Чи змінює молитва що-небудь у житті?

РОЗДІЛ 1. Значення молитви

Що є метою християнського життя? Побожність, народжена покорою Христу. Покора відкриває скарби християнського життя. Молитва ж пробуджує та виховує в нас покору, надаючи серцю належного “настрою”.

         Звичайно, знання теж важливі, адже без них ми не зрозуміємо, чого хоче від нас Бог. Однак знання та істина будуть абстрактними, доки ми не звернемося до Бога в молитві. Саме Святий Дух навчає, надихає та пояснює Слово Боже для нас. Він доносить до нас Слово Боже та допомагає нам спілкуватися з Отцем у молитві.

         Молитва посідає  важливе місце в житті християнина. Насамперед, вона є необхідною умовою спасіння. Деякі люди позбавлені слуху; але навіть глухі  спасенні. Дехто не має зору; але й сліпі можуть спастися. Знання Благої Вістки – спасіння через відкупительну смерть та воскресіння Ісуса Христа – прийде з того чи іншого джерела, але врешті-решт людина повинна смиренно благати спасіння в Бога. Молитва спасіння – це молитва грішника, яка буде почута.

         Що спільного мають ті, хто на небесах? По-перше, всі вони виправдані, бо повірили у відкуплення Христа. Всі вони славлять Бога. І всі вони молилися за спасіння. Не молитися означає не бути з Богом, Христом, Святим Духом та надією й реальністю небес.

По-друге, однією з найпереконливіших ознак християнина є його молитовне життя. Дехто може молитися і не бути християнином, але християнин не може не молитися. У Посланні до Римлян 8:15 сказано, що духовне усиновлення, за яким ми стали синами Божими, спонукає нас вигукувати слова: “Авва, Отче!”. Молитва для християнина –  наче подих для життя, однак саме цим обов’язком християнина найчастіше нехтують.

Молитва, принаймні особиста, рідко буває нещирою. Дехто може проповідувати, керуючись фальшивими мотивами, як це роблять лжепророки; дехто нещиро займається християнською діяльністю. Багато зовнішніх проявів віри є хибними, але звернення людини до Бога не буває недоречним. У Матвія 7 сказано, що в “останній день” багато людей постане перед Судом і розповість Христові про свої значні та благородні вчинки, зроблені в Його Ім’я. Але Христос відповість, що Він  їх не знає.

Отож, нам пропонують, навіть наказують, молитися. Молитва є водночас і привілеєм, і обов’язком, а будь-який обов’язок може бути трудомістким. Молитва, як будь-який інший засіб зростання християнина, потребує праці. Певною мірою молитва не притаманна нам. Попри те, що ми створені для спілкування та єдності з Богом, наслідки гріхопадіння перетворили більшість із нас на ледачих і байдужих до такої важливої справи, як молитва. Відродження пробуджує нове бажання єдності з Богом, але гріх протистоїть Духові.

Ми можемо втішатися тим, що Бог знає наші серця і чує наші невисловлені прохання краще, ніж слова, що виходять з наших вуст. Коли ж ми не в змозі висловити наші глибокі почуття та  душевне хвилювання чи  зовсім не знаємо, про що нам молитися, Святий Дух приходить нам на допомогу. У Римлян 8:26-27 сказано, що “Святий Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитися, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих”. Коли ми не знаємо, як або за що молитися, Святий Дух допомагає нам. Мусимо вірити, що Святий Дух виправляє помилки в наших молитвах, перш ніж вони будуть почуті Богом, бо у вірші 27 сказано, що Він “з волі Божої заступається за святих”.

Молитва – таємниця святості, якщо припустити, що святість насправді дещо приховує. Замислившись над життям визначних святих церкви, дізнаємося, що вони були великими людьми молитви. Джон Веслі якось зауважив, що, на його думку, служитель повинен молитися принаймні чотири години на день. Лютер казав, що регулярно молився годину на день, окрім особливо завантажених днів. У такі дні він молився дві години.

Нехтування молитвою – основна причина занепаду життя християнина. Розглянемо випадок з Петром у Луки 22:39-62. Ісус, за звичаєм, пішов до Оливної гори помолитися і сказав Своїм апостолам: “Моліться, щоб не впасти в спокусу”. Натомість учні позасинали. Пізніше Петро, озброєний мечем, пробував кинути виклик римському війську, а ще згодом він зрікся  Христа. Петро не молився, і тому впав у спокусу. Висновок з цього важливий не лише для Петра, а й для усіх нас: перш ніж упасти привселюдно, ми падаємо в глибині душі.

Чи буває для молитви недоречний час? В Ісаї 50:4 сказано про те, що Бог дає нам бажання молитися щоранку, а також про відновлення віри в Бога. Але в інших уривках сказано, що молитися слід протягом усього дня. Жодна частина дня не буває особливо освяченою. Ісус молився вранці, протягом дня, а інколи й усю ніч. Існують свідчення, що Ісус мав певний час для молитви; однак, враховуючи взамозв’язок Ісуса з Отцем, ми знаємо, що єдність між Ними ніколи не припинялася.

Перше Послання до солунян 5:17 наказує нам молитися безперестанку. Тобто ми маємо перебувати у безперервній єдності з нашим Отцем.