Обрані Богом

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. БОРОТЬБА

 

 

Бейcбол. Хот-доги. Яблучний пиріг. „Шеврове”. Все це – американське. Для повної картини мусимо додати відоме амери­канське гасло: „Не cперечаймося на політичні та релігійні теми”.

Гасла проголошуються для того, щоб на них не зважати. Напевно, жодне з американських правил не порушується так часто, як заклик не обговорювати питання релігії чи політики. Ми не раз починаємо такі дискусії. А коли розмова заходить про релігію, вона часто торкається проблеми Божого призначення. На жаль, це нерідко означає кінець диспуту й початок суперечки, що породжує більше жару, ніж світла.

 Насправді неможливо уникнути суперечки на тему Божого призначення (вибачте за каламбур). Ця тема надто приваблива. Вона спонукає подивитися на речі по-філософськи. Коли постає це питання, ми раптово стаємо надміру патріотичними, обстоюючи деревце свободи із більшим завзяттям і наполегливістю, ніж міг колись собі уявити Патрік Генрі. Примара всемогутнього Бога, котрий робить вибір за нас і, можливо, не на нашу користь, змушує нас вигукувати: “Свобода волі або смерть!”

Сам вираз „Боже призначення” носить якийсь зловісний ореол. Він пов’язаний з безнадійним почуттям фаталізму і якимось чином свідчить, що в Його рамках ми – всього лише дрібні маріонетки. Це слово пробуджує видіння диявольського божка, що на догоду своїм примхам бавиться нашими життями. Ми всі нібито раби страхітливих повелінь, проголошених задовго до нашого народження. Краще б уже наші життя диктувалися зірками – тоді, принаймні, ми могли б передбачити свою долю в гороскопі.

Додайте до остраху, який викликає словосполучення “Боже призначення”, громадський імідж його найбільш видатного проповідника Жана Кальвіна, і це змусить вас здригнутися. В нашій уяві Кальвін постає жорстоким і похмурим тираном, таким собі Ікебодом Крейном (Ichabod Crane) XVI століття, що знаходив нелюдську втіху, спалюючи закоренілих єретиків. Цього досить, аби ми відкинули будь-яку дискусію і підтвердили нашу рішучість не торкатися релігії й політики.

З огляду на непривабливість цієї теми стає дивно, що ми взагалі торкаємося її. Чому ж ми говоримо про це? Нам подобаються неприємні теми? Ні. Ми не можемо уникнути цих розмов. Це доктрина, що очевидно випливає з Біблії. Ми говоримо про Боже призначення, тому що про нього говорить Біблія. Ті, хто бажає будувати свою теологію на Біблії, спираються на це поняття. Далі ми побачимо, що Жан Кальвін і не вигадував його.

Практично всі християнські церкви сповідують офіційні доктрини Божого призначення. Загалом вчення про Боже призначення, яке практикує римо-католицька церква, відрізняється від доктрини пресвітеріанської конфесії. Лютерани мають на це вчення погляд, відмінний від єпископалів.

Факт такого розмаїття поглядів на Боже призначення лише підкреслює думку: якщо наш світогляд опирається на Біблію, ми мусимо озброїтися певною доктриною про Боже призначення. Ми не можемо ігнорувати такі відомі витяги:

 

“…так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові,

призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї (послання св. апостола Павла до Ефесян, 1:4, 5).

“У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї” (послання св. апостола Павла до Ефесян, 1:11).

“Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами” (Послання св. апостола Павла до Римлян, 8:29).

 

Якщо ми дотримуємося Біблії, то суть питання полягає не в тому, чи озброєні ми вченням Божого призначення, а в тому, якого різновиду вчення ми маємо дотримуватися. Якщо Біблія – Боже Слово, а не просто роздуми людини, а Бог проголосив існування такого поняття як Боже призначення, звідси неминуче випливає, що ми мусимо сповідувати певну доктрину Божого призначення.

Якщо ми приймаємо такий спосіб мислення, то, природно, мусимо піти на крок далі. Не досить мати якийсь один погляд на Боже призначення. Маємо знайти правильний погляд на це вчення, інакше нас звинуватять у спотворенні чи ігноруванні Слова Божого. Отут і починається справжня боротьба за точне біблійне вчення про Боже призначення.

Моя боротьба з Божим призначенням почалася з перших кроків мого становлення як християнина. Я знав одного викладача коледжу, переконаного кальвініста. Він обгрунтував так званий “реформаторський” погляд на Боже призначення. Мені цей погляд не сподобався. Я опирався цій позиції доки вчився у коледжі.

Закінчив коледж, не поділяючи ні реформістських, ні кальвіністських поглядів на Боже призначення, а потім прийшов до семінарії, де викладав король усіх кальвіністів Джон Г. Герстнер. Він був у теорії Божого призначення тим самим, що Ейнштейн у фізиці або Арнольд Палмер у гольфі. Легше було б посперечатися з Ейнштейном про теорію відносності або зіграти у гольф із Палмером, аніж зчепитися з Герстнером. Проте … дурні кидаються туди, куди ангели не наважуються рушити.

Час від часу я сперечався з Герстнером в аудиторії, здобувши репутацію найбільш уїдливого студента. Я опирався десь протягом року. Здавався поступово. Ці поступи були болючими. Все почалося тоді, коли я став працювати початкуючим пастором у церкві. Я написав для себе пам’ятку і поклав на стіл, щоб завжди її бачити:

ТИ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВІРИТИ, ПРОПОВІДУВАТИ І НАВЧАТИ ТОМУ, ЩО Є ІСТИНОЮ З ПОГЛЯДУ БІБЛІЇ, А НЕ З ПОГЛЯДУ ТВОЇХ ВЛАСНИХ ПЕРЕКОНАНЬ.

Ця пам’ятка увесь час переслідувала мене. Остаточна криза настала на останньому курсі семінарії. Я мав складати три заліки з курсу вчення Джонатана Едвардза. Протягом семестру ми під наставництвом Герстнера вивчали найпопулярнішу книжку Едвардза “Свобода волі”. Водночас я вивчав грецьку екзегетику Послання св. апостола Павла до Римлян. Я єдиний з курсу вивчав цю працю, опинившись один на один з викладачем Нового Заповіту. Сховатися не було де.

Справи складалися не найкраще. Важко було протистояти Герстнеру, Едвардзу, викладачеві Нового Заповіту, та ще й апостолові Павлу. Дев’ята глава Послання до Римлян була пасткою. Я просто не міг уникнути проповіді апостола в цій главі. Я зітхнув і неохоче погодився, одначе не серцем, а розумом. “Гаразд, вірю в усе це, але ж не мушу його любити!”

А незабаром я відкрив: Бог створив нас у такий спосіб, що серце має йти услід за розумом. Я не міг безкарно сприймати розумом те, що не любив своїм серцем. Коли вже я почав бачити переконливість вчення та його ширший підтекст, мої очі відкрилися на благодать Божої ласки та величну суть Божої всемогутності. Це вчення подобалося мені все більше, аж поки, зненацька, моя душа не відкрила глибини й багатства Божої благодаті.

Мене вже не лякали демони фаталізму чи дурна думка про моє перетворення на маріонетку. Я завдячував милосердному Спасителеві, безсмертному, невидимому, єдиному мудрому Богові.

Кажуть, що нема більшого зануди, ніж колишній пияк. Поговоріть з наверненим армініянцем. Вони, як правило, стають палкими кальвіністами, борцями за справу Божого призначення. Ви читаєте працю такого неофіта.

З досвіду своєї боротьби я засвоїв кілька речей. Для прикладу, я засвоїв, що не всі християни так ревно ставляться до проблеми Божого призначення, як це роблю я. Є люди, кращі за мене, які не поділяють моїх поглядів. Мені відоме й болісне почуття неправоти.

Мене, як проповідника доктрини Божого призначення, часто дратують особи, котрі вперто відмовляються прийняти її. Мені хочеться кричати: “Хіба не розумієте, що опираєтесь Слову Божому?” У таких випадках я, ймовірно, винен у двох гріхах. Якщо я правильно розумію доктрину Божого призначення, я, щонайменше, нетерпимий щодо осіб, які ведуть боротьбу на кшталт моєї, і, щонайгірше, я ставлюся зухвало й зверхньо до людей, не згідних зі мною.

Якщо я розумію тезу про Боже призначення неправильно, то мій гріх стає тяжчим, оскільки я паплюжу святих, які, протидіючи моїм поглядам, обстоюють ангелів. Отже, в цій справі ставки для мене дуже високі.

Боротьба навколо Божого призначення бентежить нас ще більше, оскільки найбільші мислителі в історії церкви не могли дійти спільної думки. Науковці й християнські провідники минулого й сучасності обстоювали різні позиції. Побіжний погляд на історію церкви говорить про те, що дискусія навколо теми призначення не точиться між лібералами й консерваторами чи між віруючими й невіруючими. Це суперечка між віруючими, між благочестивими та переконаними християнами.

Доречно поглянути на те, як ми класифікуємо великих проповідників минулого за їх поглядами на проблему.

 

Погляди “реформістів”                Погляди опонентів

Святий Августин                                  Пелагій

Святий Тома Аквінський                     Арміній

Мартін Лютер                                       Філіп Меланхтон

Жан Кальвін                                          Джон Уеслі

Джонатан Едвардз                                Чарлз Фінні

 

 У вас може скластися враження, що я намагаюся підтасувати карти. Ті мислителі, яких найчастіше вважають титанами класичної християнської школи, загалом потрапляють до списку реформістів. Однак, на моє переконання, цим історичним фактом не можна нехтувати. Загалом можливо, що св. Августин, Тома Аквинський, Лютер, Кальвін та Едвардз помилялися в цьому питанні. Ці особи вочевидь мали різні погляди на інші пункти даної доктрини. Вони не є бездоганними ні взяті поодинці, ані всі разом.

Неможливо виявити правду простим підрахунком голосів. Великі мислителі минулого могли помилятися. Однак важливо усвідомлювати, що реформістська доктрина Божого призначення не була вигадана Жаном Кальвіном. У кальвіністському вченні про Боже призначення не було нічого, про що раніше не згадував Лютер, а ще раніше – Августин. Згодом послідовниками Лютера в цьому питанні були вже не самі лютерани, а Меланхтон, який після смерті Лютера змінив свої погляди. Важливо зазначити, що у своєму відомому трактаті на тему теології, “Інститути християнської релігії”, Жан Кальвін лаконічно висловився з цього приводу. Лютер писав на тему призначення більше, ніж це робив Кальвін.

Попри всі уроки історії, мусимо сприймати серйозно той факт, що такі освічені мужі дійшли згоди з цього складного питання. Знову-таки факт їхньої згоди не свідчить на користь доктрини Божого призначення. Вони могли помилятися. Однак це привертає нашу увагу. Ми не можемо відкидати погляди реформістів як суто пресвітеріанські. Знаю, що протягом моєї боротьби проти доктрини Божого призначення мене дуже тривожив злагоджений хор голосів титанів класичної християнської школи на цю тему. Вони знову-таки не бездоганні, проте заслуговують на нашу повагу та об’єктивне сприйняття.

Серед сучасних християнських провідників ми знайдемо більш зважений список осіб, згідних і незгідних з цією доктриною. (Пам’ятайте, що тут ми говоримо в загальних рисах, і між цими людьми завжди існували розбіжності в поглядах).

 

Погляди “реформістів”                           Погляди опонентів

Френсис Шефер                                   К. С. Льюїс

Корнеліус Ван Тіль                             Норман Гіслер

Роджер Ніколь                                     Джон Уорвік Монтгомері

Джеймс Бойс                                        Кларк Піннок

Філіп Г’юз                                            Біллі Грем

 

 Не знаю, які позиції в цьому питанні посідали Білл Брайт, Чак Свіндол, Пет Робертсон та багато інших лідерів. Джиммі Свагерт чітко дав зрозуміти, що вважає погляди реформістів диявольською єрессю. Його нападки на доктрину були нерозважливими. Вони не узгоджуються з ретельністю й чеснотами осіб, перелічених у колонці “опонентів”. Усі вони – видатні лідери, погляди яких варті ретельної уваги.

Сподіваюся, ми всі продовжуватимемо боротьбу. Ніколи не слід припускати, що вона закінчена. І все ж, у чистому скептицизмі немає чеснот. Ми упереджено дивимось на тих, хто повсякчас навчається, однак не приходить до розуміння істини. Бог любить переконаних людей. Звичайно, Він піклується про те, щоб наші переконання були істинними. Тому приєднуйтеся до мене в цій складній, але, гадаю, корисній екскурсії дослідників доктрини Божого призначення.