Друкується з дозволу Clarion Vol. 47, No. 16 (1998)

Вступ

Іноді забувається, що Реформація була настільки ж зацікавлена школою, наскільки вона була зацікавлена церквою та сім’єю. Усвідомлюючи роль освіти у спрямуванні церкви та суспільства назад до джерел християнської віри, реформатори  присвятили себе навчанню молоді. Найперше, що зробив Мартін Лютер як реформатор – він вніс пропозицію про те, щоб монастирі були перетворені на школи, а однією з останніх його пропозицій було заснувати школу в Ейслебені, де він і помер у 1546 році. Не лише Лютер, але також і Меланхтон, Цвінглі, Буцер, Буллінгер та Кальвін активно пропагували реформовану освіту у своїх творах та праці. Таким чином, не буде перебільшенням стверджувати, що в результаті Реформації державну освіту до кінця шістнадцятого століття було значно змінено.

Розвиток реформованої освіти не почався й не закінчився із першою хвилею реформаторів. Ще задовго до того, як Лютер та його сучасники писали про необхідність реформування освіти, християнські гуманісти видавали трактати, які сприяли удосконаленням в освіті. Дійсно, однією з ознак руху епохи Відродження, який сягав північної Європи, було відновлення навчання. Реформатори не лише читали письмові твори гуманістів, але й як випускники університетів, вони були свідками дебатів про різні принципи та методи навчання. Як наслідок, вони вимушені були розглядати належні функції освіти у житті віруючих. В той час як переваги та недоліки внеску реформаторів у християнську освіту продовжують обговорюватись, ясно те, що шістнадцяте сторіччя засвідчило про, можливо,  найбільш узгоджені зусилля по реформуванню освіти у відповідності до норм Писання.

Тоді як перше покоління реформаторів внесло значні покращення в християнську освіту, протягом цього ж сторіччя та пізніше прийшов час важливих удосконалень та практичних застосувань, особливо у побудуванні шкіл, у розвитку програми, друкуванні підручників та у дослідженні філософського спадку. Як би там не було, ранні реформатори зайняли важливе місце в історії освіти, оскільки вони були першими, хто сформулював принципи реформованої освіти та розробив її цілі й методи. Своєю працею вони заклали важливий фундамент, на якому пізніше будували освітяни.

На початку шістнадцятого століття стояла нагальна проблема у реформуванні освіти. В ті часи не існувало жодної шкільної системи як такої, і навчання нерідко було доступним лише для дітей заможних гендлярів та міських управителів. У багатьох місцевостях римо-католицька церква наглядала за навчанням молоді у монастирях, приходах та при інших церковних установах. Але там вони набули поганої слави та занепали, а населення повстало проти розбещення та зловживань серед духовенства. Чимало батьків просто припинило навчання своїх нащадків, так що одним із найперших завдань реформаторів було переконати батьків у тому, що духовне благополуччя їхніх дітей більш важливе, аніж фізичний комфорт.

Мартін Лютер знаходився на чолі тих, хто усвідомлював потребу у змінах в освіті, та із характерним завзяттям він намагався внести ефективні зміни в освіті в Віттенберзі та й по всій Німеччині. В ті часи він написав лише декілька робіт, які безпосередньо стосувалися освіти, в інших його творах часто виявлялися спроби пов’язати освіту із доктринальними відкриттями Реформації, і особливо підкорити навчання «теології Хреста». Декілька трактатів, які Лютер присвятив саме освіті, мали такий вплив, що вони можуть бути визнані як початок розвитку реформованої освіти у шістнадцятому столітті. Ці твори вплинули не лише на вчителів та проповідників по всій Німеччині, але й також заохотили інших богословів розглядати роль освіти у суспільстві.

У цій статті ми коротко розглянемо дві роботи Лютера на цю тему. Особливо ми будемо досліджувати його мотивацію щодо написання цих трактатів, основні аргументи навчання, які містяться в них, а також думки Лютера про основи та цілі освіти.

Заснування та утримання шкіл (1524 р.)

Із двох статей, що розглядаються, одна – це  лист «Членам рад усіх міст в Німеччині, в яких засновані та утримуються християнські школи» (1524 р.). Листа було написано у відповідь на занепад функціонування шкіл та на антиосвітянські настрої, які з’являлися  у Віттенберзі та в інших місцях. Однією з передумов, що лежала в основі аргументації листа, було вчення стосовно обов’язку тимчасових урядів гарантувати порядок та упорядкованість у суспільстві; з цією метою листа було адресовано не батькам, а громадянським керівникам. Посадовці більш аніж батьки володіли політичними та фінансовими ресурсами для розбудови шкіл, а акцентування  морального обов’язку розширювати Боже Царство підсилювало наміри Лютера. Лютер таким чином нагадував радникам про те, що своєю владою, яку вони мають від Бога, вони мають сприяти благочестю суспільства, і він намагався переконати їх у тому, що належна освіта приноситиме користь державі так само, як і церкві.

Однак слід зазначити, що Лютер звертається не лише до посадовців  у цьому відкритому листі, він також пише й простим громадянам, «улюбленим німцям». У той час як відповідальність чиновників полягає у тому, щоб розвивати суспільство, в якому б процвітала християнська освіта, громадяни і особливо батьки, покликані священством усіх віруючих виховувати своїх нащадків. Лютер засновує думку про батьківську відповідальність непохитно на Біблії, цитуючи деякі тексти як докази. Один з таких текстів – це  Пс.78:5-7, де ми читаємо, як Бог «заповідав нашим батькам навчати [Його законів] їхніх дітей; так щоб майбутнє покоління знало про них… щоб повставали й розповідали їх своїм дітям, щоб вони покладали свою надії на Бога й не забували дій Бога». Лютер також посилається на заповідь шанувати батька й матір; батьківська відповідальність  за виконання цієї заповіді затверджується судовою ухвалою у Повторенні Закону 21:18-21, що непокірну молодь батьки повинні приводити до старійшин для тілесного покарання. Обов’язком батьків є навчити дітей коритися всім, хто має над ними владу. Бог, встановивши з нами завіт, «довірив [дітей] нам … та буде утримувати нас у суворій підзвітності для них». Лютер також нагадує, що для належного виховання у вірі, Мойсей щиро радить молодій людині «…запитувати свого батька, й він покаже тобі, твоїх тих старших, а вони тобі скажуть» (Повт.32:7); оскільки батьки зобов’язані наставляти дітей у цих речах.

І все ж Лютер писав переважно до посадовців, оскільки він розумів, що є громадяни, які нехтують своїми батьківськими обов’язками. Деякі могли не розуміти покладеної на них Богом відповідальності, інші могли не відповідати цим вимогам, «… оскільки вони самі не навчені ні в чому, лише як дбати про своє черево» (355). Третя група батьків – це та, яка не має можливостей або коштів на освіту своїх дітей (355). «Таким чином, необхідність змушує нас  забезпечувати дітей державними школами та вчителями» (355). Хоча це може здаватися чимось незвичним із сучасної точки зору, агітація Лютера за державну школу було нововведенням. Припускаючи, що державою будуть керувати християнські лідери, Лютер покладає на уряд завдання контролю над реформованою освітою. Не передбачаючи конфлікту між державою та церквою, який мав розвинутися пізніше, Лютер пропонував систему освіти, яка була б корисною усім членам суспільства, включаючи хлопчиків та дівчат, багатих та бідних. Державні школи належали до системи установ по всій країні, та діяли у співпраці із церквою. Таким чином, Лютер вважав, що освіта могла б служити реформі релігії та суспільства.

Попередивши як батьків, так і державних лідерів про їхні відповідні обов’язки в освіті молоді, Лютер далі описує вигоди навчання для держави та церкви.

Посадовці були зобов’язані підтримати освіту, оскільки «благополуччя та найбільший добробут міст, безпека та міцність складається переважно із наявності здібних, обізнаних, розумних, добропорядних та високоосвічених громадян» (356), а не з «могутніх стін та величних будівель» (355). Для належного управління земною сферою освіту слід розглядати як важливий засіб для виховання відповідальних громадян. Іншими словами, чиновники мають особисту зацікавленість у вихованні молоді, яка в майбутньому має стати державними лідерами.

Не тільки держава отримуватиме користь від реформи освіти, а також – і особливо – церква. Лютер виступав тут також і за вивчення древнього життя та листів, оскільки він був переконаний в тому, що знання древності забезпечить віруючих кращим розумінням історичного, суспільного та мовного контекстів Біблії. В той час як нещодавно роздруковані німецькі переклади мали зробити Біблію доступною для всього німецького населення, Писання на оригінальних мовах має бути збереженим та ретельно вивчатися. «Мої улюблені німці», – писав Лютер персонально та пристрасно, – «відкриймо наші очі, подякуємо Богові за Його дорогоцінний скарб [єврейської та грецької Біблії], та зберігаймо його добре, щоб диявол у злобі своїй не забрав її від нас знов» (358). Євангеліє має бути збереженим, вірна доктрина має вивчатися, віра має бути захищеною на підставі одного лише Слова Божого. Бог, стверджує Лютер, Який, «хоче, щоб Його Біблія була відкритою книгою», бажає, щоб Біблію знали усі. Тому Лютер досить довго розповідає  про цінність класичного навчального плану для реформованої школи, оскільки він був переконаний, що знання гуманітарних наук – історії, мов і т. ін. – забезпечує найкращий контекст для вивчення Письма. Не лише служителі, богослови, вчителі та вчені, навчені у такий спосіб, найкращим чином служитимуть церкві, але й усі віруючі й члени тіла Христового краще знатимуть Бога та Його діяння у цьому світі завдяки такому навчанню.

Про утримання дітей у школі (1530 р.)

Іншим трактатом Лютера про освіту є так звана «Проповідь про утримання дітей у школі» (1530 р.), надрукована у формі відкритого листа. Отримавши прикрі результати опитування щодо покращення життя у церкві, вдома та школі, Лютер зрозумів, що його попередні заклики до освітньої реформи значною мірою залишилися непоміченими. Зрозуміло, що змінити думки та поведінку людей не буде так легко, як на те на початку сподівався Лютер. Чимало батьків як і раніше віддавали перевагу тому, щоб  їхні діти ставали до лав робочого класу, де б вони мали змогу отримувати негайну матеріальну винагороду, і не мали особливого бажання інвестувати у духовний розвиток та моральну реформу. Лютера  же бажав, щоб вони «шукали перше Царства Божого, та правди Його, і все це додасться їм також» (Мф.6:31-33). Однак, заворушення у Віттнеберзі, селянські повстання та загальне  хибне розуміння, що Реформація нібито мала на увазі критику навчання, призвело до того, що багато батьків чимскоріш припинило навчання своїх дітей. Відповідно до свого трактату, Лютер націлювався глибше, та акцентував увагу на вихованні фундаментальних реформованих проповідників та вчителів, завдяки яким можуть бути здійснені скромні  поліпшення. Все ж, на противагу до листа 1524 року, сутність цього листа – не створення шкіл, а належний їхній розвиток та розвиток їхньої навчальної програми.

Головними адресатами проповіді є реформаторські проповідники по всій країні,  але це не тому, що Лютер плутає юрисдикцію церкви та школи, а тому що він бажає наголосити служителям про переваги освіти для християнського духовного розвитку. Актуальність освіти як для релігійної, так і  для світської сфер впливу, як і описується у листі 1524 року, залишається ключовим аргументом для того, що відправляти дітей до школи. По-перше, Лютер звертається до проблеми незначної зацікавленості батьків у «духовному благополуччі» своїх дітей. «Я бачу, – каже Лютер про деяких батьків, – як вони відривають своїх дітей від настанов та навертають їх до заробітків на життя (219)». Нехтуючи роллю Писання у житті дітей, батьки, як здається, недооцінюють функцію навчання у служінні Слова, Таїнств та «всього, що передає Духа та спасіння». Виявляється, що батьки не заохочують своїх дітей більше пізнавати Бога та Його діла у створеному світі та в історії. В той же час, застерігаючи своїх друзів у Німеччині, Лютер нагадує батькам про серйозні попередження стосовно покарання «до третього та четвертого коліна» тих, хто не любить Бога, додаючи, що «ви є винними за те зло, яке зроблено, що зникає духовність, та ні Бог, ані Боже Слово не згадується у світі» (222).

З точки зору Лютера, освіта є вирішальним чинником для розповсюдження Євангелії, і всім повинно бути зрозуміло, що їхні діти живуть перш за все для звіщення Слова як у своєму житті, так і в житті інших. З цієї ж причини він радить усім усвідомити важливість проповідницького служіння та теології, і навчатися усьому, що їх вдосконалює.

Що ж стосується обговорень проповідей про актуальність освіти для держави, Лютер особливо критикує зростаючий матеріалізм своїх німецьких друзів. Шукаючи фізичного комфорту, багатства та матеріального процвітання, батьки бажають для своїх дітей не духовного, а матеріального благополуччя. Через увесь свій лист Лютер протиставляє освіту гонитві за Мамоною, знаючи, що багато батьків сфокусовані на цьому світі більше, ніж на майбутньому. Погоджуючись, що служіння тимчасової сфери стосуються цього світу, Лютер тим не менш оцінює мету земного становища вищою, аніж набуття матеріальної власності, з тих пір як це є «настановою та чудовим даром від Бога, який впровадив та встановив їх та буде їх утримувати» (237). Істинним призначенням світської сфери є «з диких звірів зробити людей» (237), створити впорядковане, справедливе та мирне суспільство, в якому буде заохочуватись духовність. Правосуддя, соціальний порядок та безпека життя підпадають під юрисдикцію тимчасового уряду, і повинні здійснюватися людьми, що мають належну освіту для виконання цих завдань. У такий спосіб тимчасова сфера сприяє Божому Царству на землі як такому, що підпорядковується Його Слову, і прагне до покращення життя відповідно до Його волі. Також з цією метою «обов’язок тимчасової влади полягає у тому, щоб змусити її суб’єктів утримувати дітей у школі … так щоб там завжди були проповідники, юристи, пастори, письменники, лікарі, вчителі і т. п….» (256). Врешті решт у тимчасовій сфері «кожне заняття має свою власну пошану до Бога, так само як і свої власні вимоги та обов’язки» (246).

Для Лютера знання Писання є як основою, так і метою освіти: цьому завданню можуть служити гуманістичні методи, але вони не можуть розглядатися як самоціль. На відміну від гуманіста Еразма, Лютер не розглядав освіту саму по собі як внесок до спасіння та побожності віруючих. Зіпсованість людської волі, як наполягав Лютер, є настільки глибокою, що без праведності Бога жоден не може зростати у побожності, не кажучи вже про можливість бути спасенним. У рівній мірі засуджені перед Богом, усі віруючі в рівній мірі є спасенними Божою благодаттю через віру в смерть Христа – це не залежить від освіти. Отже, без Євангелії освіта є безглуздям.

І тільки з точки зору Євангелії освіта має стати цінною. На підставі Біблії всі молоді люди повинні бажати освіти як засобу, який дасть їм змогу стати відповідальними чоловіками та жінками, які спроможні керувати церквами, країнами, народами та  своїми домівками.

Д-р Раймер Фабер – професор класики в Університеті Ватерлоо, Онтаріо, Канада.