1.1 Створення людини, чоловіка та жінки, за подобою Божою

Історія людського роду починається зі шлюбу.

Створивши на початку небо й землю, Бог звершив шестиденну працю з підготовки Свого творіння до того, щоб воно стало оселею людства. Оскільки небеса належать Господу, то земля була надана синам людським. Однак на початку ця земля існувала у несформованому стані, вона була «пуста й порожня». За допомогою різного роду відокремлень, або ж розділень, між світлом та темрявою, між водою, що над твердю, та тою, що під нею, між сушею та морем, між днем та ніччю, між місяцями та роками, Бог покінчив з цією невпорядкованістю. Так, заселяючи сушу та море, небо й землю різноманітними живими істотами, рослинами та тваринами, рибами та птахами, Бог наповнив творіння й порожнечі не стало. Проте ця порожнеча була остаточно усунута лише тоді, коли Бог розпочав створення людини та людського роду. Оскільки Бог створив землю не для того, щоб вона залишалась порожньою, Він сформував її так, щоб вона могла бути заселеною людьми (Іс. 45:18). Отже, Бог створив людину після особливої ради; Він створив людину у відповідності зі Своїм образом та подобою; Він створив людей одразу ж різностатевими, як чоловіка й жінку. І створивши їх, благословив та віддав усю землю їм у володіння.

В межах цих кількох характерних ознак зосереджене все, що нам потрібно знати про походження, сутність та долю людини. Тут міститься те, що набагато перевершує розуміння ерудита. Все те, що Писання відкриває нам у подальшому викладенні історії, навіть у другому розділі Біблії, є простим розширенням та роз’ясненням того, про що чітко та коротко йшлося у першому розділі.

На початку Бог створив чоловіка – тіло його було взяте із пороху землі, душу його створено диханням життя, що прийшло згори. Тварини з’явились до існування по-різному: могутнім словом Бога вони виникли завдяки землі та із землі. Ангели також з’явились до існування по-різному, хоча всі вони були створені разом, одночасно, у своїй повній кількості, й були досконалими. Проте чоловік, хоча й пов’язаний як із тваринами, так і з ангелами, відрізняється від них. Своїм тілом людина має спільність із землею; своїм духом, що походить згори, вона має відношення до неба. І тіло й дух настільки тісно пов’язані в людській істоті, що людина володіє унікальною природою та унікальним положенням серед усіх створінь. В особливому сенсі людська особистість є витвором Бога; людина є Його образом та подобою, Його дитям та родом.

До того ж, перша людина була створена безпосередньо як чоловік – ні нейтральним, ні  двостатевим (андрогенним), а з визначеною статтю. Це знайшло відображення в тому, що хоча чоловіка й було поміщено в саду й щедро забезпечено усім необхідним для життя, проте, він відчував себе одиноким. У такий спосіб Бог створив чоловіка: Бог промовив як доСамого Себе, так і від Самого Себе, що то недобре, коли людина є одинокою. Одразу ж при створенні Бог вклав у душу чоловіка жагу любити когось, хто був би подібний до нього. Ця жага не була задоволена тваринами, чию сутність він розумів, чиї різновиди він розрізнив, та чиї ймення він винайшов. Вони були сильні та великі, шляхетні та величні, але вони не поділяли його подібності. Створенню жінки передувало усвідомлення потреби, яку перший чоловік відкрив у своєму власному серці серед усього цього достатку; навіть те, що він був створений за образом Божим, не могло задовольнити цю потребу. Таким чином, жінка є відповіддю на питання, яке лине із серця чоловіка та з його вуст. Вона є відповіддю на його молитви, подарунком від Бога, Який так рясно та з любов’ю обдарував його. І хоча жінка була бажаною для чоловіка, вона була створена не ним, а Богом. Жінка, так само, як і чоловік, є особливим Божим створінням, що несе в собі Його образ та подобу. Навіть коли апостол Павло у 1 Кор.11:7 називає чоловіка образом та славою Бога, а жінку – славою чоловіка, він цим аж ніяк не заперечує того, що жінка є створінням за образом та подобою Божою. Це тому, що він обговорює тут не чоловіка та жінку як людські істоти у цілому, а лише шлюбні відносини, в межах яких вони взаємодіють. У шлюбному житті та в родині саме чоловік є голова, який в своєму поводженні та славі випромінює славу Бога; а жінка має покликання до послуху чоловікові, для того щоб відобразити його славу. Але це жодним чином не суперечить істині про те, що сама жінка  як людина несе в собі образ та подобу Бога в повній мірі, так само, як і чоловік.

Історія творіння у книзі Буття ясно це показує у тому факті, що вони обидва, як написано, створені за Божим образом (Бут. 1:27). Не лише один із них, а обидва, і не окремо одне від одного, а чоловік і жінка разом, у спільних стосунках, кожен з них створений у свій власний спосіб, і кожний в особливій мірі створений за Божим образом, разом відображаючи Божу подобу. З цієї причини Господь порівнює Себе не лише з батьком, який співчуває своїм дітям (Пс. 103:13), але й з матір’ю, яка не може забути своє немовля (Іс. 49:15). Він карає як батько (Євр. 12:6), але потішує подібно матері (Іс.66:13), а також заміщує Собою втрату обох батьків (Пс. 27:10).

1.2 Кожен має свою стать, природу та положення

Проте, навіть якщо жінка не була створена чоловіком, вона все-таки була створена із чоловіка. Адам був створений першим, а Єва – згодом. Обидва – в належний час і в належному порядку, спочатку чоловік, потім жінка. Жінка не лише була створена після чоловіка, але вона була також взятою із чоловіка. Як земля  була матеріалом для тіла чоловіка, так само й тіло чоловіка, в свою чергу, забезпечило матеріал, із якого Бог сформував жінку. Спосіб, у який було створено чоловіка, встановив непорушний зв’язок між людиною та землею; спосіб, у який жінка отримала своє існування, послужив для визначення її стосунків з чоловіком, так що вона нерозривно пов’язана з ним, і через це єдність людського роду повністю зберігається. Жінка була створена не для того, щоб бути самодостатньою, і не для того, щоб бути незалежною від чоловіка та від його посередництва; вона не є єдиним початком та головою роду людського, але вона сама була сформована із чоловіка, з його плоті та крові. Рід людський є однією сутністю, тілом із однією головою, будівлею з одним наріжним каменем.

У цій реальності чоловік не знайде жодної підстави для гордості, оскільки він отримав жінку, яку  бажав,  незалежно від  власних зусиль, від  власних знань та сили волі, під час глибокого сну, який Бог навів на його душу та тіло. Хоча жінка є дійсно  від  чоловіка, вона не прийшла до буття  завдяки йому; її існування не пов’язане з чоловіком, але так само, як і існування чоловіка, її існування цілком пов’язане з Богом. В абсолютному розумінні, вона є даром від Бога, найвеличнішим даром, який Бог міг дати чоловікові, що був створений за Його образом,  даром, який чоловік повинен прийняти та берегти як даний від Божої власної руки.

Це ж так само стосується того, як Адам зустрів Єву. Побачивши Єву, Адам упізнав її; його визнання було знанням, народженим із любові. Він побачив у ній не чужинця, а істоту, подібну до нього; вона  мала ту саму природу, яку й він мав; вона відображала той самий образ Бога, який був подарований йому; і в той же час, вона відрізнялась від нього своєю власною статтю, характером та покликанням. Наче вигук радості, наче весільна пісня були слова, що линули з його вуст: ось тепер вона плоть від плоті моєї та кість від кості моєї; люди будуть звати її чоловіковою, тому що вона взята із чоловіка!

Як чоловік був створений одразу, так само й жінка була створена одразу. Не тільки як людська істота, але також як і жінка, вона здобула своє походження в Господі. Бог є Творець людини, і в той самий час Засновник статі та статевих відмінностей. Ця відмінність не є результатом гріха, вона існувала від самого початку, вона заснована від створіння, та є об’явленням Господньої волі та суверенності, а також Його мудрості, святості та милості. Таким чином, ніхто не повинен перекручувати або ж зневажати ці статеві відмінності як в межах своєї власної ідентичності, так і в іншій особі. Так бо звелів Господь і затвердив у природі. Це було тоді, це є й зараз, на це є воля Бога, Йому належить суверенний задум статі: чоловік та жінка мають дякувати Богу не лише за свою людську природу, але й за свою відмінність за статтю та за природою. Обидві є добрими, оскільки обидві вийшли з-під руки Божої. Разом у спільному єднанні вони несуть божественний образ. Сам Бог є Творцем подвійності у єдності.

В межах цієї єдності вони є й залишаються двоє. Кожен із цих двох має унікальну природу, характер та покликання. Ще перед тим, як було створено жінку, чоловіка вже було поселено у саду і проголошено спеціальне завдання та покликання. Як представникові людської раси, йому була дана випробувальна заповідь, так щоб у дотриманні цієї заповіді він продемонстрував свій цілковитий послух Богові. В той самий час, разом із цією заповіддю, чоловік отримав завдання обробляти та зберігати сад; перше завдання містило в собі обов’язок розвивати усі скарби, якими Бог забезпечив землю; друге ж було закликом захищати все творіння від будь-якої ворожої сили, що прагне його зруйнувати, а також охороняти його від свавілля руйнівних сил. Ці два завдання – абсолютний послух Богові та обробка й захист саду – були нерозривно пов’язані. Людина зможе панувати над землею тільки за умови, що вона буде поводитись як раба та як дитина Божа; і тільки тоді  людина буде здатна більше й більше вдосконалюватися у володарюванні над землею. Образ Божий проявляється у пануванні над світом; покірні – ті, що виконують волю Господню у послуху, – населяють землю.

Однак, якщо це є заклик до носія образу Божого, а саме:  наповнювати землю,  оволодівати нею, та користуватися владою на землі,  то одна окрема особа, навіть якщо вона і людина, і син Божий, не є здатною здійснити цей заклик. Для цього чоловік потребував помічника – жінки, яка б не була вищою за положенням, щоб керувати ним, і не  була б нижчою за положенням, маючи статус засобу для задоволення, але такої, яка стоїть з ним пліч-о-пліч, знаходиться на його боці, та завжди підтримує його.

І чоловік, і жінка є людськими істотами, і все ж вони відрізняються одне від одного конституцією та психологічною міцністю. Так, навіть коли вони обидва отримують один і той самий заклик, кожен з них в межах цього заклику отримує свої завдання та сферу діяльності. Чоловік покликаний підпорядковувати собі всю землю у відповідності до волі Божої; він повинен направляти розвиток землі з ціллю виконання її призначення; використовуючи знання та мистецтво, рослинництво та тваринництво, виробництво та торгівлю, він має взяти із землі усі багатства думки та сили, родючості та життя, які Бог заклав всередині землі, згідно Своєї незбагненої милості. Жінка ж, у добровільному послуху та співпраці у залежності, має сприяти  виконанню цього завдання. Йдеться про сприяння у найповнішому та найширшому сенсі, фізично та духовно, використовуючи свою мудрість та любов, розум та серце. Сприяння у продовженні роду людського, у вихованні дітей у страху Господньому, у наближенні царства розумних та доброчесних громадян, і  таким чином сприяння у приведенні землі до впокорення  роду людському, який походить від неї.

1.3 Сумісна праця у єдиному Богом даному завданні

Отже, тільки у роді людському розкрився образ Божий, і тільки у пануванні над усією землею рід людський досягає мети свого покликання. Це й є Сам Бог, Який підпорядковує землю  Своїй владі за допомогою роду людського, Сам Бог, Який бажає виявити Свою славу в відкритті усіх скарбів творіння. Обидва – як чоловік, так і жінка – своїми особливими дарами беруть участь у єдиному спільному священному служінні, обидва виконують спільне дорогоцінне покликання, та звершують єдину священну працю. Але чоловік та жінка здатні  відгукнутися на це величне покликання тільки якщо вони разом продовжують підкорятися Божій заповіді, і, перш за все, продовжують вшановувати образ Божий як в самих собі, так і одне в одному, і, як наслідок, провадять життя у близьких взаємних стосунках. Для того щоб зробити таку єдність, спільність та співпрацю в дусі та тілі можливими та реальними, Бог створив жінку  від  чоловіка та для чоловіка (1Кор.11:8-9),  і в той же час для близькості із чоловіком, так само, як і чоловіка для близькості із жінкою.

Бог створив двох з одного, для того щоб потім поєднати двоє в одне –  одну душу й одне тіло. Такий спосіб єднання можливий лише між двома. Від самого початку шлюб був та залишається за означенням своєї сутності двостатевим, фактичним зв’язком поміж одним чоловіком та однією жінкою, і, як наслідок, завітом тривалістю у життя, який не руйнується владою людини; отже, що Бог поєднав разом, нехай людина не розлучає (Мф.19:6, 8). Чоловік відокремлюється від своїх батьків, залишає батька та матір та пристає до своєї дружини; проте своєї дружини він ніколи не залишає!

Як за силою, так і за проявами любов до батьків поступається любові до дружини. Це кохання сильніше за смерть. Жоден з проявів любові не уподібнюється до любові Божої настільки ж близько, як цей, та не досягає такої ж височини.

Отже, в цій єдності у любові Бог обдарував подружжя Своїм особливим благословенням. Він є Творець чоловіка та жінки, Засновник шлюбу, та Той, Хто освячує подружнє життя.

Кожна народжена дитина є плодом єднання, і так само є плодом Божого благословення…