Чи змінює молитва що-небудь у житті?

РОЗДІЛ 6. Сила молитви

 

Ми зростаємо власною  вірою, про яку пише автор Послання до Євреїв у розділі 11. У розділі під назвою “Сила віри” перераховуються героїчні вчинки біблійних персонажів. Ці вчинки частково підсумовуються у віршах 33 і 34:

“що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців”.

У Писанні не наведено схожого переліку звитяжців молитви, але його неважко укласти. Вдавшись до тієї ж форми, що й автор Послання до Євреїв, розглянемо неповний список результатів молитви:

-      Молитва змінила ставлення Ісава до Якова, отож вони зустрілися як друзі, а не як вороги (Буття 32).

-      Молитвою Мойсея Бог наслав кару на Єгипет, а потім відвернув її (Вихід 7-11).

-      Молитвою Ісуса Навина затрималося сонце (Нав. 10).

-      Завдяки молитві Господь пробив у скелі джерело, аби врятувати Самсона, котрий помирав від спраги (Суддів 15).

-      Молитвою Самсон відновив свою силу. Він ціною свого життя повалив храм Дагона на филистимлян, отож загиблих було набагато більше, ніж тих, кого він знищив за своє життя (Суддів 16).

-      Молитвою Ілля затримав дощ на три з половиною роки. А тоді, знову-таки, молитвою, змусив його піти (1 Царів 17-18).

-      Завдяки молитві Єзекії Бог послав ангела, і він знищив за одну ніч 185 тисяч чоловік з війська Санхеріва (2 Царів 19).

-      Через молитву Аси Бог змусив військо Зераха втікати (2 Хронік 14).

Мені б не стало часу розповісти про Авраама, котрий помолився і став батьком у 100-річному віці;  про Мойсея, котрий отримав допомогу на Червоному морі; і про ізраїльтян, котрі після багатьох молитов були виведені з Єгипту; і про Давида, котрий уник зради Саула після молитви; і про Соломона, котрий через молитву отримав велику мудрість; і про Даниїла, котрий зміг після молитви тлумачити сни. Люди позбулися небезпеки, зцілилися від хвороб, побачили своїх коханих зціленими, а також спостерігали численні дива, що були результатом ревної молитви.

В будь-якому разі Яків зовсім не перебільшував, коли писав, що дієва молитва праведної людини є могутньою.

Молитва не діє ні автоматично, ні магічно. Те, що обіцяне нам Біблією, зумовлене певними вимогами. Іноді Ісус вдавався до “стенографії”, проголошуючи короткі афоризми, що мали заохотити Його людей до молитви. Нам відомі такі вислови: “Просіть – і буде вам дано” (Матвія 7:7); “Коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, ¾ станеться їм від Мого Отця, що на небі!” (Матвія 18:19); та “І все, чого ви в молитві просите з вірою, ¾ то одержите” (Матвія 21:22).

“Стенографічний метод” спричинив появу химерних теорій молитви, апологети яких штучно відривали наведені вище цитати від змісту висловів Ісуса та авторів Біблії  про молитву. Спрощене сприйняття цих афоризмів призводить до численних перекручень. Розгляньмо наведений вище приклад  про згоду двох осіб. Неважко знайти двох християн, які погодяться з тим, що позбавлення світу від війн та ракових захворювань ¾ добра ідея. У цьому випадку молитва автоматично не виконає їхніх бажань. Слово Бога вчить, що і під час повернення Христа війни, бідність і хвороби таки матимуть місце. Сподіватися на їхнє зникнення до встановленого терміну означає передчасно вхопитися за майбутні обіцянки Бога. Ми б зараз дуже зраділи тому життю, яке має бути на небесах, але всі наші молитви не змусять Бога створити його для нас у цьому світі.

Ми все ще мусимо потерпати від гріхів, хвороб і смерті. Ми благаємо Бога втішити нас, звільнити нас, зцілити нас – але не можемо самовладно вимагати цього.

Думка про те, що Бог “завше бажає зцілення” згубно позначилася на християнській спільноті. Вона призвела до  численних проблем у служінні пасторів. Якось до мене звернувся юнак, вражений церебральним паралічем. Його християнська віра була життєдайною, настрій ¾ радісним та оптимістичним, він мав виняткову здатність до праці. Цей юнак закінчив коледж з найкращими результатами. Він із болем запитав мене: “Як ви гадаєте, докторе Спрол, чи заволодів мною демон?” Він розплакався. Життя молодика потрапило у вир хаосу.

Вражений цим запитанням, я відповів: “Чому ви про це питаєте?”

Юнак почав розповідати про свою зустріч з друзями-християнами, які, “пославшись” на обітницю Писання, “вирішили” зцілити його. Вони клали на нього руки, промовляли “молитву віри” і просили для нього зцілення. Побачивши, що нічого не допомагає, вони спершу звинуватили юнака в браку віри, а  потім ¾ в огидному потаємному гріхові, що перешкоджав зціленню. Врешті-решт вони вирішили, що їхнім другом заволодів демон, і полишили його з понівеченою душею. Його “друзі” і не гадали, що самі можуть помилятися. Вони поводилися як запопадливі, сповнені духом християни. Їхні вчинки щонайменше свідчили про незрілість, а в найгіршому випадку про зарозумілість і самовпевненість.

Молитва – це не магія. Бог – це не небесний служка, готовий повсякчас задовольнити кожну нашу примху. Інколи наші молитви містять гострий біль душі та страждання серця, які Сам Ісус відчув у Гефсиманському Саду. Час від часу незрілий християнин відчуває гірке розчарування не тому, що Бог не виконує Своїх обіцянок; радше, добродійні християни обіцяють “замість” Бога те, чого Він ніколи не казав.

Прості висновки, які наводить Ісус, покликані заохотити нас до молитви. Він каже, що ми не маємо, бо не просимо. Висновок із цього очевидний. Мусимо просити,  і тоді отримаємо. В інших місцях Новий Заповіт розповідає нам докладніше про необхідні умови дієвої молитви. Нижче наведено п’ять уривків з умовами, що доповнюють ствердження Ісуса.

1.    Івана 9:31 – “Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, ¾того слухає Він”.

(ПОВАГА ТА ПОКОРА)

2.    Івана 14:13 – “І коли що просити ви будете в Імення Моє, те вчиню, щоб у Сині прославивсь Отець.”

(ВІДПОВІДНІСТЬ ОСОБІ ХРИСТА)

3.    Івана 15:7 – “Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть чого хочете, ¾ і станеться вам!”

(ВЗАЄМНА ЄДНІСТЬ З ХРИСТОМ)

4.    1 Івана 3:22 – “і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього.”

(ПОКОРА)

5.    1 Івана 5:14 – “І оце та відвага, що ми маємо до Нього, ¾ що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас.”

(ЗГОДА З ВОЛЕЮ БОГА)

 

         З цих уривків ми дізнаємося, що недостатньо лише попросити Бога, аби щось отримати. Мало лише вірити в Бога. Ми мусимо глибоко поважати Його, коритися Його волі та перебувати у стані безперервної єдності з Христом. Прохання має узгоджуватися з виявленою нам волею Бога,  з Його сутністю та характером.

         Біблія наказує нам молитися “в Ім’я Ісуса”. Ім’я Ісуса – це не чарівне слово; його значення набагато глибше. У тому середовищі, де була написана Біблія, ім’я людини вказувало на сукупність її рис і характеристик. Попросити дещо в Ім’я Ісуса не означає додати кілька слів у кінці молитви. Радше, таким чином ми віримо, що наші прохання – це те, що попрохав би Сам Ісус. Ми виявляємо, що так наблизилися до розуму Христа, що можемо просити від Його імені.

Ми побачили, що існують певні необхідні умови, яким ми повинні відповідати під час молитви. Прохаючи про щось, мусимо вірити в Бога, знаючи, що наші прохання узгоджуються з волею Отця та сутністю й метою Христа. Ми маємо глибоко поважати Бога та мати певність у тому, що підкоряємося Його об’явленню. Ми мусимо підтримувати тривалий стан єдності з Христом. Задовольнивши всі ці вимоги, можемо бути певні, що Бог відповість на наші молитви. Тут слід відзначити ключовий момент: якщо ми задовольняємо ці вимоги, то не просимо нічого без волі Божої.

У Якова 4:3 йдеться ще й про те, чому ми не завжди отримуємо бажану для себе відповідь на молитву. Ми знаємо, що не одержуємо, бо просимо на зле, для задоволення своїх гріховних бажань. Бог не дасть нам того, чим ми зможемо зловживати. І Він не задовольнить прохання людини, котра й не здогадується, до яких згубних наслідків могла б призвести відповідь на її молитву.

Найкращим прикладом тут слугує Мойсей. У Книзі Вихід 33:18 він молиться: “Покажи мені славу Свою.” Мойсей розмовляв з Богом, бачив різні Його дива: палаючий кущ, насилання ураз, розділення Червоного моря, але зараз Мойсей просив найбільшого: “Боже, все що Ти робив, було величним, але зараз я прошу головного. Покажи мені Своє обличчя!”

У віршах 19 і 20 Бог каже:

“Я переведу все добро Своє перед тобою, і покличу Господнім Ім’ям перед тобою. І я помилую, до кого милостивий, і змилосерджуся, до кого милосердний…Та не зможеш ти побачити лиця Мого, -- бо людина не може побачити Мене – і жити.”

Бог виявив до Мойсея надзвичайну милість, відмовившись задовольнити його прохання. Якби Бог виконав бажання Мойсея, це коштувало б йому життя. Жодна людина не може побачити Бога і жити. Мойсей мав би втішитися, коли Бог відмовив йому.

Також ми не можемо отримати бажані відповіді на наші молитви тому, що молимося за те, що вже маємо в Христі. В Івана 4 Ісус розмовляє з жінкою біля колодязя. Він каже їй, що коли вона усвідомить, з ким розмовляє, то буде знати, про що слід просити. Те ж саме стосується і нас. Якщо ми справді знаємо, ким є Бог, і те, що Він вже дав нам у Христі, наші молитовне життя дуже зміниться.

Ми прохаємо Бога про Його присутність, хоча Він і пообіцяв ніколи не залишати нас і не відмовлятися від нас. Ми просимо Бога дати нам мир, але в Посланні до Ефесян сказано, що Христос – це наш мир. Уявіть собі, що потрапили на чудове свято Подяки, де стіл заставлений усілякими стравами, а ми просимо господиню нагодувати нас. Можливо,  наші молитви призведуть до розчарування у вірі, якщо ми й надалі прохатимемо того, що вже маємо в Христі.

 

Сила Заступника

Молитва – це обов’язок священика повідомити Бога про прохання. В часи Старого Заповіту існували дві основні групи посередників між Богом та Його людьми: пророки та священики. Кажучи простими словами, пророк мав доносити Слово Бога до людей. Пророк спілкувався з людьми від Імені Бога. А священик мав бути представником людей. Священик говорив з Богом від імені людей.

У Новому Заповіті Ісус виконував не лише обов’язки пророка та священика, але й Царя. Як Священик, Він здійснив досконале жертвоприношення, запропонувавши бездоганне відкуплення один раз і за всіх. Але розп’яття не стало завершенням Його служби Священика. Під час Свого вознесіння Він увійшов до Божественної святої святих і продовжує діяти як наш Великий Первосвященик. Там Він молиться за Своїх людей, заступаючись за нас перед Отцем. Сила Христової молитви безмірна. Про це свідчать не лише Його дива на землі, але і Його молитви заступництва під час земного служіння.

Розгляньмо випадки з Юдою та Симоном Петром. Обидва були апостолами, котрі підступно зрадили Христа в найважчі для Нього часи. Юда покінчив самогубством, тоді як Симон виправдався і став “скелею” ранньої церкви в Єрусалимі. Чому?

Одну важливу відмінність між цими людьми можна простежити з Ісусового передрікання їхньої майбутньої зради. Ісус сказав про Юду: “Поправді, поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене!” (Ів. 13:21). Коли учні попросили Ісуса вказати на зрадника, Він відказав: “Це той, кому, умочивши, подам Я куска”. І, вмочивши куска, подав синові Симона, -- Юді Іскаріотському! За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана. А Ісус йому каже: Що ти робиш – роби швидше” (Ів. 13:26-27).

Згодом, того ж вечора під час Своєї великої молитви заступництва, Ісус сказав: “Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання” (Ів. 17:12). Тут Ісус молиться про Юду, але не за Юду, і називає його “призначеним на загибель”.

Щодо відречення Петра Ісус оголосив наступне:

“Симоне, Симоне, -- ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилася віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю твою!” (Лк. 22:31-32)

Зауважте, що Ісус не казав: “ти ж колись, якщо навернешся, зміцни браттю твою!”, а “ти ж колись, як навернешся”. Ісус був упевнений у відновленні віри Петра. Нам залишається лише зробити висновок, що Ісусова впевненість більшою мірою базувалася на Його попередніх словах: “Я ж молився за тебе”.

Ісус молився про Юду. Він молився за Симона Петра. Він став заступником Петра. Він діяв як Священик Петра. Саме зараз Ісус діє як наш Первосвященик, заступаючись за нас.

Ось тріумфальний висновок автора Послання до євреїв 4:14-16:

“Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося визнання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.”

Нехай ці слова стануть натхненням для наших душ, бо вони призначені нам.

 

Звернення до сили молитви

Молитва має бути структурованою, проте не за рахунок спонтанності. Я намагався давати вказівки для уникнення болісних перешкод у нашому паломництві. Жоден керівник оркестру не наказує своїм музикантам грати те, що в них на серці, а тоді сподівається почути “Зоряно-смугастий стяг”. Процес має бути послідовним і певною мірою регульованим. Однак усе ж існує можливість для особистого самовираження.

Чому ж ми молимося?

-      Ми молимося тому, що Бог так звелів нам, і тому, що Він прославляється нашими молитвами.

-      Ми молимося тому, що це готує наші серця для того, що ми отримаємо від Нього.

-      Ми молимося, бо молитва дуже корисна, а через неї Бог дає нам вказівки щодо наших подальших дій.

-      Ми молимося, аби возвеличити Бога, прославляти Його, висловлювати свій подив Його величністю, суверенністю та Його могутніми вчинками.

-      Ми молимося, аби визнати перед Богом власні численні недоліки й відчути милосердя, милість та прощення з Його рук.

-      Ми молимося, аби подякувати Йому за те, Ким Він є, і за все, що Він учинив.

-      Ми молимося, щоб Він дізнався про наші прохання, щоб відповісти на запрошення, яке Він залишив нам.

Коли ми молимося,  то не можемо забувати, Ким є Бог, і ким є ми перед Ним. Насамперед маємо пам’ятати, що Він ¾ Джерело нашого забезпечення та всілякого добра. Ми мусимо жити таким життям, аби зробити видимим Царство Боже в цьому світі. Ми зобов’язані завжди визнавати гріх, бо це, безперечно, є ознакою християнина. І мусимо молитися, аби Бог захистив нас від лукавого.

Нам слід завжди пам’ятати, що Бог – це Бог, і Він нікому нічого не заборгував. Псалмоспівець сказав, що Бог “усе, що хотів, учинив” (Псалом 115:3). Нас запросили прийти до Бога з відвагою, але в жодному випадку ¾ зарозуміло чи нахабно. Книга Екклезіяста 5:2 нагадує, що ми не повинні “поспішати казати слова перед Божим лицем, ¾ Бог бо на небі, а ти на землі”.

І наостанок, якщо існує ключ до  вміння молитися, він, як і в будь-якій іншій справі, є результатом наших зусиль. Аби стати довершеними в певній сфері, потрібна практика. Якщо  хочете навчитися молитви, то моліться – знову, і знову, і знову…