Чи змінює молитва що-небудь у житті?

РОЗДІЛ 2. Мета молитви

Ніщо не уникає Божої уваги; ніщо не виходить за межі Його влади. Бог авторитетний в усіх відношеннях. Навіть на секунду замислившись про те, що окрема молекула блукає у всесвіті поза контролем і сферою впливу Всемогутнього Бога,  вночі я не зможу заснути. Моя впевненість у майбутньому заснована на вірі в Бога, Який вершить історію. Але яким чином Бог здійснює цей контроль та виявляє цей авторитет? Як Бог здійснює те, що Сам повновладно визначив?

Августин сказав, що ніщо у всесвіті не відбувається без волі Божої, і в певному розумінні Бог визначає все, що має відбутися. Однак Августин не намагався звільнити людину від відповідальності за свої вчинки. У цьому розділі маємо дати відповідь на запитання: якщо Господь повновладний над нашими діями та намірами, нащо тоді молитися? Постає й інше запитання: чи справді молитва може змінити що-небудь?

Дозвольте мені відповісти на перше запитання, ствердивши, що суверенний Бог наказує у Своєму владному, святому Слові, щоб ми молилися. Молитвою не можна нехтувати; вона є необхідною.

Ми можемо запитати: “А якщо вона не допомагає?” Але суть не в цьому. Допомагає молитва чи ні, мусимо молитися, бо так наказав нам Бог. Наказ Господа Бога всесвіту, Творця та Джерела всього є достатньою причиною. Однак Він не лише наказує нам молитися, а й закликає нас висловлювати наші прохання. Ісус каже, що ми не отримуємо нічого, тому що не просимо, а Яків запевняє, що дієва та ревна молитва праведного є могутньою. Знову і –знову Біблія нагадує нам, що молитва – це дієвий інструмент. Вона корисна, вона спрацьовує.

Жан Кальвін у своїй книзі "Настанови у християнській вірі" робить кілька змістовних зауважень щодо молитви:

“Дехто може сказати: “Хіба ж Він не знає, які в нас труднощі і чого ми прагнемо? Отож, певною мірою видається зайвим набридати Йому своїми молитвами, начебто Він дрімав, чи навіть спав, поки Його не розбудив звук наших голосів.

Прихильники подібних аргументів слідують не тій меті, заради якої Бог наказав нам молитися. Молитва не стільки заради Бога, скільки заради нас. Він справедливо бажає отримати належну славу, знаючи, що все, що бажає, що вважає корисним та про що просить людина, походить від Нього. Але навіть користь від шанобливості, яку ми таким чином Йому надаємо, повертається до нас. Тому, чим упевненіше святі патріархи проголошують милосердя Бога для себе та інших, тим ревніше вони прагнуть молитись…

Нам необхідно постійно благати Його, аби, по-перше, наше серце завжди палало серйозним і пристрасним бажанням шукати, любити та служити Йому як священному якорю за будь-якої потреби. По-друге, щоб жодне бажання і прагнення, в якому ми соромимося Йому зізнатися, не ввійшло в наші думки тоді, коли ми вчимося виявляти Йому всі свої бажання, і таким чином відкривати своє серце перед Ним. І наостанок, аби ми були готові отримати всі Його блага з щирою подякою, тоді як наші молитви нагадуватимуть нам, що ці блага йдуть із Його рук.” (Книга 3, розділ 20, підрозділ 3)

Молитва, як усе інше в християнському житті, повинна прославляти Бога і давати користь нам – саме в такій послідовності. Усе, що робить, дозволяє чи наказує Бог, – у найвищому розумінні відбувається для Його слави. До того ж, поки Бог найвищою мірою прагне Своєї слави, людина отримує користь від Нього. Ми молимося, аби прославити Бога, а також аби отримати користь від молитви з Його рук. Молитва існує для нашого блага, навіть з огляду на той факт, що Бог знає наші наміри з самого початку. Наша перевага в тому, що ми узгоджуємо наше обмежене існування зі славою Його необмеженої присутності.

Однією з провідних ідей Реформації була думка, що все наше життя ми проводимо під владою Бога, для Його слави та в Його присутності. Молитва – не просто монолог, самоаналіз або читання заучених релігійних текстів. Молитва – це розмова особисто з Богом. Під час динамічної молитви я віддаю все своє життя під Його прискіпливий погляд. Так, Він знає мої думки, але я все ж маю нагоду чітко їх висловити. Він каже: “Прийди. Говори до Мене. Я хочу почути твої прохання”. Отож ми приходимо, щоби пізнати Його, і щоб Він  пізнав нас.

Можна запитати: “Якщо Бог знає все, навіщо ж молитися?”, але таке питання буде хибним. Тут припускається, що молитва – одновимірна, і визначається лише як прохання чи заступництво. Насправді ж молитва багатовимірна. Суверенність Бога не кидає тінь на молитву поклоніння. Компетентність Бога чи Його певні пізнання не заперечують молитву славослів’я.  Молитва лише повинна дати нам більш вагомий привід для поклоніння Тому, Хто є Богом. Якщо Бог знає наперед, що я збираюся сказати, то Його знання радше покращує мою молитву,  ніж обмежує її.

Ми з дружиною перебуваємо в дуже тісних стосунках. Часто я знаю наперед, що вона хоче сказати. Вона також знає мої думки. Але мені все ж подобається чути, як вона висловлює свої думки. Якщо це справедливо відносно людини, наскільки ж більше – відносно Бога? Ми маємо надзвичайний привілей ділитися своїми найпотаємнішими думками з Богом. Звісно, ми можемо увійти до кімнати для моління, зачинити двері, дозволити Богу читати наші думки і назвати це молитвою. Але це не єдність, і, звичайно, не зв’язок.

Ми ¾ творіння і спілкуємося переважно мовою. Усна молитва ¾ це, очевидно, форма мовлення, засіб досягнення єдності та зв’язку з Богом. У певному розумінні суверенність Бога повинна впливати на наше ставлення до молитви, принаймні у поклонінні Йому. В будь-якому випадку розуміння суверенності Бога спонукатиме нас усе життя вдячно й пристрасно молитися Йому. Через це знання ми насправді побачимо, що кожне благо, користь та  абсолютний дар є істинним вираженням багатства Його слави. Чим глибше ми визнаємо суверенність Бога, тим більшою подякою сповнюються  наші молитви.

Яким чином суверенність Бога негативно позначається на молитві каяття чи сповіді? Можливо, ми прийдемо до висновку, що врешті-решт за наш гріх відповідає Бог, що наше визнання провини – це звинувачення Самого Бога. Кожен істинний християнин знає, що не слід звинувачувати Бога за свій гріх. Я можу не розуміти зв’язку між Божественною суверенністю та людською відповідальністю, але я усвідомлюю, що гріховність мого серця не можна пояснювати волею Бога. Отож, ми в своїй провині мусимо молитися, благаючи прощення в Єдиного Святого, Якого ми образили.

А як щодо заступництва й прохання? Приємно розмовляти про релігійні, духовні чи психологічні блага (і все інше, що дає нам молитва), але постає конкретне запитання: “Що дає молитва? Чи справді вона що-небудь змінює? Одного разу хтось сформулював це запитання по-іншому: чи змінює молитва наміри Бога? Моя відповідь викликала шквал заперечень. Я лише сказав: “Ні”. Якби зараз хтось спитав мене: “Чи впливає молитва на наші справи?”, я б відповів: “Звичайно!”

Біблія каже, що певні події Бог визначив із вічності. І вони неминуче відбудуться. Якби ви молилися особисто, спільно з кимось іншим чи разом з усіма християнами світу, це не вплинуло б на таємні наміри Бога. Навіть якби ми молилися за те, аби Ісус не повернувся, Він  все одно повернеться. Можна запитати: “Хіба Біблія не каже: коли двоє чи троє благають про щось, вони це отримують?”. Так, вірно, але Біблія каже не про прохання, а про порядок, усталений у церкві. До того ж ми мусимо зважати на  всі біблійні вчення, а не керуватися якимось одним уривком. Маємо підходити до проблеми, беручи до уваги весь зміст Святого Писання.

Знову-таки можна запитати: “Хіба Біблія час від часу не каже, що Бог кається?” Так, про це йдеться у Старому Заповіті. Книга Йони розповідає нам, що Бог “шкодує” за злом, яке Він замислив для народу Таршіш. Посилаючись на факт каяття, Біблія описує Бога-Духа мовою, яку богослови називають “антропоморфічною”. Очевидно, Біблія не має на увазі те, що Бог розкаюється, як це робимо ми; інакше ми могли б справедливо гадати, що Бог згрішив і Сам потребує спасителя. Це означає, що Бог позбавив людей загрози покарання. Юдейське слово nacham, перекладене у Біблії Короля Якова як "розкаяння", означає в даному випадку “втішений” чи “заспокоєний”. Бог втішився й відчув полегшення, коли люди відвернулися від гріха, а тому відмінив покарання.

Коли Бог здіймає  меч Своєї кари над людськими головами, і люди розкаюються, Він відмінює покарання. Чи справді Він змінює Свої наміри, як хамелеон?

Наміри Бога не змінюються; Бог не є якоюсь річчю. Речі змінюються, але згідно з Його суверенною волею, яку Він виявляє через вторинні засоби та вторинну діяльність. Молитва Його народу є одним із засобів реалізації подій у цьому світі.  Отож, якщо ви запитаєте мене, чи змінює що-небудь молитва, я відповім без вагання: “Так!”.

Ми не знаємо, які події в історії людства свідчать про безпосереднє втручання Бога, і що саме Бог відкриває людям через діяльність Своїх  посередників. Жан Кальвін полюбляв наводити такий приклад із Книги Йова. Сабеї та халдеї викрали віслюків та верблюдів Йова. Чому? До цього їх спонукав сатана. Знову-таки, чому? Бо він отримав дозвіл від Бога випробувати віру Йова в будь-який спосіб, але не позбавляючи його життя. Чому Бог погодився на це? Існує три причини: 1) відповісти на наклепи сатани; 2) відстояти Себе; 3) захистити Йова від наклепів сатани. Усі три причини виправдовують Божі вчинки.

Давши дозвіл на викрадення худоби Йова, Бог мав намів захистити Себе та Йова він наклепів сатани, і це було справедливо. Сатана, підбуривши серця людей на злочин, мав гріховний намір спонукати Йова до богохульства. Але ми бачимо, що сатана не чинить нічого надприродного для досягнення своєї мети. Він обирає посередників серед людей ¾ сабеїв та халдеїв, злих за своєю природою, аби викрасти худобу Йова. Усі знали, що сабеї та халдеї були крадіями та вбивцями. Сатана заволодів їхньою волею, однак без насилля; Бог досяг Своєї мети через їхні гріховні вчинки.

Сабеї та халдеї мали свободу вибору, але для них, як і для нас, вона завше означала обмежену свободу. Однак не слід плутати свободу людини з її самостійністю. Між Божою суверенністю та людською самостійністю завжди існував конфлікт. Але не буває конфлікту між Божою суверенністю та людською свободою. Біблія каже, що людина  вільна, але не здатна сама керувати собою.

Припустимо, що сабеї та халдеї помолилися: “Не введи нас у спокусу, а визволи нас від лукавого”. Я певен, що худобу Йова так чи інакше викрали б. Але тоді на сабеїв та халдеїв не лягала би провина, адже їхня молитва змінила б ситуацію. Існує обмежена свобода, і саме в цих межах наша молитва здатна змінити становище. Святе Письмо каже нам, що Ілля через свою молитву набув здатності керувати дощем.  Розуміння ним Божого повновладдя не вплинуло на звичку молитися.

Жодна людина ніколи так глибоко не усвідомлювала Божественну суверенність, як Ісус. Ніхто не молився більш пристрасно й результативно. Навіть у Гефсиманському саду Він прохав для Себе іншого шляху. Отримавши відмову, Він підкорився волі Божій. Самим чинником наших молитов є суверенність Бога, адже ми віримо, що Бог Своєю силою впорядковує все згідно зі Своєю метою. Ось у чому сенс суверенності – впорядкування всього буття згідно з Божою метою. Отже, чи змінює молитва наміри Бога? Ні! Чи змінює вона ситуацію? Так!

Святе Писання вчить, що “дуже могутня ревна молитва праведного” (Якова 5:16). Проблема в тому, що не всі ми праведні. Найчастіше молитва послаблює гріховність і жорстокість наших сердець. Навіть якби більш не було підстав для молитви, одного цього достатньо, щоб молитися. У своїй проповіді “Всевишній, Який чує молитви” Джонатан Едвардс наводить дві причини того, чому Бог вимагає молитви:

“Наша молитва до Бога – це свідоме визнання нашої залежності від Нього для Його слави. Якщо Він робить усе заради Своєї слави, то Він буде прославлений і визнаний Своїми створіннями; і, відповідно, буде вимагати цього від тих, хто є об’єктом Його милості… це належне визнання нашої залежності від сили та милості Бога, яку ми потребуємо, і, всього лише належна слава великому Автору та Джерелу усіх благ.

 Бог вимагає від нас молитви… Палка молитва в багатьох відношеннях має здатність підготувати серце. У такий спосіб ми краще розуміємо наші потреби … при цьому розум краще підготується, щоб отримати милість, якої ми прагнемо. Наша молитва до Бога пробуджує належне відчуття та усвідомлення нашої залежності від Божої милості, яку ми просимо, та належну віру в самодостатність Бога, завдяки чому ми готові прославляти Його Ім’я, коли отримуємо милість з Його рук.”[1]

Усе, що робить Бог, робиться насамперед  задля Його слави, і вже потім – заради нашого блага. Ми молимося, тому що Бог наказує нам молитися,  бо це прославляє Його і  дає нам користь.