Теологічні аспекти викладання предмету

християнської моралі для молоді.

Вот и выходит, что если мы намерены задуматься о морали, нам придётся думать обо всех трёх разделах: об отношении человека к человеку, о внутреннем его состоянии и об отношениях между ним и той Силой, которая сотворила его. Мы все легко придём к согласию относительно первого пункта. Разногласия начинаются со второго и становятся очень серьёзными, когда мы доходим до третьего. Именно здесь проявляются основные различия между христианской и нехристианской моралью [5, 84]. 

Християнської моралі, як такої, не існує. Принаймні в абсолютному розумінні. Християни якої завгодно країни, чи якого завгодно періоду завжди мусили й мусять замислюватися над запитанням, як їм жити відповідно до вимог цієї моралі. Кожний час має свої, характерні лише йому, запитання. Українське суспільство дуже змінилося за останні 15 років. Cтановище християн у громадському житті теж змінилося. З’явилися як нові можливості, так і нові проблеми. У подібній ситуації завжди виникає потреба у роздумах, молитвах та нових відповідях на запитання молодого покоління.

Існує багато відмінностей між християнами різних країн та культур. Яскравим прикладом може слугувати тлумачення 4^ї заповіді – про вшанування неділі. Для багатьох християн у Нідерландах неділя може бути робочим днем лише у виняткових випадках (таке допустимо, наприклад, якщо ви працюєте у поліції або у лікарні). Неділя, як день відпочинку, - невід'ємна риса християнської моралі у Нідерландах. В Україні ситуація зовсім інша. Отже, є потреба у детальному вивченні місцевих умов та пошуку адекватних відповідей на характерні для цієї країни запитання.

І все ж, християнська мораль існує.  Християни, що належать до різних культур та епох, визнають одне одного як  братів та сестер, не дивлячись на відмінності.  Не зважаючи на нечіткі зовнішні форми цієї моралі, все ж існує тверде ядро. Цією основою є Біблія. Як теолог я б хотів визначити, що є фундаментальним у формуванні християнської моралі, та які наслідки це має для викладання предмету християнської моралі. Я наведу схему християнської етики, яку пропонують викладачі у нідерландських християнських академіях. Я впевнений, що цей підхід є загальнобіблійним, і може бути застосованим і для української аудиторії. Він не буде нам заважати визнавати один одного християнами.

У цій статті я хочу дати чітку відповідь на такі запитання:

Щоб уникнути непорозумінь, необхідно відразу дати визначення понять “мораль” та “етика” [2,117; 15,7-12].

Під поняттям мораль я розумію всі соціальні традиції та правила, які домінують у головних верствах населення. У кожному суспільстві існують певні поняття добра та зла, допустиме та недопустиме, наприклад, стосовно розлучення, аборту чи гомосексуальності.

Етика – це роздуми над мораллю. Вона оцінює та критикує мораль, якщо необхідно.[1] При цьому в етиці виникає потреба в чітких оцінках, посиланнях, поясненнях найглибших мотивів, які нами керують. Адже імператив наших учинків завжди є наслідком  індикативу нашої віри. Відповідальність за вчинки витікає з віри – незалежно від віросповідання чи життєвих переконань [15, 11].

Християнська етика ставить таке запитання:”Як можна визначити поведінку людини, як відповідальну, по відношенню до Бога та ближнього?” [2, 19]  Вихідний пункт заповіді любові (Мт. 22:37-40) пригадується у контексті християнської моралі певного часу та певної ситуації, і тут спершу людина розглядається  по відношенню до Бога Творця, а лише потому у відношенні до своїх ближніх. Вихідним пунктом та посиланням тут виступає Біблія, як непогрішиме Слово Бога. 

У цьому параграфі я хочу визначити конструктивні елементи християнської моралі. Тут ітиметься про образ людини у Біблії, відношення людини до Христа та закону Бога.

2.1 Точка зору Біблії на взаємовідносини між Богом та людиною.

Вище я вже навів визначення християнської етики: роздуми над відповідальною  поведінкою людини по відношенню до Бога та ближнього. Людина повністю у своєму існуванні займає позицію по відношенню до Бога перш за все, як створіння до свого Творця. Господь, як Творець, є одночасно і Законодавцем цього світу. Господь створив світ і він, як ніхто інший, знає, чого ми потребуємо для щасливого життя на землі. Тому Він і дає закони, яких необхідно дотримуватися. Закони Бога з’явилися не відразу після гріхопадіння. Перші закони Господь дав ще у раю, коли людина була досконалою (1М. (Буття) 2:16,17). Ще з самого початку існування світу було встановлено так: закон Бога є частиною творіння [3, II, 8.10]. Після гріхопадіння зовсім не малося на увазі, що закон повинен утискати людину, навпаки, він повинен допомогти їй жити щасливо у спільноті зі своїм Творцем (5М. (Повторення Закону) 5:33-6:3).

2.2 Точка зору Біблії на гріх.

Наш світ зіпсовано гріхом (Рим. 1:18; 3:9-20). У першу чергу, під гріхом розуміють повстання проти Бога – людина захотіла стати подібною Богу і сама визначати, що є добро, а що – зло (1М.(Буття) 3:5). Отже, у першу чергу, гріх не є міжлюдським поняттям, це – насамперед блокада між Богом та людиною. Екзистенційна безвихідь людини полягає у тому, що вона сама по собі здатна творити лише зло. Тим не менше, навіть після гріхопадіння Господь звертається до людини, як до створіння, що повністю є відповідальним за своє життя та вчинки (1М. (Буття) 6:5) [3, ІІ, 1-3; 9, 475-560]. Можна посилатися на різні політичні та соціальні обставини, психологічні процеси, беззаконня аби спробувати “зрозуміти” гріх. Але людина завжди буде залишатися відповідальною особою (1М. (Буття) 3:9-19; 1М (Буття)  4:6-15; Пс. 51; Єз. 18:20).[2]

      Бог хоче жити разом із людьми. Але це можливо лише за умови, що блокаду гріха буде прибрано. Грішна людина не в змозі зробити це сама. Господь повинен її спасти.

2.3 Центральне положення Христа.

      Христос є не лише унікальною особистістю. Він – Син Божий, наш Спаситель. Саме тому його ім’я – Ісус, бо  це він і є, той, хто прийшов визволити свій народ від гріхів (Мт. 1:21). Бути послідовником Ісуса – визначальний момент у житті  кожної людини, тому що не існує іншого імені, яке може її захистити (Дії 4:12) [10, 36-51].  

      І саме тому в християнській моралі центральну позицію займає не закон Бога, а Особа Христа.  Закон – не шлях до Бога. І зовсім не тому, що закон Бога не є достатньо добрим шляхом (Пс. 119; Рим. 7:12.), а тому, що ми безсилі. Християнська мораль, що не сприймає гріх серйозно, впадає у моралізм та законництво, а це – найпевніший шлях до самовтрати,  де Христос фігурує як приклад, але не як Спаситель [6, 375-384]. Не закон, а жертва Христа – шлях до Бога. Він – правда та життя. Закон слугує дороговказом,  попереджувальним знаком, який направляє нас на шлях життя з Ісусом. Без Христа кожна християнська мораль перетворюється на звичайний людський кодекс поведінки.

      Саме тому в християнській моралі освіта повинна мати наказовий характер послання, як у Мт.28:19: “Тож ідіть, і навчіть всі народи... ” Молоді люди повинні ставати послідовниками Ісуса. Той, хто став учнем Ісуса, пізніше теж буде робити, що говорив Ісус  - тому що він має справжній живий зв’язок із Христом (5, 169). Викладання християнської моралі є всього лише виконанням наказу, який ми читаємо у Мт. 28:20: навчайте їх зберігати все те, що Я вам заповів [4, 51-52] .

2.4 Десять Заповідей.

Якщо ми прослідкуємо уважно за ходом нашої думки, то нам видасться досить закономірним те, що Десять Заповідей у вихованні християнської моралі сприймаються як основа основ.  У десяти заповідях ми знову зустрічаємо ключові моменти нашої попередньої розмови:

-         закон починається з Прологу, де Бог заявляє про себе, як Визволителя свого народу (2М. (Вихід) 19:3-6; 20:2). У Новому Заповіті  Христос визволяє свій народ від гріха та смерті, та надає нам змогу жити у Його Дусі як справжнім дітям Бога (1 Ів. 4:10-11; Тит. 2:11-14). 

-         Господь визволяє нас не лише з рабства гріха, а має на меті навчити  нас жити як належить дітям Господа (Фил. 2:14-16).

-         Десять Заповідей складаються з двох взаємопов’язаних складових: любов до ближнього є невіддільною від любові до Бога, і навпаки.

-         У християнській моралі завжди на першому місці стоять наміри, і лише потому сама поведінка (Пс. 51; Єр. 31:31-34) [5, 79-88].   Історія життя багатого юнака (Мт. 19:16-22) демонструє, що дотримання заповідей без щирості у серці є недостатнім.  Підсумок закону у Лк.10:27,28 дає нам зрозуміти , що Господь потребує наше життя повністю: наше серце, душу, розум та уміння.

Що ж на сьогодні означає бути послідовником Христа у цьому світі, жити за законами християнської моралі? Чи означає це, що ми повинні відкидати норми культури та суспільства, у яких ми живемо? Чи навпаки ми повинні брати активну участь у всьому, а наше християнське життя обмежувати лише будівлею церкви? Що означають слова Ісуса: “Йди за мною”?

Коли Павло пише, що хоче бути для іудеїв іудеєм, а для еллінів – елліном, то це означає, що  він поважає їх культуру, яка мала багато спільних моментів із християнською мораллю [2, 107-108]. Але Павло також пише, що в Христі немає ні грека, ні єврея (Гал. 3:28). Бути християнином  - не означає жити відокремлено, але основний наголос лежить на Христі, а не на власній культурі чи традиції.  

Гарним поясненням може слугувати своєрідна класифікація можливих взаємозв’язків

 між Христом та культурою, яку пропонує Р.Нібур [11, 20-24; 12, 228 і далі]:

-         Христос проти культури  - світ сприймається, як вороже оточення для християнської віри чи життя. Цінності Царства Небесного абсолютно протилежні тим, які пропонує даний світ. Цей спосіб мислення був характерним за часів жорстоких переслідувань перших християн.

-         Христос у культурі – абсолютна протилежність попередній позиції – віра та секуляризована культура міняються місцями: цезар Римської імперії сприймається як визвольник, дарований Богом; Рим, Константинополь та Москва стають уявними спадкоємцями Божого Міста Єрусалима. У XX ст. нацизм замінить християнство і буде ідентифікуватися з німецькою культурою.

-         Христос над культурою – ця позиція дуже близька до попередньої. Культура та люди мають масу позитивних якостей, які потрібно лише удосконалити за допомогою християнської віри. Християнська мораль додається, до вже існуючої. Але, як і раніше, ця модель відкидає серйозність гріхопадіння.

-         Христос та культура як парадокс – культура та світ у своїй суті – досить непогані, але через панівну позицію гріха, християнин завжди повинен захищати свою релігійну ідентичність. Існує різниця та частковий збіг між царством світу та Царством Божим. Людина завжди намагається брати активну участь у культурному житті, але, тим не менше, постійно перебуває під впливом авторитету Христа.

-         Христос як чинник змін у культурі -  позитивний підхід до створеної дійсності, яка потребує справжньої трансформації, оформлення. Цієї позиції не можна вповні досягти на землі, але ми повинні намагатися її досягти. Подібне відношення значно позитивніше за «парадоксальне», воно спрямоване на залучення суспільства до активних дій.

У світлі Біблії та історії церкви ми можемо стверджувати, що лише дві останні позиції є прийнятними. У християн є завдання на землі: як у світі, так і у церкві. Але - це завдання вони виконують у постійному чеканні приходу Христа.

У цьому світі ми почуваємося як удома, тому що цей світ належить Богу. Але через ту владу, яку має гріх у цьому світі, ми завжди знаходимося у дорозі до нашої істинної небесної батьківщини, подібно до Авраама, який постійно знаходився на чужині (Євр. 11:8-10) [2, 108-113; 3, III, гл. 7-10].

Християни повинні оберігати свою самість, щоб мати змогу бути «сіллю землі» цього світу.  Як сказав колись Д.Л. Муді: корабель зроблено для моря. Але Господь оберігає цей корабель, якщо раптом море спробує його затопити [10, 50]. Мирослав Вольф так описує те напруження, яке присутнє у християнському житті:

        «Тим не менше діти Аврама не є простими чужинцями. Їх «чужинство» є не результатом негативного обривання всіх зв’язків, а позитивної відданості Господу та тому майбутньому, яке Він обіцяв. Виходячи за межі їх власної культури, вони не перебувають у якомусь невизначеному просторі, спостерігаючи світ звідусіль. Швидше можна сказати, що вони стоять однією ногою у їх власній культурі, а іншою – у майбутньому, обіцяному Господом. Тут постійно присутній момент внутрішньої інакшості, у них є перевага: вони мають змогу сприймати та судити себе та інших не лише виходячи із власного розуміння, але й у світлі нового світу Бога – світу, в якому є безліч “племен, і народів, і язиків”, що зібралися “перед престолом і перед Агнцем” (Об. 7:9, 5:9)»  [13, 53].

Надзвичайно суттєвою для християнської моралі є думка, що християни одночасно належать і не належать до цього світу (Євр. 11:13). Світ, створений Богом – їх дім, але вони постійно очікують Єрусалим, який спуститься з небес на землю.

4.      Як можуть вплинути вищезгадані керівні принципи на викладання предмету християнської моралі?

 На закінчення своєї роботи, я б хотів дуже стисло викласти, як можна застосувати на практиці ці теологічні роздуми для викладання предмету християнської моралі.

А. Викладання.

Молоді люди повинні самостійно робити свій вибір. Саме тут важливу роль відіграють викладачі. Хороший викладач християнської моралі є справжнім лідером, який веде свого вихованця до поставленої мети [7, 212-225; 8, 226-236]. Виходячи з того, що вже говорилося про Велике Завдання Христа у Мт. 28, ми можемо сказати, що цілю викладання християнської моралі – є указати учневі шлях до Христа та допомогти йому дати відповідь на життєво важливі запитання з точки зору Біблії, Слова Божого. І тут відіграє важливу роль молитва про Святого Духа, який лише один може змінювати наші серця. Саме так дорослішають молоді люди, використовуючи дарунки Бога, аби прославляти Його та слугувати своїм ближнім.

Якщо Христос займає центральне місце у викладанні християнської моралі, то викладач сам повинен мати міцний зв’язок із Богом. У Нідерландах є багато різних християнських педагогічних академій, де студентів навчають не лише їхньому безпосередньому фаху викладача, але приділяють також значну увагу їх духовному розвитку. Християнські педагоги повинні слідувати Христу не лише у своїй роботі, але і в особистому житті. Студенти повинні ретельно вивчати не лише Біблію, але й культуру свого народу. Ці знання допоможуть їм активно діяти у суспільстві, не втрачаючи власної ідентичності християнина [ 1, 63-73].

За такого підходу учень є головною особою. Освіта, християнська також, ніколи не допускає маніпуляції студентом. Існує сувора заборона на використання особи студента для досягнення особистих цілей, не залежно від того, наскільки б “високими” вони не були. Освіта – це інструмент, який скеровує студента на шлях дорослішання, допомагає виховати власну моральну відповідальність перед Богом та ближнім.

Б. Інтеграція – християнські школи.

В Україні викладання християнської моралі повинно співіснувати із секуляризованою освітою, і це створює певні труднощі. З одного боку, у нас є чудова можливість  контакту з багатьма учнями, а, з іншого – викладач має обмежені можливості подачі матеріалу.

У Нідерландах ця проблема теж відома.  В одному з приходів, де я колись працював, мені надійшов такий лист від учня: “Наступного тижня ми будемо розмовляти про Бога у школі. Чи не могли б ви надіслати мені деяку інформацію?”Отже, шанси для християнської освіти існують, все залежить від того, як ми ці шанси використовуємо. Дуже важливо усвідомити, що нейтральної освіти не існує. Свідомо чи несвідомо, але викладання завжди залежить від власних переконань та цілей учителя.  Якщо під час уроків християнської моралі викладач розповідає про світ, як про дійсність створену Богом, а під час інших уроків іде викладання еволюційної теорії Дарвіна, то учневі буде дуже важко існувати між цими двома протилежними ключовими моментами сприйняття світу – інтерпретація дійсності з точки зору людини, чи одкровення [14, Ch. 1].

Саме тому в Нідерландах проводилася тривала боротьба за право заснування власних християнських шкіл. Тепер у багатьох містах та селах можна зустріти християнські дитячі садки, та школи. Великою перевагою тут є те, що християнська мораль тут викладається не як окремий предмет, а інтегровано з усіма іншими предметами. 

Ще однією перевагою  християнської школи є те, що батьки самі свідомо обирають християнський  освітній заклад для своїх дітей. Це має надзвичайно велике значення для мотивації учнів та ефективності навчання.

В Угорщині, де я працював протягом 5 років, я мав змогу спостерігати,  як на початку 90-х років почали організовувати християнські дитячі садки, які згодом перетворилися на респектабельні християнські школи. Це – хороший приклад того, як можна використовувати структуру посткомуністичного суспільства для християнського виховання нового покоління.

Дуже важливо, щоб викладання християнської моралі відбувалося у більш широкому аспекті, і не було обмежено лише школою, а включало у себе і сім’ю, і прихід. Саме тому у Нідерландах робляться спроби подібного поєднання. Християнські школи приділяють багато уваги контактам із батьками, розмовляють із ними про особливості християнської освіти, про їхню власну відповідальність за християнське виховання дітей.

Висновок: викладання християнської моралі молодим людям – дуже цікава, захоплююча та відповідальна справа. Ми ніколи не будемо у змозі робити це самі. Подібно до того як тролейбус не може їхати без струму, так і ми не можемо нічого без допомоги нашого Господа. Тролейбус має свій чітко визначений маршрут, так і ми повинні дотримуватися того напрямку, який нам указує  Бог у своєму Слові.

Йос Колейн

Література.            

1. Генгель, Кеннет О. “Библейская интеграция: процесс христианского мышления.” //Христианская педагогика. Сборник статей под ред. Кеннета О. Генгеля и Ховарда Г. Хендрикса. СПб.: Санкт-Петербургский  христианский университет. 1997.

(316 стр.)

2. Даума, Й. “Введение в христианскую этику”. СПб.: Мирт, 2001. (201 стор.)

3. Кальвин, Жан. “Наставления в христианской вере.” СПб.: Издательство Российского Государственного Гуманитарного Университета (в 3-х томах), 1998.

4. Лоусон, Майкл С. “Библейское обоснование философии обучения”//Христианская педагогика. Сборник статей под ред. Кеннета О. Генгеля и Ховарда Г. Хендрикса. СПб.: Санкт-Петербургский  христианский университет. 1997. (316 стр.)

5. Льюіс, Клайв С. “Просто христианство”. М.:Гендальф. (202 стр.)

6. Мак-Грат Алистер. “Введение в христианское богословие”. Одесса: Богомыслие. 1998. (493 стр.)

7. Хендрикс, Ховард Г., “Учителя как лидеры”// Христианская педагогика. Сборник статей под ред. Кеннета О. Генгеля и Ховарда Г. Хендрикса. СПб.: Санкт-Петербургский  христианский университет. 1997. (316 стр.)

8. Слотер, Джеймс Р. “Учитель-последователь.” //Христианская педагогика. Сборник статей под ред. Кеннета О. Генгеля и Ховарда Г. Хендрикса. СПб.: Санкт-Петербургский  христианский университет. 1997. (316 стр.)

9. Эриксон, Миллард. “Христианское Богословие.”, СПб.: Санкт-Петербургский христианский университет, русское издание, 1999. (1088 стр.)

10. Alister McGrath, A Passion for Truth.  The Intellectual Coherence of Evangelicalism. InterVarsity Press. DownersGrove. 1996. -287 pp.

11. Alister McGrath, Christian Spirituality: an Introduction. Blackwell Publishers Ltd.Oxford. 1999. - 204 pp.

12. J.Philip Wogaman, Christian Ethics. A Historical Introduction. Westminster. John Knox Press. 1993.-340 pp.

13. Miroslav Volf, Exclusion and Embrace. A Theological Exploration of Identity, Otherness and Reconciliation. Abingdon Press. Nashville. 1996. –336pp.

14. Norman E. Harper, Making Disciples. The Challenge of Christian Education at the End of the 20^th Century. Christian Studies Centre. USA. 1981. –194pp.

15. W. Kreck, Grundfragen christlicher Ethik. Kaiser Verlag. Munchen.1990. -386 pp.