призначення грунтується на Його передзнанні відповіді людей  на зовнішній заклик Євангелія, то як взагалі можливе покликання хоча б деяких, призначених Богом? Це означало б, що серед призначених Богом є й непокликані. А якщо хтось із призначених визначений до непокликання, виходить, нібито Бог у Своєму призначенні спирається не на знання наперед реакції людей на Свій заклик. Адже людина не може відгукнутися на заклик, якого ніколи не чула! Бог не може знати наперед неіснуючу відповідь людини на заклик, що не відбувся.

Оце так! Якщо дотримуватися цієї логіки, то висновок просто кидається в очі. Павло не міг мати на увазі декотрих осіб. У “Золотому ланцюжку спасіння” просто необхідно вбачати всіх людей.

Повторимо ще раз. Якщо в “Золотий ланцюжок спасіння” підставити слово декотрі, це покладе кінець теорії Божого призначення згідно зі знанням наперед, бо декотрі з призначених Богом осіб надалі так і не будуть покликані. Прихильники цього погляду стверджують, що Боже призначення грунтується на Божому знанні наперед позитивного відгуку людей на заклик Євангелія, а отже, на їхню думку, існують призначені Богом до непокликання. Така думка, поза сумнівом, не відповідає дійсності.

Додавання до тексту нашого уривка слова всіх також стане доказом невідповідності теорії Божого призначення за знанням наперед. У цьому випадку складність виявляється у зв'язку “покликання – виправдання”. Якщо виправдовується кожний, хто покликаний, наш уривок означатиме одне з двох: А) виправдовується кожен, хто чує зовнішній заклик Бога у проповіді Євангелія, або Б) виправдовується кожен, хто чує внутрішній заклик Бога.

Якщо обрати за відповідь варіант А, то неминуче дійдемо висновку, що кожен, хто чує Євангеліє, призначений Богом для спасіння. Природно, переважна більшість прихильників теорії призначення Божого за знанням наперед дотримується ще й тієї думки, що спасенний далеко не кожен, кому проповідують Євангеліє. Деякі з них є універсалістами. Вони гадають, що кожен буде спасенний незалежно від того, чув він Євангеліє чи ні. Нам слід пам’ятати, що головна дискусія на тему Божого призначення серед євангельських християн не стосується універсалізму. Всі, чи то прихильники реформістської доктрини, чи то теорії знання наперед, погоджуються з тим, що не кожна людина спасенна. Всі також згідні з існуванням людей, які чули зовнішній заклик через проповідь Євангелії, але так і не відповіли на нього вірою і, отже, не одержали Божого виправдання. Тому перший варіант неприйнятний для прихильників теорії Божого призначення за знанням наперед, як і для захисників реформістської теології.

Залишається варіант Б: виправдовується кожен, хто чує внутрішній заклик Божий. Але що являє собою цей внутрішній заклик? Зрозуміло, що зовнішній заклик стосується проповіді Євангелія. А проповідь належить до сфери відповідальності людини. Зовнішній заклик можна почути, читаючи Біблію. Біблія – це Слово Боже, що дійшло до нас у вигляді документів, написаних рукою людини, і в цьому сенсі вона також відноситься до зовнішньої сфери. У жодної людини немає повноважень вплинути на другу людину зсередини. Наприклад, я не можу проникнути в душу свого ближнього, іманентно впливаючи на його життя. Я можу лише звертатися до нього ззовні. Мої слова можуть проникати в його серце, проте я неспроможний сприяти цьому. Тільки Бог може безпосередньо звертатися до серця людини. Лише Бог здатен діяти безпосередньо в глибинах людської душі, спричинюючи позитивний відгук у вигляді віри.

Отже, якщо другий варіант правильно виражає думку апостола, то все стає на свої місця. Якщо всі люди, котрих Бог закликає внутрішньо, виправдовуються, і всі, призначені Богом, отримують внутрішній заклик, то Боже знання наперед не зводиться лише до предвічної обізнаності про те, яке рішення прийме та чи інша особа. Інакше кажучи, Бог, прозираючи з вічності, знає, хто відгукнеться на Євангеліє, а хто – ні. Але це не є знанням стороннього спостерігача. Бог знає з вічності тих, до кого Він звернеться з внутрішнім закликом. Кожний, хто одержує внутрішнє покликання, буде виправданий Богом.

Трохи вище я відзначав, що в “Золотому ланцюжку” говориться значно більше, ніж хотілося б прихильникам теорії знання наперед. У ньому йдеться, що Бог заздалегідь визначив внутрішнє покликання. Кожен, хто призначений Богом отримати внутрішнє покликання, буде виправданий Ним. Тут Бог забезпечує в серцях обраних їх позитивний відгук на Його заклик.

Якщо варіант Б є правильним розумінням “Золотого ланцюжка”, то, вочевидь, Бог робить специфічний заклик не всім, а лише деяким людям. Оскільки всі покликані є виправданими, і оскільки виправдовуються не всі, то, отже, покликання є досить важливим Божественним актом, який одержують не всі, а лише деякі особи.

Тут ми знову стикаємося з серйозним питанням, схожим на наше перше питання. Чому не всі призначені Богом отримати покликання цього виду? Від кого це залежить – від людини чи від Бога? Прихильники ідеї знання наперед сказали б так: Бог адресує внутрішнє покликання лише декотрим особам, адже знає заздалегідь, хто відгукнеться на нього позитивно, а хто – ні. А отже, який сенс Богові витрачати внутршінє покликання даремно, якщо його можна дати тим, хто напевне відреагує на нього сприятливо?

Скільки сили міститься у внутрішньому заклику Божому? Чи є в ньому взагалі якийсь сенс? Якщо він дарується лише тим, хто, на переконання Бога, відреагує на нього власними силами, то видається, що внутрішня дія цього заклику реально не впливає на людину. Якщо він таки впливає на особу, яка чує зовнішній заклик, то Бог призначає певним особам наперед перевагу, яку приховує від інших. Якщо він не впливає на рішення людини, то внутрішній заклик просто не має сенсу. А якщо ніякого впливу не існує, то покликання ніяк не пов’язане зі спасінням людини і є зайвою ланкою “Золотого ланцюжка”.

Важливо пам’ятати, що внутршіній заклик Божий дається людям до того, як вони увірують, до того, як відреагують вірою. Якщо він тією чи іншою мірою впливає на людське рішення, то Бог надає обраним величезну перевагу. А якщо ні, то навіщо він узагалі потрібен? Ця дилема є болючим місцем прихильників теорії знання наперед.

 

РЕФОРМІСТСЬКИЙ ПОГЛЯД НА БОЖЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

 

На противагу прихильників погляду на Боже призначення з позицій знання наперед, реформісти стверджують, що остаточне рішення про спасіння залежить не від людини, а від Бога. Вони вчать, що з глибин вічності Бог вирішив втрутитися в життя деяких людей і привести їх до рятівної віри, відмовивши в цьому всім іншим. З усієї вічності, без будь-якої попередньої оцінки людської поведінки, Бог вибрав деяких для спасіння, а інших – для засудження. Кінцева доля особи визначається Богом ще до народження індивіда і безвідносно його кінцевого вибору. Взагалі-то вибір робиться, і цей вибір є вільним, але робиться тому, що спочатку Бог вирішив допомогти обраним здійснити його. Підставою для вибору Богові служить загалом не людина, а виключно вияв Божественної волі.

У реформістському розумінні Божого призначення вибір Бога передує вибору людини. Ми обираємо Бога тільки тому, що спершу Він обрав нас. Реформістська доктрина вчить, що без Божого призначення і внутрішнього покликання ніхто ніколи не зможе обрати Христа.

Саме цей погляд на Боже призначення розмежовує християн усього світу. Саме він спричинює численні серйозні питання стосовно свободи волі і Божої справедливості, як і гнівні протести та обвинувачення у фаталізмі, детермінізмі тощо.

Реформістська доктрина Божого призначення тлумачить “Золотий ланцюжок спасіння” таким чином: Бог із глибин вічності заздалегідь пізнав Своїх обраних. Він знав про унікальності кожного з обраних ще до їхнього народження. При цьому Боже знання наперед означає не лише попередню поінформованість про кожну особистість, але й предвічну любов до кожної людини. Ми не повинні забувати, що “знання наперед” у Біблії означає не лише просту поінформованість Бога про людину, але і Його глибоку любов до людини.

Прихильники реформістської доктрини стверджують, що кожен, пізнаний наперед Богом, визначений  наперед для внутрішнього покликання, оправдання і прославлення. Бог своєю суверенною владою дарує спасіння Своїм обраним і лише їм.

 

ПІДСУМКИ РОЗДІЛУ 6

 

1.    Знання наперед не є обгрунтованим поясненням призначення Божого.

2.    Воно трактує остаточне викуплення як справу самої людини.

3.    Боже призначення при цьому спотворюється і втрачає будь-який сенс.

4.    “Золотий ланцюжок спасіння” показує, що наше виправдання залежить від Божого покликання.

5.    Боже покликання будується на Божому призначенні, що відбулося раніше.

6.    Без призначення Божого виправдання неможливе.

7.    Бог обирає нас безвідносно нашого майбутнього вибору.

8.    Обрання – це суверенне рішення Бога, прийняте за нас.