23.08.2013
Скачати в інших форматах:

Кларенс Бауман

Що означає бути реформатом?

 

Історія

Термін «реформа» передає біблійне поняття «навернення» і використовується для того, щоб змалювати повернення на шляхи, які Бог відкрив у Своєму одкровенні. Говориться, наприклад, про «реформацію» царя Єзекії, започатковану в Ізраїлі, коли він намагався відвернути народ від служіння ідолам та повернути його  до вшанування Бога, Який проголосив цей народ Своїм у  завіті благодаті, встановленому  на горі Синай (див. 2 Хр., 29-32).

Протягом історії церкви термін «реформа» застосовувався конкретно по відношенню до «реформації» XVI століття. Під час цієї «реформації»  тисячі людей у Європі, під проводом таких реформаторів, як Мартин Лютер, Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі та інших, дистанціювалися від вчення та практики римо-католицької церкви та повернулися до простих настанов Святого Письма. Ті, хто наслідував реформатора Жана Кальвіна, стали відомими як «реформати», на відміну від тих, хто наслідував Лютера (лютерани) або Менно Симонса (меноніти), і т. і. Церкви континентального походження,  які дотримувались кальвінського мислення, в своїй назві використовували термін «реформатські», в той час як кальвіністські церкви британського походження в своїй назві використовували термін «пресвітеріанські». В своєму мисленні і ті, і інші є реформатськими.

«…бути реформатом означає мати високу думку про Бога, низьку думку про людину та глибоку, глибоку вдячність за Божу безмежну милість до грішників в Ісусі Христі…»

 

 

Розпізнавання

Отже, що відрізняє «реформатське» мислення? Типовим для реформатського мислення є конкретно те, як  людина сприймає Бога та Його Божественність, якщо бажаєте. Цей один із центральних принципів реформатського мислення має кілька поточних наслідків, на які я вкажу нижче.

1.    Бог

Реформатські мислителі, а також вірні реформатської церкви, сприймають Бога як реальну Істоту. Бог не є витвором людської думки або надії – Він  цілком справжній та живий. На відміну від нашого світу, Він існує від вічності, один Бог у трьох Особах, Який не має жодної потреби поза Самим Собою – в тому числі Він не має потреби  і в людстві. Те, що Отець, Син і Святий Дух є Один правдивий Бог, для реформатських віруючих є незрозумілою загадкою, але ніяким чином не проблемою, тому що створена людина ніколи не може бути «достатньо великою», щоб зрозуміти божественність Творця. Реформатський християнин задоволений тим, тому що Бог, Якого б він зміг зрозуміти, не достойний поклоніння, не кажучи вже про довіру.

Всемогутній Бог сформував світ силою Свого слова протягом шести днів, і з тих самих пір Він підтримує створений Ним світ. Сила терміну «підтримує» полягає  в тому, що якби Всемогутній Бог відняв Свою підтримуючу руку, цей світ одразу б перетворився у те «ніщо», яким він був до створення. Отже, всі створіння повністю залежать від Нього у своєму існуванні. Далі, Бог, Який підтримує цей світ, робить набагато більше, ніж  просто забезпечує  існування цього світу: Він також керує ним, так що історія відбувається відповідно до Його заздалегідь складеного плану. Землетруси та втрата волосся відбуваються не через зміни чи наукову необхідність, але завдяки Його Отцівській руці (тектонічні плити та чиясь генетична побудова є тими засобами, які Бог використовує для того, щоб викликати землетрус та облисіння).

І якщо хтось і прагне зрозуміти, чому Він дозволяє статися землетрусу (або ж деяким людям втратити їхнє волосся), реформатські християни не наполягають на тому, що Бог має звітувати перед людиною, оскільки Бог та Його мудрість є надзвичайною й  непомірно високою, щоб людині її осягнути. (І якби то було не так, такий Бог не достойний поклоніння й довіри.)

2. Людина

Другим центральним догматом реформатської віри є низькість людини. На відміну від Бога людина є лише творінням, і тому вона обмежена часом та простором в тому, що вона зрозуміти. Навіть до свого гріхопадіння створена людина – просто від того, що вона є творінням – не могла охопити своєю думкою Бога; відстань між творінням та Творцем є просто величезною. Гріхопадіння людини, звичайно, ще більше унеможливило здатність людини зрозуміти Творця, і в той же час зробило людство таким зарозумілим, що воно намагається зрозуміти Бога, або закликати Його до відповіді, або ж навіть заперечувати Його існування.

 

3. Завіт

Третім центральним переконанням реформатської віри є те, що Цей Бог у всеохоплюючій та вічній величі не відкинув творіння, яке створив, але Він встановив зв’язок любові із людством. Цей вічний та святий Бог, в присутності Якого ангели закривають свої обличчя, створив людство з тою метою, щоб воно було пов’язане з Ним, тому Цей Бог слави всиновлює створену людину, щоб та була Його дитям! Це є тим чудом, яке неможливо зрозуміти: для чого вічному Богові, самодостатньому як Отцеві, Синові та Святому Духу, укладати завіт із створеним із пороху?! Це питання стає ще більш нагальним – і незбагненним – після того, як людина порушила цей зв’язок любові своїм гріхопадінням: для чого вічному, святому Богові (самодостатньому як Отцеві, Синові та Святому Духу)перевстановлювати цей завіт з грішною людиною?! Який же чудовий і страшний є Бог!

 

4. Божа милість

Цей зв’язок любові між Богом та людиною був і повністю залишається справою Божою. Ні перед гріхопадінням, ні після гріхопадіння в людині не було нічого, що б спонукало Бога її любити. Дійсно, як це навіть могло б статися, щоб вічний Бог шукав  у створеній людині те, чим би вона заслуговувала на Його любов?! Щоб людина не мала, або чим би вона не була,  все, що вона має, дане їй  Богом, Яким вона створена.

Це є Сам Бог, Який у Своїй милості ініціював завітний зв’язок з людиною у раю, і Той Самий Бог, Який, виявивши ще більшу милість, повернувся до людини знов після того, як та зі зневагою відштовхнула Божий завіт любові у раю. Для того щоб відновити цей зв’язок любові, Господь Бог мав викупити грішників від диявольського панування, а також забезпечити, щоб покарання за гріх було сплачено; створена людина, врешті решт, не мала необхідних засобів вивільнити саму себе від диявольського панування  та заплатити за гріх. Всупереч людському банкрутству та немічності Господь не залишив людину в її злиднях (хоча якби Він так і зробив, це було б виправдано), але замість того призначив Самому стати людиною в особі Сина, який є Ісус Христос – Істинний Бог та Істинна Людина – Який міг би спокутувати гріх, звільнити грішників від сатанинської могутності, і примирити грішників з Богом.

Отже, відкуплення – це ні в якому разу не праця людини; спасіння – це  милостива праця суверенного Бога задля тих, хто не заслуговує на неї. І звичайно ж, ця милість  ще більше вказує на те, Який чудовий і славний наш Бог!

Отже, зважаючи на те, що відкуплення є виключно Божою працею та Божою милістю, зважаючи на те, що жодна людина не може мати аніяких вимог щодо цього відкуплення (як в силу того, що вона є творінням Божим,  так і в силу того, що вона знехтувала Божим завітом любові у раю), жодна людина не має ніякого права критикувати Бога за призначення того, хто отримає Його милість в Ісусі Христі. Як кількість, так і конкретні особистості  спасенних повністю й виключно залежать від суверенного Бога.

Це вчення є в дійсності різновидом реальності Божого провидіння – вчення про те, що нічого в Божому творінні не стається випадково, але все відбувається завдяки дії Його Отцівської руки. Це включає в себе зрушення тектонічних плит землі та втрату мого волосся, а отже включає і те, чи я почую Євангелію відкуплення, чи ні,  чи повірю я доктрині відкуплення, чи ні.

 

5. Наша відповідальність

Останньою суттєвою характеристикою слова «реформований» є поняття відповідальності людини. Хоча людина є лише творінням, зробленим із пороху (і до того ж, тепер вже грішним в результаті падіння), Бог сформував її із здатністю приймати відповідальні рішення. З того часу, як на початку Бог обдарував людину цією здатністю, людина несе відповідальність за те, щоб діяти згідно з нею, – і Бог покладає на людину відповідальність  діяти згідно цього стандарту. Правда полягає у тому, що після гріхопадіння людина втратила здатність діяти відповідально перед Богом, і в усіх своїх діях (і словах, і думках) вона стала заплямованою гріхом. Але оскільки  ця нездатність не є результатом того, що Бог невдало створив людину, а навпаки,  через людський навмисний непослух та ігнорування вимог Творця, Бог продовжує покладати відповідальність на людей за всі їхні вчинки – і навічно карає тих, хто діє безвідповідально перед Ним. Хоча суверенний Бог контролює всі речі (включаючи те, що я їм на сніданок, і хто буде спасенний), я відповідальний за  свою поведінку (в тому числі і за те, чи правильно я харчуюся, та чи вірую  в Євангелію Ісуса Христа).

Мій допитливий людський розум прагне зрозуміти, як Бог може бути стовідсотково суверенним, а я при цьому стовідсотково відповідальним, але це є загадка, яку людина не може вирішити  просто через те, що вона обмежена, а Бог – суверенний. Християнин-реформат сприймає цю дійсність,  серйозно ставиться до своєї відповідальності та прославляє свого Бога за ті добрі рішення, які Господь дав віруючому здатність приймати.

 

Підсумок

Отже, що ж означає бути реформатом? Загалом, бути реформатом означає бути високої думки про Бога, низької думки про людину, та мати глибоку-глибоку вдячність за Божий зв’язок милості з грішниками в Ісусі Христі – милості, яка спрямована  прямо й безпосередньо на мене в тому, що мені дозволено бути Його дитям заради Ісуса! День Господній 1-й Гейдельберзького Катехізису дуже добре висловлює повну розраду:

… я не належу собі,

Але належу тілом та душею,

Як в житті, так і в смерті,

Моєму вірному Спасителю Ісусу Христу.

Він повністю відкупив усі мої гріхи

Своєю дорогоцінною Кров’ю,

І звільнив мене

від усієї влади диявола.

Він також охороняє мене в такий спосіб,

Що без волі мого небесного Отця

Жодна волосина не може впасти з моєї голови;

І дійсно, все навкруги мусить сприяти

Моєму спасінню.

Тому, Своїм Святим Духом

Він також дає впевненість мені

У вічному житті,

І дає мені  щире бажання бути готовим

Відтепер жити для Нього.

 

Бути реформатом – яка це честь!

Евангельская Реформатская Семинария Украины

  • Лекции квалифицированных зарубежных преподавателей;
  • Требования, которые соответствуют западным семинарским стандартам;
  • Адаптированность лекционных и печатных материалов к нашей культуре;
  • Реалистичный учебный график;
  • Тесное сотрудничество между студентами и местными преподавателями.

Цей матеріал ще не обговорювався.

Додайте Ваш коментар
400 символів максимум
Захист від спаму. Введіть суму чисел: 8 плюс 4 =