Чи змінює молитва що-небудь у житті?

РОЗДІЛ 5. Коли Бог не чує молитви

У Святому Писанні йдеться про кілька випадків, коли молитва залишається непочутою. У Псалмі 66:18 Давид написав ці божественно натхненні слова: “Коли б беззаконня я плекав у серці своїм, то Господь не почув би мене.” Цей вірш на староєврейській мові можна перекласти інакше: “Якби я мав беззаконня у своєму серці, Господь не почув би мене”.

В обох випадках Давид висуває умову, за якою молитва не лише не матиме сили  ¾ її  не почують. Староєврейське слово “плекав” – raah, буквально  означає “бачив”. Іншими словами, якщо я побачу гріх у своєму житті, і плекатиму його, мої молитви будуть марними.

Та хіба в разі присутності гріха в нашому житті Бог відмовляється почути наші молитви? Ні. Якби це було так, усі молитви були б марними. Але, якщо наші серця сповнені непослуху, наші молитви не лише  не матимуть сенсу¾вони стануть посміховищем для Бога.

Цар Давид у Псалмі 66 пригадує, що іноді  молитва перетворюється на зухвалий, гидкий та образливий вчинок проти Всемогутнього. У сімнадцяти віршах цього псалму автор втішається та прославляє Бога за Його величні вчинки. А тоді зненацька постає похмура згадка, що все могло бути зовсім інакше. Ми пам’ятаємо, як треба наближатися до Бога під час молитви. Якщо є щось гірше, ніж відмова від молитви ¾ то це недостойна молитва.

Ця тема простежується і в інших цитатах зі Святого Писання. Псалом 109:7 каже, що молитви грішних людей мають вважатися за гріх. В Євангелії від Івана 9:31 особливо наголошується на тому, що Господь не чує грішників. У Приповістях 15:29 говориться: “Далекий Господь від безбожних, але справедливих молитви Він чує”. Приповість 28:9 учить, що молитва неслухняного чи бунтівника викликає в Бога “огиду”. Вона огидна та відразлива для Нього.

Водночас, як каже нам Яків, молитви праведних людей дають велику користь. Але боюся, що в нашому щоденному житті ми неправедні. Так, ми одягнені в праведність Христа, тому залишаємося праведними перед Богом; та, на жаль, реальний вияв того, ким ми є у Христі, ніяк не узгоджується з Божими вимогами.

Інколи богослови роблять висновки не тільки на основі чітких тверджень, але й враховуючи те, що не висловлено прямо. Чого псалмоспівець не каже – так це того, що якби він був винен у гріху, Господь не послухав би його. Він не стверджує, що якби він мав гріх у своєму серці, Бог не почув би його.

Давид повсякчас сповідує свій гріх у Псалмах. Ми знаємо: він не каже, що людина має бути святою, аби молитися; інакше ніхто не молився б. Насправді,  грішне буття – необхідна умова  входження до Царства Божого. Ісус сказав, що він прийшов закликати до покаяння грішників, а не праведних. Повернувшись до молитви Отче Наш як до взірця,  бачимо, що сповідь є невід’ємною частиною молитви. Без визнання гріха немає і його прощення, як сказано в 1 Івана 1:9.

Мій колишній наставник доктор Джон Герстнер розповідав таке: якось одна жінка сказала йому, що не грішила більше двадцяти років. За словами доктора Герстнера, йому було  шкода цієї особи, бо це означало, що вона не молилася більше двадцять років. Принаймні вона робила це не так, як звелів нам Господь.

Я не хочу сказати, що чим більше ми грішимо, тим вагоміший привід отримуємо для молитви; такий висновок вочевидь був би хибним. Але визнання гріха, прохання відпущення наших “боргів” чи гріхів є невід’ємною частиною молитви, як наголосив на цьому Сам Господь. Насправді, чим більше ми побожні, тим більш праведними намагатимемося стати, і тим болісніше усвідомлюватимемо власний гріх. Це нагадує сходження на гору. Чим ближче ми підходимо до неї, тим більшою вона нам здається.

Розгляньмо, наприклад, казку про принцесу на горошині. Місце на троні принцеси якийсь час було вільним, і багато дівчат претендували на нього. Аби довести шляхетне походження особи, розробили хитромудрий план. Багато матраців поскладали в один стос, а під спіднім заховали горошину. Жодна з претенденток на престол принцеси  нічого не відчула, а от справжня принцеса не змогла заснути, бо горошина надзвичайно муляла їй. Це свідчило про її неймовірну чутливість до дрібниць і, отже, шляхетність.

У цьому є урок і для християнина. Якщо ми наділені такою чутливістю до гріха, то, отже, належимо до обранців Божих. Чим ближчі ми до Бога, тим глибший жаль відчуваємо  з приводу найменшого гріха.

Ми можемо бути певні, що наш гріх не позбавляє нас права ввійти до Божої присутності. Співець псалмів каже не про скоєння гріха, а про стан, коли ми дозволяємо йому панувати над нами. Пуритани говорили про  небезпеку того, що ми змиряємось з гріхом. Маємо не стільки прагнути перемоги над гріхом, скільки боротьби проти нього.  Ми повсякчас боремося проти гріха і ніколи не виходимо з цієї битви неушкодженими.

Однією з ознак істинного християнина є те, що він ніколи не припиняє боротьби. Він не завше перемагає, але  переможе у вирішальній битві завдяки Христові. Припиняючи боротьбу хоча б на мить, людина щиро приймає зло, узаконює його. Коротше кажучи, вона забуває про зло, навіть мириться з ним.

У проповіді про перше блаженство “Блаженні вбогі духом” англійський пуританський проповідник Чарльз Ходдон Сперджен сказав, що “гордий грішник потребує Христа й свого власного оточення; Христа й  свою власну хіть; Христа й свій власний непослух. А той, хто справді вбогий духом, потребує Христа і тільки Його, і зробить усе, аби прийти до Нього!” Про це йдеться і в Псалмі 66. Сама ідея людини, яка намагається молитися, плекаючи власний гріх і не відмовляючись від нього навіть перед лицем Христа, кидає чорну тінь сумніву на істинність Його синівства.

У Святому Писанні йдеться про інші приклади застосування цієї концепції в повсякденному житті. У 1 Петра 3:7  сказано:

“Чоловіки, -- так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, аби не спинялися ваші молитви.”

Грецьке слово ekkepto, що тут перекладається як “спинитися”,  буквально означає обривати. Відмова залагоджувати конфлікти в подружньому житті обриває потік молитви. Ця думка відтворює перше застереження Псалму 66.

Наступний приклад знаходимо в Матвія 5:23-24:

“Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, ¾ залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, ¾ і тоді повертайся, і принось свого дара.”

Тут Ісус каже, що незалагоджені конфлікти в нашому житті знецінюють наше поклоніння. Ісус визначає систему пріоритетів. Насамперед мусимо взяти до уваги найважливіше; тоді маємо прийти і висловити наше поклоніння. У цьому уривку не йдеться власне про молитву, але в ньому проглядається той же принцип залагодження.

Коли ми звертаємося до Бога, приховуючи в серці невизнаний, а отже, не спокутуваний гріх, то нагадуємо студента, котрий розгнівався на професора через погану оцінку. Професор, уважно вислухавши невдоволеного студента, відзначив, що, згідно з вимогами справедливості, він отримав те, на що заслуговував. Студент заперечив, що й інші в групі вважають його оцінку несправедливою.

Природно, професор,  поцікавився, що з цього приводу думають інші. На це студент відповів: “Вони готові вас застрелити. Але є невеличка проблема. Вони не мають зброї”. Професор зітхнув із полегшенням і висловив глибокий жаль з приводу “проблем” цих студентів. “Але ж ви маєте зброю,” – сказав юнак. Відтак він насмілився попрохати доброго професора позичити йому пістолета, щоб студенти могли застрелити його.

Якщо ми бачимо беззаконня у власному житті, але під час молитви приховуємо його в  серцях, то так само нерозсудливо просимо в Бога сили, аби змусити Його страждати. Ми благаємо Бога дати нам силу не коритися Йому. Як отой професор, що не збирався позичати зброї своїм потенційним вбивцям, так і Бог не має намірів виконувати  прохання, висловлені з глибин наших грішних сердець.