1. Біографія

Чарльз Грендісон Фінні (1792-1875) розглядається багатьма істориками як найбільш помітний християнський діяч періоду так званого «Другого Великого Пробудження» XIX ст. у Північній Америці. Його доктринальні погляди, методи й підходи у служінні, а також суспільні орієнтації на багато років вперед визначили світоглядні парадигми великої кількості християнських деномінацій євангельського спрямування.

Найдокладніша інформація щодо життєвого шляху Ч. Фінні міститься у створеній ним самим «Автобіографії». Нижче буде наведено основні дати та події, що відіграли роль у формуванні Ч. Фінні як християнина, громадського діяча та особистості.

29 серпня 1792 р. – народження Чарльза Фінні, м. Уоррен, штат Коннектикут, у сім’ї фермера. Чарльз став сьомою дитиною у родині своїх батьків.

У віці 2-х років – переїзд сім’ї до округу Онейда, штат Нью-Йорк.

Християнського виховання Чарльз не отримував, його батьки не сповідували жодної релігії та не відвідували церкви. Взагалі, та частина штату, де мешкала родина Фінні старшого, була на той час відома під назвою «вигорілої землі» («The Burnt Out Region»). Ця назва закріпилася за місцевістю через те, що її населення залишалось вражаюче байдужим до будь-якого прояву релігійності та проповіді Біблії – головним чином, через надмірну кількість проповідників вкрай низького ґатунку, які довгий час там працювали.

У віці 15-16-ти років – переїзд до бухти Хендерсона біля озера Онтаріо; вступ на роботу шкільним вчителем; успіхи у спорті (гребля, плавання, парусний спорт) та музиці (гра на віолончелі).

1812 р. – початок війни з Британією за незалежність – Чарльз відправляється служити на флот, але не витримує розбещеності оточення, з яким він зустрівся під час служби; невдовзі повертається на батьківщину до штату Коннектикут. Продовжує працювати у школі, а також самостійно вивчає грецьку, єврейську мови та латину. Відмовляється від вступу на навчання до Йельського університету (шт. Нова Англія).

1818 р. – початок кар’єри в адвокатській конторі судді Бенджаміна Райта, м. Адамс, шт. Нью-Йорк. Зустріч із преп. Джорджем У. Гейлом, пастором місцевої пресвітеріанської церкви. Чарльз починає регулярні відвідини церкви та спілкування з пастором й віруючими. Проте робить це більше із цікавості, аніж через бажання навернутися у християнську віру.

1821 р. – у віці 29-річному віці купує свою першу Біблію; із захопленням читає її, порівнюючи із юридичними нормативними актами, які нерідко посилалися на тексти Св. Письма.

Приблизно в цей час Чарльз Фінні переживає перше у своєму житті відчуття релігійного характеру, зупинившись при читанні Біблії на тексті Лк.11:9-10 – «І Я вам кажу: просіть, і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам! Бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять». Чарльз усвідомлює, що Бог бажає надміру обдарувати благами усіх тих, хто в Нього просить про це. Порівнює це із тим, як віруючі церкви пастора Гейла не отримують, з точки зору Фінні, жодної відповіді на свої численні молитви. Це протиріччя завдає Чарльзу чимало душевних терзань.

Жовтень 1821 р. – Фінні по-справжньому стає занепокоєним питанням про спасіння власної душі.

Віруючі церкви та пастор Гейл у якості відповіді пропонують Фінні чітке кальвіністське вчення про спасіння. Проте Чарльза воно не вдовольняє. Бажаючи дістатися відповіді на свої питання, він вирішує розпочати докладне самостійне дослідження Біблії та регулярну молитву, допоки не отримає бажаний результат. Несподівано для себе стає дуже сором’язливим: не бажає й боїться, аби хтось застав його за читанням Біблії (що до того він робив відкрито), або за молитвою.

10 жовтня 1821 р. – з власного свідчення Фінні, він ясно відчуває «голос Божий», що пропонує йому «зараз або ніколи» зректися гріхів та прийняти спасіння. Заради цього від йде з робочого місця й крадькома заглиблюється у ліс, де має намір здійснити обіцянку Богові та вручити Йому своє життя. Ловить себе на думці про те, що й у лісі, на далекій відстані від людських очей, йому так само боязно молитися, як і в конторі за зачиненими дверима.

Коли Чарльзу несподівано пригадався текст із Єр.29:12-13 – «І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем» – це допомогло йому впоратись із страхом. Саме ці слова Фінні сприйняв як Божу відповідь на свої душевні пошуки... Повернувшись на робоче місце, Чарльз зустрічається із новим відчуттям, якому він сам дає назву «хрещення Святим Духом», і яке було схоже для нього на «електричний розряд, що пронизує тіло», а в душу передає невимовне почуття любові. Подібне враження не відпускало Фінні й на наступний ранок. Так до нього надходить усвідомлення тексту із Рим.5:1, 5 – «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа... бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам». В цей момент він остаточно відкидає для себе кальвіністську доктрину про Боже призначення, але стає переконаним у тому, що людина отримує Боже виправдання на власне прохання про це.

Відомості про особисті зміни, що їх пережив Фінні, стали швидко поширюватися по штату. Деякі церкви й їхні пастори всерйоз замислились про необхідність подібних переживань для себе й для своїх конгрегацій – заради духовного оновлення.

Сам Чарльз, перебуваючи у лісі, у хвилини своїх хвилюючих переживань, складає для себе обіцянку: «Якщо я колись по-справжньому навернусь до Бога, то проповідуватиму Євангелію». Для виконання даної обіцянки він невдовзі вирішує стати служителем пресвітеріанської церкви, аби отримати офіційний дозвіл від пресвітерії на проповідування. Проте він відхиляє запрошення щодо вступу до Принстонської семінарії (як і раніше до Йельського університету), але віддає перевагу залишитися в Адамсі та навчатися самостійно, користуючись бібліотекою пастора Дж. Гейла.

1824 р. – Ч. Фінні успішно здає іспит перед пресвітерією на відповідність посаді служителя. Переїзд у містечко Еванс-Міллз, служіння в Еванс-Міллз та німецькій колонії Антверпені.

Жовтень 1824 р. – одруження із Лідією Ендрюс.

1824 р. – близьке знайомство Фінні із отцем Нешем, що був одним з його екзаменаторів на пресвітерії; їхня подальша співпраця впродовж семи років. Започаткування Фінні та Нешем руху «молитовного пробудження».

1825 – 1827 рр. – служіння й проповідь на «вигорілій землі».

1826 р. – проповідь робітникам бавовняної фабрики. Поява та зростання опозиції діяльності Фінні.

1828 р. – проповідь у Філадельфії; народження першої доньки.

1829 – 1830 рр. – служіння й проповідь у Нью-Йорку; народження сина.

Вересень 1830 р. – березень 1831 р. – служіння у Рочестері, штат Нью-Йорк; майже усе населення Рочестера під впливом проповіді Фінні навертається у християнство. Впровадження практики «виходу до кафедри» для публічного покаяння. Стрімке зростання чисельності протестантських церков, починаючи із Рочестера, й далі по усіх Сполучених Штатах.

1831 р. – 1832 р.  – завершення праці у Рочестері; проповідь та служіння у Оберні, Баффало, Провіденсі та Бостоні. Початок пасторського служіння у Нью-Йорку. Народження третьої дитини.

1833 – 1834 рр. – захворювання на холеру, перерва у служінні, відпочинок на островах Середземномор’я.

1834 р. – повернення у Нью-Йорк; Фінні починає виступати проти рабства, відстоює права чорношкірих та підтримує аболіціоністів.

1835 р. – Ч. Фінні приймає запрошення стати викладачем у Оберліні для студентів – противників рабства, та читає лекції.

Березень 1836 р. – Фінні залишає пресвітеріанську деномінацію та приєднується до конгрегаціоналістів, стає пастором церкви «Скинія»

1837 р. – Народження четвертої дитини; Ч. Фінні приймає запрошення зайняти посаду пастора у м. Оберлін, яку через хворобу звільнив місцевий служитель.

1842 р. – Ч. Фінні залишає Оберлін та продовжує служіння у Бостоні, Провіденсі, Нью-Йорку та Рочестері.

1843 р. – Ч. Фінні видає «Лекції із систематичної теології», приділивши значне місце у ній виясненню та застосуванню теорії «повторного благословення», або «хрещення Святим Духом».

1843 р. – смерть дворічної доньки, що була п’ятою дитиною у сім’ї Фінні.

1847 р. – смерть дружини Лідії.

1848 р. – повторне одруження Чарльза із Елізабет Аткінсон, вдовою із Рочестера.

1849 р. – місіонерська подорож Чарльза та Елізабет до Великої Британії.

1851 р. – Ч. Фінні стає президентом Оберлінського коледжу.

1863 р. – смерть другої дружини Чарльза – Елізабет.

1864 р. – Чарльз Фінні втретє одружується із Ребекою Рейл, що служила заступником директора жіночого відділення Оберлінського коледжу.

1866 р. – Фінні залишає посаду президента Оберлінського коледжу, але продовжує викладання.

1868 р. – Фінні завершує писати «Автобіографію».

16 серпня 1875 р. – смерть Чарльза Фінні.

2. Богослов’я та роль у Пробудженні.

Серед усіх рис, що характеризують богословські погляді та методи Чарльза Фінні, найбільш важливими можна відзначити наступні:

- відсутність теологічної освіти

- неприйняття кальвінізму

- «хрещення Святим Духом»

- його підхід до проповідування

- його практика молитви

- вихід на покаяння

- залучення жінок до проповідницької діяльності

- його ставлення до рабства

Відсутність теологічної освіти. Після прийняття рішення стати християнським служителем Чарльз Фінні несподівано для багатьох відмовляється від запрошення щодо вступу на навчання у Принстонську богословську семінарію, де проходила підготовка пасторів та служителів пресвітеріанської церкви Америки. Теологічне вдосконалення Фінні набуло вигляду самоосвіти, молитовного читання та дослідження Біблії, за деякого сприяння з боку пресвітеріанського пастора Дж. Гейла. Слід зауважити, що настанови Гейла Фінні частіше палко заперечував, аніж до них дослухався. Нерідко протистояння Фінні своєму наставникові викликало непідробний гнів останнього. Критикуючи проповіді Гейла, Фінні писав наступне:

«Що він мав на увазі під покаянням? Чи є воно простим почуттям печалі за гріх? Чи є воно в цілому пасивним станом душі, або ж воно містить у собі вольову складову? Якщо це зміна уяви, що означає ця зміна уяви? Що він мав на увазі під поняттям відродження? Що має на увазі цей вислів, коли йдеться стосовно духовних змін? Що він мав на увазі під вірою? Чи вона є просто станом розуму? Чи вона є просто впевненістю та переконаністю у тому, що все, записане у Євангелії, є вірним? Що він мав на увазі під освяченням?.. Я не міг сказати, та й він, як мені здається, сам не знав, у якому сенсі він використовував ці та подібні до цих поняття».

Даючи власне витлумачення термінів, якими визначається глибинна сутність усієї християнської віри, Фінні значною мірою покладався на свою юридичну практику та на власну інтуїцію. З певною мірою зневаги він ставився до християнських (пресвітеріанських) учбових закладів, а також й до їхніх вихованців. Отримані ними знання та методи вияснення й застосування Св. Письма, зокрема, тих понять, з яких він вступав у суперечки із Дж. Гейлом, Фінні вважав застарілими та позбавленими правдивого духовного життя.

Виходячи з подібних свідчень, яких чимало є в його «Автобіографії», строго кажучи, взагалі не можна говорити про якусь конкретну богословську школу, або богословський напрямок, у якому був би вкорінений, та якого б тримався Чарльз Фінні. З огляду на усю його життєву дорогу, теологічний базис Фінні може бути умовно названий «емпіричним богослов’ям».

Неприйняття кальвінізму. Пресвітеріанський пастор Дж. Гейл та інші віруючі пресвітеріанської церкви, з якими Чарльз Фінні мав тривалий досвід спілкування, традиційно трималися кальвіністського віровчення. Але коли Фінні здалося, що пресвітеріанські віруючі не отримують від Бога відповідей на свої численні молитви, Чарльз для себе відмовився від кальвінізму як теологічного фундаменту. Із власного спостереження він дійшов висновку, що кальвінізм є не більш ніж «мертвим зібранням доктрин». Також Фінні не розумів сенсу обрядів, які він споглядав під час богослужінь пресвітеріанської церкви.

Під час ординації на пресвітерії члени екзаменаційної комісії, які тестували Фінні, не надали належної уваги щодо перевірки Фінні на його дійсну прихильність до положень кальвіністського вчення, й зокрема, положень Вестмінстерського віровизнання. Замість того вони вдовольнилися доброю репутацією, яку Чарльз Фінні встиг здобути як успішний проповідник. Сам же Фінні наступним чином свідчить про перебіг подій під час своєї ординації, та про своє ставлення до віровизнання пресвітеріанської церкви:

«Несподівано для мене вони запитали мене, чи я приймаю Визнання віри пресвітеріанської церкви. Я не досліджував його... Це не було складовою частиною мого навчання. Я відповів, що приймаю його у якості суті вчення, наскільки я його розумію. Але я говорив так, аби під моїми словами ясно малося на увазі, що я не претендую на великі пізнання у ньому. Як би там не було, я відповідав чесно, як я все те розумів на той момент часу».

Пізніше Фінні був ще більш відвертим та зізнавався, що насправді «ніколи не читав» ані віровизнань пресвітеріанської церкви, ані інших паперів, прийнятих пресвітеріанами у якості регулятивних документів.

Додаткового поштовху щодо неприйняття Фінні традиційного кальвіністського вчення дали прояви гіперкальвінізму, які тоді мали місце серед чималої кількості пресвітеріанських служителів та прихожан церков. Гіперкальвінізм дійсно гамує й зводить нанівець благовісницькі напрямки розвитку церкви. Проте з доктринальної точки зору підготовка Фінні була не на високому рівні, тому під приводом критики гіперкальвінізму він ухиляється у протилежну крайність, та чинить запеклий напад на традиційний кальвінізм. Написані ним пізніше «Лекції із систематичної теології» містять значні за обсягом розділи, де він спростовує такі засадничі біблійні постулати, як зарахування віруючому праведності Христової, прабатьківський гріх, одкровення Ісуса Христа як Другого Адама тощо. Замість цього Фінні наполягає на тому, що гріховність кожної людини є «справою добровільною», так само, як і віра на спасіння проявляється в людині за її власним волевиявленням. Згідно цих тверджень Фінні є дуже подібним до древнього пелагіанства. Крім цього, для Фінні неприйнятною була біблійна концепція спокутної Жертви Христа, Який прийняв смерть та забрав на себе гріх обраних на спасіння, Сам при тому бувши безгрішним. Сучасна Фінні юридична практика Америки абсолютно заперечувала для нього подібну можливість. Безсумнівно, як наслідок, така позиція повністю перекреслює суть Євангелії, а віруючих, що сприймають подібне послання, перетворює на законників та моралістів.

Кажучи узагалі, не сприйнявши кальвінізм, Фінні, напевно й не усвідомлюючи того в повній мірі, автоматично займає протилежну – армініанську – богословську позицію, до того ж у її крайньому прояві. Як зазначав один з істориків життєвого шляху Чарльза Фінні, представник сучасної п’ятидесятницької церкви Роберт Лайердон: «Фундаментальною доктриною його служіння стало глибоке переконання у тому, що Бог не призначав, кому з людей слід відправлятися на небеса, але кожна людина сама отримувала виправдання по вірі у спокутну жертву Ісуса за свої гріхи».

«Хрещення Святим Духом». Найвагомішим «внеском» Чарльза Фінні у богословську думку новітньої християнської церкви можна вважати пережите ним під час його бурхливого навернення до Христа те, що він називав «хрещенням Святим Духом». Це емоційне переживання згодом лягло в основу його згадуваних вже раніше «Лекцій із систематичної теології». Саме «хрещенням Святим Духом» Фінні пояснював силу своєї молитви, глибину особистих стосунків із Христом, успіх у благовісті тощо. На його думку, пресвітеріанські служителі та прості віруючі, які не пережили цього «особливого благословення», не мали тої духовної сили, яку завдяки «хрещенню Святим Духом» отримав Фінні: «Чарльз усвідомив, що служителі, з котрими йому довелося мати справу, були позбавлені цього "помазання", через що, як він вважав, їхня діяльність часто не мала видимих плодів» (Р. Лайердон).

Для підтвердження цієї думки Фінні посилався на подію, яка сталася із учнями Христа у храмі в День П’ятидесятниці (Дії.2:2-4). На його думку, змальована Лукою подія є нічим іншим, як «хрещенням Святим Духом», яке отримали перші християни, і коли власне була утворена християнська Церква. Знамення інших мов, якими говорили учні Ісуса під час «хрещення», стало Божим підтвердженням тих особливих повноважень, що їх отримували віруючі з метою проголошення Євангелії. Те ж саме знамення, із тим самим духовним значенням, надавало християнам, на переконання Фінні, владу чинити чуда та зцілення хворих. Найголовнішим призначенням «хрещення Святим Духом», за Фінні, було наділення віруючих надприродними божественними якостями – любов’ю, миром, вірою та осяянням згори – для звіщення «з владою» Божого послання спасіння у Христі. Без переживання «хрещення Святим Духом» та без володіння духовними дарами гріх світу, як стверджував Фінні, не може бути здоланий людськими зусиллями. Лише маючи духовну обдарованість після «хрещення» проповідуване християнами Слово дійсно перетворюється на «меч обосічний», що нищить будь-які гріховні твердині.

Таке вияснення біблійної події Дня П’ятидесятниці знаходилося у повній відповідності до тих відчуттів, які мали місце у житті самого Чарльза Фінні. Успіх у придбанні послідовників під час «Другого пробудження» стверджував та переконував його у правильності обраного шляху. «Лекції із систематичної теології» Фінні, про які вже йшлося, насправді представляли собою прочитані ним та зібрані у двох друкованих томах матеріали, призначені для студентів Оберлінського коледжу, під загальною темою «Друге благословення». Інакше кажучи, «Лекції із систематичної теології» дуже віддалено представляли собою власне теологію. Вони, скоріше, мали вигляд розгорнутого вчення про необхідність повторних оновлень через «хрещення Святим Духом», а також викладали способи та методи досягнення подібного оновлення.

Підхід до проповідування. У стилі та підході до проповідування, що їх використовував у своїй практиці Чарльз Фінні, він також відштовхувався, головним чином, не від відомих із церковної традиції принципів гомілетики, а від неприйнятного для нього способу проповідування, що він спостерігав їх у пресвітеріан. На думку Роберта Лайердона, «Чарльз Фінні звершив справжню революцію у проповідуванні Слова, закликаючи людей присвятити свої життя Христу – пропагуючи концепцію, яка не мала б сенсу в рамках строгого кальвіністського мислення». Сам Фінні згадує про свої враження від тих проповідей, що він чув від пресвітеріанських служителів, наступним чином:

«Я сидів на балконі та бачив, що проповідник поклав свої нотатки в середину Біблії й утримував пальцями ті сторінки, на яких треба було знайти необхідні уривки Письма. В результаті він був змушений тримати Біблію двома руками, що зробило неможливою будь-яку жестикуляцію... Його читання було абсолютно незворушним й монотонним... В моєму розумінні це не було схожим на проповідь».

Р. Лайердон, змальовуючи Фінні як проповідника, дає наступну ілюстрацію:

«Властивий Фінні стиль проповідування помітно відрізняв його від інших служителів, що не в останню чергу було пов’язане із отриманою ним юридичною освітою. Чарльз не звертався до своїх слухачів так, ніби був для них найвищим та беззаперечним авторитетом, якому слід коритися без нарікань. Навпаки, для нього вони скоріш були присяжними, котрі розглядали вкрай важливу справу стосовно спасіння їхніх власних душ».

Фінні чи не найпершим став автором поширеної сьогодні серед євангельських християн практики «проповіді за натхненням», тобто без жодного використання попередньо виконаних підготовчих конспектів та нотаток, але покладаючись при цьому виключно на біблійний текст та власне прозріння, яке він отримував завдяки «хрещенню Святим Духом». Як говорив він сам: «Якщо я не проповідую за натхненням, я не розумію, як мені вдається взагалі щось говорити».

Фінні зазнавав чимало критики від прихильників традиційного підходу до проповідування. Проте шалений успіх, яку мала його проповідь, переконував Чарльза у власній правоті. Своїм опонентам він із завзятістю відповідав:

«Покажіть мені більш досконалий спосіб. Покажіть мені плоди вашого служіння; і якщо вони так сильно перевершують мої плоди, аби представляти собою незаперечне свідчення того, що ви знайшли більш досконалий спосіб, я прийму ваші погляди. Але не очікуйте, що я залишу свої власні погляди й методи та прийму ваші, якщо ви не спростуєте того, що, яких би помилок я не припускався, яким би недосконалим був стиль моєї проповіді, та що б я не робив іще, результати виправдовують мій підхід... Я готовий вдосконалюватися в усьому, у чому тільки можливо; але ніколи не зможу прийняти ваше розуміння євангельської проповіді, допоки у мене не буде неспростовних доказів вашої правоти й моєї помилки».

Отже, головним критерієм для нього виступав кількісний вимір навернених від проповіді людей. Прикрим наслідком подібного підходу Фінні до проповідування Слова стало те, що мислення багатьох проповідників – прихильників методики Фінні – переорієнтувалося виключно на невіруючих людей. Головною, а під час й єдиною метою проповіді, – стало їхнє покаяння. Не дивно, що наслідувачі Чарльза Фінні (як і він сам) невдовзі вправно опанували прийомами впливу та маніпулювання великими натовпами своїх слухачів.

Практика молитви. Чимала кількість проголошених Чарльзом Фінні проповідей та написаних ним книг свідчить про те, що він приділяв молитві значну, якщо не визначальну, роль у власному духовному становленні, а також й у служінні. Але при цьому варто враховувати те, як він визначав молитву, яке було його ставлення до молитви. Слід пам’ятати, що оцінка молитви Фінні повністю випливає із його розуміння отриманого ним «хрещення Святим Духом». Через його скептичне ставлення до традиційної церковної доктрини й практики, які, зокрема, відображені у кальвіністському сприйнятті християнської віри, він значною мірою покладався на власне прозріння, яке Бог, на його переконання, безсумнівно дарував йому по його молитвах. Так поступово виникла концепція Фінні «молитви віри», яка присутня в усіх його промовах на цю тему, та у його особистому підході. Про це йдеться у працях Ч. Фінні «Принципи молитви», «Молитва, що перемагає», «Сила згори», «Дух молитви» та ін. Як висловлювався сам Фінні:

«Бог відповість на молитву негайно, якщо [віруючі] лише виконають ті умови, на яких Він обіцяв відповідати на молитву, й особливо якщо вони будуть вірити, тобто очікувати, що Він відповість на їхні прохання».

Віра, як вважав Фінні, виражалася у готовності віруючого негайно зректися своїх гріхів, одразу ж залишити їх у минулому, проголосити про невідкладне вольове рішення щодо «прийняття Ісуса Господом і Спасителем» – та жити святим життям. За наявності у людини відповідного стану серця Бог, як вчив Фінні, здатний відповісти людині на будь-яке її прохання. Найвірнішою ж ознакою правдивої віри Фінні вважав наявність у віруючого бажання до спасіння себе й своїх ближніх – тих, хто ще не прийняв Христа вірою та не розстався із гріховним способом життя. Саме це молитовне бажання, за Фінні, Бог задовольняв у першу чергу. І саме до таких молитов він закликав своїх послідовників, коли проводив свої численні благовісницькі заходи.

Вихід на покаяння. Ще одне нововведення, яке зобов’язане своєю появою Чарльзу Фінні, та яке встигло пустити глибокі корені в усьому євангельському русі аж по сьогодні. Це звичай, коли наприкінці богослужіння ті, хто бажав би отримати спасіння через віру у Христа, почувши заклик, виходять на середину сцени, ближче до кафедри проповідника – і там, під час публічної молитви сповідання гріхів, долучаються до сонму спасенних. Цю практику Фінні підхопив та розвинув ще з часів «першого пробудження», коли перші європейські прибульці на американський континент засновували місцеві церкви та влаштовували так звані «кемп-мітинги», або ж, інакше, неформальні зустрічі для зацікавлених у бесідах на релігійну тематику. Згодом, вже за часу «другого пробудження» та особливо завдяки діяльності Фінні, на «кемп-мітингах» почали виокремлюватись особливі – «неспокійні місця». Сюди за сприяння служителів церкви сходилися «особливі» люди, у їхньому «особливому» збудженому та нестійкому психологічному стані. Ці люди під впливом проповіді Фінні (а також нерідко усього благовісницького «сценарію», що був організований на зібраннях його помічниками), спішили визнати власну гріховність, помолитися молитвою каяття та віддати Христу своє серце, отримуючи спасіння. Поступово, із зростанням чутливості людей до проповідей Фінні, цим «особливим місцем» стає безпосередньо кафедра проповідника, куди бажаючи прийняти спасіння запрошувались наприкінці проповіді або богослужіння.

Жіноче питання. Одним із плодів діяльності Чарльза Фінні було трансформування ролі жінок у церкві. За його сприяння з’явилося чимало проповідниць та благовісниць, яким надавалося право навчати з кафедри на богослужіннях нарівні із проповідниками-чоловіками. Вагомим аргументом для Фінні аби долучати жінок до проповіді був помічений ним набагато сильніший емоційний відгук жіночої аудиторії на звіщення Євангелії. Тому проповідь, яка почута жінками від жінки, стає ще більш потужним поштовхом для отримання спасіння – не тільки власне жінками, а й чоловіками, які навіч спостерігали за подіями.

Сестра Антуанетта Браун може вважатися найвидатнішим досягненням Чарльза Фінні щодо настановлення жінок у церкві у якості служительок Слова. Вона навчалась у Оберлінському коледжі, знала древні мови, стала авторкою книжок екзегетичного змісту, зокрема на текст 1Кор14:34, де подавалося «прогресивне» витлумачення апостольської настанови «нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено...». Значною мірою саме ця праця поклала підґрунтя для початку феміністського руху. Згодом Антуанетта Браун, за сприяння свого вчителя Чарльза Фінні, отримує й пасторську ординацію у конгрегаціоналістській церкві.

Ставлення до рабства. Чарльз Фінні не залишався осторонь суспільного життя сучасної йому Америки. Під час його діяльності у США розгорнулася боротьба із рабством, у яке кілька сотень років раніше потрапили чорношкірі невільники – вихідці з Африки. Фінні прийняв сторону тих, хто рішуче виступав за рівність соціальних прав і свобод негрів, за їхнє звільнення, за скасування рабства як ганебного для ХІХ ст. суспільного явища. «Зі своєї кафедри Чарльз постійно висловлювався проти рабства». Радикалізм Фінні полягав у тому, що тим християнам, які були прихильниками рабства, або навіть самі були рабовласниками, він відмовляв у причасті.

Проте питання рабства є таким, що лежало в площині етичній. Будь-який з подібних суспільних ексцесів навряд чи міг знайти своє вірне та доконане вирішення за допомогою радикального підходу. Рабство в Америці ХІХ ст. – явище надскладне, й від того трагічне. Окрім пригноблених у своїх правах рабів, у ньому брали участь й інші «гравці», із своїми законними та моральними правами. Так, серед прихильників рабства та й самих рабовласників було чимало вірних християн, які докладали усіх зусиль, аби надати рабству «людського обличчя». Інакше кажучи, вони спромагалися створювати пристойні умови життя для рабів, проповідували їм Слово Боже, зрощували їх учнями Христовими. Варто згадати, що вже після офіційного скасування рабства в США як такого, досить поширеним був вияв бажання колишніх рабів продовжувати жити у свого колишнього господаря та працювати на його власності.

Фінні, у свою чергу, розглядав боротьбу за повалення рабства невід’ємною частиною всеамериканського пробудження, у якому сам відіграв ключову роль. Ця впевненість навіть допомогла Фінні поширити свій вплив та власні погляди за межі Америки. Завдяки публікаціям у газеті The New York Evangelist, де розміщувались, зокрема, матеріали затятих опонентів рабству, цей друкований орган не лише був врятований від банкрутства (через малу кількість передплатників), але й дозволив Фіннію невдовзі видати окрему книгу під назвою «Лекції Фінні про духовне відродження» (Finney's Lectures on Revival). Саме ця публікація була перекладена багатьма мовами світу та принесла Фіннію світову відомість.

Бібліографія.

1.    Charles G. Finney, An Autobiography (1908 version)

2.    http://www.spurgeon.org/~phil/articles/finney.htm

3.    Р. Лайердон, Божьи генералы-3, гл. 7 «Чарльз Финней»

4.    Iain H. Murray, Revival & Revivalism

5.    http://skripak.kiev.ua/blog/charlz-finney-i-blagovestie

6.    Ч. Финней, Пробуждение церкви.

7.    Ч. Финней, Сила свыше.

8.    Ч. Финней, Дух молитвы.